ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/17506/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. - головуючого, Бенедисюка І. М., Жайворонок Т. Є.,

за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,

представників учасників справи:

позивача - Глоба М. М.,

відповідачів-1, 2 - Добров О. І.,

відповідача-3 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської митниці

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 (суддя Курдельчук І. Д.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 (колегія суддів: Гаврилюк О. М. - головуючий, Ткаченко Б. О., Майданевич А. Г.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маядо»

до: 1) Державної митної служби України в особі Київської митниці,

2) Київської митниці,

3) Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві

про відшкодування збитків,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Маядо» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної митної служби України в особі Київської митниці, Київської митниці та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про стягнення 682 760,56 грн 3 % річних та 3 449 061,18 грн збитків від інфляції, завданих внаслідок прийняття митним органом рішень про коригування митної вартості товарів, які потім скасовував суд у порядку адміністративного судочинства.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у Товариства наявне право вимагати від відповідача відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації в результаті безпідставного прийняття відповідачем-2 рішень про коригування митної вартості товарів.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Господарський суд міста Києва рішенням від 08.05.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024, позовні вимоги до Київської митниці задовольнив: стягнув з Київської митниці на користь Товариства 682 760,56 грн - 3 % річних, 3 449 061,18 грн - збитки від інфляції. У задоволенні позовних вимог Товариства до Державної митної служби України в особі Київської митниці та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві відмовив повністю.

2.2 Судові рішення мотивовані тим, що протиправні рішення Київської митниці призвели до позбавлення позивача можливості здійснювати свої права щодо майна за період перебування цих коштів не у вільному обігу позивача, а тому справедливим, законним та обґрунтованим є стягнення з Київської митниці інфляційних втрат та 3 % річних за період з дати отримання переплаченої суми коштів до дати їх фактичного повернення - тобто за період, коли позивач був позбавлений можливості розпоряджатись своїм майном з незалежних від нього причин та внаслідок прийнятих протиправних рішень Київською митницею.

2.3 При цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виснував, що спірні правовідносини фактично виникли між позивачем та Київською митницею, доводи та докази в обґрунтування вимог про стягнення спірних сум обґрунтовані посиланням на протиправні рішення саме відповідача-2, а тому Державна митна служба України та Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві є неналежними відповідачами у цій справі, залученими за ініціативою позивача.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні питання

3.1 Київська митниця у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 в частині задоволення позовних вимог до відповідача-2 й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

3.2 Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідач-2 посилається на неправильне застосування судами статей 625 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зазначає про неврахування судами висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 923/1366/16, від 11.07.2024 у справі № 916/2946/21 (916/5207/23), постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, а також постановах Вищого господарського суду України в ідентичних правовідносинах.

3.3 Позивач у відзиві на касаційну скаргу відповідача-2 заперечує викладені в ній доводи, і просить у задоволенні касаційної скарги Київської митниці відмовити, а оскаржувані судові рішення, які ухвалені відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, - залишити без змін.

3.4 Від відповідача-2 надійшли додаткові письмові пояснення у справі.

3.5 Товариство 16.10.2024 через Електронний суд подало заяву про постановлення окремої ухвали щодо В. о. голови Державної митної служби України Звягінцева С. Б., посилаючись на втручання у діяльність суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, шляхом направлення листа на ім`я Голови цього Суду з метою ухвалення рішення на користь Київської митниці.

3.6 Відповідно до положень частин 1, 2 статті 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

3.7 Окрема ухвала суду у розумінні положень статті 246 ГПК України є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Тобто за своєю суттю окрема ухвала є формою реагування суду на виявлені порушення вимог законодавства та інструментом для їх усунення шляхом надання відповідних звернень особі / особам, до компетенції та/або обов`язку яких відноситься усунення виявлених порушень.

3.8 Разом з тим постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства (аналогічний висновок міститься у пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 171/2124/18, у пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц, постанові Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 906/344/21).

3.9 Суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14), а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення такого клопотання.

3.10 Окрім того, наведені позивачем у заяві доводи та міркування стосовно того, що звертаючись з листом на ім`я Голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Державна митна служба України намагається вплинути на вирішення спору, є надуманими та суб`єктивними.

3.11 За висновком Європейського суду з прав людини у контексті суб`єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного.

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди попередніх інстанцій встановили, що 30.03.2015 між позивачем (покупець) та ACCADO KILIT SIS. AKS. YAPI MALZ. SAN. TIC. A. S. (Республіка Туреччина; продавець) укладено Контракт № 6 купівлі-продажу товарів (далі - Контракт № 6), за умовами якого продавець зобов`язався продати і поставити товар (фурнітуру для вікон і дверей, рекламну продукцію, календарі, буклети, каталоги, блокноти, спецодяг, зразки), а позивач цим підтверджує закупівлю та прийняття товару від продавця (пункт 1.1).

4.2 Відповідно до пункту 3.2 Контракту № 6 вартість товару у кожній окремій партії встановлюється у відповідних інвойсах (специфікаціях).

4.3 Також 19.05.2022 позивач (покупець) та ADOPEN PLASTIK VE INSAAT SANAYI ANONIM SIRKETI (Республіка Туреччина; продавець) уклали Контракт міжнародної поставки № 13 (далі - Контракт № 13), за умовами якого продавець продає, а позивач купує товар (профіль ПВХ в асортименті, захисну плівку, плівку для ламінування для ПВХ профілів, фурнітуру віконну і дверну в асортименті, двері ПВХ, покриття для підлоги / даху, сировину для виготовлення ПВХ профілів, технічну оснастку і обладнання для виготовлення, інші зразки продукції) відповідно до інвойсів (пункт 1.1).

4.4 Відповідно до пункту 4.1 Контракту № 13 ціна на товар, що постачається, визначається сторонами в доларах США. Ціна за одиницю товару, що постачається, вказана в інвойсах до цього Контракту і є незмінною.

4.5 Товариство (замовник) та ТОВ «Вотум Логістик ЛТД» (виконавець) уклали Договір про надання брокерських послуг від 11.02.2015 № 67 (далі - Договір № 67).

4.6 Крім того, позивач (замовник) та ТОВ «Прованік Лоджистікс» (митний брокер) уклали договір про надання послуг із декларування товарів від 16.05.2022 № 1605/22 (далі - Договір № 1605/22).

4.7 Виконуючи умови Контрактів № 6 та № 13, продавці протягом 2019- 2021 років поставляли Товариству товар відповідно до умов Контрактів.

4.8 З метою оформлення митних процедур щодо поставлених товарів позивач через своїх представників за договорами про надання брокерських послуг № 67 та № 1605/22 подавав вантажно-митні декларації, у митному оформленні яких Київська митниця відмовила та винесла 51 рішення про коригування митної вартості товарів.

4.9 Пізніше позивач подав вантажно-митні декларації з урахуванням винесених рішень про коригування митної вартості товарів, які були випущені у вільний обіг зі сплатою фінансових гарантій.

4.10 Не погоджуючись з рішеннями митного органу про коригування митної вартості товарів, позивач оскаржив їх у порядку адміністративного судочинства до суду. Згодом всі рішення про коригування митної вартості були визнані судами незаконними та скасовані.

4.11 У зв`язку зі скасуванням у судовому порядку рішень Київської митниці відповідач-2 повернув позивачу надміру сплачені кошти щодо кожного прийнятого та надалі скасованого рішення про коригування митної вартості товарів.

4.12 Позивач вважає, що: прийняття відповідачем 51 незаконного рішення про коригування митної вартості мало наслідком сплати позивачем додаткових митних платежів (ПДВ та ввізного мита); за час знаходження цих коштів з вини відповідача-2 не у вільному користуванні позивача він має право на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

4.13 За таких обставин позивач звернувся до суду з позовом у цій справі про стягнення збитків від інфляції, а також 3 % річних за період з дати оплати кожного митного платежу до дати повернення переплачених коштів відповідачем-2.

4.14 Суд першої інстанції, оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, перевіривши доводи позивача про наявність підстав для стягнення спірних сум, дійшов висновку, що у Київської митниці як органу, який приймав скасовані рішення, виникло перед позивачем грошове зобов`язання у зв`язку з набуттям майна без достатньої правової підстави у вигляді повернення позивачеві надмірно сплачених коштів щодо кожного прийнятого рішення про коригування митної вартості товару. Адже правова підстава, на якій були набуті надмірно сплачені кошти, відпала. Вказаний обов`язок щодо повернення переплачених коштів відповідач виконав, що позивач не заперечує.

4.15 Водночас, вирішуючи питання про застосування до спірних правовідносин статей 625 і 1212 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що: внаслідок незаконних та скасованих у судовому порядку рішень Київської митниці позивач не повинен зазнавати втручання у своє право власності та зазнавати втрат, у тому числі від інфляції; за період судових спорів (момент звернення позивача з адміністративними позовами до суду і набрання законної сили судовими рішеннями та повернення коштів відповідачем), саме внаслідок незаконних рішень митниці позивач не міг користуватися та розпоряджатися своїми грошовими коштами (майном).

4.16 Апеляційний господарський суд погодився з такими висновками суду першої інстанції і зауважив, що: судові спори з оскарження рішень митниці тривали щонайменше 2 роки до моменту набрання законної сили судовими рішеннями (2020 - 2023 роки), та отриманням позивачем від митниці повернення надміру сплачених коштів; при цьому у зв`язку зі скасуванням рішень відповідача-2 у судовому порядку такі рішення втратили свою юридичну силу з моменту їх прийняття. Отже, суд виснував, що зобов`язання повернути кошти у Київської митниці виникли не з моменту набрання законної сили судових рішень в адміністративних судах, а з моменту отримання коштів відповідачем за скасованими рішеннями - на підставі факту набуття ним майна (коштів) без достатньої правової підстави.

4.17 Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.18 Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).

4.19 Керуючись вимогами статей 14 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

4.20 Обґрунтовуючи підстави оскарження, відповідач-2 посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема: статей 625 1212 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 923/1366/16, від 11.07.2024 у справі № 916/2946/21 (916/5207/23), постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, а також вказуючи на помилкове застосування судами першої та апеляційної інстанцій висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.

4.21 Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.22 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 виклала правову позицію, відповідно до якої на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

4.23 У справі № 910/3831/22, на помилкове застосування якої судами попередніх інстанцій посилається відповідач-2 у касаційній скарзі, ТОВ «Луганськгаз Збут» заявило вимоги до АТ «Укртрансгаз» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних з посиланням на статті 509 524 533 610 611 625 1212 ЦК України, вказуючи на те, що відповідач своєчасно не повернув позивачу безпідставно отримані від нього кошти у розмірі 18 454 848,76 грн, що встановлено судовими рішеннями у справі № 910/17567/19, протиправно користувався ними з 26.02.2019 по 07.05.2021, у зв`язку з чим позивач саме за цей період нарахував інфляційні втрати та 3% річних.

4.24 Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін постанову апеляційного суду та рішення місцевого господарського суду про задоволення позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, врахувала, що: (1) обставини безпідставного набуття відповідачем коштів, зокрема обставини перерахування позивачем грошових коштів в сумі 18 454 848,76 грн на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та безпідставного їх отримання відповідачем 25.02.2019, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути згідно з нормами статті 1212 ЦК України, були встановлені судовими рішеннями у справі № 910/17567/19, тому відповідно до частини 4 статті 75 ГПК не підлягають повторному доказуванню; (2) відповідач не заперечує та не оскаржує в касаційній скарзі правомірність застосування позивачем норм частини 2 статті 625 ЦК до спірних правовідносин. До того ж правомірність стягнення з набувача на користь потерпілого, крім безпідставно одержаних коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, також річних та інфляційних втрат за період безпідставного користування такими коштами відповідно до статті 625 ЦК України є усталеною в судовій практиці. Спір між сторонами існує лише щодо правильного визначення початку періоду прострочення: від моменту отримання грошових коштів відповідачем без належної правової підстави (25.02.2019), як вважає позивач, або з дати набрання законної сили постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/17567/19 (22.03.2021), як вважає відповідач.

4.25 Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі № 910/3831/22 про те, що за встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 25.02.2019 початком періоду прострочення має бути 26.02.2019, закінченням - 06.05.2021, оскільки грошові кошти повернуто відповідачем лише 07.05.2021.

4.26 За висновками Великої Палати Верховного Суду передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

4.27 Проте, на відміну від справи № 910/3831/22, у якій спірні правовідносини виникли між суб`єктами господарювання у контексті перерахування грошових коштів позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин, у цій справі № 910/17506/23 правовідносини виникли між суб`єктом господарювання та митним органом, які у контексті конкретних обставин цієї справи регулюються з урахуванням спеціального законодавства.

4.28 Водночас суди попередніх інстанцій, покликаючись на висновки Верховного Суду у справі № 910/3831/22 при ухваленні оскаржуваних рішень, не звернули увагу на відмінний суб`єктний склад сторін у справі, яка розглядається, та зумовлену цим специфіку правового регулювання спірних правовідносин.

4.29 Так, засади державної митної справи, зокрема, правовий статус органів доходів і зборів, митна територія та митний кордон України, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, митні режими та умови їх застосування, заборони та/або обмеження щодо ввезення в Україну, вивезення з України та переміщення через територію України транзитом окремих видів товарів, умови та порядок справляння митних платежів, митні пільги, визначаються Митним кодексом України та іншими законами України.

4.30 За правилами частини 1 статті 24 Митного кодексу України (далі - МК України) будь-яка особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів до митного органу вищого рівня або до суду, якщо вважає, що такими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси, створено перешкоди для їх реалізації або на неї незаконно покладено будь-які обов`язки.

4.31 За приписами пункту 43.1 статті 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 МК України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

4.32 Відповідно до статті 301 МК України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України. У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів митний орган не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов`язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб митного органу, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку.

4.33 Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету (стаття 45 Бюджетного кодексу України).

4.34 Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що у разі незгоди з рішенням чи дією митних органів щодо визначення, призначення, заявлення, з`ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості, митного контролю і митного оформлення, декларант може піддати ці дії чи рішення судовому контролю.

4.35 Якщо суд визнає рішення або дії митних органів із зазначених питань протиправними, зобов`яже вчинити певні дії відповідно до вимог митного законодавства і коли у рішенні суду буде констатована неправильність чи хибність рішень чи дій митних органів, які зумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних платежів, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, встановлених у статті 301 МК України, статті 43 Податкового кодексу України, статті 45 Бюджетного кодексу України, з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 № 643, який набрав чинності з 26.09.2017 (далі - Порядок № 643).

4.36 Згідно із пунктом 1 розділу III Порядку № 643 повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені здійснюється за заявою платника податків протягом 1095 днів від дня їх виникнення.

4.37 У пунктах 4- 7 зазначеного Порядку, зокрема, передбачено, що після надходження до митниці Держмитслужби заява, подана за допомогою засобів ІТС Держмитслужби в електронній формі, автоматично після перевірки засобами антивірусного захисту інформації вноситься до Реєстру опрацювання заяв на повернення (далі - Реєстр), який ведеться за допомогою засобів АСМО. Внесення до Реєстру інформації щодо заяви, поданої платником у паперовому вигляді або за допомогою засобів електронного зв`язку в електронній формі, здійснює працівник Підрозділу. Заяву платника, внесену до Реєстру, розглядають відповідні структурні підрозділи митниці Держмитслужби, за визначенням керівника митниці. Підрозділ перевіряє факт перерахування суми коштів з відповідного рахунку до державного бюджету та відсутність у нього податкового боргу за допомогою засобів АСМО. Якщо за результатами розгляду заяви митницею Держмитслужби встановлено наявність підстав для повернення коштів, працівник Підрозділу формує електронний висновок про повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені (далі - електронний висновок) за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку, який подається керівнику (заступнику керівника) митниці Держмитслужби для прийняття рішення щодо повернення відповідної суми коштів. Сформовані електронні висновки з накладеними кваліфікованими електронними підписами та кваліфікованими електронними печатками митниці Держмитслужби у строк не пізніше 17:00 шостого робочого дня до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви до митниці Держмитслужби в автоматичному режимі надсилають до Казначейства для виконання.

4.38 Повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені здійснюють територіальні органи Казначейства протягом п`яти робочих днів, наступних за днем прийняття електронного висновку митниці Держмитслужби (пункт 11 Порядку № 643).

4.39 Отже, порядок повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів чітко регламентований і передбачає сукупність послідовних дій учасників зазначених правовідносин, а тому й питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення спірних сум річних та інфляційних необхідно вирішувати у площині наведених норм права, про що наголошували відповідачі-1 та 2 в судах попередніх інстанцій.

4.40 Зокрема, Державна митна служба України у відзиві на позовну заяву, Київська митниця в апеляційній скарзі наводили мотивовані доводи стосовно того, що: зобов`язання щодо повернення коштів виникає у митного органу з моменту подання власником коштів відповідної обґрунтованої заяви; при цьому відповідач-2 зобов`язання щодо повернення коштів виконав відповідно до алгоритму дій та у строки, передбачені Порядком № 643, а тому відсутні підстави для висновку щодо прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання.

4.41 Водночас ні суд першої інстанції, ні апеляційний господарський суд не перевірили зазначені доводи відповідачів, які є суттєвими у контексті застосування приписів статті 625 ЦК України, на підставі якої суди виснували про наявність підстав для стягнення спірних сум річних та інфляційних.

4.42 Положення частини 2 статті 625 ЦК України встановлюють, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

4.43 Суд враховує, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом статей 524 533- 535 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

4.44 Подібний висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

4.45 Тому в контексті наведених положень статті 301 МК України, Порядку № 643, статті 625 ЦК України дослідження заперечень митниці стосовно відсутності порушення чи прострочення виконання перед позивачем грошових зобов`язань має важливе значення для правильного вирішення спору у цій справі, однак вказане суди попередніх інстанцій не врахували.

4.46 Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

4.47 Відхиляючи будь-які доводи сторін (учасників справи) чи спростовуючи подані докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом

4.48 Отже, задля забезпечення дотримання всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи необхідно дослідити та встановити обставини, на які посилаються сторони на підтвердження своїх вимог та заперечень та які входять до предмета доказування у цій справі: з якого моменту виник обов`язок повернути позивачу кошти з бюджету з огляду на нормативно-правове регулювання спірних правовідносин; чи своєчасно таке зобов`язання виконано та, відповідно, чи мало / має місце прострочення виконання грошового зобов`язання зі сторони відповідачів і чи містять матеріали справи на підтвердження цього належні докази.

4.49 За таких обставин передчасними є й висновки судів про набуття відповідачем-2 майна без достатньої правової підстави та застосування приписів статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин.

4.50 Київська митниця у касаційній скарзі зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Вищого господарського суду України в подібних правовідносинах. Втім, враховуючи зміст частини 4 статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

4.51 Відповідно до приписів статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

4.52 Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

4.53 Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

4.54 З огляду на те що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які є визначальними і ключовими у цій справі, ураховуючи доводи касаційної скарги, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.55 Враховуючи викладене, доводи відповідача-2 про порушення судами норм матеріального і процесуального права частково знайшли підтвердження.

4.56 Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

4.57 Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги у цій справі, відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 240 300 301 308 310 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Київської митниці задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 у справі № 910/17506/23 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ємець

Судді І. Бенедисюк

Т. Жайворонок