ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/17390/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства "Дніпропетровський стрілочний завод" (далі - Товариство, позивач, скаржник) - Колокольніков В.А. (адвокат),

відповідача - Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач) - Пащенко М.В. (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2022 (головуючий - суддя Бондаренко-Легких Г.П.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 (головуючий - суддя Владимиренко С.В., судді Демидова А.М., Євсіков О.О.)

у справі №910/17390/21

за позовом Товариства

до АМК

про визнання недійсним розпорядження про визнання суб`єкта таким, що займає монопольне становище.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним розпорядження АМК про визнання Товариства таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулося до суду з позовною заявою до АМК про визнання недійсним розпорядження АМК, яким визнано позивача таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідності до приписів статей 59, 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон) розпорядження підлягає визнанню недійсним, оскільки при його прийнятті не були доведені обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, висновки, викладені у оскаржуваному рішенні АМК не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права. Зокрема, Комітет не дотримався норм Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Комітету від 05.03.2002 №49-р (далі - Методика), при визначенні територіальних, товарних і часових меж ринку, а також усупереч Методиці не врахував владу покупця та ряд інших суттєвих чинників, що вказують на відсутність ринкової влади, а, отже, і монопольне становище у позивача.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції, постанов суду апеляційної та касаційної інстанцій

2.1. Справа розглядалася судами неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2022 у справі №910/17390/21 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.) у задоволенні позову відмовлено.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 у справі №910/17390/21 (головуючий - суддя Станік С.Р., судді Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.) рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2022 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

2.4. Постановою Верховного Суду від 06.06.2023 у справі 910/17390/21 постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 у справі №910/17390/21 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

2.4.1. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, зокрема, на таке:

- Суд послідовно вказував на те, що господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема Методики. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку [правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 06.09.2022 у справі №910/2352/21, від 06.09.2022 у справі №910/3214/21, від 08.09.2022 у справі №910/3215/21];

- водночас зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що під час дослідження аргументів сторін і доказів суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 1, 3, 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статтю 12 Закону та пункти 1.2, 1.3 Методики, припустився порушення статей 79 86 ГПК України, оскільки, з`ясування і визначення наявності/відсутності, а відтак доведеності/недоведеності, обґрунтованості/необґрунтованості, передбачених статтею 59 Закону, підстав для визнання недійсним рішення АМК здійснюється через призму/критерії, зокрема, в цьому випадку, неповноти з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неправильності застосування норм матеріального і процесуального права. Втім суд апеляційної інстанції фактично вдався до встановлення товарних, територіальних і часових меж, що є виключною компетенцією АМК як державного органу із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель;

- як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції, поклавши в основу постанови оцінку лише одного доказу [дослідження ДП "Укрпромзовнішекспертиза" «Ринок стрілочної продукції в 2016-2019р. (6 міс.)»], вказуючи про його належність і допустимість, порушив норми процесуального права (статті 79 і 86 ГПК України), а саме не дотримався такого стандарту доказування як "вірогідності доказів".

2.5. За результатами нового розгляду Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у справі №910/17390/21 рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2022 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У поданій касаційній скарзі Товариство зазначає про те, що суди діяли вкрай обмежено, неправильно тлумачили норми матеріального права та порушили норми процесуального права, неповно дослідили докази та порушили стандарти доказування, неправильно врахували висновки Верховного Суду та ухилились від повноцінного контролю АМК, помилково перенесли на скаржника тягар доведення додаткових обставин через, що неправильно застосували норми матеріального та процесуального права та з посиланням на підстави касаційного оскарження:

4.1.1. пункт 1 частини другої 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує на неправильне застосування статей 19 124 Конституції України та статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного в постанові від 02.07.2019 у справі №910/23000/17 щодо перевірки судами використання АМК своїх дискреційних повноважень;

4.1.2. пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України вказує на необхідність відступити від висновків Верховного Суду викладених: у постановах від 22.05.2018 у справі №910/6999/17, від 19.06.2018 у справі №910/3047/17, від 11.06.2019 у справі №915/523/18, 05.03.2020 у справі №910/2921/19, від 22.10.2021 у справі №914/2667/20, від 26.05.2022 у справі №910/20850/20 щодо застосування статті 59 Закону та відповідних норм Методики щодо встановлення товарних, територіальних (географічних), часових меж певних ринків і дотриматись висновку Верховного Суду викладеного у справі №910/23000/17, яка обумовлює підстави для відступлення від помилково застосованих висновків про «перебирання на себе не притаманних суду функцій»; у постановах від 22.05.2018 у справі №910/6999/17, від 19.06.2018 у справі №910/3047/17, від 11.06.2019 у справі №915/523/18, 05.03.2020 у справі №910/2921/19, від 22.10.2021 у справі №914/2667/20, від 26.05.2022 у справі №910/20850/20, від 10.09.2020 у справі №910/23375/17, від 01.10.2020 у справі №908/540/19, щодо застосування статті 12 Закону;

