№ 910/18480/15 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/18480/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 (суддя Шкурдова Л. М.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 (головуючий - Яковлєв М. Л., судді Гончаров С. А., Шаптала Є. Ю.) у справі

за скаргою Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

на постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.02.2024 ВП № НОМЕР_2

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

до Публічного акціонерного товариства "Будівельне управління № 813"

про стягнення коштів та розірвання договору.

Короткий зміст і підстави скарги

1. 18.03.2024 Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", Підприємство, заявник, стягувач) звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС Мін`юсту України, Департамент) про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.02.2024 ВП № НОМЕР_2, в якій (скарзі) просило:

1) визнати незаконною та скасувати постанову від 27.02.2024 про повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 910/18480/15) стягувачу, винесену у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 (далі - постанова від 27.02.2024);

2) зобов`язати Департамент ДВС Мін`юсту України відновити виконавче провадження № НОМЕР_2 та вжити всі належні та передбачені Законом України від 02.06.2016 № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (далі - Закон України № 1404-VІІІ) заходи з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 910/18480/15.

2. Скарга обґрунтовується тим, що:

1) державним виконавцем не вжито всіх передбачених Законом України № 1404-VІІІ заходів примусового виконання судового рішення та не використано наданих цим Законом прав, що свідчить про те, що виконавчі дії в повному обсязі та своєчасно не проведено;

2) з наданої Міністерством внутрішніх справи України (далі - МВС України) інформації вбачається, що за боржником рахується транспортний засіб МАЗ напівпричіп, державний номерний знак НОМЕР_1 , проте матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_2 не містять жодної інформації щодо вжитих заходів з арешту та реалізації вказаного рухомого майна.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 скаргу стягувача від 18.03.2024 задоволено повністю.

Ухвала аргументована посиланням на положення статей 1, 18, 37, 48, 52, 54 Закону України № 1404-VІІІ, пункту 1 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), статей 326 342 343 Господарського процесуального кодексу України (далі - Г ПК України), застосовуючи які, місцевий господарський суд дійшов висновку про неправомірність дій державного виконавця Департаменту Яковенка В. А. при винесенні постанови від 27.02.2024 з огляду на те, що зазначена постанова не містить жодних відомостей щодо: 1) накладення стягнення у виді штрафу на Публічне акціонерне товариство "Будівельне управління № 813" (далі - ПАТ "БУ № 813", Товариство, боржник) та його посадових осіб; 2) вжиття державним виконавцем заходів зі встановлення тимчасового обмеження в праві виїзду керівника боржника за межі України до виконання зобов`язань за рішенням про стягнення заборгованості; 3) вжиття державним виконавцем заходів із виявлення та стягнення дебіторської заборгованості ПАТ "БУ № 813" у рахунок погашення заборгованості перед ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", так само як немає інформації щодо розшуку та виявлення рухомого та нерухомого майна боржника (відсутні відомості з реєстрів прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна тощо).

Крім того з інформації МВС України, наданої на запит державного виконавця Яковенка В. А., вбачається, що за Товариством обліковується транспортний засіб МАЗ напівпричіп, державний номерний знак НОМЕР_1 , натомість матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_2 не містять жодної інформації щодо вжиття виконавцем заходів з арешту, опису та можливої реалізації виявленого рухомого майна в рахунок погашення заборгованості.

Таким чином, державний виконавець Департаменту ДВС Мін`юсту України Яковенко В. А. не вжив усіх передбачених Законом України № 1404-VІІІ заходів, спрямованих на виконання рішення суду в цій справі та не використав надані йому законодавством права, в зв`язку з чим виконавчі дії в повному обсязі та своєчасно не проведено.

При цьому суд першої інстанції відхилив доводи Міністерства юстиції України (Мін`юст України, Міністерство) про встановлення наказом такого способу виконання судового рішення, як стягнення коштів з будь-якого рахунку боржника, виявленого державним виконавцем, що унеможливлює виконання судового рішення за рахунок майна боржника, оскільки згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 у справі № 910/18480/15 способом виконання судового рішення є примусове стягнення з ПАТ "БУ № 813" на користь ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" суми боргу, тому в разі неможливості здійснити стягнення грошових коштів з рахунків боржника виконавець зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів для виконання рішення суду про стягнення грошових коштів, у т. ч. шляхом звернення стягнення на інше майно боржника.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 змінено. Скаргу Підприємства на бездіяльність державного виконавця Департаменту ДВС Мін`юсту України задоволено частково. Визнано незаконною та скасовано постанову від 27.02.2024. У задоволенні решти вимог скарги стягувача відмовлено.

Постанова мотивована тим, що:

1) чинне законодавство, зокрема Закон України № 1404-VІІІ встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати "доцільно" чи "недоцільно" вживати їх взагалі, тому виконавець зобов`язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону, а не крізь призму суб`єктивного сприйняття "доцільності" вирішувати питання: чи здійснювати виконання за виконавчим документом, чи ні (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2021 у справі № 905/2999/17);

2) у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 державним виконавцем перевірено лише наявність реєстрації за боржником транспортних засобів і відкритих рахунків у банках та інших фінансових установах, що не в повній мірі відповідає вимогам законодавства;

3) господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов`язані зі здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (в тому числі, зобов`язувати орган виконавчої служби відновити виконавчі провадження), а за результатами розгляду скарги суд може лише зобов`язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється, оскільки в силу положень частини 1 статті 41 Закону України № 1404-VІІІ наслідком скасування постанови про закінчення виконавчого провадження є обов`язкове відновлення виконавчого провадження за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного судового рішення (схожий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20).

За таких обставин вимоги заявника в частині зобов`язання Департаменту ДВС Мін`юсту України відновити виконавче провадження № НОМЕР_2 та вжити всі належні та передбачені Законом України № 1404-VІІІ заходи з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 910/18480/15 є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду та постановою апеляційної інстанції, Міністерство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині задоволених вимог скарги Підприємства та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень пункту 1 частини 2 статті 18, частини 3 статті 33 та пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України № 1404-VІІІ в подібних правовідносинах;

2) оскаржуваними ухвалою та постановою суди фактично змінили спосіб і порядок виконання рішення суду в цій справі, згідно з резолютивною частиною якого державний виконавець при примусовому виконанні наказу від 25.12.2015 може звертати стягнення лише на грошові кошти боржника, що не відповідає висновкам, викладеним у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 2-749/11 та від 10.06.2019 у справі № 350/426/16-ц;

3) стягувач у цій справі обрав неналежний та неефективний спосіб захисту, оскільки не був позбавлений права на самостійне звернення до суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на інше майно боржника, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні з мотивів, викладених в оскаржуваних ухвалі та постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Мін`юсту України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.05.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 910/18480/15 та постановлено здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 у справі № 910/18480/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015, позов задоволено повністю. Розірвано договір №52-31-59 від 29.12.2012, укладений між ПАТ "БУ № 813" та ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль". Стягнуто з Товариства на користь Підприємства 93 445 352,33 грн основного боргу та 4 095 998,73 грн пені.

10. 25.12.2015 на виконання зазначеного судового рішення Господарським судом міста Києва видано наказ про стягнення основного боргу в сумі 93 445 352,33 грн, 4 095 998,73 грн пені та 74 298 грн судових витрат.

11. Наказ Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 № 910/18480/15 стягувачем до виконання пред`являвся неодноразово, зокрема 20.02.2024 його було пред`явлено до виконання до Департаменту ДВС Мін`юсту України.

12. Постановою державного виконавця Департаменту ДВС Мін`юсту України Яковенка В. А. від 21.02.2024 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 № 910/18480/15.

13. У рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 державним виконавцем виявлено відкриті боржником рахунки та проведено дії щодо списання коштів з таких рахунків, проте на вказаних рахунках відсутні грошові кошти.

З відомостей, які містяться в Реєстрі виконавчих проваджень, вбачається, що в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 державним виконавцем направлено до МВС України запит від 21.02.2024 № 192824502 щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, на який (запит) 21.02.2024 отримано відповідь, у якій зазначено про те, що за боржником зареєстровано транспортний засіб МАЗ напівпричіп, державний номерний знак НОМЕР_1 .

14. 27.02.2024 державним виконавцем Департаменту ДВС Мін`юсту України Яковенком В. А. у виконавчому проваджені № НОМЕР_2 на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України № 1404-VІІІ винесено постанову про повернення стягувачу наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 № 910/18480/15, боржником за яким є ПАТ "БУ № 813".

Позиція Верховного Суду

15. Згідно з частиною 1 статті 300 Г ПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди Міністерства із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій виключно в частині задоволення вимог скарги стягувача, то їх касаційний перегляд здійснюється лише в частині задоволених вимог стягувача.

В зв`язку з цим колегія суддів не бере до уваги та не надає правової оцінки посиланню скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20, позаяк зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду враховано апеляційним судом на обґрунтування оскаржуваної постанови саме в частині відмови в задоволенні вимоги стягувача про зобов`язання Департаменту ДВС Мін`юсту України відновити виконавче провадження № НОМЕР_2 та вжити всі належні та передбачені Законом України № 1404-VІІІ заходи з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 910/18480/15, тобто в частині, в якій оскаржувана постанова наразі не є предметом касаційного оскарження та перегляду.

16. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

17. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

18. Згідно з частиною 1 статті 326 Г ПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 339 Г ПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

19. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України № 1404-VІІІ.

20. Згідно з частиною 1 статті 74 Закону України № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

21. Відповідно до статті 343 Г ПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

22. Пунктом 2 частини 1 статті 37 Закону України № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

23. Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Застосування виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до його обов`язків, визначених частинами 1, 2 статті 18 Закону України № 1404-VІІІ, щодо вжиття передбачених цим Законом заходів з неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій (такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 12/57).

24. Частиною 3 статті 18 Закону України № 1404-VІІІ закріплено достатньо широкий перелік прав, якими наділений виконавець під час здійснення виконавчого провадження, а саме:

1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами-підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;

3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;

4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду;

5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх;

6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 351 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням;

9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна;

10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;

11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;

12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;

13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;

14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.

У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу;

15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання;

16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;

18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;

19) у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;

20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;

21) отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

25. Згідно з частиною 2 статті 36 Закону України № 1404-VІІІ розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

26. За змістом положень частин 1, 2, 5, 6 статті 48 Закону України № 1404-VІІІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Відповідно до частини 8 статті 48 Закону України № 1404-VІІІ виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

27. Частинами 1, 5 та 6 статті 52 Закону України № 1404-VІІІ передбачено, що виконавець звертає стягнення на кошти/електронні гроші боржника - юридичної особи, що знаходяться у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки/електронні гаманці виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно. У разі якщо на зазначене у частині 5 цієї статті майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості: 1) майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (предмети інтер`єру офісів, готова продукція та товари тощо); 2) об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві.

28. Згідно з частинами 1- 4 статті 56 Закону України № 1404-VІІІ арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Відповідно до частини 1 статті 53 та частини 1 статті 54 Закону України № 1404-VІІІ виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до податкових органів.

29. Таким чином, виходячи із системного аналізу змісту положень статей 18, 36, 48, 52- 54, 56 Закону України № 1404-VІІІ, виконавець зобов`язаний вживати всі передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, виконавець має проводити перевірку майнового стану боржника - юридичної особи не одноразово, а періодично - спочатку в 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження, а в подальшому, не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення банківських рахунків боржника, та не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника. При цьому в разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для задоволення вимог стягувача (для покриття заборгованості), стягнення невідкладно має звертатися на інше рухоме та нерухоме майно, належне такому боржнику або закріплене за ним, за винятком майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна, а також майна, на яке не може бути звернено стягнення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що лише після періодичного вжиття виконавцем усього комплексу заходів щодо розшуку та виявлення рухомого та нерухомого майна боржника, а не виключно грошових коштів, які (заходи) виявляться безрезультатними, виникатиме така передбачена пунктом 2 частини 1 статті 37 Закону України № 1404-VІІІ підстава для повернення виконавчого документа стягувачу, як відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення.

30. Судами попередніх інстанцій достовірно встановлено та скаржником навіть не спростовується той факт, що державним виконавцем Департаменту ДВС Мін`юсту України Яковенком В. А. з метою перевірки майнового стану боржника при здійсненні виконавчого провадження № НОМЕР_2 одноразово було направлено лише два запити, а саме: до МВС України - щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів; до Державної фіскальної служби України - щодо відкритих боржником рахунків у банках чи інших фінансових установах, що не відповідає вимогам частини 8 статті 48 Закону України № 1404-VІІІ, та, як наслідок, свідчить про невиконання державним виконавцем усіх передбачених цим Законом заходів із виконання рішення суду, зокрема щодо виявлення майна (коштів) боржника, та зумовлене цим необґрунтоване винесення державним виконавцем постанови від 27.02.2024 про повернення стягувачу наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 № 910/18480/15.

31. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій цілком обґрунтовано відхилили доводи Мін`юсту України про встановлення наказом такого способу виконання судового рішення, як стягнення коштів з будь-якого рахунку боржника, виявленого державним виконавцем, що нібито унеможливлює виконання судового рішення за рахунок іншого майна боржника, оскільки згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 у справі № 910/18480/15 способом виконання судового рішення є примусове стягнення з ПАТ "БУ № 813" на користь ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" суми боргу, тому в разі неможливості здійснити стягнення грошових коштів з рахунків боржника, виконавець зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів для виконання рішення суду про стягнення грошових коштів, у т. ч. шляхом звернення стягнення на інше майно боржника в межах суми заборгованості.

32. Наведеним вище повністю спростовується безпідставне посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на те, що оскаржуваними ухвалою та постановою суди фактично змінили спосіб і порядок виконання рішення суду в цій справі, згідно з резолютивною частиною якого державний виконавець при примусовому виконанні наказу від 25.12.2015 може звертати стягнення лише на грошові кошти боржника, що нібито не відповідає висновкам, викладеним у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 2-749/11 та від 10.06.2019 у справі № 350/426/16-ц.

33. Крім того, з матеріалів справи вбачається та скаржником не спростовано того, що спірні правовідносини вичерпно регулюються саме нормами статей 18, 36, 48, 52- 54, 56 Закону України № 1404-VІІІ, а не частиною 3 статті 33 цього Закону, згідно з якою за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Таким чином, звернення із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення є правом стягувача, тоді як вчинення комплексу заходів щодо розшуку, виявлення, арешту, опису та можливої реалізації виявленого рухомого та нерухомого майна боржника в рахунок погашення заборгованості є обов`язком виконавця.

34. Колегія суддів також вважає передчасним посилання скаржника на викладений в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 2-749/11 та від 10.06.2019 у справі № 350/426/16-ц висновок про те, що "поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб", оскільки, на відміну від цієї господарської справи, в межах якої питання про зміну способу та порядку виконання рішення взагалі не порушувалося, не розглядалося та не вирішувалося, в зазначених цивільних справах розглядалися заява про зміну способу і порядку виконання рішення суду щодо зобов`язання виконавчого комітету Шепетівської міської ради забезпечити стягувача благоустроєним жилим приміщенням на стягнення грошових коштів за вказане житло, а також заява про зміну способу та порядку виконання рішення суду про витребування рухомого майна (транспортних засобів) з чужого незаконного володіння на стягнення грошових коштів у розмірі їх вартості.

35. З наведених вище мотивів колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що стягувач у цій справі обрав неналежний та неефективний спосіб захисту, оскільки не був позбавлений права на самостійне звернення до суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на інше майно боржника, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Тим більше, що, як визнає сам скаржник, обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), що не слід ототожнювати з відмовою в задоволенні скарги стягувача (боржника) на дії чи бездіяльність державного або приватного виконавця.

36. Разом з тим суд касаційної інстанції не бере до уваги твердження скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень пункту 1 частини 2 статті 18, частини 3 статті 33 та пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України № 1404-VІІІ в подібних правовідносинах, оскільки абзацом 6 частини 2 статті 287 Г ПК України чітко визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 цієї статті (до таких належать ухвали суду першої інстанції за результатами розгляду скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця) є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вказані твердження скаржника ґрунтуються на помилковому ототожненні ним підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Г ПК України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), яка (підстава) стосуються виключно випадків оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 статті 287 Г ПК України (передусім оскарження рішення суду першої інстанції, ухваленого по суті спору, після його апеляційного перегляду), та підстави касаційного оскарження судових рішень, зазначеної в пункті 2 частини 1 цієї статті (оскаржувана ухвала про задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця), які (підстави касаційного оскарження) врегульовані окремо.

37. Отже, з огляду на достеменне встановлення судами обставин порушення державним виконавцем положень статей 18, 36, 48, 52- 54, 56 Закону України № 1404-VІІІ, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення скарги стягувача від 18.03.2024 у частині вимог про визнання незаконною та скасування постанови Департаменту ДВС Мін`юсту України від 27.02.2024 про повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 910/18480/15) стягувачу, винесеної у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2.

38. За наведених вище обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

39. З викладених раніше мотивів Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами стягувача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

40. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 Г ПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

41. Отже, оскаржувана постанова відповідає вимогам статей 18, 36, 48, 52- 54, 56 Закону України № 1404-VІІІ, статей 86 236 269 282 Г ПК України та не підлягає скасуванню.

42. Згідно з частиною 1 статті 300 Г ПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

43. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Г ПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

44. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав вимог скарги стягувача від 18.03.2024, апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог цієї скарги, а саме в частині визнання незаконною та скасування постанови Департаменту ДВС Мін`юсту України від 27.02.2024 про повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 910/18480/15) стягувачу, винесеної у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2.

45. Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені Міністерством у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення скарги ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на постанову державного виконавця Департаменту ДВС Мін`юсту України від 27.02.2024 ВП № НОМЕР_2 про повернення виконавчого документа стягувачу, в зв`язку з чим немає підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

46. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Г ПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 304 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 910/18480/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай