ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 910/17660/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго",

представник позивача - Качкурова С.В., адвокат (довіреність від 05.10.2020 № 05/10/20-04),

відповідач - товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс",

представник відповідача - Бойков О.С., адвокат (довіреність від 08.01.2020 б/н),

розглянув касаційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго",

на рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2020 (головуючий суддя Котков О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 (головуючий Пашкіна С.А., судді: Мартюк А.І. і Зубець Л.П.)

у справі № 910/17660/19

за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - Підприємство)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" (далі - Товариство)

про стягнення коштів.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу теплової енергії від 13.04.2012 № 8363081 (далі - Договір) у розмірі 2 221 555,44 грн, з яких: основний борг - 1 575 859,99 грн, інфляційні втрати - 496 212,95 грн та 3% річних - 149 482, 49 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство належним чином не виконало зобов`язання за Договором в частині оплати отриманої теплової енергії.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що в матеріалах справи відсутні та Підприємством не надані належні докази, які підтверджують облік спожитої Товариством теплової енергії, а також її вартість.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Підприємство звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків), посилаючись на порушення судами норм процесуального права та на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах і те, що судами оскаржувані рішення прийняті без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини шостої статті 19 Закону України "Про теплопостачання", пункту 40 Правил користування тепловою енергією, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 542-514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах;

- в оскаржуваних рішеннях суди не врахували висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20 щодо застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах;

- суди не надали належної правової оцінки наданим Підприємством доказам.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 13.04.2012 публічним акціонерним товариством "Київенерго" (постачальник) та Товариством (споживач) укладено Договір, за умовами якого постачальник зобов`язався протягом строку дії Договору забезпечити безперервне (за винятком нормативно встановлених перерв) постачання теплової енергії належної якості на межу продажу (для потреб опалення та гарячого водопостачання) згідно з параметрами, визначеними у додатку № 1 до Договору, а споживач зобов`язався отримувати та оплачувати її вартість відповідно до умов Договору.

11.10.2018 публічним акціонерним товариством "Київенерго" (далі - кредитор) та Підприємством (далі - новий кредитор) укладено договір № 601-18 про відступлення права вимоги (цесії; далі - Договір цесії), відповідно до умов якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії [основний борг, у тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями)] як такий, що підлягає стягненню з споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення Договору цесії та коригувань платежів.

Згідно з пунктом 1.2 Договору цесії перелік договорів (основних рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за Договором цесії, зазначається в додатку № 1 до договору цесії. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку № 1 до Договору цесії.

Пунктом 1.3 Договору цесії передбачено, що з укладенням цього договору кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення договору цесії та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення договору цесії, у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені в додатку № 1 до цього договору. Відступлення прав вимоги за додатковими грошовими зобов`язаннями (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, втрати від інфляції, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов`язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню з споживача (споживачів), визначаються окремим договором.

Відповідно до пункту 2.1 Договору цесії в рахунок оплати за відступлене право вимоги за цим договором на суму 497 554 936,91 грн, новий кредитор прийняв 497 554 936,91 грн боргових зобов`язань кредитора перед публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що становить частину суми боргового зобов`язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2018 зі справи № 910/7807/18.

Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 Договору цесії сторони договору підтверджують, що на дату підписання додатку № 1 до цього договору за актами прийому-передачі кредитор передав новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та будь-яка первинна документація, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення із споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладення цього договору не прийняті, акти звіряння розрахунків).

Пунктом 5.1 Договору цесії передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання кредитором та новим кредитором своїх зобов`язань за цим договором цесії.

Відповідно до додатку № 1 до Договору цесії Підприємство прийняло право вимоги до Товариства в частині заборгованості у розмірі 1 575 859,99 грн.

Листом від 08.04.2019 № 1/5-8363081 Підприємство повідомило Товариство про відступлення права вимоги та просило сплатити борг у сумі 1 575 859,99 грн.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди виходили з того, що згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою і другою статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною першою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Судами встановлено, що на підставі Договору цесії Підприємство отримало від публічного акціонерного товариства "Київенерго" право вимоги до Товариства в частині заборгованості у розмірі 1 575 859,99 грн.

