№ 910/13614/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/13614/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Радченко О.П. (адвокат),

відповідача 1 - Пономаренко В.С. (самопредставництво),

відповідача 2 - Терембач О.С. (самопредставництво),

відповідача 3 - не з`явився,

відповідача 4 - не з`явився,

третьої особи 1 - не з`явився,

третьої особи 2 - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Зернова група Київ"

на ухвалу господарського суду міста Києва від 19.10.2021 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Зернова група Київ"

до: Фонду державного майна України;

Кабінету Міністрів України;

Міністерства економіки України;

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській і Житомирській областях;

про визнання протиправними й нечинними дій та наказів,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Міністерство аграрної політики та продовольства України;

мале приватне підприємство "Обрій".

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У серпні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю "Зернова група Київ" (далі - ТОВ "Зернова група Київ", позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, відповідач 1), Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, відповідач 2), Міністерства економіки України (далі - Міністерство, відповідач 3), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській і Житомирській областях (далі - РВФДМУ по Рівненській і Житомирській областях, відповідач 4) про визнання:

- протиправним та нечинним з моменту його видачі розпорядження КМУ від 20.11.2019 №1101-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна" в частині внесення до додатку "Перелік цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що передаються до сфери управління Фонду державного майна" позиції "00955791; Державне підприємство "Радивилівський комбінат хлібопродуктів";

- протиправними дії ФДМУ з прийняття до сфери свого управління цілісного майнового комплексу державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" та з проведення заходів, пов`язаних з його приватизацією;

- протиправними дії Міністерства (Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства) по переданню до сфери управління ФДМУ цілісного майнового комплексу державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів";

- протиправним та нечинним з моменту його видачі наказу ФДМУ від 28.12.2019 №1574 в частині включення єдиного майнового комплексу державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" до переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році;

- протиправним та нечинним з моменту його видачі наказу ФДМУ від 26.03.2020 №554 "Про прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів";

- протиправним та нечинним з моменту його видачі наказу ФДМУ від 06.01.2021 №5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році" в частині включення єдиного майнового комплексу державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" до переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році;

- протиправним та нечинним з моменту його видачі наказу №780 від 23.07.2021 РВФДМУ по Рівненській та Житомирській областях "Про затвердження протоколу засідання аукціонної комісії з продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів".

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2021 (суддя Удалова О.Г.) клопотання КМУ про закриття провадження у справі №910/13614/21 частково задоволено; на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) закрито провадження у справі №910/13614/21 у частині визнання протиправним та нечинним з моменту його видачі розпорядження КМУ від 20.11.2019 №1101-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна" в частині внесення до додатку "Перелік цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що передаються до сфери управління Фонду державного майна" позиції "00955791; державне підприємство "Радивилівський комбінат хлібопродуктів"; позивачу роз`яснено, що спір у частині вказаних позовних вимог підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

2.2. Ухвалу суду мотивовано тим, що вимога про визнання протиправним та нечинним з моменту його видачі розпорядження КМУ від 20.11.2019 №1101-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна" в частині внесення до додатку "Перелік цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що передаються до сфери управління Фонду державного майна" позиції "00955791; державне підприємство "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" (далі -Розпорядження №1101-р) має характер публічно-правового спору, а тому, така вимога не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 (колегія суддів: Руденко М.А., Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.), ухвалу господарського суду міста Києва від 19.10.2021 залишено без змін.

2.4. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказував на те, що Розпорядження №1101-р не стосується приватизації спірного державного майна - єдиного майнового комплексу державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів". За висновком суду апеляційної інстанції, аналіз положень частини першої статті 10 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" дає підстави дійти висновку, що першим етапом приватизації державного і комунального майна є формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації. Відповідно до положень статті 11 цього Закону ініціювати приватизацію об`єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб`єкти державної і комунальної власності або покупці. Розпорядження №1101-р не містить жодних посилань на те, що зазначені в ньому цілісні майнові комплекси державних підприємств передаються до сфери управління ФДМУ для їх подальшої приватизації. Початком процедури приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" є саме включення його до переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році (наказ ФДМУ від 28.12.2019 №1574), а не передача вказаного підприємства зі сфери управління одного державного органу до сфери управління іншого державного органу. При прийнятті Розпорядження №1101-р відповідач 2 діяв як суб`єкт управління об`єктами державної власності та виконував покладені на нього Законом України "Про управління об`єктами державної власності" публічно-владні управлінські функції. Самі лише посилання позивача на те, що приватизація спірного майна почалась з передачі вказаного підприємства з сфери управління одного державного органу до сфери управління іншого державного органу, не можуть бути підставою для розгляду позовних вимог про визнання Розпорядження №1101-р протиправним та нечинним з моменту його видачі в частині, саме в порядку господарського судочинства.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ "Зернова група Київ" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 19.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у справі №910/13614/21, справу в частині визнання протиправним та нечинним з моменту його видачі Розпорядження №1101-р передати для розгляду до суду першої інстанції.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга подана на підставі пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України.

4.1.2. Скаржник у своїй касаційній скарзі зазначає про те, що захищаючи свій майновий інтерес у процесі приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" позивач обрав спосіб захисту у формі визнання протиправними та нечинними з моменту їх видання розпорядження (в частині), наказів та дій відповідачів, пов`язаних із приватизацією ДП "Радивилівський комбінат хлібопродуктів". Розпорядження №1101-р в частині внесення до додатку "Перелік цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що передаються до сфери управління Фонду державного майна" позиції "00955791; державне підприємство "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" безпосередньо стосується приватизації і є однією із складових вимог, яка нерозривно пов`язана із іншими вимогами і яку не можливо розглядати окремо. За твердженням позивача, судами попередніх інстанцій не враховано, що саме на стадії ініціювання приватизації об`єкту можливий до виникнення спір, який і повинен розглядатися господарським судом за правилами господарського судочинства відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 20 ГПК України. Суди не взяли до уваги, що позивач не оскаржує Розпорядження №1101-р як акт індивідуальної дії, а захищає свій інтерес у процесі приватизації державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів".

4.1.3. Зокрема, ТОВ "Зернова група Київ" вказує на те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не містить посилання на норми матеріального права, які було застосовано судом для визначення характеру спірних правовідносин та на обставини, які були з`ясовані судом, а також на докази, досліджені судом і враховані при винесені ухвали.

4.1.4. Саме відсутність у Розпорядженні №1101-р вказівки на його ціль та мету прийняття і є обставиною, яка підлягала з`ясуванню судами першої та апеляційної інстанції для правильного визначення характеру спірних правовідносин. Водночас судами попередніх інстанцій не надано оцінки: пояснювальній записці Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України у пункті 2 якої необхідність прийняття Розпорядження обґрунтовується саме програмою діяльності КМУ та вказується конкретна ціль на досягнення якої приймається Розпорядження №1101-р; програмі діяльності КМУ, схваленій постановою Верховної Ради України від 04.10.2019 №188 - IX у якій розкривається ціль (проведення приватизації) та висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту Розпорядження №1101-р. Водночас без з`ясування обставин щодо цілей та мети прийняття Розпорядження №1101-р та, відповідно, дослідження доказів на підтвердження доводів позивача, висновки суду першої та апеляційної інстанції про те що оскаржуване розпорядження не стосується приватизації є передчасними.

4.1.5. Судами першої та апеляційної інстанції не враховано висновок, викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №805/2495/17, згідно з яким: "сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі".

4.1.6. За твердженням скаржника, саме виходячи з суті майнового інтересу, за захистом якого звернувся позивач (придбання цілісного майнового комплексу державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" шляхом участі у приватизації), характеру спірних правовідносин (спір щодо приватизації майна), змісту та юридичної природи обставин у справі (обставини справи свідчать, що спірні правовідносини виникли в процесі приватизації і оскаржувані акти стосуються приватизації державного майна) висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо публічно - правового характеру спору відносно визнання протиправним та нечинним Розпорядження №1101-р (в частині) є безпідставними.

4.1.7. Внаслідок неправильного застосування положень статей 2 4 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та порушення пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку щодо необхідності вирішення питання про закриття провадження у справі в цій частині.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Відповідачі своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористались.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

5.1. Предметом касаційного перегляду є ухвала господарського суду міста Києва від 19.10.2021 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021, якими на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України закрито провадження в частині розгляду позовних вимог про визнання протиправним та нечинним з моменту його видачі Розпорядження КМУ від №1101-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна" в частині внесення до додатку "Перелік цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що передаються до сфери управління Фонду державного майна" позиції "00955791; державне підприємство "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" у справі №910/13614/21.

5.2. Закриваючи провадження у даній справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при прийнятті Розпорядження №1101-р КМУ діяв як суб`єкт управління об`єктами державної власності та виконував покладені на нього Законом України "Про управління об`єктами державної власності" публічно-владні управлінські функції. Розпорядження №1101-р не містить жодних посилань на те, що зазначені в ньому цілісні майнові комплекси державних підприємств передаються до сфери управління ФДМУ для їх подальшої приватизації, а тому оспорюване розпорядження не можна вважати складовою частиною процедури приватизації державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів". Вимога про визнання протиправним та нечинним з моменту його видачі Розпорядження №1101-р в частині має характер саме публічно-правового спору та, відповідно, не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

5.3. Приписами частин першої та другої статті 300 ГПК передбачено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.4. Згідно з частиною шостою статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

5.5. З огляду на те, що касаційна скарга ТОВ "Зернова група Київ" не містить обґрунтування щодо порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції саме наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах, справа №910/13614/21 не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

5.6. Отже, у цій справі суд касаційної інстанції здійснює перевірку судових рішень, які переглядаються у касаційному порядку, щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права лише в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.7. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

5.8. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

5.9. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

5.10. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

5.11. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

5.12. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

5.13. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

5.14. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.15. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

5.16. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 (провадження №12-294гс18, пункт 4.11) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №646/6644/17 (провадження №14-352цс19, пункт 74) зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

5.17. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за приписами частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.

5.18. Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.

5.19. Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: він не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

5.20. Тож характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, як і предмет оскарження, вказують на юрисдикцію господарських судів у спорі.

5.21. Поряд з тим Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

5.22. У постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №800/301/16 було сформовано правовий висновок про те, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

5.23. Так предметом розгляду цього спору є вимоги позивача про визнання протиправними й нечинними дій та наказів які, на думку позивача, стосуються приватизації спірного державного майна - єдиного майнового комплексу державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів".

5.24. Отже, за змістом положень чинного законодавства (частина перша статті 20 ГПК України), справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду, віднесені до компетенції саме господарських судів.

5.25. Аналогічні положення містить також частина перша статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" яка встановлює, що спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому ГПК України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону.

5.26. Звертаючись до суду з даним позовом ТОВ "Зернова група Київ" посилається на те, що всі оспорювані накази, дії та Розпорядження стосуються приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів", а порушення прав позивача вбачається у тому, що останній мав намір прийняти участь у приватизації вказаного майна.

5.27. Поряд з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що Розпорядженням №1101-р цілісні майнові комплекси державних підприємств, установ та організацій за переліком згідно з додатком, у тому числі і державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів", передано із сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства до сфери управління Фонду державного майна.

5.28. Як встановлено судом апеляційної інстанції, жодних посилань на те, що вказані цілісні майнові комплекси державних підприємств передаються до сфери управління ФДМУ для їх подальшої приватизації Розпорядження №1101-р не містить.

5.29. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги колегія суддів виходить із того, що правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим урегульовано Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна".

5.30. Статтею 7 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено повноваження державних органів приватизації у сфері приватизації. Зокрема, відповідно до частини першої статті 7 цього Закону Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації. Державні органи приватизації здійснюють державну політику у сфері приватизації та діють на підставі Закону України "Про Фонд державного майна України", цього Закону, інших актів законодавства.

5.31. Згідно з частиною другою статті 7 цього Закону державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження: затверджують переліки об`єктів, що підлягають приватизації; класифікують об`єкти приватизації відповідно до цього Закону; приймають рішення про приватизацію об`єктів державної власності у випадках, установлених законодавством та інші.

5.32. Статтею 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" визначено, що Фонд держмайна є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

5.33. За приписами статті 4 цього Закону одним із завдань Фонду держмайна є управління об`єктами державної власності.

5.34. Відповідно до статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" до повноважень Фонду держмайна належить здійснення повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації та контроль діяльності підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; прийняття рішення про приватизацію; здійснення продажу державного майна в процесі його приватизації.

5.35. Частиною першою статті 10 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що порядок приватизації державного і комунального майна передбачає: формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта та у випадках, передбачених цим Законом, інформації про вивчення попиту для визначення стартової ціни; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; проведення у випадках, передбачених законом, аудиту, екологічного аудиту об`єкта приватизації; перетворення державного або комунального підприємства в господарське товариство у процесі приватизації у випадках, передбачених цим Законом; затвердження плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, у випадках, передбачених цим Законом, та його виконання; затвердження у випадках, передбачених цим Законом, умов продажу об`єктів приватизації, розроблених аукціонною комісією; опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об`єкта приватизації; проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу; опублікування інформації про результати приватизації; прийняття рішення про завершення приватизації.

5.36. Згідно з частинами першою - третьою, десятою статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" ініціювати приватизацію об`єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб`єкти управління об`єктами державної і комунальної власності або покупці. Перелік об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Фонду державного майна України. Переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом державного майна України.

5.37. З наведених норм убачається, що у правовідносинах приватизації саме ФДМУ виконує функції власника майна та вчиняє правочини, спрямовані на відчуження речових прав держави на майно іншим фізичним та юридичним особам.

5.38. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що саме після передачі цілісного майнового комплексу державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" до сфери управління ФДМУ останнім, як уповноваженим органом управління, і було ініційовано процедуру приватизації вказаного майна, а саме: включено його до переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році (наказ Фонду державного майна України від 28.12.2019 №1574).

5.39. Отже, з огляду на положення статей 1, 4, 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" та статей 10, 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", початком процедури приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" є саме включення цього підприємства до переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році, а не передача вказаного підприємства з сфери управління одного державного органу до сфери управління іншого державного органу.

5.40. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

5.41. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

5.42. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

5.43. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №805/2495/17-а викладено такий правовий висновок: "до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин".

5.44. У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №805/4506/16-а, від 27.06.2018 у справі №815/6945/16.

5.45. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

5.46. Беручи до уваги наведене вище й ураховуючи суть спірних правовідносин та правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що спір в частині позовних вимог про визнання протиправним Розпорядження №1101-р в частині не належить до юрисдикції господарських судів, оскільки Розпорядження №1101-р не стосуються приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" і відповідач 2 при прийнятті оскаржуваного розпорядження діяв як суб`єкт управління об`єктами державної власності та виконував покладені на нього Законом України "Про управління об`єктами державної власності" публічно-владні управлінські функції.

5.47. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судами було правильно застосовано положення процесуальної норми пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та нечинним з моменту його видачі розпорядження КМУ від 20.11.2019 №1101-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна" в частині внесення до додатку "Перелік цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що передаються до сфери управління Фонду державного майна" позиції "00955791; державне підприємство "Радивилівський комбінат хлібопродуктів".

5.48. Разом з тим, аргументи скаржника (пункт 4.1.4 постанови) фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

5.49. Верховний Суд зазначає, що фактично аргументи касаційної скарги зводяться до вільного тлумачення скаржником висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.04.2021 у справі №826/6795/17 і не спростовують обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанції.

5.50. Крім того, колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані ухвалу та постанову ухвалено судами попередніх інстанцій без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №805/2495/17, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам викладеним у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.2. Звертаючись з касаційною скаргою, ТОВ "Зернова група Київ" не спростувало наведених висновків та не довело неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих судових рішень.

6.3. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "Зернова група Київ" залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

7. Судові витрати

7.1. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на ТОВ "Зернова група Київ", оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Зернова група Київ" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 19.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2021 у справі №010/13614/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова