ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/16234/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Волковицької Н. О., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

за участю представників:

позивача - Март`янової Н. В.,

відповідача - Герасименка О. В.,

прокуратури - Гусарової А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 (судді: Ткаченко Б. О., Майданевич А. Г., Сулім В. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 (суддя Паламар П. І.) у справі

за позовом Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будспецсервіс",

за участю Генеральної прокуратури України,

про визнання додаткових угод недійсними,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У грудні 2018 року Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будспецсервіс" (далі - ТОВ "Будспецсервіс") про визнання недійсними з моменту укладення додаткової угоди від 25.10.2005 (далі - додаткова угода від 25.10.2005) до договору від 07.04.2005 № 227/УПБ-74Д-05 про врегулювання відносин (далі - договір про врегулювання відносин) і додаткової угоди від 17.03.2006 (далі - додаткова угода від 17.03.2006) про припинення договірних зобов`язань виконанням, проведеним належним чином, що виникли в результаті виконання генерального договору від 31.12.2003 № 7/38-03 про будівництво, придбання та забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житлом шляхом пайової участі (далі - генеральний договір від 31.12.2003), на підставі статей 203 229 Цивільного кодексу України, оскільки такі угоди позивач уклав унаслідок помилки.

В обґрунтування позову Міністерство оборони України наголосило, що під час укладення оспорюваних додаткових угод міністерство обґрунтовано розраховувало на дотримання відповідачем вимог закону і затвердження проєктної документації відповідно до детального плану території Печерського району м. Києва та іншої містобудівної документації та помилялося щодо наявних у відомства прав на отримання житла для військовослужбовців. Позивач наголосив, що згідно з висновками комплексної державної експертизи від 02.07.2007, від 10.06.2010 загальна площа житлової частини в об`єкті будівництва становить 401 921,55 м2, а не 204 400 м2, як зазначено у детальному плані території Печерського району м. Києва, внаслідок чого позивач був позбавлений права на одержання 33 881,617 м2 житла.

1.2. У відзиві на позов ТОВ "Будспецсервіс" заперечило проти його задоволення, просило відмовити у позові з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

1.3. Від відповідача до суду першої інстанції надійшла заява про застосування позовної давності до заявлених вимог.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що аргументи позивача про недійсність оспорюваних додаткових угод фактично зводяться до помилки щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину, що з огляду на положення законодавства не має правового значення, тому підстав для визнання у цьому випадку недійсними додаткових угод з підстав їх вчинення під впливом помилки відповідно до статті 229 Цивільного кодексу України немає.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Міністерство оборони України, не погоджуючись із рішенням і постановою у справі, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019, а справу передати на новий розгляд для продовження розгляду.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень у справі Міністерство оборони України вважає порушення судами норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають істотне значення для справи. Скаржник наголошує, що оспорювані додаткові угоди укладені під впливом помилки та мають бути визнані недійсними; позивач під час їх укладення помилився щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: предмета договору, прав та обов`язків сторін, істотних умов договору щодо порядку та строків розрахунків за ним. Скаржник акцентує, що неправильне сприйняття ним інформації щодо показників детального плану вплинуло на його волевиявлення та спричинило укладання спірних додаткових угод під впливом помилки. На думку скаржника, суди не дослідили умови генерального договору від 31.12.2003, договору про врегулювання відносин, змісту спірних правочинів.

3.2. Від ТОВ "Будспецсервіс" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач звертає увагу на необґрунтованість наведених у касаційній скарзі доводів і просить залишити її без задоволення у повному обсязі, а судові рішення у справі - без змін. Зокрема, відповідач наголошує, що позивач ні у позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не зазначив, у чому саме полягає помилка щодо обставин, які мають істотне значення, у чому її суть, крім того, позов заявлено із пропуском позовної давності.

3.3. Від Офісу Генерального прокурора також надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він підтримав доводи, наведені у касаційній скарзі, та наголосив на необґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржених судових рішеннях.

3.4. Від Міністерства оборони України надійшла заява про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яку колегія суддів залишає без задоволення через відсутність у цьому випадку правових підстав, з якими за змістом положень частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України пов`язано вчинення такої процесуальної дії; того, що ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, позивач не довів.

Колегія суддів зазначає, що за змістом наведеної норми права для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто йдеться про правову проблему не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, наявних або таких, що можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; наявні обставини, як свідчать, що немає усталеної судової практики з відповідних питань, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, немає процесуальних механізмів вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Таких умов у цьому випадку немає, як і не довів їх наявності скаржник.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, 07.04.2005 між Міністерством оборони України і ТОВ "Будспецсервіс" укладено договір про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання генерального договору від 31.12.2003.

За умовами цього договору про врегулювання відносин сторони виклали у новій редакції попередні договори (генеральний договір про будівництво, придбання та забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житлом шляхом пайової участі від 31.12.2003 № 7/38-03, разом із додатками до нього - додатковими договорами від 05.01.2004 № 1, від 30.01.2004 № 2, від 25.07.2004 № 3) та поширили застосування умов цього договору до відносин, що виникли між сторонами до його укладення.

Відповідно до пункту 1.1.1 договору про врегулювання відносин згідно з попередніми договорами Міністерство оборони України повинно було отримати орієнтовно 85 000 м2 (частка міністерства) житла із попереднього розрахунку будівництва 340 340 м2 житла на земельній ділянці, що становило 25 % від запланованого обсягу загальної житлової площі. При цьому, 5 % (або орієнтовно 17 017 м2) частки міністерство мало отримати у м. Києві та межах Київського гарнізону, 20 % (або орієнтовно 68 068 м2) - в інших регіонах України.

У пункті 1.1.5 договору про врегулювання відносин зазначено, що предметом договору є визначення порядку будівництва комплексу об`єктів, які будуть розташовані на земельній ділянці загальною площею 19,55 га на території військового містечка № 2 по вул. Підвисоцького, 2 у м. Києві.

За змістом пунктів 1.6, 1.7 договору про врегулювання відносин сторони дійшли згоди про можливість подальшої зміни обсягів фінансування і коригування частки Міністерства оборони України залежно від розрахункового загального метражу площ, виходячи із показників затвердженої проектно-кошторисної документації та отримання позитивного висновку служби "Київдержекспертиза" на весь комплекс забудови земельної ділянки, але не пізніше 31.12.2005.

08.04.2005 між Міністерством оборони України і ТОВ "Будспецсервіс" укладено додаткову угоду № 227/УПБ-7Б-05 до договору про врегулювання відносин (далі - додаткова угода від 08.04.2005), згідно з якою сторони дійшли згоди про викуп відповідачем частки (паю) позивача, визначеної у пункті 1.1.1 договору про врегулювання відносин.

У пункті 2 додаткової угоди від 08.04.2005 сторони підтвердили попередньо визначену ціну паю міністерства у сумі приблизно 180 983 821,00 грн, що становить орієнтовно 85 000 м2 загальної площі житла або 25 % від запланованого обсягу загальної житлової площі, що повинна бути збудована за правилами, визначеними у договорі.

Згідно з пунктом 3 додаткової угоди від 08.04.2005 остаточна ціна паю Міністерства оборони України буде відкоригована сторонами за результатами затвердженої проектно-кошторисної документації та отриманого відповідного висновку служби "Київдержекспертиза" на весь комплекс забудови земельної ділянки, але не пізніше десяти днів із дати отримання відповідачем зазначеного висновку.

Отже, як установили попередні судові інстанції, визначення ціни належної позивачеві частки (паю) сторони узалежнили від результатів затвердженої проектно-кошторисної документації та отриманого відповідного висновку служби "Київдержекспертиза" на весь комплекс забудови земельної ділянки.

У листі від 13.10.2005 № 2352 Дочірнє підприємство "Інститут "Київгенплан" Відкритого акціонерного товариства "Київпроект" (далі - ДП "Інститут "Київгенплан" ВАТ "Київпроект") зазначило про завершення розробки детального плану території Печерського району, який відповідає чинним ДБН і навело показники житлово-цивільної забудови (на 2020 рік) на відповідній земельній ділянці, згідно з якими, зокрема, загальна площа житлових будинків становить 204 400 м2.

