ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 травня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/18320/20 (910/1489/22)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Погребняк В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивача: Приходько Д.В.,
відповідача: Суровцев А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕКСМАР ТРЕЙД ГРУП"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 (колегія суддів у складі Грек Б.М. - головуючий, Поляков Б.М., Отрюх Б.В.)
у справі № 910/18320/20(910/1489/22)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕКСМАР ТРЕЙД ГРУП" в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Перепелиці Василя Володимировича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС ФАРМА"
про стягнення 1295000,00 грн
у межах справи № 910/18320/20
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІТО-ЛЕК"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одужайте швидше" (змінено найменування з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одужуйте швидше" на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕКСМАР ТРЕЙД ГРУП" відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 11.02.2021)
про банкрутство,
ВСТАНОВИВ:
Хід розгляду справи
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІТО-ЛЕК" звернулось до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Одужайте швидше" (найменування змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕКСМАР ТРЕЙД ГРУП" відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 11.02.2021).
2. Постановою Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
Стислий зміст позову
3. У межах зазначеної справи про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕКСМАР ТРЕЙД ГРУП" в особі ліквідатора (далі - Позивач) подало позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС ФАРМА" (далі - Відповідач) про стягнення 1295000,00 грн.
4. Позов мотивований тим, що між Позивачем і Відповідачем не укладалися правочини, зокрема, поворотної фінансової допомоги, а безпідставне перерахування спірних коштів на користь Відповідача зменшило платоспроможність Позивача.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 позов задоволено.
6. Рішення мотивовано встановленням обставин щодо неукладення між сторонами спору відповідних договорів фінансової допомоги, що свідчить про безпідставність утримання спірних грошових коштів Відповідачем та можливість застосування правового механізму, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України. Водночас місцевий господарський суд визнав поважними причини пропуску позовної давності Позивачем, оскільки обставини непередання ліквідатору на день розгляду цієї справи бухгалтерської та іншої документації тощо утруднили своєчасне пред`явлення ним позову, а отже, свідчать про об`єктивні перешкоди для ліквідатора звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності.
7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.
8. Постанова мотивована тим, що встановленими у справі обставинами (результатами податкової перевірки) підтверджено існування між Позивачем і Відповідачем правовідносин поворотної фінансової допомоги на підставі договору як підстави для отримання спірних коштів, що не перестала існувати.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
9. Позивач в особі ліквідатора подав касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
10. Касаційна скарга подана з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
11. На думку Позивача, апеляційний господарський суд порушив вимоги частини 3 статті 269, частин 3, 4, 8 статті 80, частини 1, 2 статті 118, частини 4-7 статті 119 Господарського процесуального кодексу України та не врахував правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 13.04.2021 у справі №909/722/14 та від 01.07.2021 у справі №46/603, оскільки приєднав до матеріалів справи та поклав у основу оскаржуваної постанови письмовий доказ, який не був поданий до суду першої інстанції, без обґрунтування поважних причин.
12. Позивач також вважає, що апеляційний господарський суд порушив положення статті 76 Господарського процесуального кодексу України та не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 15.11.2019 у справі №909/887/18, оскільки поклав у основу оскаржуваної постанови письмовий доказ, який не містить інформації щодо предмета доказування.
13. Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про існування між сторонами зобов`язань щодо поворотної фінансової допомоги лише на підставі копій договорів, за відсутності належних доказів передання позики, не застосувавши положення частини 2 статті 640 та абзацу 2 частини 1 статті 1046 Цивільного кодексу України та не врахувавши висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 13.06.2019 у справі №910/11633/18.
14. Крім того, Позивач подав письмові пояснення до касаційної скарги, які за своєю суттю є доповненнями до касаційної скарги, поданими після закінчення строку касаційного оскарження.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
15. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
16. Відповідач вважає нерелевантними посилання Позивача на висновки, викладені в перелічених ним постановах Верховного Суду, зважаючи на неподібність спірних правовідносин у них до правовідносин у цій справі.
17. Відповідач зазначає, зокрема, про неможливість подання ним відповідних доказів під час розгляду справи судом першої інстанції та зауважує про посилання Позивача у позові лише на відсутність укладених договорів позики між сторонами, а не відсутність платежів за ними.
18. Відповідач наголошує на наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності в даному спорі, адже з часу проведення відповідних банківських операцій за спірними договорами сплинув тривалий строк, що ускладнило Відповідачу спростовування міркувань і припущень Позивача тощо.
19. Крім того, на думку Відповідача, подана 01.08.2022 заява про зміну підстав позову не відповідає вимогам пункту 3 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не містить зазначення ціни позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
20. 13.05.2015 Позивач перерахував грошові кошти в сумі 160000,00 грн на користь Відповідача з призначенням платежу "Поворотня фінансова допомога згідно договору №1 від 09.09.2012р. без ПДВ".
21. 20.05.2015 Позивач перерахував грошові кошти в сумі 800000,00 грн на користь Відповідача з призначенням платежу "Поворотня фінансова допомога згідно договору №1 від 09.09.2012р. без ПДВ".
22. 25.05.2015 Позивач перерахував грошові кошти в сумі 300000,00 грн на користь Відповідача з призначенням платежу "Повернення зворотньої безвідсоткової фінансової допомоги зг. дог. 0110/12 від 01.10.2012р".
23. 26.05.2015 Позивач перерахував грошові кошти в сумі 145000,00 грн та 55000,00 грн на користь Відповідача з призначенням платежу "Повернення зворотньої фінансової допомоги зг. дог. №7 від 17.12.2012р. без ПДВ".
24. Проаналізувавши документацію боржника, ліквідатор Позивача та суд першої інстанції встановили, що договір №1 від 09.09.2012 щодо поворотної фінансової допомоги, договір 0110/12 від 01.10.2012 щодо зворотної безвідсоткової фінансової допомоги та договір №7 від 17.12.2012 щодо зворотної безвідсоткової фінансової допомоги між Позивачем та Відповідачем не укладалися.
25. Натомість апеляційний господарський суд встановив, що між Позивачем та Відповідачем укладено договір про поворотно-фінансову допомогу №0110/12 від 01.10.2012, договір про поворотно-фінансову допомогу №1 від 09.09.2012, договір про поворотно-фінансову допомогу №7 від 17.12.2012.
26. Згідно з актом від 17.08.2015 №279/26-55-22-02/37193045 (далі - Акт) про результати планової виїзної перевірки Відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 до 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 до 31.12.2014 перевіркою відображених у рядку 06.3 Декларацій "Фінансові витрати відповідно до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України" показників за період з 01.01.2013 до 31.12.2013 у загальній сумі 1122103,00 грн встановлено, що на формування даного показника мали вплив витрати на сплату відсотків по договору позики (пп 4 п. 3.1.2).
27. У додатку №5 до Акту зазначено, що на підставі договору №1 від 09.10.2012 Позивач отримав поворотну фінансову допомогу в сумі 2000000 грн за період 10.10.2012-10.09.2015.
Позиція Верховного Суду
28. Керуючись вимогами статей 14 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.
29. Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду позову про стягнення з Відповідача грошових коштів, одержаних ним від Позивача безпідставно.
30. Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала
31. З аналізу наведеної норми для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи. Тобто обов`язковими передумовами є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
32. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
33. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
34. Зокрема, договірний характер спірних правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо), тобто відпадіння правової підстави виникнення, виключає можливість застосування до них положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
35. Зважаючи на вимоги статей 2 13 76-79 86 Господарського процесуального кодексу України, керуючись завданнями та принципами господарського судочинства, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, при вирішенні спору суд повинен оцінити надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
36. При цьому за вимогами частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема: перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; висновок суду про те, яка обставила, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
37. Згідно з приписами частин 1, 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
38. Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування положень наведеної норми процесуального права (зокрема в постанові від 01.07.2021 у справі №46/603, на яку посилається Позивач у касаційній скарзі), положення якої передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).
39. Верховний Суд у вказаній постанові також зауважив, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і, виходячи з принципу змагальності сторін (який відноситься до засад господарського судочинства), сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.
40. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
41. При цьому за імперативним приписом частини 4 статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
42. Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
43. Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
44. Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови в цій справі, апеляційний господарський суд, відмовляючи в задоволенні позову, не погодився із висновком суду першої інстанції про безпідставне набуття Відповідачем спірних грошових коштів з огляду на існування між сторонами договірних зобов`язань щодо поворотної фінансової допомоги.
45. Наведений висновок суду про договірний характер спірних правовідносин ґрунтується на посиланні на результати податкової перевірки, результати якої оформлені Актом, копія якого подана Відповідачем під час апеляційного розгляду справи.
46. Однак, залишивши поза увагою вимоги, зокрема, статей 80 269 Господарського процесуального кодексу України та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, суд апеляційної інстанції прийняв вказаний доказ, що не був предметом розгляду місцевого господарського суду, без наведення аргументованих мотивів такого прийняття з огляду на наявність чи відсутність обставин об`єктивної неможливості його подання Відповідачем до суду першої інстанції. Також суд не навів висновок про прийняття або відхилення з певних підстав інших поданих Відповідачем під час апеляційного розгляду доказів (платіжних доручень тощо). При цьому не отримали жодної правової оцінки аргументи як Відповідача, наведені в клопотанні про долучення доказів, так і Позивача, наведені в запереченні проти клопотання про долучення доказів.
47. Окрім невиконання приписів наведених норм процесуального права щодо порядку прийняття додатково поданих доказів, суд апеляційної інстанції, поклавши Акт в основу свого висновку про договірних характер спірних правовідносин, не навів конкретних аргументів щодо того, яким чином його зміст підтверджує укладення між сторонами договорів про поворотно-фінансову допомогу №0110/12 від 01.10.2012, №1 від 09.09.2012, №7 від 17.12.2012.
48. Зокрема, апеляційний господарський суд не навів у оскаржуваній постанові підстав для висновку про посилання в Акті саме на перелічені договори. Натомість суд вказав лише про посилання на отримання Позивачем поворотної фінансової допомоги на підставі договору №1 від 09.10.2012, а також про сплату Відповідачем відсотків за договором позики (при тому, що за доводами Відповідача, у правовідносинах за наведеними договорами він є позикодавцем безпроцентних позик).
49. Водночас з оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, а також рішення суду першої інстанції не вбачається надання під час розгляду справи належної правової оцінки, із наведенням мотивів прийняття до уваги чи відхилення з урахуванням вимог статті 91 Господарського процесуального кодексу України, поданим Відповідачем копіям договорів про поворотно-фінансову допомогу №0110/12 від 01.10.2012, №1 від 09.09.2012, №7 від 17.12.2012.
50. Неналежне дослідження судами попередніх інстанцій вказаних доказів, на переконання Верховного Суду, унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України, щодо наявності чи відсутності підстав для визнання спірних у справі правовідносин договірними.
51. Крім того, дійшовши передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду саме на договірний характер спірних правовідносин, господарський суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки висновку місцевого господарського суду щодо поважності причин пропуску позовної давності Позивачем, який мотивований виключно врахуванням обставин непередання ліквідатору Позивача його керівником бухгалтерської та іншої документації.
52. Верховний Суд вважає наведений висновок суду першої інстанції також передчасним, оскільки він не ґрунтується на правовій оцінці обставин щодо моменту виникнення у Позивача права на позов, початку перебігу позовної давності відповідно до положень статті 261 Цивільного кодексу України та моменту виникнення вказаних перешкод для звернення з позовом ліквідатором Позивача, а також на врахуванні правових позицій Верховного Суду щодо специфіки застосування позовної давності під час розгляду справ про банкрутство.
53. Отже, господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не дотримались вимог статей 74 86 236 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв`язку з чим неправильно застосували норми матеріального права, не врахувавши відповідні висновки Верховного Суду щодо їх застосування.
54. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
55. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до положень статей 300 310 Господарського процесуального кодексу України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
56. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
57. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Розподіл судових витрат
58. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300 301 308 310 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕКСМАР ТРЕЙД ГРУП" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 у справі №910/18320/20(910/1489/22) скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді О. Банасько
В. Погребняк