ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 910/18125/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
за участю секретаря судового засідання - Гогуся В.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 (головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Корсак В.А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 (суддя Бондаренко Г.П.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про визнання договору недійсним,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (далі - ТОВ "Лекс Грант", позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АК КБ "Приватбанк", Банк) про визнання недійсним договору поруки № 4Л14385И/П від 08.11.2016 на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.
2. Позов обґрунтовано тим, що оспорюваний правочин вчинено під впливом обману позивача відповідачем щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників, за яких поручився позивач, проте такі забезпечення не були передані останньому після виконання ним забезпечених порукою зобов`язань.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020, у задоволенні позову відмовлено.
4. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено існування обставин, з якими положення статей 215 230 Цивільного кодексу України пов`язують недійсність правочину.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача
5. Позивач подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити.
6. Касаційну скаргу подано відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, з підстав порушення судами норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зокрема, положень пунктів 5, 6 частини 1 статті 3, статей 215, 216, частини 1 статті 230, частини 1 статті 517, частини 1 статті 556 558 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 2, частини 1 статті 46, пункт 18 частини 2 статті 182, частини 2 статті 232 ГПК України.
7. Також скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновку щодо застосування положень статті 236, частини 4 статті 238, частини 4 статті 269, частини 1 статті 282 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/3570/18 та від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19.
8. Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник стверджує, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню і на підставі пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України, оскільки позивачем до суду першої інстанції було подано клопотання про витребування доказів, які, на його думку, мають суттєве значення для вирішення справи. Однак, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, таке клопотання безпідставно та не у процесуальний спосіб залишив без задоволення, що призвело до неповного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
9. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що скаржником не доведено належними і допустимими доказами наявності підстав для визнання договору недійсним відповідно до положень статті 230 Цивільного кодексу України, а судами попередніх інстанцій було ухвалено законні та обґрунтовані рішення.
Розгляд клопотань
10. 21.01.2021 від представника позивача ТОВ "Лекс Грант" адвоката Зубрицького О.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що у зв`язку із світовою пандемією, викликаною коронавірусом COVID-19, та з метою недопущення поширення гострої респіраторної інфекції, на думку заявника, наявні підстави для визнання причини його неявки у судове засідання поважною та відкладення розгляду справи на іншу дату.
10.1. Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні виходячи з такого.
10.2. Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно із якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
10.3. Згідно із статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, та не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.
10.4. Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 ГПК України).
10.5. Процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про такий розгляд і в ухвалі Верховного Суду від 11.01.2021 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Лекс Грант" та призначення її до розгляду у судовому засіданні на 03.02.2021.
10.6. З урахуванням наведеного, посилання представника позивача ТОВ "Лекс Грант" адвоката Зубрицького О.О. на бажання безпосередньо взяти участь у судовому засіданні для доведення своїх доводів суду, не може бути підставо для відкладення розгляду справи, оскільки доводи скаржника були ґрунтовно викладені у касаційній скарзі, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду касаційної скарги й за відсутності представників учасників справи.
10.7. В той же час, оголошення карантину внаслідок поширення коронавірусу COVID-19 не зупиняє роботи судів, а правосуддя в Україні здійснюється і в період зазначеного карантину (з дотриманням необхідних запобіжних заходів). При цьому, враховуючи карантинні обмеження, учасник справи, відповідно до статті 197 ГПК України, не був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду, і зокрема, з використанням власних технічних засобів відповідно до частини 4 наведеної статті, проте не скористався таким своїм правом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
11. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 08.11.2016 між ТОВ "Лекс Грант" (Позичальник) та ПАТ КБ "Приватбанк" (Банк) укладено Кредитний договір №4Л16111Г, за умовами якого Позичальник отримав кредит у розмірі 4 500 000 000,00 грн на наступні цілі: фінансування поточної діяльності.
12. Крім цього, між ТОВ "Лекс Грант" та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено Договори поруки на забезпечення виконання зобов`язань третіх осіб перед ПАТ КБ "Приватбанк", а саме: № 4А13767И/П, № 4Б12132И/П, № 4А13837И/П, № 4А13837И/П, № 4Э11100И/П, №4Т14381И/П, №4Ф14296И/П, №4Т14381И/П, №4Т13262И/П, №4Л14399И/П, №4Н13532Д/П від 08.11.2016, у тому числі і оспорюваний Договір поруки № 4Л14385И/П від 08.11.2016 на забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "ЛЕТАРА" за кредитним договором № 4Л14385И від 24.12.2014,
13. Предметом оскарження у даній справі є Договір поруки № 4Л14385 И/П від 08.11.2016, який, за доводами позивача, укладено з порушенням чинного законодавства шляхом введення його в оману, що тягне за собою визнання такого правочину недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.