4.1.3. пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 1.3, 3.1, 4.2.1, 4.2.2, 5.1, 5.3, 5.4, 6.1, 7.1, 7.2, 9.1, 9.2 та 9.3 Методики;

4.1.4. пункт 1 частини другої статті 287 та пункт 4 частини другої статті 287 з урахуванням пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України неправильно застосували статті 79 86 ГПК України без врахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, викладених у постановах у таких справах: №910/17390/21, №910/7716/17, №910/6999/17, №910/18036/17, №917/1307/18, №902/761/18, №917/2101/17, №129/1033/13-ц.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до висновків Комітету, що викладені у звіті про результати дослідження ринку стрілочних переводів для залізничних колій загального користування (2021 рік), у період з 01.01.2016 по 30.06.2018 Товариство було єдиним виробником в Україні стрілочних переводів для залізничних колій загального користування (пункт 150 звіту). За вказаний період ввезення товару на територію України не здійснювалось (пункт 151 звіту). Товариством не доведено, що воно мало конкурентів та зазнавало конкуренції на товарному ринку (пункт 153 звіту).

6.2. Комітетом прийнято розпорядження від 19.08.2021 №15-рп «Про визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку» (далі - Розпорядження, Рішення) Товариство визнано таким, що займало монопольне (домінуюче) становище в період з 01.01.2016 по 30.06.2018 на загальнодержавному ринку стрілочних переводів для залізничних колій загального користування із часткою 100 відсотків.

6.3. Суд апеляційної інстанції вказав, що Комітетом визначено позивача суб`єктом господарювання у розумінні статті 1 Закону. У Звіті зазначено, що відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача є виробництво готових металевих виробів, н.в.і.у. (код КВЕД 25.99).

6.3.1. Відповідно до пункту 2.2 Статуту позивача предметом діяльності Товариства є виробництво готових металевих виробів, обладнання та пристосувань для залізничних колій магістралей, промислових підприємств, шахт та трамвайних колій, їх частин, в тому числі виробництво стрілочних переводів широкої та вузької колії, глухих перетинань, їх вузлів і деталей, частин і приладдя до них, ремонтних комплектів та інших елементів верхньої будови колії.

6.4. Комітетом визначено товаром - стрілочні переводи для залізничних колій загального користування.

6.4.1. Стрілочний перевід - це пристрій, що служить для переведення рухомого складу з однієї колії на іншу. Стрілочні переводи складаються із стрілок, хрестовин і сполучних колій між ними. Тобто, основним функціональним призначенням стрілочного переводу є переведення рухомого складу з однієї колії на іншу.

6.5. Судом апеляційної інстанції встановлено, що за приписами Закону України «Про залізничний транспорт» інфраструктура залізничного транспорту, у тому числі загального користування, визначення якої міститься у Технічному регламенті безпеки інфраструктури залізничного транспорту, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 №494, законодавчо закріплена за акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі - Укрзалізниця).

6.5.1. Комітетом встановлено, що сферу реалізації залізничних стрілочних переводів для залізничних колій загального користування виробництва Товариства можна розділити на два рівні, за кожним з яких наявна своя група споживачів. Перший рівень - суб`єкти господарювання, що здійснюють діяльність із перевезення залізничним коліями та придбають залізничні стрілочні переводи безпосередньо у позивача, другий рівень - підприємства, які закуповують залізничні стрілочні переводи у позивача та здійснюють їх подальшу реалізацію.

6.5.2. Отже, Укрзалізниця та її філії є основними кінцевими споживачами стрілочних переводів для залізничних колій загального користування в Україні.

6.5.3. Листом від 26.09.2018 №Ц-2/6-24/2459-18 Укрзалізниця повідомила, що стрілочні переводи, глухі перетини залізничних колій підлягають обов`язковій сертифікації. При цьому Комітетом встановлено, що позивач є єдиним вітчизняним підприємством-виробником стрілочних переводів для залізничних колій загального користування, яке в період з 01.01.2016 по 30.06.2018 мало сертифікати відповідності на товар, які підтверджували, що продукція відповідає належному рівню безпеки та якості перевезень і вантажів залізничним транспортом та дозволена до використання, постачання яких здійснювалось для потреб залізниці, тоді як з 28.03.2016 товариство з обмеженою відповідальністю «Керченський стрілочний завод» (далі - ТОВ «КСЗ») у зв`язку з анулюванням сертифікатів відповідності втратило можливість здійснювати постачання стрілочних переводів для залізничних колій загального користування на території України.

6.5.4. Таким чином, починаючи з 29.03.2016 по 30.06.2018 позивач був єдиним виробником сертифікованого товару - стрілочних переводів для залізничних колій загального користування.

