ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/17777/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
позивача - Безносик А.О. (адвокат),
відповідача - Грибов О.І. (адвокат),
третьої особи - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 (судді: Тищенко О.В. (головуючий), Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 (суддя Алєєва І.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санворд-Київ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Санворд-Україна"
про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання відсутності права власності та скасування державної реєстрації права власності на майно,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог.
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд" (далі - ТОВ "Транселектромонтажбуд", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санворд-Київ" (далі - ТОВ "Санворд-Київ", Відповідач), в якому просило:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 247 від 05.02.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літош В.П. про продаж гаражу (126 кв.м) літ. 2Г за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 248 від 05.02.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літош В.П. про продаж складу-ангару (1404 кв.м) літ. 2Д за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17;
- визнати відсутнім право власності ТОВ "Санворд Київ" на нерухоме майно: склад-ангар літ. 2Д, гараж літ. 2Г, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17;
- скасувати рішення, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О., індексний номер 29229016 від 13.04.2016 та скасувати запис про право власності 14140720 від 12.04.2016, який міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на гараж літ. 2Г (126 кв.м), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, за Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Санворд Україна";
- скасувати рішення, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О., індексний номер 29229802 від 13.04.2016 та скасувати запис про право власності 14141466 від 12.04.2016, який міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на склад-ангар літ. 2Д (1404 кв.м), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, за Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Санворд Україна";
- скасувати рішення, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літош В.П., індексний номер 39533728 від 06.02.2018 та скасувати запис про право власності 24698241 від 05.02.2018, який міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на склад-ангар літ. 2Д (1404 кв.м), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, за ТОВ "Санворд Київ";
- скасувати рішення, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літош В.П., індексний номер 29532433 від 06.02.2018 та скасувати запис про право власності 24697245 від 05.02.2018, який міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на гараж літ. 2Г (126 кв.м), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, за ТОВ "Санворд Київ".
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що що 26.03.2010 Позивач придбав майновий комплекс загальною площею 3654,80 кв.м., який розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна. Водночас, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2006 у справі № 7/74 затверджено мирову угоду, укладену 09.02.2006, на підставі якої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. 12.04.2016 зареєстровано право власності на гараж літ. 2Г та склад - ангар літ. 2Д, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, та в подальшому зареєстровані за ТОВ "Санворд-Київ" на підставі договору купівлі-продажу від 05.02.2018 №248. За твердженнями Позивача, шляхом неправомірної реєстрації права власності ТОВ "Санворд-Київ" на майно, Відповідач створює суттєві перешкоди у користуванні ТОВ "Транселектромонтажбуд" власним нерухомим майном шляхом відведення земельної ділянки в межах майнового комплексу Позивача.
2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій.
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 у справі № 910/17777/19, відмовлено у задоволенні позову.
2.2. Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він є землекористувачем земельної ділянки як дійсного об`єкта цивільних прав, сформованої відповідно до вимог чинного законодавства, яка є суміжною зі спірною виділеною земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:63:324:0230, на момент складання технічної документації щодо інвентаризації спірних земель кварталу 63:324.
2.3. Додатково апеляційна інстанція вказала, що стверджуючи про незаконність реєстрації спірних об`єктів, позивач фактично посилається на недоліки мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2006 у справі № 7/74, яка є чинною та на підставі якої у Відповідача-2 виникло право власності на об`єкти нерухомості.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи.
3.1. Не погоджуючись з рішенням і постановою господарських судів попередніх інстанцій, ТОВ "Транселектромонтажбуд" подало касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків викладених у:
- постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 щодо застосування положень статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України;
- постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 22.05.2018 у справі № 923/1283/19 та від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17 (вирішуючи спір про право власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його);
- постановах Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 815/1492/16, від 21.08.2018 у справі № 804/7973/17, від 18.10.2018 у справі № 638/643/17, від 06.05.2020 у справі № 370/2050/16-а (державний реєстратор, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, зобов`язаний перевірити відповідність поданих документів вимогам законів та інших нормативно-правових актів, перевірити відсутність суперечностей між наявною в Державному реєстрі інформацією та поданими документами, встановити відсутність заборон та обмежень щодо об`єктів нерухомого майна);
- постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц щодо застосування положень статей 331 376 ЦК України;
- постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц та від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16 (щодо суті преюдиції).
3.3. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення акцентуючи необґрунтованість наведених у ній доводів і правомірність висновків господарських судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.
4. Обставини встановлені судами
4.1. 26.03.2010 між ТОВ "Транселектромонтажбуд" (покупець) та ЗАТ "Транселектромонтаж" (продавець) укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив майновий комплекс, що складається з: головного корпусу та адміністративно-побутового приміщення (літ. А, Б) площею 2222,8 кв.м, боксів ремонтних (літ. В) площею 489,5 кв.м, будівлі ремонтного цеху (літ. Г) площею 213,9 кв.м, будівлі матеріального складу (літ. Д) площею 303,1 кв.м, будівлі панельної збірної (літ. Ж) площею 305,2 кв.м, прохідної диспетчерської (літ. Л) площею 13,2 кв.м, напівпідземного складу ПММ, (літ. М) площею 107,1 кв.м, загальною площею 3654,80 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17 (далі - об`єкт).
4.2. Згідно з пунктом 1.5 договору, об`єкт належить продавцю (ЗАТ "Транселектромонтаж") на праві колективної власності на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс серія МК № 010004030, виданого Головним управлінням з питань майна 10.08.2001 на підставі наказу від 10.08.2001 № 526-В та реєстраційного посвідчення, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації 04.10.2001, про що записано в реєстрову книгу № 10з-32 за реєстровим № 715-з.
4.3. До покупця переходить право користування на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:63:324:010) площею 2,8339 га без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для продавця договором оренди земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 14.06.2000 за реєстровим №1910 та зареєстрованим Київським міським управлінням земельних ресурсів, про що зроблено запис від 28.07.2000 за №63-6-00003 у книзі записів державної реєстрації договорів (пункт 1.8 договору).
4.4. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2006 у справі №7/74 затверджено мирову угоду, укладену між Відкритим акціонерним товариством "Укрстальконструкція" та Товариством з обмеженою відповідальністю та іноземними інвестиціями "Санворд-Україна" (далі - ТОВ ІІ "Санворд України").
4.5. 12.04.2016 на підставі зазначеної мирової угоди за ТОВ ІІ "Санворд України" було зареєстровано право власності на:
- склад-ангар, літера 2Д загальною площею 1404 кв.м., що знаходиться по вул. Зрошувальній, 17 у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 900766680363);
- гараж, літера 2Г загальною площею 126 кв.м., що знаходиться по вул. Зрошувальній, 17 у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 900720580363.
4.6. 13.04.2016 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О., на підставі ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2006 у справі № 7/74, прийнято реєстраційне рішення № 29229802 про державну реєстрацію права власності на склад-ангар літ. 2Д та реєстраційне рішення № 29229016 про державну реєстрацію права власності на гараж літ. 2Г, що розташовані за адресою: місто Київ, вул. Зрошувальна, 17 за TOB II "Санворд-Україна".
4.7. На підставі договору купівлі-продажу № 248 від 05.02.2018 укладеного між TOB II "Санворд-Україна" (продавець) та ТОВ "Санворд Київ" (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Літош В.П., за ТОВ "Санворд Київ" зареєстровано право власності на склад-ангар літ. 2Д, а також на підставі договору купівлі-продажу № 247 від 05.02.2018 укладеного між TOB "Санворд-Україна" (продавець) та ТОВ "Санворд Київ" (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Літош В.П., за ТОВ "Санворд Київ" зареєстровано право власності на гараж літ. 2Г.
4.8. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.08.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15.01.2019, закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Транселектромонтажбуд" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2006 у справі № 7/74.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
5.3. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
5.4. Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
5.5. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
5.6. Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
5.7. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17 та від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.
5.8. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ТОВ "Транселектромонтажбуд", зокрема, про скасування запису про реєстрацію за TOB II "Санворд-Україна" та ТОВ "Санворд Київ" права власності на склад-ангар та гараж.
5.9. Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових права на нерухоме майно.
5.10. Крім того, згідно вказаного Закону об`єкти нерухомого майна мають бути капітального типу, а не тимчасовими, що є притаманним для малих архітектурних форм і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.
