ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 907/882/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Краснов Є. В., Могил С.К.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради

на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 у справі

за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Грицик Лариси Олексіївни

про стягнення коштів.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень

1.1. У листопаді 2022 року Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Грицик Лариси Олексіївни (далі - ФОП Грицик Л. О. та/або відповідач) з вимогою про стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (включно) у сумі 279 829,39 грн, що є різницею між сплаченими відповідачем грошовими коштами та розміром орендної плати, що належить сплатити за договором оренди від 18.04.2014 № 1691/1.

На обґрунтування заявлених вимог позивач стверджує, що 18.02.2014 між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (17.11.2021 змінено назву на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради, далі - Департамент, позивач та/або орендодавець) та ФОП Грицик Л. О. (орендар) укладено договір оренди № 1691/1 земельної ділянки площею 1,2617 га у АДРЕСА_1, кадастровий номер 2110100000:34:001:0228, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (далі - договір).

Строк дії договору встановлено до 24.10.2018. Після закінчення строку дії договору для орендаря було передбачено переважне право поновлення його на новий строк.

30.10.2018 рішенням Ужгородської міської ради № 1354 про поновлення дії договорів оренди земельних ділянок строку дії цього договору для ФОП Грицик Л. О. поновлено строком на 5 років до 30.10.2023. У подальшому, 23.11.2018 Департамент надіслав ФОП Грицик Л. О. пропозицію щодо укладення договору оренди землі, в редакції додаткової угоди від 30.10.2018 до договору.

Відповідно до надісланого проєкту додаткової угоди нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2018 рік становить 13 859 39,99 грн (пункт 5); розмір орендної плати на рік встановлено 415 781,88 грн та, відповідно, 34 648,49 грн на місяць (пункти 10, 11); строк дії договору встановлено до 30.10.2023 (пункт 8).

11.12.2018 ФОП Грицик Л. О. повернула орендодавцю підписану додаткову угоду з протоколом розбіжностей до пунктів 14, 30 договору, не заперечивши щодо пунктів про розмір орендної плати.

Не погодившись із запропонованою редакцією договору, Департамент звернувся до суду з вимогами про визнання укладеною у редакції позивача пунктів 14 та 30 додаткової угоди від 30.10.2018 до договору. У свою чергу ФОП Грицик Л. О. подала зустрічний позов про визнання недійсними пунктів 5, 10, 11 додаткової угоди від 30.10.2018 до договору стосовно нормативної грошової оцінки земельної ділянки, розміру орендної плати.

За результатами судового розгляду спору, постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі № 907/12/19 в частині зустрічного позову ФОП Грицик Л. О. відмовлено. Підстави для відмови у позові викладено в редакції мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 907/12/19, в якій Верховний Суд встановив такі факти, що мають юридичне значення: сторонами було погоджено передбачені Законом України "Про оренду землі" істотні умови спірного договору, у тому числі строк дії договору, орендну плату, її розмір, а тому договір є чинним.

Так, суд зазначив, що пунктом 5 укладеної між сторонами додаткової угоди від 24.10.2018 нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2018 рік становить 13 859 395,99 грн згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 19.09.2018 № 1209. Пунктом 10 додаткової угоди визначено, що орендна плата вноситься орендарем щомісячно у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки у грошовій формі та становить 415 781,88 грн на рік. Пунктом 11 додаткової угоди визначено, що орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім днем податкового (звітного) місяця в розмірі 34 648,49 грн.

Позивач пояснив, що відповідачем упродовж дії даного договору як орендарем здійснювалася часткова щомісячна оплата за використання земельної ділянки на підставі попередньо укладеного договору у розмірі 8 442,00 грн, про що зазначено у розрахунку заборгованості, що доданий до позовної заяви. Однак сплачені відповідачем кошти не покривають в повній мірі заборгованість, що виникла за укладеним та чинним між сторонами договором.

З урахуванням наведеного Департаментом висунуто вимогу про стягнення з ФОП Грицик Л. О. заборгованості за договором за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (включно) у розмірі 279 829,39 грн, що є різницею між сплаченими нею грошовими коштами та розміром орендної плати, що належить сплатити за договором.

Позивач вважає, що право оренди відповідачем набуте на законних підставах, а факт того, що відповідачка не здійснила державної реєстрації свого речового права оренди землі, не впливає на її обов`язок платити орендну плату за цим договором.

1.2. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03.03.2023 у справі № 907/882/22 (суддя Пригуза П. Д.) позов задоволено повністю; вирішено стягнути з ФОП Грицик Л. О. на користь Департаменту, заборгованість за договором оренди земельної ділянки площею 1,2617 га у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110100000:34:001:0228, за період: січень 2020 - грудень 2020 року, в сумі 279 829,39 грн.

1.3. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 ( Матущак О. І. - головуючий, судді Плотніцький Б. Д., Кравчук Н. М.) зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Грицик Л. О. на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.03.2023 у справі № 907/882/22 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 907/983/21 за позовом ФОП Грицик Л. О. до Департаменту про визнання недійсним договору оренди землі в редакції додаткової угоди від 30.10.2018 до договору оренди землі від 18.02.2014 № 1691/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.2018).

Ухвала апеляційного господарського суду із посиланнями на положення пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) арґументовано неможливістю розгляду справи № 907/882/22 до вирішення іншої справи № 907/983/21, адже у випадку задоволення позову ФОП Грицик Л.О. до Департаменту про визнання недійним договору оренди землі в редакції додаткової угоди від 30.10.18 до договору оренди землі від 18.02.2014 № 1691/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.18) у справі № 907/983/21, підстава заявленого позову у цій справі № 907/882/22 буде відсутня, оскільки позовні вимоги у даній справі обґрунтовані умовами вищевказаного договору.

2. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

2.1. Департамент звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, не погоджуючись із ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 у справі № 907/882/22, просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Західного апеляційного господарського суду. При цьому скаржник зазначає, що для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному випадку з`ясовувати, яким чином пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, яка розглядається іншим судом, чим саме обумовлюється неможливість розгляду цієї справи. Саме по собі твердження про неможливість розгляду цієї справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.01.2021 у справі № 904/8122/17, від 20.01.2021 у справі № 906/129/20, від 04.12.2020 у справі № 917/514/19, від 17.04.2019 у справі № 924/645/18, від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 20.12.2019 у справі № 910/13234/18, від 29.04.2020 у справі № 903/611/19, від 18.05.2020 у справі № 905/1728/14-908/4808/14. Подання позову про визнання недійсним договору не зупиняє дію цього договору, а тому станом на час розгляду господарської справи договір оренди землі від 18.02.2014 № 1691/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.2018) є чинним та підлягає виконанню. На думку скаржника, сам по собі факт існування судового провадження у справі № 907/983/21 щодо оскарження (визнання недійсним) договору свідчить про те, що станом на сьогодні такий правочин є чинним та підлягає виконанню. Інакше кажучи, який сенс визнавати недійсним договір у судовому порядку, якщо такий, на думку відповідача є нікчемним або не укладеним. Сама по собі пов`язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення в іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи № 907/983/21 апеляційний суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті апеляційної скарги ФОП Грицик Л. О. у справі № 907/882/22.

Таким чином, з огляду на предмет позовних вимог у справі № 907/882/22 така справа за змістом пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України не є пов`язаною з наведеною справою № 907/983/21, в якій господарський суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у даній справі, а обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги у справі № 907/882/22, можуть бути встановлені самостійно судом в даній справі на підставі поданих сторонами доказів.

Крім цього, слід зазначити, що зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, тобто до усунення обставин (до набуття законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього (аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18 та від 29.04.2020 у справі № 903/611/19). За таких обставин зупинення провадження у даній справі не сприяє виконанню господарським судом завдання стосовно ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів юридичних осіб.

Скаржник також звертає увагу на те, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснювати швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18 та від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18).

2.2. У відзиві ФОП Грицик Л. О. просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану ухвалу про зупинення апеляційного провадження - залишити без змін.

3. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

3.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2023 (Волковицька Н. О. - головуючий, судді: Могил С. К., Случ О. В.) зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 у справі № 907/882/22 на підставі абзацу 2 частини 2 статті 287 ГПК України, у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

3.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2023 зупинено касаційне провадження у справі № 907/882/22 за касаційною скаргою Департаменту на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/17615/20 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.

3.3. 05.03.2024 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвалену об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанову від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20.

3.4. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2024 поновлено касаційне провадження у справі № 907/882/22 за касаційною скаргою Департаменту на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023.

3.5. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 25.03.2024 у зв`язку з перебуванням судді Случа О. В. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 907/882/22, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Волковицька Н. О. (головуючий), Краснов Є. В., Могил С. К.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.3. Касаційна скарга обґрунтована незгодою із ухвалою апеляційного господарського суду, якою зупинено апеляційне провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 907/983/21 за позовом ФОП Грицик Л. О. до Департаменту про визнання недійним договору оренди землі в редакції додаткової угоди від 30.10.18 до договору оренди землі від 18.02.2014 № 1691/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.18).

Верховний Суд звертає увагу на те, що розумний строк судового розгляду є невід`ємним елементом права на справедливий судовий розгляд, який безпосередньо закріплений в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При тлумаченні поняття "розумні строки" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначив момент початку та закінчення цих строків, а також вивів критерії, які повинні враховуватися при оцінці певного строку як розумного, а саме: складність справи, важливість для заявника питання, що розглядається судом, поведінка заявника, поведінка державних органів.

За частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Водночас як верховенство права, так і розумність строків розгляду справи судом належать до основних засад (принципів) господарського судочинства за частиною 3 цієї ж статті.

Аналізуючи питання щодо зупинення провадження у господарській справі, Верховний Суд виходить з того, що цей правовий інструмент процесуального законодавства зумовлює тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи та щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Глава 8 розділу ІІІ ГПК України містить норми, які регулюють залишення позову без розгляду, зупинення і закриття провадження у справі.

Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків (частина 1 статті 117 ГПК України), який продовжується з дня поновлення провадження у справі (частина 2 статті 117 ГПК України), а самі випадки, які регламентують зупинення провадження у справі чітко передбачені статтями 227 228 ГПК України і є вичерпними.

Положення статті 227 ГПК України передбачають обов`язок суду зупинити провадження у справі.

Пункт 5 частини 1 статті 227 ГПК України визначає, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 4 частини 1 статті 229 ГПК України).

Досліджуючи питання про дотримання судом під час зупинення провадження норм процесуального права, зокрема пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, Верховний Суд виходить із системного аналізу цього пункту через призму завдань та основних засад господарського судочинства, закріплених у частині 1, пунктах 1, 4, 10, 11 частини 3 статті 2 ГПК України, а також умов застосування цього пункту, якими є:

- об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; тобто неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом в іншій справі;

- пов`язаність справи з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення;

- обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20, до вирішення якої було зупинено провадження у цій справі, виснував, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:

- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Вказаний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду узгоджується із постановою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 357/10397/19.

Водночас Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 до вирішення якої було зупинено провадження у цій справі вказав, що за приписами пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

4.4. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у справі, яка розглядається, є стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 279 829,39 грн, через неналежне виконання ним зобов`язань за договором оренди землі в редакції додаткової угоди від 30.10.18 до договору оренди землі від 18.02.2014 № 1691/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.18).

Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції встановив такі істотні обставини: наявність договірних відносин, зміст обов`язків сторін, в тому числі строки та порядок оплати тощо.

Зупиняючи провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням у справі № 907/983/21, суд апеляційної інстанції послався на пункт 5 частини 1 статті 227 ГПК України, тобто на наявність об`єктивної неможливості розгляду даної справи до вирішення справи № 907/983/21 за позовом ФОП Грицик Л. О. до Департаменту про визнання недійним договору оренди землі в редакції додаткової угоди від 30.10.18 до договору оренди землі від 18.02.2014 № 1691/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.18), зазначивши при цьому, що у разі можливого задоволення позову у справі № 907/983/21, підстава заявленого позову у справі № 907/882/22 буде відсутня, оскільки позовні вимоги обґрунтовані умовами вищевказаного договору. Суд апеляційної інстанції також звернув увагу на те, що у цій справі № 907/882/22 відсутні правові підстави для встановлення обставин, які входять до предмета доказування у справі № 907/983/21, оскільки вимоги про визнання недійсним договору оренди землі у справі № 907/882/22 не заявлені.

Однак, колегія суддів зазначає, що апеляційний господарський суд, всупереч положенням процесуальних норм, які регулюють інститут зупинення провадження у справі, зупиняючи апеляційне провадження у цій справі, в оскаржуваній ухвалі не навів мотивів, з яких він дійшов висновку саме про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, неможливість здійснення ним (судом) перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції відповідно до викладених у ньому висновків. Водночас апеляційний господарський суд має достатньо правових підстав та повноважень для розгляду та вирішення по суті цієї справи.

Колегія суддів Верховного Суду, зважаючи на предмет позову у цій справі виходить з того, що предметом дослідження у цій справі є встановлення обставин і підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати за землю за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (включно) у сумі 279 829,39 грн, що є різницею між сплаченими відповідачем грошовими коштами та розміром орендної плати, що належить сплатити за договором. Отже, встановленню підлягають саме обставини невиконання (неналежного виконання) відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати за користування землею, які апеляційний суд в силу приписів статті 269 ГПК України може встановити на підставі наявних у справі і додатково поданих доказів, адже він наділений повноваженнями щодо оцінки доказів у справі та встановлення відповідних обставин/фактів, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, що надає йому можливість самостійно встановити всі обставини справи та ухвалити рішення по суті.

При цьому, посилання суду апеляційної інстанції на те, що у справі № 907/983/21 розглядаються вимоги ФОП Грицик Л. О. до Департаменту про визнання недійним договору оренди землі в редакції додаткової угоди від 30.10.18 до договору оренди землі від 18.02.2014 № 1691/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.18) не свідчать про неможливість розгляду даної справи, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Апеляційний суд не дав належної правової оцінки вказаній нормі та не врахував, що закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Вказуючи на процесуальну неможливість розгляду даної справи, зважаючи на предмет, підстави позову, наявні докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги у даній справі та обставини встановлені судом першої інстанції, апеляційним судом не враховано положень статті 269 ГПК України, якою встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції також не надав належної правової оцінки тому, що судом першої інстанції вирішено спір між сторонами та прийнято відповідне рішення, з урахуванням позовних вимог, за встановлених судом першої інстанції обставин та на підставі поданих сторонами доказів. При цьому, суд апеляційної інстанції посилаючись на вірогідність визнання недійсним договору оренди землі в редакції додаткової угоди від 30.10.18 до договору оренди землі від 18.02.2014 № 1691/1 (договір оренди землі в новій редакції від 30.10.18), не навів мотивів, у чому саме полягає неможливість вирішення цієї справи.

На переконання колегії суддів, наявність спору щодо визнання недійсним договору не свідчить про об`єктивну неможливість здійснення розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції, відповідно не може бути підставою для зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК, який, зокрема, містить виключення щодо обов`язку суду зупиняти провадження у справі, у зв`язку з об`єктивною неможливістю розгляду справи, а саме у випадку коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Подібну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 24.05.2021 у справі № 910/7331/20.

Верховний Суд також акцентує увагу на тому, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18, від 07.05.2018 у справі № 903/351/16 та від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що зупинення апеляційним господарським судом провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 907/983/21, здійснене з порушенням положень пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, що призвело до, нездійснення розгляду справи упродовж розумного строку та, що суперечить засадам господарського судочинства та вимогам Конвенції.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

5.1. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду

5.2. За таких обставин Суд вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу Департаменту, оскаржуване судове рішення скасувати, а справу передати для розгляду до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Відповідно до пункту 14 статті 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради задовольнити.

Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 у справі № 907/882/22 скасувати.

Справу № 907/882/22 передати до Західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Є. В. Краснов

С. К. Могил