6.6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що апелянт стверджує, що стрілочна продукція та стрілочні переводи характеризуються високим ступенем замінності, оскільки, стрілочні переводи відновлюються через недоцільність заміни всього стрілочного переводу у разі виходу з ладу його окремої частини, змінюються старопридатні або укладаються нові. Комітетом не було досліджено, за рахунок яких товарів та як довго підтримується функціонал переважної кількості стрілочних переводів, не було досліджено як Укрзалізниця та її філії задовольняє попит на деталі для стрілочних переводів впродовж строку їх служби.

6.6.1. Водночас, як встановлено Комітетом, у період з 01.01.2016 по 30.06.2018 були відсутні інші товари, які могли би бути побідними до товару, що є об`єктом дослідження та які б могли замінити стрілочні переводи для залізничних колій загального користування для потреб колійного господарства України.

6.6.2. Таким чином, товарними межами ринку є ринок стрілочних переводів для залізничних колій загального користування.

6.7. Судом апеляційної інстанції вказано, що, враховуючи фізичні і технічні характеристики стрілочних переводів для залізничних колій загального користування, можливість їх придбання в межах загальнодержавного ринку України, незмінність якісних та споживчих властивостей товару, то, як правильно встановлено АМК, територіальними межами ринку стрілочних переводів для залізничних колій загального користування є територія України, у зв`язку із чим ринок є загальнодержавним.

6.7.1. Позивач, не погоджуючись із визначеними Комітетом територіальними межами, посилається на обсяги товарних потоків в країнах «простору 1520» та можливості конкурентів на такому ринку та імпорт товарів Керченського стрілочного заводу у період з 2016 - 2018 роки.

6.7.2. Як встановлено Комітетом відповідно до інформації, отриманої в ході проведення дослідження, зокрема, з Єдиної автоматизованої інформаційної системи митниці на територію України не здійснювалось ввезення (імпорту) залізничних стрілочних переводів.

6.7.3. Таким чином, ступінь відкритості ринку не перевищує 40 %, а тому Комітетом правильно визначено територіальні межі ринку стрілочних переводів для залізничних колій загального користування. Доказів зворотного позивачем суду не надано.

6.7.4. Надане позивачем дослідження ДП «Укрпромзовнішекспертиза» «Ринок стрілочної продукції в 2016-2019 (6 міс.)» містить інформацію щодо обсягів імпорту стрілочної продукції у 2017 році, тоді як товаром, який є об`єктом аналізу щодо визначення монопольного домінуючого становища є стрілочні переводи для залізничних колій загального користування. Наведені у дослідженні дані у таблицях не містять документального підґрунтя та висновку щодо визначення ступеню відкритості ринку.

6.8. Судом апеляційної інстанції зазначено, що як визначено Комітетом, існуюча структура ринку стрілочних переводів для залізничних колій загального користування за період з 01.01.2016 по 30.06.2018 була сталою, що підтверджується кількістю виробників товару протягом зазначеного період часу. Зазначене відповідає приписам Методики №49-р.

6.8.1. Листом (від 12.04.2018 вх. №126-29/07-4445) об`єднання підприємств «Укрметалургпром» повідомило Комітет про те, що підприємства - члени об`єднання стрілочних переводів не виготовляють.

6.8.2. Листом від 02.01.2018 №Ц-2/4-24/8-18 Укрзалізниця повідомила АМК про те, що продукції аналогічного товару, який виготовляє позивач, може виготовляти ТОВ «КСЗ», яке знаходиться на тимчасового непідконтрольній Україні території за адресою: 98306, м. Керч, вул. В.Бєлік, 12. Укрзалізниця повідомила Комітет, що у 2016 році не здійснювала придбання стрілочних переводів, вироблених ТОВ «КСЗ».

6.8.3. Таким чином, на ринку обіг товару здійснювався лише позивачем.

6.9. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Комітетом встановлено, що адміністративним бар`єром є рішення Міжвідомчої комісії з Міжнародної торгівлі від 05.07.2002 №АД-43/2002/52-63, відповідно до якого було застосовано остаточні антидемпінгові заходи щодо імпорту в Україну стрілочних переводів відповідних марок та типів, які класифікуються згідно з УКТЗЕД за кодом 8608 00 10 00, походженням із російської федерації та мають опис: «Стаціонарне обладнання залізничних трамвайних колій; механічні (включаючи електромеханічні) прилади сигналізації, забезпечення безпеки або контролю за рухом на залізницях та трамвайних коліях, автомобільних шляхах або річкових магістралях, спорудах для паркування, портових спорудах або на аеродромах; їх частин: - устаткування та обладнання для залізничних та інших колій», шляхом запровадження справляння антидемпінгового мита за ставкою для експортера стрілочних переводів ТОВ «Муромська стрілочна компанія», вироблених ВАТ «Муромський стрілочний завод» - 13,44%, для інших експортерів 59,4 %, строком застосування на п`ять років.

6.9.1. Рішеннями Міжвідомчої комісії з Міжнародної торгівлі від 26.11.2008 №АД-193/2008/4403-45, від 25.11.2014 №АД-325/2014/4421-06 та від 14.12.2020 №АД-470/2020/4411 продовжено дію вище вказаних антидемпінгових заходів.

6.9.2. Отже, справляння мита під час ввезення на територію Україну товару походженням із російської федерації може мати обмежувальний характер для імпортерів зазначеної продукції.

6.9.3. Окрім того, бар`єрами для вступу на ринок товару є: необхідність отримання сертифіката відповідності та обов`язковість проходження приймальних випробувань та отримання рекомендацій до поставлення на виробництво відповідної продукції для потреб залізничного транспорту.

6.10. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач у даній справі не навів і не довів суду належними та допустимими доказами, що він зазнає значної конкуренції.

6.11. Суд апеляційної інстанції виснував, що отримана відповідачем від Національного антикорупційного бюро (далі - НАБУ) інформація з Єдиної системи автоматизованої інформаційної системи, власником та розпорядником якої є Держмитслужба відповідно до Положення «Про Єдину автоматизовану інформаційну систему Державної митної служби України», затвердженого наказом Державної митної служби України від 04.11.2010 №1341, є джерелом інформації, яке може бути використане Комітетом при проведенні дослідження ринку.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 10.10.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/17390/21 на підставі пунктів 1, 2, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Від Товариства 06.11.2023 до Суду надійшли пояснення щодо відзиву на касаційну скаргу.

7.3. Суд протокольною ухвалою від 09.11.2023 долучив вказані письмові пояснення з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.4. Від Товариства 24.11.2023 до Суду надійшли пояснення щодо порушеного права.

7.5. Суд протокольною ухвалою від 28.11.2023 долучив вказані письмові пояснення з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.6. Від АМК 28.11.2023 (після закінчення судового засідання) через «Електронний суд» і 30.11.2023 поштою надійшли пояснення.

7.7. Від представника позивача адвоката Колокольнікова В.А. 06.12.2023 на електронну адресу Суду надійшло клопотання, яке підписано адвокатом шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису. До вказаного клопотання було додано клопотання Товариства про відкладення.

7.8. Суд протокольною ухвалою від 07.12.2023 долучив вказані у пункті 7.6 цієї постанови письмові пояснення з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.9. Клопотання, які надійшли на електронну адресу Суду, в силу приписів статті 6 ГПК України залишаються без розгляду.

7.10. Представник позивача у судовому засіданні 07.12.2023 заявив усне клопотання про надання часу на ознайомлення з матеріалами справи та відкладення судового засідання.

7.11. Верховний Суд відмовив у клопотанні представника позивача з огляду на статтю 43 ГПК України та, виходячи, зокрема, з такого:

- у судових засіданнях окрім адвоката Цімермана О.І. у касаційній інстанції брав участь представник позивача адвокат Грачов О.А.;

- адвокати Цімерман О.І. та Грачов О.А. були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, що підтверджується розпискою про оголошення відкладення або перерви та протоколом судового засідання від 28.11.2023; про причини неявки вказані адвокати Суд не повідомили;

- Суду не подано ні адвокатом Колокольніковим В.А., ні адвокатами Цімерманом О.І. та Грачовим О.А., ані Товариством документального підтвердження припинення представництва позивача у Верховному Суді адвокатами Цімерманом О.І. та Грачовим О.А.;

- договір про надання правової допомоги №05-12/2023 укладено Товариством 05.12.2023 з адвокатським об`єднанням «БАРРІСТЕРС» (далі - Об`єднання), а не з адвокатом, що здійснює індивідуальну діяльність, тому з точки зору добросовісності/розумності не вбачається об`єктивна неможливість, що за два дні до судового засідання, Об`єднання не оцінило можливість/неможливість належної підготовки до представництва скаржника в касаційній інстанції за касаційною скаргою Товариства та не забезпечило ознайомлення з матеріалами даної справи, в тому числі через «Електронний суд»;

- касаційне провадження відкрито за касаційною скаргою позивача, який і є скаржником у даному провадженні, інтереси якого представляє Об`єднання, а Верховний Суд є «судом права», а не «судом факту», здійснює розгляд касаційної скарги виключно на підставі та в межах доводів касаційної скарги (стаття 300 ГПК України), не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;

- наразі функціонує підсистема «Електронний суд» і в силу приписів частини шостої статті 6 ГПК України, зокрема, адвокати та юридичні особи в обов`язковому порядку реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, що, у свою чергу, надає можливість отримати доступ до матеріалів справи в електронному кабінеті.

7.12. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.13. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий висновок викладений у пункті 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц).

8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.13. Скаржник посилається на те, що постанова суду апеляційної інстанції винесена без врахування висновків викладених у постановах Верховного Суду, які вказані у пунктах 4.1.1 та 4.1.4 цієї постанови.

8.14. Слід зазначити, що предметом розгляду даної справи є визнання недійсним розпорядження АМК, яким визнано позивача таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку.

8.15. Предметом розгляду справи №910/23000/17 було визнання недійсним рішення АМК про відмову в розгляді справи за заявою позивача стосовно порушення підприємством законодавства про захист економічної конкуренції.

8.15.1. На обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що Комітет не перевірив наявності в діях підприємства ознак недобросовісної конкуренції (порушення статті 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»), оскільки це підприємство під час реалізації квитків на пісенний конкурс «Євробачення 2017: Гранд Фінал» повідомило неточну інформацію про те, що є сервісним збором, що входить у додаткові послуги, за яких умов надаються додаткові послуги, а інформацію про вартість сервісного збору та додаткових послуг, які не були замовлені позивачем, було повідомлено лише після придбання квитків, що є введенням покупця в оману.

8.16. Предметом розгляду справи №910/7716/17 було визнання недійсним рішення АМК, яким визнано, що позивач займав монопольне (домінуюче) становище на ринку виготовлення карток студентських (учнівських) квитків протягом 2015 - 2016 років.

8.17. Предметом розгляду справи №910/6999/17 було визнання недійсним і скасування рішення АМК "Про закриття провадження у справі та визнання монопольного становища", в частині визнання того, що позивач протягом 01.01.2014 - 31.10.2016 займав монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку з часткою 100 відсотків.

8.18. Предметом розгляду справи №910/18036/17 було зобов`язання відповідача звільнити з під арешту та закрити рахунки, визнання договору банківського рахунку припиненим.

8.19. Предметом розгляду справи №917/1307/18 було зобов`язання здійснити поставку товару та стягнення неустойки.

8.20. Предметом розгляду справи №902/761/18 було стягнення збитків, з яких упущена вигода, орендна плата за землю та зобов`язання зі сплати земельного податку.

8.21. Предметом розгляду справи №917/2101/17 було визнання недійсним правочину щодо переходу права власності.

8.22. Предметом розгляду справи №129/1033/13-ц було:

- визнання недійсними низки рішень загальних зборів співвласників підприємства, зокрема, про звільнення позивача з посади директора;

- зобов`язання внести до державного реєстру зміни про керівника підприємства шляхом виключення відомостей про особу як директора підприємства та включення відомостей про позивача як директора;

- зобов`язання скасувати низки записів, які були внесені на підставі оскаржених рішень загальних зборів.

8.23. Щодо справи №910/23000/17, то скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано правову позицію такого змісту:

«Дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискрецїї державного органу.

Велика Палата Верховного Суду виходить із важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що Комітет має враховувати при ухваленні рішень.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи відповідача про те, що втручання будь-яких осіб у дискреційні повноваження Комітету, віднесені законом до його виключних функцій, а саме в питання щодо відкриття чи відмови у розгляді справи, є недопустимим».

8.24. Суд виходить з того, що вказана правова позиція носить універсальний характер і є застосовною у справах, в яких предметом розгляду є оскарження рішення АМК, втім, при застосуванні такої правової позиції мають ураховуватися особливості такі як обставини справи, доказова база, тощо.

8.25. Що до решти справ, означених скаржником, то Товариство вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не були враховані правові висновки стосовно застосування статей 79 86 ГПК України.

8.26. Верховний Суд виходить з того, що справи №910/23000/17, №910/7719/17, №910/6999/17 та дана справа є схожими в частині, що стосується предмету позову (визнання недійсним рішення АМК), за однаковим нормативно-правовим регулюванням (зокрема, стаття 59 Закону), а застосування статей 79 86 ГПК України як процесуальних норм є універсальним для розгляду справ у господарських судах, незалежно від характеру спірних правовідносин.

8.27. Крім того, справи №910/7719/17, №910/6999/17 і справа №910/17390/21 є схожими, зважаючи на те, що рішеннями АМК було визнано позивачів у вказаних справах такими, що займали монопольне (домінуюче) становище.

8.28. Що до справ № 910/18036/17, №917/1307/18, №902/761/18, №917/2107/17, №129/1033/13-ц та дана справа, то вони різняться між собою як за предметом розгляду, так і за нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин, втім є схожими у контексті приписів статей 79 86 ГПК України.

