ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/13689/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Жайворонок Т.Є.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг"

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Канбуд"

до: ОСОБА_1 ;

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг"

про стягнення 16 357 389,43 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Канбуд" (далі - позивач, ТОВ "Канбуд") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг" (далі - відповідач 2, ТОВ "ФБХ") про стягнення солідарно з відповідачів 16 357 389,43 грн, з яких: 7 605 351,55 грн боргу та 8 752 037,88 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем 2 робіт за договором будівельного підряду від 18.08.2020 № 8360 та додатковими угодами до цього договору, авансування яких здійснено позивачем. Враховуючи невиконання відповідачем 2 зобов`язань за наведеним договором будівельного підряду та укладений між позивачем, відповідачем 2 та відповідачем 1 договору поруки від 18.08.2020, позивач заявив до стягнення солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 суму боргу за наведеним договором будівельного підряду та штраф за невиконання умов договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 (суддя Гумега О.В.) у справі № 910/13689/22 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з громадянина України ОСОБА_1 та ТОВ "ФБХ" на користь ТОВ "Канбуд" 7 605 351,55 грн (сім мільйонів шістсот п`ять тисяч триста п`ятдесят одну гривню 55 коп.) основного боргу, 8 752 037,88 грн (вісім мільйонів сімсот п`ятдесят дві тисячі тридцять сім гривень 88 коп.) штрафу.

Стягнуто з ТОВ "ФБХ" на користь ТОВ "Канбуд" 245 360,84 грн (двісті сорок п`ять тисяч триста шістдесят гривень 84 коп.) судового збору.

2. Стислий виклад судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 (колегія суддів у складі: Сибіга О.М., Кравчук Г.А., Палій В.В.) відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі № 910/13689/22 за апеляційною скаргою ТОВ "ФБХ" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023.

3. Стислий виклад вимог касаційної скарги

ТОВ "ФБХ" просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 та передати справу до Північного апеляційного господарського суду для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Скаржник, зокрема, зазначає про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме статтю 261 ГПК України.

В обґрунтування своєї позиції скаржник зазначає про те, що дата вручення судового рішення учаснику справ не може підтверджуватись поштовим відправленням, яке повернуте з відміткою про причини невручення "за закінченням терміну зберігання". Скаржник звертає увагу на те, що він фактично не був обізнаний з розглядом судом цієї справи за його участі, адже не отримував ні рішення суду першої інстанції, ні ухвал про повідомлення та виклики в судове засідання. Відповідно, строки на апеляційне оскарження рішення суду, скаржник просив обчислювати з дати ознайомлення з матеріалами справи, а саме з 21.06.2024.

5. Доводи інших учасників справи

ТОВ "Канбуд" надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника, просить залишити оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції без змін та відмовити в задоволенні касаційної скарги.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

Предметом касаційного оскарження є ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, з`ясуванню підлягає питання щодо наявності чи відсутності поважних причин пропуску встановленого законодавством строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду та правомірності застосування судом апеляційної інстанції зазначеної процесуальної норми.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.

У справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п.40, 41, від 03.04.2008).

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви № 17160/06 та N 35548/06, п. 34, від 20.06.2011).

Згідно з частиною першою статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 ГПК України (частина третя статті 256 ГПК України).

За змістом статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, скаржник має право подати клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду. При цьому саме по собі несвоєчасне отримання повного тексту рішення не свідчить про автоматичне продовження строку на апеляційне оскарження рішення.

Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 256 ГПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. Водночас, поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (близька правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №918/115/16, від 19.06.2018 у справі №912/2325/17, від 18.01.2019 у справі №921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі №926/1037-б/15, тощо).

Положення ГПК України не визначають вичерпного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

Отже, строк на апеляційне оскарження може бути поновлений за обґрунтованою заявою учасника провадження і лише з поважних причин, визнаних такими судом. У кожному конкретному випадку суд встановлює на підставі належних, допустимих та достовірних доказів поважність причин пропуску скаржником строку та ухвалює рішення щодо його поновлення чи відмову у його поновленні. Таким чином, саме на скаржника покладено обов`язок довести суду наявність поважних причин пропуску строку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, зокрема, в ухвалі про залишення без руху апеляційної скарги відповідача 2, та вбачається з матеріалів справи, рішення Господарського суду міста Києва ухвалено 26.06.2023, а повний текст складено 06.07.2023. Конверт з копією повного тексту рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі № 910/13689/22 надійшов на адресу Господарського суду міста Києва 15.08.2023 з зазначенням причини повернення "за закінченням терміну зберігання". Суд апеляційної інстанції зазначив про те, що враховуючи зазначені обставини, останнім днем двадцятиденного строку на оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 є 04.09.2023, проте з апеляційною скаргою скаржник звернувся 10.07.2024; ТОВ "ФБХ" не зазначено поважних підстав для поновлення строку на подання апеляційної скарги в порядку частини другої статті 256 ГПК України, тому колегія суддів апеляційної інстанції відмовила у задоволенні заяви про поновлення строку для подання апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024, апеляційну скаргу ТОВ "ФБХ" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі № 910/13689/22 залишено без руху та зазначено, що протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали ТОВ "ФБХ", має право усунути недоліки, а саме подати до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору та подати клопотання про поновлення пропущених строків на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції з викладеними причинами пропуску.

До Північного апеляційного господарського суду 23.07.2024 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції, в ухвалі про відмову у відкритті апеляційного провадження, зазначила, що скаржник аргументує підстави пропуску строку на апеляційне оскарження тим, що ознайомившись 21.06.2024 з матеріалами справи представником відповідача - 2 з`ясовано, що судова кореспонденція, яка направлялась відповідачу - 2 під час розгляду справи поверталась до суду без вручення адресату зокрема з відміткою про причини повернення: "неправильно зазначена (відсутня) адреса одержувача", "за закінченням терміну зберігання". Отже, як вважає скаржник, у справі має місце не лише неотримання відповідачем 2 судового рішення, а і його необізнаність про розгляд цієї справи.

Суд апеляційної інстанції зазначив про те, що згідно з відомостями на офіційному веб - сайті Міністерства юстиції України ТОВ "ФБХ" (код ЄДРПОУ 39115189) зареєстровано за адресою: Україна, 03115, місто Київ, Вулиця Феодори Пушиної, будинок 8 А, офіс 618. Також судом зазначено, що згідно відомостей на офіційному веб - сайті Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , який має статус відповідача 1 у даній справі, є кінцевим бенефіціарним власником та має відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу, а також прямий вирішальний вплив у ТОВ "ФБХ", яке має статус відповідача 2 у даній справі, та був обізнаний про перебіг справи №910/13689/22, оскільки його законний представник був присутнім у залі судового засідання 26.06.2023, згідно протоколу судового засідання від 26.06.2023 № 1659536 у справі № 910/13689/22, під час оголошення вступної та резолютивної частини оскаржуваного рішення, докази чого наявні у матеріалах справи.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що пропуск строку на апеляційне оскарження залежав не від об`єктивних причин, а від суб`єктивних чинників, які особа, що звернулась із апеляційною скаргою, могла і повинна була уникнути під час звернення з апеляційною скаргою.

З огляду на наведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ФБХ" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 261 ГПК України.

Врахувавши встановлені у справі обставини та доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, діяв відповідно до вимог ГПК України та у межах повноважень, передбачених процесуальним законом, з огляду на таке.

Питання про поважність причин пропуску процесуального строку, в розумінні статті 86 ГПК України, вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню із скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки, в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Звернення з апеляційною скаргою є суб`єктивною дією скаржника, який зацікавлений в апеляційному перегляді судового рішення та залежить від його волевиявлення.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

Частиною четвертою статті 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вказані вище обставини, суд апеляційної інстанції визнав неповажними наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Пропуск процесуального строку - є юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.

Відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є змагальність сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно з вимогами статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд у контексті доводів касаційної скарги зазначає також, що правила вручення судового рішення регламентовані положеннями статті 242 ГПК України.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина шоста статті 242 ГПК України).

Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Оскільки станом на дату ухвалення рішення у даній справі сторони не зобов`язані були реєструвати електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд першої інстанції відповідно до вимог статті 242 ГПК України направив рішення у справі відповідачу 2 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Виходячи зі змісту статей 120 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила № 270), у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 тощо.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20 тощо).

Колегія суддів також звертає увагу на те, що в пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв`язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦК України).

ЄСПЛ зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003, заяви № 69829/01, № 2672/03).

Разом з цим, відповідно до положень статті 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/638/22.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, копія повного тексту рішення надсилалася господарським судом першої інстанції рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу ТОВ "ФБХ", яка зазначена у позовній заяві та містилася на офіційному веб - сайті Міністерства юстиції України, а саме: 03115, місто Київ, вул. Феодори Пушиної, будинок 8 А, офіс 618. Проте, конверт з копією повного тексту рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі № 910/13689/22 надійшов на адресу Господарського суду міста Києва з зазначенням причини повернення "за закінченням терміну зберігання".

Суд також звертає увагу на те, що ТОВ "ФБХ" у своїй касаційній скарзі зазначає адресу ТОВ "ФБХ": 03115, місто Київ, вулиця Феодори Пушиної, будинок 8 А, офіс 618, тобто аналогічну тій, яка зазначена у позовній заяві, та на яку було надіслано копію судового рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, що повернуто органами зв`язку з позначкою, зокрема, "за закінченням терміну зберігання", з урахуванням конкретних обставин справи може вважатися належними доказами про виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасника судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Схожий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/638/22.

Колегія суддів також наголошує, що вирішення питання про можливість поновлення строку на апеляційне оскарження має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи.

Верховний Суд також звертає увагу, що суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства. Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Колегія суддів відзначає, що доводи скаржника фактично зводяться до заперечень обставин, встановлених судом апеляційної інстанції (зокрема щодо обставин направлення/отримання рекомендованого поштового відправлення з судовим рішенням відповідачем 2), що не може бути належним обґрунтуванням для висновку поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду. Близька за змістом правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 04.11.2024 у справі № 910/2552/23, за участі тих же сторін, де апеляційним господарським судом також відмовлено скаржнику у відкритті апеляційного провадження.

Статтею 261 ГПК України передбачено, зокрема, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Отже, суд апеляційної інстанції мав передбачені процесуальним законодавством підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження у порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої статті 261 ГПК України.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, дійшла висновку, що ухвала Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 у справі прийнята відповідно до фактичних обставин справи, з дотриманням норм процесуального права і підстави для її зміни або скасування відсутні.

Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не отримали підтвердження під час касаційного перегляду судового рішення та не можуть бути підставою для скасування ухвали апеляційного господарського суду.

За наведених обставин, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України, оскільки відповідач 2 не довів існування поважних причин, що зумовили пропуск процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та об`єктивно свідчили би про неможливість своєчасного звернення з апеляційною скаргою.

З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведених у цій постанові міркувань, беруться до уваги Касаційним господарським судом.

Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа "Рябих проти Росії", заява № 52854/99), існування яких скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (рішення від 28.10.2020 №4241/03, §54, ЄСПЛ) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Суд вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують того, що ухвала суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм процесуального права, а отже підстав для її зміни чи скасування немає.

9. Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг" залишити без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 у справі № 910/13689/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Жайворонок