ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 910/10164/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Плотницької Н. П.

від 14 лютого 2022 року

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Демидової А. М., Владимиренко С. В., Ходаківської І. П.

від 12 жовтня 2022 року

у справі за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

про стягнення 39 361,89 грн,

за участю представників:

від позивача: Бєлкін Л. М.

від відповідача: Жила М. І.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення невиплачених дивідендів за 2017 рік у розмірі 30 462,52 грн, а також трьох відсотків річних у розмірі 2 939,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 5 960,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач сплатив дивіденди за 2017 рік лише державі як мажоритарному акціонеру, з огляду на що відповідно до принципу рівності усіх суб`єктів права власності перед законом відповідач також мав сплатити дивіденди за 2017 рік і усім іншим акціонерам товариства, зокрема і позивачу. Однак, відповідач в порушення норм чинного законодавства України не виконав належним чином свої зобов`язання, у зв`язку з чим має сплатити позивачу суму заборгованості за невиплаченими дивідендами, а також три відсотки річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Відповідно до обмеженої виписки про стан рахунку в цінних паперах, що були видані депозитарною установою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Навігатор-Інвест" від 04 червня 2021 року, ОСОБА_1 станом на 14 червня 2018 року був власником 21 343 штук простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" номінальною вартістю 0,25 грн.

14 червня 2018 року відбулися загальні збори акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" з таким порядком денним: 1) обрання лічильної комісії загальних зборів акціонерів товариства; 2) обрання голови та секретаря загальних зборів акціонерів товариства; 3) затвердження порядку та способу засвідчення бюлетеню; 4) затвердження порядку (регламенту) проведення загальних зборів акціонерів товариства; 5) розгляд звіту правління товариства за 2017 рік та затвердження заходів за результатами його розгляду; 6) розгляд звіту наглядової ради товариства за 2017 рік та затвердження заходів за результатами його розгляду; 7) розгляд висновків зовнішнього аудиту за 2017 рік та затвердження заходів за результатами його розгляду; 8) затвердження звіту та висновків ревізійної комісії за 2017 рік; 9) затвердження річного звіту та балансу товариства за 2017 рік; 10) розподіл прибутку і збитків товариства за підсумками 2017 року; 11) прийняття рішення за наслідками розгляду звіту правління, звіту наглядової ради та звіту ревізійної комісії Товариства за 2017 рік; 12) припинення повноважень голови та членів наглядової ради Товариства; 13) обрання членів наглядової ради товариства; 14) обрання голови наглядової ради товариства; 15) затвердження умов цивільно-правових або трудових договорів (контрактів), що укладатимуться з головою та членами наглядової ради, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання договорів (контрактів) з головою та членами наглядової ради.

На зазначених загальних зборах з питання десятого порядку денного "Розподіл прибутку і збитків Товариства за підсумками 2017 року" простою більшістю голосів було прийнято наступне рішення: «Оскільки загальні збори товариства не прийняли рішення про нарахування дивідендів за 2017 до 01.05.2018 відповідно до частини 5 статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» сплатити до Державного бюджету України до 01 липня 2018 року частину чистого прибутку Товариства за 2017 рік, визначену відповідно до частини 5 статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності». Дивіденди не нараховувати у зв`язку із наявністю значної заборгованості товариства з податків і зборів. Решту чистого прибутку спрямувати на погашення заборгованості товариства з податків та зборів.».

Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" на підставі платіжного доручення № 8835-П18 від 26 червня 2018 року сплатило до державного бюджету України частину прибутку за 2017 рік відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» у розмірі 38 164 126,41 грн.

З огляду на те, що Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" не сплатило ОСОБА_1 , як акціонеру цього товариства, дивіденди за 2017 рік, а сплатило дивіденди за 2017 рік лише державі як акціонеру, ОСОБА_1 у червні 2021 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення невиплачених дивідендів за 2017 рік у розмірі 30 462,52 грн з розрахунку 1,4075 грн за одну акцію, а також просив стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання, посилаючись на те, що така поведінка товариства є дискримінаційною по відношенню до нього як акціонера цього товариства.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення.

Господарський суд міста Києва рішенням від 14 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що підставою для виплати дивідендів акціонерам (учасникам) господарського товариства є відповідне рішення загальних зборів акціонерів (учасників) товариства, яким визначається сума прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати, і прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів. Однак, у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами у цій справі, рішення про виплату дивідендів загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" не приймалося, а господарський суд у разі, якщо загальні збори прийняли рішення не розподіляти прибуток товариства, не може підміняти вищий орган управління товариства і втручатися у господарську діяльність товариства.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - ОСОБА_1 просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14 лютого 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 910/10164/21 і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивач у касаційній скарзі послався на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: частину четверту статті 13 Конституції України у системному зв?язку із статтями 25, 30 Закону України "Про акціонерні товариства". При цьому, скаржник зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, зокрема стосовно способу поновлення (захисту) права осіб, відносно яких застосований закон або норма закону, які визнані неконституційними.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права, є законними та обґрунтованими.

7. Короткий зміст заявлених учасниками справи до суду касаційної інстанції клопотань.

У касаційній скарзі позивач заявляє клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частині п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що ця справа № 910/10164/21 містить виключну правову проблему щодо застосування частини четвертої статті 13 Конституції України у системному зв?язку із статтями 25, 30 Закону України "Про акціонерні товариства" стосовно способу поновлення (захисту) права осіб, відносно яких застосований закон або норма закону, які визнані неконституційними, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Позиція Верховного Суду

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі, та відповідачем у відзиві на касаційну скаргу, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога ОСОБА_1 , як акціонера, до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення дивідендів за 2017 рік, а також вимоги про стягнення трьох відсотків річних та втрат від інфляції.

Відповідно до частини першої статті 167 Господарського кодексу України (тут і далі по тексту цієї постанови - у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, а саме: на 14 червня 2018 року - дату прийняття загальними зборами акціонерів відповідача рішення про ненарахування дивідендів) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» (тут і далі по тексту цієї постанови - у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, а саме: на 14 червня 2018 року - дату прийняття загальними зборами акціонерів відповідача рішення про ненарахування дивідендів) корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Відповідно до частини першої статті 152 Цивільного кодексу України акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Частина перша статті 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає, що акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства» кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: участь в управлінні акціонерним товариством; отримання дивідендів; отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

Відповідно до частин першої - третьої статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства» дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів.

Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу.

Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

У разі прийняття загальними зборами рішення щодо виплати дивідендів у строк, менший ніж передбачений абзацом першим цієї частини, виплата дивідендів здійснюється у строк, визначений загальними зборами.

Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом.

За змістом пунктів 12, 15 частини другої статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом.

Повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути передані іншим органам товариства (частина третя статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається вищим органом управління товариством - загальними зборами товариства. Прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів

Отже, підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати.

Суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати, лише у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням.

Прийняття господарським судом рішення стосовно спрямування прибутку (частини прибутку) юридичної особи на виплату дивідендів виходить за межі компетенції господарського суду. Тобто у разі, якщо загальні збори прийняли рішення не розподіляти прибуток товариства, господарський суд не може підміняти вищий орган управління товариства і втручатися у господарську діяльність товариства.

Отже, задоволення позовних вимог про стягнення дивідендів є можливим виключно за умови наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати. В іншому випадку дії суду призведуть до втручання у господарсько-управлінську діяльність суб`єкта господарювання.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/12317/18, від яких Верховний Суд не вбачає підстав відступати.

Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, загальними зборами Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" рішення про виплату дивідендів за 2017 рік та їх розмір не приймалося. Натомість 14 червня 2018 року на загальних зборах акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" простою більшістю голосів було прийняте рішення про те, що дивіденди за 2017 рік не нараховуються у зв`язку з наявністю значної заборгованості товариства з податків і зборів.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у зв`язку із відсутністю відповідного рішення загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про виплату дивідендів за 2017 рік відсутні й підстави для виплати дивідендів учасникам товариства, з огляду на що позовна вимога про стягнення з відповідача дивідендів за 2017 рік, а також похідні від неї вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат та прострочення виконання грошового зобов`язання з виплати дивідендів, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суди попередніх обґрунтовано, з правильним застосуванням та дотриманням норм матеріального і процесуального права відмовили у задоволенні позову. Як вбачається з оскаржуваних рішення та постанови у цій справі № 910/10164/21 висновки судів попередніх інстанцій відповідають зазначених висновкам Верховного Суду, а суд апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі правильно та обґрунтовано врахував та послався в оскаржуваній постанові на ці висновки Верховного Суду.

У касаційній скарзі позивач посилається на обставини того, що держава Україна як акціонер отримала дивіденди за 2017 рік, незважаючи на відсутність рішення загальних зборів відповідача, що є дискримінацією по відношенню до позивача та інших акціонерів, які не отримали таких дивідендів. При цьому скаржник посилається на рішення Конституційного Суду України від 22 липня 2020 року у справі № 3-313/2019 (7438/19), в якому зазначається про те, що становище, коли Держава отримує частку прибутку за відсутності рішення про його розподілення, а інші учасники - ні, є дискримінаційним. Враховуючи викладене, позивач вважає, що виплата дивідендів одному акціонеру породжує у відповідача обов`язок здійснити виплату дивідендів іншим акціонерам.

Однак, Верховний Суд не бере до уваги зазначені доводи скаржника з огляду на таке.

Особливості управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави, визначені у Законі України "Про управління об`єктами державної власності".

Відповідно до абзацу 4 частині п`ятої статті 11 цього закону (тут і далі по тексту цієї постанови - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, до 1 травня року, що настає за звітним, приймають рішення про відрахування не менше 30 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів, якщо інше не встановлено законом.

В абзаці 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" були встановлені правові наслідки неприйняття рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним. Зокрема, у такому випадку сплачується до державного бюджету частина чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним. На суму таких коштів органами доходів і зборів нараховується пеня у порядку, визначеному абзацом шостим цієї частини, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України.

Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 910/10585/18 дійшов висновку про те, що поняття "дивіденди", що вживається у абзаці 6 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", та «частина прибутку», що вживається у абзаці 8, очевидно схожі за своїм змістом. Відповідно до законодавчого терміну "дивіденди" і є частиною чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу (стаття 30 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас, такі поняття не слід ототожнювати, оскільки обов`язкова сплата частини чистого прибутку до державного бюджету у розмірі базових нормативів, установленому Кабінетом Міністрів України, є прямим наслідком неприйняття рішення про виплату дивідендів.

Відповідно до вимог чинного законодавства здійснення обов`язкової виплати частини чистого прибутку до державного бюджету не породжує автоматичного обов`язку здійснювати виплату дивідендів за відсутності відповідного рішення загальних зборів акціонерів.

Конституційний Суд України рішенням від 22 липня 2020 року визнав абзац 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" таким, що не відповідає Конституції України.

Однак, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на зазначене рішення Конституційного Суду України та на те, що зазначена норма закону була визнана неконституційною, оскільки відповідно до частини третьої статті 150 Конституції України, статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду Україні від 22 липня 2020 року № 3-313/2019 (7438/19) визнаний неконституційним абзац 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, 22 липня 2020 року, більше ніж через 2 роки після прийняття загальними зборами відповідача рішення від 14 червня 2018 року.

Крім того, зазначене рішення Конституційного Суду Україні від 22 липня 2020 року № 3-313/2019 (7438/19) не містить висновків про те, що сплата товариством частини прибутку до державного бюджету автоматично спричиняє виникнення у нього обов`язку зі сплати дивідендів акціонерам без прийняття про це відповідного рішення, як помилково вважає позивач.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що чинне законодавство України не передбачає можливості автоматичного виникнення у всіх акціонерів права на отримання дивідендів за умови неприйняття рішення про розподіл прибутку, внаслідок отримання дивідендів одним з акціонерів такого товариства.

Отже, зазначені вище доводи позивача не спростовують правильні висновки судів попередніх інстанцій про недоведення позивачем існування у відповідача обов`язку щодо виплати його акціонерам, зокрема і позивачу, дивідендів за 2017 рік та про відсутність підстав для задоволення позову у цій справі.

Крім того, позивач у касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо способу поновлення (захисту) права осіб, відносно яких застосований закон або норма закону, які визнані неконституційними.

Щодо зазначених доводів скаржника суд касаційної інстанції зазначає про те, що Верховний Суд у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/12317/18 уже сформував правову позицію щодо належного способу захисту порушеного права / інтересу внаслідок визнання неконституційним абзацу 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185. Відповідно до зазначеної правової позиції порушене право акціонера внаслідок визнання неконституційним цієї норми закону, яка встановлює обов`язок спрямувати частину чистого прибутку на користь держави, підлягає захисту відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України, яка визначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (пункт 45 постанови Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/12317/18).

Отже, відповідно до зазначеного висновку Верховного Суду у разі визнання неконституційною норми закону (у даному випадку - абзацу 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності") належним способом захисту порушеного права / інтересу особи, якої стосується закон чи норма закону, що були визнані неконституційними, є відшкодування матеріальної чи моральної шкоди державою в порядку частини третьої статті 152 Конституції України,

При цьому, Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від зазначеного висновку, а також зазначає про те, що пункт 2 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (необхідність відступлення від висновку Верховного Суду) не був визначений скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі.

Крім того, Верховний Суд не бере до уваги доводи скаржника щодо наявності суперечливої практики у питанні застосування такого способу захисту порушеного права як відшкодування шкоди в порядку частини третьої статті 152 Конституції України, оскільки такі доводи скаржника зводяться до дослідження та встановлення обставин, що стосуються питань відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, які з огляду на заявлені позивачем предмет спору у цій справі (стягнення дивідендів) не входять до предмету дослідження у цій справі.

Отже, у межах цієї справи № 910/10164/21, що переглядається, про стягнення дивідендів відсутня виключна правова проблема, про яку зазначає скаржник, з огляду на що Верховний Суд не вбачає підстав і для задоволення клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та відмовляє у його задоволенні.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що доводи позивача у касаційній скарзі про неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, а наведені позивачем доводи та визначена підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішення Господарського суду міста Києва від 14 лютого 2022 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 910/10164/21 та залишає касаційну скаргу позивача без задоволення.

10. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14 лютого 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 910/10164/21 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

В. Студенець