8.29. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.30. Касаційне провадження у даній справі також відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

8.31. Товариство вказує на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду викладених: у постановах від 22.05.2018 у справі №910/6999/17, від 19.06.2018 у справі №910/3047/17, від 11.06.2019 у справі №915/523/18, 05.03.2020 у справі №910/2921/19, від 22.10.2021 у справі №914/2667/20, від 26.05.2022 у справі №910/20850/20 щодо застосування статті 59 Закону та відповідних норм Методики щодо встановлення товарних, територіальних (географічних), часових меж певних ринків і дотриматись висновку Верховного Суду викладеного у справі №910/23000/17, яка обумовлює підстави для відступлення від помилково застосованих висновків про «перебирання на себе не притаманних суду функцій»; у постановах від 22.05.2018 у справі №910/6999/17, від 19.06.2018 у справі №910/3047/17, від 11.06.2019 у справі №915/523/18, 05.03.2020 у справі №910/2921/19, від 22.10.2021 у справі №914/2667/20, від 26.05.2022 у справі №910/20850/20, від 10.09.2020 у справі №910/23375/17, від 01.10.2020 у справі №908/540/19, щодо застосування статті 12 Закону.

8.32. Верховний Суд виходить з того, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8.33. Відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

8.34. Предметом розгляду у справах, вказаних у пункті 4.1.2 цієї постанови та даної справи було визнання недійсним і скасування рішень АМК, яким визнано позивачів такими, що займали монопольне (домінуюче) становище на ринку.

8.35. Отже, справи 910/6999/17, №910/3047/17, №915/523/18, №910/2921/19, №914/2667/20, №910/20850/20, №910/23375/17, №908/540/19 і №910/17390/21 є подібними за предметом спору (визнання недійсним рішення АМК), за підставою позову та за нормативно-правовим регулюванням правовідносин (зокрема, стаття 59 Закону), у контексті змістовного критерію.

8.36. Що ж до наявності/відсутності вмотивованої обґрунтованості необхідної для відступлення від правових висновків Верховного Суду, то Суд виходить з такого.

8.37. На думку скаржника, є необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду, які були вказані в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, такого змісту:

«Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема Методики № 49-р. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку. Вказані правові висновки викладено у п. 7. 13 постанови Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №910/2320/21 та п. 6.5 постанови Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №910/2314/21»;

«Верховний Суд у постанові від 03.07.2018 у справі №910/4425/16 зазначив, що до повноважень саме органу Антимонопольного комітету України віднесено вирішення питання щодо визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку»;

«Господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку. Близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №910/6999/17, від 19.06.2018 у справі №910/3047/17, від 11.06.2019 у справі №915/523/18, від 05.03.2020 у справі №910/2921/19, від 22.10.2021 №914/2667/20, від 26.05.2022 у справі №910/20850/20».

8.38. Позивач мотивує відступлення від вказаних вище висновків, зокрема, таким:

- звернення до суду відповідачів в антимонопольних справах на підставах статті 59 Закону залишатимуться без повноважень суду для перевірки доводів в обґрунтування цих підстав (будуть неефективними), якщо від зазначених висновків не відступити;

- безпідставні самообмеження судів у тому, що їх робити не просять і через це відмова у задоволенні позову породжує неясність та неузгодженість у ролі судового контролю та зв`язку між вимогами позивача та роботою суду для їх виконання;

- запит позивача - визнати встановлені АМК обставини недоведеними (частина перша статті 59 - недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими); висновки Верховного Суду, від яких потрібно відступити, на думку скаржника (безпідставні самообмеження) - не повинні встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами; суд відмовив у встановленні нових меж, хоча позивач просив визнати встановлені АМК старі межі недоведеними, а не встановити нові свої межі;

- запит позивача - визнати невідповідність висновків АМК обставинам справи (частина перша статті 59 - Невідповідність висновків, викладених у рішенні. обставинам справи); висновки Верховного Суду, від яких потрібно відступити, на думку скаржника (безпідставні самообмеження) - не повинні робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта; позивач просив суд визнати невідповідність висновків АМК про монопольне становище обставинам справи, а не зробити свої нові висновки щодо такого становища, але суд робить нові висновки про монопольне становище;

- суди робили зовсім інше, ніж те, що від них вимагалось у позові; роблячи це зовсім інше - суди один одному сказали, що так робити не можна, але відмовили не собі, а позивачу;

- отже, стаття 59 Закону та відповідні норми Методики застосовано неправильно та без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

8.39. Також, позивач вважає, що є вмотивована необхідність відступу від правового висновку такого змісту:

«Водночас за змістом приписів статті 12 Закону №2210-111 суб`єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.10.2021 №914/2667/20.

Підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМК має бути аналогічним тому, який застосовується, зокрема, самими судами у прийнятті судових рішень. Близька за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.09.2020 у справі №910/23375/17 та від 01.10.2020 у справі №908/540/19»;

«Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб`єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції Відповідний висновок про застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №910/6999/17, від 19.06.2018 у справі №910/3047/17, від 11.06.2019 у справі №915/523/18, від 05.03.2020 у справі №910/2921/19».

8.40. Товариство мотивує відступлення від вказаних вище висновків, зокрема, таким:

- на думку скаржника, логіка статті 12 Закону передбачає послідовність встановлення обставин:

зі сторони АМКУ (обов`язкові):

визначення суб`єкта господарювання;

визначення ринку (товарних, географічних та часових меж);

визначення частки на ринку;

зі сторони суб`єкта господарювання заперечення та захист можуть відбуватись через:

доведення підстав за статтею 59 Закону про захист конкуренції;

доведення значної конкуренції (зазнає значної конкуренції);

- позивач вважає, що у даній справі АМК не дослідив свою частину обставин, а тому він запросив оцінку суду саме роботи Комітету через статтю 59 Закону;

- для того, аби доводити значну конкуренцію, потрібно, щоб Комітет довів за Товариством частку ринку 35%, Комітет цього не довів і позивач такі звинувачення не визнає;

- ситуація, коли суб`єкт дійсно займає більше 35% ринку, однак уникає визнання за ним монопольного становище лише через доведення значної конкуренції, це одна з декількох можливих ситуацій;

- у позивача ситуація інша - він дійсно не займає цю частку ринку та доводить саме це, а не значну конкуренцію;

- однак, суди відмовились перевіряти дії АМК і зазначили пріоритетним виправдування позивача; поклали тягар доведення не на Комітет, державний орган чиє рішення оспорюється на підставі статті 59 Закону, а на Товариство;

- скаржник вважає, що таке застосування норми права помилковим; спершу державний орган має довести правильність своїх дій (визнання становища на ринку з часткою більше 35%);

- лише потім позивач може обрати, за умови підтвердження обґрунтованості та правомірності дій АМК, спростування такого становища через статтю 59 Закону або через доведення значної конкуренції (частина друга статті 12 Закону);

- оскарження рішення АМК передбачає єдиний лінійний напрям, без варіативності вибору для суду; спочатку перевірка зони відповідальності АМК, потім можливість спростування монополістом свого статусу двома способами на вибір (навіть з часткою ринку більше 35%);

- у цьому разі суд зазначив, що монопольне становище є безсумнівною обставиною, судового контролю якої бути не може; це не так;

- застосовані позиції Верховного Суду, на думку позивача, мають вади та від них потрібно відступити і для цього є належні підстави, а саме:

порушення послідовності доведення обставин справи вивільняє Комітет від відповідальності за власні помилки (помилкові рішення АМК про монопольне становище визнаватимуться недійсними лише через не пов`язані з помилками АМК причинами - лише тому що є значна конкуренція);

зазначене перенесення тягаря доказування (неправильне тлумачення частини другої статті 12 Закону) робить способи захисту (статті 59 Закону) позивача неефективними;

застосування судами оберненої послідовності оцінки обставин справи вносить неузгодженість у вже запропонований Законом спосіб перевірки рішень АМК;

зазначений підхід порушує баланс змагальності сторін у справах про перегляд рішень АМК.

8.41. Верховний Суд не вбачає підстав для відступу для вказаних у пунктах 8.36 та 8.38 цієї постанови правових позицій, виходячи з такого.

8.42. Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

8.43. Частиною першою статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що АМК є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.

8.44. АМК, як державний орган із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель, у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції має повноваження передбачені пунктами 1, 2, 4, 5 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України".

8.45. За приписами статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

8.46. Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що відповідно до частини першої статті 40 Господарського кодексу України державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються АМК відповідно до його повноважень, визначених законом.

8.47. Відповідно до приписів Закону:

- суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин (частина перша статті 12 Закону);

- монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції (частина друга статті 12 Закону);

- монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб`єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам (частина третя статті 12 Закону);

- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (частина перша статті 13);

- підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59).

8.48. Відповідно до пункту 11 частини першої статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження, зокрема, проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку (у сфері медіа - за методиками, погодженими з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення), а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб`єктів господарювання на відповідному ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

8.49. Враховуючи вказані вище норми права, саме АМК є органом до повноважень якого належить здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

8.50. Верховний Суд неодноразово вказував, що:

- дискреційні повноваження органу АМК не повинні використовуватися ним свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу;

- господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм;

8.51. Вказані правові позиції є послідовними, сталими та висловлювалася, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі №910/23000/17.

8.52. Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

8.53. Верховний Суд вважає за необхідне у даній справі звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13, такого змісту: "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".

8.54. Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

8.55. Водночас, Товариство у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не наведено вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах, які зазначені у пункті 4.1.2 цієї постанови, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

8.56. Верховний Суд, виходячи з наведених вище мотивів і міркувань у цій постанові, дійшов висновку стосовно відсутності вмотивованої, обґрунтованої необхідності для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах, вказаних у пункті 4.1.2 цієї постанови.

8.57. За своїм характером та змістом, з огляду на критерії визначені у 8.51 та 8.52, твердження скаржника щодо наявності вмотивованих обґрунтувань необхідності відступу у контексті пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, формальними, адже, Товариство у касаційній скарзі посилається виключно на встановлені обставини у справі №910/17390/21 та незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які були зазначені в оскаржуваних у даній справі судових рішеннях, при цьому, не наведено вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про вмотивовану обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах, вказаних у пункті 4.1.2 цієї постанови, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

8.58. Верховний Суд, у контексті посилань скаржника на правові висновки стосовно статті 12 Закону, вважає за необхідне зазначити, що вказані висновки не містять вказівок на те, що тягар доказування у справах стосовно визнання недійсним рішень АМК про визнання підприємств такими, що займають монопольне (домінуюче) становище, покладається виключно на позивача, який оскаржує рішення АМК.

8.59. Крім того, у постанові від 07.11.2023 у справі №910/2124/20 Судом стосовно тверджень скаржника (АМК) про те, що позивачем не доведено наявність значної конкуренції на відповідному товарному ринку, зазначено таке:

« 8.39. Обов`язок суб`єкта господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, довести, що він зазнає значної конкуренції, який випливає в силу приписів статті 12 Закону, не може нівелювати (зводити нанівець) обов`язок Комітету встановити, що така особа дійсно займає таке монопольне (домінуюче) становище на ринку у порядку, який визначено Методикою №49-р».

8.60. Верховний Суд, виходячи з наведених вище мотивів і міркувань у цій постанові, дійшов висновку стосовно відсутності вмотивованої, обґрунтованої необхідності для відступу від висновків Верховного Суду, наведених скаржником (дивись пункт 4.1.2 цієї постанови).

8.61. Слід зазначити, що касаційне провадження у даній справі також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.62. Так, скаржник вказує, що у постановах Верховного Суду відсутній висновок щодо застосування пунктів 1.3, 3.1, 4.2.1, 4.2.2, 5.1, 5.3, 5.4, 6.1, 7.1, 7.2, 9.1, 9.2 та 9.3 Методики:

8.63. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.64. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.65. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування низки пунктів Методики, які означені скаржником, у подібних правовідносинах у контексті змістовного критерію відсутні.

8.66. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.67. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.68. Верховний Суд виходить з того, що саме Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб`єктів господарювання, груп суб`єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках (пункт 1.2).

8.69. Отже, у даному випадку неправильним застосування норм матеріального права, а саме Методики, у контексті частини третьої статті 311 ГПК України може бути виключно неправильне тлумачення.

8.70. Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій з`ясували питання наявності/відсутності підстав для скасування чи визнання недійсними Рішення АМК (неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права) та на підставі встановлених обставин справи та досліджених доказів дійшли висновку про відому у задоволенні позову.

8.71. Втім, доводи касаційної скарги в частині підстави оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, та необхідності надання правового висновку щодо низки пунктів Методики фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

8.72. Так, судами першої та апеляційної інстанції було з`ясовано питання щодо порушення/не порушення Методики Комітетом щодо визнання Товариства таким, що займало монопольне (домінуюче) становище в період з 01.01.2016 по 30.06.2018 на загальнодержавному ринку стрілочних переводів для залізничних колій загального користування із часткою 100 відсотків, у тому числі, в контексті перевірки правильності/неправильності застосування приписів Методики при встановленні АМК товарних і часових меж ринку, товару, бар`єрів вступу на ринок, тощо (дивись пункти 6.3 - 6.9.3 цієї постанови).

8.73. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.74. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.75. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80 86 300 ГПК України.

8.76. Верховний Суд виходить з того, що якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц).

8.77. Отже, за наведених вище міркувань Суд не вбачає підстав для надання правових висновків щодо застосування низки пунктів Методики у контексті обставин даної справи, враховуючи те, що доводи скаржника про порушення норм матеріального права не підтвердилися, а всі обґрунтування необхідності надання правових висновків, зумовлені виключно непогодженням з прийнятими судовими рішеннями.

8.78. Що ж до доводів позивача про порушення судами апеляційної інстанції статей 19 124 Конституції України та статті 7 Закону України «Про антимонопольний комітет України» та без врахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі №910/23000/17, то слід зазначити таке.

8.79. Зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у вказаній вище постанові та перебрали на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК/не виконали обов`язок щодо перевірки правильності застосування органами АМК відповідних правових норм.

8.80. Отже, доводи касаційної скарги і в частині підстави касаційного оскарження, визначеного пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, також не знайшли свого підтвердження.

8.81. Стосовно підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, слід зазначити таке.

8.82. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

8.83. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.84. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі №905/1751/19.

8.85. Проте, як уже зазначалося вище, підстави касаційного оскарження, а саме пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження.

8.86. За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи Товариства про порушення судами норм процесуального права, а саме ненадання судами оцінки наявним у матеріалах справи доказам шляхом повного, всебічного та безпосереднього їх дослідження та всім доводам скаржника, за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, а також ураховуючи міркування суду, викладені вище.

8.87. Верховний Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.88. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.89. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких у цій справі аргументовано не доведено.

8.90. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.91. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Дніпропетровський стрілочний завод" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у справі №910/17390/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос