ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 907/648/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

прокуратури - Костюк О.В. - прокурор,

Західного офісу Держаудитслужби - не з`явився,

Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України - не з`явився,

Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Лучки» - Маркусь М.І., адвокат ( довіреність б/н від 14.02.2023),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури (далі - скаржник)

на рішення господарського суду Закарпатської області від 21.02.2023 (суддя Андрейчук Л.В.)

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 (головуючий суддя: Галушко Н.А., судді: Желік М.Б., Орищин Г.В.)

у справі № 907/648/21

за позовом заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби (далі - Держаудитслужба, позивач)

до Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (далі - відповідач 1, Дослідна станція) та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Лучки» (далі - відповідач 2, Товариство)

про визнання недійсним договору про виконання агротехнічних робіт від 29.12.2020 № 20-12/2020.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Прокурор, діючи в інтересах держави, в особі Держаудитслужби звернувся до суду з позовною заявою до відповідача 1 та відповідача 2 про визнання недійсним договору про виконання агротехнічних робіт від 29.12.2020 № 20-12/2020, укладеного між відповідачами, а також додаткових угод до нього зокрема: № 1 від 12.01.2021, № 2 від 01.03.2021 та № 3 від 03.05.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що Дослідна станція є державною, бюджетною, неприбутковою науковою установою та розпорядником бюджетних коштів, а тому відноситься до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі». Водночас, за доводами прокурора, моніторингом системи державних закупівель «Prozzorro» відомостей про проведення Дослідною станцією публічних закупівель щодо закупівлі відповідних послуг взагалі не встановлено, тобто, спірний договір укладений без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами Закону України «Про публічні закупівлі». Також прокурор зазначає, що сторонами вказаного договору не визначено ціну договору, яка є істотною умовою договору, а також конкретні види робіт/послуг, які надалі були обумовлені додатковими угодами до нього. Оскільки за повідомленням прокуратури Держаудитслужба, як територіальний орган державного фінансового контролю, не вжила заходів щодо поновлення інтересів держави, то за таких обставин, на думку прокурора, виникли підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки мають місце порушення або загроза порушень інтересів держави.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 21.02.2023 у справі №907/648/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов до висновку про те, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки оспорюваний договір виконаний сторонами, визнання недійсним вже виконаного договору не відновить порушені інтереси держави через неможливість проведення нового тендеру чи двосторонньої реституції, а прокурор одночасно з вимогою про визнання недійсним договору не заявляє вимоги про односторонню реституцію або відшкодування збитків чи стягнення всього отриманого переможцем тендеру в дохід держави. При цьому судом встановлено факт виконання агротехнічних робіт відповідачем 2 як виконавцем, та прийняття їх відповідачем 1 як замовником. Доказів оплати таких робіт за рахунок бюджетних коштів прокурором не доведено, доказів на підтвердження таких обставин до матеріалів не надано. Характер агротехнічних робіт (дискування, внесення мінеральних добрив, культивація) на полях відповідача 1 свідчить про те, що вони можуть бути виконані тільки в певний проміжок календарного часу, при підготовці та проведенні посівної на таких полях замовника. При цьому суд враховував, що прокурор не доводить недоцільність здійснення цих робіт у межах використання відповідачем 1 земельних ділянок, закріплених за ним для їх використання при здійсненні статутної діяльності. Прокурор не зазначає ні про те, що агротехнічні роботи могли бути виконані ефективніше та економічно вигідніше у разі залучення іншого суб`єкта їх виконання, ані про те, що їх вартість є необґрунтованою та перевищує ринкову. Також судом першої інстанції встановлено, що відповідачем 2 виконані роботи, які є предметом договору, та які були прийняті відповідачем 1, що було оформлено підписаними обома сторонами договору актами виконання робіт (надання послуг) на підставі договору від 29.12.2020 № 20-12/2020. Доказів наявності у сторін будь-яких претензії одна до одної, пов`язаних з виконанням договору від 29.12.2020 № 20-12/2020 в матеріалах справи відсутні, що в сукупності підтверджує факт виконання сторонами вказаного договору. Прокурором та позивачем не доведено факту порушення відповідачами станом на момент вчинення оспорюваного договору умов щодо публічних закупівель, оскільки відповідач міг проводити закупівлю агротехнічних робіт на суму до 1,5 мільйона гривень без проведення конкурентних процедур, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», а також договір не містив умов щодо вартості агротехнічних робіт, які складали його предмет на суму рівну чи більшу 1,5 мільйона гривень.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 рішення суду першої інстанції у справі № 907/648/21 змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови суду апеляційної інстанції. Резолютивну частину рішення залишено без змін.

Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, посилаючись на судову практику Верховного Суду, яка викладена у низці постанов, погодився з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову, проте лише з підстав того, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту порушеного права. При цьому апеляційний суд вказав що:

- визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині першій статті 2 Цивільного процесуального кодексу України);

- позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, тому що не призводить до поновлення майнових прав позивача;

- водночас у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (наведений правовий висновок в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювавши свій висновок таким чином викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21);

- з огляду на наведені вище обставини, відпала необхідність дослідження судом фактичних обставин справи, оскільки такі висновки мотивувальної частини судового рішення можуть сприйматися як преюдиціальні під час розгляду інших справ за участі сторін цього спору (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021у справі № 906/1336/19).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури 17.08.2023 (згідно з відміткою на поштовому конверті) звернувся до Суду з касаційною скаргою, в якій просить Суд скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 21.02.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 у справі № 907/648/21, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: приписи статей 2 13 48 Бюджетного кодексу України, статей 1 - 5, 41 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 180 Господарського кодексу України, статей 16 203 215 216 228 Цивільного кодексу України, порушили норми процесуального права, зокрема, приписи статей 11 13 15 86 236 269 ГПК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених:

- у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19 (щодо застосування частини четвертої статті 75 ГПК України);

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 756/1529/15-ц та постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19 та від 21.06.2022 у справі № 910/6535/21 (щодо застосування статті 73, частини першої статті 91, частин першої - третьої статті 269 ГПК України);

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 та постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18 (щодо застосування статей 55 124 Конституції України, частини першої статті 15, частини другої статті 16, статті 203, частин першої, третьої статті 215, частин першої, другої статті 216 Цивільного кодексу України, частини четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України та статей 4 20 ГПК України);

- у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17, від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15 (щодо застосування частини першої статті 203, частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України та частини першої статті 208 Господарського кодексу України.

Поряд з цим скаржник звертає увагу суду касаційної інстанції на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо долучення на стадії апеляційного провадження поданих відповідачами додаткових доказів та формування судом на їх підставі висновку про виконання/часткове виконання умов договору.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач 2 просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Позивач та відповідач 1 не скористалися своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

У судовому засіданні 05.10.2023 представник Товариства брав участь в режимі відеоконференції згідно з ухвалою Суду від 02.10.2023.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що відповідач 1 (замовник) та відповідач 2 (виконавець) 29.12.2020 уклали договір про виконання агротехнічних робіт № 20-12/2020 (далі - Договір), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, передбачених цим договором, виконавець за дорученням замовника зобов`язався своєчасно та належним чином виконати агротехнічні роботи на полях замовника загальною площею 577,6485 га, що визначені в додатку № 2 до даного договору, а замовник зобов`язався прийняти такі роботи та оплатити їх у визначений строк.

Згідно з пунктом 1.2 Договору перелік робіт, які доручаються виконавцю, та їх ціна погоджені сторонами у додатку № 1, який є невід`ємною частиною договору. Насіння, культури, мінеральні добрива та засоби захисту рослин надаються замовником виконавцю на початку виконання робіт (пункт 1.3 Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору початок та строк виконання кожного найменування робіт визначається сторонами у додатку № 1. Строк дії Договору становить загальний строк виконання робіт по договору.

Пунктом 3.2 Договору сторони погодили, що вартість робіт визначається виходячи із цін на роботи за 1,0 га обробленої площі, які вказані в додатку № 1 та обсягу виконаних робіт.

