№ 910/14623/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/14623/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Павліченко Л.М. (адвокат)

відповідача - Колганова Ю.М. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2022 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2022

за позовом акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз"

до акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про зобов`язання вчинити дії.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (далі - АТ "Рівнегаз", позивач) звернулось до суду з позовом до акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", відповідач) про зобов`язання вчинити дії, а саме: внести зміни в договір оренди газопроводів та споруд на них від 01.10.2004 №14/1291/04 (далі - договір оренди), виклавши його в редакції додаткової угоди №2 до договору оренди, наданій в позовній заяві.

1.2. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір оренди на сьогодні суперечить вимогам чинного законодавства, тому правовідносини між AT "Рівнегаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" не можуть продовжуватись на підставі договору оренди. А у зв`язку з безпідставною відмовою відповідача на зміну договору оренди та на приведення його у відповідність до Кодексу газорозподільних мереж, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 08.02.2022 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 (колегія суддів: Ткаченко Б.О., Зубець Л.П., Алданова С.О.) позов задоволено повністю.

Внесено зміни в договір оренди, якими викладено його в редакції додаткової угоди №2 до договору оренди, наданій в позовній заяві.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Відповідач, не погоджуючись з судовим рішенням попередніх інстанцій, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати, і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Судові витрати за подання апеляційної і касаційної скарги скаржник просить покласти на позивача.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга подана відповідачем на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносин, оскільки на думку скаржника, "в судовому порядку договір оренди не було зміненого на договір надання послуг шляхом укладення додаткових угод".

4.3. Скаржник, зокрема, зазначає також, що:

- предмет та ціна додаткової угоди №2 сторонами не погоджено, як не погоджено і строків дії додаткової угоди;

- посилання позивача на Кодекс ГРМ щодо обов`язку власника газорозподільної системи укласти з Оператором ГРМ договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування, то таке посилання є необґрунтованим в силу того, що положення Закону України "Про ринок природного газу" мають вищу юридичну силу порівняно з положеннями Кодексу ГРМ;

- договори, наведені у додатках 3-5 Кодексу ГРМ, не є примірними або типовими, не є договорами приєднання, а тому сторони мають визначати зміст договорів на основі вільного волевиявлення;

- запропонована позивачем додаткова угода № 2 не може бути укладена в судовому порядку з посиланням на частину третю статті 179 Господарського кодексу України;

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та необґрунтованість, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5.2. Відповідно до частини восьмої статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

5.3. Відзив поданий у межах строку, визначеного частиною восьмою статті 165 ГПК України, й прийнятий Судом до розгляду.

5.4. Відповідач у своїй відповіді на відзив не погоджується з аргументами позивача про наявність одночасно чотирьох умов для зміни договору в судовому порядку, вказуючи на те, що прийняття Кодексу ГРМ не погіршує майнові інтереси позивача порівняно з тим, на що він розраховував при укладенні договору. Відповідач вважає, що наведені у відзиві на касаційну скаргу справи не є аналогічними, а тому не містять висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

5.5. AT "Рівнегаз" у своїх додаткових поясненнях звертає увагу, зокрема, на:

- постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі №925/916/17;

- постанову Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №910/21466/17;

- постанову Вищого господарського суду України від 09.07.2015 у справі №910/12806/14;

- постанову Вищого господарського суду України від 09.07.2015 у справі №910/12807/14;

- постанову Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №918/21/18.

5.6. АТ "НАК "Нафтогаз України" у своїх додаткових поясненнях зазначає про те, що справи, на які посилається AT "Рівнегаз" не є подібними до правовідносин сторін у справі, яка розглядається, оскільки вони відрізняються за предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог і встановлених судами обставин справи та мають різне матеріально-правове регулювання.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, таке.

6.1. АТ "Рівнегаз" здійснює ліцензійну діяльність з розподілу природного газу на об`єктах газопостачання та є оператором газорозподільних систем.

6.2. Між відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (найменування товариства змінено на публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" та АТ "Рівнегаз", яке є правонаступником перейменованого товариства) (орендар) та АТ "НАК "Нафтогаз України" (орендодавець) 01.10.2004 укладений договір оренди газопроводів та споруд на них № 14/1291/04, відповідно до умов якого відповідач передає, а позивач приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, перелік якого наведений у додатку, вартість якого становить 3 973 122,00 гривень.

6.3. Майно передається в оренду з метою забезпечення безперебійного та безаварійного постачання природного газу споживачам Рівненської області.

6.4. АТ "Рівнегаз" 09.07.2021 листом №330007.1-Сл-5878-0721 звернулось до АТ "НАК "Нафтогаз України" з метою приведення у відповідність до вимог статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" договірних відносин по договору оренди, з врахуванням порядку використання складових газорозподільної системи, в тому числі і газорозподільної системи, яка належить АТ "НАК "Нафтогаз України" і через яку розподіляється природний газ споживачам природного газу через газопроводи сіл Клесів і Федорівка Сарненського району Рівненської області; до села Яринівка Березнівського району Рівненської області; до села Бугрин Гощанського району Рівненської області; до села Білашів Здолбунівського району Рівненської області; до сіл Козак, Річки, Копитів, Ганнівка, до об`єктів соціальної сфери м. Корець, Корецького району Рівненської області. Запропоновано викласти договір оренди газопроводів та споруд на них в редакції договору на експлуатацію складових газорозподільної системи, і додано проект цієї додаткової угоди №2.

6.5. У відповідь листом від 22.07.2021 №564/08-21, відповідач відмовив позивачу в укладенні додаткової угоди №2 до договору оренди. В обґрунтування відмови в укладенні договору зазначив, що відповідач не замовляв та не замовляє будь-яких послуг з експлуатації чи з обслуговування об`єктів газорозподільної системи та/або її складових, розташованих на території ліцензійної діяльності AT "Рівнегаз".

6.6. Крім того, у листі від 22.07.2021 №564/08-21 відповідач зазначив, що згідно з частиною першою статті 37 Закону України "Про ринок природного газу", оператор ГРМ відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах. Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України "Про ринок природного газу" оператор ГРМ забезпечує здійснення покладених на нього цим Законом функцій за рахунок своїх фінансових, матеріально-технічних, людських та інших ресурсів.

6.7. Усі об`єкти газорозподільної системи, які належать Компанії та розташовані на території ліцензійної діяльності AT "Рівнегаз", використовуються оператором ГРМ у діяльності з розподілу природного газу, за результатами якої AT "Рівнегаз" отримує відповідні кошти, у тому числі, від кінцевих споживачів.

6.8. Позивачем в обґрунтування позовних вимог наголошувалось, що укладений між позивачем та відповідачем договір оренди на сьогодні суперечить вимогам чинного законодавства, правовідносини між AT "Рівнегаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" не можуть продовжуватись на підставі договору оренди. А у зв`язку з безпідставною відмовою відповідача на зміну договору оренди та на приведення його у відповідність до Кодексу ГРМ, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

6.9. Заперечуючи проти позову відповідачем зазначено, що позивач помилково вважає, що договір на експлуатацію, наведений у Додатку 3 до Кодексу ГРМ, який він взяв за основу додаткової угоди №2, є обов`язковим до укладення в силу спеціального закону. Запропонована позивачем додаткова угода №2 не може бути укладена у судовому порядку з посиланням на частину третю статті 179 Господарського кодексу України. Також відповідач зазначав, що сторони не дійшли згоди щодо предмета договору в редакції додаткової угоди №2, вартості послуг та порядку розрахунків, не дійшли згоди щодо прав та обов`язків сторін, а також строку дії договору. Отже, усі істотні умови договору в редакції додаткової угоди №2 залишилися непогодженими та є неприйнятними для відповідача.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що АТ "Рівнегаз" здійснює ліцензійну діяльність з розподілу природного газу на об`єктах газопостачання та є оператором газорозподільних систем.

8.2. Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина друга статті 651 Цивільного кодексу України: далі - ЦК України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 ЦК України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина друга статті 651 ЦК України).

8.3. Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

8.4. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

8.5. Згідно з частиною другою статті 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

8.6. Згідно з частиною четвертою статті 652 ЦК України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

8.7. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони б не уклали договір або уклали б його на інших умовах.

8.8. Отже, за змістом наведених законодавчих положень зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин в судовому порядку, як і розірвання договору з цих підстав, виходячи з принципу свободи договору, є заходами, що застосовуються за наявності підтвердження дійсної істотної зміни обставин, з яких виходили сторони, укладаючи цей правочин.

8.9. Істотна зміна обставин, у свою чергу, є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків.

8.10. Аналіз статті 652 Цивільного кодексу України свідчить про те, що закон пов`язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

8.11. Позивачем зазначено про те, що сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, а тому договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою статті 652 ЦК України, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане - сторони, зокрема АТ "Рівнегаз", не змогли передбачити прийняття Кодексу ГРМ, затвердженого постановою НКРЕКП України від 30.09.2015 №2494, яким зокрема передбачено, що власники газових мереж зобов`язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу);

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не змогла усунути після їх виникнення при всі турботливості та обачності, які від неї вимагалися - АТ "Рівнегаз" в силу об`єктивних обставин зобов`язане дотримуватись вимог нормативних актів органів державної влади, крім того, АТ "Рівнегаз" надсилало лист про розірвання договору оренди;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору - у разі продовження виконання договору АТ "Рівнегаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" продовжить порушувати вимоги законодавства;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона - таких застережень договір оренди не містить.

8.12. Тобто, виходячи з того, що АТ "Рівнегаз" не могло передбачити, що 27.11.2015 набере чинності Кодекс ГРС, яким буде чітко визначено види договорів, згідно з якими можуть встановлюватись правовідносини по експлуатації, то позивач вважає, що є достатні підстави для зміни договору відповідно до частини другої статті 652 ЦК України.

8.13. Приписами частин 2, 3, 4 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

8.14. Частинами 4 та 5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" визначено імперативну вимогу про те, що взаємовідносини суб`єктів, яким передано в управління об`єкти трубопровідного транспорту, що проходять в одному технічному коридорі або перетинаються, здійснюються на основі договорів; підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації. Отже, законодавцем передбачено вимогу щодо обов`язковості укладення договору при будь-яких різновидах експлуатації об`єктів трубопровідного транспорту. А згідно із статтею 2 цього Закону, систему трубопровідного транспорту становлять як магістральні трубопроводи, так і промисловий трубопровідний транспорт, до якого належать газопроводи високого тиску та підвідні газопроводи.

8.15. Відповідно до статті 5 Закону України "Про природні монополії" (далі - Закону №1682-III) - до сфери регулювання державою природних монополій належить, зокрема, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами; розподіл природного і нафтового газу трубопроводами. Статтею 8 зазначеного Закону передбачено, що предметом державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій згідно з цим Законом є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством. Статтею 10 Закону №1682-III передбачено ряд обов`язків суб`єкта природних монополій, серед яких: дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках.

8.16. Отже, свобода дій позивача та відповідача, як суб`єктів природних монополій з транспортування та розподілу природного газу трубопроводами, є обмеженою державою для досягнення суспільних інтересів.

8.17. На розвиток ринкових відносин у сфері видобутку, транспортування та розподілу природного газу законодавцем було прийнято ряд законів, які звузили свободу сторін при укладенні договору на ринку природного газу, передбачену статтею 627 ЦК України, що також відповідає суспільним інтересам формування ринкової економіки.

8.18. Одним з важливих законів, прийнятих на формування ринкових відносин у галузі добування, транспортування, постачання та розподілу природного газу є Закон України "Про ринок природного газу" (далі - Закон №329-VІІІ), який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатності цього ринку до інтеграції з ринками природного газу держав-сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

8.19. Адаптація законодавства України про ринок природного газу до законодавства ЄС (третього Енергопакету ЄС) передбачає, насамперед, законодавче закріплення газового розмежування (анбандлінгу), тобто відокремлення діяльності з розподілу газу від діяльності з його видобування, постачання, зберігання і транспортування. Ця мета визначає побудову системних договірних відносин на ринку між його різними учасниками (як власниками газорозподільних мереж, так і операторами газорозподільних мереж).

8.20. Законом України "Про ринок природного газу" визначено спеціальні вимоги до оператора газорозподільної системи, який є суб`єктом господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) (пункт 17 статті 1 Закону №329-VІІІ).

8.21. Так, відповідно до статті 37 Закону №329-VІІІ оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах.

8.22. Згідно зі статтею 41 Закону №329-VІІІ, регулятор затверджує кодекс газорозподільних систем за результатами консультацій із суб`єктами ринку природного газу. Кодекс газорозподільних систем повинен містити такі положення: основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем, планування, оперативно-технологічного управління та розвитку газорозподільних систем та механізми нагляду за їх додержанням; умови, у тому числі комерційні та технічні, доступу до газорозподільних систем, включаючи комерційні та технічні умови приєднання нових об`єктів замовника до газорозподільної системи; правила обліку природного газу (у тому числі приладового); правила поведінки на випадок збоїв у роботі газорозподільних систем; порядок обміну інформацією з іншими суб`єктами ринку природного газу; інші питання щодо експлуатації газорозподільних систем.

8.23. Відповідно до статті 1, частини 2 статті 3, статті 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; кодекси систем передачі та розподілу електричної енергії, газотранспортної та газорозподільних систем, кодекси газосховищ та установки LNG, підготовлені операторами, та ініціює внесення змін до них.

8.24. Отже, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є уповноваженим державою органом, який здійснює визначення ліцензійних умов провадження господарської діяльності в сфері надання послуг з розподілу природного газу та наділена компетенцією прийняття нормативно-правових актів (кодексів газорозподільних систем), які є обов`язковими для виконання учасниками ринку природного газу, діяльність яких ліцензується зазначеним державним органом.

8.25. На виконання вимог статті 41 Закону №329-VІІІ Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постановою №2494 від 30.09.2015 затвердила Кодекс ГРС, який зареєстровано Міністерством юстиції України 06.11.2015 №1379/27824. Вимоги Кодексу ГРС є обов`язковими для виконання всіма операторами газорозподільних систем, як складова частина умов їх ліцензійної діяльності, що також визначено Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №201 від 16.02.2017 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу", якою визначено обов`язкові ліцензійні умови для провадження господарської діяльності як із транспортування природного газу, так з розподілу природного газу.

8.26. Зокрема, газорозподільна система ліцензіата - це об`єкти газорозподільної системи, що на законних підставах перебувають у власності чи користуванні здобувача ліцензії/ліцензіата ( у тому числі на праві господарського відання, користування чи експлуатації), та які знаходяться в межах місць провадження господарської діяльності, а засобом провадження діяльності є газорозподільна система, що на законних підставах перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації здобувача ліцензії/ліцензіата, якою здійснюється розподіл природного газу (пункт 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу).

8.27. Пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС передбачено таке: власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІ цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов`язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

8.28. Отже, зазначеним нормативним актом передбачено виключний перелік трьох видів договорів, які є обов`язкові для укладення між власником газорозподільної системи та оператором газорозподільної системи, або договір відчуження газопроводу шляхом купівлі-продажу. Також, є обов`язковим дотримання форми таких договорів, яка визначена у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

8.29. Сторони спору у даній справі зобов`язані укласти один із договорів, що передбачений пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, як такий, що вимагається законом.

8.30. Відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати положення частини 3 статті 179 Господарського кодексу України та за наявності переддоговірного спору щодо укладення конкретного виду договору, передбаченого у цьому виключному переліку розглянути його з дослідженням усіх спірних умов договору.

8.31. Аналіз частин 6-8 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем обмежено свободу укладення договорів щодо належного ПАТ НАК "Нафтогаз України" майна та заборонено відчуження основних фондів ПАТ НАК "Нафтогаз України" та передачу їх з балансу на баланс, крім випадків такої передачі бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100% акцій якого перебуває у державній власності України чи створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100% акцій та часток яких перебуває у державній власності України, а також заборонено продаж основних фондів ПАТ НАК "Нафтогаз України", її дочірніх та заснованих нею підприємств, що не використовуються в процесі провадження діяльності з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, без погодження з Кабінетом Міністрів України.

8.32. З огляду на таке, варіантом обов`язкового укладення договору між ПАТ НАК "Нафтогаз України", як власником газопроводів, що є предметом переддоговірного спору в даній справі, та АТ "Рівнегаз", як оператором газорозподільних систем, відповідно до переліку, визначеного пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС є договір експлуатації газорозподільної системи, що також відповідає вимогам частин 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", які визначають імперативну вимогу про укладення договорів експлуатації між суб`єктами, що використовують трубопровідний транспорт в одному технічному коридорі або перетинаються.

8.33. Така правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 925/916/17, яку суди попередніх інстанцій врахували.

8.34. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що прийняття вищезазначених змін до чинного законодавства є підставами для приведення договору оренди у відповідність шляхом внесення змін. Проаналізувавши редакцію договору на експлуатацію складових газорозподільної системи, надану позивачем, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що запропонована редакція відповідає положенням договору, наведеному у додатку 3 до Кодексу газорозподільних систем, а тому позовні вимоги щодо внесення зміни в договір оренди, виклавши його в редакції додаткової угоди №2 до договору оренди, наданій в позовній заяві, підлягають задоволенню.

8.35. Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом розгляду справи неодноразово наголошував на тому, що сторонами не погоджені істотні умови додаткової угоди №2 до договору оренди, зокрема, щодо предмета договору, вартості послуг, прав та обов`язків сторін, а також строку дії договору. Втім, суди попередніх інстанцій залишили зазначені аргументи поза увагою, в результаті чого не навели в оскаржуваних судових рішеннях обґрунтувань щодо відхилення таких доводів відповідача.

8.36. Суди попередніх інстанцій залишили також поза увагою та оцінкою саму форму спірного договору (додаткову угоду до договору №2) та його правової природи. Оскільки умовами додаткової угоди позивач не змінює умови договору, а підміняє первісний договір новим, змінюючи правову природу первісного договору.

8.37. Верховний Суд неодноразово зазначав, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частини перша, друга статті 236 ГПК України).

8.38. Частиною п`ятою статті 236 ГПК України унормовано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.39. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8.40. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

8.41. Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

8.42. Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди допустили порушення норм процесуального права: статей 86 236 237 ГПК України та неправильним застосуванням норм матеріального права, не звернули уваги на правову сутність досліджуваних правовідносин, їх зміст та роль учасників з урахуванням особливостей таких правовідносин.

8.43. Слід також відзначити, що обов`язок укладання договору не слід визначати як такий, що дає право неврахування інтересу зобов`язаної сторони та неможливості врахування її волевиявлення при вирішенні спірних умов договору. А тому, суди попередніх інстанцій, погоджуючись з редакцією, яка запропонована позивачем, мали дослідити кожну умову договору, надати їй правову оцінку з урахуванням можливості чи відсутності зміни правової природи (а саме: можливості трансформації орендних правовідносин на правовідносини з технічної експлуатації складових газорозподільних систем).

8.44. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

8.45. У пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v. France", заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі "Артіко проти Італії " (Artico v. Italy) серія A. 37, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів " (Van de Hurk v. Netherlands) серія A. 288, заява № 16034/90, пункт 59).

8.46. Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

8.47. З огляду на викладене, враховуючи у сукупності наведені у цій постанові обставини, Верховний Суд зазначає, що аргументи, викладені в касаційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження.

8.48. Беручи до уваги визначені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Суд дійшов висновку, що судові рішення попередніх інстанцій у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.49. Щодо надання остаточного висновку Верховним Судом у цій справі, то суд касаційної інстанції вважає передчасним його надання з огляду на необхідність встановлення всіх фактичних обставин справи.

8.50. Суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать цій постанові.

8.51. З огляду на викладене, враховуючи те, що судом першої інстанції порушено норми права, а суд апеляційний інстанції їх не усунув, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені у касаційній скарзі, які мають значення для вирішення даного спору під час нового розгляду.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково та передати справу повністю або частково на новий розгляд, у тому числі за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.2. Доводи скаржника про порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права у прийнятті оскаржуваних рішень знайшли своє часткове підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

9.3. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.4. Таким чином, з огляду на межі повноважень касаційної інстанції щодо встановлення обставин справи і дослідження доказів, Касаційний господарський суд вважає за необхідне касаційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду задовольнити частково, судові акти зі справи скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.5. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, дослідити всі надані учасниками справи доводи та докази і залежно від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення.

10. Судові витрати

10.1 За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 300 308 310 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 зі справи №910/14623/21 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 зі справи №910/14623/21 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова