ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 910/1665/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання -Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - приватне підприємство "Транс Логістик",

представник позивача - Денисенко В.М., адвокат (довіреність від 01.09.2022 № 01/09/2022),

відповідач - приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія",

представник відповідача - Чурсін О.В., адвокат (ордер від 03.02.2023 № 1117104),

розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

на рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2022 (головуючий суддя Демидов В.О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 (головуючий Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Ткаченко Б.О.)

у справі № 910/1665/22

за позовом приватного підприємства "Транс Логістик" (далі - Підприємство)

до приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - Товариство)

про стягнення 17 017,83 грн

та за зустрічним позовом Товариства

до Підприємства

про визнання недійсним договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулось до суду з позовом до Товариства про стягнення 17 017,83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство не здійснило своєчасної виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078999/920/190001043 (далі - Договір) внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), у зв`язку з чим Підприємством нараховано інфляційні втрати у розмірі 8 528,62 грн, 3% річних у розмірі 2 750,64 грн та пеню у розмірі 5 738,57 грн.

У свою чергу, Товариство звернулось до суду із зустрічною позовною заявою до Підприємства про визнання недійсним Договору в частині страхування транспортного засобу (ТЗ) MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що Підприємством допущене порушення прав Товариства під час укладення Договору в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у наслідок якого Товариство зазнало необґрунтованих фінансових втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.07.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022, первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства заборгованість у сумі 17 010,66 грн з яких: інфляційні втрати у розмірі 8 528, 62 грн, 3% річних у розмірі 2 743,47 грн, пені у розмірі 5 738, 57 грн. У задоволенні іншої частини первісного позову відмовлено. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що:

- первісні позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, при цьому перевіривши розрахунок нарахованих інфляційних втрат, 3% річних та пені, суди встановили правильність розрахунків інфляційних втрат і пені та помилковість включення у період нарахування 3% річних дня фактичної сплати суми заборгованості (19.01.2022), яка не повинна включатися в період часу, за який здійснюється стягнення;

- у частині зустрічних позовних вимог Товариством не доведено невідповідність Договору у спірній частині вимогам чинного законодавства, порушення його прав та інтересів під час укладення оспорюваного договору.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням доповнень до касаційної скарги), посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Також Товариство у прохальній частині доповнень до касаційної скарги зазначено про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Верховним Судом відхиляється таке клопотання, оскільки Товариством не наведено обґрунтувань та підстав необхідності передачі даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, що, у свою чергу, унеможливлює надання правової оцінки передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційна скарга, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, мотивована необхідністю відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування статей 213 979 987 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 21, 26 Закону України "Про страхування", викладених у постанові від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, у якій застосовані висновки, наведені у постанові від 30.11.2021 у справі № 910/4224/21 у подібних правовідносинах і врахованого судами попередніх інстанцій, а також тим, що: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 6, 16 Закону України "Про страхування" щодо обов`язковості застосування вимог правил страхування при укладенні договору страхування для набуття ним чинності у відповідності до вимог частини першої статті 203 ЦК України у подібних правовідносинах; судами не досліджено зібрані у справі докази, а також вони встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що до матеріалів справи долучено Договір, сторонами якого є Підприємство (страхувальник) та Товариство (страховик), за умовами якого його предметом є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням, визначеним у розділ 1 Договору наземним транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням.

У розділі 8 сторони погодили, що Договір укладається на строк, визначений у частині першій Договору: 18.07.2019-17.07.2020. Період страхування - частина строку, протягом якого діє Договір. Договір набирає чинності з моменту, вказаного як початок строку дії договору, але не раніше 00 год. 00 хв. дня наступного за днем надходження страхового платежу (першого платежу) в повному розмірі на поточний рахунок або в касу страховика чи його представника або через інші платіжні системи, дозволені законодавством України і які запроваджені у страховика, якщо інше не погоджено письмово сторонами.

Відповідно до розділу 1 Договору застрахованими є транспортні засоби, зазначені у додатку до цього договору. Одним із страхових випадків, передбачених договором вважається пошкодження ТЗ у ДТП - події, яка сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди, чи завдані матеріальні збитки.