Відповідно до пункту 3.3 Договору загальна вартість робіт за Договором (сума Договору) визначається з урахуванням ціни робіт за 1 га і фактично виконаних за період дії договору робіт, що підтверджується підписаними сторонами актами прийому-передачі.

Після настання визначеного в додатку № 1 строку виконання робіт, якщо сторонами не обумовлене інше, виконавець надає замовнику акт прийому-передачі виконаних робіт, який замовник зобов`язується підписати протягом п`яти днів або надати вмотивовану відмову від підписання. Протягом 30 календарних днів із дати підписання замовником акту прийому-передачі виконаних робіт замовник зобов`язується провести розрахунки за виконані роботи.

Договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань (пункт 8.1 Договору).

Додатковими угодами до Договору від 12.01.2021 № 1, від 01.03.2021 № 2, від 05.04.2021 № 3 сторони визначали вид робіт, їх вартості (за 1га) та строки початку їх виконання, зокрема: дискування, вартість робіт - 564,15 грн, строк початку робіт - січень 2021 року; внесення мінеральних добрив, вартість - 1 464,40 грн, строк початку робіт - березень 2021 року; внесення міндобрив, вартість 1859 грн; дискування - 530,20 грн; культивація -330,21 грн; строк початку робіт- квітень 2021року.

У додатку № 2 до Договору сторонами погоджено перелік 19 земельних ділянок загальною площею 577,6485 га, на яких планувалося виконання сільськогосподарських агротехнічних робіт та зазначено їх кадастрові номери.

Також судами встановлено, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 01.04.2022 (яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.07.2022) у справі № 907/1059/21 в задоволенні позовних вимог Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області та Національної академії аграрних наук України до відповідача 1 - Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України та до відповідача 2 - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Лучки» про визнання недійсним договору від 29.12.2020 № 20-12/20, як удаваного правочину, та повернення земельних ділянок відмовлено. Вказані рішення набрали законної сили та є чинними.

Судовими рішеннями у справі № 907/1059/21 встановлено, що вказані 19 земельних ділянок належать до державної форми власності, уповноваженим органом від імені держави як власником є ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, а Дослідна станція є постійним землекористувачем для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Постановою Західного апеляційного господарського суду у справі № 907/1059/21 встановлено, що відповідно до статуту Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, який затверджений 16.12.2019 Президентом Національної академії аграрних наук України, Дослідна станція є державною, бюджетною, неприбутковою, науковою установою.

Також зазначеним рішенням суду встановлено обставини щодо виконання сторонами умов Договору, що оформлено підписаними обома сторонами актами виконання робіт (надання послуг) на підставі Договору.

Той факт, що відповідач 1 включений до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, підтверджується відомостями опублікованими на офіційному сайті Державної казначейської служби України (https://www.treasury.gov.ua/).

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор вказував на те, що Договір, який вчинений відповідачами, а також його додаткові угоди № 1, 2, 3 укладені з порушенням приписів статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», тому такий договір та додаткові угоди № 1, 2, 3 до нього мають бути визнані недійсними з підстав, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсним Договору, а також додаткових угод до нього, зокрема, від 12.01.2021 № 1, від 01.03.2021 № 2 та від 03.05.2021 № 3.

В обґрунтування доводів касаційної скарги прокурор посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: приписи статей 2 13 48 Бюджетного кодексу України, статей 1 - 5, 41 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 180 Господарського кодексу України, статей 16 203 215 216 228 Цивільного кодексу України, порушили норми процесуального права, зокрема, приписи статті 11 13 15 86 236 269 ГПК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у низці постанов Верховного Суду, які ним (скаржником) перелічені у касаційній скарзі. Поряд з цим скаржник звертає увагу касаційного суду на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо долучення на стадії апеляційного провадження поданих відповідачами додаткових доказів та формування судом на їх підставі висновку про виконання/часткове виконання умов договору.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Згідно зі сталою та послідовною позицією Верховного Суду у кожному конкретному випадку, вирішуючи питання щодо застосування способу захисту, суд повинен встановити, які права та/або інтереси особи порушені, а також урахувати критерії ефективності обраного позивачем способу захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

За змістом частини першої статті 2 ГПК України метою господарського судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Згідно з частиною другою статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

До основних засад (принципів) господарського судочинства відноситься верховенство права (частина третя статті 2 ГПК України).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 14 ГПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 13 ГПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).