5.11. Таким чином, при зверненні з позовом Позивачем на вирішення суду було передано спір щодо наявності у майна статусу нерухомого та правових підстав проведення його реєстрації
5.12. Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно з частиною другою статті 181 Цивільного кодексу України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
5.13. Статтею 182 цього кодексу визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
5.14. При цьому, приналежність об`єкта до рухомого або нерухомого майна має різне юридичне значення у тому числі й щодо прав на земельну ділянку відповідно до статті 120 Земельного кодексу України.
5.15. Крім того, в силу частини четвертої статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.
5.16. Під час розгляду справи, як у суді першої, так і апеляційної інстанцій, Позивач наголошував, що мирова угода, на підставі якої державним реєстратором зареєстровано право власності, не містить підтвердження того, що склад-ангар та гараж із збірно-розбірних металоконструкцій, розміщених за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17 належать на праві власності ВАТ "Укрстальконструкція" як нерухоме майно.
5.17. Водночас, господарськими судами попередніх інстанцій зазначені доводи Позивача фактично проігноровано, належним чином не досліджено характеристики зареєстрованого майна, жодним чином не обґрунтовано висновку, що це майно належить до категорії нерухомості, не перевірено, чи не належать вищезазначені об`єкти до передбачених частиною четвертою статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" об`єктів, що не підлягають державній реєстрації, а відтак передчасно відмовлено у задоволені позову.
5.18. Суд звертає увагу, що суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
5.19. Натомість ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а тим більше тлумачення факту державної реєстрації як підстави його виникнення є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку.
5.20. Суди ж попередніх інстанцій обмежилися формальним підходом до розгляду справи та, констатуючи правомірність дій державного реєстратора, не перевірили фактичних обставин у який передбачений законом спосіб попередній власник набув право власності на вищезазначені об`єкти, якими правовстановлюючими документами таке право підтверджувалося та чи було це майно зареєстровано як нерухоме майно на час укладення мирової угоди та/або з якого моменту воно набуло такий статус.
5.21. При цьому, статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дійсно передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди.
5.22. Водночас, суди попередніх інстанцій прийнявши до уваги те, що державна реєстрація вищезазначеного майна була здійснена на підставі мирової угоди, не врахували того, що, виходячи із системного аналізу статей 1, 2, 5, 18, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", для державної реєстрації права власності на підставі мирової угоди предметом такої угоди повинно бути нерухоме майно, яке вже має такий статус та права на нього зареєстровані в установленому законодавством порядку.
Тобто, майно не може набути статусу нерухомого лише за наслідком укладення мирової угоди.
5.23. Стосовно тверджень Скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій практики Верховного Суду щодо преюдиційних обставин, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 43/603.
5.24. При цьому, звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах.
Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18 та від 29.04.2021 у справі № 920/1111/19.
5.25. Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
5.26. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
5.27. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
5.28. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
5.29. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
5.30. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
5.31. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
5.32. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
5.33. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
5.34. Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
5.35. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
5.36. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
5.37. У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
5.38 Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
5.39. Разом з тим суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та не здійснили належного дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів та доводів сторін, що стосуються предмета спору та критеріїв їх оцінки.
5.40. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що ті доводи, що наводились Позивачем при розгляді справи, не є очевидно необґрунтованими, що вимагало від суду першої та апеляційної інстанцій їх повного дослідження, надання їм оцінки і відображення у судових рішеннях.
5.41. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.42. Однак, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
5.43. Не з`ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов`язані з ними докази, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, частини п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду даної справи.
6. Висновки Верховного Суду.
6.1. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73 74 76 77 86 236-238 282 Господарського процесуального кодексу України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
6.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити доводи сторін, наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення. Судова колегія зазначає, що для правильного вирішення спору суду в межах предмету та підстав позову підлягають встановленню обставини пов`язані з набуттям права власності на спірне майно, його реєстрацією, приналежністю до нерухомого майна, наявності або відсутності порушених прав позивача.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300 301 308 310 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/17777/19 скасувати.
3. Справу № 910/17777/19 направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв Судді І. С. Берднік І. С. Міщенко