У листі від 14.10.2005 № 75 на ім`я заступника Міністра оброни України ТОВ "Будспецсервіс" просило розглянути питання про внесення змін до договору про врегулювання відносин щодо остаточних розрахунків. У листі наведено посилання на інформацію, надану ДП "Інститут "Київгенплан" ВАТ "Київпроект" згідно з листом від 13.10.2005 № 2352, і розробку детального плану території Печерського району, який відповідає вимогам чинних Державних будівельних норм України - ДБН 360-92, за якими загальна площа житлових будинків на земельній ділянці становить 204 400 м2.

Під час вирішення спору господарські суди попередніх інстанцій також установили, що 25.10.2005 між Міністерством оборони України і ТОВ "Будспецсервіс" укладено додаткову угоду до договору про врегулювання відносин; згідно з повідомленням ДП "Інститут "Київгенплан" ВАТ "Київпроект" від 13.10.2005 загальна площа житла, яка може бути побудована на земельній ділянці, визначена в обсязі 204 400 м2, а не 340 340 м2, яку сторони очікували отримати на підставі попереднього розрахунку будівництва при підписанні договору про врегулювання відносин.

Згідно з додатковою угодою від 25.10.2005 сторони внесли зміни до пунктів 1.1.1, 1.6, а також виклали в іншій редакції пункти 1.1.3, 1.1.4, 1.7, 3.5, 3.6, 3.8 договору про врегулювання відносин. Так, було зменшено, зокрема, орієнтовну площу житла, яке повинно отримати міністерство, з 85 000 м2 до 51 100 м2 і попередній розмір розрахунку будівництва житла з 340 340 м2 до 204 400 м2.

За змістом пункту 1.7 договору про врегулювання розбіжностей (у редакції цієї додаткової угоди) остаточна частка Міністерства оборони України і загальна сума фінансування житла для військовослужбовців Збройних Сил України (з урахуванням вартісних і кількісних показників) будуть відкориговані сторонами відповідно до наданої ДП "Інститут "Київгенплан" ВАТ "Київпроект" інформації щодо основних техніко-економічних показників забудови ділянки та затверджені протоколом про стан виконання сторонами договірних зобов`язань не пізніше 10.11.2005.

У подальшому 17.03.2006 між Міністерством оборони України і ТОВ "Будспецсервіс" укладено додаткову угоду про припинення договірних зобов`язань виконанням, проведеним належним чином.

За змістом додаткової угоди від 17.03.2006 сторони домовилися про припинення договірних зобов`язань між ними у зв`язку з повним виконанням умов генерального договору від 31.12.2003, договору від 07.04.2005 про врегулювання відносин, що виникли у результаті виконання цього генерального договору, а також додаткових угод до них, проведеним належним чином відповідно до статті 203 Господарського кодексу України та статті 599 Цивільного кодексу України.

У пунктах 1.2, 2.3 додаткової угоди від 17.03.2006 сторони зазначили, що після її підписання вони не мають одна до одної претензій щодо виконання договірних зобов`язань, у тому числі щодо їх обсягу та якості; таку угоду складено при повному розумінні сторонами її умов і термінології.

4.3. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, Міністерство оборони України звернулося до суду з позовом про визнання недійсними додаткової угоди від 25.10.2005 до договору про врегулювання відносин від 07.04.2005 і додаткової угоди про припинення договірних зобов`язань виконанням, проведеним належним чином, від 17.03.2006, обґрунтовуючи вимоги тим, що зазначені угоди укладено під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

4.4. За змістом частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У частині 1 статті 229 зазначеного Кодексу унормовано, що у разі, коли особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Отже, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору необхідно ураховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які свідчать про помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталися після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 Цивільного кодексу України.

Саме із такого розуміння положень законодавства виходили господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення цього спору.

Господарські суди попередніх інстанцій з`ясували, що позивач, обґрунтовуючи позов, наголошував, що укладаючи додаткову угоду від 25.10.2005, він помилявся щодо правомірності пропозиції відповідача визначати ціну частки міністерства залежно від наданої ДП "Інститут "Київгенплан" ВАТ "Київпроект" інформації про загальну площу житлових будинків, що можуть бути збудовані на земельній ділянці. При цьому згодом відповідач розробив проекти будівництва на одержаній від позивача земельній ділянці, на підставі яких площа житлової забудови значно перевищила раніше заплановані економічні показники предмета договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з якими погодився і суд апеляційної інстанції, установив, що доводи позивача у цьому випадку фактично зводяться до помилки щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину, що з огляду на зазначені положення законодавства не має правового значення, тому правових підстав для визнання недійсними оспорюваних додаткових угод на підставі статті 229 Цивільного кодексу України немає.

Водночас, залишаючи без змін судове рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не був позбавлений права, проявивши достатню обачність, перевірити запропоновані відповідачем зміни, зокрема щодо фактично запланованого обсягу забудови, проектної документації на таку забудову та інших документів; необачне ставлення особи до своїх прав не може вважатися помилкою щодо правочину у розумінні наведених положень законодавства.

Крім того, суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам відповідача щодо пропуску позовної давності та протилежним аргументам позивача і прокуратури та дійшов висновку, що позивачеві про обставини, на які він посилається щодо помилки, було відомо ще у 2011 році із висновків комплексної державної експертизи проєктів, отриманих разом з листом від 01.06.2011 № 2159. Однак апеляційний господарський суд погодився із відмовою суду першої інстанції у позові саме з підстав його необґрунтованості, а не через сплив позовної давності.

Здійснюючи апеляційний перегляд, суд апеляційної інстанції урахував, що згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2014 у справі № 910/2014/14 за позовом Міністерства оборони України до ТОВ "Будспецсервіс" про визнання недійсними додаткових угод від 02.09.2005, від 25.10.2005 та від 17.03.2006, укладених до договору про врегулювання відносин, що виникли у результаті виконання генерального договору від 31.12.2003, у позові відмовлено. Це рішення Господарського суду міста Києва залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 і постановою Вищого господарського суду України від 20.08.2014 у справі № 910/2014/14.

Згідно з копією заяви про уточнення позовних вимог Міністерства оборони України у справі № 910/2014/14 міністерство стверджувало про порушення вимог законодавства під час укладення спірних угод, зокрема статей 229 230 Цивільного кодексу України, та наводило ті самі обставини, на яких акцентує позивач у цій справі № 910/16234/18, яку розглядає Верховний Суд.

Як наголосив суд апеляційної інстанції, Міністерство оборони України в обґрунтування підстав недійсності угод від 25.10.2005 та від 17.03.2006 під час розгляду справи № 910/2014/14 послалося на положення статті 229 Цивільного кодексу України щодо помилки під час вчинення правочину, що свідчить про обізнаність позивача стосовно обставин, які він у цьому випадку наводить і вважає, що помилився щодо них. Водночас оскільки господарські суди у справі № 910/2014/14 вирішували питання відповідності цих правочинів вимогам чинного містобудівного законодавства та обсягу цивільної дієздатності особи, яка вчинила зазначені правочини від імені позивача, і положення статті 229 Цивільного кодексу України як підстава для визнання недійсними таких угод не були предметом розгляду судів у справі № 910/2014/14, місцевий господарський суд правомірно розглянув позов у справі № 910/16234/18, виходячи із підстав, заявлених позивачем у позові.

4.5. Отже, дослідивши обставини справи, надавши правову кваліфікацію доказам, наданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог і, як наслідок, про відмову у позові.

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника щодо помилковості висновків судів та неповноти судового дослідження не можуть бути підставами для скасування рішення і постанови у справі, оскільки не отримали підтвердження під час касаційного провадження, спростовуються встановленими судами у справі фактичними обставинами та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини; вони дублюють доводи, викладені в апеляційній скарзі, яким суд апеляційної інстанції уже надав оцінку та аргументовано їх відхилив.

Оскільки (як встановили суди) позивач у цьому випадку не довів обставин, з якими положення статті 229 Цивільного кодексу України, пов`язують можливість визнання угод недійсними, а саме допущення помилки, внаслідок якої відбулося неправильне сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, у задоволенні позову із заявлених позивачем підстав суди відмовили правомірно.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 08.02.2020, яка діяла на час відкриття касаційного провадження у цій справі), в якій визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 цього Кодексу).

5.2. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України (у зазначеній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 у справі № 910/16234/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Н. О. Волковицька