14. За умовами пункту 1, укладеного між сторонами Договору поруки № 4Л14385 И/П від 08.11.2016, предметом договору є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ТОВ "ЛЕТАРА", як Боржником, своїх зобов`язань за Кредитним договором №4Л14385И від 24.12.2014, а саме, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.
15. Згідно з пунктом 2 Договору поруки № 4Л14385И/П Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання обов`язку Боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, передбачені Кредитним договором.
16. Відповідно до пункту 8 Договору поруки № 4Л14385И/П до Поручителя, який виконав обов`язки Боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договорам застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань Боржника перед Кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.
17. Згідно з пунктом 10 Договору поруки № 4Л14385И/П Кредитор зобов`язаний у випадку виконання Поручителем обов`язку Боржника за Кредитним договором передати Поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки Боржника за кредитним договором.
18. Також, судами встановлено, що сума отриманого від банку кредиту за Кредитним договором № 4Л16111Г від 08.11.2016 співпадає із загальною сумою, що була погашена ТОВ "ЛЕКС ГРАНТ" за всіма вищезазначеними Договорами поруки, у тому числі і по Договору поруки № 4Л14385 И/П від 08.11.2016 позивачем виконано зобов`язання ТОВ "ЛЕТАРА" за Кредитним договором №4Л14585И від 24.12.2014 щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, що встановлені цим договором, та сплачено 98 473 281,15 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 78 від 09.11.2016.
19. Звертаючись з даним позовом, позивач посилався на те, що укладенню вказаних договорів (Кредитного договору та Договору поруки), а також інших Договорів поруки передували ті обставини, що останній зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг. За таких умов, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув пропозицію щодо можливості участі ТОВ "Лекс Грант" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк", яка, за інформацією співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яким зобов`язано АТ КБ "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. При цьому, за твердженням позивача, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпечені "надзвичайно" ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.
20. Так, за доводами позивача, його дії щодо укладення Кредитного договору були направлені на залучення кредитних коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк", ініційованого Національним Банком України. Тобто, укладення Кредитного договору було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним Кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі позичальника ТОВ "ЛЕТАРА" за Кредитним договором №4Л14585И від 24.12.2014 (на підставі спірного Договору поруки № 4Л14385 И/П від 08.11.2016), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як, зі слів працівників банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком.
21. Після погашення позивачем боргів "старих" позичальників, відповідач на виконання пунктів 8,10 Договору поруки не передав документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами, у тому числі документи, які забезпечували виконання зобов`язань ТОВ "ЛЕТАРА" за Кредитним договором №4Л14585И від 24.12.2014.
22. Наведені обставини, за твердженням позивача, свідчать про те, що банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану "трансформації" кредитного портфелю АТ КБ "Приватбанк", увів в оману ТОВ "Лекс Грант" щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань "старих" боржників за Кредитними договорами у розмірах, що суттєво перевищують розміри заборгованості за кредитними договорами.
23. Відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні як Кредитного договору, так і Договору поруки та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби останній на момент укладення вказаного Кредитного договору та Договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв вказаних правочинів.
24. Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору поруки на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
25. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
27. Однією з підстав касаційного оскарження ТОВ "Лекс Грант" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/3570/19 та від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, а саме: щодо застосування положень статті 236, частини 4 статті 238, частини 4 статті 269, частини 1 статті 282 ГПК України.
28. Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
29. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
30. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
31. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
32. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
33. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій в цій справі виходили з такого.
34. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
35. В силу положень статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
36. За змістом статей 15 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
37. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України.
38. У пункті 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способом захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним.
39. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
40. Статтею 230 Цивільного кодексу України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
41. У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.
42. Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.
43. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
44. Водночас, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
45. З урахуванням вищенаведених правових положень, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановив, що відповідно до протоколу № 6 від 04.11.2016 загальних зборів учасників ТОВ "Лекс Грант" було вирішено питання щодо отримання кредитних коштів у зв`язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності товариства, при цьому питання щодо необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, чим спростовано доводи позивача, що кредит надавався для забезпечення Договорів поруки, з метою подальшого отримання прибутку за виконання забезпечених зобов`язань по Договору поруки та суперечить правовій природі договору поруки; отримання кредиту для цілі фінансування поточної діяльності, підтверджується також умовами Договору кредиту, протоколом техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 03.11.2016 та заявкою на отримання кредиту від 03.11.2016. Водночас, позивачем не доведено того, що банком було надано пропозицію ТОВ "Лекс Грант" щодо трансформації кредитного портфеля старих боржників та обов`язковість укладення Кредитного договору та Договорів поруки з метою отримання останнім прибутку, так само, як і не доведено, що невиконання відповідачем зобов`язань з надання документів, що підтверджують обов`язки боржників за Кредитними договорами, позбавило позивача того, на що останній розраховував при укладенні Кредитного договору та Договору поруки, враховуючи те, що Кредитний договір та оскаржуваний Договір поруки не містять будь-яких посилань, що їх укладено з метою отримання прибутку ТОВ "Лекс Грант" шляхом продажу/отримання ним у власність майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, а також умов щодо так званої "трансформації кредитного портфелю банку", про яку йдеться в позовній заяві.
46. За встановлених обставин, суди дійшли висновку, що позивачем не доведено наявність на час укладення оспорюваного Договору поруки тих обставин, з якими положення частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України пов`язують визнання правочину недійсним внаслідок введення в оману, в тому числі, відсутності намірів у відповідача (Банку) виконувати свої зобов`язання за Договором поруки. Наведене унеможливлювало задоволення попередніми судовими інстанціями заявлених позовних вимог.
47. Встановивши, що позивач не довів обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно з статтею 230 Цивільного кодексу України, суди правильно відмовили у задоволенні позову.
48. Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, правові висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, встановив, що оскаржувані судові рішення у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у справах, на які посилається скаржник, оскільки такі висновки у справах, на які посилається ТОВ "Лекс Грант", та у цій справі зроблено з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.
49. Так, у справі 910/18007/19, за позовом ТОВ "Бізнес Пром Інновація" до АТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсним Договору поруки №4М14109Д/П від 20.10.2016, на яку скаржник посилається в обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції скасував рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
50. Скасовуючи судові рішення у справі 910/18007/19 та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що позивач звертався до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування доказів - належним чином посвідченої копії рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яке (рішення), на думку позивача, має суттєве значення для вирішення справи, оскільки містить відомості про її обставини і яке позивач не міг отримати самостійно, оскільки воно містить банківську таємницю (стаття 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Однак, у рішенні місцевого господарського суду відсутні будь-які відомості щодо розгляду такого клопотання. Про наведене позивачем (скаржником) зазначалося і в апеляційній скарзі зі справи, проте апеляційним господарським судом зазначене клопотання також не розглянуто по суті.
51. За висновком Верховного Суду у справі № 910/18007/19, необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно (по суті, ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення останнім наведених положень статті 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.
52. Отже, підставою для скасування Верховним Судом прийнятих у справі № 910/18007/19 рішень судів попередніх інстанцій було порушення норм процесуального права.
53. На відміну від справи № 910/18007/19, у справі, яка переглядається, судами було надано оцінку клопотанню позивача про витребування доказів. У підготовчому засіданні 10.03.2020 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, відповідно до статей 80, 81, пункту 7 частини 2 статті 223, частини 4 статті 233 ГПК України, про відмову у задоволенні клопотання щодо поновлення строку для подання клопотання про витребування доказів та відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів, з обґрунтуванням такої відмови. Незгода скаржника з ухвалою суду про відмову в задоволенні його клопотання про витребування доказів, є необґрунтованою, оскільки залежала від вчинення своєчасних процесуальних дій самого скаржника.
54. До того ж, таке клопотання не було заявлено скаржником у суді апеляційної інстанції.
55. Отже, висновки у справах № 910/18007/19 та № 910/18125/19 щодо застосування процесуальних норм права зроблені Верховним Судом за різних встановлених судами обставин при розгляді клопотання про витребування доказів, що свідчить про неподібність правовідносин у справі, на яку посилається скаржник, та цій у справі.
56. Щодо наведеної скаржником постанови Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/3570/18, то предметом розгляду у цій справі був позов ТОВ "Лайк-Сіті" до ПАТ КБ "Приватбанк" про зобов`язання надати належним чином завірені копії Кредитних договорів № 4О14312И від 19.09.2014 та №4О14313И від 22.09.2014, укладених між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Оптімус Ойл", та інші документи, які засвідчують обов`язок боржника щодо повернення кредиту, та документи, якими забезпечувались вказані договори.
57. Отже, зміст та характер порушеного права позивача у справі №910/3570/18, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, що відображається у предметі позову, підстава позову, зміст правовідносин та, відповідно, їх правове регулювання є відмінними від таких у даній справі № 910/18125/19, що виключає їх подібність.
58. З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що доводи позивача про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.
59. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
60. Отже, встановивши після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у поставах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у частині підстав, передбачених вказаним пунктом, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу.
61. Щодо оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287, з посиланням на пункт 3 частини 3 статті 310 ГПК України, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, з посиланням на те, що суд першої інстанції відхилив безпідставно обґрунтовану заяву про поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів, усно у непроцесуальний спосіб, то колегія суддів зазначає таке.
62. Положеннями частини 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування (onus probandi) лежить на сторонах.
63. Статтею 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
64. Згідно з частиною 1 статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах 2, 3 статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
65. У клопотанні повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (частина 2 статті 81 ГПК України).
66. Як вбачається із матеріалів справи, 06.02.2020 позивач звернувся до господарського суду з заявою про поновлення процесуального строку на подачу клопотання про витребування у відповідача доказів, а саме: рішення Правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016, до якого було додано клопотання про витребування доказів.
67. Як зазначалось вище, розгляд заяви про поновлення процесуального строку на подачу клопотання про витребування доказів, судом першої інстанції здійснено шляхом постановлення ухвали на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, із занесенням такої ухвали до протоколу судового засідання від 10.03.2020 у справі № 910/18125/19.
68. Відповідно до частини 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
69. Принцип верховенства права полягає у тому, що лише закон має регламентувати порядок здійснення судочинства у господарських судах, а суди і судді повинні діяти виключно в рамках законів (якими у цьому випадку є Конституція України та чинна редакція ГПК України).
70. Частиною 1 статті 3 ГПК України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
71. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" від 21.10.2010 N 19164/04, § 47).
72. Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 232 ГПК України у протоколі судового засідання зазначаються такі відомості, зокрема, ухвали суду, постановлені в судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати.
73. Положеннями частин 4, 5 статті 233 ГПК України унормовано, що ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати. Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.
74. Тлумачення змісту положень частини 2 статті 232, частини 4, п`ятої статті 233 ГПК України свідчить, що законодавець передбачив вирішення, зокрема, клопотань та заяв осіб, які беруть участь у справі, залишення заяви без розгляду шляхом постановлення ухвал, які оформлюються у два способи:
- постановлені окремим документом, які ухвалюються в нарадчій кімнаті, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи;
- постановлені, не виходячи до нарадчої кімнати, які заносяться до протоколу судового засідання.
75. Із змісту протоколу судового засідання від 10.03.2020 вбачається, що судом розглянуто заяву про поновлення процесуального строку та клопотання про витребування доказів, та відмовлено у їх задоволенні, оскільки позивач всупереч положень статей 80 81 ГПК України не обґрунтував причини, з яких він не зміг подати клопотання про витребування доказів у встановлені строки, не довів, що вжив заходи для отримання вказаного доказу, а також, що наведене рішення Правління НБУ входить до предмету доказування у даній справі.
76. Зазначене дає підстави для висновку, що розгляд заяви про поновлення процесуального строку на подачу клопотання про витребування доказів та клопотання про витребування доказів, здійснено судом першої інстанції з дотриманням норм процесуального закону.
77. З урахуванням вище викладеного, відсутні підстави і для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд згідно з пунктом 3 частини 3 статті 310 ГПК України, на яку скаржник посилається в обґрунтування порушення судом процесуального закону під час розгляду заяви про поновлення строку на подачу клопотання про витребування доказів.
78. Водночас, слід зауважити, що наявні в матеріалах справи докази, які були оцінені судами згідно із статті 86 ГПК України, з урахуванням предмету спору, були достатніми для прийняття рішення у справі відповідно до вимог статті 236 ГПК України.
79. Отже, суд першої інстанції та апеляційний господарський суд, дотримуючись приписів статті 86 ГПК України, повно і об`єктивно дослідили наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, які входять до предмету доказування, а їх висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.
80. Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами положень пунктів 5, 6 частини 1 статті 3, частини 1 статті 517, частини 1 статті 556 558 Цивільного кодексу України, то такі доводи касаційної скарги є безпідставними, адже вказані норми матеріального права регулюють договірні правовідносини поручителя, кредитора та боржника щодо переходу прав кредитора у виконаному зобов`язанні до поручителя та оплату послуг останнього за рахунок боржника, за умови погодження таких додаткових зобов`язань боржника у відповідному договорі, а отже не підлягають застосуванню до цих правовідносин з урахуванням встановлених судами обставин справи. Водночас, невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань стороною договору не має наслідком його недійсності.
81. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
82. З огляду на викладене, жодна із наведених вище підстав оскарження судових рішень скаржником не доведена.
83. Касаційний господарський суд у прийнятті даної постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicatа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржниками не обґрунтовано.
84. Отже, за результатами перегляду у касаційному порядку оскаржуваних судових рішень, Суд дійшов висновку щодо прийняття їх з правильним застосуванням норм матеріального права. Порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування судових рішень, що оскаржуються, Судом не встановлено. Звертаючись з касаційною скаргою, відповідач не довів неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм права як необхідної передумови для скасування ухвалених у справі судових рішень.
Висновки Верховного Суду
85. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
86. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
87. Враховуючи те, що вході здійснення касаційного провадження у даній справі з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховним Судом не було встановлено допущених судами порушень норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, тому підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду відсутні, у зв`язку з чим касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
88. Водночас, як вже зазначалося, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про закриття касаційного провадження у справі в цій частині.
Щодо судових витрат
89. Оскільки Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 296 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 у справі № 910/18125/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.