На підтвердження постачання теплової енергії та підтвердження обсягу відпущеної Товариству теплової енергії ПАТ "Київенерго" у матеріалах справи міститься надані Підприємством такі докази: Договір; корінці нарядів на включення та відключення об`єктів теплоспоживання за спірний період, складені ПАТ "Київенерго"; відомості обліку споживання теплової енергії; облікові картки помісячно, які є паперовим відображенням програмного комплексу - інформаційна система "УНІВАН-ТЕРМІНАЛ- Київ Debet", яка була передана ПАТ "Київенерго" до Підприємства на виконання умов Договору цесії відповідно до акта приймання-передавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли баз даних білігінгових систем ПК "БІТЕК" та "УНІВАН-ТЕРМІНАЛ" (інформація щодо постачання теплової енергії за Договором вносилась ПАТ "Київенерго" до вказаної інформаційної системи на підставі даних приладів обліку теплової енергії та теплового навантаження відповідно до пункту 4.1 Договору).

При цьому суди дійшли висновку, що у матеріалах справи відсутні та Підприємством не надані належні докази, які підтверджують облік спожитої Товариством теплової енергії, а також її вартість.

Отже у зв`язку з відсутністю первинних документів, складених ПАТ "Київенерго", суди зазначив про те, що встановити кількість спожитої Товариством теплової енергії та її вартість, і, відповідно, наявність у Товариства боргу в сумі заявленій Підприємством є неможливим, тому відмовили у задоволенні позовних вимог, з підстав недоведеності та необґрунтованості порушення Товариством прав Підприємства.

Однак Касаційний господарський суд не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки укладений правочин щодо купівлі-продажу теплової енергії за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Пунктом 2 частини першої статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно з частиною першою статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Приписами частини шостої статті 276 ГК України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до пункту 23 Правил користування тепловою енергією, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частинами першою та другою статті 9 вказаного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надані належні докази, які підтверджують облік спожитої Товариством теплової енергії, а також її вартість. За відсутності первинних документів, складених публічним акціонерним товариством "Київенерго", встановити кількість спожитої Товариством теплової енергії та її вартість, а, отже, і наявність у відповідача боргу є неможливим.

Проте, у розгляді справи позивач послідовно зазначав про те, що наявність боргу у відповідача за Договором підтверджується щомісячними обліковими картками, нарядами на включення теплопостачання за спірний період та інформацією (у вигляді таблиці) про порядок нарахування та розрахунків за спожиту теплову енергію, які сформовані на підставі відомостей, переданих позивачу за Договором цесії.

Згідно з частиною першою статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до власної правової позиції, наведеної у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Питання прийняття облікових карток (табуляграм) у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі-продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами як доказів, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15).

Водночас у розгляді касаційної скарги у даній справі Касаційний господарський суд з`ясував, що висновок щодо застосування норм ГПК України, які регламентують порядок подання доказів, доказування та оцінки доказів у господарському процесі в контексті правовідносин, які склалися між сторонами спору- відсутній.

Проте, оскільки судами попередніх інстанцій у розгляді справи не враховано приписи частини третьої статті 86 ГПК України, а саме, те що суд повинен надати оцінку як зібраним у справі доказам в цілому (у тому числі, обліковим карткам), так і кожному доказу, який міститься у матеріалах справи, отже, судами не виконані вимоги норм процесуального права у вирішенні відповідного спору, Касаційний господарський суд вважає передчасним формування висновку стосовно доказового значення, зокрема, облікових карток (табуляграм) як таких, в контексті спірних правовідносин.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Тобто судами не надано належної правової оцінки всім доказам у справі доказам, що, у свою чергу, призвело до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені у даній постанові, об`єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 308 310 315 316 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 у справі № 910/17660/19 скасувати.

Справу № 910/17660/19 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов