№ 908/1879/17 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 року

м. Київ

справа № 908/1879/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Міністерство, позивач, скаржник) - Коваленко О.М. (самопредставництво),

відповідача - Державного підприємства "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О.Г. Івченка" (далі - ДП "Прогрес", відповідач) - не з`явились,

розглянув матеріали касаційної скарги Міністерства

на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.06.2020 (головуючий - суддя Федорова О.В., судді: Колодій Н.А., Проскуряков К.В.) та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2020 (головуючий - суддя Дармін М.О., судді: Іванов О.Г., Антонюк С.Г.)

у справі №908/1879/17

за позовом Міністерства

до ДП "Прогрес",

про зобов`язання виконати умови договору.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У вересні 2017 року Міністерство звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до ДП "Прогрес" про зобов`язання виконати умови договору від 06.12.2012 №41 "Про закупівлю послуг з виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за державні кошти" (далі - договір); витребувати у відповідача: технічну документацію щодо виготовленої науково-технічної продукції за договором; акти здачі-приймання ДКР з визначеним розділом прав на об`єкт інтелектуальної власності, що створені та використані в НТП; документи, що підтверджують реєстрацію ДКР в Державному підприємстві "Український інститут інтелектуальної власності" на об`єкт інтелектуальної власності за договором, а саме, турбореактивний двоконтурний двигун для перспективних модифікацій літаків у класі 6500…9000кгс; документи щодо впровадження дослідно-конструкторських робіт у серійне виробництво, звіти та акти про обсяги та ефективність впровадження результатів роботи; комплекти наукової, технічної та іншої документації, передбаченої технічним завданням та календарним планом; акти приймання ДКР комісією в цілому; копії протоколів (витягів з протоколів) Науково-технічної ради Виконавця з висновком про відповідність результатів виконаної ДКР вимогам технічного завдання та її проведення.

1.1.1. Позов мотивовано тим, що відповідачем свої обов`язки з передачі зазначених документів не виконано в зв`язку із чим позивач не може скористатися своїм правом на використання результатів робіт щодо створеного об`єкта інтелектуальної власності.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Справа розглядалась судами неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.02.2018, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.06.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.3. Постановою Верховного Суду від 28.08.2018 скасовано рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2018 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.06.2018, а справу №908/1879/17 передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставами скасування судових рішень було неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів, зокрема щодо належного виконання відповідачем пункту 6.3.3 договору, а також ненадання оцінки чи є вимоги позивача про зобов`язання відповідача виконати умови договору, а саме пункту 6.3.3, ефективним способом захисту порушеного права чи інтересу.

2.4. За результатами нового розгляду Господарським судом Запорізької області 18.06.2020 ухвалено рішення, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2020, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.5. Ухвалюючи рішення суди дійшли висновку, що позовні вимоги не є ефективним способом захисту порушеного права чи інтересу позивача. Також суди зазначили, що позивачем не надано доказів невиконання відповідачем вимог пункту 6.3.3 договору і відповідно порушення його законних прав та інтересів, а також врахували добровільне усунення відповідачем під час розгляду справи порушень вказаного пункту договору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Міністерство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 18.06.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2020 у справі №908/1879/17, ухвалити нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову з порушенням норм процесуального права, чим порушив пункт 1 частину третю статті 310 Г ПК України щодо дослідження доказів у справі та не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №925/358/19, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 21.12.2020 у справі №916/401/17;

4.2. суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.03.2020 у справі №927/986/17, та висновку Вищого господарського суду України, викладеного у постанові від 16.12.2010 у справі 17/717, щодо надання судами правової оцінки такого доказу як акта звірки взаєморозрахунків;

4.3. апеляційний господарський суд не застосував до спірних правовідносин положення статей 99 104 107 Г ПК України та невмотивовано відхилив клопотання скаржника про призначення повторної судово-економічної експертизи, що суперечить висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 08.05.2018 у справі №916/259/16, від 26.11.2020 у справі №910/2318/16, від 06.08.2020 у справі №910/4517/14.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ДП "Прогрес" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

5.2. 02.03.2021 до Верховного Суду від ДП "Прогрес" надійшла заява про розгляд справи без його участі. Відповідач зазначив, що доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, підтримує у повному обсязі.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Державне агентство з питань управління державними корпоративними правами та майном, правонаступником якого є позивач у справі (замовник) та ДП "Прогрес" (виконавець) 06.12.2012 уклали договір №41 про закупівлю послуг з виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за державні кошти.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору виконавець зобов`язується у 2012 році надати замовнику послугу з виконання науково-технічної роботи, зазначену в технічному завданні та календарному плані, що є невід`ємною частиною даного договору, а замовник - прийняти і оплатити таку роботу.

Найменування послуги з виконання науково-технічної роботи: ДКР «Розробка та серійне виробництво турбореактивного двоконтурного двигуна (ТРДД) для перспективних модифікацій літаків» (етап І. Шифр "Е1" на 2012 рік - "Розробка ескізного проекту ТРДД у класі 6500…9000 кгс та проведення комплексу проектних, експериментальних та технологічних досліджень").

Наукові, технічні, економічні та інші вимоги до науково-технічної продукції, що є результатом ДКР, визначені у технічному завданні (додаток №1).

Зміст та терміни виконання етапів визначаються календарним планом (додаток №2).

Приймання та оцінка науково-технічної продукції здійснюється відповідно до вимог технічного завдання та ДСТУ 3974-2000.

Використання науково-технічної продукції здійснюється на ДП "Івченко - Прогрес" шляхом застосування результатів ДКР у 2013 році для розроблення дослідного зразка авіаційного двигуна нового покоління з технічними характеристиками світового рівня для перспективної модифікації літаків та з метою організації до 2018 року їх серійного виробництва.

Результати виконаної за договором ДКР є власністю замовника відповідно до вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахування того, що права виконавця-винахідника охороняються патентним законодавством, а авторське право належить виконавцю-розробнику.

При використанні результатів під час реалізації договору виконавець у друкованих виданнях, при демонстрації експонатів на виставках і ярмарках, у проспектах, рекламній та іншій документації, пов`язаній із введенням зазначених результатів у господарський обіг, зобов`язаний зазначити, що робота виконувалася за рахунок бюджетних коштів.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що ціна договору становить 34 000 000 грн без ПДВ, в т.ч. на 2012 - 34 000 000 грн без ПДВ (згідно із пунктом 197.1.22 статті 197 Податкового кодексу України).

Пунктом 3.2 договору передбачено, що ціна договору можу бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Джерело фінансування - кошти Державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 2601170 "Державна підтримка виробництва авіаційної техніки і вертольотів та двигунів до них, в тому числі через механізм здешевлення кредитів", КЕКВ 1171.

Згідно з пунктом 4.1 договору розрахунок проводиться шляхом оплати виконаних робіт замовником після підписання сторонами акта здавання-приймання науково-технічної продукції за етапом, і в цілому.

До акта здавання-приймання науково-технічної продукції додається: комплекти наукової, технічної та іншої документації, передбаченої технічним завданням та календарним планом; акт приймання ДКР комісією в цілому; копії протоколу (витягу з протоколу) Науково-технічної ради виконавця з висновком про відповідність результатів виконаної ДКР вимогам технічного завдання на її проведення (п. 4.2 Договору).

Пунктами 5.1 - 5.3 договору передбачено, що відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України умови цього договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до моменту укладання цього договору з 01.11.2012. Строк надання послуги листопад - грудень 2012 року. Приймання послуги здійснюється в приміщенні Державного Агентства України з управління державними корпоративними правами та майном.

Відповідно до пункту 6.1.3 договору замовник зобов`язаний після отримання пропозиції від виконавця (21.12.2012) у термін до 25.12.2012 року затвердити й повідомити виконавця про склад комісії з прийняття ДКР. Замовник протягом 10 днів з дня отримання акта здавання-приймання та звітних документів до нього за етапом або в цілому зобов`язаний надіслати виконавцю підписаний акт здавання-приймання науково-технічної продукції або мотивовану відмову від прийняття послуги з виконання науково-технічної роботи. В разі мотивованої відмови замовника сторонами складається двосторонній акт із переліком необхідних доопрацювань та термінів їх виконання.

Пунктом 6.3.3 договору передбачено, що виконавець зобов`язаний в терміни до 21.12.2012 повідомити замовника про готовність етапів та в цілому ДКР та надати акт здачі-приймання. Виконавець зобов`язаний протягом року після завершення розробки забезпечити використання або/та впровадження її результатів у виробництво і щорічно протягом 3 років (в січні місяці) надавати замовнику звіт та акти про обсяги та ефективність впровадження результатів роботи у минулому році.

Відповідно до пункту 10.1 договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2012, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх обов`язків.

Згідно з розділом 12 договору невід`ємною частиною цього договору є: технічне завдання (додаток № 1), календарний план робіт (додаток № 2), розрахунок кошторисної вартості (додаток № 3).

Пунктом 8 Технічного завдання передбачені Етапи ДКР і терміни їх виконання, а саме:

- Етап 1 - реалізація технічних вимог до двигуна у розробці ескізного проекту ТРДД в класі 6500...9000 кгс (термін виконання: листопад-грудень 2012р.), (чим закінчується робота: технічні вимоги до ТРДД. Комплект документів ескізного проекту ТРДД. Анотований звіт, акт здавання-приймання НТП);

- Етап 2 - проведення комплексу експериментально-дослідних робіт на установках і двигунах - прототипах щодо перевірки нових конструкторських рішень (термін виконання листопад-грудень 2012), (чим закінчується робота: акт проведення комплексу експериментально-дослідних робіт. Акти і протоколи відпрацювань та досліджень. Витяг з протоколу НТР ДП "Івченко-Прогрес" щодо відповідності НТП вимогам ТЗ. Анотований звіт. Акти здавання-приймання НТП. Звіт про ДКР. Акти приймання ДКР).

Пунктами 10.1, 10.2, 10.5 Технічного завдання передбачено, що результати ДКР в цілому приймає комісія, що створюється Агентством держмайна України, що складається з представників замовника, виконавців та експертів. Здавання-приймання кожного етапу ДКР і ДКР в цілому оформлюється двостороннім актом, що складається в двох примірниках, який є основою для взаємних розрахунків і підтверджується відповідними документами. По закінченні етапів Замовнику подаються матеріали, що вказані в календарному плані, анотований звіт і акт здавання-приймання НТП. Для приймання робіт в цілому подаються: комплекти наукової, технічної та іншої документації, передбаченої календарним планом, реєстраційна картка, рекомендації по використанню результатів ДКР.

6.2. 06.12.2012 сторонами підписано Технічне завдання на дослідно-конструкторську роботу "Розробка та серійне виробництво турбореактивного двоконтурного двигуна (ТРДД) для перспективних модифікацій літаків. Етап 1. Шифр "Е1" на 2012 рік "Розробка ескізного проекту ТРДД в класі 6500…9000 кгс та проведення комплексу проектних, експериментальних та технологічних досліджень". Згідно із вказаним технічним завданням термін виконання робіт листопад - грудень 2012 року.

6.3. 06.12.2012 учасниками правочину складено та підписано Календарний план робіт, розрахунок кошторисної вартості.

6.4. 20.12.2012 сторонами підписано Акт № 1 здавання-приймання науково-технічної продукції за договором, відповідно до якого науково-технічна продукція відповідає вимогам договору від 06.12.2012 №41, Технічного завдання (додаток № 1 до договору), Календарного плану (додаток № 2 до договору), розрахунку кошторисної вартості (додаток № 3 до договору) і належним чином оформлена.

6.5. 21.12.2012 сторонами підписано Акт № 2 здавання-приймання науково-технічної продукції за договором, відповідно до якого науково-технічна продукція відповідає вимогам договору від 06.12.2012 № 41, Технічного завдання (додаток № 1 до договору), Календарного плану (додаток № 2 до договору), розрахунку кошторисної вартості (додаток № 3 до договору) і належним чином оформлена.

6.6. 20.12.2012 сторонами підписано Акт приймання дослідно-конструкторського роботи (складової частини ДКР), відповідно до якого у період із 21.12.2012 по 21.12.2012 комісія здійснювала приймання ДКР Розробка та серійне виробництво турбореактивного двоконтурного двигуна (ТРДД) для перспективних модифікацій літаків (етап 1. Шифр Е1 на 2012 рік Розробка ескізного проекту ТРДД у класі 6500…9000 кгс та проведення комплексу проектних, експериментальних та технологічних досліджень) в частині проведення комплексу експериментально-дослідницьких робіт на установках і двигунах прототипах по перевірці нових конструкторських рішень, за договором від 06.12.2012 № 41 з 05.11.2012 по 20.12.2012 за ТЗ, що затверджено 06.12.2012.

6.7. 06.09.2017 позивачем направлено на адресу відповідача претензію, відповідно до якої позивач просив в строк семи днів з дати отримання даної претензії виконати пункти 1.2, 4.2, 6.3.3 договору та передати замовнику технічну документацію щодо виготовленої науково-технічної продукції за договором, направити акти здачі-приймання ДКР з визначеним розподілом прав на об`єкт інтелектуальної власності, що створені та використані в НТП, направити ліцензійні договори (інші договори) на використання об`єкту промислової власності, укладені з третіми особами, документи, що підтверджують реєстрацію ДКР в державному підприємстві Український інститут інтелектуальної власності на об`єкт інтелектуальної власності за договором, а саме турбореактивний двоконтурний двигун для перспективних модифікацій літаків у класі 6500…9000 кгс, документи щодо впровадження дослідно-конструкторських робіт у серійне виробництво, звіти та акти про обсяги та ефективність впровадження результатів роботи, комплекти наукової, технічної та іншої документації, передбаченої технічним завданням та календарним планом, акти приймання ДКР комісією в цілому, копії протоколів (витягів з протоколу) Науково-технічної ради виконавця з висновком про відповідність результатів виконання ДКР вимогам технічного завдання на її проведення.

6.8. Відповідач листом-відповіддю на претензію позивача від 18.09.2017 №01.12/6305а повідомив останнього, що відповідь на претензію буде надана після підготовки запитуваних документів.

6.9. Листом від 28.09.2017 № 01.12/6620 на виконання пункту 6.3.3 договору та претензії відповідач направив позивачу належним чином завірену копію Технічного звіту №114/2016-ТРДД-Е про обсяги та ефективність запровадження робіт, виконаних відповідно до умов договору. Результати використання та запровадження зазначені за три роки (2013-2015) після закінчення робіт по договору.

6.10. Листом від 16.11.2018 №35/7977-28 відповідачем на адресу позивача направлено Технічні звіти №80-01/2013-ТРДД-Е (за 2013 рік), №80-02/2014-ТРДД-Е (за 2014 рік), №80-03/2015-ТРДД-Е (за 2015 рік) та акти про обсяги та ефективність впровадження результатів робіт в 2013, 2014, 2015 роках, отримання яких не заперечується позивачем. Копії містяться в матеріалах справи.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 01.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі №908/1879/17 за касаційною скаргою Міністерства на підставі пунктів 1 та 4 частини другої статті 287 Г ПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 Г ПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Г ПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

Верховний Суд зауважує, що під час нового розгляду даної справи суди попередніх інстанцій на виконання постанови Верховного Суду від 28.08.2018 відмовили у задоволенні позовних вимог, зокрема через встановлення неефективного способу захисту порушеного права чи інтересу позивача.

8.2. Щодо підстави касаційного оскарження, зазначеної у пункті 4.1 цієї постанови, Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 Г ПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Г ПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 Г ПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 Г ПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до Г ПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 Г ПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 Г ПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Г ПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Г ПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, твердження позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, були оцінені судом з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень. Розглядаючи справу, суд першої інстанції з`ясував істотні обставини із застосуванням передбачених статтею 86 Г ПК України критеріїв дослідження доказів щодо оцінки кожного такого доказу окремо і їх сукупності в цілому та забезпечили дотримання стандартів доказування, визначених процесуальним законом.

Відповідно до статті 269 Г ПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Зі змісту оскаржуваної постанови убачається, що апеляційним судом надавалася оцінка вагомим і ключовим доводам сторін у справі, якими вони обґрунтовували наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

Водночас, за змістом статті 300 Г ПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.3. Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній ним постанові Великої Палати Верховного Суду, а також постановах Верховного Суду, то Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Г ПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Г ПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

У справі, яка переглядається, предметом позову є зобов`язання виконати умови договору від 06.12.2012 № 41 "Про закупівлю послуг з виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за державні кошти", оскільки позивач не може скористатися своїм правом на використання результатів робіт щодо створеного об`єкта інтелектуальної власності.

Постанова ж Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц ухвалена у спорі, що виник із трудових правовідносин, при цьому позивачем є фізична особа - громадянин України, а відповідачем є колективне підприємство - роботодавець та реєстраційна служба. Позовними вимогами у зазначеній справі є визнання недійсним рішення про звільнення позивача з посади директора; затвердження списку співвласників; зобов`язання внести до державного реєстру зміни про керівника та скасування записів про зміну керівника.

Предметом позову у справі №925/358/19 за позовом Дочірнього підприємства "Черкаситорф" державного підприємства "Київторф" до Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" було визнання укладеним договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії між сторонами щодо розподілу електричної енергії; зобов`язання відповідача надіслати на адресу позивача два підписаних письмових примірники договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії.

Предметом позову у справі №910/18036/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест" до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про зобов`язання відповідача звільнити з під арешту та закрити рахунки; визнання договору припиненим. Спір у цій справі стосувався відносин між користувачем банківського рахунку і банком.

У справі ж №917/1307/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Полтавська паляниця" предметом позову було зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення з неустойки. Спір у цій справі стосувався різного тлумачення сторонами спору дати укладення договору поставки.

Предметом спору у справі №902/761/18 за позовом Фермерського господарства "Агро-Вдалий" до Фізичної особи - підприємця Олійчук С. С. було стягнення збитків, які включали в себе упущену вигоду, орендну плату за землю та зобов`язання зі сплати земельного податку.

У справі №917/2101/17 за позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" до Публічного акціонерного товариства "Кристалбанк" предметом позову було визнання недійсним правочину щодо переходу права власності. Спір між сторонами виник щодо ціни (вартості) набуття відповідачем права власності на предмет іпотеки.

Предметом спору у справі №916/401/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МУСКАТ-Т" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІСТЕРА", Товариства з обмеженою відповідальністю "Виноробний завод "УДАРНИЙ" було визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, який за твердженням позивача є підробленим, оскільки його створено з метою уникнення сплати боргу за договором купівлі-продажу винограду.

Предметом спору у справі №927/986/17 за позовом фізичної особи - підприємця Шкриль Лариси Григорівни до Товариства реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД було стягнення заборгованості з оплати наданих послуг за договором про надання юридичних послуг .

Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Г ПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що постанова суду апеляційної інстанції у справі №908/1879/17 прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави та правове регулювання, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними, а тому наявні правові підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства у цій частині на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Г ПК України.

Верховний Суд також звертає увагу, що відповідно до частини четвертої статті 236 Г ПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Близька за змістом права позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 зі справи № 904/3173/19.

Верховний Суд зазначає, що постанова Вищого господарського суду України, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, не є постановою Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у розумінні частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини четвертої статті 236 Г ПК України, а отже не є джерелом правозастосовчої практики.

8.4. Суд касаційної інстанції також відхиляє аргументи скаржника про те, що судом апеляційної інстанції невмотивовано відмовлено у задоволенні його клопотання про призначення повторної судово-економічної експертизи, що призвело до неповного встановлення обставин у справі, оскільки, як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, судом першої інстанції тричі призначалася відповідна експертиза - ухвалами від 21.12.2018, від 14.03.2019, від 27.11.2019; матеріали справи надсилалися у відповідні експертні установи, втім поверталися на адресу господарського суду без виконання у зв`язку з відсутністю фахівців.

18.03.2019 до Господарського суду Запорізької області від Міністерства юстиції України надійшла відповідь на запит, у якій повідомлено, що експертизи в галузі проектування розробки турбореактивних двоконтурних двигунів (ТРДД) для перспективних модифікацій літаків, фахівцями науково-дослідних установ судових експертиз Мінюсту не проводяться. Інформація стосовно установ, які проводять вищезазначені експертизи, у Міністерства юстиції відсутня.

Колегія суддів зауважує, що згідно з частиною першою статті 101 Г ПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення, яке може бути реалізовано в порядку, визначеному чинним процесуальним законом, встановленим для подання доказів.

При цьому позивач своїм правом, передбаченим статтею 101 Г ПК України надати висновок експерта, складений на його замовлення, або будь-які інші належні та допустимі докази, не скористався.

Верховний Суд не приймає до уваги посилання скаржника постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №916/259/16, від 26.11.2020 у справі №910/2318/16, від 06.08.2020 у справі №910/4517/14, оскільки висновки суду касаційної інстанції у цих справах ґрунтуються на конкретних обставинах справи, правовідносини в яких не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається, згідно з критеріями, зазначеними у пункті 8.3 цієї постанови.

8.5. Касаційна скарга подана також з підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Г ПК України, за якою відсутні підстави для закриття провадження.

З огляду на положення пункту 1 частини третьої статті 310 Г ПК України Суд не приймає до уваги аргументи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази. Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак у цій справі підстава, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Г ПК України, на яку посилався скаржник, не підтвердилась.

8.6. З огляду на викладене, судом касаційної інстанції відхиляються, як необґрунтовані, доводи скаржника щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Водночас Верховний Суд приймає до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, виходячи з міркувань, наведених у цій постанові.

8.7. Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями «обставини справи» і «докази у справі», порушуючи питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як «суду права», а не «суду факту», повноваження якого визначені у статті 300 Г ПК України.

Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.8. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 Г ПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Г ПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства в цій частині.

9.2. Згідно зі статтею 309 Г ПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду Запорізької області від 18.06.2020 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2020 у справі №908/1879/17 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Г ПК України, без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 Г ПК України, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 Г ПК України - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296 300 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.06.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2020 у справі №908/1879/17, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 18.06.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2020 у справі №908/1879/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос