№ 910/11127/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/11127/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В. П.,

за участю секретаря судового засідання Шевчик О. Ю.,

представників учасників справи:

позивача - компанії з обмеженою відповідальністю "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" - Абакумова А.С., адвоката (довіреність від 31.07.2019),

відповідача - приватного підприємства "Медикап"- Гавриленка Я.С., адвоката (довіреність від 10.07.2020 № 829527),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 - Гавриленка Я.С., адвоката (довіреність від 11.11.2019),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Медикап"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2020 [колегія суддів: Остапенко О.М. (головуючий), судді Копитова О.С., Отрюх Б.В.]

зі справи № 910/11127/19

за позовом компанії з обмеженою відповідальністю "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" (далі - Компанія)

до приватного підприємства "Медикап" (далі - Підприємство),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ),

про визнання недійсним ліцензійного договору.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У зв`язку з перебуванням судді Бенедисюка І.М. на лікарняному склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 19.10.2020, який наявний в матеріалах справи.

Короткий зміст позовних вимог

Компанія звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила суд визнати недійсним ліцензійний договір від 28.02.2011 №2 про передачу "ноу-хау" (далі - Договір від 28.02.2011), укладеного між Підприємством та товариством з обмеженою відповідальністю "Біоматрикс" (далі - ТОВ "Біоматрикс"), після ліквідації якого права перейшли до Компанії.

Позов обґрунтовано тим, що Договір від 28.02.2011 є недійсним, оскільки Підприємство з 21.02.2011 не є власником "ноу-хау" з виробництва гідрофільного гелю "ІНФОРМАЦІЯ_1" у зв`язку з укладанням 21.02.2011 між ним та ТОВ "Біоматрикс" (після ліквідації якого права перейшли до Компанії) Договору від 21.02.2011 з виробництва гідрофільного гелю "ІНФОРМАЦІЯ_1", який відповідає вимогам законодавства України та ніколи ніким не оспорювався, а тому не мало права укладати жодних договорів на вказаний об`єкт.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2020 у задоволенні позову відмовлено у зв`язку із недоведеністю позовних вимог та з підстав пропуску позивачем позовної давності; витрати зі сплати судового збору та правничої допомоги покладено на позивача.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 25.06.2020 апеляційну скаргу Компанії на рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2020 у справі № 910/11127/19 задовольнив; рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2020 у справі №910/11127/19 скасував; прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив; визнав недійсним Договір від 28.02.2011, укладений між Підприємством та ТОВ "Біоматрикс"; стягнув з Підприємства на користь Компанії 1921,00 грн судового збору за подання позовної заяви, 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 881,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Судове рішення мотивоване тим, що на момент укладення Договору від 28.02.2011 Підприємство не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для його вчинення з огляду на продаж за Договором від 21.02.2011 всіх виключних прав на "ноу-хау", в тому числі знання, досвід, секрети технології виробництва гідрофільного гелю, на користь ТОВ "Біоматрикс", що, в свою чергу, є підставою для визнання такого правочину недійсним у розумінні положень статей 203 215 Цивільного кодексу України. Разом з тим апеляційний господарський суд встановив, що моментом, з якого Компанія могла довідатись і довідалась про порушення її прав, є дата отримання претензії щодо сплати роялті за Договором від 28.02.2011, а саме 12.04.2018, оскільки разом з претензією від 11.04.2018 було надіслано сканкопію такого Договору, а тому, звертаючись 15.08.2019 до суду за захистом своїх порушених прав, Компанія діяла в межах трирічного строку, який розпочався з 13.04.2018 і не пропустила позовну давність, що є підставою для відмови Підприємству у задоволенні поданої ним заяви про застосування позовної давності та відповідних наслідків спливу такої давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Підприємство (з урахуванням уточнень до касаційної скарги), посилаючись на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання права застосування статей 1109 1110 Цивільного кодексу України та неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 08.07.2020 у справі № 910/13840/18, від 03.06.2020 у справі № 916/1410/19, від 08.07.2020 у справі № 910/8751/19 про застосування норми права у подібних правовідносинах, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2020 у справі № 910/11127/19. Разом з тим скаржник зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

За твердженнями скаржника, суд апеляційної інстанції у своїй постанові посилався на докази, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції, а саме на висновок експерта від 24.04.2020 № 03/04-20, чим порушив приписи статті 269 ГПК України. Разом з тим суд апеляційної інстанції не мотивував підстави невзяття до уваги висновку судового експерта від 23.01.2020 № 11 та не зазначив, чим саме він суперечить матеріалам справи, через що суд порушив приписи статті 86 ГПК України.

Судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме приписи статей 73 76 78 86 91 ГПК України.

Північний апеляційний господарський суд неправильно застосував норми матеріального права стосовно встановлення предмета договору у Договорі від 21.02.2011 та Договорі від 28.02.2011.

Приписи статей 1109 та 1110 Цивільного кодексу України не надають права власності на об`єкт інтелектуальної власності, а лише право на строкове платне користування ним, а тому помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що з 21.02.2011 власником "ноу-хау" з виробництва гідрофільного гелю "ІНФОРМАЦІЯ_1" є ТОВ "Біоматрикс".

Судом апеляційної інстанції не було враховано того, що укладення Договору від 28.02.2011 не порушує права відповідача, оскільки у Договорі від 21.02.2011 інший предмет договору. Разом з тим Північний апеляційний господарський суд не зазначив, у чому конкретно полягає неправомірність дій відповідача та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, отже, не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 910/13840/18, від 03.06.2020 у справі № 916/1410/19, від 08.07.2020 у справі № 910/8751/19.

Доводи інших учасників справи

Від Компанії надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що Північний апеляційний господарський суд повно та всебічно дослідив обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надав необхідну оцінку, з дотриманням норм процесуального та матеріального права, зазначивши в постанові необхідне мотивування, встановивши наявність підстав для визнання Договору від 28.02.2011 недійсним. Суд апеляційної інстанції не порушував норми процесуального права, а докази, на які посилалось Підприємство у касаційній скарзі, були досліджені судом та їм була надана правова оцінка. Разом з тим Компанія зазначила, що приписи статті 1109 та 1110 Цивільного кодексу України були правильно застосовані апеляційним господарським судом до Договору від 28.02.2011, оскільки у вказаних статтях зазначені вимоги до ліцензійних договорів, які є обов`язковими при їх укладенні. Постанови, на які посилається Підприємство у касаційній скарзі, були ухвалені за інших предметів спору, підстав позову , змісту позовних вимог та встановлених фактичних обставин справи, тобто за різних правових відносин, а тому вони не є подібними. Водночас, як зазначає Компанія, Договір від 28.02.2011 був визнаний недійсним з підстав, визначених приписами частини другої статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки особа, яка вчинила правочин, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Від ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не надійшов.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12.04.2018 року Компанія отримала електронною поштою лист від ОСОБА_1 такого змісту:

"Компанія Biomatrix International Cyprus взяла на себе права і обов`язки компанії Biomatrix Ukraine. Ось чому при розгляді будь-якого юридичного позову вам доведеться бути відповідальним за це. Ми даємо вам особисто 30 днів для виплати нам загальної суми за договором між Medical Ukraine та Biomatrix Ukraine.

Компанія Biomatrix International отримала великі суми грошей через компанії Biomatrix Asia і Biomatrix Europe. Згідно з нашим аудиторським розрахунком, компанія Biomatrix International заборгувала і зобов`язана виплатити роялті, перераховані в угоді, підписаній між Medical Ukraine і Biomatrix Ukraine.

Якщо протягом 30 днів відповідна сума не буде виплачена, як зазначено в угоді, ви будете вказані в позові як бенефіціар всього прибутку, який надійшов в вашу компанію Biomatrix Asia і Biomatrix Europe.

Згідно з нашим аудиторським розрахунком, компанія Biomatrix Asia і Biomatrix Europe заборгувала більше мільйона доларів роялті; точна сума повинна бути розрахована судовими бухгалтерами.

У нас є аудит від Biomatrix Asia і Biomatrix Europe, і ми володіємо інформацією щодо комплексного (бухгалтерського) звіту обох компаній. Починаючи з 1 березня 2016 року у вас не було дозволу або прав на отримання великого прибутку до цієї дати, і, таким чином, увесь ваш додатковий прибуток має бути повернено.

Після завершення періоду 30 днів після отримання цього листа, та в разі, якщо кошти не будуть виплачені, як зазначено в угоді, ми будемо вимушені видати наказ про припинення раніше схвалених дій щодо будь-яких ваших операцій".

Разом із цим листом Компанії було надіслано сканкопію Договору від 28.02.2011, укладеного між Підприємство (ліцензіар) і ТОВ "Біоматрикс" (ліцензіат), за умовами якого:

- територія А - територія України, територія Чехії (пункт 1.3 Договору від 28.02.2011 з доповненнями, внесеними додатком від 22.11.2011 №1);

- технологія виробництва гідрофільного гелю, що з успіхом використовується протягом 5 років в пластичній хірургії з 2005 року; вироблений по технології Підприємства, гідрофільний гель "Aqualift" (ліцензія діяла протягом 5 років, з 12.10.2005 по 11.10.2010), набув популярності в різних країнах світу; вже після започаткування його виробництва зареєстровано декілька патентів в Україні та Бразилії, які однак не розкривають таємниці "ноу-хау" технології виробництва гідрофільного гелю; винахідником та єдиним автором патентів є ОСОБА_1 : НОМЕР_1 " ІНФОРМАЦІЯ_1 "; НОМЕР_2 " ІНФОРМАЦІЯ_2 "; патент Бразилії НОМЕР_3 " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (розділ 2 "Предмет договору" Договору від 28.02.2011);

- ліцензіар надає ліцензіату на термін дії Договору від 28.02.2011 і за винагороду, що сплачується ліцензіатом, невиключну ліцензію на "ноу-хау" на території України; при цьому ліцензіату надаються права на: виробництво продукції за ліцензією; використання продукції за ліцензією, включаючи її продаж; ліцензіар може використовувати вказані права на території А (територія України) сам і надавати його третім особам (пункт 3.1 Договору від 28.02.2011);

- ліцензіар передає ліцензіату технічну документацію, дані клінічних випробувань та інші матеріали, які входять до "Design Dossier", та здійснює надання авторської технічної допомоги в межах таємниці "ноу-хау" виробництва гідрофільного гелю (пункт 3.2 Договору від 28.02.2011);

- ліцензіат не має права виробляти продукцію за ліцензією і надавати субліцензії на здійснення яких-небудь прав за Договором від 28.02.2011 за межами території А (територія України), за виключенням випадків, коли ліцензіар дасть ліцензіату на це письмову згоду (пункт 3.3 Договору від 28.02.2011);

- права, що надані ліцензіаром ліцензіату пунктом 3.1 Договору від 28.02.2011, за виключенням права використання продукції за ліцензією та її продаж, розповсюджуються на підприємство ліцензіата - фармацевтична фабрика ОКВП "Фармація", м. Луганськ, Ступовій тупик, 2; у разі зміни підприємства ліцензіата ліцензіаром та ліцензіатом укладається додаткова угода; при цьому ліцензіат несе повну відповідальність за використання всіх договірних зобов`язань; права, що надані ліцензіаром ліцензіату пунктом 3.1 Договору від 28.02.2011, розповсюджуються також на підприємство ліцензіата - Matrixcell s.r.o. (пункт 3.4 Договору від 28.02.2011 з доповненнями, внесеними додатком від 22.11.2011 №1);

- протягом терміну дії Договору від 28.02.2011 сторони зобов`язуються негайно інформувати одна одну про всі здійснені ними удосконалення і поліпшення продукту, вносити ці зміни та поліпшення до "Design Dossier", що стосується досліджень, та винаходів (пункт 5.1 Договору від 28.02.2011);

- для будь-яких змін та удосконалень технологічних процесів виробництва гідрофільного гелю " ІНФОРМАЦІЯ_4 ", необхідна згода ліцензіара; ліцензіат не має права вносити будь-які зміни до технології виробництва; будь-які поліпшення виробництва можуть бути виконані ліцензіатом тільки за згодою ліцензіара (пункт 5.2 Договору від 28.02.2011);

- ліцензіар несе відповідальність за будь-які зміни, удосконалення та поліпшення дизайну продукту - гідрофільного гелю " ІНФОРМАЦІЯ_4 " (пункт 5.3 Договору від 28.02.2011);

- всі зміни, удосконалення та поліпшення дизайну в процесі розвитку продукту гідрофільний гель " ІНФОРМАЦІЯ_4 " цілком належать ліцензіару (пункт 5.4 Договору від 28.02.2011);

- ліцензіар гарантує, що він має право представляти "ноу-хау" і що на момент набрання чинності Договором від 28.02.2011 ліцензіару нічого не відомо про права третіх осіб, які б могли бути порушені використанням "ноу-хау" за Договором від 28.02.2011 (пункт 6.1 Договору від 28.02.2011);

- ліцензіар допомагає ліцензіату виконувати виробництво гідрофільного гелю " ІНФОРМАЦІЯ_4 ", а саме - здійснювати синтез гідрофільного гелю в межах таємниці "ноу-хау" та гарантує авторський контроль за якістю технологічного процесу виробництва на весь час дії Договору №2 (пункт 7.1 Договору від 28.02.2011);

- за надані права за Договором від 28.02.2011 на використання "ноу-хау" та передану документацію ліцензіат відраховує ліцензіару поточні відрахування (роялті) у розмірі 20% від маржі ціни реалізації виготовленої продукції за ліцензією та собівартістю отримання продукції (пункт 8.1 Договору від 28.02.2011);

- платежі, передбачені пунктом 8.1 Договору від 28.02.2011, проводяться ліцензіатом протягом 30 (тридцяти) банківських днів, що йдуть за звітним періодом (пункт 8.1 Договору від 28.02.2011);

- після укладення Договору від 28.02.2011 та налагодження виробництва ліцензіат зобов`язується продовжувати необхідні дослідження гідрофільного гелю "ІНФОРМАЦІЯ_1" для розширення країн реєстрації та продажу продукту; але після закінчення терміну дії Договору від 28.02.2011 всі отримані результати досліджень переходять в особисте користування ліцензіара; на суму витрат, пов`язаних з цим, буде зменшена виплата роялті; після закінчення терміну дії Договору від 28.02.2011 буде підраховано та схвалено баланс виплат роялті та буде здійснене бухгалтерське врегулювання витрат ліцензіата (розділ 12 "Дослідження" Договору від 28.02.2011);

- Договір від 28.02.2011 укладений терміном на 5 років і набирає чинності з дати його підписання (пункт 15.1 Договору від 28.02.2011);

- Договір від 28.02.2011 може бути продовжений за взаємною згодою сторін; умови подовження терміну дії Договору від 28.02.2011 будуть визначені сторонами за шість місяців до закінчення терміну дії Договору від 28.02.2011 (пункт 15.2 Договору від 28.02.2011);

- якщо Договір від 28.02.2011 втратить силу за терміном його дії та не буде продовжений ліцензіаром, то ліцензіат також позбавляється права використовувати "ноу-хау" та всіх отриманих за Договором від 28.02.2011 прав та зобов`язаний повернути всі матеріали, що відносяться до продукту гідрофільний гель "ІНФОРМАЦІЯ_1"; після закінчення терміну дії Договору від 28.02.2011 та повернення ліцензіатом ліцензіару всіх документів та матеріалів буде остаточно підраховано та схвалено баланс виплат роялті, та компенсація ліцензіату витрат за проведені дослідження (пункт 15.6 Договору від 28.02.2011).

Договір від 28.02.2011 підписано від імені Підприємства директором ОСОБА_1, який діяв на підставі статуту, та від імені ТОВ "Біоматрикс" - директором ОСОБА_1 який діяв на підставі статуту.

Крім того, судом встановлено, що 08.01.2018 року між Підприємством (цедент) і Zaferron s.r.o. (цесіонарій) укладено Договір (далі - Договір від 08.01.2018), за умовами якого:

- цедент передає цесіонарію, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цеденту за Договором від 28.02.2011, і стає кредитором між цедентом і Компанією (боржник) (пункт 1 Договору від 08.01.2018);

- за Договором від 08.01.2018 цесіонарій у зв`язку з закінченням терміну дії Договору від 28.02.2011 набуває право вимагати від боржника та пов`язаних з ним підприємств - Biomatrix Asia Limited, Biomatrix Europe s.r.o. та Matrixcell s.r.o., таке: припинити використання боржником всіх прав за Договором №2, а саме технології "ІНФОРМАЦІЯ_1"; повернення всіх матеріалів стосовно технології "ІНФОРМАЦІЯ_1", технічних документів, тестів, та інших матеріалів "Design Dossier" відповідно до пункту 15.6 Договору від 28.02.2011; виплати всіх платежів (роялті) згідно з пунктом 8.1 Договору від 28.02.2011 (пункт 2 Договору від 08.01.2018);

- цедент передає цесіонарію Договір від 28.02.2011 з додатками 1 і 2 (пункт 3 Договору від 28.02.2011);

- до цесіонарія переходять права, які забезпечують зобов`язання боржника (пункт 4 Договору від 08.01.2018);

- цесіонарій повідомлений про заперечення, які існують у боржника на момент підписання Договору від 08.01.2018 і які можуть бути висунуті проти вимог цесіонарія, а також про зміст листування і переговорів цедента і боржника (пункт 5 Договору від 08.01.2018);

- як плату цеденту за відступлення права вимоги до боржника за Договором від 28.02.2011 цесіонарій зобов`язується виплатити цеденту 50% від отриманої суми, яку сплатить боржник; перший платіж 10 000 грн буде сплачений протягом 30 днів з дня підписання Договору від 08.01.2018; подальші платежі будуть сплачені після розрахунків з боржником (пункт 10 Договору від 08.01.2018);

- Договір від 08.01.2018 року набирає чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором від 08.01.2018 (пункт 11 Договору від 08.01.2018);

- цедент зобов`язується у 10-тиденний термін після підписання Договору від 08.01.2018 повідомити боржника про відступлення права вимоги за Договором №2 на користь цесіонарія (пункт 13 Договору від 08.01.2018).

За змістом позовної заяви, позивач просив визнати Договір від 28.02.2011 недійсним, оскільки на момент його підписання власником "ноу-хау" була Компанія, у зв`язку із укладенням 21.02.2011 між Підприємством (власником) і ТОВ "Біоматрикс" (правонаступником) Договору від 21.02.2011, за умовами якого:

- власник справжнім заявляє, що ним передаються повністю всі права на "ноу-хау", а саме - знання, досвід, секрети технології виробництва синтезу гідрофільного гелю, точне визначення яких наведене у Додатку, а правонаступник справжім заявляє, що бажає придбати на умовах Договору від 21.02.2011 всі права на "ноу-хау" з метою подальшого володіння виробництва синтезу гідрофільного гелю (преамбула Договору від 21.02.2011);

- технологія виробництва синтезу гідрофільного гелю, що використовується в медицині та ветеринарії як імуноізолятор клітин донора, стволових клітин в організмі реципієнту у цілях регенерації тканин та відновлення органів тварин і людини (розділ 1 "Предмет договору" Договору від 21.02.2011);

- власник передає правонаступнику повністю всі права на "ноу-хау", якими він володіє; при цьому, з моменту передачі цих прав, власник втрачає право подальшого використання знань, досвіду та секретів технології виробництва синтезу гідрофільного гелю у своїх власних цілях або за проханням третіх осіб та не має права виробляти гідрофільний гель або сприяти такому виробництву (пункт 2.1 Договору від 21.02.2011);

- власник передає правонаступнику всю технічну документацію, яка стосується предмету Договору від 21.02.2011 (пункт 2.2 Договору від 21.02.2011);

- власник гарантує, що на момент набрання чинності Договором від 21.02.2011 йому нічого не відомо про права третіх осіб, які могли б бути порушені з використанням "ноу-хау" за Договором від 21.02.2011 (пункт 4.1 Договору від 21.02.2011);

- власник заявляє, що нічого, з чого складається "ноу-хау", в тому числі технічна документація або її частина, раніше не були передані іншій особі (пункт 4.2 Договору від 21.02.2011);

- правонаступник сплачує власнику прав на "ноу-хау" за Договором від 21.02.2011 за передачу повністю всіх прав на "ноу-хау" винагороду у сумі 10000 грн шляхом перерахування на розрахунковий рахунок власника протягом 10 робочих днів з дати підписання Договору від 21.02.2011 (пункт 5.1 Договору від 21.02.2011);

- Договір від 21.02.2011 набирає чинності з дати його підписання власником і правонаступником (пункт 8.3 Договору від 21.02.2011).

Договір від 21.02.2011 року підписано від імені Підприємства директором ОСОБА_1, який діяв на підставі статуту, та від імені ТОВ "Біоматрикс" - директором ОСОБА_1 , який діяв на підставі статуту.

09.03.2011 Підприємством і ТОВ "Біоматрикс" підписано акт приймання-передачі "ноу-хау" №1, за яким Підприємство передало, а ТОВ "Біоматрикс" отримало "ноу-хау" за Договором від 21.02.2011.

Згідно з наявним у справі висновком експерта від 01.11.2019 №17-3/1658 за результатами почеркознавчої експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.06.2018 за №12018100100006546, експертом встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 у документах: Договорі від 21.02.2011; акті приймання-передачі від 09.03.2011 №1; договорі купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "Біоматрикс" від 14.05.2012; додатковій угоді №1 до договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "Біоматрикс" від 14.05.2012; протоколі від 15.05.2012 №15/05 загальних зборів учасників ТОВ "Біоматрикс"; договорі купівлі-продажу права власності на патент від 21.07.2011 №б/н; додатку №1 до договору купівлі-продажу права власності на патент від 21.07.2011 №б/н; додатку №2 до договору купівлі-продажу права власності на патент від 21.07.2011 №б/н; розписці ОСОБА_1 про отримання від Компанії оплати у загальній сумі 90 000 грн за договорами: купівлі продажу від 21.07.2011 патенту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " - 50 000 грн., від 23.04.2012 №б/н патенту № НОМЕР_4 " ІНФОРМАЦІЯ_2 " - 10 000 грн, від 23.04.2012 №б/н патенту № НОМЕР_5 " ІНФОРМАЦІЯ_5 " - 10 000 грн., від 23.04.2012 №б/н патенту № НОМЕР_6 " ІНФОРМАЦІЯ_6 " - 10 000 грн, від 23.04.2012 №б/н патенту № НОМЕР_7 "Спосіб відновлення еластичної шкіри людини, а також запобігання птозу" - 10 000 грн; довіреності ТОВ "Біоматрикс" від 15.10.2012, виконані ОСОБА_1 , а підпис від імені ОСОБА_1 у протоколі від 14.05.2012 №14/05 загальних зборів учасників ТОВ "Біоматрикс" ймовірно виконаний ОСОБА_1 .

Таким чином, вказаним висновком підтверджується факт підписання Договору від 21.02.2011 та акта приймання-передачі "ноу-хау" №1 від 09.03.2011 ОСОБА_1 .

Крім того, 21.02.2011 року між Підприємством та ТОВ "Біоматрикс" укладено договір про передачу права власності на корисну модель, згідно з яким власник патенту Підприємство в особі директора ОСОБА_1 , який діє на підставі Статуту, передає право власності на корисну модель № НОМЕР_8 , заявка від 16.05.2007 №u 2007 05366, публікація в Бюл. від 11.06.2007 № 8, а правонаступник ТОВ "Біоматрикс" в особі директора ОСОБА_1 , який діє на підставі Статуту, приймає право власності на корисну модель " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та отримує всі права, які випливають із патенту на корисну модель № НОМЕР_8 , заявка від 16.05.2007 №u 2007 05366, публікація в Бюл. від 11.06.2007 № 8 .

Згідно з пунктом 1 Договору від 21.02.2011, правонаступник ТОВ "Біоматрикс" сплачує власнику патенту - Підприємству за передачу всіх прав, які випливають із патенту на корисну модель № НОМЕР_8 , заявка від 16.05.2007 №u 2007 05366, публікація в Бюл. від 11.06.2007 № 8 винагороду у розмірі 5 000 грн шляхом перерахування на розрахунковий рахунок власника протягом 5 робочих днів з дати підписання договору.

Згідно з випискою з рахунку ТОВ "Біоматрикс", останнє 10.03.2011 сплатило Підприємству 15 000 грн, призначення платежу "Оплата за патент, "ноу-хау" згідно договору купівлі-продажу від 21.02.2011р № б/н ".

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, ТОВ "Біоматрикс" було сплачено винагороду за Договором від 21.02.2011.

Крім того, Компанією подано суду висновок експерта від 14.08.2019 №01/08-19, складений судовим експертом Тихоненко І.П. (свідоцтво експерта від 25.01.2008 №1199 (11.1 Дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності; 11.2 Дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій; 11.3 Дослідження документів фінансово-кредитних операцій), наявність свідоцтва підтверджується інформацією з Реєстру атестованих судових експертів), за результатами якого експерт, дослідивши Договір від 21.02.2011, акт приймання передачі від 09.03.2011 №1, дані фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва ТОВ "Біоматрикс" станом на 01.01.2012 (станом на 31.12.2011), відомості бухгалтерського обліку, дійшла висновку про те, що вказані документи підтверджують придбання ТОВ "Біоматрикс" 21.02.2011 у Підприємства прав власності на майнові права щодо ноу-хау. За результатами дослідження експертом встановлено документальне підтвердження отримання ТОВ "Біоматрикс" 21.02.2011 відповідних прав.

Отже, зміст даних бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності ТОВ "Біоматрикс" та Підприємства документально підтверджують факт вчинення в 2011 році реальної операції з продажу Підприємством "ноу-хау" технології виробництва гідрофільного гелю на користь ТОВ "Біоматрикс".

Разом з тим, апеляційним господарським судом зазначено, що обставини вчинення в 2011 році реальної операції з продажу Підприємством "ноу-хау" технології виробництва гідрофільного гелю на користь ТОВ "Біоматрикс" додатково підтверджуються висновком експерта від 24.04.2020 №03/04-20, долученим скаржником до апеляційної скарги, складеним судовим експертом Тихоненко І.П. (свідоцтво експерта від 25.01.2008 №1199 (11.1 Дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності; 11.2 Дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій; 11.3 Дослідження документів фінансово-кредитних операцій), наявність свідоцтва підтверджується інформацією з Реєстру атестованих судових експертів.

Більш того, судом встановлено відсутність у власності Підприємства іншого "ноу-хау", що підтверджується відсутністю немайнових активів на бухгалтерському рахунку 124 Головної книги ПП "Медикап" за 2011 рік та на балансі ПП "Медикап" станом на 01.01.2012.

У свою чергу, апеляційним господарським судом не було взято до уваги наданий відповідачем висновок від 23.01.2020 року №11, складений судовим експертом Наберухіним В.А. (свідоцтво від 29.11.2013 №1669, копія наявна в матеріалах справи), в якому за результатами проведення судово-економічної експертизи експертом було встановлено, що передача (відчуження права власності) Підприємством на користь ТОВ "Біоматрикс" майнових прав на "ноу-хау" за Договором від 21.02.2011 документально не підтверджується, оскільки вказаний висновок не узгоджується з іншими долученими до справи доказами як окремо, так і у їх сукупності.

Також судом встановлено, що на підтвердження належності у Компанії прав на "ноу-хау" Компанія надала Угоду №1 про ділову співпрацю з наданням прав на використання технології та ноу-хау, укладену 01.12.2011 між ТОВ "Біоматрикс" (ліцензіар) і Matrixcell (ліцензіат), за умовами пункту 3 преамбули якої ліцензіар є законним власником таких прав, корисних моделей і патентів, пов`язаних з технологією ІНФОРМАЦІЯ_1: "корисні моделі " ІНФОРМАЦІЯ_1 " згідно з патентом на корисну модель України № НОМЕР_8 , додаток № НОМЕР_9 , дата подачі 16.05.2007; "гідрофільний ІНФОРМАЦІЯ_5 " згідно з патентом України на корисну модель № НОМЕР_5 , додаток № НОМЕР_12, дата подачі 07.28.2008; " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", патенти, корисні моделі України № НОМЕР_4 , додаток №, дата подачі 28.07.2008; " ІНФОРМАЦІЯ_7 ", згідно з патентом України № UA на корисну модель № НОМЕР_10 , додаток № НОМЕР_13 дата подачі 06.05.2009; "Спосіб відновити пружність шкіри і опущення профілактики" згідно з патентом України на корисну модель № НОМЕР_11 , додаток № НОМЕР_14 , дата 06.05.2009, якою захищено спосіб одержання продукту.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що зміст вказаної угоди підтверджує той факт, що саме ТОВ "Біоматрикс" є власником ноу-хау та технології ІНФОРМАЦІЯ_1.

Судом апеляційної інстанції встановлено факт отримання ТОВ "Біоматрикс" прав власності на ноу-хау та технологію виробництва медичного гідрофільного гелю "ІНФОРМАЦІЯ_1" на підставі договору від 21.02.2011.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що з 21.02.2011 власником "ноу-хау" з виробництва гідрофільного гелю "ІНФОРМАЦІЯ_1" є ТОВ "Біоматрикс".

Спірний ліцензійний Договір від 28.02.2011 між Підприємством і ТОВ "Біоматрикс" було укладено тоді, коли Підприємству вже не належали права на "ноу-хау".

Разом з тим Північний апеляційний господарський суд встановив, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "Біоматрикс" від 14.05.2012 ОСОБА_1 (учасник ТОВ "Біоматрикс") продав, а Компанія придбала 100% статутного капіталу ТОВ "Біоматрикс".

15.10.2012 на засіданні загальних зборів учасників ТОВ "Біоматрикс" власник 100% статутного капіталу товариства - ПрАТ "Біоматрікс Інтернешнл Лімітед" (після перейменування - Компанія) у зв`язку з тим, що досягнути мети, з якою було створено ТОВ "Біоматрикс", неможливо, прийняв рішення про припинення ТОВ "Біоматрикс".

20.01.2014 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис №10741110008041133 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи ТОВ "Біоматрикс".

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що момент придбання 14.05.2012 Компанією 100% статутного капіталу ТОВ "Біоматрикс" сам по собі не може свідчити про обізнаність Компанії щодо існування спірного Договору від 28.02.2011, оскільки такий договір не зареєстрований у відповідних органах, що свідчить про відсутність можливості у Компанії бути обізнаним про нього з відкритих джерел.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання умов спірного договору з боку ТОВ "Біоматрикс" станом на дату покупки Компанією корпоративних прав ТОВ "Біоматрикс".

Окрім цього, судом враховано, що Договір від 28.02.2011 підписано з двох сторін однією і тією же особою ( ОСОБА_1 ), і по цьому договору відсутні будь-які платежі або докази оплати винагороди за невиключну ліцензію за Договором від 28.02.2011, а також той факт, що протягом 7 років починаючи з 28.01.2011 відсутні будь-які майнові та/або немайнові вимоги з боку відповідача.

Таким чином, суд апеляційної інстанції визнав безпідставними твердження суду першої інстанції про обізнаність Компанії про існування Договору від 28.02.2011 з 14.05.2012.

За таких обставин, на переконання Північного апеляційного господарського суду, моментом, з якого Компанія могла довідатись і довідалась про порушення її прав - є дата отримання 12.04.2018 Претензії щодо сплати роялті за Договором від 28.02.2011, оскільки разом з Претензією від 11.04.2018 Компанії було надіслано сканкопію такого Договору. Тому звертаючись 15.08.2019 до суду за захистом своїх порушених прав, тобто в межах трирічного строку, який розпочався з 13.04.2018 року, Компанією позовну давність не пропущено, що є підставою для відмови відповідачу у задоволенні поданої ним заяви про застосування позовної давності та відповідних наслідків спливу такої давності.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Цивільний кодекс України (далі - ЦК України):

частини перша та друга статті 203:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

частини перша та третя статті 215:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин);

стаття 256:

- позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу;

стаття 257:

- загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки;

частина перша статті 261:

- перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила;

частини четверта та п`ята статті 267:

- сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові;

- якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту;

пункти 1, 2 частини другої статті 11:

- підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

частина перша статті 462:

- набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом;

стаття 464:

- майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є: 1) право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка; 2) виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії); 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом;

- майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом;

стаття 525:

- одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;

пункт другий частини першої статті 1107:

- розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється, зокрема на підставі ліцензійного договору;

частини перша, третя статті 1109:

- за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону;

- у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір;

частини перша, третя статті 1110:

- ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності;

- у разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п`ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п`ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін;

частини перша та друга статті 1113:

- за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах;

- укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше.

ГПК України:

частина перша статті 74:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

стаття 76:

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування;

- предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;

частина перша статті 86:

- суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

частина перша статті 101:

- учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення;

стаття 104:

- висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні;

частини перша та друга статті 300:

- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права;

- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;

пункт 1 частини першої статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

частина перша статті 309:

- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення даного судового спору стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання Договору від 28.02.2011, укладеного між Підприємством та ТОВ "Біоматрикс", недійсним.

Згідно з приписами частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами першою та третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється, зокрема, на підставі ліцензійного договору.

Згідно з частиною першою статті 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб.

Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Договору від 21.02.2011 Підприємство передало повністю всі права на "ноу-хау", а саме знання, досвід, секрети технології виробництва синтезу гідрофільного гелю, а ТОВ "Біоматрикс" бажало придбати на умовах договору від 21.02.2011 всі права на "ноу-хау" з метою подальшого володіння виробництва синтезу гідрофільного гелю. Водночас відповідно до умов договору власник передає правонаступнику повністю всі права на "ноу-хау", яким він володіє; при цьому з моменту передачі цих прав власник втрачає право подальшого використання знань у своїх власних цілях або за проханням третіх осіб та не має права виробляти гідрофільний гель або сприяти такому виробництву.

Разом з тим апеляційним господарським судом також було встановлено відсутність у власності Підприємства іншого "ноу-хау".

Так, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що, укладаючи Договір від 28.02.2011, Підприємство не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення оспорюваного правочину, що відповідно до положень частини другої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання правочину, а саме Договору від 28.02.2011, недійсним.

Разом з тим апеляційним господарським судом було правильно застосовано приписи статей 1109 та 1110 ЦК України, які визначають загальні положення про ліцензійні договори та строк укладення ліцензійного договору, у той час як право власності на об`єкт інтелектуальної власності у ТОВ "Біоматрикс" виникло на підставі Договору від 21.02.2011 про передачу "ноу-хау", який має інше правове регулювання.

Водночас Касаційний господарський суд відхиляє аргументи касаційної скарги, які стосуються посилання на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 910/13840/18, від 03.06.2020 у справі № 916/1410/19, від 08.07.2020 у справі № 910/8751/19, оскільки зазначені постанови прийняті за іншої фактично - доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями у наведеній справі, і за інших поданих сторонами та оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято відповідне судове рішення.

Посилання скаржника на те, що апеляційний господарський суд допустив процесуальні порушення, які є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, а саме, суд необґрунтовано не взяв до уваги наданий Підприємством висновок судового експерта від 23.01.2020 №11 та не навів, у чому саме він суперечить матеріалам справи, проте послався у судовому рішенні на висновок експерта від 24.04.2020 №03/04-20, який не був предметом дослідження у суді першої інстанції, та дослідив копію договору від 21.02.2011 про передачу права власності на корисну модель № 24064, при цьому невмотивовано відхилив клопотання Підприємства про долучення договору від 21.02.2011 про передачу права власності на корисну модель № 24064,- Касаційний господарський відхиляє з огляду на таке.

Приписи частини першої статті 310 ГПК України визначають підстави для обов`язкового скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд. Зазначені скаржником обставини для скасування постанови апеляційного господарського суду не відносяться до зазначеного переліку.

Водночас за приписами частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилаються скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або клопотання (заяви) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У даному випадку, суд апеляційної інстанції досліджував як окремі докази у справі, так і докази в їх сукупності; разом з тим хоча суд апеляційної інстанції і невмотивовано відхилив клопотання Підприємства про дослідження наданих ним доказів та зазначив, що висновок експерта від 24.04.2020 №03/04-20 додатково підтверджує встановлені судом, на підставі належних та допустимих доказів, обставини відчуження технології "ноу-хау" по виробництву гідрофільного гелю Підприємством на користь ТОВ "Біоматрикс", проте наведене не призвело до неправильного вирішення справи по суті спору судом апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, "Нєлюбін проти Російської Федерації" від 02.11.2006) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цій справі судом касаційної інстанції не виявлено.

Окрім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи Підприємства про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права у прийнятому оскаржуваному судовому рішенні не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

За таких обставин Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Підприємства без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін як такої, що ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати

У зв`язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300 308 309 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2020 зі справи № 910/11127/19 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства "Медикап" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко