№ 908/2828/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2022 року

м. Київ

Справа № 908/2828/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Пєскова В. Г.,

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

учасники справи не з`явилися

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.12.2020

у складі колегії суддів: Коваль Л. А. - головуючої, Кузнецова В. О., Мороза В. Ф.

у справі за позовом ОСОБА_1

до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Запорізька обласна організація профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України

про звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з порушенням трудового законодавства, зобов`язання виплатити вихідну допомогу, компенсацію вимушеного прогулу та відшкодування моральних збитків

в межах справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор"

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

1. Працівник заводу (позивач у справі) звернувся з заявою про звільнення за власним бажанням у відповідності до частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю.

2. Роботодавець відмовився звільнити позивача з визначених ним підстав з посиланням на відсутність порушень трудового законодавства зі сторони заводу, що підтверджено в тому числі перевіркою з дотримання вимог законодавства про працю та повідомив його, що він буде звільнений згідно статті 38 КЗпП України за власним бажанням.

3. Позивач після визначеної ним в заяві про звільнення дати останнього робочого дня на роботу не вийшов з огляду на що був звільнений роботодавцем на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

4. Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про відсутність підстав для звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України з огляду на ненадання доказів порушення відповідачем законодавства про працю.

5. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглядаючи касаційну скаргу, має вирішити питання:

- чи наявні підстави для звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України?

- чи правомірне звільнення позивача згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України?

6. Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України та звільнення його згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог

7. 21.03.2016 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", найменування якого згодом було змінено на Приватне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" (далі - ПрАТ "Запоріжтрансформатор", відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог б/н від 15.08.2018, просить суд:

- визнати недійсним (скасувати) наказ № 17, виданий 21.03.2016 ПрАТ "Запоріжтрансформатор" про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України;

- зобов`язати ПрАТ "Запоріжтрансформатор" звільнити ОСОБА_1 за власним бажанням з 22.02.2016 шляхом видачі наказу про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України;

- зобов`язати ПрАТ "Запоріжтрансформатор" внести в трудову книжку ОСОБА_1 відповідний запис про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, згідно поданої заяви від 22.02.2016;

- зобов`язати ПрАТ "Запоріжтрансформатор" виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку у сумі 18 588,78 грн;

- зобов`язати ПрАТ "Запоріжтрансформатор" виплатити ОСОБА_1 компенсацію за вимушений прогул у сумі 95 926,00 грн;

- стягнути з ПрАТ "Запоріжтрансформатор" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 15 000,00 грн;

- зобов`язати ПрАТ "Запоріжтрансформатор" провести остаточний розрахунок у відповідності до законодавства та виплатити ОСОБА_1 належні йому при звільненні суми (заробітну плату за відпрацьовані дні, компенсацію за невикористану відпустку), видати трудову книжку, копію наказу про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України та довідку про заробітну плату за 22.02.2016 по день звільнення.

8. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані непроведенням звільнення позивача за його заявою у відповідності до частини третьої статті 38 КЗпП України в зв`язку з порушенням ПрАТ "Запоріжтрансформатор" (роботодавець) законодавства про працю та протиправним звільненням на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України через невихід на роботу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. 18.02.2016 ОСОБА_1 , що працював на ПрАТ "Запоріжтрансформатор", подав заяву про звільнення за власним бажанням мотивовану порушенням роботодавцем законодавства про працю, що складаються з: порушення виконання вимог наказу МОЗ України від 13.11.2001 № 455; умов колективного договору № 69 на 2014-2015 роки, що підписаний 25.05.2014; порушення рекомендацій МСЕК м. Запоріжжя по працевлаштуванню та наданні інформації про наявність вакантних посад для переводу на легку працю; незаконного переводу на простій (наказ від 30.12.2015 № 1/68-213 КП). У заяві просив звільнити його з 22.02.2016. Просив видати копію наказу про звільнення.

10. Листом від 19.02.2016 роботодавець повідомив позивача про відсутність порушень трудового законодавства, в тому числі і проведеною Державною службою України з питань праці ГУ Держпраці в Запорізькій області перевіркою. Роботодавець повідомив ОСОБА_1 , що останній буде звільнений з підприємства згідно статті 38 КЗпП України 03.03.2016 за власним бажанням.

