ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/1530/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
позивача - Гук Т.Г. (адвокат),
відповідача - Дробчак Н.В. (самопредставництво),
третьої особи - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 (у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 (суддя Павленко Є.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр"
до Національного агентства з питань запобігання корупції
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача фізична особа ОСОБА_1
про визнання інформації недостовірною, зобов`язання вчинити дії та стягнення 1 000 000,00 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" (далі - ТОВ "Алтаюр", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Агентство, Відповідач) про:
- визнання недостовірною, такою, що принижує ділову репутацію Позивача, інформації, поширеної Відповідачем, якого представляв голова Агентства - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Третя особа), у статті-інтерв`ю, що була опублікована на офіційному сайті інтернет-видання "Українська Правда" ІНФОРМАЦІЯ_1 о 5:30 год. під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2";
- зобов`язання Агентства спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на офіційному сайті інтернет-видання "Українська Правда" оголошення про її недостовірність з огляду на неправдивість і неповність такої інформації та шляхом оприлюднення резолютивної частини ухваленого у справі рішення;
- стягнення з Відповідача на користь Позивача шкоди, завданої діловій репутації останнього, у розмірі 1 000 000,00 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що поширена Відповідачем у даній статті інформація, яка стосувалася безпосередньо Позивача, є недостовірною та неправдивою, і такою, що порушує особисті немайнові права та завдає шкоди діловій репутації останнього.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 13.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021у справі № 910/1530/21, відмовлено у задоволенні позову.
2.2. Судові рішення мотивовані тим, що Позивачем не доведено, що поширена керівником Відповідача інформація є недостовірною, а також того, що остання принижує гідність, честь чи ділову репутацію Позивача, чи порушує інші його особисті немайнові права, відповідно, не доведено сукупності обставин, які становлять склад правопорушення передбачений статті 277 Цивільного кодексу України.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Алтаюр" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
3.2. Обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 522/14156/14-ц щодо застосування статті 277 Цивільного кодексу України та, натомість, застосування практики Верховного Суду (постанова від 10.07.2018 у справі № 910/15148/17), яка є нерелевантною.
3.3. Також скаржник стверджує, що суди не надали оцінки усім доводам та доказам, викладеним та наданим скаржником у межах даної справи, що унеможливило повне та усебічне встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу Агентство просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Обставини встановлені судами
4.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 о 5:30 год. на офіційному сайті українського інтернет-видання "Українська Правда" журналістками ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було опубліковано статтю-інтерв`ю з головою Агентства ОСОБА_1 під назвою: "ІНФОРМАЦІЯ_2".
Зокрема, у вказаному інтерв`ю міститься наступна інформація:
- журналістки: "До суті справи "Алтаюру", компанії в якої НАЗК орендувало сервери для реєстру декларацій. Давайте по хронології. На початку січня ви відмовлялись продовжувати договір з компанією. Хоча до цього на переговорній процедурі було вирішено його продовжити. Правильно?", - ОСОБА_1 : "Тендерний комітет прийняв рішення про укладення угоди. Разом із тим не було завершено всі формальності. Ми надіслали лист "Алтаюру" з узгодженням цих формальностей, він вчасно не відповів. І в мене вже не було юридичної можливості підписувати цю угоду.";
- журналістки: "У січні ви не продовжили договір і не повернули сервери. І на початку березня передали їх державним "Українським спеціальним системам", які адмініструють реєстр. Так?", - ОСОБА_1: "Ні. Сервери з 2016 року стояли в "Українських спеціальних системах", ми їх не рухали. НАЗК платило за використання серверної кімнати в "Українських спеціальних системах". Тому не можна казати, що ми щось передавали.";
- журналістки: "Алтаюр вимагав повернути їм сервери?", - ОСОБА_1 : "Не вимагав. Він став вимагати повернути сервери тільки після того, як Антикорупційний суд наклав на них арешт."; журналістки: "Українські спеціальні системи" мали право використовувати сервери "Алтаюру", навіть якщо договір не продовжили?", - ОСОБА_1: "Звичайно. Воно ж не припинялось. Тому що "Алтаюр" не звертався за поверненням серверів.";
- журналістки: "Яким чином ви взагалі вирахували, що ціна завищена? Яку цифру брали за основу?", - ОСОБА_1 : "Ми взяли балансову вартість обладнання. Воно коштувало 2 мільйона 400 тисяч на момент укладення договору. Кожен рік воно ж зношується, а вони навпаки збільшували вартість.";
- журналістки: "Але ж обладнання за цей час змінювалось, доповнювалось?", - ОСОБА_1: "Частина. Але вони взагалі норму зносу не застосовували, це перше. І по-друге, фактично це була оренда обладнання. Але договір був сформований наступним чином: "послуги з оренди обладнання". Тобто там був директор - до чого директор, якщо обладнання просто стоїть; був бухгалтер, бели ще 4, здається, працівника, зарплату яким платило НАЗК.";
- журналістки: "Ваші опоненти мають експертизу, наскільки ми знаємо, яка підтверджує справжність їхньої ціни. Ви бачили цю експертизу?", - ОСОБА_1 : "Не ціни, а балансової вартості. Ця експертиза підробна. Там вони пишуть, що експерт оглянув обладнання, надано доступ, у нас є лист "УСС" про те, що ніякий експерт ніяке обладнання не приходив, не дивився".
4.2. Позивач вважаючи зазначену інформацію такою, що є недостовірною та принижує його ділову репутацію, звернувся до суду із даним позовом.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
5.3. Відповідно до частини першої статті 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
5.4. Відповідно до статті 1 Закону України "Про інформацію" інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
5.5. Статтею 4 Закону України "Про інформацію" встановлено, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.
5.6. Згідно з приписами 5 Закону України "Про інформацію" кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
5.7. Частиною першою статті 7 Закону України "Про інформацію" визначено, що право на інформацію охороняється законом.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (частина друга статті 7 Закону України "Про інформацію").
5.8. Відповідно до статті 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
5.9. Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
5.10. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
5.11. Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
5.12. Згідно з частиною першою статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
5.13. Відповідно до статті 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 Цивільного кодексу України.
5.14. Частиною першою статті 200 Цивільного кодексу України визначено, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
5.15. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (частина друга статті 200 Цивільного кодексу України).
5.16. Згідно зі статтею 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
5.17. Отже при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації суди повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
5.18. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
5.19. При розгляді справ зазначеної категорії необхідно враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
5.20. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
5.21. За відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
5.22. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
5.23. Негативною необхідно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
5.24. Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.
5.25. Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
5.26. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
5.27. Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
5.28. Звертаючись з касаційною скаргою ТОВ "Алтаюр" наголошувало на неврахуванні господарськими судами попередніх інстанцій правових позицій, які викладені у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 522/14156/14-ц відповідно до якої обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Водночас, на його думку, Господарський суд міста Києва, а також Північний апеляційний господарський суд поклали весь тягар доведення саме на скаржника, позбавивши, в такий спосіб, НАЗК обов`язку довести достовірність поширеної інформації та обмежуючи змагальність судового процесу.
5.29. В контексті зазначеного доводу Суд погоджується з тим, що відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду у цій категорії спорів, саме на відповідача покладається обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною. При цьому, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Поряд з цим, позивач має право подати докази, які свідчать про недостовірність поширеної інформації, що є його процесуальним правом, а інша сторона, відповідно, має право, як надавати пояснення та заперечення стосовно них, наводити свої доводи, міркування, так і подавати свої докази.
5.30. При цьому, відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
5.31. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
5.32. Як вбачається з матеріалів справи господарські суди попередніх інстанцій здійснивши оцінку доказів які були надані як Позивачем у справі, так і Відповідачем дійшли висновку про те, що інформація, яка була поширена Відповідачем не має характеру недостовірної.
5.33. Зокрема, вирішуючи спір у цій справі, місцевий господарський суд визнав недоведеним Позивачем обставини, які б свідчили про те, що за своїм характером спірна поширена інформація містить недостовірні відомості та про те, що наведена у вищезазначеній статті-інтерв`ю інформація принижує ділову репутацію Позивача.
5.34. Більше того, за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у матеріалах справи доказів та з урахуванням наданих сторонами пояснень, проаналізувавши кожне речення спірного тексту, дійшов висновку, що висловлювання у ньому не відповідають критеріям недостовірності інформації, оскільки не містять в собі тверджень, які можливо було б розцінити як порушення честі, гідності чи ділової репутації Позивача.
Також суд апеляційної інстанції вказав на те, що суб`єктивне розуміння тексту інтерв`ю Позивачем або суб`єктивне тлумачення ним норм законодавства стосовно оренди майна не можуть бути розцінені в межах даної справи, як неправомірні дії Агентства, які направленні на підрив ділової репутації Позивача.
5.35. До того ж, суди попередніх інстанцій відхилили доводи Позивача про падіння його прибутку в 2020 році з огляду на відсутність доказів, які б свідчили про те, що на фінансові показники останнього вплинула саме інформація, поширена головою Агентства.
5.36. В такий спосіб, висновок Господарського суду міста Києва, з яким погодилась колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, про те що Позивачем не доведено, що за своїм характером спірна поширена інформація містить недостовірні відомості фактично стосується не визначення його обов`язку щодо доведення недостовірності інформації, а оцінки характеру такої інформації, яка була здійснена судами на підставі доказів, які були подані, як Позивачем, так і Відповідачем.
Іншими словами суди, застосовуючи словосполучення "позивач не довів" у тексті оскаржуваних судових рішень, наголошували не на тому, що ним не виконано обов`язок щодо надання доказів щодо недостовірності інформації, а те, що в результаті судового розгляду судами було встановлено, що поширена інформація не містить ознак недостовірної.
Отже, доводи скаржника про те, що суди безпідставно переклали на нього обов`язок щодо доведення недостовірності інформації, в такий спосіб поклавши на нього тягар доведення та, в свою чергу, позбавивши НАЗК обов`язку доводити достовірність поширеної інформації та обмеживши змагальність судового процесу, не відповідають встановленим судами обставинам справи, здійсненій судами правовій оцінці доказів та, фактично, є незгодою з ними.
5.37. В такий спосіб, доводи касаційної скарги зводяться до повторного з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі та обумовлені незгодою з їх оцінкою.
Водночас саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.38. При цьому, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
5.39. Ураховуючи наведені вище вимоги закону та з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, касаційний господарський суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.
5.40. Що стосується посилання заявника в якості підстави для подання касаційної скарги на те, що місцевим і апеляційним судами не було досліджено зібрані у справі докази, то колегія суддів зазначає наступне.
5.41. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
5.42. При цьому, відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
5.43. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.44. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.45. За таких обставин Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі №912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.
5.46. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Позивача задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій необхідно залишити без змін.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
6.2. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.4. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).
6.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.
7. Розподіл судових витрат
7.1. У зв`язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, згідно з вимогами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" залишити без задоволення
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 у справі № 910/1530/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв Судді І. С. Берднік І. С. Міщенко