ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/15094/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Маринченко Я.В.)

від 14.03.2024

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Маринченко Я.В.)

від 04.04.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.)

від 09.10.2024

у справі № 910/15094/23

за позовом Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

до ОСОБА_1

про визнання договору недійсним,

за участю представників учасників справи:

позивача - Фрейдун О.М.

відповідача - Білан Р.О.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - АТ "ДАК "Автомобільні дороги України", Компанія) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.04.2022 між позивачем та відповідачем укладено контракт № 7 та як зазначає позивач вказаний контракт є договором цивільно-правового характеру, що може бути визнаним недійсним відповідно до статей 203 215 Цивільного кодексу України. Позивач зазначає, що відповідач не є і ніколи не був працівником АТ "ДАК "Автомобільні дороги України", перепустка йому не видавалась, відвідувань Компанії з метою роботи відповідач не здійснював, заробітна плата йому не нараховувалась. Крім того, позивач зазначає, що спірний контракт укладено з неуповноваженою особою від Компанії, на момент укладення спірного контракту повноваження членів наглядової ради Компанії та голови наглядової ради Компанії були припиненні.

На підставі викладеного, позивач просить визнати недійсним укладений 29.04.2022 між АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" в особі голови наглядової ради Сімака С.В. та громадянином ОСОБА_1 контракт №7 про обрання останнього членом правління АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" із змінами і доповненнями (додатковими угодами до контракту).

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 у справі № 910/15094/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що предметом оспорюваного позивачем контракту є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема, статтями 3 7 9 9-1 44 КЗпП України), а відтак положення Цивільного кодексу України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту).

2.3. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі №910/15094/23 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. В іншій частині заяви про стягнення судових витрат у справі № 910/15094/23 відмовлено.

2.4. Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи та врахувавши рівень складності справи, об`єм та вид роботи проведеної адвокатом та наявність заперечень позивача щодо розміру вказаних витрат, з метою дотримання співмірності між складністю даної справи і витратами, здійсненими відповідачем на оплату адвокатських послуг, визнав за доцільне обмежити розмір покладених на позивача витрат з оплати професійної правничої допомоги адвоката сумою у 5 000,00 грн.

2.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/15094/23 залишено без змін.

2.6. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, а також зазначив, що враховуючи наявність між сторонами контракту № 7 від 29.04.2022, як особливої форми договору трудових правовідносин, які регулюються нормами трудового й спеціального законодавства та факт укладення цього контракту саме з метою регулювання особливостей трудових відносин між Компанією та членом правління Компанії, укладений контракт № 7 від 29.04.2022 не є правочином у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України на який поширюються передбачені нормами статей 203, 215 цього Кодексу загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених Цивільного кодексу України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, проте розгляд буде мати наслідки для трудових відносин, що не виключає застосування до спірних правовідносин Кодексу законів про працю України.

Суд апеляційної інстанції погодився також з висновками місцевого господарського суду, що відшкодування відповідачу за рахунок позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн відповідатиме критерію пропорційності і розумності.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2024, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі №910/15094/23, Акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

3.2. Підставами касаційного оскарження АТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" визначило пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" підставою касаційного оскарження зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що спірний контракт є договором цивільно-правового характеру, який визнається недійсним з підстав статей 203 215 Цивільного кодексу України, а спосіб захисту - відповідає вимогам статті 16 Цивільного кодексу України, чим порушено статті 15 202 203 215 Цивільного кодексу України та безпідставно застосовано статті 3 21 КЗпП України із не врахуванням правової позиції Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 916/3619/19 (916/959/23) та безпідставним застосуванням до спірних правовідносин норм КЗпП України і правових позицій Верховного Суду щодо недійсності трудових договорів; у зв`язку з неврахуванням висновків, викладених у ухвалі Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №909/681/22 (щодо застосування статей 203 215 Цивільного кодексу України), від 24.10.2023 у справі №753/9585/22 (щодо корпоративності спірних правовідносин).

За переконанням скаржника, суди порушили норми процесуального права, зокрема частину десяту статті 11 Господарського процесуального кодексу України, не врахували обов`язкові правові позиції Верховного Суду, чим порушили також частину четверту статті 236 Господарського процесуального кодексу України і Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначив пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 20 частини першої статті 2, частини першої статті 57, частини третьої статті 58 Закону України "Про акціонерні товариства", пунктів 12.4 та 3.23 статуту позивача.

3.7. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

3.8. Крім того підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 8 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтовуючи тим, що рішення у справі зачіпає права та законні інтереси Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України та пункти 1, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

3.9. Також скаржник заперечує обґрунтованість додаткового рішення та безпідставного його залишення судом апеляційної інстанції без змін.

Скаржник зазначає, що суди не врахували доводи позивача про взагалі відсутність актів наданих послуг і платіжних документів, які виключають обґрунтованість і підставність заяви та свідчать про неможливість часткового задоволення судом заяви про стягнення витрат на правничу допомогу. При цьому зазначає, що його правова позиція щодо обов`язкової оцінки рівня адвокатських послуг та відсутності розрахунку відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

3.10. Акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" подало клопотання про зупинення розгляду цієї справи до вирішення справи № 910/14396/24, мотивуючи його наявною об`єктивною неможливістю розгляду даної справи. На обґрунтування підстав для зупинення товариство зазначило, рішення судів попередніх інстанцій у цій справі обґрунтовані, зокрема, й тим, що рішення наглядової ради, яке стало підставою для укладення контракту - не оскаржувалося в судовому порядку. Ухвалою від 27.11.2024 у справі № 910/14396/24 відкрито провадження у справі за позовом Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про визнання недійсним рішення наглядової ради.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунуті.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку, включаючи випадки встановлення таких обставин рішенням суду в іншій справі.

Враховуючи викладене, у задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" слід відмовити, оскільки відсутні підстави для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Рішенням наглядової ради Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", оформленим протоколом №23/2022 від 28.04.2022 (далі - рішення №23/2022 від 28.04.2022), зокрема, обрано до складу правління Акціонерного товариства "ДАК "Автомобільні дороги України" ОСОБА_1 з 29.04.2022 та затверджено основні умови контракту, що буде укладатися з членом правління, а саме термін дії контракту - на період воєнного стану в Україні та упродовж трьох місяців з дня припинення воєнного стану в Україні та розмір винагороди за виконання обов`язків члена правління (підпункт 7.2.1 пункту 7.2, рішення №23/2022 від 28.04.2022).

Відповідно до підпункту 7.2.2 рішення №23/2022 від 28.04.2022 уповноважено голову наглядової ради АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" Сімака С.В. на укладення контракту з ОСОБА_1 , з урахуванням основних умов, викладених у підпункті 7.2.1 цього рішення та згідно умов затверджених рішенням наглядової ради АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (протоколом від 20.05.2021 №17/2021).

29.04.2022 на виконання вказаного рішення наглядової ради, оформленого протоколом від 28.04.2022 №23/2022 між АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та ОСОБА_1 (далі - член правління) укладено контракт № 7.

Цей контракт є особливою формою трудового договору, що регулює особливості трудових відносин між Компанією та членом правління Компанії. На підставі контракту регулюють трудові відносини між членом правління та Компанією (пункт 1.1 контракту).

За цим контрактом член правління зобов`язується особисто (безпосередньо та у складі правління Компанії), у межах повноважень, визначених законодавством та внутрішніми положеннями Компанії, здійснювати управління поточною діяльністю Компанії відповідно до мети і предмету її діяльності, з дотримання принципів ефективного використання і забезпечення збереження майна Компанії, а Компанія зобов`язується створювати належні умови для організації праці і матеріального забезпечення члена правління (пункт 1.2 контракту)

Розділом 2 контракту передбачено права та обов`язки члена сторін .

Розділом 3 контракту визначено режим робочого часу та робоче місце.

Розділом 4 контракту сторони визначили умови та порядок виплати винагороди (оплати праці).

Розділом 5 контракту сторонами передбачено строк дії контракту, умови припинення та розірвання контракту.

За переконанням позивача, на момент укладення спірного контракту повноваження членів наглядової ради Компанії та голови наглядової ради Компанії були припинені, що підтверджується наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 31.03.2022 №Н-95/08-02, в якому зазначено щодо припинення повноважень незалежних членів наглядової ради - представників держави АТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

27.05.2022 наказом №Н-155/08-02 Державне агентство автомобільних доріг України прийняло наказ, відповідно до якого у зв`язку із неможливістю призначення нових членів наглядової ради під час воєнного стану було визнано таким, що втратили чинність накази від 31.03.2022 №Н-95 про припинення повноважень членів наглядової ради, від 07.04.2022 №Н-97 про розірвання контрактів з членами наглядової ради, та рішення загальних зборів АТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні догори України" від 06.04.2022 в частині припинення повноважень членів наглядової ради.

22.02.2024 Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури наказом №Н-60/11-01 скасовано рішення наглядової ради від 28.04.2022 (протокол №23/2022) в частині обрання відповідача членом правління, як таке, що не реалізоване з моменту прийняття такого рішення наглядової ради.

Звертаючись із позовом, позивач просить визнати недійсним укладений 29.04.2022 між АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" в особі голови наглядової ради Сімака С.В. та громадянином ОСОБА_1 контракт №7 про обрання останнього членом правління АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" із змінами і доповненнями (додатковими угодами до контракту), мотивуючи позов тим, що спірний контракт укладено з неуповноваженою особою від Компанії, на момент укладення спірного контракту повноваження членів наглядової ради Компанії та голови наглядової ради Компанії були припиненні.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту статей 15 16 Цивільного кодексу України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

5.3. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

5.4. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 та від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (пункт 14)

5.5. Норми частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.

5.6. У справі, що переглядається, АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" звернулося з позовом про визнання недійсним контракту, укладеного між Акціонерним товариством "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі голови наглядової ради Сімака С.В. та громадянином ОСОБА_1 про обрання останнього членом правління Компанії, мотивуючи позов тим, що контракт укладено неуповноваженою особою від імені Компанії, оскільки повноваження наглядової ради були припинені, а також відповідач ніколи не працював на Компанію, перепустка йому не видавалася, заробітна плата не нараховувалася. При цьому, позивач просив визнати недійсним контракт на підставі статей 203 215 Цивільного кодексу України.

5.7. Суди першої та апеляційної інстанцій, зазначивши, що предметом контракту є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, дійшли висновку, що положення Цивільного кодексу України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню .

5.8. Втім, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

5.9. Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Згідно з частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Статтею 9 Кодексу законів про працю України врегульовано, що умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Забороняється примушення працівника до укладення трудового договору, який містить умови, щодо яких між працівником та роботодавцем не досягнуто взаємної згоди.

5.10. Згідно зі статтею 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.

5.11. У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 щодо офіційного тлумачення статті 99 Цивільного кодексу України зазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.

Отже, обрання члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками не є предметом регулювання трудового права. Надання повноважень члену виконавчого органу товариства в силу статті 99 Цивільного кодексу України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на наділення члена виконавчого органу правом на здійснення управлінської діяльності товариством.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

5.12. Відповідно до статуту АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" Компанія за типом акціонерного товариства є приватним акціонерним товариством, 100% акцій якого належать державі Україна.

Управління та контроль Компанією здійснюють; 1) загальні збори; 2) наглядова рада; 3) правління; 4) ревізійна комісія. Органи управління та контролю Компанії діють відповідно до законодавства України, цього статуту та положень про них. Посадовими особами органів управління і контролю Компанії є фізичні особи - голова та члени наглядової ради, голова та члени правління, ревізійної комісії (ревізор Компанії). Посадові особи органів управління та контролю Компанії повинні діяти в інтересах Компанії, дотримуватися вимог законодавства України, положень статуту (глава 9 статуту).

Відповідно до підпункту 12.1 статуту правління Компанії - колегіальний виконавчий орган, який здійснює управління поточною діяльністю Компанії.

Права та обов`язки члена правління визначаються законодавством, статутом та положенням про правління, а також контрактом, що укладається з кожним членом правління. Від імені Компанії контракт підписує голова наглядової ради чи особа, уповноважена на таке підписання.

5.13. Верховний Суд у постанові від 07.02.2018 у справі № 711/5711/16-ц дійшов висновку про те, що згідно зі статтею 92 Цивільного кодексу України дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивілістичним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивілістичним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець - працівник», властива трудовим відносинам. Правовий статус члена колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій з управління товариством.

Верховний Суд від 24.10.2023 у справі № 753/9585/22 дійшов висновку, що спір щодо визнання недійсним контракту, укладеного з членом правління Акціонерного товариства є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов`язаний з реалізацією наглядовою радою цього товариства компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення повноважень його члена.

У постанові від 19.02.2024 у справі №760/1125/20-ц Верховний Суд зазначив, що трудове право є частиною права приватного, через що має підкорятися правовому режиму цивільного права, яке в приватноправовій сфері домінує. Тож у всіх випадках, коли спеціальні норми трудового права не врегульовують того чи іншого питання, воно має вирішуватися відповідно до приписів Цивільного кодексу України, який є стрижнем цивільного законодавства і максимально заповнює усі прогалини, допущені в окремих його спеціальних сферах (включаючи трудове законодавство). Також засади цивільного законодавства (стаття 3 Цивільного кодексу України) визначають зміст і спрямованість правового регулювання усіх сфер приватноправових відносин, включаючи трудові відносини, через що навіть чіткі спеціальні норми трудового законодавства не підлягають застосуванню, якщо вони суперечать принципам приватного (цивільного) права.

Проаналізувавши наведені норми трудового та цивільного законодавства у їх системному взаємозв`язку, Верховний Суд зазначає, що КЗпП, врегульовуючи трудові правовідносини, пов`язані з укладенням трудового договору (контракту) як угоди між працівником і роботодавцем, зокрема щодо захисту прав працівника від порушення з боку роботодавця при укладенні трудового договору (контракту), водночас, не містить правового регулювання правовідносин щодо формування виконавчого органу.

У справі, що переглядається, спір стосується законності обрання наглядовою радою члена правління товариства, а отже розгляд вимог позивача вимагав оцінювання законності дій органів управління юридичної особи - наглядової ради, зокрема відповідності цих дій вимогам цивільного, а не трудового законодавства. Те, що предметом контракту є праця, не свідчить про трудовий характер спору, оскільки умови контракту не є предметом розгляду у цій справі.

5.14. Верховний Суд зауважує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Враховуючи викладене, оскільки підставою для відмови у задоволенні позову стало помилкове твердження судів попередніх інстанцій про не застосування до спірних відносин положень Цивільного кодексу України, а судами першої та апеляційної інстанції фактично не надавалася оцінка підставам позову, зокрема повноваженням наглядової ради, наявності/відсутності трудових правовідносин, доводам стосовно порушення Закону України "Про акціонерні товариства" та статуту позивача, колегія суддів вважає наявними підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

З огляду на скасування рішення суду першої інстанції, оскільки додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі, скасуванню підлягає і додаткове рішення місцевого господарського суду, яким було здійснено розподіл витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції. Отже, скасування судового рішення, ухваленого по суті спору, за результатом розгляду касаційної скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього.

5.15. Щодо доводів скаржника, з посиланням на пункт 8 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких останній вважає, що рішення у справі зачіпає права та законні інтереси Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України.

Скаржник зазначає, що судами надано неналежну оцінку наказу Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України від 22.02.2024 №Н-60/11-01 без участі самого Агентства як особи, зацікавленої у цій справі, адже рішення у справі зачіпає права та законні інтереси Агентства відновлення, а саме таке рішення, прийняте про права і обов`язки особи, що не брала участі у справі підлягає безумовному скасуванню.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між особою і сторонами спору не може братися до уваги (постанови Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, від 27.02.2019 у справі № 910/21894/16, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17).

Зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що в їх мотивувальній частині наявні висновки про певні права, інтереси та обов`язки або у резолютивній частині прямо зазначено про права, інтереси та обов`язки особи, про яку зазначає скаржник у касаційній скарзі. Саме лише посилання позивача на наказ Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України від 22.02.2024 №Н-60/11-01 не може свідчити про порушення при розгляді цієї справи прав чи інтересів Агентства, про які зазначає скаржник у касаційній скарзі. Крім того Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України не оспорює рішення судів щодо незалучення його до участі у цій справі.

За таких обставин, наведена підстава не знайшла свого підтвердження.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.2. Згідно із частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок судів передчасним і таким, що зроблений без дослідження всіх зібраних у справі доказів на підтвердження наявності чи відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача, а тому судові рішення у справі належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

7. Судові витрати

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про зупинення провадження у справі № 910/15094/23 до вирішення справи № 910/14396/24 відмовити.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі № 910/15094/23 скасувати, а справу № 910/15094/23 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Баранець