Згідно з пунктом 6.3.1 Договору страховик не відшкодовує витрати на усунення пошкоджень ТЗ, які мали місце в момент укладення цього договору та були зазначені в акті огляду, а також тих пошкоджень, за якими було виплачене страхове відшкодування або відмовлено у виплаті, та на дату настання страхового випадку такі пошкодження не були усунені і факт усунення пошкоджень не був зафіксований в акті огляду ТЗ.

Пунктом 11.2.1 Договору передбачено, що страхувальник зобов`язаний при укладенні цього договору надати достовірну інформацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну умов експлуатації, зберігання і т.ін., що може вплинути на ступінь страхового ризику щодо ТЗ, не пізніше 3 робочих днів після виникнення таких фактів.

Відповідно до пунктів 11.1.1, 11.1.8 Договору страхувальник має право отримати страхове відшкодування при настанні страхового випадку в порядку та на умовах, передбачених договором; оскаржити в порядку, передбаченому чинним законодавством України, відмову страховика у виплаті страхового відшкодування (страхової виплати) або розмір виплаченого страхового відшкодування (страхової виплати).

Страховик зобов`язаний: протягом 2-х робочих днів, після отримання письмової заяви про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування (пункт 11.4.2 Договору); після отримання письмового повідомлення про настання страхового випадку, а в разі ДТП, ще й довідки з ДАІ (або відповідної служби) про реєстрацію ДТП, зробити запит до компетентних органів щодо причин та обставин настання страхового випадку (пункт 11.4.4 Договору); протягом 5 робочих днів з дня отримання письмового повідомлення про настання страхового випадку здійснити огляд пошкодженого ТЗ та/або вжити заходів для проведення незалежної експертизи (пункт 11.4.6 Договору); прийняти рішення про виплату (скласти страховий акт) страхового відшкодування, або прийняти рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування в термін не пізніше 5 робочих днів від дати отримання страховиком всіх необхідних документів, зазначених у розділі 13 частини ІІ цього договору, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків (пункт 11.4.9 Договору); у разі відмови у виплаті страхового відшкодування - протягом 10 робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити про це страхувальника та вигодонабувача з обґрунтуванням причин відмови (пункт 11.4.10 Договору); здійснити виплату страхового відшкодування (страхової виплати) протягом 14 робочих днів від дати прийняття рішення про виплату страхового відшкодування (страхової виплати). Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки, від суми страхового відшкодування за кожний день прострочки (пункт 11.4.11 Договору).

Згідно з пунктами 11.3.1, 11.3.2, 11.3.7 Договору страховик має право при укладенні цього договору страхування отримати від страхувальника інформацію, необхідну для оцінки ступеню страхового ризику; перевіряти надану страхувальником інформацію і документи стосовно ТЗ, умов його експлуатації та зберігання, факт і обставини настання страхового випадку, розмір завданих збитків, та виконання страхувальником та/або довіреними особами зобов`язань за договором; відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадках, зазначених у розділі 16 цього договору та Правилах страхування.

У пункті 16.1.11 Договору (у редакції протоколу розбіжностей) сторони погодили, що підставами для відмови у виплаті страхового відшкодування, у тому числі, є відсутність акту огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ.

Відповідно до пункту 18.1 Договору за невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором сторони несуть майнову відповідальність шляхом сплати пені в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу (крім страхового платежу) за кожний день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на кінцеву дату такого платежу.

Згідно з додатком від 08.05.2020 №46 до Договору застрахованим є, у тому числі, транспортний засіб - MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, страхова сума 800 000,00 грн, страховий тариф - 1,65%, річний страховий платіж для зазначеного транспортного засобу - 13 200,00 грн, період дії Договору: з 15.05.2020 по 14.05.2021.

Підприємство 27.10.2020 звернулось до Товариства із заявою-повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку, яка була зареєстрована в журналі реєстрації за № 135.

За умовами пункту 12.5 Договору (у редакції протоколу розбіжностей) страхувальник повинен здійснювати відновлювальний ремонт пошкодженого ТЗ лише на станції технічного обслуговування (СТО), що погоджена з страховиком. Сторони домовились, що за цим договором погодженими з страховиком вважаються СТО, на яких відповідно до вимог заводу-виробника ремонтуватимуться застраховані ТЗ після страхових випадків. Дана умова діє тільки для ТЗ, що знаходяться на обслуговування сервісного дилеру MAN, SCANIA.

