ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 908/3592/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
у письмовому провадженні розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд Акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі Виробничого структурного підрозділу "Запорізьке територіальне управління філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2020 року (головуючий - Верхогляд Т.А., судді: Вечірко І.О., Білецька Л.М.) і рішення Господарського суду Запорізької області від 23 квітня 2020 року (суддя Зінченко Н.Г.) у справі
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд Акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі Виробничого структурного підрозділу "Запорізьке територіальне управління філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Фізичної особи-підприємця Нижарадзе Ландиши Шукраєвни
про стягнення 98 977, 77 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Обставини спору
1. 13.02.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Нижарадзе Ландишею Шукраєвною (ФОП Нижарадзе Л.Ш., Орендар) було укладеного Договір оренди державного нерухомого майна № 3363/д (далі за текстом - Договір оренди), за умовами якого ФОП Нижарадзе Л.Ш. отримала в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення № 1 і № 2, загальною площею 42,7 кв.м., розташоване за адресою: м. Пологи Запорізької області, пров. Станційний, буд. 6/вул. М.Горького, буд. 8 , будівлі (літера Д), реєстровий номер 01073828.159.ЯНТЖУГ431.
1.1. Пунктом 1.1. Договору оренди визначено, що орендоване майно перебуває на балансі відокремленого структурного підрозділу "Запорізьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління" Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (п. 1.1 Договору оренди).
1.2. Майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів. (п. 1.2 Договору оренди).
1.3. Згідно п. 2.1 Договору оренди Орендар вступає у строкове платне користування майном одночасно з підписанням сторонами Договору та акту приймання-передавання орендованого майна.
1.4. Строк дії Договору оренди відповідно до пункту 10.1 встановлено на один рік з 13.02.2015 по 12.02.2016 включно.
1.5. Пунктами 5.10 і 10.10 Договору оренди передбачено, що у разі припинення або розірвання договору Орендар зобов`язаний повернути Балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря. У разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів з дати розірвання (припинення) повертається Орендарем Балансоутримувачу. Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання сторонами відповідного акту приймання-передавання. Обов`язок по складанню акта приймання-передавання про повернення майна покладається на Орендаря.
1.6. Пунктом 10.11 Договору оренди визначено, що якщо Орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна в термін визначений в п. 10.10 Договору, він сплачує Орендодавцю неустойку в розмірі подвійної орендної плати за останній повний місяць оренди за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передавання, який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.
2. 13.02.2015 предмет оренди було передано Орендарю за Актом приймання-передавання, який підписано і скріплено печатками Орендодавця, Орендаря і Балансоутримувача (додаток 1 до Договору оренди).
2.1. На виконання п. 5.11 Договору оренди сторонами був укладений також договір № ПР/БМЕУ-3-15-013/НКМ-В від 12.03.2015 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг Орендарю, умовами якого передбачено строк його дії протягом строку дії Договору оренди.
3. У зв`язку із створенням Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (ПАТ "Українська залізниця") та передачею, зокрема, і орендованого за Договором оренди майна до статутного капіталу останнього, 17.02.2016 між сторонами було укладено Додатковий договір до Договору оренди, яким встановлено, що Орендодавцем майна відтепер є ПАТ "Українська залізниця", орендна плата 100 % перераховується на розрахунковий рахунок Орендодавця.
3.1. Цим же Додатковим договором від 17.02.2016 сторони погодилися доповнити п. 10.1 Договору оренди другим абзацом в наступній редакції: "Термін дії Договору оренди продовжено по 31.03.2016 включно", а також домовилися, що умови цього Додаткового договору поширюються на взаємовідносини сторін з 01.12.2015.
4. В подальшому, шляхом укладення Додаткових договорів до Договору оренди, строк дії останнього неодноразово продовжувався і як було встановлено судами попередніх інстанцій, з урахуванням всіх укладених Додаткових договорів, Договір оренди діяв з 13.02.2015 по 30.06.2018 включно.
5. 04.05.2018 Орендодавцем на адресу Орендаря направлялася заява № ФБМЕС-01/318 про припинення дії Договору оренди, в якій останньому повідомлялося, що термін дії Договору оренди закінчується 30.06.2018, у зв`язку із чим вона зобов`язана повернути орендоване майно після закінчення строку дії Договору. До зазначеної заяви додавалися два примірники Акту приймання-передачі нерухомого майна.
5.1. Орендарем заява № ФБМЕС-01/318 від 04.05.2018 отримана 24.05.2018, про що свідчить особистий підпис ФОП Нижарадзе Л.Ш. на цій заяві.
6. Водночас, після закінчення строку дії Договору оренди Орендар орендоване майно не повернув.
7. Попередження Орендодавця № 2710 від 19.07.2018, його претензія № ТУ БМЕС-3-10/520 від 14.02.2019 та лист-звернення № ТУ БМЕС-3-310/1726 від 20.05.2019 залишені Орендарем без реагування.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
8. 26.12.2019 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця", в особі Виробничого структурного підрозділу "Запорізьке територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" (далі також "Позивач") до ФОП Нижарадзе Л.Ш. (далі також "Відповідач") про виселення останньої із орендованих нежитлових приміщень та стягнення з неї заборгованості в сумі 98 877, 77 грн.
8.1. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання Відповідачем своїх зобов`язань за укладеним Договором оренди, а саме тим, що після закінчення дії Договору оренди Орендар так і не повернув із користування орендоване майно і продовжує ним неправомірно користуватися.
8.2. У зв`язку із цим за час фактичного користування орендованим майном після закінчення строку дії Договору оренди за період з 01.07.2018 по 22.11.2019 Позивачем на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) нараховано Відповідачу плату за користування майном в розмірі 91 688, 65 грн.
8.3. Крім того, Позивачем за період з 01.07.2018 по 22.11.2019 нараховано Відповідачу також 2 347, 70 грн на відшкодування витрат на утримання орендованого майна, а у зв`язку із порушенням зобов`язань щодо оплати орендної плати та витрат на утримання орендованого майна, на підставі статті 625 ЦК України нараховано і 3 % річних в сумі 1 825, 90 грн та інфляційні втрати в сумі 3 015, 52 грн.
Короткий зміст і мотиви судових рішень
9. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.04.2020 позовні вимоги задоволено частково.
9.1. Стягнуто (з урахуванням ухвали Господарського суду Запорізької області від 20.05.2020 про виправлення описки) з Відповідача на користь Позивача 45 844, 33 грн неустойки, 2 209, 50 грн витрат на утримання орендованого майна, 84, 79 грн інфляційних втрат та 48, 13 грн 3 % річних.
9.2. Прийнято відмову від позову в частині позовних вимог про виселення ФОП Нижарадзе Л.Ш. із орендованих приміщень та закрито провадження у справі в цій частині позовних вимог.
9.3. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з ФОП Нижарадзе Л.Ш. 138, 20 грн заборгованості за Договором про відшкодування витрат на утримання орендованого майна № ПР/БМЕУ-3-15-013/НКМ-В від 12.03.2015 закрито.
9.4. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
10. Рішення місцевого господарського суду мотивовано таким:
- укладений сторонами Договір оренди діяв з 13.02.2015 по 30.06.2018, а тому за час фактичного користування орендованим майном після закінчення строку дії Договору оренди за період з 01.07.2018 по 22.11.2019 Позивачем на підставі частини 2 статті 785 ЦК України та п. 10.11 Договору оренди правомірно нараховано Відповідачу плату за користування майном в розмірі 91 688, 65 грн;
- проте, оскільки в цей же період Відповідачем сплачувалися Позивачу кошти за фактичне користування нерухомим майном в розмірі орендної плати за кожний місяць і загалом за вказаний період Відповідачем сплачено 45 844, 34 грн, то задоволенню підлягають вимоги про стягнення неустойки у розмірі 45 844, 33 грн, що становить рівно половину від заявленої суми;
- стягнення іншої половини суми неустойки є неможливим, адже в такому випадку матиме місце потрійне нарахування плати за користування майном за спірний період;
- неустойка у вигляді подвійного розміру плати за користування річчю, нарахована на підставі частини 2 статті 785 ЦК України, не є грошовим зобов`язанням в розумінні статті 509 цього ж Кодексу, а тому нарахування інфляційних витрат та річних процентів на неустойку є безпідставним;
- у зв`язку із неповернення Відповідачем орендованого майна після закінчення строку дії Договору оренди, Позивачем за період з 01.06.2018 року по 22.11.2019 нараховано Відповідачу 2 347,70 грн на відшкодування витрат на утримання орендованого майна згідно Договору № ПР/БМЕУ-3-15-013/НКМ-В від 12.03.2015; разом з цим Відповідачем було відшкодовано Позивачу 138, 20 грн витрат на утримання орендованого майна за червень 2018, а тому заборгованість Відповідача перед Позивачем з відшкодування витрат на утримання орендованого майна за період з 01.07.2018 по 22.11.2019 становить 2 209, 50 грн;
- вимога про стягнення з Відповідача 3 % річних в розмірі 48,13 грн та 84, 79 грн інфляційних витрат за договором про відшкодування витрат на утримання орендованого майна № ПР/БМЕУ-3-15-013/НКМ-В від 12.03.2015 року заявлена Позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.
11. За наслідками перегляду цієї справи в апеляційному порядку (Позивач висловив незгоду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо повного стягнення 91 688, 65 грн неустойки та щодо інфляційних витрат і 3% річних, нарахованих за порушення зобов`язань за Договором оренди), постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2020, рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2020 залишено без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. Не погодившись із прийнятими рішеннями, Позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою у якій просить їх скасувати в частині незадоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про повне задоволення позову.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги (узагальнено)
13. Скаржник стверджує, що ухвалюючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій неправильно застосували приписи статей 216 522 530 531 534 622 631 ЦК України.
13.1. Обґрунтовуючи вказане, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки тому, що в умовах Договору оренди сторони погодили, що орендна плата сплачується до дня фактичного повернення майна і така умова жодним чином не суперечить чинному законодавству. Тому, у даному випадку, одночасне стягнення як орендної плати так і неустойки, що визначена статтею 785 ЦК України не буде вважатися притягненням до подвійної відповідальності за одне і теж правопорушення.
13.2. Позивач також вважає, що судами попередніх інстанцій у цій частині не враховано висновків Верховного Суду, які було викладено у постановах від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 10.04.2018 у справі № 910/9328/17 та від 28.08.2018 у справі № 913/155/17.
13.3. Водночас, скаржник наполягає на необхідності відступлення від врахованого судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.
Доводи відзиву Відповідача (узагальнено)
14. Відповідач не погоджується з доводами касаційної скарги та вважає їх необґрунтованими. Рішення судів попередніх інстанцій вважає законними, а тому просить залишити їх без змін.
Процесуальні питання
15. Разом із касаційною скаргою Позивачем до Касаційного господарського суду подано також клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано наявністю виключної правової проблеми у питанні правильності застосування положень частини 2 статті 785 ЦК України та статті 61 Конституції України.
15.1. Пізніше, до Касаційного господарського суду надійшло ще одне клопотання Позивача про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке є по суті доповненням до попередньо поданого.
КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
16. Ухвалою Верховного Суду від 14.12.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Позивача у даній справі з підстав касаційного оскарження, що визначені пунктами 1 і 2 частини 2 статті 287 ГПК України.
17. Водночас, під час розгляду касаційної скарги колегією суддів було установлено, що у зв`язку з необхідністю вирішення питання щодо правозастосування частини 2 статті 785 ЦК України у подібних правовідносинах, об`єднаною палатою Касаційного господарського суду 17.12.2020 прийнято до розгляду справу № 910/11131/19, передану Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду на підставі частини 2 статті 302 ГПК України, а тому задля забезпечення єдності у правозастосуванні, ухвалою Верховного Суду від 12.01.2020 касаційне провадження у даній справі № 908/3592/19 зупинялося до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду справи № 910/11131/19.
17.1. Позаяк розгляд справи № 910/11131/19 було завершено прийняттям постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 (повний текст постанови оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 18.05.2021), ухвалою від 25.05.2020 провадження у справі № 908/3592/19 поновлено.
18. Відповідно до вимог частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18.1. Поряд із цим, частиною 4 статті 300 ГПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
19. Оскільки постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/11131/19 ухвалена Верховним Судом (1) у подібних справі № 908/3592/19 правовідносинах, (2) пізніше, аніж подано касаційну скаргу у справі № 908/3592/19, (3) містить ряд висновків щодо застосування положень частини 2 статті 785 ЦК України в контексті, зокрема, і притягнення до "подвійної відповідальності" (мову про яку веде скаржник), колегія суддів Касаційного господарського суду, яка у касаційному порядку переглядає судові рішення у справі № 908/3592/19 вважає необхідним врахувати, надані об`єднаною палатою Касаційного господарського суду висновки, а тому доводами та вимогами касаційної скарги Позивача у даному випадку не обмежена.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій
20. За обставинами цього спору Договір оренди діяв з 13.02.2015 по 30.06.2018 включно. Сторонами не спростовується встановлена судом першої інстанції обставина, що після закінчення строку дії Договору оренди Відповідач в порушення умов договору та вимог чинного законодавства орендоване майно Позивачу не повернув, а повернув його лише після відкриття судом провадження у даній справі по акту приймання-передавання від 01.04.2020.
20.1. За час фактичного користування орендованим майном після закінчення строку дії Договору оренди за період з 01.07.2018 по 22.11.2019 Позивачем на підставі частини 2 статті 785 ЦК України та п. 10.11 Договору оренди нараховано Відповідачу плату за користування майном в розмірі 91 688, 65 грн.
20.2. Але, судами було також установлено, а Позивачем не спростовано, що за це же період (01.07.2018 - 22.11.2019) Відповідач сплачував Позивачу кошти за фактичне користування нерухомим майном в розмірі орендної плати за кожний місяць. Всього сплачено 45 844, 34 грн.
20.3. Як наслідок, суди попередніх інстанцій вирішили, що за таких обставин, задоволенню підлягають вимоги про стягнення неустойки у розмірі 45 844, 33 грн, що становить рівно половину від заявленої суми, позаяк у разі стягнення усієї заявленої суми неустойки матиме місце потрійне нарахування плати за користування майном за спірний період.
20.4. При цьому, суди виходили з того, що законом (ЦК України, Закон України "Про оренду державного та комунального майна") чітко передбачено, що:
при наявності орендних відносин - сплачується орендна плата, а якщо орендні відносини закінчились, а наймач не повертає майно - наймодавець може застосувати неустойку у вигляді подвійної орендної плати. Одночасне ж стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням Відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
21. Колегія суддів Касаційного господарського суду підтримує зроблені судами попередніх інстанцій висновки, вважає їх правильними та правомірними. В свою чергу посилання скаржника на можливість одночасного стягнення з орендаря за один і той же період як орендної плати за користування майном, так і неустойки в розмірі подвійної орендної плати за прострочення повернення майна після закінчення строку договору оренди, колегія суддів відхиляє і в мотивування своєї позиції зазначає таке.
22. Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України та статей 283- 291 Господарського кодексу України (далі ГК України).
22.1. Згідно із частиною 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
22.2. Частинами 1 та 6 статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
22.3. У частині 1 статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
22.4. За частиною 1 статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
22.5. Частиною 1 статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
22.6. Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
22.7. Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина 4 статті 291 ГК України).
22.8. Виняток з наведеного правила передбачено частиною 1 статті 764 ЦК України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
22.9. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.
22.10. Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
22.11. Аналогічні положення містив Закон України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII (далі - Закон про оренду) до втрати ним чинності з 01.02.2020 (у зв`язку з введенням в дію з 01.02.2020 Закону України від 03.10.2019 № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна").
22.12. За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).
22.13. Частиною 1 статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
22.14. Відповідно до частини першої статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
22.15. За змістом наведених норм договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
22.16. Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.
22.17. Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.
22.18. Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759 762 763 ЦК України, статей 283 284 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
22.19. Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
22.20. З урахуванням викладеного користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.
22.21. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
22.22. Отже, положення пункту 3 частини 1 статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).
22.23. Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
22.24. Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.
22.25. Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
22.26. Отже, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).
23. У вказаних висновках колегія суддів звертається до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду, яку було викладено у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
24. Вище у цій Постанові вже неодноразово описувалася відповідна мотивація та здійснене судами попередніх інстанцій правозастосування, зокрема, і спірного положення статті 785 ЦК України. Аналіз цього правозастосування дає підстави стверджувати, що воно повністю узгоджується із наведеною правовою позицією Верховного Суду та його розумінням суті орендних правовідносин. Протилежні ж доводи касаційної скарги з такою позицією не узгоджуються, а тому відхиляються як необґрунтовані.
24.1. Враховуючи, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 не знайшла підстав для відступу від власних правових висновків із постанови від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 (та інших позицій колегій суддів), слід вважати, що практика у застосуванні приписів частини 2 статі 785 ЦК України у подібних правовідносинах наразі є сформованою і сталою, а тому доводи касаційної скарги і у цій частині визнаються безпідставними.
24.2. З цих же мотивів Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання Позивача про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати, оскільки, як вже вказано, єдина правозастосовна практика у спірних питаннях вже сформована Верховним Судом, а належного обґрунтування того, що саме ця справа містить виключну правову проблему, подане клопотання, ну думку колегії суддів, не містить.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
25. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
26. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
27. В ході здійснення касаційного провадження у даній справі, Верховним Судом не було встановлено допущеного судами попередніх інстанцій неправильного застосування чи порушення правових норм. За таких обставин, подану скаржником касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.
28. Судові витрати за розгляд касаційної скарги несе скаржник.
Керуючись статтями 300 301 306 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд Акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі Виробничого структурного підрозділу "Запорізьке територіальне управління філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2021 року і рішення Господарського суду Запорізької області від 23 квітня 2020 року у справі № 908/3592/19 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.