№ 910/17658/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/17658/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорт В.В.,

представників учасників справи:

позивача - Качкурова С. В.,

відповідача - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Усатенко І. В.

від 02.07.2020 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Тищенко О. В., Станік С. Р., Шаптала Є. Ю.

від 02.12.2021

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-сервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Акціонерне товариство "К.Енерго"

про стягнення коштів,

Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 23.05.2022 № 29.3-02/968 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/17658/19 у зв`язку із відпусткою судді Баранця О.М.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.05.2022 для розгляду справи № 910/17658/19 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Кондратова І. Д., Кролевець О. А.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" про стягнення 1 863 936,52 грн заборгованості за договором купівлі-продажу теплової енергії № 521030 від 13.04.2012, з яких 1 731 423,34 грн - сума основного боргу за період з жовтня 2016 року по квітень 2018 року, 84 839,74 грн - інфляційні втрати та 47 673,44 грн - 3% річних, розрахованих з грудня 2017 року по листопад 2018 року (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання за договором купівлі-продажу теплової енергії в частині оплати отриманої теплової енергії, право вимоги заборгованості за яким набув позивач на підставі договору № 601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

13.04.2012 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (найменування змінено на Акціонерне товариство "К.Енерго") (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" (споживач) було укладено договір № 521030 купівлі-продажу теплової енергії (договір), за умовами якого постачальник зобов`язався протягом строку дії договору забезпечувати безперервне (за винятком нормативно встановлених перерв) постачання теплової енергії, належної якості на межу продажу (для потреб опалення та гарячого водопостачання) згідно з параметрами, визначеними у додатку № 1 до договору, а споживач зобов`язується отримувати та оплачувати її вартість відповідно до умов договору (пункт 1.1 договору).

Згідно із пунктом 1.2 договору перелік будинків та потреби у тепловій енергії будинків (якісні та кількісні), до яких здійснюється постачання теплової енергії, наведено в додатку № 1 до цього договору, який є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 2.1 договору якість теплової енергії на вході в теплову мережу споживача визначається сукупністю нормованих термодинамічних, гідравлічних показників та кількісних параметрів теплоносія, наведених у додатку № 1 до цього договору, для кожного окремого будинку.

Пунктом 3.2.1 договору погоджено, що постачальник зобов`язується забезпечувати протягом обумовленого в цьому договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв) до точки купівлі-продажу, підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіку теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених цим договором відповідно до заявлених споживачем у додатку № 1 до договору величин приєднаного теплового навантаження по кожному будинку.

За змістом пункту 4.1 договору обсяги купівлі-продажу теплової енергії визначаються на підставі показів приладів комерційного обліку споживання теплової енергії згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. За умови відсутності приладів комерційного обліку, обсяг купівлі-продажу теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного в договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах постачальника, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористовувального обладнання в розрахунковому періоді.

Згідно із пунктом 5.1 договору розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються щомісячно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Публічного акціонерного товариства "Київенерго", а саме:

якщо теплові вводи систем теплоспоживання обладнані приладами комерційного обліку, вартість спожитої у розрахунковому періоді теплової енергії сплачується споживачем щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим (пункт 5.1.1 договору в редакції додаткової угоди від 04.03.2016);

якщо теплові вводи систем теплоспоживання не обладнанні приладами комерційного обліку: вартість теплової енергії, спожитої у розрахунковому періоді для потреб центрального опалення та гарячого водопостачання, сплачується споживачем щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за рахунковим (пункт 5.1.2 договору в редакції додаткової угоди від 04.03.2016).

Відповідно до пункту 5.2 договору у разі коли обсяг постачання теплової енергії менший, ніж зазначений в цьому договорі, постачальник повинен зменшити плату шляхом проведення перерахунку за фактично спожиту теплову енергію відповідно до умов договору.

Згідно із пунктом 6.1 договору цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 15.04.2013. Відповідно до положень частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України дія цього договору поширюється на правовідносини між сторонами, що виникли з 01.03.2012.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією зі сторін про його припинення (пункт 6.3 договору).

Крім того, між сторонами договору підписані додатки до цього договору та додаткові угоди. Зокрема, у додатку № 1, у відповідних редакціях додаткових угод, сторони погодили перелік об`єктів теплопостачання, вимоги до теплової енергії та обсяги постачання теплової енергії, в додатках №№ 2, 2-а, 2-б визначено схеми межі поділу теплової мережі; в додатках №№ 3, 4 підписано акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін, в додатку № 3-а відображено технічні характеристики теплових мереж та систем.

В обліковій картці з обліковим записом № 521030 постачальник вів облік споживання теплової енергії в розрізі споживача за договором купівлі-продажу теплової енергії (договір) від 13.04.2012 № 521030, формував відповідні рахунки згідно з затвердженим тарифом на теплоенергію, що діяв у певний час.

11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (найменування змінене на Акціонерне товариство "К.Енерго") та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" було укладено договір № 601-18 про відступлення права вимоги (договір цесії), за умовами якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями)) як такий, що підлягає стягненню з споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору, та коригувань платежів (пункт 1.1 договору цесії).

Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку № 1 до цього договору (пункт 1.2 договору відступлення).

З укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку №1 до цього договору. Відступлення прав вимоги за додатковими грошовими зобов`язаннями (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, втрати від інфляції, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов`язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню з споживача (споживачів), визначаються окремим договором (пункт 1.3 договору цесії).

В рахунок оплати за відступлене право вимоги за договором цесії на суму 497 554 936,91 грн, новий кредитор прийняв 497 554 936,91 грн боргових зобов`язань кредитора перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що становить частину суми боргового зобов`язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі № 910/7807/18 (пункт 2.1 договору цесії).

Згідно із додатком № 1 до договору цесії позивач прийняв право вимоги до відповідача на суму 1731 423,34 грн за договором № 521030.

Листом від 08.04.2019 № 1/5-521030 позивач повідомив відповідача про відступлення права вимоги за договором № 601-18 про відступлення права вимоги від 11.10.2018 та просив сплатити наявний борг у сумі 1 731 423,34 грн.

На підтвердження наявності у відповідача заборгованості, позивач подав суду: облікові картки Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-сервіс" за договором від 13.04.2012 № 521030 за період з травня 2015 року до травня 2018 року, які складені самим позивачем та корінці нарядів Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на включення та відключення опалення у період 2016 - 2018 років, які з боку споживача підписані частково; рахунок-фактуру від 30.09.2019 № 521030/2019-9 на суму 1 731 423,34 грн; акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2019 на суму 1 731 423,34 грн, підписаний з боку позивача; реєстр оплат за договором від 13.04.2012 № 521030 та інформацію про порядок нарахування та розрахунків за спожиту теплову енергію за договором від 13.04.2012 № 521030; довідки про стан розрахунків за договором від 13.04.2012 № 521030.

3. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги документально не підтверджені. Суд вказав, що у зв`язку з відсутністю первинних документів, складених Публічним акціонерним товариством "Київенерго", встановити кількість спожитої відповідачем теплової енергії та її вартість, а отже і наявність у відповідача боргу у спірний період, тобто з вересня 2013 року по травень 2018 року, є неможливим. Доводи позивача про те, що на підтвердження факту постачання теплової енергії Публічним акціонерним товариством "Київенерго" ним було надано до матеріалів справи всі необхідні документи, зокрема, копії корінців нарядів на включення та відключення об`єктів теплоспоживання за спірний період, складені Публічним акціонерним товариством "Київенерго", а також помісячні облікові картки, суд відхилив як необґрунтовані.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 у справі № 910/17658/19 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заборгованість відповідача перед позивачем за споживання теплової енергії у гарячій воді за період з жовтня 2016 року по квітень 2018 року належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована.

Постановою Верховного Суду від 14.06.2021 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 у справі № 910/17658/19. Справу № 910/17658/19 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що:

- облікові картки (табуляграми) можуть бути подані позивачем на підтвердження доводів позовних вимог з якими він звернувся до суду та є доказом у справі, адже підпадає під визначення доказів у розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України, проте такий доказ підлягає перевірці на належність, допустимість та достовірність у загальному порядку, передбаченому статтею 86 Господарського процесуального кодексу України;

- суд апеляційної інстанції не надав оцінки акту №23 приймання-передавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації на якому записані файли баз даних білінгових систем ПК "БіТек" та ПУ "Уніван-Термал" та електронному доказу який передається відповідно до названого акта, вказавши лише про те, що облікові картки є паперовим відображенням баз даних білінгових систем ПК "БіТек" та ПУ "Уніван-Термал". Отже, судом апеляційної інстанції не досліджено та не надано оцінки чи є надані позивачем до позовної заяви у даній справі облікові картки (табуляграми), роздруковані за твердженням позивача з переданих йому Публічним акціонерним товариством "КИЇВЕНЕРГО" носіїв/пристроїв зберігання інформації (зовнішніх жорстких дисків, USB) резервних копій баз даних ПК "УНІВАН-ТЕРМАЛ" та ПК "БІТеК" електронними доказами чи їх паперовими копіями, письмовими доказами у розумінні статей 91 96 Господарського процесуального кодексу України;

- суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав оцінки тому, чи є такі докази (акт №23 та облікові картки (табуляграми)) достатніми, належними та допустимими для належного обґрунтування поданої позовної вимоги у контексті встановлення обсягу поставленої та неоплаченої теплової енергії, наявності заборгованості і її розміру, періоду за який виникла заборгованість тощо;

- у цьому спорі належними та допустимими доказами наявності заборгованості та її розміру, обсягу спожитої та неоплаченої теплової енергії є документи (їх копії), що вимагаються законом та використовуються для бухгалтерського та фінансового обліку. При цьому, такі докази мають бути отримані у законний спосіб. З аналізу тексту оскаржуваної постанови не вбачається, що саме такі докази і були оцінені апеляційним судом в ході розгляду цієї справи. Варто акцентувати на тому, що ці докази були подані самим позивачем, а відповідач ставить під сумнів та заявляє про їх недопустимість.

За результатом нового розгляду, постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 у справі № 910/17658/19.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- облікові картки, які додані до позовної заяви, не підтверджують наявність, період та розмір заборгованості відповідача, оскільки не містять посилань ні на акт №23, складений Публічним акціонерним товариством "КИЇВЕНЕРГО" з позивачем до договору цесії від 11.10.2018 №601-18, ні на договір №521030 від 13.04.2012 купівлі-продажу теплової енергії. До того ж, зі змісту облікових карток не вбачається, що вони є паперовим відображенням саме тих баз даних, які були передані Публічним акціонерним товариством "КИЇВЕНЕРГО" позивачу на виконання умов договору цесії №601-18;

- корінці нарядів Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на включення та відключення опалення у період 2016 - 2018 років, з боку споживача підписані частково. При цьому, вказані докази не підтверджують обсяг і якість спожитої відповідачем у спірний період, тобто з вересня 2013 року по травень 2018 року теплової енергії, а також її вартість;

- позивачем не підтверджено обсяг поставленої Товариству з обмеженою відповідальністю "Водоканал-сервіс" та неоплаченої ним теплової енергії, наявність заборгованості за договором від 13.04.2012 купівлі-продажу теплової енергії і її розмір, а також період за який виникла заборгованість.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" у якості підстав касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі № 910/17658/19 зазначило виключні випадки, передбачені:

- пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: застосування судом апеляційної інстанції статті 79 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19, від 16.02.2021 у справі № 910/17660/19;

- пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування під час відносин у сфері теплопостачання частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", пункту 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 512-514 Цивільного кодексу України у сукупності та визначення пріоритетності їх застосування;

- пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- на момент звернення з касаційною скаргою відсутні висновки Верховного Суду щодо питання пріоритетності частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", пункту 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 512-514 Цивільного кодексу України (надання переваги виконання однієї норми іншій) при їх застосуванні у сфері теплопостачання;

- судом апеляційної інстанції не з`ясовано та не надано правової оцінки тому, що договір та облікові карки підтверджують розрахунок заборгованості за даними приладів обліку теплової енергії/договірним тепловим навантаженням;

- судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що відповідачем заперечень проти вимог позивача, переданих за договором цесії, не висувалось, що відповідно свідчить про визнання ним боргу;

- корінці нарядів підтверджують факт підключення будинку відповідача до системи теплоспоживання та постачання теплової енергії;

- судом апеляційної інстанції не досліджено докази, які підтверджують позовні вимоги;

- при оцінці доказів і визначенні їх належності та допустимості суд апеляційної інстанції порушено положення статті 79 Господарського процесуального кодексу України;

- судом апеляційної інстанції не застосовано Закон України "Про теплопостачання" та Правила користування тепловою енергією, які підлягали застосуванню.

5. Позиція Верховного Суду

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, інфляційних втрат та 3 % річних.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (пункт 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Приписами частини 6 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно з пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Споживач теплової енергії зобов`язаний: дотримуватися вимог нормативно-технічних документів та договору; забезпечувати належний стан обслуговування та безпечну експлуатацію власної системи теплоспоживання; зберігати вузол обліку та пломби на ньому в належному стані; повідомляти теплопостачальну організацію про недоліки в роботі вузла обліку; вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил; погоджувати з теплопостачальною організацією нові підключення і відключення та переобладнання системи теплоспоживання, які є причиною збільшення або зменшення обсягу споживання теплової енергії; надавати необхідні розрахункові документи на вимогу представників теплопостачальної організації для перевірки правильності оплати та відповідності записів у них показам вузла обліку; повідомити теплопостачальну організацію про своє бажання щодо припинення споживання теплової енергії відповідно до договору; не допускати переобладнання системи теплоспоживання, яке призводить до порушення теплового балансу будинку, будівлі (споруди); у міжопалювальний період виконувати обов`язкові обсяги робіт з підготовки до опалювального періоду та оформити акт про готовність об`єкта до опалювального періоду або надати рішення (лист) щодо гарантії забезпечення безпечної експлуатації системи теплоспоживання; не займати підвали будинків, будівель (споруд), що мають небезпеку затоплення, в яких прокладені теплові мережі або обладнані теплові вводи, під майстерні, склади, магазини, офіси тощо (пункт 40 Правил користування тепловою енергією).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно із частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до приписів частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України, зобов`язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Завданням судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів учасників судового процесу. На суд покладено обов`язок створювати необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи, зокрема, в результаті здійснення судом і особами, які беруть участь у справі, доказування і пізнання у встановленому процесуальному порядку. Особливість доказування полягає в тому, що воно є як правом, так і обов`язком осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні й письмові пояснення суду, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування.

Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, згідно із пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, які визначають, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Однією з підстав касаційного оскарження Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" визначило пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції частину 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", пункт 40 Правил користування тепловою енергією, норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статті 512-514 Цивільного кодексу України за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Як вбачається із матеріалів даної справи, постановою Верховного Суду від 14.06.2021 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 у справі № 910/17658/19. Справу № 910/17658/19 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що:

Отже, новий розгляд став наслідком порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.

Жодних правових висновків, які необхідно було б враховувати відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, в постанові Верховного Суду від 14.06.2021 не було зроблено.

Відповідно до частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

На виконання обов`язкових вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 14.06.2021 у цій справі, судом апеляційної інстанції надано оцінку доказам у справі та встановлено, що: - облікові картки, які додані до позовної заяви, не підтверджують наявність, період та розмір заборгованості відповідача, оскільки не містять посилань ні на акт №23, складений Публічним акціонерним товариством "КИЇВЕНЕРГО" з позивачем до договору цесії від 11.10.2018 №601-18, ні на договір №521030 від 13.04.2012 купівлі-продажу теплової енергії. До того ж, зі змісту облікових карток не вбачається, що вони є паперовим відображенням саме тих баз даних, які були передані Публічним акціонерним товариством "КИЇВЕНЕРГО" позивачу на виконання умов договору цесії №601-18; - корінці нарядів Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на включення та відключення опалення у період 2016 - 2018 років, з боку споживача підписані частково. При цьому, вказані докази не підтверджують обсяг і якість спожитої відповідачем у спірний період, тобто з вересня 2013 року по травень 2018 року теплової енергії, а також її вартість.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не підтверджено обсяг поставленої Товариству з обмеженою відповідальністю "Водоканал-сервіс" та неоплаченої ним теплової енергії, наявність заборгованості за договором від 13.04.2012 купівлі-продажу теплової енергії і її розмір, а також період за який виникла заборгованість.

Суд зауважує, що перевірка правильності надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам з точки зору їх належності, достовірності, допустимості та вірогідності, в силу приписів частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином, надавши оцінку наведеним позивачем доводам і поданим на їх підтвердження доказам, з огляду на вказівки, викладені в постанові Верховного Суду від 14.06.2021 у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, та скасування рішення суду першої інстанції, яким у позові відмовлено.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відсутні підстави для формування висновку щодо застосування частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", пункту 40 Правил користування тепловою енергією, норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 512-514 Цивільного кодексу України у даній справі, оскільки судами досліджено докази та встановлені обставини, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб`єктами таких відносин, а саме судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено та не підтверджено обсяг поставленої Товариству з обмеженою відповідальністю "Водоканал-сервіс" та неоплаченої ним теплової енергії, наявність заборгованості за договором від 13.04.2012 купівлі-продажу теплової енергії і її розмір, а також період за який виникла заборгованість.

Відтак, відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень зазначених скаржником норм в подібних правовідносинах, у наведеному випадку не є таким, що потребує вирішення в межах спірних правовідносин, що виникли у цій справі, зважаючи на обставини цієї справи, та не впливає на вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо посилання скаржника на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме застосування судом апеляційної інстанції статті 79 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19, від 16.02.2021 у справі № 910/17660/19, Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок стосується правовідносин, які є подібними.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, у постанові від 19.03.2021 у справі № 922/698/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги свою попередню практику (див. ухвала від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19) зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). А під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що:

- правовідносини розуміються як різновид передбачених юридичними нормами чи зумовлених принципами права ідеологічних суспільних відносин, що встановлюються між суб`єктами права щодо об`єктів права на підставі юридичних фактів і виражаються у взаємних правах і обов`язках цих суб`єктів (пункт 17 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19 (провадження № 14-73цс21));

- подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16; ухвала від 14.12.20218 у справі № 910/21267/16; ухвала від 20.05.2021 у справі № 904/6125/20; пункт 18 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19);

- під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц; пункт 6.30 постанови від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; постанова від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; постанова від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г).

Отже, подібність правовідносин може мати місце не лише у разі тотожності (аналогічності), тобто ідентичності (однаковості) суб`єктного, об`єктного і змістовного критеріїв, але й також у разі їх схожості, що визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив, тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд не бере до уваги посилання скаржника у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені в постановах Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19, від 16.02.2021 у справі № 910/17660/19 щодо застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу України, оскільки посилання скаржника на зазначені висновки Верховного Суду стосуються порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо дослідження та оцінки наявних в матеріалах справи доказів. Фактично скаржник, посилаючись на зазначені висновки Верховного Суду не погоджується з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою доказам та встановлених на їх підставі обставин щодо відсутності підстав для задоволення позову. Такі посилання скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Щодо решти доводів, викладених Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" у касаційній скарзі, з посиланням на наявність випадків, передбачених пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд звертає увагу, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції з посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підтвердилися.

При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини "Sunday Times v. United Kingdom" Суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Європейський суд з прав людини стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення Європейського суду з прав людини від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/17658/19 за касаційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі № 910/17658/19 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/17658/19 за касаційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі № 910/17658/19 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі № 910/17658/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді І. Д. Кондратова

О. А. Кролевець