Близький за змістом правовий висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (дата публікації в Єдиного державному реєстрі судових рішень - 30.08.2023, тобто після подання касаційної скарги у справі № 907/648/21) і враховується Судом у справі № 907/648/21 в силу приписів частини четвертої статті 300 ГПК України.

Так, звертаючись з позовом до суду про визнання недійсним Договору з додатковими угодами до нього прокурор насамперед зазначав про те, що моніторингом системи державних закупівель «Prozzorro» відомостей про проведення Дослідною станцією публічних закупівель щодо закупівлі відповідних послуг взагалі не встановлено, тобто, спірний договір укладений без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами Закону України «Про публічні закупівлі».

При цьому, за доводами прокурора, згідно з умовами Договору передбачено проведення робіт на полях замовника загальною площею 577,6485 га, відповідно загальна сукупна вартість робіт, передбачена додатковою угодою № 1 може становити 325 880,40 грн, додатковою угодою № 2 - 845 905,46 грн, додатковою угодою № 3 - 1 571 359,89 грн.

Верховний Суд зазначає, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Наведена прокурором підстава позову за своїм змістом підпадає під пункт 1 частини першої статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі».

Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній станом на час укладення Договору) договір про закупівлю є нікчемний у разі, якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону.

Також прокурор у позові посилався на те, що сторонами Договору не визначено ціну Договору, яка є істотною його умовою, а також конкретні види робіт/послуг, які надалі були обумовлені додатковими угодами до нього. Проте, за доводами прокурора, такими додатковими угодами змінено істотні умови Договору після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, у зв`язку з чим додаткові угоди до Договору, на думку прокурора, не відповідають вимогам частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Верховний Суд відзначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин Цивільний кодекс України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 зі справи № 916/3156/17 погодилася з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 369/2770/16-ц і від 07.11.2018 у справі № 357/3394/16-ц стосовно того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу й на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Верховний Суд зазначає, що за умови нікчемності договору в силу закону (як абсолютної підстави недійсності), зазначене виключає визнання його недійсним як оспорюваного.

Додаткові ж угоди до договору є його невід`ємною частиною, у зв`язку з чим, за умови нікчемності договору, визнання додаткових угод до нього недійсними (як оспорюваних) є неналежним способом захисту.

Отже, оскільки прокурор, вказуючи у позові на існування, на його думку, тих обставин, з яким Закон України «Про публічні закупівлі» пов`язує нікчемність договору (як абсолютну підставу недійсності), просив застосувати неналежний спосіб захисту, Суд не перевіряє доводи сторін у частині наявності чи відсутності підстав вважати Договір нікчемним в силу Закону, не підтверджує та не спростовує такі твердження, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення прокурора (позивача) до суду із застосуванням належного способу захисту.

Обрання позивачем (прокурором) такого способу захисту, який не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, та є неналежним і неефективним, є самостійною підставою для відмови у позові. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

З огляду на викладене, доводи скаржника в частині незгоди із застосуванням судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин нерелевантної судової практики, а саме постанови Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, в якій розглядалося питання недійсності оспорюваного правочину, знайшли своє підтвердження. Водночас зазначене не вплинуло на правильність висновку суду апеляційної інстанції про обрання прокурором неефективного способу захисту, з урахуванням тих мотивів для відмови у позові, які викладені у цій постанові суду касаційної інстанції.

Зважаючи на те, що обрання неналежного (неефективного) способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, колегія суддів не вважає за необхідне давати відповідь на кожен аргумент касаційної скарги з огляду на висновки ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» «Руїз Торіха проти Іспанії» (хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент), оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції (резолютивна частина) підлягає залишенню без змін з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати

З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваної постанови із залишенням без змін її резолютивної частини про відмову в позові, відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 308 311 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 зі справи № 907/648/21 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. В решті постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 зі справи № 907/648/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова