ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/16330/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Дабл Ю Сі Ті Компані",
представник позивача - Купайгородський Е.О., адвокат (ордер від 03.04.2023 № 1374098),
відповідач - комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр",
представник відповідача - Макарчук Л.Л. (у порядку самопредставництва),
третя особа - Департамент інформаційно-комунікаційних технологій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації,
представник третьої особи - Лисик Г.М. (у порядку самопредставництва),
розглянув касаційну скаргу комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр"
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 (головуючий суддя Бойко Р.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 (головуючий Майданевич А.Г., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.)
у справі № 910/16330/21
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дабл Ю Сі Ті Компані" (далі - Товариство)
до комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (далі - Підприємство)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент інформаційно-комунікаційних технологій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації; далі - Департамент),
про стягнення 18 784 966,06 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулось до суду з позовом до Підприємства за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департаменту про стягнення 18 784 966,06 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємство прострочило виконання своїх зобов`язань за договором про надання послуг від 02.03.2019 № 4794 (далі - Договір) в частині оплати наданих Товариством у період з 01.08.2020 по 30.09.2020 послуг, у зв`язку з чим, у Підприємства виникла заборгованість у загальному розмірі 5 712 709,33 грн. Крім того, посилаючись на прострочення Підприємством своїх грошових зобов`язань за Договором, Товариство посилалось на наявність правових підстав для стягнення з Підприємства 3% річних у розмірі 107 993,68 грн, нарахованих за період з 29.01.2021 по 15.09.2021, а також інфляційних втрат у розмірі 279 068,62 грн, нарахованих з лютого по серпень 2021 року та упущеної вигоди у сумі 12685194,43грн за період з18.09.2020 по 28.12.2020.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства заборгованість у розмірі 5 712 709,33 грн, 3% річних у розмірі 107 993,68 грн, інфляційні втрати у розмірі 279 068,62 грн, збитки у розмірі 12 685 194,43 грн, судовий збір у розмірі 281 774,49 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 60 000,00 грн.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:
- матеріалами справи належним чином підтверджується, що на виконання умов Договору у період серпень-вересень 2020 року [до моменту блокування замовником (Підприємством) можливості надання виконавцем (Товариством) послуг - 18.09.2020] Товариство надало Підприємству послуги на загальну суму 5 712 709,33 грн, грошове зобов`язання по оплаті яких мало бути виконано до 10.12.2020 (за серпень 2020 року) та до 16.01.2021 (за вересень 2020 року), однак, у визначені строки не було виконано замовником. Вказаний розмір заборгованості не спростовано відповідачем у межах розгляду даної справи та доказів на її погашення на момент прийняття рішення судом першої інстанції не надано. За таких обставин, позовні вимоги Товариства про стягнення з Підприємства заборгованості за надані послуги у розмірі 5 712 709,33 грн є правомірними та обґрунтованими;
- Підприємство у встановлений Договору строк свого обов`язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому його дії є порушенням договірних зобов`язань, що є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Перевіривши наданий Товариством розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суди дійшли висновку про обґрунтованість та правомірність вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 279 068,62 грн та 3% річних у розмірі 107 993,68 грн;
- Товариством належним чином доведено позбавлення його можливості отримання очікуваного доходу за Договором у загальному розмірі 12 685 194,43 грн протягом періоду з 18.09.2020 по 28.12.2020, з моменту фактичного блокування Підприємством можливості виконання Товариством своїх обов`язків за Договором, які підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано Підприємством.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Підприємство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням доповнень до касаційної скарги), посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права та те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які ухвалені в інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- ухвалюючи рішення суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, від 18.03.2020 у справі № 927/986/17, від 13.07.2021 у справі № 910/13225/20, від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 13.10.2020 у справі № 910/4050/17, від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17, від 11.11.2021 у справі № 910/7511/20, від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18 та Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц щодо застосуванням статей 173 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 525 627 628 901 903 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 2 116 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), статей 5, 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" у подібних правовідносинах;
- суди встановили обставини на підставі недопустимих доказів.
Також від Товариства надійшли заява про поворот виконання рішення та клопотання про зупинення виконання судового рішення.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.03.2023 задоволено клопотання Підприємства про зупинення виконання рішення. Зупинено виконання рішення господарського суду від 16.06.2022 у даній справі № 910/16330/21 до закінчення його перегляду в касаційному порядку
Від Товариства та Департаменту відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.04.2023 № 29.3-02/804 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Малашенкової Т.М. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/16330/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 02.03.2020 за результатами проведення закупівлі "Супровід, впровадження та підтримка створених інформаційно-комунікаційних систем, платформ, вебпорталів та сервісів за кодом ДК 021:015 (CPV) "Єдиний закупівельний словник" - 72250000-2 Послуги, пов`язані із системами та підтримкою" Підприємством (замовник) та Товариством (виконавець) було укладено Договір, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого виконавець зобов`язується у порядку та на умовах, визначених цим договором, надати замовникові послуги (Супровід, впровадження та підтримка створених інформаційно-комунікаційних систем, платформ, вебпорталів та сервісів за кодом ДК 021:015 (CPV) "Єдиний закупівельний словник" - 72250000-2 Послуги, пов`язані із системами та підтримкою), а замовник - прийняти та оплатити такі послуги.
Згідно з пунктами 1.3, 1.4 Договору обсяги закупівлі послуг, що надаються за цим договором, можуть бути зменшені замовником у залежності від реального обсягу фінансування та наявних потреб. Перелік та зміст послуг, що є предметом договору, строки їх надання, технічні та інші вимоги до предмета договору визначаються в Інформації про необхідні технічні, якісні, кількісні та інші характеристики предмета закупівлі (Технічні вимоги; додаток № 1 до Договору).
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що виконавець повинен надати замовнику послуги, якість яких відповідає положенням даного договору, вимогам законодавства України та загальноприйнятим умовам надання такого роду послуг.
Відповідно до пунктів 3.1-3.3 Договору ціна даного договору становить 37 611 000,00 грн з урахуванням ПДВ. Вартість договору включає в себе всі витрати, пов`язані з підготовкою, наданням послуг, а також з урахуванням усіх можливих податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Розрахунки за надані послуги здійснюються щомісяця відповідно до статті 49 БК України в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 60 (шістдесяти) робочих днів після підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг за відповідний період та за умови здійснення відповідного бюджетного фінансування на рахунок замовника.
Згідно з пунктами 4.2, 4.4, 4.5 Договору строк надання послуг: з дати отримання письмової заявки від замовника до 28.12.2020. Надання послуг за цим договором здійснюється відповідно до вимог додатку № 1 до цього договору. Акт (акти) приймання-передачі наданих послуг, перелік документації та результати наданих послуг, що підлягають складанню та передачі виконавцем замовнику під час та після закінчення дії договору, визначаються цим договором та додатком № 1 до нього та надаються виконавцем щомісячно не пізніше 5 робочого дня місяця, наступного за звітним місяцем.
Пунктом 4.6 Договору передбачено, що приймання результатів наданих послуг здійснюється з урахуванням їх відповідності вимогам даного договору впродовж 5 (п`яти) робочих днів комісією замовника за участю виконавця. Робота комісії завершується складанням протоколу з висновком про відповідність (невідповідність) наданих послуг вимогам договору, а також, у разі виявлення комісією невідповідностей вимогам договору, зазначенням переліку необхідних доопрацювань і строки їх виконання.
Відповідно до пунктів 4.7-4.9 Договору замовник впродовж 10 (десяти) робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі наданих послуг зобов`язаний надіслати виконавцю підписаний акт приймання-передачі наданих послуг або подати вмотивовану відмову від їх прийняття. У разі вмотивованої відмови замовника від прийняття результатів надання послуг сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доопрацювань і строками їх виконання. Виконавець зобов`язаний впродовж 7 (семи) календарних днів або в інший узгоджений із замовником строк без додаткової оплати вжити всіх заходів та усунути недоліки відповідно до акта з переліком необхідних доопрацювань.
Згідно з пунктом 5.1 Договору, зокрема, замовник зобов`язаний: своєчасно та у повному обсязі сплачувати вартість належним чином наданих послуг з урахуванням вимог пунктів 3.3-3.5 Договору (підпункт 5.1.1); приймати надані послуги згідно з актами приймання-передачі наданих послуг (підпункт 5.1.2); на вимогу виконавця надавати йому інформацію, необхідну для надання послуг за цим договором (підпункт 5.1.3); призначити особу, відповідальну за взаємодію з фахівцями виконавця для надання виконавцем послуг за цим договором (підпункт 5.1.4); при виявленні недоліків та дефектів під час використання результатів наданих послуг невідкладно інформувати про це виконавця (підпункт 5.1.5).
Пунктом 5.2 Договору передбачено, що замовник, серед іншого, має право: достроково розірвати цей договір, повідомивши про це виконавця письмово у строк за 20 (двадцять) календарних днів до дати розірвання договору, узгодивши з виконавцем усі умови розірвання Договору (підпункт 5.2.1); зменшувати в односторонньому порядку обсяг закупівлі послуг та відповідно ціну цього договору в залежності від реального фінансування видатків та потреб (підпункт 5.2.4); повернути виконавцю акти приймання-передачі наданих послуг без здійснення оплати у разі неналежного оформлення документів, зазначених у розділі 4 Договору (підпункт 5.2.5); відмовитись від приймання послуг, якщо вони не відповідають умовам Договору (підпункт 5.2.7); у будь-який час до закінчення строку дії договору відмовитися від послуг виконавця, здійснивши з ним розрахунки за фактично надані послуги шляхом підписання сторонами додаткової угоди до цього договору (підпункт 5.2.9).
Відповідно до пунктів 5.3, 5.4 Договору, зокрема, виконавець зобов`язаний: надати послуги у строки, встановлені цим договором (підпункт 5.3.1); забезпечити надання послуг, якість та комплектність яких відповідає умовам, встановленим цим договором та вимогам додатку № 1 до цього договору (підпункт 5.3.2). Виконавець, зокрема, має право: своєчасно та у повному обсязі отримувати плату за надані послуги у порядку, визначеному цим договором (підпункт 5.4.1); достроково закінчити надання послуг за письмовим погодженням із замовником (підпункт 5.4.2); призупинити надання послуг за Договором у випадку порушення замовником строків оплати наданих послуг, крім з причин, визначених пунктами 3.3-3.5 Договору (підпункт 5.4.3).
Згідно з пунктом 10.1 Договору цей договір набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 28.12.2020, а в частині розрахунків та гарантійних зобов`язань за даним договором - до повного виконання їх сторонами.
У додатку № 1 до Договору сторонами було погоджено інформацію про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики предмета Договору (технічні вимоги).
На виконання умов Договору виконавцем було надано, а замовником прийнято послуги за період з березня по червень 2020 року, про що сторонами було складено акти приймання-передачі наданих послуг: за період з 02.03.2020 по 31.03.2020 від 31.03.2020 № 1/4794; за період з 01.04.2020 по 30.04.2020 від 30.04.2020 №2/4794; за період з 01.05.2020 по 31.05.2020 від 31.05.2020 № 3/4794; за період з 01.06.2020 по 30.06.2020 від 30.06.2020 № 4/4794, на загальну суму 15 253 415,60 грн.
У період з 12.06.2020 по 07.08.2020 замовником в якості оплати отриманих від виконавця послуг за період з березня по червень 2020 року було перераховано на користь останнього грошові кошти у загальному розмірі 15 253 415,60 грн, що підтверджується виписками з рахунку Товариства та платіжними дорученнями від 12.06.2020 № 26, від 12.06.2020 № 27, від 27.07.2020 № 44, від 07.08.2020 № 49.
У подальшому, виконавцем було складено та передано замовнику акти приймання-передачі наданих послуг за період з 01.07.2020 по 31.07.2020 № 5/4794 на суму 3 959 680,64 грн. та за період з 01.08.2020 по 31.08.2020 № 6/4794 на суму 3 959 768,30 грн.
Листом від 16.09.2020 № 02-2049 "Про повернення актів приймання-передачі наданих послуг" Підприємство повідомило Товариство про те, що ним було отримано акти приймання-передачі наданих послуг за липень та серпень (у двох примірниках) засобами поштового зв`язку, але без затверджених звітів виконавця за формою "Е", "Ж", "І", зведеної форми "Д", навчальних матеріалів, відомостей до машинного носія, що передбачені додатком № 1 до Договору, у зв`язку з чим, звернуло увагу на те, що виконавець не надав оформлені належним чином та в повному обсязі документи, які передбачені розділом 4 Договору та є необхідними для початку процедури приймання-передачі послуг за Договором за відповідні місяці, що виключає можливість їх прийняття замовником. Тому, Підприємство листом повернуло Товариству без підписання акти приймання-передачі наданих послуг за липень та серпень (у двох примірниках) для оформлення результатів наданих послуг відповідно до умов договору.
Листом від 22.09.2020 № 02-2082 "Про розірвання договору" Підприємство звернулося до Товариства з повідомленням про розірвання Договору, в якому вказувало на те, що з 18.09.2020 виконавець повністю припинив надання послуг із супроводу, впровадження та підтримки створених інформаційно-комунікаційних систем, платформ, веб-порталів та сервісів, а тому подальше виконання умов договору втратило інтерес для Підприємства, у зв`язку з чим, останнє відмовляється від прийняття виконання зобов`язань за договором у порядку статті 612 ЦК України та керуючись статтями 611 907 ЦК України з 25.09.2020 розриває договір.
30.09.2020 листом № 0109 "Відповідь на лист щодо наміру розірвати Договір" Товариство повідомило Підприємство про свою незгоду із розірванням Договору, зазначивши про відсутність правових підстав в останнього на вчинення таких дій в односторонньому порядку без погодження з виконавцем.
Листом № 0111 від 09.10.2020 Товариство направило на адресу Підприємства результати наданих послуг за вересень 2020 року (машинний носій інформації - 1 примірник, CD-R диск; відомість машинного носія інформації - 2 примірники, кожний на одному аркуші; акт № 8/4794 приймання-передачі наданих послуг за період з 01.09.2020 по 30.09.2020 - 2 примірники, кожний на одному аркуші) та просило прийняти їх у порядку, встановленому договором.
Листом 20.10.2020 № 303-2972 "Про повернення кореспонденції" Підприємство повідомило Товариство про те, що на його адресу надійшла кореспонденція від виконавця, в якій містилися: супровідний лист від 09.10.2020 № 0111; (повторний) супровідний лист від 09.10.2020 № 0111; оригінал машинного носія інформації (DVD+R диск № 1 з написом "Результати послуг вересень 2020 дог. №4794") в 1 (одному) примірнику; оригінал відомостей машинних носіїв інформації від 09.10.2020 - на 2 (двох) аркушах у 2 (двох) примірниках; оригінал акта № 7/4794 приймання-передачі наданих послуг за період з 01.09.2020 по 30.09.2020 за Договором на 2 (двох) аркушах у 2 (двох) примірниках; оригінал акта № 6/4794 приймання-передачі наданих послуг за період з 01.08.2020 по 31.08.2020 за Договором на 2 (двох) аркушах у 2 (двох) примірниках; опис поштового вкладення. Однак, за результатами розгляду листа від 09.10.2020 з № 0111 вирішило повернути зазначені документи (у тому числі без підписання акти приймання-передачі наданих послуг за серпень-вересень 2020 року) Товариству, оскільки останнім не підтверджено обсяги та факт виконання обумовлених Договором послуг та споживання (прийняття) цих послуг Підприємством, що унеможливлює підписання ним актів наданих послуг за вересень 2020 року. При цьому Підприємство також звернуло увагу Товариства на те, що за період з 01.09.2020 по 18.09.2020 виконавцем не підтверджено фактів надання замовнику послуг з супроводу та технічної підтримки користувачів створених інформаційно-комунікаційних систем, платформ, вебпорталів та сервісів (ІТС), а за період з 18.09.2020 по 22.09.2020 замовником документально зафіксовано невиконання покладених на виконавця зобов`язань за цим договором, які полягають у нездійсненні супроводу та підтримки користувачів ІТС.
Платіжним дорученням від 02.11.2020 № 75 замовником було перераховано на користь виконавця грошові кошти у розмірі 3 959 680,64 грн як оплату згідно з актом приймання-передачі наданих послуг за період з 01.07.2020 по 31.07.2020 від 15.10.2020 № 5/4794.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Договір за своєю правовою природою відноситься до договорів про надання послуг.
Звертаючись з даним позовом до суду Товариство вказувало на те, що Підприємство необґрунтовано відмовилось від прийняття належним чином наданих йому послуг за Договором у серпні-вересні 2020 року (повернув без підписання акти приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року) та їх оплати, а в подальшому протиправно заблокував можливість виконання Товариством Договору в цілому з 18.09.2020 та розірвав його в односторонньому порядку з 25.09.2020.
У той же час, заперечуючи проти позову Підприємство вказувало на те, що саме Товариством у період серпень-вересень 2020 року було порушено взяті на себе зобов`язання за Договором, адже фактично було припинено надання послуг користувачам, що підтверджується відповідними зверненнями користувачів на гарячу лінію, з яких вбачається, що визначені Договором телефонні номери не відповідали, а отже, звернення не приймались, підтримка користувачам фактично не надавалась, у зв`язку з чим, Підприємство втратило інтерес до подальшого існування правовідносин за Договором і відмовилось від нього в силу порушення Товариством своїх зобов`язань (не надання обумовлених Договором послуг).
Враховуючи викладене суди дійшли висновку, що фактичне вирішення спору у даній справі зводиться до встановлення обставин того, що саме зумовило припинення дії Договору: неналежне виконання його умов виконавцем чи протиправна поведінка замовника щодо прийняття наданих послуг та подальшої їх оплати.
У зв`язку з цим судами встановлено, що умовами Договору сторонами погоджена процедура прийняття щомісячно наданих послуг, зокрема у пункті 4.6 Договору зазначено, що приймання результатів наданих послуг здійснюється з урахуванням їх відповідності вимогам даного договору впродовж 5 (п`яти) робочих днів комісією замовника за участю виконавця, робота якої завершується складанням протоколу з висновком про відповідність чи невідповідність наданих послуг вимогам договору.
При цьому у разі виявлення комісією невідповідностей наданих послуг вимогам договору, остання у відповідному протоколі зобов`язана зазначити перелік необхідних доопрацювань і строки їх виконання.
Судами встановлено, що акти приймання-передачі наданих послуг за спірні місяці (серпень та вересень 2020 року) були направлені поштою замовнику, що підтверджується поверненням замовником акта за серпень листом від 16.09.2020 № 02-2049, листом виконавця від 09.10.2020 № 0111, описом-вкладення до листа від 15.10.2020 № 0405044482932 та відповіддю замовника в листі від 20.10.2020 № 303-2972.
Із листа замовника від 20.10.2020 № 303-2972 вбачається, що останній як недолік вказує на те, що фактичне вкладення листа не відповідає опису, який у свою чергу не відповідає супровідному листу та повертає без підписання акти за серпень та вересень, і в додатках відображає повернення цих актів.
Таким чином суди дійшли висновку, що такі акти (акти приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року) були направлені виконавцем замовнику та отриманні останнім.
Поряд з цим, безпосередній зміст листа виконавця від 09.10.2020 № 0111, опис-вкладення до листа від 15.10.2020 № 0405044482932 та лист замовника від 20.10.2020 № 303-2972 свідчить про те, що разом з такими актами на адресу замовника було направлено додаткові матеріали на підтвердження фактичного надання послуг.
Водночас положеннями пункту 4.6 Договору передбачено, що за наслідком місяця виконавець направляє замовнику акти з додатками (звітами за формами, передбаченими Договором), а замовник організовує їх розгляд та прийняття власною комісією, на засідання якого запрошується виконавець.
Однак, доказів розгляду переданих виконавцем відповідних актів за надані послуги за серпень і вересень 2020 року комісією замовника у порядку, визначеному пунктом 4.6 Договору, матеріали справи не містять.
У свою чергу, судами були відхилені доводи Підприємства про те, що комісія не змогла здійснювати приймання послуг за серпень та вересень 2020 року, оскільки Товариство не надало звітність за новими формами звітності, що не давало можливості комісії оцінити якість та об`єми послуг за спірний період, а тому були відсутні підстави для прийняття послуг, тому що за звичаями та практикою організації прийняття робіт чи послуг, саме на замовника покладено обов`язок розглянути акти та повідомити про наявність дефектів, адже у випадку відсутності зауважень, роботи/послуги вважаються виконаними та прийнятими без зауважень (якщо інше не передбачено договором, а в даному випадку Договір не передбачає іншої процедури).
Із правовідносин сторін щодо прийняття послуг за попередні періоди (зокрема, послуг, наданих в липні 2020 року) судами встановлено, що акти розглядались "постійно діючою комісією з прийняття результатів виконання заходів комплексної міської цільової програми "електронна столиця" на 2019-2022 роки, співвиконавцем яких є Підприємство" у складі 10 представників замовника (з яких 8 членів комісії) та одного представника виконавця - у голосуванні комісії брали участь 8 осіб виключно від замовника, що виключає твердження про спільність роботи такої комісії або неможливість її роботи без явки представника виконавця.
Ініціювання виклику представника виконавця для участі 14.09.2020 у прийнятті послуг за серпень 2020 року відбулося електронним листом від 10.09.2020, на який виконавець повідомив, що не може прийняти участь та просив погодити іншу дату. У подальшому, електронним листом замовник від 14.09.2020 повідомив виконавця про виклик для роботи в комісії на іншу дату, проте, 16.09.2020 замовник листом, за відсутності доказів збирання та розгляду послуг комісією чи додаткового виклику виконавця (у продовження послідовної поведінки замовника, викладеної у листі від 10.09.2020) повернув акт Товариству.
За таких підстав суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що акти приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року вважаються прийнятими замовником без зауважень, оскільки викладені обставини свідчать про те, що замовником було порушено процедуру прийняття наданих послуг за серпень та вересень 2020 року, а саме не у передбачений Договором спосіб та всупереч раніше встановленій, і застосовуваній у правовідносинах сторін процедурі, відбулося неприйняття послуг за вказані місяці.
Стосовно того чи мало місце виключно формальне порушення замовником порядку прийняття послуг за спірні місяці, судами встановлено, що будь-який замовник робіт/послуг не втрачає можливість доводити їх невиконання (а відтак і відсутність обов`язку для їх оплати) у зв`язку з підписанням акта (або юридичним фактом вважати такий акт прийнятим у зв`язку з відсутністю заперечень або порушенням передбаченого договором способу висловлення таких заперечень).
Тобто за наявності формального прийняття послуг, замовник може доводити факт їх ненадання або наявності недоліків їх надання, проте на відміну від ситуації, коли акт не підписаний чи дотримана процедура внесення зауважень щодо його підписання, додатковий тягар доведення обставин ненадання послуг покладається саме на замовника.
Такий висновок судів ґрунтується на тому, що умовами Договору (проект якого надано замовником в якості тендерної документації) передбачено, що комісія замовника могла на власному засіданні відхилити відповідний акт за надані послуги (надана перевага позиції замовника, адже виконавець не мав навіть права голосу у роботі комісії).
При цьому з огляду на суть послуг, надання яких передбачено Договором, суди дійшли висновку, що доведення їх фактичного надання досить ускладнене, і тому, не реалізація замовником умов Договору щодо роботи його комісії по прийняттю послуг (не дотримання визначеного Договором порядку прийняття послуг) не може покладати додатковий тягар доказування на іншу сторону Договору (виконавця).
Також суди зазначили, що передбачене пунктом 5.2.7 Договору право замовника відмовитися від приймання послуг, якщо вони не відповідають умовам Договору, знаходиться у системному зв`язку з дотриманням визначеним у пункті 4.6 Договору порядку встановлення невідповідності наданих послуг умовам Договору, що реалізується виключно шляхом роботи комісії, адже іншого порядку виявлення та фіксування таких обставин умови Договору не містять.
У той же час, судами встановлено, що Підприємством не надано доказів розгляду переданих виконавцем актів надання послуг за серпень і вересень комісією замовника у порядку, визначеному пунктом 4.6 Договору.
Що ж до доводів Підприємства про те, що ненадання (неналежного надання) виконавцем у серпні-вересні (до 18.09.2020) року послуг за Договором, оскільки мали місце численні скарги користувачів на гарячу лінію з приводу роботи ІТС та підтримки користувачів ІТС, а також було порушено процедуру оформлення результатів передачі таких послуг, то судами встановлено, що у листі замовника від 16.09.2020 № 02-2049 "Про повернення актів приймання-передачі наданих послуг" мова йшла про ненадання виконавцем затверджених звітів за формами "Е", "Ж", "І", "Д", навчальних матеріалів та відомостей до машинного носія. Вказним листом було повернуто акт не тільки за серпень 2020 року, але й за липень 2020 року, і їх повернення було обґрунтовано однаковими підставами.
Однак, протоколом діючої комісії з прийняття результатів виконання заходів комплексної міської цільової програми "електронна столиця" на 2019-2022 роки, співвиконавцем яких є Підприємство послуги за липень 2020 року були прийняті в повному обсязі (акт від 13.08.2020 № 5-4794).
У подальшому, акт приймання-передачі наданих послуг за період з 01.07.2020 по 31.07.2020 № 5/4794 підписано 15.10.2020 з проведенням повної оплати таких послуг у листопаді 2020 року (платіжне доручення від 02.11.2020 №75).
Водночас, матеріали справи не містять доказів усунення виконавцем визначених у листі замовника від 16.09.2020 № 02-2049 недоліків щодо документального оформлення та підтвердження наданих у липні 2020 року послуг.
Твердження представників Підприємства та Департаменту про те, що наведене обумовлено зміною процедури прийняття послуг у середині липня 2020 року в частині зміни форми звітів визнані судами визнані необґрунтованими, оскільки ані в протоколі комісії про прийняття, ані в жодному іншому документі, наданому до матеріалів справи, немає такого підтвердження.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що логічним було б відображення у вказаному протоколі, що липень є перехідним місяцем, а тому прийняття звітів за старою формою є допустимим з переходом на нові звіти із серпня місяця 2020 року.
Також судами встановлено, що ОСОБА_1 , яка була виконавцем листа від 16.09.2020 та була присутня під час роботи комісії 13.08.2020, а відтак, достеменно знала про прийняття комісією послуг виконавця за липень 2020 року, проте у вказаному листі (через місяць) вказує на наявність недоліків вже прийнятих комісією звітів.
Більш того, такі зміни у формуванні звітності за липень 2020 року, з огляду на непослідовність дій замовника (прийняв 13.08.2020, повернув 16.09.2020, підписав акт 15.10.2020 за відсутності будь-яких дій з боку виконавця щодо цього, оплатив у листопаді 2020 року), виключають можливість зробити висновок, що зміна звітності була настільки істотною та принциповою для того, щоб повністю припинити прийняття та оплату послуг за Договором.
Крім того, судами встановлено, що скарги користувачів на гарячу лінію надходили постійно, що підтверджується поясненнями представника Департаменту, яка вказувала на надходження 10-20 скарг навіть у місяці, в яких послуги були прийняті та оплачені замовником без будь-яких зауважень.
Отже, сама по собі наявність таких звернень (скарг) не може бути підтвердженням припинення надання відповідних послуг виконавцем з 01.08.2020.
У листі від 22.09.2020 № 02-2082 про розірвання Договору замовник вказує, що виконавець повністю припинив надання послуг за Договором з 18.09.2020, що суперечить його ж твердженню про невиконання виконавцем своїх зобов`язань за Договором з 01.08.2020.
З аналогічних підстав судами було відхилено покази свідка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині твердження, що виконавець фактично припинив надання послуг у період серпень-вересень (у частині до 17.09.2020) 2020 року.
Посилання Підприємства на те, що у наведених твердженнях має місце різниця значення слів "повністю припинив" і "надавав неякісно", в аспекті того, що з 01.08.2020 надавав неякісно, а з 18.09.2020 взагалі припинив надання послуг, були відхилені судами, оскільки вони спростовуються відсутністю у матеріалах справи доказів виконання замовником передбачених пунктом 5.1.5 Договору його обов`язків, а саме: щодо невідкладного інформування виконавця про виявленні недоліки та дефекти під час використання результатів наданих послуг.
Тобто, у випадку наявності інформації як про припинення виконавцем надання послуг, так і надання їх неякісно з 01.08.2020, без відповіді залишаються питання чому: а) не було жодного інформування/претензії до виконавця за півтора місяця з приводу цього, хоча Договором визначені контактні особи, а судами встановлено, що листування щодо прийняття послуг у серпні мало місце (електронні листи від 10, 11 та 14 вересня)?; б) не було значного збільшення кількості скарг громадян у вказаний період?
Відтак мало місце обставина, за якої свідок ОСОБА_1 , будучи контактною особою з боку замовника за Договором, вказує, що з 01.08.2020 послуги виконавцем не надавалися (були неякісні), однак, маючи можливість надіслати хоча б електронного листа та поскаржитися на це виконавцю - протягом 1,5 місяці не робить цього.
З огляду на викладене, послідовних та логічних доказів на спростування належного надання виконавцем послуг згідно з Договором у період з 01.08.2020 до 17.09.2020 Підприємством не надано, тому суди прийняли акти приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року №№ 6/4794, 7/4794, як належне підтвердження надання визначених у них послуг за Договором у вказаний період, які не відхилені відповідачем у передбачений Договором спосіб.
Також судами встановлено, що Підприємство зазначало, що протягом 18-22 вересня 2020 року ним проводилися фіксації надання послуг виконавцем, за наслідками якої було встановлено ненадання таких послуг, а, відтак, прийнято рішення про відмову від Договору, а саме на підставі наказу від 18.09.2020 № 109 було створено комісію, яка під відеофіксацію дзвонила на визначені Договором телефонні номери технічної підтримки ІТС, на яких, крім Підприємства не було відповідей, що свідчить про неякісне, на його думку, надання послуг. На підтвердження цього надано накази, протоколи роботи комісії та відеофіксація.
У той же час, Товариство вказує, що йому заблокували доступ до відповідних телефонних номерів, у зв`язку з чим, такі дзвінки не надходили на його телефони.
Отже, судами встановлено, що спір у цій частині стосується суперечливих позицій сторін: Товариства - внаслідок технічних дій Підприємство обмежило можливість Товариства одержувати електронні листи та телефонні дзвінки, а Підприємства - така технічна можливість не обмежувалася, але Товариство ніяких дій не вчиняло на виконання умов Договору.
Досліджуючи вказані доводи сторін суди зазначили, що суть послуг у цій частині полягає у телефонній підтримці (номери якої закріплені за Підприємством) та відповіді на електронні листи, що надходять на поштові скрині з доменним ім`ям kyivcity.gov.ua.
Приймаючи до уваги технічність характеру спірного питання, суди констатували, що матеріали справи не містять доказів, які б надавали відповідь на нього на користь однієї із сторін.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Судами враховано, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Оцінюючи надані сторонами докази, суди застосовували стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та дійшли висновку, що в даному випадку не мало місце порушення виконавцем умов Договору 18-22 вересня 2020 року, оскільки приймаючи наказ від 18.09.2020 № 109 про припинення договірних відносин з Товариством Підприємство послалось на отриманням повідомлень щодо відсутності надання послуг за Договором, хоча, як встановлено судами, добросовісною поведінкою замовника у випадку виявлення недоліків та дефектів під час використання результатів наданих послуг було б інформування виконавця відповідно до положень пункту 5.1.5 Договору.
На підтвердження того, що телефонні номери працювали Підприємством надано лист СКП "Київтелесервіс" від 26.05.2022 № 053/06-285 про відсутність блокування роботи телефонних номерів у період з 01.08.2020 по 25.09.2020.
Однак, судами встановлено, суть спірного питання не у блокуванні номеру, адже блокування є ненадходженням сигналу від КТС "Київтелесервіс" до абонента Підприємства чи Товариства, а саме в наступному надходженні сигналу до Товариства.
Так, свідки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказали, що на підставі наказів від 18.09.2020 № 109 та № 110 ними та іншими членами комісії з 18 по 22 вересня 2020 року за рахунок власних можливостей надавалися послуги користувачам з такої підтримки.
У той же час, у судовому засіданні свідок ОСОБА_1 зазначила, що переадресація дзвінків на Підприємство була здійснена в кінці вересня, тобто після розірвання Договору.
Суди також звернули увагу на те, що при допиті свідка ОСОБА_2 , на частину дзвінків 19.09.2020 згідно з протоколом комісії (який підписаний свідками) відповіли працівники Підприємства, що з одного боку суперечить поясненням свідка ОСОБА_1 про те, що переадресація почалася після 23.09.2020, а з іншого, не відповідає письмовим показам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що вони з 18.09.2020 власними силами здійснювали таку підтримку. Більш того, свідок ОСОБА_2 не міститься у переліку осіб, які мали б надавати послуги, а відповідальним призначено іншу особу ( ОСОБА_3 )
Також судами з`ясовувалось в учасників процесу питання, яким чином відбувалася переадресація дзвінків на телефон виконавця, адже телефонні номери були виділені за Договором саме замовнику та питання, як так відбулося, що 19.09.2020 на частину дзвінків відповіли працівники Підприємства. Однак, жодної переконливої відповіді представники Підприємства та Департаменту щодо переадресації дзвінків не надали.
Судами було відхилено посилання Підприємства на протокол наради від 18.09.2020, яким доручено невідкладно врегулювати питання переадресації саме телефонних номерів, на які 19.09.2020 надавалась відповідь Підприємством, оскільки свідок ОСОБА_1 , яка брала участь у даній нараді, у своїх поясненнях, наданих у судовому засіданні, нічого не вказала про дану нараду та взагалі про факт переадресації 18-19.09.2020.
Представник Департаменту Лисик Г.М., у судових засіданнях суду першої інстанції стосовно переадресації телефонних дзвінків також нічого не змогла пояснити.
Суди також зазначили, що з протоколом наради надано внутрішні службові записки, проте зовнішнього листування (хоча б електронною поштою) про доведення власної волі до КТС "Київтелесервіс" (щодо переадресування) не надано, у зв`язку з тим, що електронні листи не збереглися, що викликає сумнів у проведені вказаної наради саме 18.09.2020.
Крім того, однією із осіб, яка визначена відповідальною за відповідь по лінії КиївID (додаток Б-6) вказано ОСОБА_1 , при тому, що саме ця особа здійснювала набір, що не узгоджується між собою.
З пояснень учасників справи судами встановлено хронологічну послідовність дій Підприємства з 18.08.2020, які були такими:
- видача наказу від 18.09.2020 № 109 "Про вжиття заходів", яким створено комісію з перевірки виконання послуг за договором (тобто, для підтвердження факту порушень);
- робота такої комісії 18.09.2020;
- нарада комісії 18.09.2020, після чого на телефонні номери ніхто не відповідав протягом доби;
- видача наказу від 18.09.2020 № 110 "Про роботу окремих співробітників підприємства", яким залучено до роботи у вихідні дні 19 та 20 вересня 2020 року на повний робочий день 14 працівників Підприємства;
- переадресація частини номерів з 19.09.2020;
- робота комісії 19-21 вересня 2020 року.
Водночас накази № 109 та № 110 містять у преамбулі відмінність: "у зв`язку з отриманням повідомлень щодо відсутності надання послуг за Договором" (наказ № 109) та "у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору" (наказ № 110), що очевидно свідчить про різний час їх прийняття, а саме, після роботи комісії протягом 18.09.2020, адже іншим чином пояснити преамбули таких наказів не вбачається можливим.
Таким чином суди дійшли висновку, що спірним у даному випадку є питання чи могло Підприємство фізично надавати послуги за Договором у період з 18 по 21 вересня 2020 року, оскільки питання того, що такі послуги не надавалися Товариством не заперечується.
У свою чергу Підприємство доводить, що 18-21.09.2020 Товариство мало технічну можливість надавати послуги, проте не здійснювало цього, а тому порушило зобов`язання за Договором.
Разом з цим, суди звернули увагу на зміну позицій Підприємства, де спочатку воно зазначало, що комісія фіксувала ненадання Товариством послуг з 18 по 21 вересня 2020 року, а у подальшому, все ж таки визнало, що частину дзвінків нібито переадресувало в кінці дня 18.09.2020 та з 19.09.2020, у зв`язку із зафіксованими порушеннями 18.09.2020.
При цьому в наказі від 18.09.2020 № 109, який предував вказаним подіям, останнім абзацом пункту 2 вже було доручено заступнику керівника ОСОБА_3 вжити всіх необхідних заходів щодо забезпечення супроводу, впровадження та підтримки створених інформаційно-комунікаційних систем, платформ, веб-порталів та серверів власними силами Підприємства.
Тобто до моменту початку роботи комісії існувала правова підстава для опрацювання телефонних дзвінків та відповіді на електронну пошту власними силами замовника, та спростовує доводи замовника, що переадресація була наслідком виявлених порушень.
Свідки у письмових поясненнях зазначили, що власними силами надавали послуги з 18.09.2020, що відповідає змісту наказу від 18.09.2020 № 109.
Водночас надання виконавцем послуг обумовлено наданням замовником йому віддаленого доступу до читання та внесення змін (за допомогою програмного забезпечення) і безперешкодний фізичний доступ до системи (пункт 4.8.9 додатку № 1 до Договору) та наданням контактних телефонів, адрес електронної пошти, веб-адреси для комунікації з користувачами та систему реєстрації звернень (Service Desk) (пункт 3 додатку Б-1 до Договору).
Сторонами не ставиться під сумнів, що з початку надання послуг за Договором такі доступи були надані.
Без доступу є неможливим надання послуг, а надання доступу знаходиться у зоні можливостей замовника, адже він є користувачем послуг телефонії та доступу до електронної адреси з доменним ім`ям kyivcity.gov.ua.
З урахуванням встановлення наявності правових підстав для ініціювання надання послуг, що передбачені Договором та мають бути виконані виконавцем, власними силами замовника (наказ від 18.09.2020 № 109, останній абзац пункту 2), суди зазначили, що найбільш вірогідним є висновок про те, що Підприємство свідомо обмежило доступ Товариства до системи з 18.09.2020, що виключало можливість надання ним таких послуг.
Таким чином, відсутність відповіді на дзвінки з 18.09.2020 не свідчить про порушення виконавцем умов Договору, а є наслідком обмеження замовником доступу виконавця до системи.
Крім того судами встановлено, що свідок ОСОБА_1 на запитання про наявність телефонного виклику-гудка на дзвінки 18.09.2020 підтвердила, що після прослуховування автовідповідача йшов дзвінок-виклик, проте при прослуховуванні відеозапису - таких викликів не було. Одразу по завершенню повідомлення автовідповідача припинялося з`єднання. Останнє з`єднання, яке міститься на відеозаписі 18.09.2020, з огляду на характер запитань, не дає підстав для встановлення особи, яка відповіла на дзвінок.
Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що вказані обставини, непослідовність та суперечливість доказів Підприємства, з огляду на порушення ним пункту 5.1.5 Договору щодо повідомлення виконавця про виявлені порушення, початок спірної ситуації після повернення актів 16.09.2020, з наступним прийняттям одного з таких актів, свідчить про недоведеність порушення Товариством у припиненні наданні послуг за Договором з 18.09.2020.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно із статтею 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Пунктами 5.2.1, 5.2.9 Договору передбачено, що замовник, серед іншого, має право: достроково розірвати цей договір, повідомивши про це виконавця письмово у строк за 20 (двадцять) календарних днів до дати розірвання договору, узгодивши з виконавцем усі умови розірвання договору; у будь-який час до закінчення строку дії договору відмовитися від послуг виконавця, здійснивши з ним розрахунки за фактично надані послуги шляхом підписання сторонами додаткової угоди до цього договору.
З огляду на викладені положення вбачається, що умовами Договору не передбачено право замовника на одностороннє його розірвання (у тому числі при неналежному виконанні його умов виконавцем), адже в будь-якому випадку розірвання могло мати місце не інакше як шляхом погодження умов такого розірвання сторонами (шляхом укладення додаткової угоди).
До того ж, судами на підставі зібраних у матеріалах справи доказів не встановлено наявності порушень виконавцем умов Договору, у той час, як припинення виконавцем надання послуг з 18.09.2020 є наслідком дій замовника.
Відтак, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для розірвання Договору з 25.09.2020 на підставі листа Підприємства від 22.09.2020 № 02-2082, адже таке розірвання не було погоджено з виконавцем усі умови розірвання договору.
Отже, вирішуючи спір у даній справі, суди, на підставі зібраних доказів, не встановили наявності неналежного виконання товариством взятих на себе зобов`язань за Договором, зокрема, у серпні-вересні 2020 року, у той час, як фактичне припинення надання таких послуг виконавцем з 18.09.2020 було обумовлено волею замовника.
Відповідно до частини першої статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто, а згідно з частиною першою статті 903 вказаного кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У силу наведених норм та враховуючи приписи пунктів 1.1, 3.3, підпункту 5.1.1 Договору, суди дійшли висновку, що надані за актами приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року №№ 6/4794, 7/4794 послуги, за відсутності спростування замовником їх належного надання, мають бути оплачені ним у визначені умовами Договору строки.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи умови пункту 3.3 Договору, суди дійшли висновку, що зобов`язання Підприємства з оплати наданих Товариством за Договором послуг, згідно з актів приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року №№ 6/4794, 7/4794, мало бути виконано на протязі 60 робочих днів з моменту підписання таких актів.
У той же час, акти приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року №№ 6/4794, 7/4794 не містять підпису замовника, при цьому судами встановлено, що їх повернення виконавцю без підписання не мало правового обґрунтування, адже Підприємством не було доведено неналежного надання виконавцем обсягу послуг чи порушення порядку їх здачі.
Таким чином, визначаючи строки виконання замовником грошового зобов`язання з оплати наданих послуг, суди виходили із застосування приписів пункту 4.7 Договору, який передбачає, що замовник протягом 10 робочих днів з дня отримання акта зобов`язаний його підписати або надати вмотивовану відмову від підписання згідно з пунктом 3.3 Договору, а саме:
- акт за серпень 2020 року № 6/4794 було повернуто на адресу виконавця без підписання листом 16.09.2020, однак у межах вирішення даної справи замовником не доведено правомірності такого повернення, тому суди відраховували визначений пунктом 3.3 Договору строк з вказаної дати. Тобто послуги за серпень 2020 року згідно з актом № 6/4794 на суму 3 959 768,30 грн мали бути оплачені до 10.12.2020;
- акт за вересень 2020 року № 7/4794 було повернуто на адресу виконавця без підписання листом 20.10.2020, однак у межах вирішення даної справи замовником не доведено правомірності такого повернення, тому суди відраховували визначений пунктом 3.3 Договору строк з вказаної дати. Тобто послуги за вересень 2020 року згідно з актом № 7/4794 на суму 1 752 941,03 грн мали бути оплачені до 16.01.2021.
Отже, суди дійшли висновку, що матеріалами справи належним чином підтверджується, що на виконання умов Договору у період серпень-вересень 2020 року (до моменту блокування замовником можливості надання виконавцем послуг - 18.09.2020) Товариство надало Підприємству послуги на загальну суму 5 712 709,33 грн, грошове зобов`язання по оплаті яких мало бути виконано до 10.12.2020 (за серпень 2020 року) та до 16.01.2021 (за вересень 2020 року), однак, у визначені строки не було виконано замовником.
За таких обставин, суди дійшли висновку, що позовні вимоги Товариства про стягнення з Підприємства заборгованості за надані послуги у розмірі 5 712 709,33 грн є правомірними та обґрунтованими.
Також суди перевіривши наданий Товариством розрахунок інфляційних втрат та 3% річних дійшли висновку про обґрунтованість та правомірність вимог про стягнення з Підприємства інфляційних втрат у розмірі 279 068,62 грн. та 3% річних у розмірі 107 993,68 грн.
Що ж до позовних вимог про стягнення упущеної вигоди, то судами встановлено, що згідно з частинами першою та другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
ГК України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 ГК України).
Відповідно до статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною третьою статті 225 ГК України при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Частинами першою-четвертою статті 226 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
Сторона, яка порушила своє зобов`язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.
Сторона господарського зобов`язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов`язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.
Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов`язаної сторони від подальшого виконання зобов`язання.
Судами враховано, що чинним законодавством обов`язок доведення наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).
Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє відповідача від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Тобто, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина заподіювача презюмується та не підлягає доведенню постраждалим, тобто, саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
У даному випадку фактична суть спору в цій частині полягає у тому, що Товариство вважає збитками суму коштів неотриманого прибутку за наслідками протиправної відмови Підприємства щодо подальшого виконання виконавцем умов Договору.
Відповідно до пункту 3.1 Договору його ціна становила 37 611 000,00 грн, а періодом надання послуг було визначено 02.03.2020 - 28.12.2020 (302 календарних дні).
Тобто з укладенням правочину сторони передбачали, що в середньому вартість надання послуг виконавця в день становитиме близько 124 539,74 грн.
На момент відмови замовника від подальшого виконання умов Договору (18.09.2020) виконавцем було надано, а замовником прийнято без зауважень та в послідуючому оплачено послуги за березень-липень 2020 року на загальну суму 19 213 096,24 грн.
Судами встановлено наявність правових підстав для стягнення із замовника на користь виконавця заборгованості з оплати наданих останнім у серпні-вересні 2020 року на загальну суму 5 712 709,33 грн.
Тобто на момент відмови замовника від подальшого виконання виконавцем Договору загальна вартість вже наданих виконавцем послуг становила 24 925 805,57 грн, а період їх надання з 02.03.2020 по 17.09.2020 (200 календарних днів).
Виходячи з наведеного, суди дійшли висновку, що в середньому добова вартість вже наданих виконавцем за Договором послуг становить 124 629,03 грн, що фактично відповідає передбаченій сторонами при укладенні такого правочину вартості послуг за один день, а більше того, фактично дорівнює добі надання послуг за кожний місяць надання послуг окремо, які були прийняті замовником.
Різниця між ціною Договору та вартістю наданих на кінець вересня 2020 року послуг становить 12 685 194,43 грн, а залишок часу до визначеного пунктом 4.2 Договору строку надання послуг (18.09.2020 - 28.12.2020) - 102 дні, що становить середньодобову вартість у розмірі 124 364,65 грн.
Враховуючи викладене та з наведених розрахунків судами встановлено, що:
- 124 539,74 грн - добова вартість надання послуг, закладена в ціну Договору;
- 124 629,03 грн - фактична добова вартість наданих послуг за Договором;
- 124 364,65 грн - залишкова добова вартість надання послуг до кінця строку дії Договору.
Таким чином, суди дійшли висновку, що при наданні виконавцем визначених Договором послуг до кінця строку його дії він обґрунтовано міг очікувати на отримання прибутку не менше визначеної в пункту 3.1 Договору ціни, а тому суди визнали обґрунтованим розмір збитків як упущену вигоди виходячи з розміру вартості фактично наданих послуг (до моменту блокування можливості подальшого їх надання з боку замовника - 17.09.2020) та загальної ціни договору (37 611 000,00 грн.), різниця яких становить суму 12 685 194,43 грн.
Також судами зазначено, що доводи Підприємства про те, що застосований розрахунок середньоденної вартості послуг суперечить умовам Договору, зокрема додатковій угоді від 22.04.2020, якою визначено щогодинну тарифікацію наданих послуг, не впливає на суму неодержаних збитків, адже зміст актів (тарифікація години наданих послуг) за період до укладання такої угоди (березень-квітень), та після неї (зокрема, травень-липень) - не змінився. Тобто оформлення приймання-передачі наданих послуг не змінювалося.
Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що матеріалами справи належним чином підтверджується розмір не одержаного виконавцем доходу, який він міг би одержати у разі продовження надання послуг за Договором до кінця строку його дії, що становить суму 12 685 194,43 грн, яка була погоджена сторонами у пункті 3.1 Договору.
При цьому фактичне припинення надання виконавцем з 18.09.2020 послуг за Договором зумовлено виключно діями Підприємства, свідомо направленими на це, однак їх правомірність останній у межах даного спору довести не зміг, а судами встановлено, що правових підстав у замовника для відмови від подальшого надання виконавцем послуг не було.
Така поведінка Підприємства як замовника за Договором і є підтвердженням його протиправної поведінки і як наслідок його вини у завданні відповідної шкоди Товариству і причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, адже за встановлених обставин дійсного перебігу спірних правовідносин Підприємством не спростовано, що припинення надання виконавцем послуг за Договором було наслідком інших чинників, а не його прямих дій, у той час, як з наявних у матеріалах справи документів вбачається блокування можливості виконання Товариством своїх обов`язків за Договором та намагання достроково розірвати на підставі цього дію Договору.
За таких підстав, суди дійшли висновку, що Товариством належним чином доведені обставини щодо позбавлення його можливості отримання очікуваного доходу за Договором у загальному розмірі 12 685 194,43 грн протягом періоду з 18.09.2020 по 28.12.2020, з моменту фактичного блокування Підприємством можливості виконання Товариством своїх обов`язків за договором.
З огляду на викладене, суди дійшли висновку про задоволення позовних вимог Товариства про стягнення з Підприємства заборгованості у розмірі 5 712 709,33 грн, 3% річних у розмірі 107 993,68 грн., інфляційних втрат у розмірі 279 068,62 грн. збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 12 685 194,43 грн.
Підприємство у касаційній скарзі посилається на те, що ухвалюючи рішення суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, від 18.03.2020 у справі № 927/986/17, від 13.07.2021 у справі № 910/13225/20, від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 13.10.2020 у справі № 910/4050/17, від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17, від 11.11.2021 у справі № 910/7511/20, від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18 та Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц щодо застосуванням статей 173 193 ГК України, статей 525 627 628 901 903 ЦК України, статей 2 116 БК України, статей 5, 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" у подібних правовідносинах.
Так, у справах:
- № 910/4994/18 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору надання послуг у сфері інформатизації від 01.03.2016 № 06-03/16 та стягнення 710 400,00 грн, які були обґрунтовані тим, що: спірний правочин є фіктивним, оскільки не був спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним; укладаючи договір сторони не мали наміру його виконувати, а підписання актів приймання-передачі наданих послуг та їх оплата відбулися без реального надання послуг у сфері інформатизації відповідачем; враховуючи незаконність спірного правочину, він також є нікчемним відповідно до пункту 8 частини третьої статті 38 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб?, оскільки відповідач є пов`язаною особою банку; позивач просив суд застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення на його користь з відповідача грошових коштів у розмірі 710 400,00 грн, сплачених за спірним договором, та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що позивач, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час її перегляду в апеляційному порядку, заперечував надання відповідачем послуг за Договором. Наполягав, зокрема, на тому, що у відповідача відсутні фактичні, технічні та технологічні можливості з надання інформаційних послуг, обумовлених Договором. Так, за твердженнями позивача, виходячи зі специфіки інформаційних послуг, які є предметом Договору, відповідач у будь-якому разі повинен був мати доступ до комп`ютерних систем банку для їх надання. Однак відповідач не отримував обладнаного робочого місця в приміщенні банку, не мав віддаленого доступу до його інформаційно-програмного забезпечення з передачею відповідного пароля-доступу задля забезпечення інформаційної підтримки та обслуговування. Відповідач не отримував права адміністратора та не створював облікового запису на сервері позивача, що унеможливлює надання послуг, відображених в актах їх приймання-передачі. Згідно з доводами позивача за отриманням робочого місця або віддаленого доступу до інформаційно-програмного забезпечення комп`ютерних систем банку відповідач до позивача не звертався. Зазначивши про недоведеність цих тверджень позивача, суди попередніх інстанцій не врахували обставин об`єктивної неможливості надання стороною доказів невчинення іншим учасником правовідносин відповідних дій. При цьому з метою з`ясування зазначених обставин суди попередніх інстанцій не були позбавлені можливості зобов`язати відповідача на підставі частини другої статті 74 ГПК України надати суду докази звернення до позивача з питання щодо надання доступу (фізичного або віддаленого) до комп`ютерних систем банку для надання послуг. З урахуванням наведеного колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні спорів щодо фіктивності правочину предмет доказування у кожній конкретній справі складає певну сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для винесення судом законного та обґрунтованого рішення у справі. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Отже, зважаючи на те, що спірним у цій справі є, зокрема, існування самої можливості у відповідача надавати позивачу послуги за Договором, суд касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про доведеність надання послуг за Договором лише на підставі актів приймання-передачі наданих послуг та доказів оплати цих послуг Банком. Сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за Договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України ?Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні? підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Згідно із статтею 1 Закону України ?Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні? господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю. Проте суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, зазначеного не врахували, обставин фактичного надання відповідачем позивачу послуг за спірним Договором належним чином не досліджували, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку щодо відмови в позові як за основними, так і за похідними вимогами банку;
- № 927/986/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 600 000,00 грн заборгованості з оплати наданих послуг за договором від 30.12.2013 про надання юридичних послуг, зазначив, що судами попередніх інстанцій у розгляді справи встановлено, зокрема, що: в актах виконання робіт за Договором не визначено вартості фактично наданих послуг; як докази надання юридичних послуг відповідачу позивачем надано копії письмових юридичних консультацій щодо: особливостей реєстрації юридичної особи у Латвії станом на 01.12.2014; особливостей трансфертного ціноутворення станом на 10.11.2014; правомірності проведення перевірок контролюючими органами та відповідно порядку допуску працівників податкового органу до перевірок; оподаткування дивідендів фізичних осіб резидентів України, отриманих за межами України станом на 20.12.2014; оподаткування податком на додану вартість послуг, місце постачання яких знаходиться за межами території України у взаємовідносинах з ПП ?ДІНРЕММОНТАЖ?, Російська Федерація; порядку визнання договорів недійсними; особливостей придбання основних засобів виробництва Товариства; надано копію листа до ПАТ ?ВіЕйБі Банк? про повернення коштів, копії проектів договору про повну матеріальну відповідальність та договору про збереження комерційної таємниці та конфіденційної інформації. Проте доказів отримання відповідачем або направлення відповідачу вказаних документів позивачем не надано, що унеможливлює встановлення обставин надання таких консультацій та проектів договорів відповідачу; об`єм вказаних послуг не відповідає об`єму послуг, зазначеному в актах виконання робіт, а інших доказів, що підтверджують надання інших послуг, позивачем суду не надано; згідно з актами виконання робіт № 1-10 до договору позивачем надано відповідачу, зокрема, такі послуги: ведення переговорів з контрагентами, юридичне супроводження угод щодо придбання новітнього обладнання та впровадження його у виробничий процес, надання консультацій на усні запити працівників підприємства, проведення співбесід з працівниками Товариства про дотримання техніки безпеки на виробництв. Проте позивачем не надано доказів щодо ведення переговорів з контрагентами, юридичного супроводження угод щодо придбання новітнього обладнання та впровадження його у виробничий процес, надання консультацій на усні запити працівників підприємства, проведення співбесід з працівниками Товариства про дотримання техніки безпеки на виробництві. З огляду на викладене, встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження надання ним юридичних послуг за договором, суди попередніх інстанцій дійшли неспростовного висновку про відсутність підстав для задоволення позову;
- № 910/13225/20 Верховний Суд, скасовуючи рішення попередніх інстанцій, якими було задоволені позовні вимоги про стягнення 190 104,17 грн заощаджених коштів на підставі статті 845 ЦК України, які було обґрунтовані тим, що вартість виконаних товариством та прийнятих агенством робіт за договором є меншою за вказану суму від вартості тих робіт, які були погоджені сторонами до оплати у договорі, та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог зазначив, що згідно із Законом України ?Про публічні закупівлі?: закупівлі здійснюються за такими принципом, зокрема, максимальної економії (стаття 3 в редакції, чинній на час укладення договору); замовники - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків (пункт 9 частини першої статті 1). Преамбулою та статтею 1 БК України передбачено, що: цим Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства; цим Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу. У спірних правовідносинах агентство, як вбачається із встановлених судами обставин справи, виступало як розпорядник бюджетних коштів, за рахунок яких і мали фінансуватися роботи за договором. З урахуванням наведеного у вирішенні справи № 910/13225/20 мали застосовуватися й норми БК України. Згідно з пунктом 7 частини п`ятої статті 22 названого Кодексу головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів. За визначенням, наведеним у пункті 7 частини другої статті 2 БК України, бюджетне зобов`язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Відповідно до статті 116 названого Кодексу порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, зокрема: здійснення платежів за рахунок бюджетних коштів без реєстрації бюджетних зобов`язань, за відсутності підтвердних документів, нецільове використання бюджетних коштів (пункти 23, 24 частини першої зазначеної статті). Згідно з пунктом 102 Загальних правил у разі виконання робіт із залученням бюджетних коштів питання розрахунків за виконані роботи (надання авансу, проміжні розрахунки, строки платежів) визначаються договором підряду з дотриманням вимог актів законодавства, що регулюють ці питання. З урахуванням наведеного специфіка спірних правовідносин у даній справі полягає в тому, що укладений між сторонами договір підряду виступає одночасно і як бюджетне зобов`язання у розумінні Бюджетного кодексу України, а, отже, усі питання сплати коштів за цим договором регулюються з дотриманням названого Кодексу, норми якого з відповідних питань виступають як спеціальні стосовно зазначених норм ЦК України. Тобто якщо сплата коштів за Договором регулюється БК інакше, ніж ЦК України, то застосуванню підлягають норми БК України. Водночас судовими інстанціями не встановлено і позивачем не наведено обставин, які свідчили б про належність (на час подання позову) заявленої до стягнення суми заощаджень (190 104,17 грн.) до бюджетних призначень та бюджетних фінансових зобов`язань. За таких обставин сплата відповідних коштів відповідачем, який є неприбутковою організацією та фінансується з державного бюджету, була б нецільовим використанням бюджетних коштів, що визначається БК України як порушення бюджетного законодавства. Наведене узгоджується і із з`ясованими попередніми судовими інстанціями умовами Договору, які в силу статті 629 ЦК України є обов`язковими для виконання сторонами і якими визначено сплату коштів відповідачем виключно за фактично виконані роботи, вартість яких підтверджується належним чином оформленою документацією (зокрема, актами за формою КБ-26 та довідкою за формою КБ-3) і в межах коштів, передбачених кошторисом за відповідною бюджетною програмою. Таким чином, у Суду відсутні підстави для висновків про порушення прав позивача в даній справі, яке потребувало б судового захисту, а, отже, й про задоволення позову в ній;
- № 199/3846/19 Верховний Суд, скасовуючи рішення попередніх інстанцій, якими було задоволені позовні вимоги про розірвання кредитної угоди від 01.12.2004 № 186, укладеної Дніпропетровським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи ?Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву? та відповідачем, та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог зазначив, що позивач не довів обставин, що дають підстави для розірвання договору відповідно до частини другої статті 651 ЦК України, а саме: істотність порушення відповідачем умов договору; завдання позивачеві шкоди, внаслідок якої позивач позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору, у задоволенні позову слід відмовити;
- № 922/3928/20 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, якою було скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 2 990 000,00 грн збитків, які (позовні вимоги), у свою чергу, було мотивовані заподіянням позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі вартості послуг з юридичного консультування та представництва за договором на укладення якого з відповідачем та отримання відповідного доходу позивач мав законні очікування, однак внаслідок відмови відповідача від виконання своїх обов`язків за результатами відкритих торгів, а саме неправомірної відміни торгів, такий дохід ним не отримано, та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові обґрунтовано зауважує, що пред`явлення вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача як кредитора обов`язок довести, що ця вигода не є абстрактною, а реально була б ним отриманою, в тому числі довести розмір заявлених збитків. Водночас суд звертає увагу, що за змістом статті 86, частини п`ятої статті 236, статті 237 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок. Визначаючи розмір матеріальних збитків, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок упущеної вигоди), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення збитків суд апеляційної інстанції зазначив, що дослідження і перевірка розміру та складу заявленої до стягнення суми неодержаних доходів (упущеної вигоди) з огляду на реальність їх характеру має суттєве значення для правильного вирішення спору, виходячи із предмета і підстав цього позову. Однак попри зазначене, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив розмір заявлених позивачем до стягнення з відповідача збитків та не надав йому відповідної правової оцінки з урахуванням критеріїв визначення (обрахування) та стандартів доказування розміру збитків, наведених вище у цій постанові. Крім того, апеляційний господарський суд у світлі зазначених обставин в силу наявних у нього процесуальних повноважень належним чином не з`ясував та не надав оцінку наявності у відповідача підстав для проведення оголошеної ним закупівлі юридичних послуг, наявності у нього необхідної потреби у проведенні такої закупівлі, в тому числі планування та виділення у кошторисі відповідача коштів на оплату відповідних юридичних послуг. Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалене у справі судове рішення апеляційного господарського суду не можна вважати правомірними та обґрунтованими;
- № 910/4050/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що з метою виконання зазначених вказівок Верховного Суду судом першої інстанції за клопотанням відповідача було неодноразово витребувано у ТОВ ?ФК ?Авісто? відповідно до статті 81 ГПК України оригінали додаткової угоди № 4 від 13.07.2014 та додаткової угоди № 5 до договору від 17.01.2012 та актів до договору від 17.01.2012. Також зобов`язано ТОВ ?Хоса-Плекс Україна? в порядку статті 74 ГПК України надати докази вчинення дій або наявності подій, зокрема щодо підписання додаткової угоди № 5 та актів до договору від 17.01.2012 особисто уповноваженими представниками ТОВ ?Хоса-Плекс Україна? та ТОВ ?Санофі-Авентіс Україна?. Але ці вимоги не були виконані. Майже через рік після призначення розгляду цієї справи по суті ТОВ ?ФК ?Авісто? надало пояснення про неможливість виконання відповідної вимоги суду першої інстанції через втрату оригіналів відповідних запитуваних судом першої інстанції документів. Отже, 15.07.2019 адвокатом ТОВ ?ФК ?Авісто? з власної необережності були втрачені саме ті документи, проти яких заперечує відповідач, які витребовувались судом та не були надані суду ТОВ ?ФК ?Авісто?. За таких обставин суд був позбавлений можливості вирішити питання призначення судових експертиз за клопотаннями відповідача та самого ТОВ ?ФК ?Авісто?. Посилання представника ТОВ ?ФК ?Авісто? в судовому засіданні на огляд та засвідчення копій додаткової угоди № 5 та спірних актів до договору від 17.01.2012 суддею апеляційної інстанції при попередньому апеляційному перегляді справи судом першої інстанції не приймаються в якості доказів доведеності укладення та підписання цих документів, враховуючи що Верховний Суд скасував попередню постанову апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у цій справі в частині позовів третіх осіб. Отже, тому ТОВ ?ФК ?Авісто? не звільняється від необхідності виконання вимог суду та обов`язку доказування своїх доводів в розумінні статті 74 ГПК України. З урахуванням статей 207 та 208 ЦК України суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання ТОВ ?ФК ?Авісто?на вчинення конклюдентних дій, що всі акти приймання-передачі послуг до договору від 17.01.2012 у період 2012-2014 років постійно підписувались за допомогою факсиміле підпису Генерального директора ТОВ ?Санофі-Авентіс Україна? Шоера Ж. П., після чого оплачувались, є безпідставним, оскільки вказані дії стосувались інших актів, які були узгоджені відповідачем та оплачені і не можуть підтверджувати факт прийняття послуг ним за березень 2015 року. Існування усталеної практики між відповідачем та ТОВ ?Хоса-Плекс Україна? щодо використання відповідного факсиміле, без дотримання вимог частини третьої статті 207 ЦК України, якою визначено порядок його використання, не впливає на вирішення питання щодо правомірності його використання у випадках, коли інша сторона заперечує юридичну силу підписаного таким чином документу. З урахуванням частини другої статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV ?Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні?, частини другої статті 87 ГПК України факт укладення господарського договору не може підтверджуватись показаннями свідка, заява свідка не замінює первинних документів щодо виконання договору. Посилання ТОВ ?ФК ?Авісто? на лист ТОВ ?Санофі-Авентіс Україна? від 28.04.2015 № 7039 на адресу ТОВ ?Хоса-Плекс Україна? як на доказ замовлення та виконання послуг ТОВ ?Санофі-Авентіс Україна? в березні 2015 року є безпідставним, оскільки в цьому листі викладені заперечення ТОВ ?Санофі-Авентіс Україна? стосовно отриманого 23.04.2015 пакету документів. Отже, при новому розгляді справи суду першої інстанції не надано належних доказів укладення та підписання відповідачем додаткової угоди № 5, прийняття відповідачем наданих ТОВ ?Хоса-Плекс Україна? послуг та підписання відповідачем актів до договору від 17.01.2012. Враховуючи зазначене, суди дійшли висновків, що додаткова угода № 5 між ТОВ ?Хоса-Плекс Україна? та ТОВ ?Санофі-Авентіс Україна?" не укладалась, а відтак дія договору від 17.01.2012 на 2015 рік не була продовжена, послуги відповідачу в березні 2015 не надавались, тому обов`язок ТОВ ?Санофі-Авентіс Україна? з оплати ТОВ ?Хоса-Плекс Україна? цих заявлених ним послуг був відсутній. Враховуючи відсутність обов`язку ТОВ ?Санофі-Авентіс Україна? з оплати спірних послуг, суд першої інстанції також дійшов висновку про безпідставність стягнення з ТОВ ?Санофі-Авентіс Україна? пені відповідно до умов договору від 17.01.2012 та застосування до відповідача наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України. Враховуючи умови договору факторингу № 1, частину першу статті 514, частину другу статті 1081 ЦК України суди дійшли висновку, що в момент укладення договору факторингу № 1 не існувало жодних грошових вимог до відповідача і ТОВ ?Хоса-Плекс Україна? не могло передати ТОВ ?ФК ?Авісто? зазначене право вимоги до відповідача за договором від 17.01.2012, а сама відповідна вимога є недійсною в силу того, що в момент укладення договору факторингу № 1 ТОВ ?Хоса-Плекс Україна? були відомі обставини, внаслідок яких ТОВ ?Санофі-Авентіс Україна? має право не виконувати передану вимогу;
- № 908/2261/17 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, зазначив, що апеляційний суд, здійснивши аналіз доводів сторін та їх листування, дійшов висновку, що спір між сторонами виник через відмову відповідача відновити розподіл природного газу відповідно до умов договорів про розподіл природного газу від 10.12.2012 № Т-ПР-21018 та постачання природного газу за регульованим тарифом відповідно до умов договору № ТП-ПР-211018 від 10.12.2012 № ТП-ПР-211018 з використанням для комерційного обліку природного газу лічильника газу ВРСГ-1 виробництва НВП "ИРВИС" РФ №3550 шляхом його пломбування і подальшого відновлення газопостачання та газорозподілу газу у відповідності до зазначених вище договорів і, відповідно, відмовою позивача ставити інший, ніж лічильник газу ВРСГ-1 виробництва НВП "ИРВИС" РФ №3550, лічильник на орендованому ним у ТОВ "Азов Інтрейд" об`єкті нерухомого майна. Аналізуючи обставини, встановлені судами у справах № 908/904/16, № 908/4966/16, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо встановленого факту протиправної поведінки відповідача (у вигляді бездіяльності) та його вини, що призвело до позбавлення позивача можливості здійснювати господарську діяльність (продажу газу через АГНКС та отримувати прибуток) саме з часу проходження позачергової повірки, здійсненої 25.02.2016. Разом з тим, апеляційний суд зазначив про недоведеність протиправної бездіяльності відповідача в період часу з 01.02.2015 по 31.12.2015. Також, апеляційний суд погодився з доводами позивача про те, що відповідач протиправно зволікав у відновлені газопостачання до червня 2017 року, а також з правильністю визначеного кінцевого строку такої протиправної поведінки - 01.06.2017. Суд зазначив, що відповідачем не доведена об`єктивна неможливість відновлення газопостачання та розподілу природного газу позивачеві після підписання заяви приєднання в період з 16.03.2017 до 02.06.2017. Разом з тим, розглядаючи спір щодо стягнення з відповідача упущеної вигоди за період з 01.01.2016 по 01.06.2017, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки в основу розрахунку експерта було покладено суму неодержаного доходу, в розрахунок якої взято: середньодобову кількість реалізованого природного газу за попередній рік, а саме з листопада 2016 року по жовтень 2017 року та суму неодержаного доходу шляхом множення середньодобової кількості реалізованого природного газу за попередній рік на кількість днів призупинення діяльності АГНКС позивача та вартості природного газу. Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що розрахунок розміру упущеної вигоди не може базуватись на даних попереднього періоду (листопад 2016 року по жовтень 2017 року), оскільки спірним періодом у даній справі є листопад 2017 року - січень 2018 року, а відтак, не може вважатися понесеними позивачем збитками у вигляді упущеної вигоди. Доказів того, що позивач однозначно отримав би такий же прибуток, як і у попередньому періоді, суду не надано. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальна можливість отримання коштів на суму 226 891, 91 грн, у зв`язку з припиненням газопостачання в період з листопада 2017 року по січень 2018 року. Суд зазначив, що звертаючись з позовом до суду першої інстанції, позивач на обґрунтування своєї правової позиції щодо можливості отримання доходів від здійснення продажу газу метану, додано договір від 31.12.2014 № 2-ГС, укладений з ФОП Ковальовим Ю.Е., договір від 31.12.2014 № 3-ГС, укладений з ФОП Коломоєць В.А., договір від 31.12.2014 № 4-ГС, укладений з ТОВ "Аскет Шиппінг". Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження виконання контрагентами ТОВ "Газова станція" (ФОП Ковальовим Ю.Е., ФОП Коломоєць В.А. та ТОВ "Аскет Шиппінг") вимог пункту 3.1.1 договорів від 31.12.2014 № 2-ГС, № 3-ГС та № 4-ГС в частині надання позивачу переліку транспортних засобів, які планувалося обслуговувати на АГНКС в січні 2015 року і в подальших місяцях, а також виконання позивачем зобов`язань щодо надання ФОП Ковальову Ю.Е., ФОП Коломойцю В.А. та ТОВ "Аскет Шиппінг" податкових накладних, рахунків - фактур та інших документів первинного бухгалтерського обліку, які б підтверджували здійснення господарської операції. Апеляційний суд встановив, що обґрунтовуючи розмір заподіяних збитків, позивач посилається на дані планових обсягів постачання природного газу, який він міг би отримати у спірний період, виходячи із планових обсягів постачання (транспортування) природного газу, що визначені договорами від 13.03.2015 № 3, Г-031/14 від 01.04.2014, Г- 416/17 від 01.02.2017, № Т-ПР-21018 від 10.12.2012, № ТП-ПР-211018 від 10.12.2012 шляхом множення вартості недоотриманого скрапленого газу на вартість ціни газу метану станом на 30.08.2017 (на час подання позовної заяви). Разом з тим, вирішуючи питання про обсяги природного газу, який міг отримати позивач , експертом Криволаповим О.В. були враховані дані Довідки № 27/01 від 27.01.2019, яка на час прийняття рішення Господарським судом Запорізької області (12.02.2020) була відсутня в матеріалах справи. За таких обставин та з урахуванням положень частини третьої статті 269 ГПК України, судом не прийнято до уваги додану до пояснень копію довідки вих. №27/01 від 27.01.2019 за підписом директора ТОВ "Газова станція" В.Д. Соколової. Водночас, апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, які могли б підтвердити дані щодо коефіцієнта стискання природного газу, що продається через АГНКС, і позивач не наводить обґрунтувань щодо можливості встановлення відповідних обставин в порядку статті 75 ГПК України. Апеляційний суд дійшов висновку про неможливість прийняття в якості належного доказу висновку експерта №03/01/19 через відсутність під час проведення судової економічної експертизи даних щодо ціни газу метан станом на час дії договорів постачання (транспортування) природного газу №Г-031/14 від 01.04.2014 з урахуванням цін, визначених в додатковій угоді №3 від 31.10.2014; №Г- 416/17 від 01.02.2017 з урахуванням цін, визначених в додатковій угоді №01 від 28.02.2017 в період часу з 01.01.2016 по 01.06.2017. Крім того, суд зазначив про необґрунтованість посилання позивача на акти прийому - передачі за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 як на докази прибутковості підприємства за попередні періоди, оскільки такими актами підтверджується наявність правовідносин позивача з третіми особами з отримання газу і виникнення у нього перед цими особами зобов`язань щодо оплати. Тобто такі акти приймання - передачі підтверджують, що газ позивач отримував за оплатними договорами і, відповідно, ніс витрати на оплату цього газу. Водночас, за період часу з 01.02.2017 по 01.06.2017 позивачем не надано доказів на підтвердження обставин придбання газу (несення відповідних витрат) задля його подальшого продажу з метою отримання прибутку. Разом з тим, суд зазначив, що такі обставини становлять предмет доказування у цій категорії спорів. За таких обставин, апеляційний суд зазначив про передчасність висновку суду першої інстанції про те, що висновки судових економічних експертиз та наявні докази, що містяться в матеріалах справи, доводять розмір збитків у вигляді неодержаного доходу, який складає 25 900 000 грн;
- № 910/7511/20 Верховний Суд, скасовуючи рішення попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні позову про стягнення збитків у розмірі упущеної позивачем вигоди (недотриманого доходу) від послуг з охорони стаціонарних об`єктів та автопатруля в сумі 6 157 593 грн та направляючи справу в цій частині на новий розгляд зазначив, що твердження судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не є боржником в розумінні частини першої статті 623 ЦК України, що виключає можливість відшкодування збитків є необґрунтованими, оскільки за змістом частини першої статті 224 ГК України якщо учасник господарських відносин хоча і не порушив господарське зобов`язання, але порушив установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності (що і було, на переконання судової колегії, встановлено судами у справі № 910/353/19), повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Також поза увагою, аналізом та оцінкою судів попередніх інстанцій у справі № 910/7511/20 залишилися встановлені судами у справі № 910/353/19 обставини очевидності того, що дії відповідача щодо оголошення проведення закупівель згідно з умовами внутрішнього Порядку, а згодом неправомірне відхилення пропозиції позивача суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними. Аналіз відповідних, описаних дій відповідача, дозволить суду в цій справі визначити наявність/відсутність вини відповідача у таких діях. При цьому слід мати на увазі, що тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України, частини другої статті 224, статті 225 ГК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника. Крім того, наведені вище порушення норм матеріального права не надали судам попередніх інстанцій можливості об`єктивно оцінити та аргументувати наявність/відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками. Стосовно розміру упущеної вигоди суди попередніх інстанцій лише зауважили, що надана позивачем довідка від 27.03.2020 № 78 та висновок експерта від 15.04.2020 № 7030 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки належним чином не підтверджують їх розміру. При цьому не наведено жодних мотивів, чому такі подані позивачем докази не підтверджують розміру упущеної вигоди;
- № 910/15865/14 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з висновками судів про те, що підставою, яка унеможливлювала своєчасну передачу ПАТ "КБ "Земельний капітал" спірного майна за адресою : м. Київ, Лабораторний провулок,1, позивачу - ТОВ "Карбон ЛТД" був факт накладення арешту на це майно, оскільки ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.01.2012 у справі № 2/422/2012 про забезпечення позову на спірне нерухоме майно було накладено арешт, який скасовано ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.12.2012 у справі № 2/422/2012 про скасування заходів забезпечення позову, отже як встановлено суди попередніх інстанцій, позивач просить стягнути спірну суму упущеної вигоди, а саме відшкодування доходів, які останній міг би отримати внаслідок передання в оренду цього майна іншим особам в зазначений ним період, нараховану за період з січня по грудень 2012 коли судом було накладено арешт на спірні приміщення. Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту, тому закон спеціально регулює як підстави набуття права власності, так і підстави його припинення. За судовим рішенням від 28.09.2011 у справі № 18/492-40/110-61/20, яке набрало законної сили 08.11.2011, було переведено на ТОВ "Карбон ЛТД" права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу від 27.05.2005, укладеного між ТОВ "Денді-Карбон" та ТОВ "Констеб ЛТД", а також визнано право власності за ТОВ "Карбон ЛТД" на нежилі приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м. за адресою: м. Київ, Лабораторний провулок,1, що складає 42/100 частин у будівлі за цією адресою. При цьому, судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідач - ПАТ "КБ "Земельний капітал" не був залучений до розгляду спору у справі № 18/492-40/110-61/20, внаслідок чого останній не був та не міг бути обізнаний з висновками суду у зазначеній справі. Позивач у даній справі № 910/15865/14 - ТОВ "Карбон ЛТД" на час розгляду спору не зареєстрував право власності на спірні приміщення за адресою: м. Київ, Лабораторний провулок,1, відповідно до вимог статті 182 ЦК України, пункту 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивач в період, за який вимагає стягнення збитків, у вигляді упущеної вигоди, з відповідачів, не був власником нежилих приміщень 3 та 4 секцій загальною площею 3 000 кв.м у будівлі за адресою : м. Київ, Лабораторний провулок,1, і зворотного ним належним чином не доведено. За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення відшкодування доходів, які відповідачі могли одержати як з безпідставно набутого майна необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не зазначено правове обґрунтування заявлених позовних вимог з посиланням на норми чинного законодавства України для можливості захисту його порушеного або невизнаного права відповідно до визначених статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України способів захисту, оскільки судовий розгляд здійснюється щодо конкретного предмету і підстави позову, при цьому рішення має містити висновок, який не залежить від настання або ненастання якихось обставин, та не може бути альтернативним, у зв`язку з чим неможливо визначити, яку вимогу по суті пред`явив позивач і, відповідно, застосувати належні норми діючого законодавства. З огляду на встановлене суди дійшли висновку про відсутності правових підстав для задоволення даного позову ТОВ "Карбон ЛТД" до відповідачів - ТОВ "Констеб ЛТД", ПАТ "Комерційний банк "Земельний капітал" про стягнення спірної суми збитків, у вигляді упущеної вигоди;
- № 910/12204/17 Верховний суд, змінюючи рішення судів попередніх інстанцій шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції своєї постанови, виходив з того, що приймаючи оскаржувані судові рішення в частині суми задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача-1 збитків у вигляді упущеної вигоди, суди свої висновки мотивували тим, що за загальним правилом (стаття 188 ГК України, стаття 651 ЦК України) зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Також суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що частинами другою, третьою статті 849 ЦК України визначено випадки, коли замовник має право відмовитись від договору підряду. Проте, місцевим судом встановлено, що випадки, передбачені наведеними нормами закону та договору не настали, а замовник, відмовляючись від договорів підряду, вказував зовсім на іншу підставу для їх розірвання - передачу функцій замовника будівництва іншому суб`єкту господарювання (КП ?Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва?). Так, матеріали справи не містять доказів про те, що зобов`язання за договорами підряду було порушене генпідрядником (ТОВ ?Концерн ?Київпідземшляхбуд?). Проте, у справі наявні докази того, що у профінансованій замовником частині робіт, зокрема, за договором від 16.12.2011 № 15/11, такі роботи підрядником були виконані належним чином, що підтверджується наявними у справі актами виконання робіт та довідками, а також фактом оплати виконаних робіт генпідряднику. Таким чином, місцевий суд визнав, а апеляційний суд підтримав висновки про те, що КП "Інженерний центр" у порушення вимог закону та умов договорів, в односторонньому порядку прийняло рішення про розірвання договорів підряду від 16.12.2011 №16/11, від 16.12.2011 № 15/11, від 03.08.2009 № 11/09, від 12.04.2013 № 19/13, від 12.04.2013 № 18/13, що є протиправним. За таких обставин, внаслідок прийняття відповідачем-1 неправомірного рішення про дострокове розірвання указаних договорів підряду, було порушене право позивача на отримання ним прибутку від виконання цих договорів підряду, що негативно вплинуло на його господарську діяльність. У даному випадку неправомірність дій відповідача-1 (КП "Інженерний центр") полягає у направленні листа № 172/659 від 12.06.2017, яким замовник протиправно у односторонньому порядку відмовився від зобов`язань за п`ятьма договорами підряду. Такі дії мали наслідком те, що ТОВ "Концерн "Київпідземшляхбуд" був позбавлений права на отримання доходів від виконання цих договорів, які позивач міг реально одержати за звичайних обставин у період з серпня 2009 року (дати укладення першого договору від 03.08.2009 № 11/09) до грудня 2017 року (кінцевого строку виконання робіт). При цьому таке позбавлення відбулося саме по причині та як наслідок протиправного розірвання договорів підряду, оскільки розраховувати на отримання вигоди, укладаючи вказані угоди, ТОВ "Концерн "Київпідземшляхбуд" могло тільки від відповідача-1, зважаючи на норми Закону України «Про здійснення державних закупівель», на підставі якого були укладені договори підряду. З урахуванням викладеного, за висновком судів першої та апеляційної інстанції, у даному випадку мають місце всі елементи складу цивільного правопорушення, що є підставою для відповідальності КП "Інженерний центр" у вигляді відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної позивачу неправомірними діями. Проте, суди першої та апеляційної інстанції вказали, що з указаним висновком судів кореспондуються положення частини четвертої статті 849 ЦК України, відповідно до яких замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору. Зазначене свідчить, що суди першої та апеляційної інстанції фактично визнали договори розірваними одночасно на підставі частин другої, третьої, четвертої статті 849 ЦК України. Разом з цим об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 13.09.2019 у справі №911/1433/18 навела правовий висновок, що оскільки положення частин другої та четвертої статті 849 ЦК України містять дві самостійні підстави відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки таких дій, законність відмови замовника від договору підряду на підставі частини другої цієї статті ЦК України у випадку недоведеності порушень умов договору підряду зі сторони підрядника не може ?виправдовуватись? безумовним правом замовника відмовитися від договору підряду на підставі її частини четвертої. Обставини наявності або відсутності порушення умов договору підряду зі сторони підрядника мають безпосереднє значення для правильного вирішення судами спорів про визнання недійсною відмови замовника від договору підряду в порядку частини другої статті 849 ЦК України та підлягають з`ясуванню судами у вирішенні таких спорів. Також об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 16.03.2020 у справі №910/2051/19 підтримавши такий правовий висновок вказала, що у статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4). Відповідно правові наслідки відмови замовника від договору підряду на підставі статті 849 ЦК України є різними. У справі № 910/12204/17, суди попередніх інстанцій свої висновки мотивували положеннями частин другої, третьої статті 849 ЦК України та тим, що відповідач-1 неправомірно відмовився від договорів підряду, укладених з позивачем, з підстав передачі функцій замовника будівництва іншому суб`єкту господарювання (КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" за відсутності порушень умов договору з боку виконавця робіт (позивача). У подальшому по тексту суди посилалися на положення вже частини 4 названої статті, однак правових висновків в розрізі цієї норми не навели, окрім того, що висновки суду про те, що у даному випадку мають місце всі елементи складу цивільного правопорушення, що є підставою для відповідальності КП "Інженерний центр" у вигляді відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної позивачу неправомірними діями, кореспондуються з даною нормою. Проте такий підхід не відповідає вказаним правовим висновкам об`єднаної палати Касаційного господарського суду. Судами встановлено, що обґрунтовуючи свою відмову від договорів підряду у вказаному листі від 12.06.2017за № 172/659, КП "Інженерний центр" зазначило, що з 13.02.2015 новим замовником будівництва за об`єктами, які є предметом договорів підряду, є КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва", а тому усі зобов`язання КП "Інженерний центр" перед ТОВ "Концерн "Київпідземшляхбуд" за договорами підряду припинили свою дію, а самі договори є розірваними. Тобто судами не встановлено, що відмову від договору замовник обґрунтовував порушеннями договору зі сторони підрядника, що дозволяло б застосувати до спірних правовідносин саме частини другу, третю статті 849 ЦК України, а тому наведені мотиви фактично підпадають під взагалі безумовне право замовника відмовитися від договору підряду на підставі частини четвертої цієї норми. З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про необхідність зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень місцевого та апеляційного суду шляхом виключення кваліфікації спірних правовідносин за частинами другою, третьою статті 849 ЦК України та залишення вірної кваліфікації саме за частиною четвертою статті 849 ЦК України;
- № 910/14341/18 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення упущеної вигоди та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що позивач в обґрунтування права на відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди посилався на неодержання ним доходу, який, як ним зазначається, він повинен був отримати за результатом виконання договірних зобов`язань з контрагентами за договорами постачання продукції розірваними за його ініціативою з огляду на пошкодження належного йому майна внаслідок вибуху боєприпасів на складах відповідача, що унеможливило здійснення та ведення ТОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" подальшої господарської діяльності. На підтвердження понесених збитків пов`язаних з упущеною вигодою у розмірі 10 183 500,00 грн позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів на постачання продукції, листів про дострокове припинення зазначених договорів, додаткових угод до цих договорів про їх дострокове розірвання, накладних, бухгалтерських довідок та висновок експерта (незалежного аудитора) ТзОВ "Даниленко і Партнери" щодо розрахунку упущеної вигоди. Перевіряючи застосування судами попередніх інстанцій норм права під час розгляду вимог позивача в частині стягнення упущеної вигоди суд вкотре зауважує, що підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком не отримання позивачем доходу, на який він реально і обґрунтовано розраховував, і який би точно отримав у разі відсутності таких дій. Кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання доходу, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії. Разом з тим у даному разі вимога позивача про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди обґрунтована припущеннями позивача про можливість отримання ним доходу за наслідком виконання своїх зобов`язань згідно договорів постачання продукції, які були розірвані за його ініціативою з підстав неможливості їх виконання з урахуванням знищенням його майна. Тобто вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку в разі виконання ним договірних зобов`язань з контрагентами. Утім такі розрахунки позивача є теоретичними, мають вірогідний характер, оскільки охоплюють можливі обставини майбутнього, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу за звичайних обставин та не підтверджені відповідними документами, що свідчили про конкретний розмір прибутку, який міг і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не здійснив протиправні дії. Позивачем не надано доказів того, що він реально міг отримати такий дохід за наслідком виконання договірних зобов`язань з його контрагентами, зокрема: чи виконувалися б відповідні договори зі сторони контрагентів, чи вплинуло відповідне знищення (пошкодження) майна на повне припинення ним здійснення господарської діяльності, чи унеможливило таке пошкодження взагалі невиконання ним договірних зобов`язань, чи вирішувалися та чи вживалися ним (до звернення з листами про дострокове припинення договорів) заходи направлені на виконання взятих на себе договірних зобов`язань, а також заходи на отримання доходів у заявленому розмірі тощо. Зокрема, ТОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" не надано доказів вчинення ним дій на виконання договорів строк поставки продукції за якими визначався до дати надзвичайної події, в тому рахунку дій щодо його звернення до постачальника продукції із замовленням про поставку йому відповідного товару задля подальшого його перепродажу контрагентами за договорами постачання продукції, виставлення рахунків на поставку продукції, оплати такої продукції тощо. Так само ТОВ "ЛУГАНСЬКА ФІРМА "АГРОХІМ" не надано доказів щодо вчинення ним будь-яких дій направлених на виконання договорів строк поставки продукції за якими специфікацією було узгоджено після дати надзвичайної події, у тому рахунку щодо зміни маршруту (шляхів) поставки, адреси отримання продукції тощо. За цих умов долучений до матеріалів позову виконаний на замовлення позивача висновок експерта, як і висновок експертів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора М. С. Бокаріуса від 15.04.2019 № 5151/5545/5549, складений за результатом проведення експертизи, призначеної ухвалою суду від 06.02.2019 у цій справі, свідчать лише про можливі показники доходу позивача за звичайних обставин, що за відсутності надання позивачем зазначених вище доказів не може бути доказом безумовної реальної можливості отримання ним доходу у заявленому розмірі. Суд першої інстанції, як апеляційний господарський суд за результатом нового апеляційного розгляду справи, наведеного не врахував, та взявши до уваги висновок проведеної в межах справи судової експертизи щодо визначення суми упущеної вигоди, а також зваживши на те, що після знищення майна позивач був позбавлений можливості продовжувати господарську діяльність і отримувати дохід, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог в цій частині, тим самим вдавшись фактично до припущення про можливість отримання позивачем доходу у заявленому ним розмірі, тоді як зазначені норми права вимагають доведеності реальної можливості отримання таких коштів, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії;
- № 750/8676/15-ц Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначила, що ?курсова різниця? жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. У даному випадку позивач, як кредитор за кредитним договором відповідно до вимог статей 6 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2014 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 05.08.2008 № 0023/08/271 Nv, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 523 079,91 грн є повним розміром заборгованості, включаючи заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за відсотками та пеню. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 08.10.2014 року позов задоволено у повному обсязі. Рішення набрало чинності і виконано відповідачем у повному обсязі 20.03.2015. Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання. Тим більше, судами першої і апеляційної інстанцій зазначено про відсутність у бухгалтерському обліку позивача заборгованості в іноземній валюті за період з жовтня 2014 року і ці обставини позивачем не спростовано.
Враховуючи викладене та порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними.
Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Суд не надає правової оцінки зазначеним у касаційній скарзі іншим постановам Верховного Суду, оскільки вони не визначені скаржником у касаційній скарзі як такі, що містять висновки, не враховані судами при ухваленні оскаржуваних рішень у даній справі № 910/16330/21 відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Також Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі міститься посилання на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України без наведення того, які саме докази не були дослідження судами, що, у свою чергу, виключає можливість Суду надання таким доводам правової оцінки. Крім того колегія суддів зазначає, що обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. При цьому у даній справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, не знайшли свого підтвердження.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що посилання Товариства у касаційній скарзі на те, що суди встановили обставини на підставі недопустимих доказів (акти приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року), є необґрунтованими, оскільки скаржником не доведено, у чому саме полягає недопустимість таких доказів, водночас судами при ухваленні оскаржуваних рішень надавалась оцінка не лише вказаним доказам, а й іншим наданим сторонами доказам, тобто судами надано оцінку всім доказам у їх сукупності. Крім того, судами встановлено, що: акти приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року були направлені виконавцем замовнику та отримані останнім; безпосередній зміст листа виконавця від 09.10.2020 № 0111, опис-вкладення до листа від 15.10.2020 № 0405044482932 та лист замовника від 20.10.2020 № 303-2972 свідчить про те, що разом з такими актами на адресу замовника було направлено додаткові матеріали на підтвердження фактичного надання послуг; положеннями пункту 4.6 Договору передбачено, що за наслідком місяця виконавець направляє замовнику акти з додатками (звітами за формами, передбаченими Договором), а замовник організовує їх розгляд та прийняття власною комісією, на засідання якого запрошується виконавець; доказів розгляду переданих виконавцем відповідних актів за надані послуги за серпень і вересень 2020 року комісією замовника у порядку, визначеному пунктом 4.6 Договору, матеріали справи не містять; судами були відхилені доводи Підприємства про те, що комісія не змогла здійснювати приймання послуг за серпень та вересень 2020 року, оскільки Товариство не надало звітність за новими формами звітності, що не давало можливості комісії оцінити якість та об`єми послуг за спірний період, а тому були відсутні підстави для прийняття послуг, тому що за звичаями та практикою організації прийняття робіт чи послуг, саме на замовника покладено обов`язок розглянути акти та повідомити про наявність дефектів, адже у випадку відсутності зауважень, роботи/послуги вважаються виконаними та прийнятими без зауважень (якщо інше не передбачено Договором, а в даному випадку Договір не передбачає іншої процедури); акти приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року вважаються прийнятими замовником без зауважень, оскільки викладені обставини свідчать про те, що замовником було порушено процедуру прийняття наданих послуг за серпень та вересень 2020 року, а саме не у передбачений Договором спосіб та всупереч раніше встановленій, і застосовуваній у правовідносинах сторін процедурі, відбулося неприйняття послуг за вказані місяці.
Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень, твердження позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача та третьої особи про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог були оцінені судами з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень.
Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.
Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.
До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
Таким чином, скаржником не доведено необхідності у формуванні висновку Верховного Суду щодо застосування наведених ним норм процесуального права у спірних правовідносинах.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги в частині оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.
У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Що ж до заяви Підприємства про поворот виконання рішення, то, враховуючи залишення без змін оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд залишає зазначену заяву без розгляду, оскільки відповідно до статті 333 ГПК України, зокрема, суд касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання рішення, якщо скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Керуючись статтею 129, пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 у справі № 910/16330/21, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу в частині оскарження комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр" рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 у справі № 910/16330/21 з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 у справі № 910/16330/21 - без змін.
3. Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/16330/21, виконання якого було зупинено ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.03.2023.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Колос
Суддя В. Селіваненко
Постанову ухвалено з окремою думкою судді І.Колос.