Підприємство 02.12.2020, відповідно до пункту 12.5 Договору, надало Товариству рахунок-фактуру № KYV-_AVGOK-0009817 на суму 85 155,71 грн, який був наданий офіційним сервіс-партнером MAN в Україні ТОВ "Аванті Груп".

Відповідно до листа від 22.12.2020 № 1964 "Про відмову у виплаті страхового відшкодування" Товариство повідомило Підприємство, що розглянуло його заяву та прийняло рішення про відмову у виплаті, оскільки страхувальник при укладенні Договору не виконав свого обов`язку щодо надання страховику транспортного засобу MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 для огляду та фотографування, через невиконання такого обов`язку акт огляду вказаного транспортного засобу відсутній, тому згідно з пунктами 11.3.7, 16.1.11 Договору є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/9454/21, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов Підприємства до Товариства про стягнення страхового відшкодування задоволено. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства суму страхового відшкодування у розмірі 85 155,71 грн.

У вказаному рішенні встановлено порушення взятих на себе зобов`язань Товариством за Договором, укладеного з Підприємством.

Згідно з частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням принципу юридичної визначеності, рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів, а обставини встановлені цим рішенням суду не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також у рішенні господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/9454/21 зазначено, що Товариством не надано жодних доказів на підтвердження необґрунтованості заявленого Підприємством до стягнення розміру страхового відшкодування (у тому числі, не надано свого контррозрахунку суми страхового відшкодування), як і не реалізовано свого права на доведення обставин не здійснення СТО ремонту автомобіля, хоча відповідно до пункту 11.4.6 Договору саме на страховика покладений обов`язок протягом 5 робочих днів з дня отримання письмового повідомлення про настання страхового випадку здійснити огляд пошкодженого ТЗ та/або вжити заходів для проведення незалежної експертизи.

Відтак суд при розгляді справи № 910/9454/21 дійшов висновку про відсутність доказів проведення Товариством огляду автомобіля MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , після його пошкодження у ДТП, останнє не може бути підставою для невиконання обов`язку виплати страхового відшкодування Підприємству як власнику вказаного застрахованого ТЗ.

Враховуючи, що у рішенні господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/9454/21 за позовом Підприємства до Товариства, суд дійшов висновку, що відсутність акта огляду транспортного засобу не є підставою для відмови у виплаті ним страхового відшкодування, як за законом так і за Правилами, а відтак строк вказаний у пункті 11.4.6 Договору вважається таким, що настав.

З огляду на викладене, судами у даній справі були відхилені твердження Товариства про те, що будь-які платежі, які здійснювалися сторонами за Договором у частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не мали бути здійснені у зв`язку з невідповідністю Договору вимогам статей 6, 16 Закону України ?Про страхування?.

У зв`язку з порушенням Товариством взятих на себе зобов`язань з виплати страхового відшкодування, Підприємством було нараховано інфляційні втрати у розмірі 8 528,62 грн за період з січня 2021 року по грудень 2021 року, 3% річних у розмірі 2 750,64 грн за період з 23.12.2020 по 19.01.2022 та пеню у розмірі 5 738,57 грн за період з 23.12.2020 по 24.06.2021.

Перевіривши наданий Підприємством розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені, суди дійшли висновку про правильність розрахунків інфляційних втрат і пені та помилковість включення у період нарахування 3% річних дня фактичної сплати суми заборгованості (19.01.2022), яка не повинна включається в період часу, за який здійснюється стягнення, а тому первісні позовні вимоги задовольнили частково, стягнувши з Товариства на користь Підприємства інфляційні втрати у розмірі 8 528, 62 грн, 3% річних у розмірі 2 743,47 грн, пені у розмірі 5 738, 57 грн.

Що ж до зустрічних позовних вимог, то судами встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором страхування, а відтак між ними виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 67 ЦК України та Закону України ?Про страхування?.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України ?Про страхування? добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Частиною першою статті 16 Закону України ?Про страхування? передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Судами встановлено, що відповідно до пункту 16.1.11 Договору однією з підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування є відсутність акта огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ (у редакції додатку № 2 ?Протокол розбіжностей? до Договору).

Згідно з пунктом 8.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених Товариством 31.03.2009 (далі - Правила), договір страхування укладається на підставі письмової заяви страхувальника на страхування ТЗ. При заповненні бланку заяви страхувальник зобов`язаний відповісти на всі запитання, зазначені в заяві. Розмір страхового платежу визначається на підставі інформації зазначеної в заяві. Заповнення заяви не зобов`язує страхувальника та страховика укладати договір страхування. Не допускається укладання договору страхування на підставі усної заяви. Обов`язковою умовою є огляд страховиком ТЗ. У разі, якщо окремі умови договору страхування не узгоджуються з положеннями цих правил - застосовуються умови, визначені сторонами договору страхування.

Пунктом 8.2 Правил передбачено, що для укладення договору страхування страхувальник пред`являє страховику такі документи: документ про реєстрацію ТЗ, документ що підтверджує вартість ТЗ (довідка-рахунок, митна декларація тощо), документ що підтверджує вартість додаткового обладнання. Страхувальник - фізична особа надає паспорт, ідентифікаційний код, а юридична особа - довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Державного комітету статистики України. Якщо страхувальник не є власником ТЗ, він також повинен пред`явити документ, що надає йому право користування цим ТЗ.

Відповідно до пункту 8.3 Правил при страхуванні ТЗ, перед укладанням, поновленням чи зміною умов договору страхування страхувальник зобов`язаний надати страховику ТЗ та додаткове обладнання для огляду.

При цьому згідно із статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Таким чином, Товариством при зверненні до суду з вимогами про визнання Договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України, яка кореспондується із статтею 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами першою, другою статті 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами був укладений Договір (з протоколом розбіжностей до нього), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням, визначеним у розділі 1 Договору наземним транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням.

Вказаний договір разом з додатками до нього підписаний з боку Підприємства та Товариства та скріплений їх печатками.

Відповідно до розділу 1 Договору застрахованими є транспортні засоби, зазначені у додатку до цього договору.

У додатку від 08.05.2020 №46 до Договору, а саме у пункті 4 вказаний транспортний засіб - MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 у частині якого Товариство просить суд визнати недійсним.

Обґрунтовуючи відмову у виплаті страхового відшкодування за шкоду, заподіяну транспортному засобу MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , Товариство посилалось на те, що страхувальник при укладенні Договору не надав страховику вказаного транспортного засобу для огляду та фотографування в момент укладення договору страхування, а тому через невиконання такого обов`язку акту огляду вказаного транспортного засобу страховиком не було, що є підставою для відмови від здійснення страхової виплати.

Водночас чинне законодавство не забороняє страховику відмовити особам, які до нього звертаються, в укладенні договору страхування, зокрема, у разі відмови в наданні транспортного засобу для огляду.

Оскільки сам по собі факт ненадання страхувальником на огляд ТЗ виключає можливість страховика встановити відповідні пошкодження, що вже існують на час укладення договору та які не відносяться до страхового випадку, що може настати в майбутньому, то Товариство вправі було відмовити в укладенні договору добровільного страхування такого неоглянутого транспортного засобу.

Тобто, страховик мав всі підстави не укладати Договір до складання акта, але не зробив цього.

Крім того, сторонами 08.05.2020 у було підписано додаток № 46 до Договору, в якому страховиком самостійно було визначено страхову суму для транспортного засобу MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також визначено строк дії Договору щодо такого авто.

Судами встановлено, що Товариством було отримано страхові платежі на підставі Договору за транспортний засіб MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 . При цьому жодних заперечень при отримання вказаних страхових платежів стосовно того, що відсутній акт огляду Товариством не заявлялось.

Ухвалюючи оскаржувані рішення суди також виходили з того, що зі змісту частини першої статті 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

При цьому добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що відмова здійснювати страхове відшкодування (лише з причини відсутності акта) не співмірна з метою страховика щодо отримання захисту від здійснення необґрунтованих виплат, пов`язаних з пошкодженнями транспортних засобів, а тому застосували до спірних правовідносин принцип заборони суперечливої поведінки, який базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, а також статті 13 ЦК України про заборону зловживання правами.

У той же час обов`язок надати транспортний засіб для огляду був визначений не Договором, а Правилами.

Натомість, згідно із статтею 989 ЦК України, статтею 21 Закону України "Про страхування" обов`язки страхувальника визначаються законом та умовами договору.

Судами встановлено, що за Договором такий обов`язок як надання транспортного засобу для огляду перед укладанням договором, так і складання акта прямо не покладений на страхувальника (для порівняння у пункті 11.2.17 Договору встановлений такий обов`язок надати для огляду після виплати страхового відшкодування). При цьому у підпункті 16.1.11 Договору застережено, що акт огляду повинен містити підпис та печатку саме представника страховика (Товариства). Отже, за умовами Договору підписання акта огляду транспортного засобу залежить від страховика (Товариства), а не навпаки.

Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, які підтверджували, що Товариством вчинялись будь-які дії в частині огляду транспортного засобу, оскільки такі дії залежать від страховика, а не навпаки.

Водночас положеннями пункту 8.1 Правил, за яким договір страхування укладається на підставі письмової заяви страхувальника на страхування ТЗ, не передбачає складання акта огляду за результатами такого огляду.

Також апеляційним судом були відхилені твердження Товариства про те, що суд першої інстанції не надав оцінку листу від 05.11.2020 про відмову від Договору, оскільки Товариство електронним листом від 05.11.2020 ініціювало припинення перерахування страхових платежів за спірним Договором та фактичне дострокове припинення договірних відносин.

Підприємство погодилось з цим листом та з листопада 2020 року внесення страхових платежів припинило, що не заперечується останнім.

Водночас страховий випадок стався 27.10.2020, відповідно посилання на лист від 05.10.2020 не нівелює обов`язок Товариства щодо виплати страхового відшкодування за Договором, який був чинним на час страхового випадку.

За таких обставин суди дійшли висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову.

Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пунктів 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, які визначають, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Товариство у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування статей 213 979 ЦК України та статей 21, 26 Закону України "Про страхування", викладених у постанові від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, у якій застосовані висновки, наведені у постанові від 30.11.2021 у справі № 910/4224/21 у подібних правовідносинах.

Водночас Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані вказані доводи касаційної скарги, оскільки такі сумніви мають бути підтверджені та обґрунтовані, тому що, з урахуванням положень процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи № 823/2042/16).

Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, а також не навів змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Як підставу для подання касаційної скарги Товариство також визначило пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 6, 16 Закону України "Про страхування" щодо обов`язковості застосування вимог правил страхування при укладенні договору страхування для набуття ним чинності у відповідності до вимог частини першої статті 203 ЦК України у подібних правовідносинах.

Водночас у постанові Верховного Суду від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, в якій розглядались позовні вимоги Товариства до Підприємства про визнання недійсним Договору в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_2 , тобто між тими ж сторонами та за тим же Договором, лише в частині іншого ТЗ, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанції, зазначив про те, що: ?За приписами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність правочину зумовлена наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство вказує, що внаслідок неправомірних дій Підприємства, що виразилось у невиконанні пунктів 8.3, 9.2.6, 9.2.18 Правил страхування - ненадання для огляду транспортного засобу МАN ТGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_2 , не було складено акта огляду, а тому Договір в частині страхування вказаного транспортного засобу є таким, що укладений не у відповідності до зазначених Правил страхування та з порушенням вимог статей 6, 16 Закону України "Про страхування".

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Частиною третьою статті 16 Закону України "Про страхування" визначено, що договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

У статті 17 Закону України "Про страхування" передбачено, що правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування повинні містити, зокрема, порядок укладення договору страхування.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 18 Закону України "Про страхування" для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Як вбачається з матеріалами справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, враховуючи положення статті 17 Закону України "Про страхування" Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія", як Страховиком, розроблено Правила страхування і зареєстровано їх в Уповноваженому органі.

У розроблених Страховиком Правилах страхування міститься розділ "8. Порядок укладення договору страхування".

Так, пунктом 8.3 розділу 8 Правил страхування передбачено, що при страхуванні ТЗ, перед укладенням, поновленням чи зміною умов Договору страхування Страхувальник зобов`язаний надати Страховику ТЗ та додаткове обладнання для огляду.

Обов`язок Страхувальника надати Страховику ТЗ для огляду також визначено і у розділі 9 "Права та обов`язки сторін" Правил страхування.

Так, відповідно до пунктів 9.2.6, 9.2.18 Правил страхування при укладанні Договору Страхувальник зобов`язаний забезпечити представнику Страховика можливість огляду ТЗ. Страхувальник зобов`язаний надати транспортний засіб для огляду, проведення розслідування або експертного дослідження Страховику під час укладання Договору страхування, після настання страхового випадку, під час або після закінчення відновлювального ремонту, та в інших випадках на вимогу Страховика протягом дії Договору страхування.

Із викладених положень Правил страхування вбачається обов`язок Страхувальника надати Страховику ТЗ для огляду перед укладенням договору страхування.

У той же час, враховуючи пункт 16.1.11 Договору, підписання акта огляду транспортного засобу залежить від Страховика.

Суд зазначає, що Правила страхування не визначають підставою для недійсності Договору ненадання Страхувальником для огляду ТЗ чи не складання Страховиком акта огляду ТЗ.

Дії сторін (надання Страхувальником для огляду ТЗ та складання Страховиком акта огляду ТЗ) передують укладенню Договору. Тому, як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, невиконання, зокрема, Страхувальником відповідних обов`язків (надання для огляду ТЗ) не породжувало у Страховика обов`язку з укладення Договору.

Аналогічне стосується у даному випадку щодо укладення додатку № 5 від 12.08.2019 до Договору в частині страхування транспортного засобу МАN ТGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів і суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставин, як зазначає позивач, неправомірності дій Підприємства, що виразились у невиконанні пунктів 8.3, 9.2.6, 9.2.18 Правил страхування - ненадання для огляду транспортного засобу МАN ТGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Навпаки, сам факт укладення додатку № 5 від 12.08.2019 до Договору в частині страхування транспортного засобу МАN ТGM 12.240, реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідчить про зворотнє, оскільки, у разі наявності обставин ненадання Страхувальником для огляду вказаного транспортного засобу, Страховик міг відмовитись від укладення оспорюваного договору.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, ненадання Страхувальником транспортного засобу для огляду, відсутність складеного Страховиком акта огляду, не є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору і не свідчить про те, що в момент його укладання він суперечив нормам Закону України "Про страхування", положенням Цивільного кодексу України та Правилам страхування, які в даному випадку передбачають інші правові наслідки, ніж визнання договору недійсним, зокрема, відмова у сплаті страхової суми.

Таким чином, надавши оцінку Договору в оспорюваній частині, доказам, наданим сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, суди першої та апеляційної інстанцій, встановили обставини недоведеності позивачем наявності підстав для визнання оспорюваного правочину (в частині) недійсним?.

Таким чином, Верховний Суд у своїй постанові від 06.12.2022 у справі № 904/738/22 виклав висновок щодо питання застосування статей 6, 16 Закону України "Про страхування" щодо обов`язковості застосування вимог правил страхування при укладенні договору страхування для набуття ним чинності у відповідності до вимог частини першої статті 203 ЦК України у подібних правовідносинах.

Враховуючи викладене та правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 щодо визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд дійшов висновку, що у вказаних справах правовідносини є подібними.

Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування статей 6, 16 Закону України "Про страхування" щодо обов`язковості застосування вимог правил страхування при укладенні договору страхування для набуття ним чинності у відповідності до вимог частини першої статті 203 ЦК України у подібних правовідносинах, і здійснене судами у даній справі № 910/1665/22 правозастосування повністю відповідає такому висновку, а тому Суд доходить висновку про закриття касаційного провадження в частині оскарження судових рішень з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на приписи пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Стосовно доводів скаржника про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, колегія суддів зазначає, що обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. При цьому у даній справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктами 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими.

Таким чином, Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що посилання Товариства у касаційній скарзі на те, що суди встановили обставини на підставі недопустимих доказів, є необґрунтованими, оскільки скаржником не наведено, які докази є недопустимими та у чому полягала б їх недопустимість.

Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтею 129, пунктом 4 частини першої статті 296, статтями 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 у справі № 910/1665/22, відкрите на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу в частині оскарження приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 у справі № 910/1665/22 з підстав, передбачених пунктами 2, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 у справі № 910/1665/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова

Суддя В. Селіваненко