ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/17426/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Губенко Н.М., Стратієнко Л.В.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши матеріали касаційних скарг Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Смірнова Л.Г., судді: Дідиченко М.А., Сулім В.В.)
від 16.10.2019
та на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Смірнова Л.Г., судді: Дідиченко М.А., Кропивна Л.В.)
від 31.10.2019
у справі № 910/17426/18
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"
про стягнення заборгованості у розмірі 2 012 963, 47 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Лисенко В.О.,
відповідача -Макіян Г.М.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення 2 012 963, 47 грн, з яких: 116 035, 28 грн - пеня, 101 741, 46 грн - 3% річних, 1 795 186, 73 грн - інфляційні втрати.
1.2. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач несвоєчасно виконав зобов`язання щодо погашення заборгованості за договором, стягнутої рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2014.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2019 позов задоволено частково. Суд стягнув з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3% річних у розмірі 101 741, 46 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 737 889, 34 грн, пеню у розмірі 81 224, 70 грн. В іншій частині позову відмовив.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2019 про часткове задоволення позову скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю. Водночас, суд апеляційної інстанції постановив стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" 20 000, 00 витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи у суді першої інстанції.
2.3. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2019 заяву Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про розподіл судових витрат (витрат понесених на правничу допомогу) задоволено. Суд стягнув з "Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" 15 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи №910/17426/18 у суді апеляційної інстанції.
2.4. Господарські суди встановили такі фактичні обставини справи
20.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 44/1-103-ТЕ-15, за умовами якого (п. 1.1, п. 2.1) продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2013 році (з 01.01.13 по 31.12.13) природний газ обсягом 8 134,759 тис. куб.м, ввезений на митну територію України продавцем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ).
Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
У п 3.4 договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов`язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов`язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Відповідно до п. 5.1, п. 5.2 договору, ціна (граничний рівень ціни) на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ України. Ціна за 1000 куб. м газу становить 1 091,00 грн з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. Всього 1 309, 20 грн з ПДВ.
Сторонами в п. 6.1, п. 6.2 договору погоджено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Строк дії договору сторонами погоджено розділом 11 договору, яким встановлено, що договір набуває чинності з дати підписання та скріплення печатками, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2014 у справі № 910/15028/14, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 та Вищого господарського суду України від 25.12.2014, позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на користь позивача 13 185 378, 74 грн основного боргу, 150 874, 75 грн інфляційних втрат, 320 985, 86 грн 3 % річних та 640 590, 44 грн пені. В частині вимог про стягнення 240 221, 41 грн пені судом відмовлено.
Крім того, 01.10.2014 між Територіальним органом Казначейства в Івано-Франківській області (сторона перша), Департаментом фінансів Івано-Франківської ОДА (сторона друга), Фінансовим управлінням Калуської міської ради (сторона третя), Комунальним підприємством "Водотеплосервіс" Калуської міської ради (сторона четверта), Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (сторона п`ята) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (сторона остання) укладено Договір № 527/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про державний бюджет України"), за умовами п. 8 якого сторона п`ята перераховує на рахунок сторони останньої кошти у сумі 5 443 773, 47 грн, у тому числі податок на додану вартість 907 295, 58 грн, для погашення заборгованості за спожитий природний газ за договором від 20.12.2012 № 44/21-103-ТЕ-15 за 2013 рік.
На виконання умов вказаного договору відповідач перерахував позивачу 5 443 773, 47 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 4 від 28.10.2014.
Також 01.10.2014 між Територіальним органом Казначейства в Івано-Франківській області (сторона перша), Департаментом фінансів Івано-Франківської ОДА (сторона друга), Фінансовим управлінням Калуської міської ради (сторона третя), Комунальним підприємством "Водотеплосервіс" Калуської міської ради (сторона четверта), Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (сторона п`ята) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (сторона остання) укладено договір № 528/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про державний бюджет України"), за умовами п. 8 якого сторона п`ята перераховує на рахунок сторони останньої кошти у сумі 5 300 077, 57 грн, у тому числі податок на додану вартість 883 346, 26 грн, для погашення заборгованості за спожитий природний газ за договором від 20.12.2012 № 44/21-103-ТЕ-15 за 2013 рік.
На виконання умов вказаного договору відповідач перерахував позивачу 5 300 077, 57 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3 від 28.10.2014.
Окрім того, на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 24.11.2014 у справі № 910/15028/14 у виконавчому провадженні відповідачем було перераховано на рахунок Міністерства юстиції України у Держаній казначейській службі 3 959 764, 63 грн, з яких 3 627 058, 75 грн - основний борг, 362 708, 88 грн - виконавчий збір, що підтверджується платіжним дорученням № 493/10-1 від 30.07.2015.
2.5. Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що позивачем доведено факт порушення відповідачем договірних зобов`язань в частині оплати отриманого природного газу. При цьому, визнав преюдиційними обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2014 у справі № 910/15028/14.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, то здійснивши власний перерахунок, суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 1 737 889, 34 грн.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення на 30% заявлених до стягнення пені та штрафу.
2.6. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в позові повністю, виходив з того, що дані правовідносини підпадають під дію Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а тому оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу природного газу від 20.12.2013 №44/1-103-ТЕ-15 була сплачена Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до набрання чинності вказаним Законом, нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є неправомірним.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 та рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2019, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю, а рішення суду першої інстанції - в частині зменшення пені та інфляційних втрат, ухваливши в цій частині нове рішення про стягнення з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" пені в сумі 34 810, 58 грн та інфляційних втрат у сумі 67 297, 39 грн.
3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги:
-суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 1, 3, 5 частину 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також статті 526, 629, 631 та 654 Цивільного кодексу України, статті 193 216-217 Господарського кодексу України. Крім того, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, зокрема статті 7 86 38 Господарського процесуального кодексу України, ухваливши рішення без дослідження всіх істотних обставин, що мають значення для справи;
- суд апеляційної інстанції прийняв рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції без врахування вимог статей 123 124 126 129 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
3.4. Не погоджуючись з додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2019, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану додаткову постанову суду апеляційної інстанції скасувати.
Узагальнені доводи касаційної скарги:
-суд апеляційної інстанції не дотримався принципів розумності та співмірності під час прийняття рішення про стягнення заявлених до відшкодування витрат, а також порушив статті 73, 74, 77 господарського процесуального кодексу України.
3.5. У відзиві на касаційну скаргу на додаткову постанову Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувану додаткову постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. При цьому відповідач зазначив, що позивач не скористався своїм правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
4.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.2. Доводи касаційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" зводяться до того, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно з визначеннями, які закріплені в частині 1 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" заборгованість, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону (далі - заборгованість):
кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води;
постачальник природного газу - Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та її дочірня компанія "Газ України";
спожиті енергоносії - спожиті природний газ, електрична енергія.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Частина 3 статті 7 Закону про врегулювання заборгованості за спожитий природний газ є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов`язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності 30.11.2016 цим Законом. При цьому, виконання даної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу частини 1 статті 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі, не поширюється на правовідносини з розрахунків за поставлений природний газ, які проведено до набрання ним чинності, а визначає порядок врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, що не була погашена боржниками станом на 30.11.2016.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 3 статті 7 Закону викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16, від 23.01.2018 у справі № 914/3131/15, від 15.03.2018 у справі № 904/10736/16.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Отже, частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників від відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за спожитий природний газ та встановив заборону на нарахування боржникам (споживачам) неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суми основної заборгованості за договорами поставки природного газу за умов її погашення боржниками до набрання чинності цим Законом.
4.3. Суд апеляційної інстанції встановив, що на день набрання чинності Законом відповідач не мав перед позивачем кредиторської заборгованості за спожитий природний газ за договором.
4.4. Також суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача про те, що спірні правовідносини не підпадають під дію Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", з огляду на таке.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності відповідача є, зокрема, виробництво та постачання електричної енергії.
В свою чергу, відповідно до приписів статті 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
При цьому відповідно до п.1.2 договору купівлі-продажу природного газу від 20.12.2013 №44/1-103-ТЕ-15, сторонами визначено, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем отриманий від позивача природний газ використовувався для виробничих потреб його філії - Калуської ТЕЦ, тобто для виробництва теплової та електричної енергії.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що дані правовідносини підпадають під дію Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
4.5. Відтак, висновки суду апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача, як споживача природного газу для виробництва теплової енергії, спірних сум пені, інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу за поставлений позивачем природний газ, який було погашено споживачем на момент набрання чинності 30.11.2016 Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", є обґрунтованими, узгоджуються з принципом "належного урядування" державою у законодавчій сфері та гарантують право відповідачу на мирне володіння його майном.
4.6. Доводи касаційної скарги щодо безпідставного стягнення судом апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 20 000, 00 грн, колегією суддів відхиляються, оскільки при вирішенні даного питання суд апеляційної інстанції врахував заявлену позивачем ціну позову та розмір витрат на послуги адвоката, ступінь складності справи та обсяг наданих адвокатом послуг, у зв`язку з чим дійшов висновку, що заявлені відповідачем до стягнення витрати на послуги адвоката в розмірі 20 000 грн при розгляді справи у суді першої інстанції нормативно та документально доведені, є співмірними з предметом позову, змістом та обсягом наданих адвокатом послуг, а тому підлягають задоволенню.
4.7. Щодо касаційної скарги на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2019 колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положеннями частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд апеляційної інстанції, розподіляючи витрати, понесені Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на професійну правничу допомогу адвоката, врахував надані: детальний опис та розрахунок суми судових витрат, копію акта приймання-передачі наданих послуг від 17.10.2019, копію звіту про правову (правничу) допомогу від 17.10.2019 за договором від 25.01.2019 № 44/1-18, оригінал платіжного доручення №179 від 21.10.2019 про сплату 15 000 грн за юридичні послуги за договором № 44/1-18 від 25.01.2019, договір про надання правової (правничої) допомоги № 44/1-18 від 25.01.2019, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордер на надання правової допомоги, які в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції з дотриманням статей 126 129 Господарського процесуального кодексу України ухвалив додаткову постанову, а скаржником не спростовано наведені висновки суду апеляційної інстанції.
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
5.1. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.2. З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги касаційних скарг, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.
6. Судові витрати
6.1. Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до суду касаційної інстанції подало попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи в Верховному Суді. При цьому відповідач зазначив, що відповідно до умов договору сторони погодили, що вартість наданих послуг буде відображатися сторонами у Актах прийому-передачі наданих послуг та у будь-якому випадку не буде перевищувати 15 000, 00 грн за представництво та участь у судових засіданнях в Верховному Суді.
Також Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" подало детальний опис та розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи в касаційному суді та докази понесених витрат. Таким детальним описом та розрахунком суми судових витрат відповідачем підтверджено його судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн. При цьому відповідачем подано акт приймання-передачі наданих послуг від 19.02.2020, звіт з деталізацією наданих послуг за договором № 44/1-18 від 25.01.2019 про надання професійної правничої допомоги.
Крім того, Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" подало клопотання про долучення до матеріалів справи копії рахунку № 19-02.1 від 19.02.2020 на суму 15 000, 00 грн.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 зазначеного Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене, враховуючи подані Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" акт приймання-передачі наданих послуг від 19.02.2020, звіт з деталізацією наданих послуг за договором № 44/1-18 від 25.01.2019 про надання професійної правничої допомоги, копію рахунку № 19-02.1 від 19.02.2020 на суму 15 000, 00 грн, копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 44/1-18 від 25.01.2019, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, беручи до уваги доводи обох сторін, колегія суддів надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, вважає правомірним стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000, 00 грн.
Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2019 у справі № 910/17426/18 - без змін.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницкого, будинок 6, ідентифікаційний код 20077720) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, м.Київ, вул.Кирилівська, будинок 85, ідентифікаційний код 19480600) 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи №910/17426/18 у суді касаційної інстанції.
3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді Н. Губенко
Л. Стратієнко