№ 908/713/20 (908/1472/20) - Судова практика України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 908/713/20 (908/1472/20)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,

за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя О.О. Юлдашев) від 25.02.2021

та постанову Центрального апеляційного господарського суду (головуючий - Т.А. Верхогляд, судді: Л.М. Білецька, Ю.Б. Парусніков) від 06.09.2021

за позовом Запорізької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2

про передачу у комунальну власність частини гуртожитку

в межах справи про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль".

Учасники справи:

представник скаржника - ОСОБА_1,

представник позивача - Сосновська А.Ю. (в порядку самопредставництва),

представник відповідача - Максименко В.В., директор, Мартиненко К.І., адвокат,

представник третьої особи - не з`явився.

1. Короткий зміст вимог

1.1 11.06.2020 Господарський суд Запорізької області ухвалив відкрити, за заявою Комунального підприємства "Водоканал", провадження у справі про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю Грааль (далі - Боржник) в загальному порядку, передбаченому Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном Боржника та призначити розпорядником майна арбітражного керуючого Колошина В.П.

1.2 11.06.2020 Запорізька міська рада (далі - Позивач) подала позов про передачу Товариством з обмеженою відповідальністю "Грааль" (далі - Відповідач) в комунальну власність територіальної громади міста Запоріжжя в особі Позивача частини гуртожитку по вул. Руставелі, 12 в місті Запоріжжя (759/1000 згідно з актуальною інформацією про об`єкт нерухомого майна з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, далі - Гуртожиток), що належить Відповідачу на праві приватної власності.

1.3 Позов мотивований ухиленням Відповідача як власника Гуртожитку від його передачі у комунальну власність територіальної громади міста Запоріжжя на вимогу Позивача задля захисту прав членів територіальної громади, попри встановлений законом відповідний обов`язок Відповідача та попри дотримання Позивачем законодавчих підстав та процедури, що передує такій передачі (надання згоди, прийняття про це рішення, ухвалення цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад).

2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

2.1 15.09.2020 Господарський суд Запорізької області ухвалив про задоволення заяви ОСОБА_2 (далі - Третя особа) про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, на стороні позивача, та залучив її до участі у справі.

2.2 25.02.2021 Господарський суд Запорізької області прийняв рішення (залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.09.2021) про задоволення позову та зобов`язання Відповідача передати на безкомпенсаційній основі Гуртожиток у комунальну власність територіальної громади міста Запоріжжя в особі Позивача в розмірі 759/1000 часток.

2.3 Судові рішення мотивовані обґрунтованістю вимог Позивача та поширенням на Гуртожиток положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців", а передача Гуртожитку у комунальну власність територіальної громади обумовлена саме забезпеченням реалізації мешканцями Гуртожитку конституційного права на житло, зокрема шляхом приватизації відповідних кімнат, тоді як втручання у приватне право власності Відповідача на Гуртожиток не порушує принципів Конституції України.

При цьому суди виходили з того, що Гуртожиток був переданий Відповідачу як статутний внесок від засновника - Відкритого акціонерного товариства "Запорізький арматурний завод", який, в свою чергу, створений в процесі приватизації державного майна, а Гуртожиток увійшов до його статутного фонду.

3. Встановлені судами обставини

3.1 Згідно з листом ОП "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" від 15.10.2008 № 10346 право власності на об`єкти нерухомості за адресою м. Запоріжжя, вул. Руставі, 12 , з моменту первинної реєстрації було зареєстровано за ВАТ "Запорізький арматурний завод", на підставі наказу Міністерства міністра машинобудування, військово - промислового комплексу і конверсії України "Мінмашпром України" 28.01.1994 № 104 та Переліку об`єктів нерухомого майна від 21.12.2000.

3.2 Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та як встановлено судом під час розгляду господарської справи № 5009/2773/12 з ухваленням рішення, що набрало законної сили, з посиланням на інформаційну довідку ОП "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" № 35052560, надану на вимогу суду, право власності на об`єкти нерухомості за адресою м. Запоріжжя, вул. Руставі, 12 , зареєстровано, зокрема за Відповідачем на 759/1000 частин гуртожитку літ. А-5 - за, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане виконкомом Запорізької міської ради від 08.04.2003 серія САА № 912165.

3.3 241/1000 частки Гуртожитку на підставі договору купівлі-продажу 1043 від 19.07.2004 передано Відповідачем громадянину ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яким в свою чергу, здійснено ряд правочинів щодо відчуження частки своєї долі нерухомого майна:, зокрема: 3/100 частки на підставі договору дарування нерухомого майна серії та номер 2226 від 30.08.2016 передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Високі технології" (ЄДРПОУ 32814726); 3/500 частки на підставі договору дарування нерухомого майна серії та номер 6195 від 19.07.2014, передано громадянці ОСОБА_3 (іпн НОМЕР_2 ); 27/10000 частки на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 5924 від 15.07.2014, передано громадянці ОСОБА_4 (іпн. НОМЕР_3 ).

3.4 Під час розгляду справи № 5009/2773/12 суд встановив:

Відповідно до листа ОП "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" від 15.10.2008 № 10346 право власності на об`єкти нерухомості за адресою м. Запоріжжя, вул. Руставі, 12, з моменту первинної реєстрації було зареєстровано за ВАТ "Запорізький арматурний завод", на підставі наказу Міністерства міністра машинобудування, військово - промислового комплексу і конверсії України "Мінмашпром України" 28.01.1994 № 104 та Переліку об`єктів нерухомого майна від 21.12.2000.

Щодо належності гуртожитку Державному підприємству "Запорізький арматурний завод", який входив до цілісного майнового комплексу ДП та хронологія корпоратизації і приватизації цього цілісного майнового комплексу із створенням ВАТ:

1. В квітні 1973 року Гуртожиток введено в експлуатацію та на ДП "Запорізький арматурний завод" заведено на нього інвентарну картку № 3251 (15511) обліку основних засобів;

2. 20.10.1993 Міністерство машинобудування, ВПК і конверсії України повідомляє вих. № 01/5-364ДП "Запорізький арматурний завод" про включення підприємства до списку, що корпоратизуються;

3. 12.11.1993 наказом № 640 Міністерства машинобудування, ВПК і конверсії України затверджена комісія по корпоратизації ДП "Запорізький арматурний завод";

4. 24.11.1993 наказом № 513 Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) назначається представник в інвентаризаційній комісії по корпоратизації ДП "Запорізький арматурний завод";

5. 03.12.1993 року наказом № 102 Міністерства машинобудування, ВПК і конверсії України створюється експертна комісія по інвентаризації майна ДП "Запорізький арматурний завод";

6. 29.12.1993 розпорядженням № 19 Міністерства машинобудування, ВПК і конверсії України призначається проведення інвентаризації майна ДП "Запорізький арматурний завод" з 01.01.1994 по 15.01.1994;

7. За результатами проведення інвентаризації майна ДП "Запорізький арматурний завод" складені описи майна, зокрема складений інвентарний опис № 4 основних засобів цеху № 49 (інв. № 49000011) - гуртожиток;

8. 20.01.1994 складена Зведена відомість основних засобів ДП "Запорізький арматурний завод" станом на 01.01.1994, в яку увійшов і цех № 49 (інв. № 49000011) - Гуртожиток;

9. 20.01.1994 комісією з інвентаризації майна ДП "Запорізький арматурний завод" підписаний протокол № 1 в яку увійшли підсумки інвентаризації майна;

10. 21.01.1994 комісією з інвентаризації майна ДП "Запорізький арматурний завод" підписаний протокол № 2 завершена інвентаризація та оцінка вартості майна ДП "Запорізький арматурний завод" як цілісного майнового комплексу, куди увійшов і цех № 49 (інв. № 49000011) - Гуртожиток;

11. 28.01.1994 Міністерством машинобудування, ВПК і конверсії України затверджений Акт оцінки цілісного майнового комплексу ДП "Запорізький арматурний завод", в який увійшов і цех № 49 (інв. № 49000011) - Гуртожиток;

12. 28.01.1994 Міністерством машинобудування, ВПК і конверсії України затверджений Аудиторський висновок правильності проведення інвентаризації та оцінки майна ДП "Запорізький арматурний завод", в який увійшов і цех № 49 (інв. № 49000011) - Гуртожиток;

13. 28.01.1994 наказом № 103 Міністерства машинобудування, ВПК і конверсії України затверджений акт інвентаризації та акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ДП "Запорізький арматурний завод", в які (акти) увійшов і цех № 49 (інв. № 49000011) - Гуртожиток;

14. 28.01.1994 наказом № 104 Міністерства машинобудування, ВПК і конверсії України на базі ДП "Запорізький арматурний завод" створено ВАТ "Запорізький арматурний завод";

15. 21.12.1994 наказом № 1624 Міністерства машинобудування, ВПК і конверсії України передані ФДМУ передані акції ВАТ "Запорізький арматурний завод", а також інші документи корпоратизації;

16. 27.12.1994 між Міністерством машинобудування, ВПК і конверсії України та ФДМУ підписаний Акт передачі 100 % акцій ВАТ "Запорізький арматурний завод" та відповідних документів;

17. 29.12.1994 наказом № 97-ДПК ФДМУ прийнято рішення про приватизацію об`єктів, що корпоратизовані, згідно якого наданий дозвіл на приватизацію майна об`єкту - ВАТ "Запорізький арматурний завод", який перетворено в ВАТ у процесі корпоратизації шляхом продажу акцій.

3.5 Згідно з Указом Президента України Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 № 210/93 та Положення про порядок корпоратизації, затвердженого постановою КМУ від 05.07.1993 № 508 наказом № 104 від 28.01.1994 Міністерство машинобудування, ВПК і конверсії України вирішило:

1) Створити на базі Державного підприємства "Запорізький арматурний завод" ВАТ "Запорізький арматурний завод";

2) Затвердити Статут ВАТ "Запорізький арматурний завод";

3) Вважати недійсним статут ДП "Запорізький арматурний завод";

4) Доручено керівнику ДП "Запорізький арматурний завод" Лянному В.А. зареєструвати статут ВАТ "Запорізький арматурний завод";

5) Головою правління ВАТ "Запорізький арматурний завод" призначено Лянного Віля Андрійовича;

6) Голову комісії по корпоратизації підприємства "Запорізький арматурний завод" Андрощука М.О. зобов`язано підготувати пропозиції про склад ревізійної комісії ВАТ;

7) Голову правління ВАТ "Запорізький арматурний завод" Лянного В.А. зобов`язано підготувати і подати на затвердження до спостережної ради ВАТ програму розвитку підприємства;

8) Контроль за виконанням цього наказу покладено на начальника управління № 5 Дядюся В.П.

3.6 Гуртожиток належав Державному підприємству "Запорізький арматурний завод" як структурний підрозділ - цех № 49 (інвентарний № 49000011) і правовідносини щодо приватизації цього гуртожитку регулювались нормами Закону України "Про приватизацію державного майна".

3.7 Згідно з рішенням зборів учасників Відповідача 24.12.2002, протоколом № 3 про вступ ПАТ "Запорізький арматурний завод" як учасника до товариства Відповідача із внеском до статутного фонду Гуртожитку; актом від 24.12.2002 оцінки та передачі майна будівлі Гуртожитку у статутний фонд Відповідача; рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 13.03.2003 року № 70/12 про право власності на будівлю гуртожитку, Відповідач набув право власності на Гуртожиток.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1 09.09.2021 ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.09.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 25.02.2021, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1 Згідно з аргументами в касаційній скарзі суди ухваливши оскаржувані рішення про передачу спірної частки Гуртожитка у комунальну власність територіальної громади, прийняли рішення про права та обов`язки скаржника та інших осіб, що не були залучені до участі у справі, та які разом є співвласниками інших часток Гуртожитку (що відповідають тим допоміжним приміщенням, у яких розташовані загальні комунікації Гуртожитку), про що суди встановили відповідні обставини.

5.2 Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі також є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди, не врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц щодо права заявити про позовну давність на стадії апеляційного провадження, якщо у задоволенні відповідної заяви відмовлено судом першої інстанції, неправомірно відмовили у задоволенні та не розглянули повторно подані відповідні заяв Відповідача, попри сплив позовної давності у спірних правовідносинах з тих підстав, що Гуртожиток не був переданий до 31.12.2014, коли закінчився строк Програми передачі гуртожитків у власність територіальної громади міста Запоріжжя, як одна із підстав позовних вимог, тоді як з позов поданий в червні 2020 року.

5.3 Крім цього, згідно з аргументами в касаційній скарзі, підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди не надали оцінки доказам, про витребування яких Відповідач подавав у справі клопотання, які безпідставно відхилені судами, а саме:

- доказам відмови Відповідача від добровільної передачі Гуртожитку на вимогу Позивача, що є обов`язковою умовою для звернення із позовними вимогами у спірних правовідносинах, тоді як листи, на які послались суди не містять відповідної інформації;

- доказам поширення сфери дії Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які проживають у будівлі Гуртожитку: а саме доказам невикористання мешканцями права на безоплатну приватизацію житла, доказам щодо підстав для проживання у Гуртожитку (ордер тощо).

Також скаржник вказує на встановлення судами на підставі недопустимих доказів обставин у справі щодо відмови Відповідача від передачі Гуртожитку - на підставі листів, датованих 2017 року, тоді як ці листи стосуються компенсації за передачу Відповідачем Гуртожитку.

Крім цього скаржник вказав на необґрунтованість представницьких повноважень представника Позивача, який підписував процесуальні документи у справі та подавав докази, а також на неналежні докази сплати судового збору за подання позову через порушення правил щодо визначення платника цього збору.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

6.1 Згідно з аргументами Третьої особи у пояснені на касаційну скаргу та Позивача - у відзиві на касаційну скаргу, вказані особи не погоджуються із вимогами в касаційній скарзі з підстав, які загалом аналогічні мотивам в оскаржуваних судових рішеннях.

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо складу учасників справи у спорі щодо відчуження окремих категорій майна боржника

7.1 Спір в межах справи про банкрутство Боржника виник через його відмову, на вимогу Позивача, який керується положеннями Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", передати у комунальну власність (власність територіальної громади міста Запоріжжя) Гуртожиток як об`єкт житлового фонду, що належить Боржнику на праві власності.

7.2 Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", положення якого стали правовою підставою для вимог Позивача у спірних правовідносинах, врегульовані правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону.

Відповідно до положень частин першої, третьої та четвертої статті 1 цього Закону сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Частиною другою статті 4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", спір про застосування якого порушений між сторонами у цій справі та підлягаю вирішенню (пункт 7.1) передбачено, що мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.

7.3 Отже, вирішення спору у цій справі - про передачу Гуртожитку до територіальної громади міста Запоріжжя із застосуванням у спірних правовідносинах Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", може вплинути на права мешканців Гуртожитку щодо їх права на приватизацію жилих приміщень у ньому.

Натомість, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не врахували наведені положення Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" у спорі про його застосування у цій справі, а також правила залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, що визначені положеннями статті 50 ГПК України, у зв`язку із чим:

- суд першої інстанції, залучивши, ухвалою від 15.09.2020, ОСОБА_2 , як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, за її клопотанням як мешканку Гуртожитку, однак відхиливши ухвалою від 04.08.2020 клопотання Відповідача про залучення до участі у справі інших мешканців Гуртожитку;

- а апеляційний суд, попри заперечення заявника за апеляційною скаргою проти залучення ОСОБА_2 ;

не дослідили обставини, докази та не надали оцінки матеріально-правовим підставам для участі цієї особи у справі саме як мешканки Гуртожитку , а також не дослідили обставини щодо інших мешканців Гуртожитку, у розумінні положень частин першої, третьої та четвертої статті 1 та частини другої статті 4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", та з порушенням наведених положень вирішили питання щодо наявності/відсутності підстав для їх залучення до участі у цій справі.

При цьому Суд наголошує, що, зокрема суд першої інстанції, не надав оцінки та не дослідив відповідні обставини щодо наданих Відповідачем у справу разом з письмовими поясненнями від 30.07.2020 та заявою від 03.08.2020 відомостей щодо мешканців Гуртожитку та щодо підстав для їх проживання у Гуртожитку.

Апеляційний суд, в свою чергу, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на вказане процесуальне порушення уваги не звернув та не надав відповідної правової оцінки, попри заперечення в апеляційній скарзі проти залучення судом ОСОБА_2 до участі у цій справі. У цих запереченнях скаржник послався, зокрема, на судове рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 15.02.2011 у справі № 2-а-29/11: про задоволення вимог за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль" до Запорізької міської ради, виконавчого комітету Запорізької міської ради, визнання протиправними дії Запорізької міської ради з прийняття рішення від 16.04.2009 № 18 "Про надання дозволу на створення органу самоорганізації населення - будинкового комітету по вулиці Руставі, 12 ", скасування цього рішення, а також рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 31.05.2010 за 236/2 "Про державну реєстрацію будинкового комітету по вулиці Руставі,12 ").

Отже, в контексті вирішення спору у цій справі, суди не дослідили актуальності та не надали оцінки встановленим цим рішенням таким обставинам, що мали місце станом на час його ухвалення 15.02.2011, а саме тим обставинам, що:

- "фізичні особи, які продовжують проживати в будинку Гуртожитку до теперішнього часу, які займають кімнати в Будинку - не мають жодного документу, який би на законних підставах підтверджував би законність проживання фізичних осіб у Будинку (відсутні ордери на зайняття приміщень в Будинку, рішення відповідних органів профспілок, інших можливих органів, відсутні договори оренди, які пропонувались Позивачем до укладення, тощо)";

- відсутній точний облік осіб, які проживають у Будинку, практично всі мешканці Будинку вселились самостійно, без згоди позивача (у цьому спорі Відповідача) або ВАТ "Запорізький арматурний завод";

- Позивач (Відповідач у цьому спорі) в судовому порядку займається виселенням мешканців Будинку".

За наведеного висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.3) у відповідній частині.

7.4 Крім викладеного, що складу учасників цієї справи Суд вважає за необхідне також зазначити про таке.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

7.5 Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.".

Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

7.6 Аналогічні приписи містить частина 2 статті 382 Цивільного кодексу України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

7.7 Отже, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Такий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду та викладений в постанові від 15.05.2019 у справі №552/7636/14-ц.

7.8 Таким чином, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

При цьому Суд звертається до правових позицій Верховного Суду, що викладені у постановах від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17 та від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18.

7.9 Між тим, суди, ухвалюючи оскаржувані судові рішення по суті заявлених вимог за визначеного ними складу учасників, наведеного не врахували та, попри встановлені обставини щодо інших співвласників - їх права на ті частки Гуртожитку, що не є предметом спору у цій справі (пункт 3.3), між тим не дослідили та не надали оцінки цим обставинам, зокрема, щодо правового режиму та цільового призначення тих приміщень (тієї частки Гуртожитку), що хоча і не є предметом спору та належать іншим співвласникам Гуртожитку, однак особливості правового режиму через цільове призначення яких може вплинути на правовий режим використання спірної частини Гуртожитку у разі його відчуження на користь територіальної громади міста Запоріжжя.

Наведене обумовлює той висновок, що суди, всупереч правилам залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, що визначені положеннями статті 50 ГПК України, не зважаючи на відповідні аргументи як Відповідача в суді першої інстанції, так і заявника - в апеляційній скарзі, а також без врахування встановлених статтею 51 ГПК України наслідків незалучення у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ухвалили судові оскаржувані рішення, без дослідження та без надання оцінки тим можливим правовим наслідкам відчуження Гуртожитку для співвласників інших його часток Гуртожитку, що не є предметом спору у цій справі (пункт 3.3), не вирішивши при цьому щодо залучення відповідних осіб до участі у справі.

7.10 Звідси, Суд доходить висновку, що суд першої інстанції в ході розгляду справи з прийняттям оскаржуваного рішення допустив процесуальне порушення, що полягає в тому, що оскаржуване рішення місцевого суду ухвалено про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, що є самостійною та обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на вказане процесуальне порушення уваги не звернув та не надав відповідної правової оцінки.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.1).

7.11 Поряд з викладеним Суд також зазначає, що за змістом позовних вимог та як встановлено судами згідно з оскаржуваними судовими рішеннями, правовою підставою для звернення із вимогами до Відповідача стала норма підпункту "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", відповідно до якої передача гуртожитків у власність територіальних громад здійснюється за рішенням суду на безкомпенсаційній основі за умови, що власник гуртожитку не надав своєї згоди на таку передачу гуртожитку на вимогу відповідного суб`єкта, що діє та представляє інтереси відповідної територіальної громади.

7.12 Водночас, суд першої інстанції, безпідставно відхиливши ухвалою від 04.08.2021 клопотання Відповідача про витребування доказів його відмови добровільно передати Гуртожиток на вимогу Позивача, не дослідив при цьому та не надав оцінки змісту доданим Позивачем до позовної заяви копіям листів Відповідача, зокрема від 27.10.2017, від 22.12.2017 та від 30.07.2018.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.3) у відповідній частині.

7.13 У зв`язку із викладеним Суд доходить висновку, що допущені судами процесуальні порушення - недослідження та ненадання оцінки обставинам та відповідним доказам:

- щодо матеріально-правових характеристик будівлі Гуртожитку в цілому, його спірної частини та інших окремих часток як об`єктів права власності різних співвласників;

- щодо прав мешканців - осіб, що проживають та зареєстровані за місцем проживання в Гуртожитку;

- щодо передумов для виникнення спірних правовідносин із застосуванням положень підпункту "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" - матеріально-правовим підставам для вимог Позивача щодо передачі Відповідачем Гуртожитку, а саме щодо наявності/відсутності відповідної згоди Відповідача;

а також вирішення спору без дослідження обставин щодо прав, інтересів та (або) обов`язків осіб, як тих що були залучені, так і тих що не були залучені до участі у справі; призвели до постановлення судами незаконних (передчасних) судових рішень у цій справі - про задоволення вимог Позивача щодо передачі Боржником Гуртожитку до територіальної громади міста Запоріжжя.

7.14 Суд не розглядає аргументи скаржника (пункт 5.2) з посиланням на правила застосування позовної давності у спірних правовідносинах через передчасність цих аргументів з огляду на наведені висновки про допущені судами процесуальні порушення.

7.15 Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

7.16 Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, обґрунтованість заявлених ОСОБА_1 підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 цього кодексу, та з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 308, пункту 8 частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 310 ГПК України, Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд в іншому складі суду.

7.17 При новому розгляді справи, у разі встановлення, на виконання вказівок в цій постанові за правилами статті 316 ГПК України, матеріально-правових підстав для застосування у спірних правовідносинах положень підпункту "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", місцевому суду також слід врахувати таке.

20.10.2021 Конституційний Суд України (Другий Сенат) у цій справі ухвалив Рішення № 7-р(ІІ)2021, яким визнав підпункт "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 04.09.2008 № 500-VІ, зі змінами, неконституційним, та таким, що, у зв`язку із визнанням його неконституційним, утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

7.18 Дійшовши висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 129 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.09.2021 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 25.02.2021 у справі № 908/713/20 (908/1472/20) скасувати.

3. Справу № 908/713/20 (908/1472/20) направити на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Васьковський

Судді В.В. Білоус

В.Я. Погребняк