ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 907/569/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С.К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Хустської міської ради
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.09.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 у справі
за позовом Селянського фермерського господарства "Ферма Пилипа"
до Хустської міської ради
про скасування рішення Хустської міської ради від 10.05.2019 № 1395 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою",
(У судове засідання представники сторін не з`явилися)
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. 19.09.2019 на розгляд Господарського суду Закарпатської області від Селянського фермерського господарства «Ферма Пилипа» надійшла позовна заява до Хустської міської ради про скасування рішення IX сесії VII скликання Хустської міської ради №1395 від 10.05.2019.
Позивач в даній позовній заяві вказує, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Позивач вважає, що земельна ділянка, щодо якої прийнято оспорюване рішення про припинення права користування, належить СФГ «Ферма Пилипа» на праві постійного користування з 31.07.1995 і з цього часу жодного разу не було підстав для її вилучення. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЗК №013-00052від 31.07.1995, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №159 від 31.07.1995, за результатами судового розгляду господарської справи №907/649/15 визнаний чинним. При цьому, також позивач зазначає, те, що Хустська міська рада неодноразово через звернення до суду із позовними вимогами намагалася припинити Селянському фермерському господарству «Ферма Пилипа» право постійного користування землею та визнати недійсним державний акт на право постійного користування землею. Дані позовні вимоги мотивовано положеннями статей 3 19 140 Конституції України, статей 74, 76 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 27 143 Земельного кодексу України, статей 4 7 10 23 Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, Рішенням X сесії XXI скликання Хустської міської ради від 04.09.1992 року громадянину ОСОБА_1 було надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку в урочищі Черять площею 3,0 га, на підставі якого громадянину ОСОБА_1 було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЗК-013-00052 від 31.07.1995, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 159.
У подальшому, як вбачається зі змісту державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЗК-013-00052 від 31.07.1995, на підставі договору купівлі продажу відгодівельного пункту, який знаходиться в АДРЕСА_1 від 14.08.1996 до цього державного акта було внесено зміни, за якими громадянин ОСОБА_1 додатково отримав у постійне користування 1,18 га землі.
Таким чином, громадянин ОСОБА_1 у постійне користування отримав земельну ділянку площею 4,18 га, що, відповідно, було посвідчено державним актом на право постійного користування серії ЗК-013-00052 від 31.07.1995 .
З метою здійснення сільськогосподарської діяльності, наведений вище землекористувач ОСОБА_1 став засновником селянського фермерського господарства «Ферма Пилипа».
У п. 1 Статуту селянського (фермерського) господарства «Ферма Пилипа», зареєстрованого рішенням сесії міської ради 09.09.1993, зазначено, господарство створено з метою виробництва сільськогосподарської та іншої продукції, надання послуг і товарного виробництва та одержання прибутку, а його засновником є громадянин ОСОБА_1 ..
Згідно з п. 1.4. вказаного Статуту, селянське фермерське господарство «Ферма Пилипа» користується землями, що надані йому на підставі державного акта на землю, а також може орендувати додаткові земельні ділянки. При цьому, господарство є приватним підприємством, заснованим на власності засновника (п.1.5. Статуту). Господарство наділяється відокремленим майном (п. 1.6. Статуту).
22.06.2002 відділом реєстрації актів громадянського стану Хустського районного управління юстиції в Закарпатській області видано свідоцтво про смерть громадянина ОСОБА_1 .
В подальшому, рішенням IX сесії VII скликання Хустської міської ради № 1395 від 10.05.2019 припинено право постійного користування земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1 , згідно з державним актом серії ЗК-013-00052 від 31.07.1995 на право постійного користування землею площею 4,18 га, виданого громадянину ОСОБА_1 та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 159.
При винесенні рішення, Хустська міська рада врахувала те, що ОСОБА_1 , якому було надано право постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акта, виданого 31.07.1995, помер у червні 2002 року. З моменту набрання 01.01.2002 чинності Земельним кодексом України право власності або право оренди на надану йому у постійне користування земельну ділянку переоформлено не було. Договори, які б передбачали можливість передачі в порядку спадкування права користування землею для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) між власником земельної ділянки (Хустською міською радою) та ОСОБА_1 не укладалися. З часу його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 селянським фермерським господарством «Ферма Пилипа» дії щодо оформлення прав на земельну ділянку не вчинялись. Враховуючи ч. 2 ст. 407 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на час відкриття спадщини) та ч. 2 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою, що виникло у фізичної особи громадянина, на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Приймаючи до уваги те, що спірна земельна ділянка надавалась у постійне користування громадянину ОСОБА_1 , вона не входить до складу майна фермерського господарства, тому не може використовуватись цим господарством після його смерті, адже будь які права приватних осіб щодо вказаної земельної ділянки припинились зі смертю належногя користувача.
Селянське (фермерське) господарство «Ферма Пилипа», яке вважає себе правомірним, добросовісним і фактичним користувачем земельної ділянки площею 4,18 га згідно державного акта серії ЗК-013-00052 від 31.07.1995, вважає незаконним прийняте Хустською міською радою рішення № 1395 від 10.05.2019 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» та просить його скасувати.
Водночас порядок створення селянського фермерського господарства «Ферма Пилипа» був оспорений відповідачем у судовому порядку. На розгляді Господарського суду Закарпатської області перебувала справа про визнання недійсною державної реєстрації селянського (фермерського) господарства «Ферма Пилипа» і скасування державного акта. Позовні вимоги обґрунтовувались позивачем покликанням на те, що при створенні селянського (фермерського) господарства «Ферма Пилипа» було порушено порядок отримання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та порядок його створення, що, на думку позивача, згідно зі ст. 110 Цивільного кодексу України, ст. 27 Земельного кодексу України в редакції 1991 року є підставою для визнання недійсною державної реєстрації селянського (фермерського) господарства «Ферма Пилипа» та скасування державного акта на право постійного користування землею.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.05.2005 року у справі № 4/4, яке залишено без змін рішеннями судів вищих інстанцій, встановлено безпідставність заявлених позовних вимог та відмовлено у задоволенні позову повністю.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22.09.2020 у справі №907/569/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 позов задоволено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, аргументовано тим, що оспорюване рішення не може вважатися таким, що прийняте на підставі закону, з огляду на те, що діяльність Селянського фермерського господарства «Ферма Пилипа», засновником якого був ОСОБА_1 , на момент прийняття спірного рішення не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою не доведені. Вказане рішення винесено з порушенням норм Земельного кодексу України та з порушенням прав позивача, оскільки припинення права постійного користування земельною ділянкою є втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном та порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що визнаною підставою для визнання такого недійсним. Судами взято до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Хустська міська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження є пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України.
Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, заявник вважає, що необхідно відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18. Заявник вважає, що за чинним на час створення СФГ "Ферма Пилипа" законодавства, так і за діючим законодавством України, фермерські господарства не мають права на постійне користування земельною ділянкою. Висновок Великої Палати Верховного Суду про перехід права постійного користування земельною ділянкою у повному обсязі до селянського (фермерського) господарства не ґрунтується на нормах законодавства.
Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 19.08.2020 у справі № 904/284/19 вказав, що механізм переходу до фермерського господарства права користування землею застосовується виключно щодо земельної ділянки, з якою безпосередньо пов`язане створення фермерського господарства та його державна реєстрація як юридичної особи. Однак суди попередніх інстанцій не досліджували, яка саме земельна ділянка була використана для державної реєстрації СФГ "Ферма Пилипа" і чи є спірна ділянка єдиною, якою користується фермерське господарство. Також суди не взяли до уваги, що земельна ділянка площею 1,8 га з 05.03.2004 належить фізичній особі-підприємець ОСОБА_2.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Предметом позовних вимог є скасування рішення міської ради, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою.
Звертаючись із касаційною скаргою, Хустська міська рада підставою оскарження визначила пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що необхідно відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18
5.4. Велика Палата Верховного Суду у правовій позиції, викладеній у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, зазначила, що згідно із частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
За змістом частини 1 статті 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.
Згідно із Законом України "Про фермерське господарство", прийнятим 19.06.2003, Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.
Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").
У пунктах 48- 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зроблено висновок про те, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.
З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря та переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).
За змістом частин 1, 5 статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час оформлення державного акта на право користування землею від 1993 року) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
У статті 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття ГУ Держгеокадастру оспорюваного наказу від 02.08.2019) наведено перелік суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.
Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який діяв із 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Водночас Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
Велика Палата Верховного Суду (пункт 61 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18) дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 141 Земельного кодексу України (у редакції 2001 року) та статті 27 Земельного кодексу України (1990 року) зазначила, що підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника селянського фермерського господарства відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства (пункти 66, 67 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
У пункті 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зроблено висновок, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
5.5. Обґрунтовуючи підстави для відступу від зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду скаржник зазначає, що діючими законодавчими нормами та які були чинні на час створення СФГ "Ферма Пилипа" законодавства, фермерським господарствам не може належати земельна ділянка на праві постійного користування.
Однак, колегія суддів зауважує, що у цьому випадку Велика Палата Верховного Суду чітко зазначила, що на момент надання земельної ділянки така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства. Тобто ділянка надавалася саме для ведення селянського (фермерського) господарства, яке і реалізовувалося внаслідок створення і реєстрації відповідної юридичної особи. Більше того, законодавство не передбачало можливість громадянину використовувати земельну ділянку, без створення селянського (фермерського) господарства. З моменту створення і реєстрації фермерського господарства, воно набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Адже саме так може бути досягнена мета, з якою і надавалася земельна ділянка - ведення селянського (фермерського) господарства.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи скарги стосовно того, що висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у справі № 922/989/18 не ґрунтується на нормах законодавства. Заявником окрім помилкового тлумачення норм земельного законодавства, також не враховуються приписи статті 141 Земельного кодексу України щодо підстав припинення права користування.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.
Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
Згідно із частиною 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 виклала правовий висновок щодо переходу права постійного користування до фермерського господарства і такий висновок є чітким та зрозумілим, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеного у зазначеній постанові у справі № 922/989/18.
5.6. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 904/284/19 та доводи про те, що суди попередніх інстанцій не досліджували, яка саме земельна ділянка була використана для державної реєстрації СФГ "Ферма Пилипа", оскільки судами досліджувався зміст державного акта на право постійного користування серії ЗК-013-00052 від 31.07.1995 та обставини внесення змін до нього, а також той факт, що на підставі зазначеного акта ОСОБА_1 став засновником селянського фермерського господарства «Ферма Пилипа».
Також безпідставними є доводи заявника про те, що суди не взяли до уваги, що земельна ділянка площею 1,8 га з 05.03.2004 належить Фізичній особі-підприємець ОСОБА_2. Зокрема, апеляційний господарський суд спростовуючи зазначені твердження вказав на те, що оскаржуване рішення не стосується прав і обов`язків ФОП ОСОБА_2., а тому рішення Хустської міської ради №1395 від 10.05.2019 його права не порушує. Крім того, цим рішенням припинено право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 згідно державного акта на право постійного користування землею площею 4,18 га серії ЗК №013-00052 від 31.07.1995 виданого громадянину ОСОБА_1 у зв`язку із смертю такого, а не у зв`язку з тим, що на цій земельній ділянці ФОП ОСОБА_2 придбано будівлю. З наявного в матеріалах справи витягу з реєстру не вбачається, що майно ФОП ОСОБА_2 знаходиться на земельній ділянці 1,8 га.
5.8. За таких обставин, зважаючи на те, що доводи скаржника щодо допущення порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права не підтвердилися, відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.09.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 у справі № 907/569/19.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення і постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Хустської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.09.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 у справі № 907/569/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