ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/15043/21 (910/5900/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача - Сердюк М.М.,

відповідача-1 - Герасименко М.В.,

відповідача-2 - Мітрюшин Д.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" арбітражного керуючого Сердюк Марини Миколаївни

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 (колегія суддів у складі: Сотніков С.В. - головуючий, Пантелієнко В.О., Остапенко О.М.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 (суддя Мандичев Д.В.)

у справі №910/15043/21(910/5900/23)

за позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" арбітражного керуючого Сердюк Марини Миколаївни

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"; 2) Приватної акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "АЕ - Агроексім Лімітед" ("AE-Agroexim Limited"), Республіка Кіпр

про визнання правочинів недійсними,

в межах справи №910/15043/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вінстар"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. У провадженні Господарського суду Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/15043/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (далі - ТОВ "Комплекс Агромарс") провадження у якій було відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2021, введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Сердюк Марину Миколаївну.

Стислий виклад позовних вимог

2. У квітні 2023 року розпорядник майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражний керуючий Сердюк Марина Миколаївна (далі - Розпорядник майна) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Комплекс Агромарс" та Приватної акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "АЕ - Агроексім Лімітед" ("AE-Agroexim Limited"), Республіка Кіпр (далі - Компанія) про визнання недійсними додаткових угод до договорів купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства.

3. В обґрунтування заявлених позовних вимог, Розпорядник майна вказує на те, що Компанія звернулась із грошовими вимогами до ТОВ "Комплекс Агромарс" як боржника у справі про банкрутство, які були мотивовані, в тому числі, і двома додатковими угодами, якими сторони продовжили строки розрахунків за частки в статутному капіталі товариства за двома договорами купівлі-продажу.

4. За твердженням позивача, уклавши додаткові угоди до договорів купівлі-продажу, сторони змінили строки виконання зобов`язання шляхом їх продовження до 01.02.2021, а саме зобов`язання ТОВ "Комплекс Агромарс" перед Компанією оплатити придбані частки у статутному капіталі ТОВ "Комплекс Агромарс".

5. Позивач вважає, що укладені додаткові угоди виготовлені та підписані не на дату, яка в них зазначена, що може свідчити про підроблення довіреностей та самих додаткових угод з метою включення до реєстру вимог кредиторів "штучно" створених кредиторських вимог у справі про банкрутство, а їх підписанти діяли без належних на те повноважень, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та є підставою для визнання таких угод недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України.

6. Розпорядник майна зазначив, що Сігал М.А. діяла на підставі довіреностей, які є нікчемними в силу закону, оскільки видані в порядку передоручення без їх нотаріального посвідчення, тобто особа, яка підписала оспорювані додаткові угоди не мала повноважень на їх укладання.

7. Компанія подала до господарського суду заяву про застосування позовної давності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

8. 28.11.2013 між Компанією (продавець) та ТОВ "Комплекс Агромарс" (покупець) укладено Договір №13-143-/КАМ-Ю про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ "Комплекс Агромарс" (далі - Договір від 28.11.2013).

9. Відповідно до п. 1.1 Договору від 28.11.2013 продавець в порядку та на умовах даного Договору та чинного законодавства України зобов`язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, передбачених даним Договором та чинним законодавством України, зобов`язується прийняти та оплатити частину в статутному капіталі ТОВ "Комплекс Агромарс" у розмірі 54961078,09 грн, що складає 19,46% від загальної частки статутного капіталу товариства.

10. Згідно з п. 2.2 Договору від 28.11.2013 договірна вартість частки складає 5397623,20 Євро.

11. Відповідно до п. 2.3 Договору від 28.11.2013 розрахунок згідно з даним Договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів у валюті договору в сумі, зазначеній в п. 2.2 Договору, на рахунок продавця, протягом 12 місяців з моменту підписання даного Договору.

12. Пунктом 3.1 Договору від 28.11.2013 визначено, що право власності на частку, яка є предметом даного Договору, від продавця до покупця переходить з моменту державної реєстрації статуту ТОВ "Комплекс Агромарс".

13. 24.11.2014 укладено Додаткову угоду №2 (далі - Оспорювана угода-1), у якій сторони погодили внести зміни до Договору від 28.11.2013 шляхом викладення п. 2.3 Договору в новій редакції: "2.3. Розрахунок згідно даного Договору здійснювати шляхом перерахування покупцем грошових коштів у валюті Договору в сумі, зазначеній в п. 2.2. Договору, на рахунок продавця до 01.02.2021".

14. 17.07.2014 між Компанією (продавець) та ТОВ "Комплекс Агромарс" (покупець) укладено Договір №609/2014/КАМ/О про передачу шляхом купівлі-продажу частини в статутному капіталі ТОВ "Комплекс Агромарс" (далі - Договір від 17.07.2014).

15. Відповідно до п. 1.1 Договору від 17.07.2014 продавець в порядку та на умовах даного Договору та чинного законодавства України зобов`язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, передбачених даним договором та чинним законодавством України, зобов`язується прийняти та оплатити частину в статутному капіталі ТОВ "Комплекс Агромарс" у розмірі 51209813,46 грн, що складає 17,44206% від загальної частки статутного капіталу товариства.

16. Згідно з п. 2.2 Договору від 17.07.2014 договірна вартість частки складає 4720665 Євро.

17. Відповідно до п. 2.3 Договору від 17.07.2014 розрахунок згідно даного Договору здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів у валюті договору в сумі, зазначеній в п. 2.2 Договору, на рахунок продавця, протягом 12 місяців з моменту підписання даного Договору.

18. Пунктом 3.1 Договору від 17.07.2014 визначено, що право власності на частку, яка є предметом даного Договору, від продавця до покупця переходить з моменту державної реєстрації статуту ТОВ "Комплекс Агромарс".

19. 24.11.2014 укладено Додаткову угоду №2 (далі - Оспорювана угода-2), у якій сторони погодили внести зміни до Договору від 17.07.2014 та продовжити строк розрахунку згідно з Договором до 01.02.2021.

20. Оспорювані додаткові угоди-1, 2 від 24.11.2014 укладені від імені Компанії представником Сігал М.А., яка діяла на підставі довіреностей №28/03/2013 та №28/03/2013/1 від 28.03.2013, а від імені ТОВ "Комплекс Агромарс" - Козерівською Н.М., яка діяла на підставі статуту.

21. Згідно з довіреністю від 28.03.2013 №28/03/2013 Компанія в особі Касьянової В.В., що діє на підставі довіреності від 28.02.2014, посвідченої у м. Нікосія 28.02.2013, апостильованою у відповідному порядку, уповноважує Сігал М.А. підписати від імені Компанії Додаткову угоду №2 до Договору від 17.07.2014. Дана довіреність діє до 31.12.2015.

22. Також на підставі довіреності від 28.03.2013 №28/03/2013/1 Компанія в особі Касьянової В.В., що діє на підставі довіреності від 28.02.2014, посвідченої у м. Нікосія 28.02.2013, апостильованою у відповідному порядку, уповноважує Сігал М.А. підписати від імені Компанії Додаткову угоду №2 до Договору від 28.11.2013. У довіреності зазначено, що остання діє до 31.12.2015.

23. 28.02.2014 Компанією видано довіреність Касьяновій В. із правом, зокрема, укладати, управляти, здійснювати та вчиняти всі та кожні господарські справи та речі, які є необхідними або потрібними чи будь-яким чином пов`язаними з діяльністю та справами компанії, та з такою метою підписувати, оформлювати, заповнювати, змінювати, модифікувати чи скасовувати будь-які договори, або брати будь-які зобов`язання у зв`язку з підписанням або оформленням будь-якого договору. Ця довіреність є дійсною протягом одного року з дати її підписання, тобто до 28.02.2015 з правом передачі прав та обов`язків за нею третій особі. На даній довіреності проставлений апостиль постійним секретарем Міністерства юстиції та громадського порядку Республіки Кіпр.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

24. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у задоволенні позову відмовлено.

25. Рішення обґрунтоване тим, що у матеріалах справи містяться докази на підтвердження Касьяновою В.В. як повіреної Компанії, та самою Компанією схвалення укладених Сігал М.А. від її імені Додаткових угод від 24.11.2014 №2 до Договорів від 28.11.2013 та від 17.07.2014, вчинення сторонами дій на їх виконання, а за наведених обставин в їх сукупності, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем правових підстав для визнання недійсними додаткових угод у зв`язку з їх фіктивністю відповідно до ст. 234 ЦК України.

26. У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, господарський суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для застосування позовної давності.

27. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 залишено без змін.

28. Постанова мотивована тим, що оспорювані правочини вчиненні Сігал М.А. як представником на підставі довіреності, яка видана в порядку передоручення, а відтак мала бути нотаріально посвідчена. Отже, представник Сігал М.А. , вчинивши оспорювані правочини, діяла з перевищенням повноважень.

29. Водночас, господарський суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачами визнавався факт укладення оспорюваних правочинів, а також вчинялись дії щодо їх подальшого схвалення, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання недійсним правочину, вчиненого представником без відповідних повноважень.

30. Окремо суд апеляційної інстанції вказав, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

31. Враховуючи, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання недійсними додаткових угод до договору в частині збільшення строків оплати за договорами купівлі-продажу, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що задоволення такого позову по своїй суті не вплине на зміну майнових активів, сприяння збереженню яких покладено законом на арбітражного керуючого в судових процедурах банкрутства.

32. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку вимога про визнання недійсними додаткових угод без оспорювання основного договору, за яким виникло зобов`язання у боржника сплатити грошові кошти за куплений майновий актив, не є ефективним способом захисту прав боржника чи кредиторів (за захистом яких звертається арбітражний керуючий) та саме по собі не вирішує спір щодо наявності/відсутності зобов`язань боржника перед пов`язаними особами, відповідно не свідчить про формування "фіктивної" або "дружньої" заборгованості, як про це вказував Розпорядник майна при зверненні з позовом.

33. За наведених обставин, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку із неефективністю заявленого способу захисту.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

34. Розпорядник майна (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати рішення Господарського суду м. Києва від 13.09.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

35. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

36. Скаржник вважає, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального права, а саме ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ст. 16, ч. 1 ст. 219, ч. 3 ст. 238, ч. 1 ст. 241, ч. 3 ст. 247 256 ЦК України, ст. 20 ГК України та без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №916/4644/15, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19), від 19.08.2020 у справі №201/16327/16-ц, від 10.11.2021 у справі №756/2312/18, від 31.07.2019 у справі №925/968/18, від 01.12.2021 у справі №908/3467/19.

37. Скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, а саме ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 210 ГПК України, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про неефективність обраного способу захисту, передбаченого ст. 16 ЦК України та ухвалили судові рішення без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).

38. Також скаржник зауважує, що відповідачі уклали оскаржувані додаткові угоди з метою включення до реєстру "штучно" створених кредиторських вимог та позбавлення позивача можливості заявити про сплив позовної давності; господарський суд апеляційної інстанції помилкового зробив висновок про неефективність обраного способу захисту; від Компанії оскаржувані додаткові угоди були підписані неуповноваженою на те особою.

39. Також у касаційній скарзі вказано, що Розпорядник майна звертав увагу під час апеляційного розгляду справи на ту обставину, що оспорювані Додаткові угоди укладено між пов`язаними юридичними та фізичними особами, оскільки Сігал М.М. на момент укладення спірних Додаткових угод була одночасно і засновником та кінцевим бенефіціаром ТОВ "Комплекс Агромарс", і підписантом Компанії, тобто спірні угоди направлено на реалізацію інтересів однієї особи, що прямо суперечить вимогам ст. 238 ЦК України.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

40. Компанія та ТОВ "Комплекс Агромарс" подали до Верховного Суду відзиви, в яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

41. У відзивах зазначено, що видані для укладення додаткових угод від 24.11.2014 до договорів купівлі-продажу частини в статутному капіталі товариства довіреності не підлягали нотаріальному посвідченню; під час розгляду справи обома відповідачами були визнані та підтверджені відповідними доказами факти вчинення ними дій, направлених на виконання оспорюваних правочинів, у матеріалах справи містяться докази на підтвердження Касьяновою В.В. та Компанією схвалення укладених від імені Компанії оспорюваних додаткових угод; оспорювані у даній справі угоди вчинені відповідачами 24.11.2014, а з позовом ТОВ "Комплекс Агромарс" (боржник) не зверталося взагалі, тоді як арбітражний керуючий звернувся з позовом лише в квітні 2022 року, тому позивачем в даному випадку пропущено позовну давність на звернення до суду з позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

42. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод до договорів купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства.

43. Звертаючись з позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що оспорювані додаткові угоди укладені на підставі довіреностей, що видавалися у порядку передоручення, і ці довіреності є нікчемними в силу вимог ч. 2 ст. 245 ЦК України. Крім того, позивач вказував на те, що довіреності, на підставі яких укладалися оспорювані додаткові угоди, мають недоліки щодо дати їх видачі та строку їх дії. Також Розпорядник майна вказував про те, що зазначені обставини можуть свідчити про підроблення як довіреностей так і самих додаткових угод їх сторонами з метою включення до реєстру "штучно" створених кредиторських вимог у справі про банкрутство ТОВ "Комплекс Агромарс". У зв`язку з викладеним, позивач вважає, що довіреності є нікчемними в силу вимог закону, тому у представника відповідача були відсутні повноваження (обсяг цивільної дієздатності) на здійснення представництва Компанії під час укладення оспорюваних додаткових угод, а тому з урахуванням вимог ст.ст. 203 215 216 245 ЦК України такі угоди підлягають визнанню недійсними.

44. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

45. За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

46. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

47. Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами ст. 215 ЦК України.

48. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

49. Згідно з вимогами ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

50. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

51. Частинами 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

52. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).

53. Згідно з ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

54. Відповідно до ч. 2 ст. 245 ЦК України довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.

55. У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним (ч. 1 ст. 219 ЦК України).

56. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

57. За змістом ст. 1 Закону України "Про нотаріат" нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

58. Відповідно до глави 4 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, довіреність видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, у якій застережене право на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність (п. 5.1).

59. При перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи нотаріус зобов`язаний ознайомитися з її установчими документами, інформацією про таку особу, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності (ч. 4 ст. 44 Закону України "Про нотаріат").

60. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що суттю представництва є вчинення представником правочинів від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Саме тому правочин, вчинений представником, породжує права і обов`язки для сторони, яку представляють, якщо він здійснений представником в межах повноважень.

61. Отже, обставини укладення оспорюваних угод на підставі нікчемних довіреностей можуть бути підставою для визнання таких угод недійсними.

62. Господарські суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях зазначили, що під час розгляду справи відповідачами визнавався факт укладення оспорюваних правочинів, а також вчинялись дії щодо їх подальшого схвалення, у зв`язку з чим господарські суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання недійсними Оспорюваних угод-1, 2, вчинених представником без відповідних повноважень.

63. Однак, Верховний Суд вважає, що такі висновки господарських судів є передчасними, оскільки зроблені без врахування всіх обставин справи, які були супутніми під час укладення Оспорюваних угод-1, 2 та без належної оцінки доводів Розпорядника майна щодо підстав недійсності оспорюваних додаткових угод.

64. Так, предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога Розпорядника майна боржника про визнання недійсними в межах справи про банкрутство додаткових угод, якими по суті сторони погодили продовжити строк розрахунку згідно з основними договорами купівлі-продажу до 01.02.2021.

65. Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №916/4644/15, на яку посилається скаржник).

66. Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18(914/608/20)), що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, застосуванням спеціальних способів захисту тощо.

67. У цьому зв`язку Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

68. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

69. Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

70. Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

71. Аналогічні правові висновки викладені у пунктах 78-81 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19), на яку посилається скаржник.

72. Тобто одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника, тому створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів забезпечує недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок.

73. В обґрунтування позову Розпорядник зокрема майна вказував, що оспорювані додаткові угоди були спрямовані на продовження строку позовної давності щодо зобов`язань за договорами від 28.11.2013 та від 17.07.2014 з метою включення до реєстру "штучно" створених кредиторських вимог у справі про банкрутство ТОВ "Комплекс Агромарс".

74. У цьому зв`язку господарські суди попередніх інстанцій зазначаючи про те, що вже під час розгляду справи відповідачами визнавався факт укладення Оспорюваних угод-1, 2, а також вчинялись дії щодо їх подальшого схвалення, не надали оцінку твердженням Розпорядника майна про те, що Оспорювані угоди-1, 2 можуть бути підробленими.

75. Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у цій справі господарський суд відмовив позивачу у задоволенні клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи документів, зокрема Оспорюваних угод, однак зобов`язав відповідачів подати суду оригінали Оспорюваних угод від 24.11.2014 №2 до договору №13-1430/КАМ-Ю від 28.11.2013 та договору №609/2014/КАМ/О від 17.07.2014, а також оригінали довіреностей №28/03/2013/1 від 28.03.2013 та №28/03/2013 від 20.03.2013.

76. Водночас відповідно до наявного в матеріалах справи клопотання ТОВ "Комплекс Агромарс" від 15.08.2023 за підписом генерального директора Зазулі І., останнє повідомило суд про те, що не може надати оригінали наведених документів, оскільки вони ймовірно були знищені/пошкоджені під час окупації Київської області.

77. Слід зауважити, що зі змісту позовної заяви вбачається, що Розпорядник майна не вказував про те, що Оспорювані угоди підлягають визнанню недійсними як фіктивні (фраудаторні) саме на підставі ст. 234 ЦК України, а лише зазначав про їх підроблення.

78. Водночас Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у цьому зв`язку господарські суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, згідно з яким в процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus), тобто суд наділений повноваженнями самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин, зокрема, шляхом вирішення питання застосування до спірних правовідносин відповідних норм права.

79. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

80. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

81. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

82. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

83. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

84. В цьому випадку Верховний Суд звертає увагу на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

85. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

86. Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Застосував судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

87. Однак, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та не надали належної оцінки тому, чи є доведеною/недоведеною у порядку, визначеному ст.ст. 74-77 ГПК України, обставина щодо підробленості Оспорюваних угод та по суті їх фіктивності.

88. Отже, господарські суди не надали мотивованої правової оцінки кожному вагомому аргументу сторін та не здійснили належним чином дослідження обставин справи та оцінки доказів.

89. З огляду на викладене висновок господарських судів про відмову в задоволенні позову в цілому не ґрунтується на належному виконанні вимог ст.ст. 86 236 269 ГПК України щодо оцінки наявних у справі та додатково поданих доказів, всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

90. Водночас Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо неврахування господарськими судами правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.12.2021 у справі №908/3467/19 про те, що у ч. 3 ст. 238 ЦК України міститься заборона на вчинення представником правочинів з самим собою ("у своїх інтересах") або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, оскільки, у такому разі представник діє в умовах очевидного конфлікту інтересів, який презюмується, тобто не потребує доведення.

91. Верховний Суд у зазначеній постанові вказав, що у випадку укладення представником правочину з самим собою довіритель не повинен доводити, що цей правочин укладено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність дій довірителя. По суті, положення ч. 3 ст. 238 ЦК України надають довірителю право визнати недійсним відповідний правочин, незалежно від того, на яких умовах він укладений. На довірителя не покладається тягар доведення невигідності умов такого договору, його збитковості. Його укладення не в інтересах довірителя презюмується. Представник, який вчиняє правочин від імені довірителя сам з собою, завжди знаходиться в ситуації конфлікту інтересів, адже інтерес різних сторін правочину не співпадає. Зокрема, у випадку укладення договору купівлі-продажу, інтерес продавця полягає у реалізації товару за найбільшу ціну, а інтерес покупця - за найменшу, інтерес продавця полягає у скороченні строків розрахунку, а покупця - у їх збільшенні, тощо.

92. На відміну від обставин справи, на яку посилається скаржник, у цій справі позивач не зазначав таких підстав в обґрунтування позову. У цьому ж зв`язку господарські суди у справі, що переглядається, не встановлювали обставини, що Оспорювані угоди укладені представником з самим собою. Також не було зазначено у якості підстав позовних вимог доводів про пов`язаність сторін Оспорюваних угод, у зв`язку з чим, ці обставини також не досліджувалися господарськими судами попередніх інстанцій.

93. Отже, судові інстанції не встановлювали обставин щодо укладення представником правочину "з самим собою" (зокрема, бенефіціарів відповідачів), пов`язаності юридичних та фізичних осіб за оспорюваними угодами між собою, тоді як згідно з ч. 3 ст. 300 ГПК України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

94. Верховний Суд вважає, що в цьому випадку по суті йдеться про зміну підстави позову, тоді як позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі (ч.ч. 2, 3 ст. 46 ГПК України).

95. Верховний Суд у постанові від 02.11.2022 у справі №685/1008/20 зазначив про те, що застосування судом принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") не є безмежним. Цей принцип застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов певними обставинами, проте помилково посилається не на ті норми. Принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.

96. З огляду на викладене вище, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, оскільки поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось з`ясування обставин, які входять у предмет доказування у цьому спорі, а також, що судами не надано оцінку щодо наявних у справі доказів. У свою чергу нез`ясування судами таких обстави є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

97. Відповідно до положень ст.ст. 300 310 ГПК України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

98. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення, а у випадку обґрунтованості позовних вимог вирішити питання щодо позовної давності.

99. Враховуючи вищевикладене та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 308, ст. 310 ГПК України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а прийняті у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

100. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" арбітражного керуючого Сердюк Марини Миколаївни задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі №910/15043/21(910/5900/23) скасувати.

3. Справу №910/15043/21(910/5900/23) передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков