ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/15532/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Державного підприємства «Фінансування

інфраструктурних проектів» - Погаса О.А.,

«АКЕЛІК ГРУП» ВАТ, що діє через Представництво

«АКЕЛІК ГРУП» ВАТ» - Шабаровського Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 (у складі колегії суддів: Владимиренко С.В. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А. )

у справі № 910/15532/21

за позовом Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів»

до «АКЕЛІК ГРУП» ВАТ, що діє через Представництво «АКЕЛІК ГРУП» ВАТ»

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року Державне підприємство «Фінансування інфраструктурних проектів» (далі - ДП «Фінансування інфраструктурних проектів») звернулося до суду з позовом до «АКЕЛІК ГРУП» ВАТ, що діє через Представництво «АКЕЛІК ГРУП» ВАТ» (далі - «АКЕЛІК ГРУП» ВАТ), у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило стягнути грошові кошти в сумі 3 230 255,49 грн за порушення зобов`язань за договором від 03.06.2020 № БДР-50/06-20, у тому числі 255 991,33 грн пені за прострочення виконання робіт, 200 846,09 грн інфляційних нарахувань на суму невикористаного авансу, 2 169 504,00 грн пені за несвоєчасне повернення авансу та 603 914,17 грн неодержаного доходу.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором підряду від 03.06.2020 № БДР-50/06-20.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 позов задоволено частково. Стягнуто з «АКЕЛІК ГРУП» ВАТ на користь ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» пеню в сумі 255 991,33 грн, інфляційні втрати в сумі 200 846,09 грн, пеню в сумі 2 169 504,00 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 39 395,12 грн. У решті позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 скасовано частково; ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з «АКЕЛІК ГРУП» ВАТ на користь ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» пеню в сумі 701,35 грн, пеню в сумі 6 686,83 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 110,82 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на користь «АКЕЛІК ГРУП» ВАТ витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 58 921,32 грн.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у листопаді 2022 року ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.11.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 910/15532/21 за касаційною скаргою ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.12.2022.

«АКЕЛІК ГРУП» ВАТ у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін. Водночас у відзиві зазначено, що розмір судових витрат, які відповідач очікує понести під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, становить 136 563,84 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що 03.06.2020 між ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» (замовник) і «АКЕЛІК ГРУП» ВАТ, що є юридичною особою згідно з законодавством Республіки Азербайджан та діє на території України через зареєстроване представництво, (підрядник) укладено договір підряду № БДР-50/06-20 (далі - договір), за умовами якого на виконання Державної програми підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2020 року (далі - Програма), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 435, в порядку, строки та на умовах, визначених цим договором, замовник доручає, а підрядник забезпечує виконання будівельно-монтажних робіт «(код за ДК 021:2015: 45230000-8 - Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь): ГБН Г.1-218-182:2011 Капітальний ремонт (влаштування) транспортної розв`язки в одному рівні кільцевого типу з малим діаметром центрального острівця на автомобільній дорозі загального користування державного значення Н-03 Житомир - Чернівці на ділянці км 310+752, Чернівецька область» (далі - об`єкт будівництва) згідно з технічним завданням, викладеним в тендерній документації та у відповідності до затвердженої проектно-кошторисної документації.

Склад, обсяг, види та вартість будівельно-монтажних робіт (далі - роботи) по об`єкту будівництва, що будуть виконуватися підрядником, визначаються в договірній ціні (додаток № 1 до договору), в межах визначеної в результаті процедури публічної закупівлі вартості закупівлі, а виконання цих робіт - в межах фактичного обсягу видатків замовника на поточний рік (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору (у редакції додаткової угоди № 4 від 21.12.2020 до договору), цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін та діє до 31.12.2020, але в будь-якому разі - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно з пунктом 2.2 договору строки виконання робіт за цим договором, а також їх окремих етапів, визначаються Графіком виконання робіт (додаток № 2 до договору). В межах строків виконання робіт, зазначених у Графіку, роботи виконуються на загальних умовах, без урахування вихідних, святкових і неробочих днів, якщо інше не передбачено Графіком.

У пункті 3.1 договору визначено, що загальна вартість робіт (договірна ціна) визначається на основі приблизного кошторису у Додатку № 1 до цього договору, який є його невід`ємною частиною, та становить 30 132 000,00 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 5 022 000,00 грн.

За змістом пункту 5.4 договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 18.09.2020 до договору), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» та належним чином оформленого рішення головного розпорядника бюджетних коштів замовник може прийняти рішення щодо надання підряднику на строк не більше 3 місяців авансу по 18.12.2020 (але не пізніше кінця поточного бюджетного року) на виконання робіт в сумі, що не перевищує 30 % вартості річного обсягу робіт, а саме загальної вартості робіт (Договірної ціни), що складає 9 039 600,00 грн, в тому числі ПДВ 1 506 600,00 грн на підставі наданих рахунків-фактур та спрямовується на небюджетний рахунок, відкритий на ім`я підрядника в органах казначейства у встановленому законом порядку. Підрядник зобов`язується використати одержаний аванс на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів протягом 3 місяці з моменту отримання авансу, та виконати належним чином обсяг закупівель та надати замовнику підтверджуючі документи (Акт прийняття виконаних робіт (форма КБ-2В) та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) на суму сплаченого авансу. При закінченні тримісячного терміну невикористані суми авансу повертаються замовнику з урахуванням індексу інфляції. Не надання авансу не є підставою для перегляду строків виконання робіт, які визначені пунктом 2.2 договору.

У пункті 5.5 договору визначено, що для приймання та проведення розрахунків за виконані роботи, підрядник надає замовнику повний пакет документів: довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ- 3) - у двох екземплярах (підпункт 5.5.1); акт приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) з додатками - у двох екземплярах (підпункт 5.5.2); підсумкову відомість ресурсів - у двох екземплярах (підпункт 5.5.3); сертифікати відповідності продукції та паспорти на матеріали та устаткування (підпункт 5.5.4); виконавчу документація відповідно до вимог ДБН А.3.1-5:2016 на обсяги робіт, що відображені в актах приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) (підпункт 5.5.5); фотофіксацію об`єкту будівництва до початку, в період проведення та кінцевий результат виконаних робіт (підпункт 5.5.6).

Після завершення виконання робіт підрядник в комплекті з кінцевим актом виконаних робіт передає замовнику загальний журнал, заповнений згідно ДБН А.3.1-5:2016 та виконавчі схеми (пункт 5.6 договору).

Згідно з підпунктами 6.1.1, 6.1.2 договору підрядник повинен розпочати виконання робіт впродовж 5 календарних днів з дня отримання дозвільного документу (акту, ордеру, дозволу). Початок та закінчення виконання усіх робіт за цим договором та їх окремих етапів визначається Графіком виконання робіт (Додаток № 2), який складається за формами, рекомендованими Мінрегіонбудом та є невід`ємною частиною договору (пункти 6.1.1 та 6.1.2 договору).

Відповідно до пункту 6.1.4 договору (у редакції додаткової угоди № 1 від 15.06.2020 до договору), строки виконання робіт можуть змінюватися із обов`язковим внесенням відповідних змін у договір, шляхом укладення додаткових угод, у разі: прийняття органами законодавчої, виконавчої та місцевої влади законодавчих та інших нормативних актів, що унеможливлюють подальше виконання робіт, або зобов`язують сторони вчинити певні дії, які потребують певного часу, що впливатиме на строки виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором; виникнення обставин непереборної сили, визначених та доведених відповідно до розділу 10 цього договору; внесення суттєвих змін до проектної документації, якщо це безпосередньо тягне за собою збільшення обсягів виконання будівельно-монтажних робіт; дій третіх осіб, що унеможливлюють належне виконання робіт, за винятком випадків, коли ці дії зумовлені залежними від підрядника обставинами; призупинення робіт за офіційним повідомленням замовника; у разі відсутності або несвоєчасності бюджетного фінансування замовника на виконання умов даного договору. При виникненні обставин, які передбачені цим підпунктом договору, що не залежать від підрядника і перешкоджають виконанню робіт у встановлені строки, замовник переглядає зазначені строки. Рішення про перегляд строків оформлюється додатковою угодою про внесення змін до договору з одночасним внесенням змін в Графік.

Пунктом 6.9.1 договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 15.06.2020) встановлено, що підрядник після закінчення робіт на об`єкті будівництва протягом 3 (трьох) робочих днів надає замовнику повідомлення про закінчення робіт, відповідно до якого створюється комісія з прийняття робіт. Приймальна комісія призначається наказом замовника.

Згідно з пунктом 6.9.2 договору приймання-передача закінчених робіт (об`єкт будівництва) здійснюється на підставі акта приймання-передачі робіт (об`єкта будівництва), який складається приймальною комісією за участю наступних представників: замовника, проєктувальника, підрядника, субпідрядних організацій (задіяних при виконанні робіт на об`єкті будівництва), експлуатаційної організації (балансоутримувача); інженера з технічного нагляду; інженера-консультанта; інших зацікавлених органів (у разі необхідності).

Згідно з додатковою угодою № 4 від 21.12.2020 до договору сторони домовилися, зокрема, внести зміни до додатку № 2 до договору «Графік виконання робіт», виклавши його в новій редакції. У цьому Графіку встановлено строк введення об`єкта в експлуатацію до 21.12.2020.

У справі, що розглядається, ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», звертаючись до суду із зазначеним позовом, обґрунтувало вимоги тим, що відповідач як підрядник у визначений договором строк не надав повідомлення про закінчення робіт та підтверджуючих документів про повне виконання робіт, чим порушив умови договору та прострочив виконання робіт на 10 календарних днів (з 22.12.2020 по 31.12.2020 включно), у зв`язку з чим, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (т.1 а.с.125-129), позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 255 991,33 грн, нараховану відповідно до пункту 9.2 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 15.06.2020 до договору) за порушення строку виконання робіт у розмірі 0,1 % від вартості прострочених робіт за кожен день прострочення, включаючи день підписання сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт.

Також позивачем зазначено, що на виконання умов пункту 5.4 договору ним перераховано відповідачу попередню оплату (аванс) в сумі 9 039 600,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22.09.2020 № 624, яку відповідач зобов`язався використати на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів, виконати належним чином обсяг закупівель та надати замовнику підтверджуючі документи (акт прийняття виконаних робіт (форма КБ-2В) та довідку про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3) на суму сплаченого авансу, та/або повернути замовнику невикористану суму авансу з урахуванням індексу інфляції в строк до 18.12.2020.

Відповідачем надано підтверджуючі документи на виконання робіт та довідку про вартість на суму авансу 2 828 794,17 грн, а отже в строк до 18.12.2020 підрядник мав надати акти прийняття виконаних робіт на суму 6 210 805,83 грн або повернути цю суму з урахуванням індексу інфляції.

Оскільки невикористану частину авансу в сумі 6 210 805,83 грн було повернуто відповідачем 28.12.2020, тобто з пропуском встановленого договором строку, та без урахування індексу інфляції, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 2 169 504,00 грн за прострочення повернення частини авансу та інфляційні втрати в сумі 200 846,09 грн, нараховані за період з 22.09.2020 по 18.12.2020 на суму невикористаного авансу (т. 1 а.с.71).

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором, позивача було позбавлено доходу у виді утримання служби замовника (включаючи витрати на технічний нагляд) у сумі 603 914,17 грн, які також заявлено позивачем до стягнення з відповідача.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково, а саме: стягнув на користь позивача пеню в сумі 255 991,33 грн за прострочення зобов`язання з виконання робіт, інфляційні втрати в сумі 200 846,09 грн, нараховані на суму невикористаного авансу, і пеню в сумі 2 169 504,00 грн за прострочення повернення частини авансу. У решті позову (щодо стягнення 603 914,17 грн неодержаного доходу) відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем у встановленому порядку доведено наявність підстав для часткового задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду скасував частково, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача пеню в сумі 701,35 грн за порушення зобов`язання з виконання робіт за договором та пеню в сумі 6 686,83 грн за несвоєчасне повернення авансу; у решті позову відмовив. При цьому апеляційний суд зазначив про неправильне здійснення позивачем та судом першої інстанції розрахунків пені як за порушення зобов`язання з виконання робіт за договором, так і за несвоєчасне повернення авансу, тому, пославшись, у тому числі на положення частини 6 статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК), за змістом якої штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, здійснив власний розрахунок пені та стягнув зазначені кошти з позивача у відповідному розмірі; також, пославшись на положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, дійшовши висновку про неправомірність таких вимог. Разом із тим суд апеляційної інстанції зазначив, що скаржник в апеляційній скарзі просить суд переглянути судове рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог, а тому суд не здійснює апеляційний перегляд судового рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у сумі 603 914,17 грн (неодержаний дохід).

У поданій касаційній скарзі ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» послалося, зокрема на те, що при вирішенні спору судом апеляційної інстанції, виходячи з наведеного ним розрахунку, неправильно застосовано положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частину 6 статті 231 ГК, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у частині стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання та повернення невикористаної частини авансу, оскільки в цьому випадку при розрахунку пені мало бути застосовано положення частини 2 статті 231 ГК та відповідні умови договору; судом апеляційної інстанції при вирішенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму неповернутого вчасно авансу, не враховано положення 5.4 договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 18.09.2020 до договору), за умовами якого при закінченні тримісячного терміну невикористані суми авансу повертаються замовнику з урахуванням індексу інфляції, тобто ця умова договору за настанням певних обставин є обов`язковою для підрядника; суд апеляційної інстанції у порушення частини 1 статті 269 ГПК вийшов за межі розгляду апеляційної скарги, чим допустив порушення принципів диспозитивності та змагальності. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник послався на неврахування судом висновків, вкладених у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 910/16638/17, від 28.10.2019 у справі № 910/16641/17, від 14.03.2018 та 28.11.2018 у справі № 910/24853/13, від 20.11.2018 у справі № 916/75/18.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на зміст касаційної скарги, у якій скаржником порушено питання про перегляд судових рішень у частині позовних вимог про стягнення пені за порушення зобов`язання з виконання робіт за договором, пені за несвоєчасне повернення авансу та інфляційних втрат, а також те, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення неодержаного доходи не було предметом апеляційного перегляду, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, та виходить із такого.

У частинах 1, 2 статті 193 ГК визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК, зокрема з договорів та інших правочинів.

У частині 1 статті 626 ЦК передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини 1 статті 627 ЦК відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення частини 7 статті 193 ГК і статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Як установлено судами попередніх інстанцій, правовідносини сторін у справі, що розглядається, виникли з договору підряду на виконання будівельно-монтажних робіт. При цьому, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору, цей договір є належною в розумінні статей 11 509 ЦК і статей 173 174 ГК підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

Відповідно до статті 837 ЦК за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина 1). Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (частина 2).

Згідно зі статтею 875 ЦК за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

У статті 844 ЦК визначено, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов`язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.

За приписами статті 846 ЦК строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно з частиною 1 статті 854 ЦК, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами (частина 4 статті 882 ЦК).

Судами попередніх інстанцій установлено, що визначена сторонами загальна вартість робіт за договором згідно з пунктом 3.1 становить 30 132 000,00 грн та включає сім етапів виконання робіт за договором; строк введення об`єкта в експлуатацію згідно з Графіком виконання робіт (додаток 2), що є невід`ємною частиною договору, визначено до 21.12.2020.

На виконання пункту 5.4 договору підряднику згідно з платіжним дорученням від 22.09.2020 № 624 було перераховано 9 039 600,00 грн як попередню оплату на придбання матеріалів за договором (т.1 а.с. 64).

Відповідач виконав підрядні роботи на загальну суму 4 532 867,02 грн, які прийняті позивачем згідно з актами приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2020 року на суму 1 419 398,44 грн, за грудень 2020 року на суму 1 455 716,95 грн, за грудень 2020 року на суму 1 657 751,63 грн, що також підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт і витрати за листопад 2020 року та грудень 2020 року, які підписані сторонами без заперечень та зауважень.

Позивачем перераховано відповідачу кошти за виконані роботи в сумі 824 147,96 грн за платіжним дорученням від 27.11.2020 № 702, в сумі 817 166,29 грн за платіжним дорученням від 07.12.2020 № 745 та в сумі 62 758,60 грн за платіжним дорученням від 23.12.2020 № 1025.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що решту робіт за договором у строк до 21.12.2020 підрядник не виконав, повідомлення позивачу (замовнику) про закінчення робіт у порядку, визначеному підпунктами 6.9.1 та 6.9.2 пункту 6.9 договору, не надав.

Відповідно до положень статті 202 ГК і статті 599 ЦК зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

У частині 1 статті 612 ЦК передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статей 610 611 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною 2 статті 218 ГК учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 230 ГК штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частини 2 статті 231 ГК у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, сторонами в договорі передбачено, що у разі несвоєчасного та/або неналежного виконання зобов`язань за цим договором підрядник сплачує замовнику штрафні санкції (пеню, штраф, неустойки, збитки тощо) відповідно до частини 2 статті 231 в порядку, визначеному статтею 232 ГК, зокрема: за порушення підрядником, з його вини, строку виконання робіт (як загального терміну, так і термінів виконання окремих етапів (у разі наявності) підрядник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості прострочених робіт за кожен день прострочення, включаючи день підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт або письмового підтвердження щодо розірвання/припинення цього договору (пункт 9.2 договору у редакції додаткової угоди № 1 від 15.06.2020).

У пункті 9.3 договору (у редакції додаткової угоди № 1 від 15.06.2020 до договору) визначено, що нарахування штрафних санкцій здійснюється протягом усього періоду прострочення виконання, незалежно від його тривалості.

За змістом пункту 9.6 договору (у редакції додаткової угоди № 1 від 15.06.2020 до договору) у випадку неповернення авансу (її частини) або ненадання в зазначений день звітних документів («Акт приймання виконаних будівельних робіт» за формою КБ-2в та «Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати» за формою КБ-3), що підтверджують факт виконання робіт, підряднику за кожен день не повернення невикористаної суми авансу нараховується пеня в розмірі 3 % від загального розміру авансу.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 910/16638/17, від 28.10.2019 у справі № 910/16641/17 (на які здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК) при вирішенні спору про стягнення з відповідача як підрядника штрафних санкцій за прострочення виконання робіт за договором судом касаційної інстанції наведено висновок, за змістом якого неналежне виконання підрядником (відповідачем) свого обов`язку щодо своєчасного виконання підрядних робіт (відсутній передбачений умовами договору акт виконаних робіт за формою № КБ-2В) є підставою для нарахування та стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені та штрафу) у порядку та розмірі, визначеними умовами договору відповідно до частини 2 статті 231 ГК.

Разом із тим суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, на правові висновки, викладені в постановах від 28.10.2019 у справі № 910/16641/17, від 14.03.2018 та 28.11.2018 у справі № 910/24853/13, від 20.11.2018 у справі № 916/75/18, оскільки згідно з постановою від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, наведених у тому числі у цих постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 4 статті 238 ГПК у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

За змістом статті 282 ГПК суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови зазначає, зокрема, доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 наведено висновок, за змістом якого, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, у тому числі зроблений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції при вирішенні спору зазначених висновків Верховного Суду враховано не було, з огляду на предмет і підстави заявленого позову не встановлено обставин, що мають значення для вирішення цієї справи, не надано відповідної оцінки умовам договору, укладеного між сторонами у справі, належним чином не з`ясовано обставини, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, та не надано оцінки доказам, наданим на їх підтвердження.

Так, суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на те, що позивачем та судом першої інстанції було не вірно здійснено розрахунок пені, як за порушення строку виконання робіт, так і за несвоєчасне повернення невикористаної частини авансу, та здійснивши власний розрахунок сум штрафних санкцій з наведенням лише розрахунків (відповідно 30 132 000,00 грн - 4 532 867,02 грн *0,1%*10 (днів)/ 365 = 701,35 грн та 9 039 600,00 грн * 3% * 9 (днів) / 365 = 6 686,83 грн), взагалі не обґрунтував такі висновки з посиланням на норму права та умови договору, з яких суд виходив при ухвалені рішення про часткове задоволення таких вимог, мотиви їх застосування, а також не зазначив мотивів незастосування норм права та умов договору, на які посилався позивач при визначенні сум штрафних санкцій, заявлених до стягнення з відповідача, та не навів доводів, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення таких позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, суд апеляційної інстанції послався на положення частини 2 статті 625 ЦК і відмовив позивачу у зв`язку з безпідставністю в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, нарахованих на невикористану суму авансу, проте взагалі не врахував та не надав оцінки умовам надання підряднику попередньої оплати, закріпленим у пункті 5.4 договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 18.09.2020 до договору), за якими при закінченні тримісячного терміну невикористані суми авансу повертаються замовнику з урахуванням індексу інфляції, а відтак з огляду на зазначені умови договору та наданий позивачем розрахунок таких нарахувань не встановив їх правову природу (чи є це мірою відповідальності в контексті положень частини 2 статті 625 ЦК). При цьому судом апеляційної інстанції взагалі не надано оцінки наданому позивачем розрахунку сум інфляційних нарахувань (т. 1 а.с. 71), за яким розрахунок здійснено за період з 22.09.2020 по 18.12.2020 (жовтень - грудень 2020), а не за період з 19.12.2020 по 27.12.2020, як зазначено судом апеляційної інстанції в оскарженій постанові.

Таким чином, задовольнивши частково позовні вимоги, за встановлених обставин неналежного виконання відповідачем зобов`язань, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом, суд апеляційної інстанції взагалі не взяв до уваги підстави та порядок нарахування заявлених позивачем до стягнення сум відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, не обґрунтував такі свої висновки посиланням на норми права, які регулюють спірні правовідносини, не дослідив подані сторонами докази, зокрема зроблені позивачем розрахунки, не перевірив їх та не оцінив у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами. При цьому судом апеляційної інстанції не було враховано, що в разі незгоди повністю або частково з наданими позивачем розрахунками, суд має зазначити у судовому рішенні правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, обґрунтувавши його.

Належним чином не дослідивши зібрані у справі докази, не встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені за порушення зобов`язання з виконання робіт за договором, пені за несвоєчасне повернення авансу та відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, судове рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог про стягнення пені за прострочення виконання робіт, пені за несвоєчасне повернення авансу, інфляційних втрат і витрат зі сплати судового збору та передачі справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі № 910/15532/21 скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені за прострочення виконання робіт, пені за несвоєчасне повернення авансу, інфляційних втрат і витрат зі сплати судового збору.

3. Справу № 910/15532/21 у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

4. У решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі № 910/15532/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

В.Г. Суховий