ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 910/14680/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
та представників
позивача: Сіденко В.О.,
відповідача 1: Кучевська З.Т.,
відповідача 2: не з`явились,
відповідача 3: Мосунов Ю.А.,
Офісу ГП: Іващенко І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроміл Дистрибьюшн"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 (судді Ходаківська І.П., Демидова А.М., Владимиренко С.В.)
у справі № 910/14680/19
за позовом Фонду державного майна України
до:
1) Державного підприємства "Сетам";
2) Драбівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області;
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроміл Дистрибьюшн"
за участю Заступника Генерального Прокурора
про визнання недійсними результатів електронних торгів,
В С Т А Н О В И В:
Фонд державного майна України звернувся до господарського суду з позовом до Державного підприємства "Сетам", Драбівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроміл Дистрибьюшн" про визнання недійсними результатів електронних торгів від 07.10.2019 з продажу лоту №435906 - нежитлові будівлі загальною площею 6 399, 20 кв.м, що складаються зі складу двигунів літера "Т", загальною площею 474, 80 кв. м, західної прохідної загальною площею 1 024, 60 кв. м, цеху № 14 загальною площею 2 354, 80 кв. м, кисневої газової станції загальною площею 392, 50 кв. м, корпус № 10 цеху № 9 загальною площею 2 152, 50 кв. м, які знаходяться у місті Києві по проспекту Перемоги, будинок 49/2.
Звертаючись до суду з цим позовом Фонд державного майна України, як орган управління державними корпоративними правами в Акціонерному товаристві "Перший Київський машинобудівний завод" (АТ "ПКМЗ"), частка держави у статутному капіталі якого становить 100%, посилався на те, що на спірних торгах всупереч забороні, встановленій частиною 9 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", відбулось відчуження майна підприємства, яке не підлягало приватизації.
Під час розгляду заявлених вимог, суди встановили, що:
- за результатом проведення спірних у даній справі торгів 07.10.2019 відбувся продаж нежитлових будівель Акціонерного товариства "Перший Київський машинобудівний завод" загальною площею 6 399, 20 кв. м за адресою: м. Київ, пр-т Перемоги, буд. 49/2, що складаються зі складу двигунів літ. "Т" загальною площею 474,80 кв. м, західної прохідної загальною площею 1 024, 60 кв. м, цеху № 14 загальною площею 2 354, 80 кв. м, кисневої газової станції загальною площею 392, 50 кв. м, корпусу № 10 цеху № 9 загальною площею 2 152, 50 кв. м. Стартова ціна та ціна продажу лоту складає 23 544 100, 00 грн. Відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 07.10.2019 за № 435906 переможцем аукціону за лотом № 373526 визначено учасника №13 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроміл Дистрибьюшн". Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 10.10.2019 відбулась реєстрація права приватної власності на вищезазначені об`єкти нерухомого майна за переможцем;
- рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29.10.2019 у справі № 580/3147/19 визнано протиправними дії державного виконавця Драбівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Носенка Володимира Михайловича у зведеному виконавчому провадженні №59680285 щодо проведення опису та передачі для реалізації нерухомого майна Акціонерного товариства "Перший Київський машинобудівний завод" (нежитлові будівлі загальною площею 6 399,20 кв. м, що знаходяться за адресою м. Київ, проспект Перемоги, буд. 49/2). Даним рішенням встановлено, що старшим державним виконавцем Драбівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області відкрито 02.07.2019 виконавче провадження № 59445526 на виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.06.2019 № Ю-11853-23 У про стягнення з АТ "Перший Київський машинобудівний завод" 349 611, 18 грн заборгованості із сплати єдиного внеску, натомість сума звернення стягнення у зведеному виконавчому провадженні №59680285 складає 14 326 868,43 грн (недоїмка - 6 463 092,38 грн, штрафи - 834 360,52 грн, пеня - 2 194 119,08 грн), майно позивача відчужено на суму 23 544 100 грн, що значно перевищує як суму боргу за ВП № 59445526, так і у зведеному ВП № 59680285.
- постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29.10.2019 у справі №580/3147/19 скасовано, оскільки судом зроблено висновок, що дії державного виконавця Драбівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області у зведеному виконавчому провадженні № 59680285 щодо відкриття виконавчого провадження зі стягнення з акціонерного товариства "Перший Київський машинобудівний завод" заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, опису, арешту та передачі нерухомого майна для реалізації були правомірними.
Посилаючись на обставини правомірності дій посадових осіб виконавчої служби при передачі майна для примусової реалізації, встановлені Шостим апеляційним адміністративним судом під час розгляду справи №580/3147/19, Господарський суд міста Києва (суддя Кирилюк Т.Ю.) визнав вимоги Фонду у даній справі безпідставними, тому рішенням від 21.01.2020 у позові відмовив.
Під час апеляційного провадження у даній справі судом апеляційної інстанції враховано, що підставою позовних вимог у даній справі зазначено обставини проведення електронних торгів з порушенням приписів Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та реалізацією майна, яке не підлягало відчуженню в силу прямої вказівки закону, а також порядку проведення торгів, у зв`язку з чим апеляційним судом зроблено висновок, що наявні у даній справі докази дозволяють дійти висновку щодо заявленого позову, і розгляд даної справи не залежить від результатів розгляду адміністративної справи № 580/3147/19. До того ж, апеляційним судом з`ясовано, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 у справі № 580/3147/19 скасована постановою Верховного Суду від 18.02.2020, якою в силі залишено рішення суду першої інстанції.
За висновками суду апеляційної інстанції проведення спірних торгів відбулося з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки вони проведені всупереч встановленого Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію державного майна" мораторію на примусову реалізацію нерухомого майна державного підприємства та з порушенням Закону України "Про управління об`єктами державної власності". Зокрема, відчужене на торгах майно Державного підприємства, яке віднесено до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації згідно з положеннями Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", між тим частиною 9 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" передбачено, що нерухоме майно об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.
Зважаючи на викладене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визнання спірних торгів недійсними з огляду на норми, передбачені статтями 203 215 ЦК України. При цьому, за висновком апеляційного суду, Фонд і прокурор обґрунтували наявність підстав для звернення з позовом та вступу у справу, тими обставинами, що реалізоване на спірних торгах майно перебувало у підприємства, частка держави у статутному капіталі якого становить 100%.
За таких обставин постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, відповідач 3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій стверджує, що частина висновків апеляційного суду щодо застосування норм матеріального права зроблені без урахування висновків Верховного Суду, зроблених у подібних правовідносинах, частина висновків зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права щодо правовідносин, в яких відсутній висновок Верховного Суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2020 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К.- головуючий (доповідач), Случ О.В., Волковицька Н.О.
Фонд державного майна України та Заступник Генерального прокурора подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких заперечують проти задоволення вимог скаржника, оскільки вважають доводи скаржника безпідставними, а висновки апеляційного суду - правильними та такими, що повеністю узгоджуються з нормами матеріального і процесуального права, та висновками Верховного Суду, викладеними щодо подібних правовідносин.
Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність часткового закриття касаційного провадження, з огляду на таке.
Як свідчать наявні матеріали справи та встановлені судами обставини, спір у даній справі виник внаслідок реалізації на спірних електронних торгах нерухомого майна Акціонерного товариства "Перший Київський машинобудівний завод", 100% акцій якого належать державі Україна, і яке включено до Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, затвердженого Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" № 847- XIV (в редакції, чинній на час проведення спірних торгів).
Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції керувався положеннями частини 9 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", за якими нерухоме майно об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.
Зазначені обмеження не поширюються лише на рішення органів управління господарських товариств, Фонду державного майна України або уповноважених органів управління про передачу об`єктів соціальної сфери, гуртожитків та об`єктів незавершеного капітального будівництва у комунальну власність (крім об`єктів соціальної сфери, гуртожитків та об`єктів незавершеного будівництва, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України) та на відчуження шляхом приватизації, а також на рішення державних підприємств, установ і організацій, господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток) належать державі, про відчуження житла працівникам таких підприємств, установ, організацій та господарських товариств шляхом продажу, що здійснюється на виконання умов укладених колективних договорів без застосування конкурентних засад.
Вказана норма не містить винятку щодо майна, яке відповідно до Закону № 847-XIV належить до Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, та включене до додатку №2 цього Закону.
За доводами скаржника, апеляційним судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення частини 9 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", без з`ясування питання, до якого з перелічених у частині 1 статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" об`єктів управління державної власності відноситься майно AT "Перший київський машинобудівний завод", а висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах відсутній.
Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" об`єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об`єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг, державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду; державне майно, надане суб`єкту господарювання на праві господарського відання відповідно до законодавства.
Між тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає помилковими доводи скаржника про те, що встановлена частиною 9 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" заборона стосується відчуження майна, перелік якого міститься у частині 1 статті 3 вказаного Закону, адже вирішальною обставиною, в силу якої зазначена заборона набирає чинності, є включення такого майна до об`єктів, які не можуть бути приватизовані.
За таких обставин, сама по собі обставина включення Акціонерного товариства "Перший Київський машинобудівний завод" до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, є достатньою для висновків про поширення на майно цього товариства приписів частини 9 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" щодо заборони його відчуження, та, відповідно, про наявність підстав для визнання спірних торгів недійсними у зв`язку з реалізацією на них майна, щодо якого встановлено вказану заборону.
З огляду на те, що апеляційним судом зроблено аналогічний висновок, правильно застосовано до спірних правовідносин вказану норму матеріального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду з наведеної підстави.
Щодо доводів скаржника про безпідставне застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин положень частини 1 статті 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", якою встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. З`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
В обґрунтування передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підстави для відкриття касаційного провадження в цій частині скаржник стверджує, що висновок апеляційного суду про наявність підстав для визнання торгів недійсними з підстав їх проведення всупереч приписам Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", зроблено без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах:
- від 21.08.2019 у справі № 907/537/18 про те, що згідно з імперативними положеннями частини 5 статті 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції;
- від 22.05.2019 у справі № 918/410/18, в якій зазначено, що "...на підставі акта опису й арешту майна державного виконавця суд встановив, що арешт на майно боржника було накладено не тільки для реалізації погашення заборгованості зі сплати заробітної плати, а й в тому числі заборгованості щодо інших стягувачів (юридичних осіб). За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що зведене виконавче провадження із включенням до нього виконавчих документів про стягнення боргів, які підпадають під дію мораторію, призвело до недотримання заборони на примусову реалізацію майна державного підприємства і неможливо розмежувати у реалізованому майні частину, яка стосується задоволення вимог, що не підпадають під дію мораторію...".
Дослідивши зміст зазначених постанов Верховного Суду, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про те, що викладені в них висновки стосуються правовідносин, які не є подібними до тих, які розглядаються у даній справі.
Так, висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 21.08.2019 року у справі №907/537/18, стосується виключного права суду першої інстанції до прийняття рішення залучити до участі у справі третю особу та іншого відповідача, а також обов`язку суду в такому разі розглянути справу заново, що об`єктивно унеможливлює вчинення таких процесуальних дій апеляційним судом на стадії апеляційного перегляду справи.
Як свідчить зміст постанови у даній справі, суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у встановлених статтею 269 ГПК України межах, згідно з якими у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, встановив, що спірні електронні торги відбулись всупереч встановленому мораторію на відчуження реалізованого за їх результатом майна, на який позивач не посилався у своєму позові.
Наведене не свідчить про розгляд апеляційним судом вимог та підстав позову, не заявлених у суді першої інстанції, адже відповідно до висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Стосовно доводів скаржника про те, що метою проведення спірних торгів було погашення заборгованості Акціонерного товариства "Перший Київський машинобудівний завод" зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відтак дія мораторію на такі правовідносини не розповсюджується, і відповідний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 918/410/18, який апеляційним судом не враховано, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з огляду на їх невідповідність дійсному змісту вказаної ним постанови Верховного Суду, в якій насправді зазначено, що суди попередніх інстанцій взагалі не досліджували питання порядку та підстав звернення стягнення на спірне майно державним виконавцем, а саме, на виконання яких виконавчих документів вчинялися відповідні дії, коли та у якому порядку вони були здійснені, чи оскаржувались такі дії, цільове спрямування грошових коштів, виручених від продажу спірних об`єктів нерухомого майна тощо; встановлення зазначених обставин є необхідним для вирішення питання про поширення на спірні правовідносин мораторію згідно із Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
У даній справі, вирішуючи питання про те, чи розповсюджується вказаний мораторій на спірні правовідносини, апеляційний суд врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 918/410/18, згідно з якими для відповіді на вказане питання необхідно дослідити цільове спрямування грошових коштів, виручених від продажу спірних об`єктів нерухомого майна; встановив, що старшим державним виконавцем Драбівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області відкрито 02.07.2019 виконавче провадження № 59445526 на виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.06.2019 № Ю-11853-23 У про стягнення з АТ "Перший Київський машинобудівний завод" 349 611, 18 грн заборгованості із сплати єдиного внеску, натомість сума звернення стягнення у зведеному виконавчому провадженні №59680285 складає 14 326 868,43 грн (недоїмка - 6 463 092,38 грн, штрафи - 834 360,52 грн, пеня - 2 194 119,08 грн), майно позивача відчужено на суму 23 544 100 грн, що значно перевищує як суму боргу за ВП № 59445526, так і у зведеному ВП № 59680285. За висновками апеляційного суду, за результатами проведених електронних торгів щонайменше 9 млн. грн не підлягають спрямуванню на задоволення вимог, на які не розповсюджується мораторій.
Наведене свідчить, що висновки, викладені Верховним Судом щодо застосування Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" до правовідносин зі звернення стягнення на майно в межах зведеного виконавчого провадження для погашення заборгованості із сплати єдиного внеску, на які посилається скаржник, зроблено за інших обставин, коли судами не досліджено тих обставин, які встановив та дослідив апеляційний суд у даній справі.
Враховуючи, що скаржником не підтверджено доводів про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував приписи Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, наведені ним постанови ухвалені за інших обставин, у правовідносинах, які не є подібними до спірних, а тому касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю.
За доводами скаржника, помилковими є висновки апеляційного суду про те, що державний виконавець реалізуючи все майно, а не тільки ту частину, яка могла б задовольнити вимоги щодо стягнення коштів, на які мораторій не розповсюджується, порушив вимогу частини 6 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", яка обмежує повноваження на здійснення виконавчих дій лише тим обсягом і розміром, який необхідний для виконання за виконавчим документом, а також про те, що усупереч вищенаведеним вимогам державним виконавцем дії щодо звернення стягнення на кошти AT "ПКМЗ" здійснено після прийняття постанов про опис та арешт майна боржник, зокрема, постанову про арешт коштів боржника винесено лише 26.09.2019, майже через два місяці після опису та арешту нерухомого майна.
В обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження в цій частині скаржник стверджує, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, безпідставно застосовано частину 6 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", яка не стосуються порядку проведення спірних прилюдних (електронних) торгів, та не враховано, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справі № 678/301/12 від 15.05.2019, у справі №910/10136/17 від 02.05.2018, у справі 3-112гс14 від 23.09.2014, дії державного виконавця, які не стосуються проведення торгів, не можуть бути підставою для скасування результатів таких торгів та мають оскаржуватись до суду в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів вказані доводи відхиляє, з огляду на те, що обставини, встановлені у зазначених скаржником справах, свідчать про неподібність відповідних правовідносин до правовідносин у даній справі.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №678/301/12 міститься висновок, що порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом № 606-XIV, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частиною 7 статті 24, частиною 4 статті 26, частиною 3 статті 32, частиною 3 статті 36, частиною другою статті 57, статтями 55, 85), та згідно зі статтею 181 КАС України у цій частині спір розглядається в порядку адміністративного судочинства. При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмових повідомлень державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення торгів (розділ 4); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 6)." Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними, а позивач такі дії не оскаржував, у зв`язку із чим його доводи щодо порушень, допущених посадовими особами державної виконавчої служби до початку торгів не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними. Для визнання торгів недійсними з підстави закінчення строку дії оцінки майна необхідно, щоб такі порушення порядку одночасно порушували права чи законні інтереси особи, яка оскаржує торги. Підставою для відмови в позові про визнання торгів недійсними у вказаній справі стали встановлені обставини не оскарження позивачем дій виконавця та недоведеності порушення спірними торгами його прав.
Як свідчать наявні матеріали справи та встановлено апеляційним судом, підставою позовних вимог про визнання недійсними електронних торгів є обставини їх невідповідності вимогам Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та в подальшому - Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". Оцінка ж діям державного виконавця, які передували проведенню спірних торгів, надавалась судами під час розгляду за правилами адміністративного судочинства справи №580/3147/19. У даній справі апеляційним судом застосовано приписи частини 6 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції закону, який був чинним на момент вчинення виконавчих дій), згідно з якими стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, та зроблено висновок, що всупереч вказаній нормі, вартість арештованого і виставленого на продаж майна складала 23 544 100 грн, що значно перевищує розмір заборгованості за зведеним виконавчим провадженням 14 326 868, 43 грн. При цьому, майно, яке було реалізовано на спірних електронних торгах, складається з п`яти окремих об`єктів нерухомого майна, кожному з яких присвоєно індивідуальний реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме: будівля кисневої газової станції загальною площею 392, 50 кв. м. (реєстраційний номер 1335672280389); склад двигунів літ. "Т" загальною площею 474,80 кв. м. (реєстраційний номер 1335671380389); корпус № 10 цеху № 9 загальною площею 2 152, 50 кв. м. (реєстраційний номер 1276902580389); центральна котельня (цех № 14) загальною площею 2 354, 80 кв. м. (реєстраційний номер 1276432680389); західна прохідна загальною площею 1 024, 60 кв. м. (реєстраційний номер 1007504880389). За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що реалізація всього майна, а не тільки тієї частини, яка могла б задовольнити вимоги щодо стягнення коштів, на які мораторій не розповсюджується, відбулась з порушенням вимоги частини 6 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження".
Крім того апеляційним судом зазначено, що у даній справі підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення, визначених Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерстві юстиції України № 2831/5 від 29.09.2016. Апеляційний суд визнав такі доводи позивача обґрунтованими, оскільки встановив, що усупереч вимогам пункту 2 розділу II, пункту 9 розділу III Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерстві юстиції України № 2831/5 від 29.09.2016, при передачі на реалізацію цього нерухомого майна державним виконавцем не зазначено у відповідній заявці щодо реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів відомості про земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення (її правовий режим та розмір), та її кадастровий номер (за наявності). Необхідні відомості щодо земельної ділянки відсутні і в інформаційному повідомленні, внесеному Організатором до центральної бази даних системи електронних торгів.
Апеляційним судом зауважено, що вказані обставини не досліджувалися судами при розгляді адміністративної справи № 580/3147/19. Водночас, апеляційним судом враховано висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 24.06.2015 у справі № 3-262гс15, згідно з якими дії державного виконавця щодо визначення складу майна, яке підлягає реалізації з прилюдних торгів, а також щодо його оцінки безпосередньо формують суттєві умови угод купівлі-продажу, а тому можливість їх окремого оскарження не усуває тієї обставини, що незаконні дії державного виконавця можуть бути одночасно і підставою недійсності укладеного на прилюдних торгах правочину у зв`язку із недодержанням в момент його вчинення вимог закону. Враховуючи, що у даній справі позивач у встановленому чинним законодавством порядку оскаржив відповідні дії виконавця, довів порушення своїх прав та інтересів спірними торгами, при цьому в якості підстав позову зазначав інші обставини, посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №678/301/12 є безпідставним.
Аналогічний нерелевантний для даної справи висновок викладено у постанові у справі №910/10136/17, в якій Верховний Суд зробив висновок, що дії державного виконавця щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб та строки оскарження, а відтак не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо їх не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб.
Наведеним вище також спростовуються Щодо доводів скаржника про безпідставне врахування апеляційним судом висновків судів у справі № 580/3147/19, та, відповідно, про те, що такі висновки суперечать постанові Верховного Суду у справі № 904/2104/19 від 28.07.2020, то вони не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки у даній справі апеляційний суд врахував позицію, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №903/145/18 та від 20.11.2019 у справі № 925/796/18, згідно з якою вирішуючи спір про визнання електронних торгів недійсними, необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог порядку та інших норм законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивача, який оспорює результати електронних торгів.
Щодо викладеного у постанові у справі № 3-112гс14 Верховного Суду України висновку про те, що підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням, і відсутність встановлених порушень є підставою для відмови в таких вимогах, то як свідчить зміст оскаржуваної постанови, судом апеляційної інстанції такі порушення встановлено, відтак вказаний висновок викладено Верховним Судом України у правовідносинах, які не є подібними.
Таким чином, оскільки апеляційним судом встановлені обставини не дотримання при проведенні спірних електронних торгів встановлених законодавством правил їх проведення, визначених Порядком, що може бути підставою для визнання недійсним укладеного на електронних торгах правочину у зв`язку із недодержанням в момент його вчинення вимог закону, правовідносини у справах, на які скаржник посилається в обґрунтування підстави для касаційного оскарження постанови апеляційного суду в частині вказаних доводів, не є подібними до правовідносин у даній справі, тому провадження у цій частині також підлягає закриттю.
Стосовно висновку апеляційного суду про наявність у Фонду державного майна України, як акціонера AT "Перший київський машинобудівний завод", права на звернення до суду в інтересах останнього, Верховний Суд зазначає таке.
В обґрунтування передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 підстави для відкриття касаційного провадження скаржник стверджує, що вказаний висновок апеляційним судом зроблено за відсутності посилань на норми матеріального права, відповідно до яких Фонду державного майна України надано право, як акціонеру AT "Перший київський машинобудівний завод", звертатися до господарського суду за захистом інтересів останнього, а також без урахування висновків Верховного Суду у справах №910/17602/19, № 904/4669/18, 904/4654/18.
Проте, посилання скаржника на зазначені висновки є безпідставними, оскільки вказані постанови ухвалені Верховним Судом на підставі фактичних обставин, які суттєво відрізняються від обставин, встановлених у даній справі, при цьому скаржником не доведено однаковості матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
Так, у постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду від 22.05.2020 у справі №910/17602/19; від 28.02.2019 у справі № 904/4669/18, від 27.02.2019 у справі № 904/4654/18 викладено висновки про те, що положеннями чинного законодавства не передбачено звернення учасника юридичної особи до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва, окрім позовів про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особо; стаття 54 ГПК України не містить зазначення, що учасник (акціонер) може подати позов в інтересах юридичної особи виключно про відшкодування збитків.
Вказані висновки Верховного Суду жодним чином не стосуються порушеного скаржником питання щодо наявності або відсутності у Фонду державного майна України підстав для звернення з позовом в інтересах підприємства, частка держави у статутному капіталі якого становить 100%, а полягають у тому, що учасник товариства не має повноважень для звернення з позовом в інтересах товариства.
Водночас колегія суддів враховує, що згідно з висновками, викладеними Верховним Судом під час розгляду справи №908/1029/16 у подібних правовідносинах в постанові від 06.06.2018, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" одним з основних завдань Фонду державного майна України є захист майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також корпоративних прав держави на території України та за її межами. Відповідно до пп. 1 п. 1 ст. Закону України "Про управління об`єктами державної власності" Фонд забезпечує захист майнових прав держави на території України відповідно до законодавства. Отже, у цьому випадку у ФДМУ наявне право, як у суб`єкта, що здійснює управління корпоративним правами, на захист порушених корпоративних прав держави, в т.ч. і шляхом звернення до суду з позовом про визнання угод недійсними.
Як встановив суд апеляційної інстанції у даній справі, Відкрите акціонерне товариство "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" створене наказом Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 13.12.1994 № 1570 шляхом корпоратизації Київського державного машинобудівного заводу "Більшовик" відповідно до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 № 210/93. У подальшому це товариство перейменовано спочатку в Публічне акціонерне товариство "Науково-виробниче підприємство "Більшовик", а потім в Акціонерне товариство "Перший київський машинобудівний завод" (скорочене найменування - АТ "ПКМЗ").
Фонд державного майна України - є органом управління корпоративними правами держави в Акціонерному товаристві "Перший київський машинобудівний завод" у розмірі 100% його статутного капіталу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Державне майно є матеріальною основою держави, право власності якої, як і інших суб`єктів, відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України є непорушним.
Пунктом 3 статті 5 цього Закону передбачені повноваження Фонду у сфері управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління, а саме: проведення аналізу ефективності управління корпоративними правами держави; моніторинг фінансово-економічних показників діяльності господарських товариств тощо.
Наведене свідчить, що висновок апеляційного суду про наявність у Фонду державного майна України повноважень на управління та розпорядження державним майном Акціонерного товариства "Перший київський машинобудівний завод", та, відповідно, на звернення у даній справі з позовом, спрямованим на повернення неправомірно відчуженого на спірних торгах майна, тобто за захистом порушених майнових прав держави, повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права до подібних правовідносин, чим спростовуються доводи скаржника про невідповідність висновків суду апеляційної інстанції висновками Верховного Суду, а також про відсутність висновків Верховного Суду щодо представництва Фондом інтересів АТ "ПКМЗ", та відповідно, наявності підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду у вказаній частині.
Відповідно до частини 1 статті 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
За таких обставин, касаційне провадження у вказаній частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
Щодо посилання скаржника на безпідставність висновку апеляційного суду про наявність у заступника Генерального прокурора права на звернення до суду в межах цієї справи з огляду на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17; від 19.08.2020 у справі №923/787/18; від 18.08.2020 у справі №914/1844/18, то вони також є необґрунтованими, адже викладені у вказаних постановах висновки стосуються обставин подачі прокурором позову в інтересах держави та питань дотримання встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку повідомлення органу, уповноваженого державою на захист відповідних інтересів, натомість у даній справі прокурор подав апеляційну скаргу у справі, порушеній за позовом органу, уповноваженого державою здійснювати відповідний захист.
Враховуючи, що постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі ухвалені за інших встановлених обставин, коли прокурором не доведено обставин, необхідних для порушення провадження у справі за позовом прокурора в інтересах відповідного уповноваженого органу, підстави вважати такі правовідносини подібними відсутні, тому касаційне провадження у вказаній частині також підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
Зважаючи на те, що за наслідком касаційного перегляду постанови апеляційного господарського суду у даній справі доводи скаржника про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, підстави для скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 у даній справі відсутні, тому судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296 300 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроміл Дистрибьюшн" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроміл Дистрибьюшн" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 у справі №910/14680/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.