ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 910/14591/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Бакуліна С.В.,Селіваненко В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорт В.В.,

за участю представників:

позивача - Хланя В.М.,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова»

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Грек Б.М., судді - Шапран В.В., Хрипун О.О.)

від 12.07.2022,

за позовом Міністерства оборони України

до Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова»

про стягнення неустойки,

В С Т А Н О В И В:

у вересні 2021 року Міністерство оборони України звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 4 477 632,88 грн, з яких 2 772 000,00 грн - пеня за порушення строків надання послуг, 1 540 000,00 грн - штраф за прострочення надання послуг понад 30 днів, 165 632,88 грн - штрафні санкції за порушення терміну погашення попередньої оплати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач належним чином не виконав державний контракт на виконання робіт (надання послуг) за державним оборонним замовленням № 370/3/5/2/1/59 від 09.12.2020 (з урахуванням додаткових угод до нього), а саме: прострочив надання послуг з ремонту і технічного обслуговування одного виробу на 25 днів, одного - на 30 днів, а двох виробів - на 31 день, а тому до нього підлягає застосуванню відповідальність згідно з ст. ст. 230 231 ГК України, п. 7.2 вказаного контракту. Також після одержання від позивача попередньої оплати у загальній сумі 26 400 000,00 грн за платіжними дорученнями № 370/3/979 від 29.12.2020, № 370/3/119 від 14.05.2021 відповідач не надав звітних документів до 30.06.2021, які підтверджують фактичне надання послуг на суму попередньої оплати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 позов задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» на користь Міністерства оборони України 800 000,00 грн штрафних санкцій, 64 680,00 грн судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При вирішенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання за контрактом, а тому з нього на користь позивача необхідно стягнути 2 772 000,00 грн пені та 1 540 000,00 грн штрафу відповідно до п. 7.2 контракту.

При цьому, суд першої інстанції, врахувавши розмір простроченого зобов`язання, відсутність доказів заподіяння відповідачем позивачу збитків, а також, щоб сума штрафних санкцій не перевищувала розмір рентабельності підприємства, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, зменшив суму штрафних санкцій (пені та штрафу) за прострочення надання послуг до 800 000,00 грн на підставі ст. 233 ГК України, ст. 616 ЦК України.

Також суд першої інстанції відмовив у стягненні 165 632,88 грн штрафних санкцій за несвоєчасне надання звітних документів, розрахованих від суми неповернутих коштів попередньої оплати (її частини).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 змінено рішення суду першої інстанції.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 4 312 000,00 грн штрафних санкцій та судовий збір.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно зменшив стягнення з відповідача штрафних санкцій, не дотримався балансу інтересів сторін, не врахував, що для позивача використання результату отриманого за контрактом не становить комерційний інтерес, а спрямоване на виконання покладених на нього повноважень - державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань. На думку апеляційного господарського суду, порушення строків виконання державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому.

29.07.2022 ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» подало касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022, в якій просить вказану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 залишити в силі.

Підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує про прийняття судом апеляційної інстанції постанови без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 15.01.2015 у справі № 910/23600/13, у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц, від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17, від 19.09.2019 у справі № 907/532/18, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 24.07.2019 у справі № 911/1608/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та у постанові Вищого господарського суду України від 19.05.2016 у справі № 904/4950/15. Стверджує, що судом апеляційної інстанції неправильно визначено дату початку нарахування пені - 30.05.2021 та дату завершення її нарахування - 30.06.2021, а також неправомірно стягнуто штраф у сумі 1 540 000,00 грн, адже термін прострочення не перевищував 30 днів. Посилається на постанову Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) та на висновок Харківської торгово-промислової палати № 309/63.01-6 від 29.07.2021, як на підставу для зменшення розміру штрафних санкцій. Вказує на неврахування апеляційним господарським судом того, що розмір стягнутих штрафних санкцій (4 312 000,00 грн) більше, ніж у три рази перевищує розмір рентабельності підприємства за вказаним контрактом; відповідач є суб`єктом господарювання державного сектору економіки, який створений та діє на базі відокремленої частини державної власності та переданий в управління Державного концерну «Укроборонпром», віднесений до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. На думку відповідача, судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки доводам та доказам відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій, не враховано причин неналежного виконання відповідачем свого зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, поведінку відповідача, а також те, що на час звернення до суду, послуги за контрактом надані та прийняті позивачем.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін з підстав, вказаних у відзиві. Зокрема, стверджує, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19. Стверджує про правильність здійсненого судом апеляційної інстанції перерахунку пені. Вважає, що наданий відповідачем висновок Харківської торгово-промислової палати № 309/63.01-6 від 29.07.2021 не є підставою для звільнення підприємства від відповідальності за порушення строків надання послуг з ремонту за контрактом та продовження строків надання послуг за ним. Зазначає, що на момент укладення контракту в Україні вже був встановлений карантин і введені відповідні карантинні заборони та обмеження відповідно до Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а тому відповідач, підписуючи вказаний контракт, повинен був усвідомлювати що в країні діють обмеження і відразу планувати свої виробничі можливості з урахуванням можливих змін та ускладнень, викликаних коронавірусними обмеженнями. Посилання відповідача на надмірну тяжкість штрафних санкцій є лише способом уникнути відповідальності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині залишення рішення суду першої інстанції без змін ніким не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається в цій частині з огляду на вимоги ст. 300 ГПК України.

Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції в частині зміни рішення суду першої інстанції та стягненні штрафних санкцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 09.12.2020 між Міністерством оборони України (замовник) та Державним підприємством «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» (виконавець) було укладено державний контракт на виконання робіт (надання послуг) за державним оборонним замовленням № 370/3/5/2/1/59, з урахуванням додаткових угод до нього, за умовами якого відповідач зобов`язувався виконати роботи (надати послуги) з ремонту і технічного обслуговування виробів за номенклатурою, етапами, в обсягах та у строки, зазначені у календарному плані виконання робіт (надання послуг) (додаток № 1 до контракту), що є невід`ємною частиною цього контракту, а позивач - прийняти через 85 військове представництво та вантажоодержувача та оплатити вартість виконаних робіт на умовах контракту.

Згідно з п. 2.18 контракту за письмовим погодженням між сторонами, відповідно до належним чином оформленого рішення Міністерства оборони України, замовник має право здійснювати попередню оплату в розмірі 60% від вартості послуг за контрактом на строк до дев`яти місяців, але не пізніше терміну надання послуг за контрактом які зазначені у календарному плані надання послуг.

Попередня оплата здійснюється на підставі рахунку, наданого виконавцем.

Відповідно п. 4.1 контракту строк виконання робіт (надання послуг) в цілому або кожного їх етапу визначається календарним планом надання послуг.

Згідно з календарним планом (додаток № 1 до контракту) строк надання послуг встановлений до 30.05.2021, а термін надання звітних документів - до 30.06.2021.

У п. 11.1 контракту сторони досягли згоди щодо його строку дії - з моменту підписання сторонами і до 31.12.2021, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актами приймання-передачі виробів № 1 від 24.06.2021, № 2 від 29.06.2021, № 3 від 30.06.2021, № 4 від 30.06.2021, актами приймання наданих послуг з ремонту виробів № 1, № 2, № 3, № 4 від 30.07.2021 підтверджується факт надання відповідачем позивачу обумовлених контрактом послуг.

Позивач вказує, що відповідач прострочив виконання свого зобов`язання за контрактом № 370/3/5/2/1/59 від 09.12.2020 та, що до нього підлягає застосуванню відповідальність у вигляді стягнення штрафних санкцій.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

За ст. 11 ЦК України зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За приписами ст. ст. 509 526 ЦК України, ст. ст. 173 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання (ст. 610 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, сторонами у контракті № 370/3/5/2/1/59 було погоджено строк надання послуг саме до настання певного терміну - 30.05.2021 (ч. 2 ст. 252 ЦК України), а тому останнім днем виконання такого зобов`язання був день, що передував цьому терміну, тобто 29.05.2021 (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.05.2018 у справі № 918/337/17, від 26.07.2018 у справі № 910/23359/15).

Надавши належну оцінку наявним у матеріалах справи документам, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про прострочення з 30.05.2021 виконання відповідачем свого зобов`язання за контрактом № 370/3/5/2/1/59 (щодо першого вибору, переданого за актом № 1 від 24.06.2021, на 25 днів; щодо другого виробу, переданого за актом № 2 від 29.06.2021, на 30 днів; щодо 3, 4 виробів, переданих за актами № 3, 4 від 30.06.2021 - на 31 день).

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України).

За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у п. 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Завданням неустойки є сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

У п. 7.2 контракту № 370/3/5/2/1/59 сторони досягли згоди, що за порушення строків надання послуг виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості надання послуг з виконання робіт з ремонту виробів (враховуючи ПДВ), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки ремонту виробів та надання послуг з виконання робіт з ремонту виробів, а також за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.

Встановивши прострочення виконання відповідачем свого зобов`язання за контрактом № 370/3/5/2/1/59 та наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафу і пені згідно з п. 7.2 контракту № 370/3/5/2/1/59, здійснивши власний їх перерахунок, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2 772 000,00 грн пені (44 000 000, 00 грн - вартість наданих послуг * 0,1 % (розмір встановлений у п. 7.2 контракту) * 25 днів прострочення + 33 000 000,00 грн - вартість наданих послуг * 0,1 % (розмір встановлений у п. 7.2 контракту) * 30 днів прострочення + 22 000 000,00 грн - вартість наданих послуг * 0,1 % (розмір встановлений у п. 7.2 контракту) * 31 днів прострочення) та 1 540 000,00 грн штрафу (22 000 000,00 грн - вартість наданих послуг, в яких допущено прострочення понад 30 днів * 7% (розмір встановлений у п. 7.2 контракту).

У відзиві відповідач просив зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій на 99%.

Суди обох інстанцій по різному визначилися з питанням зменшення заявлених позивачем штрафних санкцій.

Суд першої інстанції вказав на необхідність їх зменшення та стягнення з відповідача на користь позивача 800 000,00 грн штрафних санкцій.

Натомість, суд апеляційної інстанцій вказав на відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій на підставі ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та стягнув з відповідача на користь позивача 2 772 000,00 грн пені та 1 540 000,00 грн штрафу.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій з огляду на таке.

Право суду зменшити розмір штрафних санкцій закріплено в ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20).

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Зменшивши розмір штрафних санкцій (штрафу і пені) до 800 000,00 грн, що становить 81,45 % від заявлених штрафних санкцій, суд першої інстанції не дотримався справедливого балансу інтересів сторін, не врахував що відповідач уклав вказаний контракт, зокрема з метою одержання прибутку, що вказаний випадок (порушення відповідачем умов контракту) не є винятковим з огляду на встановлені обставини справи; застосував до відповідача відповідальність не пропорційну вчиненому порушенню зобов`язання, тобто неправильно застосував положення ч. 3 ст. 551 ЦК України до спірних правовідносин. Зменшивши стягнення штрафних санкцій на 81,45 % суд першої інстанції не дотримався принципів справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, врахував лише інтереси відповідача.

Також судом першої інстанції не було враховано такого.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Укладаючи контракт сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за контрактом, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені контрактом строки надання послуг.

Оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за контрактом, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором (аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суд від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21).

Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.

Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.

Основи організації оборони та повноваження державних органів по її забезпеченню, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України «Про оборону України».

Статтею 3 Закону України «Про оборону України» встановлено, що підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого часу включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст. 3 та ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оборону України», Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26.11.2014 є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення до життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.

Невиконання чи порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому та на репутацію Міністерства оборони України (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суд від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21).

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд першої інстанції помилково не взяв до уваги, що спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду; забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони держави. Водночас, неналежне виконання своїх зобов`язань відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про особливий період, в якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов`язання із визначеними в контракті умовами щодо ремонту військової техніки, має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію Міністерства оборони України.

Також, суд першої інстанції послався на ст. 616 ЦК України, як на правову підставу для зменшення штрафних санкцій, однак не врахував, що вказана стаття дає право суду зменшити розмір неустойки у випадку, якщо порушення зобов`язання сталось з вини кредитора (чого судом першої інстанції не було встановлено), а не з вини боржника.

На відміну від суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, врахувавши, що для позивача використання результатів отриманого за контрактом не становить комерційний інтерес, а спрямоване на виконання покладених на нього повноважень - державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань, а порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороздатності держави, встановивши відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій згідно з ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, правомірно змінив рішення суду першої інстанції та стягнув з відповідач на користь позивача 2 772 000,00 грн пені та 1 540 000,00 грн штрафу згідно з п. 7.2 контракту № 370/3/5/2/1/59.

У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає про прийняття судом апеляційної інстанції постанови без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 15.01.2015 у справі № 910/23600/13, у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц, від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17, від 19.09.2019 у справі № 907/532/18, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 24.07.2019 у справі № 911/1608/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та у постанові Вищого господарського суду України від 19.05.2016 у справі № 904/4950/15.

Щодо вказаної підстави касаційного оскарження необхідно зазначити таке.

У постанові Верховного Суду України від 15.01.2015 у справі № 910/23600/13 міститься висновок про те, що день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені та штрафу.

Суд апеляційної інстанції не приймав оскаржуване судове рішення всупереч цій постанові, адже як вбачається із наданого позивачем розрахунку штрафних санкцій (а.с. 7, т. 1) фактичний день наданих послуг не враховувався, а розрахунок здійснювався з 30.05.2021 до 23.06.2021 - за актом № 1 від 24.06.2021; з 30.05.2021 до 28.06.2021 - за актом № 2 від 29.06.2021 та з 30.05.2021 до 29.06.2021 - за актами № 3, № 4 від 30.06.2021.

Щодо посилань скаржника на інші постанови Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно зазначити таке.

Верховний Суд у постановах від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц, від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17, від 19.09.2019 у справі № 907/532/18, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 24.07.2019 у справі № 911/1608/18 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вирішували питання можливості зменшення неустойки на підставі аналізу конкретної ситуації, на підставі наданих сторонами доказів згідно з ст. 86 ГПК України.

Зменшення розміру неустойки є правом суду і було реалізоване у вказаних скаржником справах за наслідками оцінки обставин кожної конкретної справи, які не є подібними з встановленими обставинами у справі № 910/14591/21.

Щодо посилання на постанову Вищого господарського суду України від 19.05.2016 у справі № 904/4950/15, то вона не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Отже, відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції згідно з п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо посилань відповідача на постанову Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) та на висновок Харківської торгово-промислової палати № 309/63.01-6 від 29.07.2021, як на підставу для зменшення розміру штрафних санкцій, необхідно зазначити таке.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин, який неодноразово продовжувався.

Отже станом на момент укладення контракту № 370/3/5/2/1/59 від 09.12.2020 вже діяли карантині обмеження, запроваджені постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020, а тому відповідач, укладаючи вказаний контракт, мав усвідомлювати існування цих обмежень і відразу планувати свої виробничі можливості з урахуванням можливих змін та ускладнень, викликаних коронавірусними обмеженнями.

Щодо посилань на висновок Харківської торгово-промислової палати № 309/63.01-6 від 29.07.2021, необхідно зазначити, що згідно з ним для ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» відбулись об`єктивні обставини, які істотно ускладнили та відтермінували на 4 місяці своєчасне виконання зобов`язання за державним контрактом на виконання робіт (надання послуг) за державним оборонним замовленням № 370/3/5/2/1/59 від 09.12.2020, укладеним з Міністерством оборони України (а.с. 121-127, т. 1).

Проте, висновок торгово-промислової палати не може вважатися беззаперечним доказом, зокрема існування об`єктивних обставин, які істотно ускладнили виконання зобов`язання за контрактом, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Визнання висновку торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування відповідних обставин без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17).

Оцінивши наявні в матеріали справи докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, суд апеляційної інстанції не встановив існування об`єктивних обставин, які перешкоджали відповідачу виконати свої зобов`язання у строк, погоджений сторонами у контракті.

Отже, вказаний висновок не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків надання послуг з ремонту за державним контрактом чи продовжувати строки надання послуг за ним.

Решта доводів в касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на встановлені ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині прийнята з додержанням вимог матеріального і процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, а тому підстав для її скасування в оскаржуваній частині немає.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 липня 2022 року у справі № 910/14591/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді С. Бакуліна

В. Селіваненко