11. Наказом від 21.03.2016 № 17 про припинення трудового договору ОСОБА_1 був звільнений з 21.03.2016 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, підстава звільнення - службова записка зварювального цеху від 24.02.2016 № 1/68-96, службова записка відділу кадрів від 02.03.2016 № 1/09-14-77, виписка з протоколу засідання цехового комітету зварювального цеху від 17.03.2016 № 43 (погодження з профспілковою організацією). В наказі міститься відмітка ОСОБА_1 від 24.03.2016 про незгоду з наказом.

12. Роботодавцем також проведено розрахунок відповідно до розрахункового листка за березень 2016 року.

13. Як встановили суди попередніх інстанцій, в службовій записці за підписом начальника зварювального цеху від 24.02.2016 зазначено, що ОСОБА_1 відсутній на роботі 23.02.2016 та 24.02.2016 без поважних причин, чим грубо порушує трудову дисципліну. Майстер дільниці неодноразово намагався зв`язатися з ОСОБА_1 , проте та телефонні дзвінки робітник не відповідає. 23.02.2016 було організоване відвідування ОСОБА_1 за місцем проживання, в усній розмові той повідомив, що на роботу більше не вийде, вважає себе звільненим з 22.02.2016. Про відвідування позивача був складений акт від 23.02.2016.

14. Також майстром ОСОБА_2 були складені на ім`я начальника цеху докладні, в яких майстер повідомив про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 23.02.2016, 24.02.2016, просив вважати такі дії працівника прогулом. За наслідком прогулів з 23.02.2016 по 18.03.2016 були також складені рапорти.

15. За змістом службової записки від 02.03.2016 начальник відділу кадрів ПрАТ "Запоріжтрансформатор" Фурсова Е. А. вручила ОСОБА_1 22.02.2016 лист з поясненнями про те, що він буде звільнений 03.03.2016 за власним бажанням та попередила, що трудовий договір з ним не розірваний та в разі залишення робочого місця позивачем до 03.03.2016, це буде розглядатися як прогул без поважних причин, а до нього будуть застосовані заходи дисциплінарного стягнення.

16. Листом від 05.03.2016, що був отриманий позивачем 11.03.2016, він був запрошений на засідання профспілкового комітету на 11.03.2016. Однак 11.03.2016 питання про звільнення позивача не вирішувалось.

17. Заявою від 14.03.2016 ОСОБА_1 повідомив роботодавця про неможливість прибуття на засідання профспілкового комітету у зв`язку з пізнім отриманням запрошення.

18. Листом від 14.03.2016, що був отриманий позивачем 16.03.2016, він був запрошений на засідання профспілкового комітету на 17.03.2016.

19. 17.03.2016 відповідно до виписки з протоколу засідання цехового комітету профспілки зварювального цеху ПАТ "Запоріжтрансформатор" комісією постановлено надати згоду на звільнення ОСОБА_1 по пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Згідно з актом про відмову від присутності на засіданні цехового профспілкового комітету зварювального цеху від 17.03.2016 ОСОБА_1 виявив бажання бути присутнім на засіданні цехового профспілкового комітету із своїм представником - ОСОБА_5, проте представник надав доручення від 02.03.2016, що є нотаріально не посвідченим, відтак представником не було надано належних документів, які б підтверджували його повноваження. У зв`язку з цим ОСОБА_8 не було допущено на територію підприємства, а ОСОБА_1 відмовився від присутності на засіданні цехового комітету профспілки без свого представника ОСОБА_8 .

20. Суди попередніх інстанцій установили, що як вказує позивач у своїй позовній заяві, він вирішив звільнитися у зв`язку з порушенням роботодавцем умов праці, трудового законодавства, колективного договору. 18.02.2016 він подав заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, що складаються з: порушення виконання вимог наказу МОЗ України від 13.11.2001 № 455; умов колективного договору № 69 на 2014-2015 роки, що підписаний 25.05.2014; порушення рекомендацій МСЕК м. Запоріжжя по працевлаштуванню та наданні інформації про наявність вакантних посад для переводу на легку працю; незаконного переводу на простій (наказ від 30.12.2015 № 1/68-213 КП).

21. У матеріалах справи міститься відповідь Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України від 02.12.2014 № 151 на колективне звернення працівників зварювального цеху ПрАТ "Запоріжтрансформатор", в якій повідомлялось про порушення колективного договору в частині виконання норм охорони праці при освітленні та вентиляції, забезпеченні питною водою, милом, спецодягом, спецвзуттям та ін. Зазначено, що в ході перевірки було встановлено, що в деяких робочих місцях було недостатнє освітлення через лампи, що перегоріли, що свідчить про несвоєчасну їх заміну. Окрім того, навіть при наявності усіх електроламп на робочих місцях освітлення є нижчим за нормативні вимоги, що потребує установки додаткових стаціонарних освітлювальних приладів. Вентиляція після проведення очищення, продування та заміни фільтрів є в робочому стані та забезпечує підтримку концентрації шкідливих речовин в межах допустимої концентрації. Причиною неякісної роботи вентиляції є несвоєчасне її очищення. Упущення мали місце при очищенні питної води, тому що заміна змінних картриджів здійснювалась нерегулярно. Конфліктна ситуація через несвоєчасне забезпечення працівників спецвзуттям, спецодягом, милом виникла насамперед через несвоєчасну подачу та заповнення заявок на придбання таких засобів. Також зазначено, що на початку липня 2014 року начальник зварювального цеху ОСОБА_4 проінформував працівників цеху про те, що у зв`язку з подіями у східних областях України знизилась кількість замовлень, запропонував кожному оформити відпустку на 4 робочих дня. Згідно протоколу зборів трудового колективу від 01.07.2014 № 10 від присутніх заперечень не надходило. На момент перевірки дане рішення втратило актуальність, так як з 01.10.2014 підприємство поновило роботу за п`ятиденним робочим тижнем. Окремі факти, викладені в колективному зверненні, мали місце на період серпень 2014 року та на момент перевірки більшість з них була усунута роботодавцем, інші знаходились в процесі вирішення.

22. Крім того, суди попередніх інстанцій установили, що у відповіді Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України від 25.02.2016 № 30 ОСОБА_1 було роз`яснено, що протягом декількох років у зв`язку з надходженням від ОСОБА_1 неодноразових звернень з проханням надати консультацію по вирішенню проблем, пов`язаних з його трудовою діяльністю в ПрАТ "Запоріжтрансформатор", працівниками обласної організації профспілки надавались такі консультації, роз`яснення та рекомендації. За результатами роботи комісії у складі членів профспілкової організації, представників підприємства було проведено обстеження робочих місць, вивчені порядок забезпечення працівників милом, спецодягом, спецвзуттям. За результатами роботи комісії більшість зауважень були усунуті, інші взяті на контроль керівниками структурних підрозділів підприємства. 09.02.2016 була здійснена перевірка в ПрАТ "Запоріжтрансформатор" з питання оплати ОСОБА_1 періоду проходження обстеження на профзахворювання та оголошення простою. В результаті порушень не виявлено.

23. Також до матеріалів справи подано постанову Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 334/7289/16-ц, якою встановлено, що зі змісту акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 13.01.2016, складеного, в тому числі і за участю представників роботодавця, за результатами вказаного обстеження вбачається, що у ОСОБА_1 виявлене професійне захворювання в результаті шкідливих умов праці.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

24. 07.05.2020 Господарський суд Запорізької області прийняв рішення у справі № 908/2828/19, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ "Запоріжтрансформатор" про звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з порушенням трудового законодавства, зобов`язання виплатити вихідну допомогу, компенсацію вимушеного прогулу та відшкодування моральних збитків.

25. Рішення місцевого господарського суду мотивовано відсутністю підстав для звільнення ОСОБА_1 за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки ним не підтверджено порушення ПрАТ "Запоріжтрансформатор" законодавства про працю та він був обізнаний про відмову відповідача у розірванні трудового договору із визначених підстав.

26. За наведеного, суд першої інстанції, із урахуванням подальшої відсутності позивача без поважних причин на робочому місці, виконання відповідачем вимог статті 43 КЗпП України, визнав відсутніми підстави для визнання недійсним (скасування) наказу ПрАТ "Запоріжтрансформатор" "Про припинення трудового договору" від 21.03.2016 № 17, оскільки відповідачем не було самостійно змінено підставу звільнення та звільнення відбулось на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України через відсутність позивача на роботі без поважних причин протягом тривалого часу (через прогул).

27. Окрім того місцевий господарський суд відхилив решту заявлених вимог позивача як таких, що пов`язані з вимогою про визнання недійсним (скасування) наказу "Про припинення трудового договору" від 21.03.2016 № 17.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

28. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 07.12.2020 рішення Господарського суду Запорізької області від 07.05.2020 у справі № 908/2828/19 залишив без змін, погодившись з висновками суду першої інстанції щодо недоведення позивачем порушення відповідачем трудового законодавства та відсутності підстав для визнання недійсним (скасування) наказу "Про припинення трудового договору" від 21.03.2016 № 17 і зобов`язання відповідача звільнити позивача шляхом видачі наказу на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

29. 15.11.2021 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.12.2020 у справі № 908/2828/19, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги

30. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/2828/19 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.11.2021.

31. 29.11.2021 Верховний Суд постановив ухвалу, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху та надав скаржнику строк на усунення її недоліків.

32. Ухвалою від 29.12.2021 Верховний Суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 та поновив йому пропущений строк на подання касаційної скарги; відкрив касаційне провадження у справі № 908/2828/19 за касаційною скаргою ОСОБА_1 ; призначив розгляд скарги ОСОБА_1 у відкритому судовому засіданні на 27.01.2022; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 11.01.2022.

33. У зв`язку з перебуванням судді Картере В. І. у відпустці, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/2828/19 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Пєскова В. Г., Погребняка В. Я., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 24.01.2022, яку суд ухвалою від 26.01.2022 прийняв до провадження та ухвалив здійснити її розгляд в судовому засіданні 27.01.2022.

34. Ухвалою від 27.01.2022 Верховний Суд відклав розгляд справи за касаційною скаргою позивача до 03.02.2022, а ухвалою від 03.02.2022 - до 17.02.2022.

35. 17.02.2022 судове засідання не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Банаська О. О. у період з 15.02.2022 до 25.02.2022.

36. Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

37. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

38. Відповідно до наказу Голови Верховного Суду від 02.03.2022 № 29/0/8-22 "Про встановлення особливого режиму роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану" з 02.03.2022 встановлено особливий режим роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану та запроваджено організаційні заходи, згідно яких тимчасово зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу до усунення обставин, які в умовах воєнної агресії проти України зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів, суддів і працівників апарату Верховного Суду; встановлено, що судді Верховного Суду здійснюють свої повноваження дистанційно.

39. Наказом Голови Верховного Суду від 29.03.2022 № 33/0/8-22 "Про припинення здійснення суддями Верховного Суду своїх повноважень дистанційно" припинено здійснення суддями Верховного Суду своїх повноважень дистанційно.

40. 12.04.2022 Верховний Суд постановив ухвалу, якою призначив розгляд скарги позивача на 26.05.2022; довів до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою.

41. У судове засідання 26.05.2022 учасники справи не з`явилися.

42. Будь-яких заяв, клопотань від учасників справи щодо неможливості ними забезпечити участь в судовому засіданні та реалізувати свої процесуальні права станом на час розгляду скарги до суду касаційної інстанції не надходило.

43. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України).

44. Участь представників учасників справи в судовому засіданні, призначеному ухвалою від 12.04.2022 обов`язковою не визнавалась про що безпосередньо доводилось до відома учасників справи у пункті 3 резолютивної частини ухвали суду. До того ж у пункті 6 резолютивної частини ухвали учасників справи було повідомлено про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у тому числі поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та про можливість подати процесуальні документи (заяви, клопотання, скарги, відзиви тощо).

45. З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників учасників справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

( ОСОБА_1 )

46. ОСОБА_1 в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зазначаючи, зокрема таке:

- судами попередніх інстанцій порушено норми статей 13 14 74 ГПК України та залишено поза увагою факт грубого порушення відповідачем законодавства про працю;

- суди не спростували наявності на момент звернення позивача з заявою про звільнення факту наявності порушення відповідачем трудового законодавства, який в тому числі був встановлений в постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 334/7289/16-ц;

- суди попередніх інстанцій в порушення приписів статті 80 ГПК України в оскаржених рішеннях послалися на докази долучені відповідачем під час розгляду Ленінським районним судом м. Запоріжжя справи, які подано перед судовими дебатами;

- суди безпідставно відмовили позивачу у допиті свідка по справі ОСОБА_5 , який може підтвердити факт незаконного звільнення ОСОБА_1 .

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

47. Від учасників справи відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції

48. Вирішуючи наведене в пункті 5 цієї постанови питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, виходить з такого.

Щодо наявності підстав для звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України

49. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

50. Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

51. За частиною першою статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом ГПК України, іншими законами України.

52. Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

53. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 КУзПБ).

54. Ухвалою від 17.10.2019 Господарським судом Запорізької області відкрито провадження у справі № 908/2828/19 про банкрутство відповідача, яке на час розгляду справи судами перебувало на стадії розпорядження майном.

55. Оскільки щодо ПрАТ "Запоріжтрансформатор" у цій справі здійснюється провадження у справі про банкрутство, розгляд ініційованого позивачем спору, вимоги якого є предметом цього судового розгляду, здійснюється в межах справи про банкрутство відповідача.

56. Спірним питання, яке постало на вирішення перед судом у цій справі є питання наявності підстав для звільнення позивача за його заявою відповідно до частини третьої статті 38 КУзПБ та правомірності звільнення його відповідачем на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

57. Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

58. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

59. Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

60. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.

61. За пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) однією із підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (статті 38, 39 цього Кодексу).

62. Згідно із частиною першою статті 38 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

63. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (частина друга статті 38 КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

64. Частиною третьої статті 38 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

65. Тлумачення змісту статті 38 КЗпП України свідчить, що за наведеною нормою розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.

66. У разі, якщо зазначені працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

67. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 22.05.2013 у справі № 6-34цс13, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18), від 16.12.2020 у справі № 127/32612/18 (провадження № 61-961св20).

68. Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

69. Отже обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору (висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20)).

70. До того ж, порушення власником або уповноваженим ним органом трудового законодавства, умов колективного чи трудового договору мають передувати в часі прийняттю рішення працівником про звільнення саме з цієї підстави та цілком очевидно слугувати безпосереднім чинником такого рішення.

71. Натомість у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що 18.02.2016 позивач звернувся до відповідача з заявою про звільнення за власним бажанням з 22.02.2016 на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України в зв`язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю, а саме: порушення виконання вимог наказу МОЗ України від 13.11.2001 № 455; умов колективного договору, рег. № 69 на 2014-2015 роки, підписаного 25.05.2014; порушення рекомендацій МСЕК м. Запоріжжя з працевлаштування та надання інформації про наявність вакантних посад для переведення на легку працю; незаконне переведення на простій ( від 30.12.2015 наказ № 1/68-213 КП).

72. Щодо наведених позивачем в заяві про звільнення обставин суди попередніх інстанцій установили, що в матеріалах справи міститься відповідь Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України від 02.12.2014 № 151 на колективне звернення працівників зварювального цеху ПрАТ "Запоріжтрансформтор", в якій повідомлялось про порушення колективного договору в частині виконання норм охорони праці при освітленні та вентиляції, забезпеченні питною водою, милом, спецодягом, спецвзуттям та ін. Зазначено, що в ході перевірки було встановлено, що в деяких робочих місцях було недостатнє освітлення через лампи, що перегоріли, що свідчить про несвоєчасну їх заміну. Окрім того, навіть при наявності усіх електроламп на робочих місцях освітлення є нижчим за нормативні вимоги, що потребує установки додаткових стаціонарних освітлювальних приладів. Вентиляція після проведення очищення, продування та заміни фільтрів є в робочому стані та забезпечує підтримку концентрації шкідливих речовин в межах допустимої концентрації. Причиною неякісної роботи вентиляції є несвоєчасне її очищення. Упущення мали місце при очищенні питної води, тому що заміна змінних картриджів здійснювалась нерегулярно. Конфліктна ситуація через несвоєчасне забезпечення працівників спецвзуттям, спецодягом, милом виникла насамперед через несвоєчасну подачу та заповнення заявок на придбання таких засобів. Також зазначено, що на початку липня 2014 року начальник зварювального цеху Калінін Ю. А. проінформував працівників цеху про те, що у зв`язку з подіями у східних областях України знизилась кількість замовлень, запропонував кожному оформити відпустку на 4 робочих дня. Згідно протоколу зборів трудового колективу від 01.07.2014 № 10 від присутніх заперечень не надходило. На момент перевірки дане рішення втратило актуальність, так як з 01.10.2014 підприємство поновило роботу за п`ятиденним робочим тижнем. Окремі факти, викладені в колективному зверненні, мали місце на період серпень 2014 року та на момент перевірки більшість з них була усунута роботодавцем, інші знаходились в процесі вирішення. Тобто, введення простою було обумовлено виробничою необхідністю на підприємстві.

73. Листом від 04.02.2016 позивач був повідомлений про відсутність вакантних посад, які могли б бути запропоновані позивачу за станом здоров`я.

74. 09.02.2016 ГУ Держпраці у Запорізькій області Державної служби України з питань праці було виписано направлення на проведення позапланової перевірки дотримання вимог законодавства про працю, зайнятість та соціальне страхування за результатом чого 16.02.2016 складено акт перевірки № 08-04-007/0058, відповідно до якого порушення щодо оплати довідок про проходження медогляду з питання встановлення профзахворювання та встановлення простою відсутні.

75. Також суди попередніх інстанцій врахували, що позивач у заяві про звільнення не зазначив конкретних фактів порушення відповідачем наказу МОЗ України від 13.11.2001 № 455 та умов колективного договору, рег. № 69 на 2014-2015 роки, підписаного 25.05.2014.

76. Отже, як свідчать установлені судами попередніх інстанцій обставини справи, позивачем на момент його звернення з заявою про його звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України (18.02.2016) не доведено наявності порушень власником або уповноваженим ним органом трудового законодавства, умов колективного чи трудового договору, а порушення трудового законодавства на які посилався позивач мали місце в 2014 році та на час подання заяви ОСОБА_7 були усунуті роботодавцем.

77. Суди попередніх інстанцій також установили, що листом від 19.02.2016 № 1/09-20-52 відповідач повідомив позивачу про те, що враховуючи невиявлення відносно нього порушення трудового законодавства, у тому числі і проведеною Державною службою України з питань праці ГУ Держпраці в Запорізькій області перевіркою, він буде звільнений з підприємства відповідно до статті 38 КЗпП України 03.03.2016 за власним бажанням. Зазначений лист отримано позивачем 22.02.2016, що підтверджується матеріалами справи.

78. За змістом наведеного листа, як вірно зазначили суди, відповідач фактично відмовив позивачу у розірванні трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, зазначивши про звільнення в майбутньому на підставі статті 38 КЗпП України.

79. Відмова роботодавця у звільненні працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України свідчить про відсутність припинення трудових відносин працівника з підприємством та необхідність працівнику надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки, в тому числі дотримуватися трудової та технологічної дисципліни.

80. Тож з огляду на положення частин першої, другої статті 38 КЗпП України у разі якщо б позивач надалі не вимагав його звільнення після 03.03.2016 та продовжував виконувати трудові обов`язки, у відповідача як роботодавця було відсутнє права його звільнення за раніше поданою заявою.

81. Водночас, суди попередніх інстанцій установили, що починаючи з 23.02.2016 позивач не вийшов на роботу.

Щодо правомірності звільнення позивача на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України

82. Відповідно до статті 139 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

83. Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

84. За частиною першою статті 147 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

85. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

86. Прогулом, передбаченим пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

87. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

88. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

89. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 657/1667/19 (провадження № 61-12523св20)).

90. Суди попередніх інстанцій установили, що наказом від 21.03.2016 № 17 про припинення трудового договору позивач був звільнений з 21.03.2016 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин; підстава звільнення - службова записка зварювального цеху від 24.02.2016 № 1/68-96, службова записка відділу кадрів від 02.03.2016 № 1/09-14-77, виписка з протоколу засідання цехового комітету зварювального цеху від 17.03.2016 № 43 (погодження з профспілковою організацією). В наказі міститься відмітка ОСОБА_1 від 24.03.2016 про незгоду з наказом. Роботодавцем також проведено розрахунок відповідно до розрахункового листка за березень 2016 року.

91. Як з`ясували суди, в службовій записці за підписом начальника зварювального цеху від 24.02.2016 вказано, що ОСОБА_1 відсутній на роботі 23.02.2016 та 24.02.2016 без поважних причин, чим грубо порушує трудову дисципліну. Майстер дільниці неодноразово намагався зв`язатися з ОСОБА_1 , проте та телефонні дзвінки робітник не відповідає. 23.02.2016 було організоване відвідування ОСОБА_1 за місцем проживання, в усній розмові той повідомив, що на роботу більше не вийде, вважає себе звільненим з 22.02.2016. Про відвідування позивача був складений акт від 23.02.2016.

92. Крім того суди врахували, що майстром ОСОБА_2 були складені на ім`я начальника цеху доповідні, в яких майстер повідомив про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 23.02.2016, 24.02.2016, просив вважати такі дії працівника прогулом без поважних причин. За наслідком прогулів з 23.02.2016 по 18.03.2016 були також складені рапорти.

93. За змістом службової записки від 02.03.2016 начальник відділу кадрів ПрАТ "Запоріжтрансформатор" Фурсова Е. А. вручила ОСОБА_1 22.02.2016 лист з поясненнями про те, що він буде звільнений 03.03.2016 за власним бажанням та попередила, що трудовий договір з ним не розірваний та в разі залишення робочого місця позивачем до 03.03.2016, це буде розглядатися як прогул без поважних причин, а до нього будуть застосовані заходи дисциплінарного стягнення.

94. Також суди попередніх інстанцій взяли до уваги, що 17.03.2016 відповідно до виписки з протоколу засідання цехового комітету профспілки зварювального цеху ПрАТ "Запоріжтрансформатор" комісією постановлено надати згоду на звільнення ОСОБА_1 по пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

95. Суд враховує, що законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин. Тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати наявні у справі докази (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20)).

96. У справі, що переглядається, зважаючи на встановлену судами відсутність порушень відповідачем (роботодавцем) законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, повідомлення відповідача про відсутність виявлених порушень та підстав для припинення трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України, обізнаність позивача, як установили суди, про відмову роботодавця у його звільненні із зазначених ним підстав, невихід позивача на роботу з 23.02.2016 не може вважатися поважною причиною відсутності на роботі.

97. Отже, встановленим судами обставинами справи підтверджено, що позивач, починаючи з 23.02.2016 був відсутній на робочому місці без поважних причин, а на його звільнення відповідачем у відповідності до частин першої, другої статті 42 КЗпП України попередньо отримано згоду на профспілкової організації.

98. Будь-яких доказів, які б спростовували зазначені обставини позивач не навів.

99. Частиною третьою статті 235 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

100. Підстави для зміни формулювання причини звільнення позивача наразі відсутні, оскільки ним не доведено наявність підстав для його звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України та невідповідність дій відповідача вимогам закону при оформленні його звільнення за оспорюваним наказом "Про припинення трудового договору" від 21.03.2016 №17.

101. Ураховуючи наведене, суд вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції як і аналогічно місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для звільнення позивача згідно поданої ним заяви за частиною третьою статті 38 КЗпП України та правомірність його звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України через прогул.

102. Доводи скаржника щодо наявності підстав для його звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України судом не беруться до уваги, оскільки відповідно до зазначеної норми звільнення працівника можливе лише за наявності підтверджених обставин невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, тоді як судами попередніх інстанцій наведених обставин не встановлено. До того ж, установленими судами обставинами справи підтверджується невихід позивача на роботу, починаючи з 23.02.2016 без поважних причин, після відмови відповідача у розірванні укладеного з ним трудового договору з наведених у заяві підстав, що як наслідок мало його звільнення роботодавцем на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (через прогул без поважних причин).

Щодо суті касаційної скарги

103. Судом відхиляються як необґрунтовані аргументи скаржника щодо порушення судами попередніх інстанцій норм статті 80 ГПК України в зв`язку з посиланням в оскаржених рішеннях на докази, долучені відповідачем до справи під час розгляду Ленінським районним судом м. Запоріжжя, які подано перед судовим дебатами, оскільки, наведені докази долучені відповідачем заявою (поясненнями) на заяву про уточнення від 22.02.2019 № 1/05-рн-2202/19 на спростування обставин наведених позивачем в заяві про уточнення позовних вимог і внесення змін до предмету позову (пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України) від 15.08.2018, яку як свідчать матеріали справи прийнято до розгляду з урахуванням зміни складу суду зумовленої повторним автоматизованим розподілом справи 11.12.2018.

104. За таких умов, з урахуванням наведеного, відповідач не міг у відзиві (запереченнях на позов) зазначати про незгоду із обставиною (в цьому разі обставиною, що стосується звільнення позивача за наказом від 21.03.2016 № 17, вимоги щодо визнання недійсним (скасування) якого заявлені в заяві про уточнення), яка не була викладена у заяві про уточнення позовних, та подавати докази на її спростування (див. близький за змістом підхід щодо застосування статті 80 ГПК України, викладений у постанові Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 911/106/20).

105. Також не заслуговують на увагу доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.02.2018 року № 334/7289/16-ц, в якій, на думку позивача встановлено факт порушення відповідачем трудового законодавства, оскільки предметом розгляду у наведеній справі було стягнення середнього заробітку за період обстеження на професійне захворювання та під час її розгляду не встановлювались обставини порушення відповідачем трудового законодавства.

106. Так само неаргументованими є доводи скаржника щодо безпідставної йому відмови судами попередніх інстанцій у задоволенні клопотання про виклик в якості свідка у справі ОСОБА_5 .

107. Відповідно до частини першої статті 89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

108. Частинами першою - третьою статті 88 ГПК України визначено, що показання свідка викладається ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

109. Правовий аналіз наведених положень статей 88 89 ГПК України свідчить, що передумовою виклику свідка для допиту є суперечливість обставин, викладених свідком у заяві, іншим доказам, або у разі наявності у суду сумнівів щодо їх змісту, достовірності чи повноти (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 901/2027/13).

110. Водночас будь-які заяви свідка - ОСОБА_5 у матеріалах цієї справи відсутні.

111. Оскільки ОСОБА_1 не дотримався вимог процесуального закону щодо форми клопотання про виклик свідка, зокрема не долучив до нього заяви ОСОБА_5 , яка за формою та змістом відповідає вимогам статті 88 ГПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні наведеного клопотання позивача про виклик та допит в якості свідка ОСОБА_5 .

112. Решта доводів скаржника наведених в якості підстав скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не впливають на правильність висновків судів та ухвалені ними судові рішення у справі за результатами заявлених вимог позивача. До того ж такі аргументи скаржника за своєю суттю зводяться до переоцінки встановлених обставин справи, що знаходиться поза межею повноважень суду касаційної інстанції.

113. Суд звертає увагу, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

114. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

115. За наведеного, судом касаційної інстанції не надається юридичний аналіз доводам скаржника щодо наданої судами оцінки доказів у справі.

116. Відхиляючи доводи скаржника суд враховує висновки в рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

117. Частиною другою статті 309 ГПК України визначено, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

118. Верховний Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

119. З урахуванням сукупності наведеного суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, яким залишено без рішення місцевого господарського суду, щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині про визнання недійсним (скасування) наказу "Про припинення трудового договору" від 21.03.2016 № 17 та інших вимог позивача як похідних від позовних вимог щодо його звільнення.

120. Доводи ОСОБА_1 наведені в касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції в якості підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

121. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

122. Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

123. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування немає.

Щодо судових витрат

124. Зважаючи на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про залишення касаційної скарги без задоволення, беручи до уваги те, що ухвалою від 29.11.2021 суд звільнив скаржника від сплати судового збору, підстави для здійснення розподілу судових витрат у порядку визначеному статтею 129 ГПК України відсутні.

Висновки щодо застосування норм права

125. Тлумачення змісту статті 38 КЗпП України свідчить, що за наведеною нормою розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо зазначені працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

126. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

127. Відмова роботодавця у звільненні працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України свідчить про відсутність припинення трудових відносин працівника з підприємством та необхідність працівнику надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки, в тому числі дотримуватися трудової та технологічної дисципліни.

128. Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

На підставі викладеного та керуючись статтями 286 300 301 308 309 314 315 317 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.12.2020 у справі № 908/2828/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. В. Білоус

В. Г. Пєсков