ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2022 року

м. Київ

cправа № 909/521/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М.

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_2

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2022

та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2021

у справі № 909/521/21

за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України

до відповідача Військової частини НОМЕР_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1

про стягнення коштів в розмірі понесених витрат в сумі 103 333,56 грн,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2021 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (НОМЕР_3) про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою в сумі 103 333,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24.12.2015 неподалік с. Гуменці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області відбулась дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю автомобіля марки "Mitsubishi Pajero", д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки "Nissan Terrano 2" без державного реєстраційного знаку, яким керував ОСОБА_1

МТСБУ відшкодувало потерпілій особі шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), у зв`язку з чим набуло право зворотньої вимоги (регресу) до особи, винної в дорожньо-транспортній пригоді. Позивач посилався на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_1 під час виконання ним службових обов`язків, а тому згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК відповідальною особою за завдану шкоду є Військова частина НОМЕР_2.

Військова частина НОМЕР_2 заперечувала проти позову, зазначивши, що транспортний засіб "Nissan Terano 2", під час керування яким ОСОБА_1 завдав матеріальної та моральної шкоди, не перебував та не перебуває у власності військової частини НОМЕР_2. При цьому, до функціональних обов`язків ОСОБА_1 не входило керування транспортними засобами, а відтак, вважає, що обов`язок повернення сплаченого МТСБУ страхового відшкодування також лежить саме на ОСОБА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 проти позову заперечив, вказував про відсутність своєї вини у вчиненні ДТП та просив у позові відмовити.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2021 у справі №909/521/21 (суддя Матуляк П. Я.) позов задоволено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 101 151,56 грн регламентної виплати МТСБУ, 1 198,00 грн та 984,00 грн оплати послуг аварійного комісара, 2 270,00 грн судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2022 (колегія суддів: Малех І. Б., Гриців В. М., Зварич О. В.) рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2021 у справі №909/521/21 залишено без змін.

У касаційній скарзі Військова частина НОМЕР_2 просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2022 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2021 у справі № 909/521/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову МТСБУ.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано п. 38.2. ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У касаційній скарзі зазначено, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що Військова частина НОМЕР_2 не є ані власником, ані володільцем транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 .

У відзиві на касаційну скаргу МТСБУ просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. МТСБУ зазначає, що відповідачем під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій не було спростовано факту перебування у його володінні транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 на момент ДТП.

Водночас, як стверджує МТСБУ, ОСОБА_1 на момент ДТП виконував свої службові обов`язки, керуючи при цьому транспортним засобом, який перебував у володінні Військової частини НОМЕР_2. Відтак, на думку МТСБУ, саме Військова частина НОМЕР_2 є відповідальною особою за завдану внаслідок ДТП шкоду.

МТСБУ вважає також необґрунтованим посилання Військової частини НОМЕР_2 на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій п. 38.2. ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з огляду на те, що, на думку МТСБУ, вказана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

У поясненнях третя особа ОСОБА_1 підтримує вимоги касаційної скарги Військової частини НОМЕР_2 та вважає, що судами попередніх інстанцій у цій справі не було враховано відсутності встановленого факту його вини у спричиненні ДТП.

До того ж, ОСОБА_1 зазначає, що позивачем не надано жодного належного і допустимого доказу на підтвердження обставин щодо правових підстав володіння Військовою частиною НОМЕР_2 автомобілем марки "Nissan Terrano 2".

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 24.12.2015 о 18 год. 30 хв. на 270 км + 850 м автодороги сполученням Житомир-Чернівці, неподалік с. Гуменці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, водій автомобіля марки "Nissan Terrano 2" без державного реєстраційного знаку ОСОБА_1 , який рухався в напрямку м. Кам`янець-Подільський з м.Хмельницький не врахував дорожні умови та допустив виїзд на смугу зустрічного руху, по якій рухався в зустрічному напрямку автомобіль марки "Mitsubishi Pajero", д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , та здійснив зіткнення з даним транспортним засобом. В результаті дорожньо-транспортної пригоди зазначені автомобілі отримали механічні пошкодження.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_2 та відповідно до посвідчення про відрядження № 372 від 14.12.2015 в період з 24.12.2015 до 26.12.2015, тобто на момент ДТП, був направлений у відрядження до м. Коломия Івано-Франківської області.

У зв`язку з настанням зазначеної події працівниками слідчого відділення Кам`янець-Подільського відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області, 25.12.2015 було внесено відомості до ЄРДР за ознаками ч. 1 ст. 286 КК України.

Згідно з постановою слідчого СВ Кам`янець-Подільського районного відділення поліції ГУНП в Хмельницькій області Пристача А. С. від 28.03.2017 кримінальне провадження, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України по даному факту, закрито, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, а копію постанови направлено начальнику Кам`янець-Подільського РВ Кам`янець-Подільського ВП ГУНП в Хмельницькій області для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ст.124 КУпАП.

Згідно з висновком експертного дослідження за результатами проведення автотоварознавчого дослідження № 36/16 від 26.02.2016, вартість відновлювального ремонту автомобіля "Mitsubishi Pajero", д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні, внаслідок його пошкодження у ДТП, враховуючи пошкодження, зазначені в протоколі огляду транспортного засобу від 10.02.2016, із включенням в розрахунку ПДВ, складає 242 287,47 грн; вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля "Mitsubishi Pajero", д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження у ДТП, враховуючи його пошкодження, зазначені в протоколі огляду транспортного засобу від 10.02.2016, складає 276 657,39 грн.

Відповідно до висновку експертного дослідження за результатами проведення автотоварознавчого дослідження № 414/18 від 20.10.2018, вартість пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля "Mitsubishi Pajero" д.н.з. НОМЕР_1 , на момент оцінки складає 34 369,95 грн.

За проведення зазначених експертних досліджень позивачем згідно з платіжними дорученнями №34рв від 11.05.2016 та №АО364рв від 10.08.2016 сплачено в загальній сумі 2 182,00 грн.

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (НОМЕР_3), ОСОБА_1 та МТСБУ про відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП, у зв`язку з тим, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 не була застрахована.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області 09.10.2020 позов задоволено; стягнуто солідарно з Військової частини НОМЕР_2 (НОМЕР_3) та ОСОБА_1 143 337,44 грн, та з МТСБУ - 100 000,00 грн на користь ОСОБА_2 .

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22.12.2020 рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09.10.2020 скасовано в частині солідарного стягнення з Військової частини НОМЕР_2 та ОСОБА_1 та ухвалено нове: стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 143 337,44 грн майнової шкоди та 10 000 грн моральної шкоди, а всього 153 337,44 грн.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_1 .

На виконання вказаних судових рішень на підставі наказу № 3.1/1152 від 24.02.2021, МТСБУ здійснило виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 у розмірі 101 151,56 грн (100 000,00 грн матеріальної шкоди та 1 151,60 грн судового збору), що підтверджується платіжним дорученням № 889757 від 24.02.2021.

У квітні 2021 року позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо добровільного відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування в розмірі 101 151,56 грн, а також 1 198,00 грн та 984,00 грн вартості послуг аварійного комісара.

Вказані вимоги позивача залишені без задоволення, у зв`язку з чим МСТБУ звернулось до суду з даним позовом.

Судові рішення обґрунтовані тим, що документальними доказами у справі доведено вину ОСОБА_1 у вчиненні ДТП під час виконання ним своїх службових обов`язків. А тому саме відповідач - Військова частина НОМЕР_2 є відповідальною за шкоду, заподіяну її військовослужбовцем під час виконання ним службових обов`язків.

Водночас з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, оскільки вони є передчасними з огляду на таке.

Предметом спору у справі, яка розглядається, є вимога МТСБУ про стягнення грошових коштів в порядку регресу з роботодавця (Військової частини НОМЕР_2) винуватої у ДТП особи у зв`язку із виплатою страхового відшкодування потерпілій особі.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до п. 39.1 ст. 39 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам.

Згідно з п. 39.2.1. ст. 39 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" основним завданням МТСБУ є, зокрема, здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

В абз. 2 п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За змістом пп. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Згідно з пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Положеннями ст. 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі (провадження) № 6-108цс13, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №905/1391/19, від 01.11.2021 у справі № 920/343/20.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби.

Суди попередніх інстанцій встановили, що дорожньо-транспортна пригода відбулася з вини ОСОБА_1 - військовослужбовця Військової частини НОМЕР_2 під час виконання ним своїх службових обов`язків (перебування у службовому відрядженні), у зв`язку з чим дійшли висновків, що саме Військова частина НОМЕР_2 є відповідальною за шкоду, завданою її працівником під час виконання ним своїх службових обов`язків.

При цьому для притягнення Військової частини НОМЕР_2 у цій справі до відповідальності в порядку ч. 1 ст. 1172 ЦК України суди попередніх інстанцій вважали достатнім встановленої ними обставини завдання військовослужбовцем вказаної військової частини шкоди під час виконання ним своїх службових обов`язків.

Проте суди не досліджували та не встановили, чи є відповідач власником транспортного засобу у розумінні п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та на якій правовій підставі спірний транспортний засіб перебував у військовослужбовця Військової частини НОМЕР_2 на час перебування його у службовому відрядженні.

До того ж поза увагою судів попередніх інстанцій залишились як відповідні доводи сторін у справі, так і пояснення третьої особи ОСОБА_1 щодо належності транспортного засобу, яким він керував.

Відтак Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду частково погоджується із доводами касаційної скарги Військової частини НОМЕР_2, оскільки судами попередніх інстанцій не досліджувалась обставина того, хто був власником чи законним володільцем транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 на момент ДТП.

Разом з тим доводи відзиву МТСБУ про те, що відповідачем під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій не було спростовано факту перебування у його володінні транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 на момент ДТП, колегією суддів відхиляються з огляду на те, що такі доводи стосуються оцінки доказів та встановлення обставин у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст. 300 ГПК України.

За змістом ч. ч. 1 - 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних рішень попередніх інстанцій, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Враховуючи викладене колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2022 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2021 у справі № 909/521/21 підлягають скасуванню, а справа № 909/521/21 - направленню на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене в постанові, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення заявленого позову.

Керуючись ст. ст. 300 301 304 308 314 315 316 317 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 - задовольнити частково.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2022 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2021 у справі №909/521/21 - скасувати.

Справу №909/521/21 направити на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н. Г.

Судді Жуков С. В.

Огороднік К. М.