ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 910/13166/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Михайлов В. В.,

відповідача - Носик Б. М.,

третьої особи - Василюк Д. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 (судді: Пашкіна Ч. А. - головуючий, Буравльов С. І., Шапран В. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 (суддя Демидов В. О.) у справі

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональний сервісний центр МВС в місті Києві,

про розірвання договору та примусове виселення,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У серпні 2021 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - РВ ФДМУ по місту Києву) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" (далі - ТОВ "Лаян Віннер") про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.07.2016 № 7463 та примусове виселення відповідача з державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 349,10 м2, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19 літ. Ч.

1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 179 193 285 286 Господарського кодексу України, статей 526 611 626- 628 651 782 Цивільного кодексу України, положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умови укладеного між сторонами договору обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором та систематичною несплатою ТОВ "Лаян Віннер" орендних платежів, внаслідок чого сума заборгованості товариства станом на 29.07.2021 становила 907 945,67 грн.

1.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - Регіональний центр МВС в місті Києві).

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022, позов задоволено, розірвано договір оренди нерухомого майна від 08.07.2016 № 7463, укладений між РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ "Лаян Віннер", виселено товариство з державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 349,10 м2, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19 літ. Ч, що перебуває на балансі Регіонального сервісного центру МВС в місті Києві.

2.2. Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2021 частково задоволено позов заступника керівника Святошинської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по місту Києву та стягнуто з ТОВ "Лаян Віннер" заборгованість з орендних платежів у сумі 539 367,92 грн.

Станом на 29.07.2021 сума заборгованості з орендних платежів ТОВ "Лаян Віннер" становить 907 945,67 грн згідно з розрахунком позивача.

Отже, суди дійшли висновку, що зазначене свідчить про істотне порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна від 08.07.2016 № 7463, оскільки сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, а позивач не отримав того, на що він розраховував при укладанні договору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 та рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2021, ТОВ "Лаян Віннер" у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог РВ ФДМУ по місту Києву, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.1.1. Скаржник вказує, що суди у судових рішеннях зазначили, що РВ ФДМУ по місту Києву 27.05.2021 направив на адресу відповідача лист-повідомлення № 30-06/4224 про відмову від договору оренди нерухомого майна від 08.07.2016 № 7463 у зв`язку з наявною заборгованістю, до якого долучався на підпис акт прийому-передачі майна, проте цей лист було повернуто за закінченням терміну зберігання.

Проте заявник касаційної скарги наголошує, що у вказаному листі зазначено адресу ТОВ "Лаян Віннер" - 03049, м. Київ, вул. Курська, 10, у той час як юридична адреса товариства - 04073, місто Київ, пр-т. Степана Бендери, будинок 16 А, а орендоване майно розташоване за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19, літ. Ч.

Отже, ТОВ "Лаян Віннер" не отримувало та не могло отримати повідомлення позивача про відмову від договору оренди, а РВ ФДМУ по місту Києву не виконало обов`язок, встановлений частиною 2 статті 188 Господарського кодексу України, щодо направлення пропозиції про розірвання договору.

При цьому у листі-повідомленні від 27.05.2021 № 30-06/4224 вказано про відмову від договору оренди нерухомого майна від 08.07.2016 № 7463, у той час як про розірвання договору в цьому листі нічого не зазначено.

Скаржник акцентує увагу на тому, що суди посилалися на статтю 651 Цивільного кодексу України, однак відмова від договору передбачена статтею 615 цього Кодексу.

Розірвання договору та відмова від договору не є тотожними поняттями, про що зокрема, зазначено в постанові Верховного суду від 17.05.2021 у справі № 927/784/19, правовий висновок в якій щодо застосування положень статті 188 Господарського кодексу України не враховано судами під час розгляду справи.

3.1.2. ТОВ "Лаян Віннер" також вказує на те, що за змістом частини 5 статті 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

На час звернення РВ ФДМУ по місту Києву до суду у нього ще не виникло права вимоги повернути орендоване майно, оскільки договір ще не був розірваний, його умови продовжували діяти, а тому в орендаря не виникло обов`язку повернути майно.

Скаржник вважає, що позовна вимога РВ ФДМУ по місту Києву про виселення відповідача заявлена передчасно, оскільки таке право позивача ще не було порушено на час звернення до суду з позовом.

Отже, заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.07.2022 у справі № 922/2212/21, від 25.11.2021 у справі № 914/2494/19, від 12.10.2018 у справі № 927/603/17, від 28.06.2022 у справі № 914/807/21 щодо застосування статті 4 Господарського процесуального кодексу України та статей 15 16 Цивільного кодексу України, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

3.1.3. ТОВ "Лаян Віннер" зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині виселення відповідача мотивовано посиланням на статтю 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Проте діючий Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ не містить статті 27, тобто суд застосував положення закону від 10.04.1992 № 2269-ХІІ.

Отже, скаржник вважає, що суд першої інстанції застосував норму права, яка не підлягала застосуванню, оскільки містилася в нормативному акті, який втратив чинність.

3.1.4. Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "Лаян Віннер" вказує на те, що відповідно до частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди. Отже, вказаний закон передбачає певну послідовність дій під час розірвання договору оренди та повернення майна: припинення договору та повернення орендованого майна протягом трьох робочих днів з дати припинення договору.

Скаржник вважає, що оскільки питання про розірвання договору вирішувалося в судовому порядку, то позивачем не могла бути пред`явлена вимога про повернення орендованого майна, а на час винесення рішення суду у справі у відповідача не виникло обов`язку щодо повернення орендованого майна позивачу, оскільки він виникає лише з моменту припинення договору.

Отже, на думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанції не було правильно застосовано положення статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

При цьому, на цей час відсутній правовий висновок Верховного Суду про застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості або неможливості одночасного звернення до суду з позовними вимогами про розірвання договору оренди державного майна та виселення з такого нерухомого майна.

ТОВ "Лаян Віннер" вважає, що для вирішення існуючої правової проблеми, для забезпечення принципу пропорційності, належного балансу між інтересами сторін у справі, вважаємо є необхідність у формулюванні Верховним Судом правового висновку стосовно застосування частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", стосовно того, що право вимоги про повернення майна виникає у орендодавця лише після припинення договору оренди, отже заявлення позовної вимоги про повернення майна можливе лише після того, як буде розглянутий спір про розірвання договору оренди та судами буде остаточно встановлено факт припинення цього договору.

3.1.5. Заявник касаційної скарги звертає увагу на тому, що згідно з пунктом 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Так, скаржник звертає увагу на тому, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 до участі у справі було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві, а у резолютивній частині судового рішення вказано про виселення ТОВ "Лаян Віннер" у примусовому порядку з державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві.

Проте з 15.09.2020 спірне майно не перебуває на балансі Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, оскільки відповідно до наказу Головного сервісного центру МВС від 15.09.2020 № 195 майно, яке перебувало на балансі Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, передано Головному сервісному центру МВС, що підтверджується листом Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві від 02.03.2021 № 31/26-221 про зміну балансоутримувача, який відповідачем надавався до апеляційної скарги.

Отже, належний балансоутримувач спірного нерухомого майна - Головний сервісний центр МВС не був проінформований ні про намір РВ ФДМУ по місту Києву розірвати договір оренди, ні про розгляд судової справи щодо такого розірвання та не брав у неї участі.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Регіональний сервісний центр МВС в місті Києві просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, вказуючи на те, що ТОВ "Лаян Віннер" посилається на неврахування судами правової позиції щодо застосування статті 188 Господарського кодексу України, викладеної у постанові Верховного Суду від 17.05.2021 у справі № 927/784/19, якої не існує.

При цьому, висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 927/603/17, № 902/2494/21, № 902/2212/21, № 914/807/21, на які також посилається заявник касаційної скарги, не підлягають застосуванню, оскільки правовідносини у цих справах та справі, яка розглядається, не є подібними.

Третя особа акцентує увагу на обґрунтованості висновків судів щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з установлених обставин справи, які не були спростовані відповідачем.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав касаційного оскарження - залишити касаційну скаргу без задоволення з огляду на таке.

4.2. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що 08.07.2016 між РВ ФДМУ по місту Києву (орендодавець) та ТОВ "Лаян Віннер" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 7463 строком на 10 років, що діє з 08.07.2016 до 08.07.2026, в якому сторони обумовили, зокрема, такі умови:

- відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору (в редакції договору про внесення змін від 05.09.2019 № 7463/01) орендодавець на підставі наказу РВ ФДМУ по місту Києву від 01.07.2016 № 1039 передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 349,10 м2, розмішені за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19 літ. Ч (реєстровий номер 24523569.2.ОЧШПЖА652) (далі - нерухоме майно), що перебуває на балансі Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві (балансоутримувач), вартість якого, визначена згідно з висновком про вартість і станом на 29.02.2016 та становить 3 910 000,00 грн (без ПДВ), з метою розміщення приватного закладу охорони здоров`я;

- орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна (пункт 2.1 договору);

- за змістом пунктів 3.1 та 3.3 договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку лютий 2016 року 65 166,67 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, із врахуванням пункту 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік";

- орендна плата перераховується до Державного бюджету України та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за яких здійснюється платіж із врахуванням пункту 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" (пункт 3.6 договору);

- за змістом пункту 5.3 договору орендар зобов`язується своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар вказується "Призначення платежу" за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні договору оренди).

4.4. Суди попередніх інстанцій, здійснюючи розгляд справи, установили, що рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2021 у справі № 910/2068/21 частково задоволено позов заступника керівника Святошинської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по місту Києву, стягнуто з ТОВ "Лаян Віннер" заборгованість з орендних платежів у сумі 539 367,92 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ "Лаян Віннер" з орендної плати станом на 29.07.2021, доданим позивачем до позовної заяви у справі, яка розглядається, відповідачем неодноразово були прострочені платежі з орендної плати, а заборгованість становить 907 945,67 грн.

4.5. Предметом позову у справі, яка розглядається, є, зокрема, вимога РВ ФДМУ по місту Києву про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 08.07.2016 № 7463, укладеного з ТОВ "Лаян Віннер", з посиланням на положення статей 179 193 285 286 Господарського кодексу України, статей 526 611 626- 628 651 782 Цивільного кодексу України, положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умови договору внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором, а саме систематичної несплати ТОВ "Лаян Віннер" орендної плати.

4.6. Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із частиною першою статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з положеннями статей 626- 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічний за змістом припис вміщено в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 759 та статті 761 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

У частині 1 статті 762 зазначеного Кодексу передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Орендна плата з урахуванням її індексації є однією з істотних умов договору оренди (частина перша статті 284 Господарського кодексу України).

4.7. Суди попередніх інстанцій установили, що між сторонами у справі виникли правовідносини з оренди майна, належного до державної власності, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19 літ. Ч.

4.8. За змістом частини 1 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на час укладення спірного у справі договору від 08.07.2016, який втратив чинність з 01.02.2020) істотною умовою договору оренди є, зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації.

Статтею 18 зазначеного Закону (у редакції, чинній на час укладення договору) передбачені основні обов`язки орендаря, та у частині 3 визначено, що орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно та у повному обсязі.

З 01.02.2020 набрав чинності Закон України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з положеннями якого (у редакції, чинній на час звернення позивача з позовом до суду - 11.08.2021) орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором (частина 1 статті 17 Закону); якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною шостою статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об`єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів приймається рішення відмову у продовженні договору (частина 1 статті 19 Закону).

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 зазначеного Кодексу передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17 зазначено, що застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

4.9. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що встановлені обставини справи свідчать про істотне порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 08.07.2016 № 7463, оскільки сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, а позивач (орендодавець) не отримав того, на що він розраховував при укладанні договору.

Так, суди попередніх інстанцій зазначили, що сам факт систематичного порушення договору оренди щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки матеріалами справи підтверджується істотне порушення відповідачем умов договору, що полягає у систематичному невиконанні зобов`язань щодо погашення сум заборгованості за користування орендованими приміщеннями, у зв`язку з чим позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні спірного договору, а також враховуючи те, що відповідач в передбаченому законом порядку не спростував встановлених обставин справи, позовна вимога в частині розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 08.07.2016 № 7463 підлягає задоволенню.

Ураховуючи встановлені судами обставини справи, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносинах приписи частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, з`ясувавши суттєві обставини цієї справи як щодо наявності факту порушення відповідачем умов договору, так і щодо наявності критерію істотності цього порушення договору.

При цьому дійшовши висновку про наявність правових підстав для розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 08.07.2016 № 7463, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про виселення відповідача з орендованих приміщень.

4.10. Як вже зазначалося, оскаржуючи судові рішення у справі ТОВ "Лаян Віннер" посилалося на те, що лист-повідомлення РВ ФДМУ по місту Києву 27.05.2021 № 30-06/4224 про відмову від договору оренди нерухомого майна від 08.07.2016 № 7463 у зв`язку з наявною заборгованістю було направлено товариству на адресу - 03049, м. Київ, вул. Курська, 10, у той час як юридична адреса товариства - 04073, місто Київ, пр-т. Степана Бендери, будинок 16А, а орендоване майно розташоване за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19, літ. Ч.

Отже, ТОВ "Лаян Віннер" зазначало, що не отримувало та не могло отримати повідомлення позивача про відмову від договору оренди, а РВ ФДМУ по місту Києву не виконало обов`язок, встановлений частиною 2 статті 188 Господарського кодексу України, щодо направлення пропозиції про розірвання договору.

Разом з цим, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що у пункті 13 договору оренди від 08.07.2016 № 7463 щодо платіжних та поштових реквізитів сторін договору зазначено юридичну адресу ТОВ "Лаян Віннер" (орендаря) - 03049, м. Київ, вул. Курська, 10, м. Київ (а. с. 21).

4.11. За змістом частини 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору від 08.07.2016) договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно з частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до пункту 10.7.3 договору від 08.07.2016 № 7463 сторони погодили, що цей договір буде достроково розірваний на вимогу орендодавця, якщо орендар систематично /більше трьох раз/ порушує терміни здійснення будь-яких платежів за цим договором та не надав платіжні доручення орендодавцеві.

При цьому як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій РВ ФДМУ по місту Києву направляло ТОВ "Лаян Віннер" (на адресу: вул. Академіка Туполева, 19, м. Київ) пропозицію від 22.11.2019 № 30-066/9666 про дострокове розірвання договору оренди від 08.07.2016 № 7463 з посиланням, зокрема, на пункт 10.7 договору з огляду систематичного порушення орендарем термінів здійснення платежів (а. с. 16).

РВ ФДМУ по місту Києву також направляло ТОВ "Лаян Віннер" (на адресу: пр-т Степана Бандери, 16-А, м. Київ) повідомлення від 23.07.2020 № 30-06/5915 про дострокове припинення договору оренди від 08.07.2016 № 7463 у зв`язку із наявністю заборгованості з орендної плати та залишення ТОВ "Лаян Віннер" без відповіді пропозиції орендодавця від 22.11.2019 № 30-06/9666 про розірвання договору (а. с. 14).

З матеріалів справи вбачається, що вказані листи РВ ФДМУ по місту Києву, направлені 22.11.2019 та 23.07.2020, однак повернуті за закінченням терміну зберігання (а. с. 15, 17).

За змістом частин 2- 4 статті 188 Господарського кодексу України, на невиконання якої РВ ФДМУ по місту Києву посилається заявник касаційної скарги, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Ураховуючи положення чинного законодавства та умови договору, а також установивши обставини стосовно того, що матеріалами справи підтверджується істотне порушення відповідачем умов договору, що полягає у систематичному невиконанні зобов`язань щодо погашення сум заборгованості за користування орендованими приміщеннями, у зв`язку з чим позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні спірного договору, а також враховуючи те, що відповідач в передбаченому законом порядку не спростував встановлених обставин справи, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору.

4.12. ТОВ "Лаян Віннер" у касаційній скарзі зазначає, що у листі-повідомленні від 27.05.2021 № 30-06/4224 вказано про відмову від договору оренди нерухомого майна від 08.07.2016 № 7463, у той час як про розірвання договору в цьому листі нічого не зазначено.

У той же час, як зазначав відповідач, розірвання договору та відмова від договору не є тотожними поняттями, про що зокрема, зазначено в постанові Верховного суду від 17.05.2021 у справі № 927/784/19, правовий висновок в якій щодо застосування положень статті 188 Господарського кодексу України не враховано судами під час розгляду справи, що є підставою для оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.13. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

4.14. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постанову у справі № 927/784/19, про неврахування якої зазначає скаржник, ухвалено Верховним Судом 18.08.2020.

Так, у постанові від 18.08.2020 у справі № 927/784/19 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця Грядунова Д. В. до фізичної особи-підприємця Лугіна В. М. про розірвання договору та стягнення грошових коштів, та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав на неправильне застосування судами положень статті 652 Цивільного кодексу України, у той час як позовні вимоги обґрунтовані посиланням на частину 2 статті 651 цього Кодексу. Крім того Верховний Суд вказав, що розглядаючи цю справу суди не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.10.2019 у справі № 911/2755/18, за якою однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Так, Верховний Суд вказав, що у справі № 927/784/19 суди встановили, що позивач висловив пропозицію відповідачеві про розірвання договору, на яку останній відповіді не надав, однак зазначений доказ суди не дослідили та не надали йому оцінки, зокрема, щодо зазначених у цій претензії підстав для розірвання договору; суди не перевірили, чи передбачені умовами укладеного сторонами договору підстави та порядок його розірвання; суди також не встановили, чи було допущено прострочення виконання зобов`язань за договором як замовником, так і підрядником, наведені сторонами доводи в цій частині суди не перевірили та надані докази не дослідили; суди не з`ясували, чи мало місце прострочення за договором, чи було воно істотним відповідно до змісту статті 651 Цивільного кодексу України, що може мати наслідком розірвання договору у судовому порядку.

Водночас, у справі, яка розглядається, як вже зазначалося, суди установили обставини стосовно того, що матеріали справи підтверджують істотне порушення ТОВ "Лаян Віннер" умов договору, а саме систематичне невиконання відповідачем зобов`язань щодо погашення сум заборгованості за користування орендованими приміщеннями, у зв`язку з чим орендодавець значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні спірного договору.

Отже, обставини, встановлені судами у справі № 927/784/19, на неврахування висновку в якій вказує заявник касаційної скарги, та у справі, що розглядаються, не є подібними.

4.15. Оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "Лаян Віннер" вказує також на передчасність звернення до суду і відсутність юридичного спору, змістом якого є спір щодо прав чи обов`язків, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту, про що зазначено у постановах Верховного Суду від 19.07.2022 у справі № 922/2212/21, від 25.11.2021 у справі № 914/2494/19, від 12.10.2018 у справі № 927/603/17 щодо застосування статті 4 Господарського процесуального кодексу України та статей 15 16 Цивільного кодексу України.

Скаржник вважає, що орендар може вважатися таким, що порушив обов`язок повернути орендоване майно лише після спливу триденного строку з моменту розірвання договору, що передбачено у пункті 10.9 договору оренди від 08.07.2016 № 7463. Проте на час звернення позивача з позовом до суду у нього ще не виникло право вимоги повернути майно, оскільки договір ще не було розірвано, його умови продовжували діяти, а тому в орендаря не виникло обов`язку повернути майно.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, за змістом пункту 5.10 сторони погодили, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві/балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Згідно з пунктом 9.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

За вимогами пунктів 10.9, 10.10 договору в разі припинення або розірвання цього договору майно протягом 3 робочих днів повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу за актом приймання-передавання майна. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження. Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

4.16. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 цієї статті передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідний порядок звернення до господарського суду встановлюють положення Господарського процесуального кодексу України, частиною першою статті 162 якого передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4, 5 частини 3 зазначеної норми позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За наведеними положеннями предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Наведений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 зазначеного Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 653 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки зміни або розірвання договору та встановлено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами РВФДМУ по місту Києву звернулося до суду з позовом про розірвання договору оренди від 08.07.2016 № 7463 у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань за договором щодо сплати орендних платежів та, як наслідок, виселення ТОВ "Лаян Віннер" з орендованих приміщень.

Суди попередніх інстанцій, встановивши обставини щодо істотного порушення ТОВ "Лаян Віннер" умов договору, а саме систематичного невиконання відповідачем зобов`язань щодо погашення сум заборгованості за користування орендованими приміщеннями, у зв`язку з чим орендодавець значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні спірного договору, дійшли висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди та, як наслідок, виселення відповідача з орендованих приміщень.

При цьому у справах № 922/2212/21, № 914/2494/19, № 927/603/17, на неврахування висновків в яких щодо застосування статті 4 Господарського процесуального кодексу України та статей 15 16 Цивільного кодексу України посилається заявник касаційної скарги, судами були встановлені відмінні обставини.

Так, у постанові від 19.07.2022 у справі № 922/2212/21 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що як установив місцевий суд у Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради (відповідач у справі) обов`язок щодо сплати виконаних робіт виникає після виконання підрядником всього переліку робіт, передбачених проектно-кошторисною документацією, за умови їх прийняття замовником, а тому оскільки роботи, передбачені в актах приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2020 року є лише частиною робіт, передбачених умовами договору, позивач не може вважатися таким, що належним чином виконав свій обов`язок щодо передачі виконаних робіт, а відповідач відповідно до приписів статті 612 Цивільного кодексу України не є таким, що прострочив оплату виконаних позивачем робіт за договором підряду, що свідчить про передчасність звернення позивача до суду з вимогами про стягнення заборгованості за договором підряду.

У постанові від 25.11.2021 у справі № 914/2494/19 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у позові, зазначив, що оскільки суди встановили відсутність порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, спричинених безпосередньо письмовою вимогою контролюючого органу (Держаудитслужби), то, відповідно, у позивача не має права на оскарження акта індивідуальної дії (вимоги від 13.06.2018).

У постанові від 12.10.2018 у справі № 927/603/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів, зазначив, що як встановлено судами, договором не передбачено як обов`язку замовника прийняти окремі етапи та/або окремі види робіт, виконані до повного виконання підрядником всього визначеного проектно-кошторисною документацією обсягу робіт, так і обов`язку замовника здійснювати проміжні оплати поетапних робіт в міру їх виконання, а тому враховуючи приписи частини 1 статті 854, частини 4 статті 879, частини 1 статті 882 Цивільного кодексу України та умови договору, суди дійшли обґрунтованих висновків про відсутність у відповідача зобов`язання прийняти роботи, зазначені позивачем в акті приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2016 року та зобов`язання оплатити такі роботи.

Отже, обставини, встановлені судами у справах № 922/2212/21, № 914/2494/19, № 927/603/17, на неврахування висновку в яких вказує заявник касаційної скарги, та у справі, що розглядаються, не є подібними.

4.17. ТОВ "Лаян Віннер", оскаржуючи судові рішення у справі, також посилається на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на відсутність правового висновку Верховного Суду про застосування частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" стосовно того, що право вимоги про повернення майна виникає у орендодавця лише після припинення договору оренди, отже заявлення позовної вимоги про повернення майна можливе лише після того, як буде розглянутий спір про розірвання договору оренди та судами буде остаточно встановлено факт припинення цього договору.

4.18. З огляду на зміст вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

4.19. За змістом частин 3, 4 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно зі статтею 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

У частинах 3, 5 статті 653 Цивільного кодексу України передбачено якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

У постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 908/3592/19 зазначено таке:

"22.13. Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

22.14. Відповідно до частини першої статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

"22.15. За змістом наведених норм договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

22.16. Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

22.17. Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

22.18. Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759 762 763 ЦК України, статей 283 284 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ".

4.20. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про розірвання договору оренди від 08.07.2016 № 7463, виходили із встановлення обставин справи щодо істотного порушення відповідачем умов договору, що полягає у систематичному невиконанні зобов`язань щодо погашення сум заборгованості за користування орендованими приміщеннями, у зв`язку з чим позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні спірного договору, чого не було спростовано ТОВ "Лаян Віннер" під час розгляду справи, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору та виселення відповідача з орендованих приміщень.

При цьому посилання ТОВ "Лаян Віннер" у касаційній скарзі про застосування судом статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка втратила чинність з прийняттям Закону в нові редакції від 03.10.2019, не свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних товариством судових рішень.

Так, за замістом частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору від 08.07.2016 № 7463) у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно з пунктом 10.9 договору оренди від 08.07.2016 № 7463 у разі припинення або розірвання цієї угоди майно протягом 3 робочих днів повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу.

Частиною 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (від 03.10.2019 у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Отже, як зазначеними положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна", так і умовами договору передбачені правові наслідки припинення договору оренди, зокрема, необхідність повернення орендованого майна.

4.21. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ТОВ "Лаян Віннер" у касаційній скарзі не навело обґрунтувань щодо необхідності формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування положень частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою передбачені загальні правові наслідки припинення договору оренди з підстав, передбачених у статті 24 цього Закону, в той час як позовні вимоги РВ ФДМУ по місту Києву стосувалися розірвання договору оренди державного майна у зв`язку із неналежним виконанням орендарем своїх зобов`язань за договором щодо погашення заборгованості з орендної плати та виселення орендаря з орендованих приміщень.

4.22. Щодо оскарження ТОВ "Лаян Віннер" судових рішень у справі з підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у розумінні зазначеної норми підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норми матеріального чи порушення процесуального норм права у разі якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

ТОВ "Лаян Віннер" у касаційній скарзі зазначає, що належним балансоутримувачем спірного нерухомого майна є Головний сервісний центр МВС, а не Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві. Отже, скаржник вважає, що судові рішення прийнято про права, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі.

4.23. Так, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору від 08.07.2016) державну політику у сфері оренди здійснюють, зокрема Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна.

Орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам (абзац 2 статті 5 зазначеного Закону у редакції, чинній на час укладення договору).

Згідно з умовами пункту 1.1 договору оренди від 08.07.2016 № 7463 орендодавець (РВ ФДМУ по місту Києву) на підставі наказу від 01.07.2016 № 1039 передає, а орендар (ТОВ "Лаян Віннер") приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 349,10 м2, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполева, 19, літ. Ч, яке перебуває на балансі УДАІ ГУМВС України в місті Києві (балансоутримувач).

Акт приймання-передачі орендованого нерухомого майна від 08.07.2016 підписано між орендодавцем - РВ ФДМУ по місту Києву та орендарем - ТОВ "Лаян Віннер" (а. с. 23).

Відповідно до положень Цивільного кодексу України Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" сторонами договору найму (оренди) з відповідними правами та обов`язками є наймодавець (орендодавець) і наймач (орендар).

Саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право визначати юридичну долю свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17.

Як свідчать матеріали справи, 05.09.2019 між РВ ФДМУ по місту Києву (орендодавець) та ТОВ "Лаян Віннер" (орендар) укладено договір про внесення змін до договору оренди від 08.07.2016 № 7463 щодо заміни балансоутримувача нерухомого майна на Регіональний сервісний центр МВС України в місті Києві.

Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональний сервісний центр МВС України в місті Києві.

Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справи України від 19.05.2017 № 401 "Про внесення змін до Положення про Головний сервісний центр МВС" Головний сервісний центр МВС підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України та є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг МВС, є головним органом в системі територіальних органів з надання сервісних послуг МВС, до переліку яких входить, у тому числі Регіональний сервісний центр МВС в місті Києві (додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 889).

Як свідчать матеріали справи, за змістом листа Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС України в м. Києві (філія Головного сервісного центру МВС) від 02.03.2021 № 31/26-221 відповідно до наказу Головного сервісного центру МВС від 15.09.2020 № 195 нерухоме майно передано на баланс Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в місті Києві (а. с. 91).

4.24. З урахуванням наведеного та у зв`язку із встановленням судами обставин щодо істотного порушення ТОВ "Лаян Віннер" (орендарем) умов договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.07.2016 № 7463, укладеного із орендодавцем державного майна - РВ ФДМУ по місту Києву, а саме систематичного невиконання орендарем зобов`язань щодо погашення сум заборгованості за користування орендованими приміщеннями, колегія суддів не бере до уваги доводи ТОВ "Лаян Віннер" про прийняття судами рішень про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі. Такі доводи скаржника є необґрунтованими та зводяться до незгоди із судовими рішеннями у справі.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ТОВ "Лаян Віннер" про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "Лаян Віннер" на судові рішення у справі, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав оскарження судових рішень, визначених заявником - залишити постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.20022 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 у справі без змін.

5.4. У зв`язку із тим, що Верховним Судом не було встановлено допущених судами попередніх інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права, та відсутності підстав для зміни чи відміни оскаржуваних рішень, підлягає поновленню дія рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 в частині розірвання спірного договору та зупинення виконання цього рішення в частині виселення відповідача зі спірного нежитлового приміщення, зупинена згідно з ухвалою касаційного суду від 17.10.2022.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309 314 315 317 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 у справі № 910/13166/21, відкрите з підстав, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 у справі № 910/13166/21 залишити без змін.

4. Поновити дію та виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 у справі № 910/13166/21.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак