ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/12247/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

представників учасників справи:

позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_1 (в порядку самопредставництва),

відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 - адвокат ОСОБА_2, довіреність № Д-145 від 11.12.2023,

третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_3 - адвокат ОСОБА_3, довіреність № Д-546/2024 від 25.06.2024,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1)

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 (суддя Полякова К.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 (головуючий Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М. і Ходаківська І.П.)

у справі № 910/12247/23

за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1

до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - Компанія),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - Товариство),

про стягнення 5 952 822,15 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулося до суду з позовом до Компанії про стягнення штрафних санкцій у розмірі 5 952 822,15 грн, з яких: 3 640 585,70 грн пені та 2 312 236,45 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про закупівлю послуг за державні кошти від ІНФОРМАЦІЯ_4 НОМЕР_1 (далі - Договір) в частині строків надання послуг з ремонту, у зв`язку з чим з нього на підставі пункту 7.2.3 Договору підлягають стягненню заявлені штрафні санкції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024: позов задоволено частково; стягнуто з Компанії на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 36 405,86 грн пені та 23 122,36 грн штрафу; в іншій частині позову відмовлено.

При частковому задоволенні позову суди виходили з обставин доведеності факту порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань, у зв`язку з чим ІНФОРМАЦІЯ_1 правомірно заявлено до стягнення штрафні санкції, розрахунок яких є правильним. Водночас, за результатами розгляду клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суди дійшли висновку про зменшення розміру штрафних санкцій на 99%.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині незадоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 10% штрафних санкцій, ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судами при ухвалені рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, просить змінити рішення судів попередніх інстанцій шляхом часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Компанії на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 10% неустойки у розмірі 595 282,21 грн.

Так, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди не врахували висновки, викладені Верховним Судом у справах № 910/8425/19, № 922/2141/21, № 910/14591/21, № 922/1150/22, щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України у подібних правовідносинах.

За доводами скаржника, судами не було взято до уваги специфіки спірних правовідносин (закупівля послуг оборонного призначення), інтересів позивача та його статусу, а також того, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99% призводить до порушення балансу інтересів сторін.

Товариство і Компанія подали відзиви на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просять залишити її без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін та третьої особи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що скаржник не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями лише в частині розміру стягнення штрафних санкцій (висновками судів щодо їх зменшення).

Позивач просив стягнути з відповідача 3 640 585,70 грн пені та 2 312 236,45 грн штрафу відповідно до наданого ним розрахунку на підставі пункту 7.2.3 Договору, за умовами якого, за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення виходили з того, що обставини укладення між сторонами Договору та його неналежного виконання відповідачем підтверджено матеріалами справи, а нарахування позивачем пені за порушення строків надання послуг з ремонту в розмірі 3 640 585,70 грн та штрафу в сумі 2 312 236,45 грн здійснено правильно.

Водночас відповідачем було заявлено клопотання про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій на 99%, обґрунтоване посиланнями на те, що він є підприємством оборонно-промислового комплексу, а також єдиним підприємством, що здійснює ремонт зенітно-ракетних комплексів. До того ж, відповідач перебуває в скрутному фінансовому становищі та заявлений розмір санкцій є для нього непомірно великим, у той час як позивачем жодні збитки в даному випадку не понесені.

На підтвердження зазначених обставин відповідачем додано копії балансу (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2022 та звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2022 рік, з яких вбачається, що збитки відповідача складають 227 937 тис. грн.

Крім того, заперечуючи проти нарахування штрафних санкцій, відповідач посилався на фактичне надання ним послуг із ремонту виробів у встановлені календарним планом строки, що підтверджується сповіщеннями про завершення надання послуг та актами приймання-передачі військового майна. Відтак, підтвердженням вчасного надання послуг є, на думку відповідача, фактична передача позивачу виробів із ремонту, а не формальне підписання актів приймання наданих послуг відповідно до умов Договору.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

За приписами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно зі статтею 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Верховний Суд зазначає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (стаття 233 ГК України та частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У розгляді клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення пені суди з посиланням на висновки Верховного Суду щодо підстав та умов зменшення судом неустойки, що підлягає стягненню за порушення господарського (договірного) зобов`язання за правилами статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, щодо індивідуальності як у обставинах, якими обумовлені підстави та розмір нарахованої неустойки у відповідних правовідносинах, так і у обставинах, якими обґрунтовується та обумовлюється зменшення пені у цих правовідносинах, відповідно, відсутність єдиних критеріїв при вирішенні питання щодо підстав і міри зменшення неустойки, з`ясували зокрема обставини того, що:

- у Договорі сторони погодили як підписання військовою частиною актів приймання-передачі військового майна (із ремонту) після фактичного надання відповідачем послуг з ремонту, так і підписання актів приймання наданих послуг безпосередньо сторонами договору - позивачем та відповідачем;

- замовлені позивачем послуги з ремонту і технічного обслуговування систем озброєння фактично надані відповідачем відповідно до календарного плану, що підтверджується актами приймання-передачі військового майна (із ремонту);

- в актах приймання наданих послуг не зафіксовано порушення відповідачем строків надання послуг чи вимог до якості таких послуг. Натомість, оскільки відповідний акт приймання наданих послуг відповідно до пункту 5.27 Договору визначений в якості підтвердження завершення виконавцем надання послуг з ремонту виробів, позивачем нарахування штрафних санкцій здійснено саме до дати підписання таких актів.

Отже, судами встановлено повне виконання відповідачем зобов`язання із надання послуг позивачу відповідно до календарного плану, а прострочення обумовлене лише несвоєчасним документальним оформленням приймання наданих послуг відповідно до умов Договору.

Врахувавши ступінь виконання зобов`язання, а також те, що неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер і у позивача відсутні збитки, спричиненні порушенням зобов`язання відповідачем, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про зменшення розміру заявлених штрафних санкцій на 99%, у зв`язку з чим до стягнення з відповідача підлягає пеня в розмірі 36 405,86 грн та штраф у сумі 23 122,36 грн.

Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Суд відхиляє посилання ІНФОРМАЦІЯ_1 у касаційній скарзі на те, що, ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду щодо застосування положень статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суди, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності з належним обґрунтуванням визначили, що такі обставини є достатніми для зменшення штрафних санкцій. Переоцінка цих обставин в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не входить до компетенції Верховного Суду, як суду права.

Доводи ж касаційної скарги у вказаній частині фактично зводяться до переоцінки обставин покладених судами в основу судових рішень в якості підстав для зменшення неустойки.

Крім того, відхиляючи аргументи скаржника, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

Аналіз висновків Верховного Суду стосовно підстав для зменшення розміру пені і штрафу, зокрема у справах, на які послався позивач (висновки, викладені Верховним Судом у справах № 910/8425/19, № 922/2141/21, № 910/14591/21, № 922/1150/22) свідчить, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у цій справі. До того ж, Верховний Суд у наведених справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру неустойки так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі 910/8725/22 та від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21).

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій з належним обґрунтуванням застосували у даній справі передбачене статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України право на зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та пені. Порушень у застосування судами цих норм матеріального права скаржником не доведено.

Щодо доводів скаржника про те, що зменшення судами належних до стягнення штрафних санкцій на 99 % призводить до порушення балансу інтересів сторін, то колегія суддів з ними не погоджується і звертаючись до правового висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладено у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначає, що і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

У межах цієї справи судами з належним обґрунтуванням застосовано зменшення розміру штрафних санкцій саме на 99%, виходячи з специфіки спірних правовідносин - своєчасного (відповідно до календарного графіку) та у повному обсязі надання послуг з ремонту військової техніки та її передачі до Збройних сил України, що і слугувало інтересом ІНФОРМАЦІЯ_1 при укладені Договору з Компанією.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були ухвалені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 у справі № 910/12247/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя І. Колос