№ 907/609/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 907/609/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"

на постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Скрипчук О.С., судді: Гриців В.М., Матущак О.І.)

від 17.01.2024

у справі № 907/609/22

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаття Асфальт"

про стягнення суми 1 758 913, 44 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Сковородько А.М.,

відповідача - Закордонець М.М.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця», позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаття Асфальт» (далі - ТОВ «Закарпаття Асфальт», відповідач) про стягнення 1 758 913,44 грн плати за користування вагонами.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та положень статей 525 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України). За твердженнями позивача, відповідач у порушення взятих на себе зобов`язань не вжив заходи, стосовно відправлення вагонів згідно з пунктом 1.1 Розділу 4 Правил оформлення перевізних документів, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за користування вагонами.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 28.03.2023 у справі №907/609/22 позовні вимоги АТ «Укрзалізниця» задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Закарпаття Асфальт» на користь АТ «Укрзалізниця» 1 758 913,44 грн заборгованості.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено наявність підстав для нарахування плати за користування вагонами та збору на зберігання вантажу, а наявність обставин, які звільняють ТОВ «Закарпаття Асфальт» від сплати спірних платежів останнім не доведено.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 у справі №907/609/22 рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.03.2023 скасовано, ухвалено нове рішення суду, яким у задоволені позову відмовлено у повному обсязі.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, АТ «Укрзалізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2024, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.03.2023 у справі №907/609/22 залишити в силі.

3.1.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі позивач із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: статті 13 Закону України "Про залізничний транспорт", статей 29, 41, 121 Статуту залізниць України, статей 903 920 921 ЦК України, пункту 28 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 (із змінами та доповненнями).

3.2. ТОВ "Закарпаття Асфальт" 05.04.2024 через «Електронний суд» подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційне провадження закрити, а у разі розгляду касаційної скарги - залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень

4.1. Згідно з повідомленням про укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 99-41244302/2020-001 від 27.03.2020 (далі - Договір) між АТ "Українська залізниця" (перевізник) та ТОВ "Закарпаття Асфальт" (замовник) укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом шляхом приєднання до вказаного договору.

Згідно з пунктом 8.1 Договору сторони домовились про використання електронного документообігу. Для організації електронного документообігу використовуються виключно власні інформаційні системи перевізника.

Відповідно до пункту 8.2 Договору електронний документообіг між перевізником та замовником передбачає оформлення документів з накладанням КЕП, якщо їх оформлення в електронній формі реалізовано в інформаційних системах перевізника та нормативно - правовими актами не встановлено обов`язковість паперового оформлення.

У пункті 8.3 Договору зазначено, що для цілей договору датою та часом одержання однією стороною будь-яких документів (повідомлень), відправлених іншою стороною з використанням власних інформаційних систем перевізника, є дата та час підписання відправником такого документа (повідомлення) КЕП у власних інформаційних системах перевізника.

Відповідно до пункту 2.1.4 Договору Замовник зобов`язаний сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника.

Згідно з пунктом 2.1.5 Договору Замовник зобов`язаний відшкодовувати перевізнику витрати, пов`язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання сум внесеної передоплати за кодом платника.

Пункт 4.7 Договору передбачає, що наявність підписаної зведеної відомості не позбавляє Перевізника права здійснити донарахування неврахованої плати за надані послуги за минулі періоди за наявності для цього достатніх підстав.

4.2. На станцію Мукачево із станції Пенизеничі Південно - Західної залізниці 22.02.2022 прибуло 40 вагонів з вантажем щебінь гранітний та пісок по накладним №34535641 з відомістю вагонів на 16 вагонів, №34535633 відомістю вагонів на 9 вагонів, №34539676 з відомістю вагонів на 3 вагони, №34539668 з відомістю вагонів на 12 вагонів під вивантаження, одержувач - ТОВ «Закарпаття Асфальт».

Вивантаження проводилося силами та засобами Відповідача на підвищеній колії №50, колія належить залізниці:

- 23.02.2022 о 15:00 год. вивантажено 17 вагонів, що підтверджується повідомленням №79;

- 23.02.2022 о 18:40 год. вивантажені 17 вагонів, що підтверджується повідомленням №86;

- 24.02.2022 о 17:20 год. вивантажені 6 вагонів, що підтверджується повідомленням №81.

Після вивантаження вантажу та забирання з під`їзної колії 40 вагонів, вагони простоювали на коліях загального користування в очікуванні оформлення електронного перевізного документу (ЕПД).

Через АС Клієнт Відповідачем було створено ЕПД на порожні вагони після вивантаження, на відправлення призначенням на станцію Пенизеничі Південно-Західної залізниці:

- 24.02.2022 о 10:54 год. на 17 вагонів;

- 24.02.2022 о 15:21 год .на 17 вагонів;

- 24.02.2022 о 19:09 год. на 6 вагонів.

Оформлені Відповідачем ЕПД не були прийняті електронною системою позивача по причині введення обмеження перевезень від 24.02.2022 на підставі розпорядження АТ «Укрзалізниці» від 24.02.2022 № ЦЦО/99.

4.3. На станцію Мукачево 24.02.2022 об 11:05 год. прибули 35 вагонів із вантажем (щебінь гранітний, пісок) із станції Пенизевичі Південно-Західної зал. по накладним №34555508 з відомістю вагонів на 4 вагони, №34555482 відомістю вагонів на 18 вагонів, №34555417 з відомістю вагонів на 12 вагонів №34555425 один вагон, одержувач - ТОВ «Закарпаття Асфальт».

Вивантаження проводилося силами та засобами ТОВ «Закарпаття Асфальт» на підвищеній колії № 50, яка належить залізниці:

- 25.02.2022 о 12:00 год. вивантажено 17 вагонів, що підтверджується повідомленням відповідача №87;

- 25.02.2022 о 18:00 год. вивантажено 17 вагонів, що підтверджується повідомленням відповідача №88;

- 25.02.2022 о 19:15 год вивантажено 1 вагон, що підтверджується повідомленням відповідача № 89.

4.4. З 25.02.2022 по 30.03.2022 вагони простоювали на коліях загального користування, факт затримки вагонів, засвідчено актами загальної форми ГУ-23 та проведено нарахування збору за користування вагонами, маневрову роботу та збору за зберігання власних вагонів.

Станцією Мукачево розраховано суми та сформовано відомості плати за користування вагонами ф.ГУ-46, ф.ГУ-46-а накопичувальні картки ф.ФДУ-92. Представник відповідача був відсутній під час підпису вказаних документів, що засвідчено актами загальної форми №557, 559.

У Акті №554 вказано, що представник відповідача для підпису актів загальної форми №548, 459, 550, 551, 552, 553 не з`явився. Актом №572 засвідчено відсутність представника відповідача для підписання актів загальної форми №560, 561, 563, 564, 565, 566. Актом №573 засвідчено відсутність представника відповідача для підписання актів загальної форми №567, 568, 569, 570, 571.

4.5. Відповідно до відомостей плати за користування вагонами № 12039001 нараховано 25 547,40 грн, № 30039004 нараховано 755 555,70 грн, № 30039005 нараховано 630 114,70 грн.

По накопичувальній картці №12039001 нараховано 820,50 грн збору за зберігання, по накопичувальній №30039002 нараховано - 43 108,90 грн.

За моневрову роботу по відомості № 12039002 нараховано 884,50 грн, по відомості №30039003 нараховано 9729,50 грн.

4.6. Через АС Клієнт відповідачем на вагони № 62784616, 66978552, 62959184 створено ЕПД на відправлення з призначенням на станцію Золотнишино Південно-Західної зал.12.03.2022 о 08:00 год.

Відповідачем з 25.02.2022 по 30.05.2022 по 69 вагонах жодних вказівок, чи листів стосовно вагонів, на станцію Мукачево не надходило.

4.7. Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанцій виходив з такого:

- нарахування спірних платежів за позовом пов`язується з фактом перебування спірних вагонів у безпосередньому розпорядженні вантажовласника відповідача;

- позивач довів наявність підстав для нарахування відповідачеві плати за користування вагонами, збору за зберігання та плати за маневрову роботу;

- перевіривши розрахунки плати за користування вагонами, збору за зберігання, здійснені позивачем та додані до позовної заяви, суд прийшов до висновку, що вони є такими, що виконані у відповідності до норм чинного законодавства та обставин справи, є обґрунтованими та арифметично вірними;

- відповідач не спростував доводів позивача, а також не довів наявність визначених чинним законодавством обставин, які звільняють його від сплати спірних платежів;

- заперечення відповідача, які фактично зводяться до тверджень за якими затримка вагонів на станції трапилась з вини залізниці, судом не приймаються з огляду на те, що ведення обмежень на перевезення зумовлено військовою агресією російської федерації проти України та запровадженням Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/22 на всій території України воєнного стану, починаючи з 05:30 год. 24.02.2022, внаслідок чого відправлення на деякі напрямки стало неможливим. Однак, відповідач мав можливість змінити пункт призначення;

- суд не погоджується з позицією відповідача, що введені залізницею заборони на певні напрямки перевезень свідчать про затримку вагонів з вини залізниці.

4.8. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з такого:

- сторонами досягнуто згоди щодо порядку документообігу у господарських правовідносинах, та визначено обов`язок Відповідача використовувати інформаційну систему Позивача, в тому числі, при складанні та направленні перевізних документів;

- залізниця має право нарахувати плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу за період затримки вагонів та в період перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника та в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці;

- нарахування спірних платежів у даній справі пов`язується з тим, що з 25.02.2020 по 30.03.2022 вагони простоювали на коліях загального користування, про що відповідач не заперечує;

- відправлення вагонів припинилось у зв?язку з розпорядженням АТ "Укрзалізниця" від 24.02.2022 ЦЦО/99;

- всупереч положенням статті 13 Закону України «Про залізничний транспорт», статті 29 Статуту, матеріали справи не містять погодження з Міністерством інфраструктури України тимчасових обмежень щодо перевезень;

- Міністерство інфраструктури України відповідно до покладених на нього завдань установлює процедуру та строки припинення або обмеження навантаження і перевезення вантажів та вантажобагажу, що зумовлено обставинами непереборної сили, воєнними діями, блокадою, епідемією або іншими обставинами, які не залежать від перевізників і власників інфраструктури залізничного транспорту загального користування і перешкоджають здійсненню перевезень, та оповіщення про це перевізників і власників інфраструктури загального транспорту загального користування (підпункт 40 пункту 4 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20);

- тож Міністерство інфраструктури України як орган виконавчої влади та суб`єкт владних повноважень має власну компетенцію щодо установлення процедури та строків припинення або обмеження навантаження і перевезення вантажів та вантажобагажу;

- АТ "Укрзалізниця" є суб`єктом господарювання, який відповідно до закону наділений виключною компетенцією щодо управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях; за статтею 13 цього Закону, організовуючи роботу залізничного транспорту в умовах надзвичайних обставин, АТ "Укрзалізниця" вправі запроваджувати, за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту, тимчасові обмеження щодо перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, виникнення інших надзвичайних обставин, скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення;

- АТ "Укрзалізниця" як суб`єкт господарювання здійснює дії з обмеження перевезень у межах своєї власної господарської компетенції щодо організації та планування господарської діяльності з перевезення вантажів;

- реалізація такої складової господарського повноваження, як тимчасові обмеження щодо перевезень, здійснюється за погодженням із центральним органом виконавчої влади (тобто особою, яка здійснює владні повноваження). Однак ототожнення у зв`язку із цим організаційно-господарської функції, яка здійснюється в межах своєї компетенції суб`єктом господарювання, з владно-управлінськими функціями органу виконавчої влади - суб`єкта владних повноважень є помилковими;

- АТ "Укрзалізниця" не є суб`єктами владних повноважень, спірні дії АТ "Укрзалізниця" стосуються питань організації та планування господарської діяльності з перевезення вантажів, у межах якої сторони не наділені адміністративною процесуальною дієздатністю, а рішення АТ "Укрзалізниця", які запроваджують обмеження перевезень у власній господарській діяльності, не є нормативно-правовими актами чи актами індивідуальної дії в розумінні КАС України (аналогічна правова позиція викладено в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.11.2023 у справі № 904/3926/22);

- судом першої інстанції не враховано, що відправка вагонів, була неправомірно обмежена з вини самого позивача. Отже, плата за користування вагонами та збору за зберігання вантажу нарахована неправомірно;

- висновок суду першої інстанції про нарахування позивачу плати за користування вагонами суперечить наведеним положенням законодавства України та Договору про надання послуг організації перевезення вантажів залізничним транспортом.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №907/609/22 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 20.03.2024 відкрито касаційне провадження у справі №907/609/22 за касаційною скаргою АТ «Укрзалізниця» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 у справі №907/609/22.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є постанова Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 у справі №907/609/22, якими у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, у разі оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

6.3. Як встановлено судом апеляційної інстанції спір у справі виник у зв`язку з простоєм пустих 40 та 35 вагонів ТОВ «Закарпаття Асфальт» на коліях загального користування станції Мукачево з 25.02.2020 по 30.03.2022, з огляду на що позивачем нараховано збір за користування вагонами, маневрову роботу та за зберігання власних вагонів.

Позивач вказував, що після вивантаження вантажу вагони простоювали на коліях станції в очікуванні оформлення відповідачем електронного перевізного документу (ЕПД).

Заперечуючи наявність правових підстав для стягнення з відповідача відповідних платежів, ТОВ «Закарпаття Асфальт» вказувало, що у відповідності до умов Договору виконало свій обов`язок щодо надання електронного перевізного документу на відправлення вагонів. При цьому не отримання відповідних документів позивачем, а також не відправлення спірних вагонів за призначенням пов`язано із прийняттям АТ «Укрзалізниця» розпорядження від 24.02.2022 №ЦЦО/99, відповідно до якого всім станціям Залізниці заборонялося приймання до перевезення всіх вантажів і порожніх вагонів перевезення з областю призначення: Донецька ДОН (48), Куп`янська дирекція залізничних перевезень ДН-5 (5), Сумська дирекція залізничних перевезень ДН-3 (3), Харківська дирекція залізничних перевезень ДН-2 (2), Київська дирекція залізничних перевезень ДН-1 (1), Конотопська дирекція залізничних перевезень ДН-5 (5), Коростенська дирекція залізничних перевезень ДН-4 (4) Одеська дирекція залізничних перевезень ДН-1, Порт. Припорт. дирекція залізничних перевезень ДН-5 (5). У даному випадку станцією призначення є Пенизевичі Південно-Західної залізниці, яка входить до переліку станцій складу Коростенської дирекції залізничних перевезень, та на яку розповсюджується заборона приймання до перевезення вантажів згідно з наведеним розпорядженням. Відтак, оскільки перевезення вантажів до станції Пенизевичі Південно-Західної залізниці у спірний період часу були обмежені (заборонені) згідно з розпорядженням від 24.02.2022 №ЦЦО/99, то ТОВ «Закарпаття Асфальт» не може нести будь-які негативні наслідки у зв`язку з такою забороною, адже саме Залізниця є відповідальною за затримку в наданні послуг щодо перевезення вагонів.

6.4. Так, АТ «Укрзалізниця», звертаючись до Верховного Суду, зазначає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у позові, порушив статтю 13 Закону України "Про залізничний транспорт", статті 29, 41, 121 Статуту залізниць України, статей 903 920 921 ЦК України, пункт 28 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 (із змінами та доповненнями).

Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що фактично перед Судом поставлено питання:

щодо правомірності/неправомірності нарахування АТ «Укрзалізниця» плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у контексті наявності/відсутності вини вантажовласника у затримці та простою вагонів.

З огляду на наведене Верховний Суд відзначає таке.

6.5. Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

У силу приписів статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем на підставі Договору про надання послуг організації перевезення вантажів залізничним транспортом, який є публічним.

Предметом даного Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Залізниці (Перевізника), вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги.

Статтею 3 Статуту залізниць України (далі - Статут) передбачено, що дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування.

Відповідно до статті 64 Статуту до залізничних під`їзних колій належать колії, що з`єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і які належать підприємствам, підприємцям, організаціям та установам незалежно від форм власності, а також громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності. Під`їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Відповідно до статті 46 Статуту одержувач зобов`язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Згідно із статтею 119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянам - суб`єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50% зазначених розмірів плати.

Пунктами 3, 6, 8-10, 12 Правил користування вагонами і контейнерами передбачено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток-1), відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток-11), які складаються на підставі пам`яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток -2), пам`яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток-8), повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток-12), актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток-3), актів загальної форми ГУ-23 (додаток-6).

Час користування обчислюється окремо для кожного вагона і контейнера за його номером. Номерному обліку часу користування підлягають усі вагони і контейнери, подані під вантажні операції на місцях загального користування, а на місцях незагального користування - вагони і контейнери парку залізниць України й інших держав, передані на під`їзні колії або орендовані ділянки колій. Усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника. У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. Про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Наказ підписується посадовою особою, визначеною начальником залізниці. Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення. Акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах - один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв`язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година. Причини, які є підставою для нарахування плати за користування вагонами в разі затримки їх на підходах до припортових станцій призначення, зазначаються в актах про затримку вагонів.

Відповідно до пункту 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (що не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість.

Отже, з наведеного слідує, що залізниця має право нарахувати плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу за період затримки вагонів та в період перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника та в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Обставини, за якими вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами передбачені пунктом 16 розділу ІІ Правил користування вагонами і контейнерами, а саме:

а) якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під`їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи;

б) у разі подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність. Вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником;

в) у разі затримки прийняття залізницею вагонів, які пред`явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці. Час такої затримки зазначається у графі "Примітки" пам`ятки про подавання/забирання вагонів, цей час виключається із загального часу користування вагонами (контейнерами).

6.6. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, дійшов висновку, що, оскільки відправка вагонів була неправомірно обмежена з вини самого позивача, отже, плата за користування вагонами та збору за зберігання вантажу нарахована неправомірно.

При цьому судом відзначено, що запровадженні АТ «Укрзалізниця» тимчасові обмеження щодо перевезень мало бути здійснене за погодженням із Міністерством інфраструктури України, що є центральним органом виконавчої влади (тобто особою, яка здійснює владні повноваження). Однак позивач, запроваджуючи тимчасові обмеження щодо перевезень без погодження таких дій з центральним органом виконавчої влади (матеріали справи не містять зворотнього), помилково ототожнив організаційно-господарські функції, які АТ «Укрзалізниця» здійснює в межах своєї компетенції як суб`єкт господарювання, з владно-управлінськими функціями органу виконавчої влади - суб`єкта владних повноважень.

6.7. У розгляді даного питання колегія суддів виходить з того, що за приписами статті 4 Закону України «Про залізничний транспорт» Залізниця є суб`єктом господарювання, який відповідно до закону наділений виключною компетенцією щодо управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, у свою чергу, за статтею 13 цього Закону, організовуючи роботу залізничного транспорту в умовах надзвичайних обставин, Залізниця вправі запроваджувати, за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту, тимчасові обмеження щодо перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, виникнення інших надзвичайних обставин, скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення.

Аналогічні положення містяться у статті 29 Статуту, де відзначено, що AT «Укрзалізниця» має право запроваджувати, за погодженням з Міністерством транспорту України, тимчасові обмеження щодо перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, виникнення інших надзвичайних обставин, скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення (відповідний пункт розташований у розділі, який охоплює регулювання організації та планування перевезення вантажів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №904/1448/20 викладено правову позицію такого змісту:

- Залізниця як суб`єкт господарювання здійснює дії з обмеження перевезень у межах своєї власної господарської компетенції щодо організації та планування господарської діяльності з перевезення вантажів;

- втім, реалізація такої складової господарського повноваження, як тимчасові обмеження щодо перевезень, здійснюється за погодженням із центральним органом виконавчої влади (тобто особою, яка здійснює владні повноваження);

- ототожнення у зв`язку із цим організаційно-господарської функції, яка здійснюється в межах своєї компетенції суб`єктом господарювання, з владно-управлінськими функціями органу виконавчої влади - суб`єкта владних повноважень є помилковими.

З наведеного слідує, що реалізація Залізницею такої складової господарського повноваження, як тимчасові обмеження щодо перевезень, здійснюється виключно за погодженням із центральним органом виконавчої влади (тобто особою, яка здійснює владні повноваження), а саме - Міністерством інфраструктури України.

Відтак колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що запроваджуючи відповідні тимчасові обмеження щодо перевезень, АТ «Укрзалізниця» не дотрималась порядку, визначеного статтею 13 Закону України «Про залізничний транспорт» та статтею 29 Статуту, а, отже, відправка спірних вагонів була обмежена залізницею всупереч наведеним положенням законодавства України та Договору.

6.7.1. Крім того, оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог, колегія суддів відзначає таке.

Так, АТ «Укрзалізниця», звертаючись з даним позовом до суду, обґрунтовує свої вимоги неправомірністю дій відповідача щодо неподання ЕПД (електронного перевізного документу) на всі спірні вагони, у зв`язку з чим і були нараховані платежі за затримку та простій таких вагонів.

У той же час, АТ «Укрзалізниця» вказує, що оформлені ТОВ «Закарпаття Асфальт» ЕПД не були прийняті електронною системою позивача по причині введення обмеження перевезень від 24.02.2022 на підставі розпорядження АТ «Укрзалізниця» №ЦЦО/99.

Тобто фактично позивач вказує, що у спірний період часу останнє не могло ані отримувати електронною системою ЕПД, ані здійснювати будь-які відправлення спірних вагонів за місцем їх призначення, у зв`язку із введенням власних обмежень щодо перевезень.

Колегія суддів відзначає, що відповідно до частини третьої статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

Колегія суддів відзначає, що чинним спірним Договором сторони, зокрема погодили порядок документообігу у господарських правовідносинах між ними та визначили обов`язок відповідача використовувати інформаційну систему позивача при складанні та направленні перевізних документів.

Іншого порядку обмінну документами та/або іншого порядку складання та направлення перевізних документівв, зокрема на відправлення вагонів, сторонами у Договорі не було погоджено.

Відтак, запроваджуючи обмеження щодо роботи електронної системи позивача та щодо здійснення перевезень, саме на АТ «Укрзалізницю» (як ініціатора запровадження таких обмежень) покладався добросовісний обов`язок визначити алгоритм дій сторін при неможливості здійснення перевезень у ті чи інші пункти призначення. Тобто саме з боку залізниці, як суб`єкта господарювання, який відповідно до закону наділений виключною компетенцією щодо управління процесом перевезень, мали надійти пропозиції/розпорядження щодо доцільності подальшого формування маршрутного поїзда за призначенням, зміни маршруту тощо.

З огляду на що, Суд відхиляє посилання позивача, що такі дії мав вчинити відповідач, адже це суперечить принципам справедливості, добросовісності, рівності та розумності договірних зобов`язань.

Разом з тим, ураховуючи, що спірні правовідносини виникли з 24.02.2022, тобто після запровадження позивачем в електронній базі АС Клієнт АТ «Укрзалізниця» заборони на вчинення дій з перевезення, з огляду на відсутність зі сторони залізниці та/або інших уповноважених органів (зокрема, Міністерства інфраструктури України) роз`яснень/розпоряджень щодо подальших дій суб`єктам господарювання (зокрема і відповідачу) після запровадження розпорядження від 24.02.2022 №ЦЦО/99, колегія суддів відзначає, що обставини оформлення/неоформлення відповідачем усіх ЕПД на спірні вагони на правову кваліфікацію судом спірних правовідносин не впливають.

Отже, колегія судів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача платежів за користування вагонами, маневрову роботу та за зберігання власних вагонів, адже позивачем не доведено, що затримка вагонів на станції сталася з причин, які залежали від вантажовласника (вантажоодержувача).

6.8. Відтак доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм права відхиляються Судом, підстави для скасування оскаржуваного судового рішення з наведених міркувань відсутні.

Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї постанови.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

6.9. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини №41984/98 від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", №24465/04 від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", №3236/03 від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї постанови.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін, як такого, що ухвалене із додержанням норм права.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 у справі №907/609/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко