ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/14517/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н.О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Ялова О. О. (адвокат),

відповідача - Копанчука М. В. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 (суддя Кирилюк Т. Ю.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 (судді: Кравчук Г. А. - головуючий, Чорногуз М. Г., Коробенко Г. П.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД"

до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

про визнання договору недійсним.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" (далі - ТОВ "Софа ЛТД", Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", Банк) про визнання недійсним договору поруки від 25.10.2016 № 4Ф15102И/П (далі - договір).

2. Позов обґрунтовано, з посиланням на статті 203 215 229 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тим, що оспорюваний правочин укладено за наслідками введення позивача в оману, оскільки відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням попереднього боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукало позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та договорів поруки, зокрема, і оспорюваного.

У зв`язку з укладенням договору поруки позивач мав намір отримати прибуток за рахунок інших майнових забезпечень основного зобов`язання. Однак, після здійснення погашення заборгованості боржника, в тому числі за рахунок отриманого у Банку кредиту, йому не було передано документів, необхідних для реалізації набутих прав за основним зобов`язанням. На думку ТОВ "Софа ЛТД", зазначене унеможливлює отримання прибутку. Відсутність зазначених договорів забезпечення, на переконання позивача, має істотне значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки і підтверджує факт обману позивача. За твердженнями позивача, якщо б на момент укладання договору поруки він знав про відсутність забезпечень, то не укладав би ані кредитний договір, ані договори поруки з відповідачем.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Судові рішення мотивовано тим, що позивачем не надано належних та достатніх у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні спірного договору поруки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі ТОВ "Софа ЛТД" просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 щодо застосування положень частин 2, 5 статті 236 ГПК України.

При цьому скаржник наголошує, що необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно (ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення останнім наведених положень статті 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на пункт 3 частини 3 статті 310 ГПК України, а саме судом першої інстанції необґрунтовано відхилено клопотання позивача про витребування доказів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. АТ КБ "Приватбанк" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Софа ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 у справі № 910/14521/21 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 17.01.2023.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. 25.10.2016 між Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "Приватбанк", найменування якого змінено на АТ КБ "Приватбанк" (банк) та ТОВ "Софа ЛТД" (позичальник) укладено кредитний договір № 4С16102Г, відповідно до якого позивачу надано кредит у сумі 4 305 119 314,05 грн.

10. У цей же день, 25.10.2016 між позивачем та відповідачем укладено і оспорюваний договір поруки № 4Ф15102И/П, за умовами якого:

- позивач зобов`язався відповідати перед відповідачем за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фобург" своїх зобов`язань за кредитним договором від 16.12.2015 № 4Ф15102И з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (пункт 1);

- поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору (пункт 2);

- у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору (пункт 4);

- у випадку невиконання боржником обов`язку пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (пункт 5);

- поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору (пункт 6);

- у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель дійшли згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (пункт 7);

- до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (пункт 8);

- у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в письмовій вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором (пункт 9);

- кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором (пункт 10);

- цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 11);

- дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін (пункт 14);

- цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.06.2016, укладеної сторонами (пункт 17).

11. Як стверджував позивач, суттєвою передумовою укладання договорів поруки (у т.ч. оспорюваного) було надання йому відомостей щодо багатократного забезпечення виконання боржниками своїх зобов`язань. При цьому обов`язковою умовою, на якій наполягав позивач, було набуття ним прав на активи, що забезпечували зобов`язання попередніх боржників перед Банком.

Позивач зазначає, що дії ТОВ "Софа ЛТД" із отримання кредитних коштів за кредитним договором від 25.10.2016 № 4С16102Г були направлені на залучення коштів для погашення зобов`язань інших боржників відповідача (в тому числі Товариства з обмеженою відповідальністю "Фобург") в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.

На переконання позивача, Банк ввів в оману Товариство про існування в нього договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників, у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з ним пов`язаних між собою кредитного договору від 25.10.2016 № 4С16102Г та договорів поруки, у тому числі оспорюваного договору. У позовній заяві зазначено, що у разі якби позивач знав про відсутність таких забезпечень, він не вчинив би оспорюваний правочин.

З огляду на наведене, на думку позивача, оспорюваний договір укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема договір є таким, що вчинений у зв`язку з введенням позивача в оману, що є підставою для визнання такого договору недійсним на підставі частини 1 статті 230 ЦК України.

Позиція Верховного Суду

12. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

13. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

14. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

15. При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

16. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

17. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

18. Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, з огляду на таке.

19. Так, у справі № 910/18007/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" до Банку про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016 № 4М14109Д/П, на яку скаржник посилається в обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд скасував рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що позивач звертався до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування доказів - належним чином посвідченої копії рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яке, на думку позивача, має суттєве значення для вирішення справи, оскільки містить відомості про її обставини і позивач не міг його отримати самостійно, оскільки воно містить банківську таємницю (стаття 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Однак, у рішенні місцевого господарського суду відсутні будь-які відомості щодо розгляду такого клопотання. Про наведене позивачем (скаржником) зазначалося і в апеляційній скарзі, проте апеляційним господарським судом таке клопотання також не розглянуто по суті.

Тобто підставою для скасування Верховним Судом ухвалених у справі № 910/18007/19 рішень судів попередніх інстанцій було порушення норм процесуального права.

20. Водночас у справі, яка розглядається (№ 910/14517/21), місцевим господарським судом було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів з підстав недотримання статей 80 81 ГПК України, про що зазначено у рішенні від 07.12.2021

21. Отже, висновки у справі № 910/18007/19 та у справі № 910/14517/21 щодо застосування процесуальних норм права зроблені Верховним Судом за різних встановлених судами обставин при розгляді клопотання про витребування доказів, що свідчить про неподібність правовідносин у справі, на яку посилається скаржник, та цій у справі.

22. Оскільки доводи скаржника про неврахування апеляційним господарським судом відповідних висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, не знайшли свого підтвердження, то касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

23. Скаржник, оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням на пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає про те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач подав клопотання про витребування доказів, за змістом якого позивач просив суд витребувати у відповідача оригінали (для огляду) та посвідчені копії таких документів:

- Рішення Правління Національного Банку України від 05.10.2016 № 323/БТ;

- кредитний договір від 16.12.2015 № 4Ф15102И з додатковими угодами до нього;

- посвідчені копії документів на переказ за зазначеним кредитним договором, у тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів;

- інформацію за зазначеним кредитним договором про всі нараховані та сплачені кошти (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше);

- інформацію про наявність або відсутність заборгованості за зазначеним кредитним договором станом на 26.10.2016 та на 30.06.2021, з зазначенням, яка саме заборгованість наявна (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше);

- у разі наявності заборгованості за зазначеним договором - надати розрахунок заборгованості станом на 30.06.2021;

- інформацію про бухгалтерський облік за зазначеним кредитним договором станом на 26.10.2016 та на 30.06.2021;

- інформацію, чи наявна за зазначеним кредитним договором заборгованість із сплати винагороди за користування кредитом, розрахована за формулою, визначеною в договорі, у відповідності до курсу гривні відносно долару США;

- у разі наявності за зазначеним кредитним договором заборгованість із сплати винагороди за користування кредитом, розрахованої за формулою, визначеною в договорі, відповідно до курсу гривні відносно долару США - надати розрахунок заборгованості за кожним зазначеним кредитним договором, станом на 30.06.2021;

- копію рішення кредитного комітету ПАТ КБ "Приватбанк" відносно винагороди за користування кредитом, розрахованої за формулою, визначеною в договорі, відповідно до курсу гривні відносно долару США;

- інформацію, чи подавав AT КБ "Приватбанк" позови про визнання зазначених кредитних договорів недійсними повністю або в частині, коли саме, результати розгляду справ.

24. Скаржник наголошує, що зазначені докази він просив витребувати з метою повного всебічного дослідження обставин справи та прийняття судом обґрунтованого, законного рішення, позаяк кредитний договір та інформація (у вигляді бухгалтерської документації) з його виконання є важливим доказом у справі, оскільки підтверджуватиме наведені у позові доводи позивача про те, що ним було виконано обов`язки поручителя в повному обсязі та відповідно до договору поруки №4Ф15102И.

25. Крім того, на думку скаржника, з огляду на те, що рішення Правління Національного Банку України від 05.10.2016 № 323/БТ та кредитні договори "старих Боржників" з інформацією (у вигляді бухгалтерської документації) з їх виконання містять дані про предмет доказування, знаходиться у володінні відповідача, можуть містити інформацію, яка становить банківську таємницю та охороняється законом, що унеможливлює самостійне їх подання Товариством, позивач не мав змоги надати суду ні оригінал, ні копію такого письмового доказу самостійно, однак, суд першої інстанції безпідставно відхилив зазначене клопотання позивача про витребування доказів, чим допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

26. Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.

27. Статтею 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

28. Згідно із частиною 1 статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (частина 2 статті 81 ГПК України).

29. Місцевим господарським судом було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів з підстав недотримання статей 80 81 ГПК України, про що зазначено у рішенні від 07.12.2021.

30. Разом з тим, із доводів, викладених у касаційній скарзі, за встановлених судами обставин справи щодо мети отримання кредиту Товариством за кредитним договором від 25.10.2016 № 4С16102Г - фінансування поточної діяльності, не вбачається, що зазначені документи мають значення для правильного вирішення справи № 910/14517/21.

31. Незгода позивача з рішенням суду щодо відмови у задоволенні цього клопотання не свідчить про прийняття судами рішень з порушенням норм процесуального права та не є підставою для їх скасування з цих причин.

32. Водночас, наявні в матеріалах справи докази, які були оцінені судами згідно зі статтею 86 ГПК України, були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі відповідно до вимог статті 236 ГПК України.

З урахуванням викладеного, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд згідно із частиною третьою статті 310 ГПК України, на яку скаржник посилається в обґрунтування безпідставності залишення судом без задоволення клопотання позивача про витребування доказів.33. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Висновки Верховного Суду

34. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

35. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження, оскільки правовідносини у цій справі, що переглядається, та справі № 910/18007/19, на яку посилається скаржник, не є подібними, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства в цій частині.

36. В той же час стаття 296 ГПК України встановлює, що якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

37. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

38. За змістом частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

39. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, як наслідок, оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права і без порушень норм процесуального права.

40. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

41. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних рішення та постанови.

Розподіл судових витрат

42. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" у частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" у частині підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021, постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 у справі № 910/14517/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай