ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/18526/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Стратієнко Л.В.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 (суддя Алєєва І.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 (колегія суддів: Шапран В.В., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)
у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд)
до відповідачів:
1) ОСОБА_1 ,
2) ОСОБА_2 ,
3) ОСОБА_3 ,
4) ОСОБА_4 ,
5) ОСОБА_5 ,
6) ОСОБА_6 ,
7) ОСОБА_7 ,
8) ОСОБА_8 ,
9) ОСОБА_9 ,
10) ОСОБА_10 ,
11) ОСОБА_11 ,
12) ОСОБА_12 ,
13) ОСОБА_13 ,
14) ОСОБА_14 ,
15) ОСОБА_15 ,
16) ОСОБА_16 ,
17) ОСОБА_17 ,
18) ОСОБА_18 ,
19) ОСОБА_19 ,
20) ОСОБА_20 ,
21) ОСОБА_21 ,
22) ОСОБА_22 ,
23) ОСОБА_23 ,
24) ОСОБА_24 ,
25) ОСОБА_25
про стягнення збитків.
Суть спору
1. При розгляді цієї касаційної скарги перед Верховним Судом постали питання можливості відкриття провадження у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов`язаних осіб Акціонерного товариства "Банк "Таврика" про стягнення збитків, поданого в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку, за умови, якщо судом за позовом банку, від імені якого до суду звернувся Фонд, вже вирішено спір про стягнення збитків, завданих банку його посадовими особами та акціонерами (відмовлено у задоволенні позову за позовною давністю).
Короткий зміст вимог, викладених в позовній заяві
2. У листопаді 2021 року Фонд звернувся з позовом до відповідачів (власників істотної участі та керівників банку) про солідарне стягнення шкоди (збитків) у розмірі 2 679 888 731,86 грн у порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ч.5 ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність". У позовній заяві зазначено, що її подано в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації Акціонерного товариства "Банк "Таврика" (далі - Банк).
3. Позовна заява обґрунтована тим, що:
- внаслідок неплатоспроможності та ліквідації Банку у 2012 році залишилися незадоволеними вимоги його кредиторів на суму 2 679 888 731,86 грн;
- у справі №910/12803/18 судами було встановлено факт доведення відповідачами Банку до неплатоспроможності, приховування реального фінансового стану банківської установи, а також остаточний обсяг незадоволених вимог кредиторів, який становив 2 679 888 731,86 грн; у задоволенні позовних вимог Фонду було відмовлено через пропуск позовної давності;
- позов у справі №910/12803/18 було подано у порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; позов подавався від імені та в інтересах неплатоспроможного банку;
- 30.06.2021 прийнято Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" №1588-ІХ (далі - Закон №1588-ІХ), яким доповнено ст.53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), внесено зміни до абз.15 ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та надано право Фонду після припинення неплатоспроможного банку пред`являти позови в інтересах його кредиторів.
Короткий зміст оскаржуваних рішень
4. Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.11.2021 відмовив у відкритті провадження у справі №910/18526/21 на підставі п.2 ч.1 ст.175 ГПК.
5. Суд першої інстанції виходив з того, що:
- рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі №910/12803/18 за позовом Фонду до відповідачів про солідарне стягнення шкоди (збитків) 2 679 888 731,86 грн, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 07.10.2021, у задоволені позову відмовлено;
- позовні вимоги у справі №910/12803/18 та позовні вимоги у цій справі №910/18526/21 заявлені до тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав.
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 залишено без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.11.2021.
7. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема, таким:
- позивачем в обох справах є Фонд, а відповідачами - 25 фізичних осіб, які є колишніми членами кредитного комітету, наглядової ради та правління Банку;
- звертаючись до суду з позовною заявою, Фонд зазначив, що позов подано в інтересах кредиторів банку, однак не вказав при цьому конкретних осіб, в інтересах яких подано позов;
- предметом позову у вказаних справах є солідарне стягнення шкоди (збитків) у розмірі 2 679 888 731,86 грн у порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ч.5 ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність", тобто предмети позову є також аналогічними;
- аналогічними є і підстави поданих позовів; у позовній заяві та апеляційній скарзі Фонд обґрунтовує відмінність підстав позовних заяв виключно внесенням змін до законодавства, а отже посиланням на різні норми права;
- внесення змін до законодавства, яке регулює спірні правовідносини, не може слугувати підставою для звернення до суду з новим позовом, оскільки такі правовідносини не зазнали при цьому змін, як і обставини справи; позивач у позовній заяві не змінював первісні фактичні підстави позову, а лише доповнив їх новим нормативно-правовим обґрунтуванням.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, інших заяв учасників справи
8. 18.02.2022 Фонд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022, в якій просить їх скасувати та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.
9. Касаційна скарга мотивована таким:
- суди попередніх інстанцій неправильно визначили підстави та склад учасників спору, суд апеляційної інстанції фактично не надав оцінки тим доводам, які було покладено в основу апеляційної скарги;
- підстави та суб`єктний склад справ №910/18526/21 та №910/12803/18 є різними;
- у справі №910/12803/18 підставою позову стало заподіяння відповідачами шкоди Банку шляхом прийняття недобросовісних управлінських рішень; спірні правовідносини регулюються ч.6 ст.58 Закону "Про банки та банківську діяльність", ч.2 ст.63 Закону "Про акціонерні товариства" та ч.4 ст.92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК);
- у справі №910/18526/21 підставою позову стало встановлене судом у справі №910/12803/18 доведення Банку до неплатоспроможності, чим заподіяно шкоду кредиторам цього Банку; спірні правовідносини регулюються ч.5 ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність";
- заподіяння шкоди і доведення до неплатоспроможності є різними підставами позову і регулюються різними нормами законодавства (різні види відповідальності); посилання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду у справах №924/1473/15 та №922/2575/19, відповідно до яких доповнення позову новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права не вважається зміною підстав позову, не стосуються суті цієї справи;
- відповідальність власників істотної участі та керівників банку за доведення банку до неплатоспроможності є повним аналогом інституту субсидіарної (додаткової) відповідальності засновників (учасників, акціонерів), керівників боржника - юридичної особи та інших осіб, в разі банкрутства боржника з вини вказаних осіб;
- власники та керівники банку відповідають за доведення банку до неплатоспроможності та недостатність и?ого маи?на для розрахунку із кредиторами банку так само, як і будь-які інші власники та керівники підприємств за доведення цих підприємств до банкрутства та недостатність майна для повного погашення кредиторської заборгованості банкрута;
- Фонд поставив перед судом питання про існування відповідальності власників та керівників банку перед кредиторами цього банку саме за доведення банку до неплатоспроможності (тобто про існування інституту субсидіарної відповідальності власників та керівників неплатоспроможного банку), а не за заподіяні Банку збитки, як це було у справі №910/12803/18;
- висновки суду апеляційної інстанції щодо однакового суб`єктного складу суперечать обставинам справ №910/18526/21 та №910/12803/18 (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №910/11027/18 та Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі №910/12930/18); у справі №910/12803/18 позивачем був Банк, а не Фонд;
- на момент пред`явлення позову у справі №910/18526/21 Банк було припинено і Фонд не міг діяти від імені цього Банку; положення ст.53 ГПК та абз.15 ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" чітко вказують, що після завершення ліквідаційної процедури позов подається Фондом не від імені та в інтересах неплатоспроможного банку, а в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.
10. 24.05.2022 на адресу Верховного Суду від представника відповідачів №№1,2,3,4,5,7,8,9,13,14,15,16,18,19,20,22,23,24,25 надійшов відзив на касаційну скаргу, який обґрунтований таким:
- процедура встановлення факту і визначення розміру шкоди, заподіяної Банку відповідачами шляхом прийняття недобросовісних управлінських рішень, реалізується лише у зв`язку та на підставі факту встановлення неплатоспроможності банку, в порядку процедури виведення банківської установи з ринку внаслідок встановленої неплатоспроможності, а тому не має самостійного юридичного значення; заподіяння шкоди Банку шляхом ухвалення недобросовісних управлінських рішень та доведення Банку до неплатоспроможності не є різними підставами позову;
- у справі №910/12830/18 питання встановлення факту неплатоспроможності не досліджувалося, отже, не є фактом, встановленим судовим рішенням, на що помилково посилається позивач;
- норми Кодексу з питань банкрутства не поширюються на банки, крім того Кодекс набрав чинності 21.04.2019, а Фонд обґрунтовує позовні вимоги подіями, які мали місце до 2012; за вказаних обставин ані Кодекс, ані Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не підлягають застосуванню до спірних відносин, посилання позивача на них є безпідставними;
- доводи Фонду щодо відмінного складу учасників справи є зловживанням процесуальними правами.
11. 09.06.2022 на адресу Верховного Суду від представника відповідачів №№1,2,3,4,5,7,8,9,13,14,15,16,18,19,20,22,23,24,25 надійшли доповнення до відзиву, які мотивовані таким:
- позивачем у справах №910/18526/21 та №910/12803/18 є Фонд;
- склад відповідачів у справах №910/18526/21 та №910/12803/18 є однаковим;
- предмет та ціна позову у справах №910/18526/21 та №910/12803/18 є однаковими, а саме: відшкодування шкоди (збитків) у сумі 2 679 888 731,86 грн;
- підстави позовних вимог у справах №910/18526/21 та №910/12803/18 є однаковими, а саме, ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ч.5 ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність";
- Фонд скористався правом подачі до відповідачів позову про солідарне стягнення збитків;
- подання Фондом позовної заяви у справі №910/18526/21 порушує принцип остаточності судового рішення (res judicata), є зловживанням своїми процесуальними правами (подання нового штучного позову нібито від іншої особи).
Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду
12. Верховний Суд ухвалою від 26.02.2022 відкрив касаційне провадження у справі №910/18526/21, розгляд касаційної скарги призначив у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
13. Відповідно до п.2 ч.1 ст.175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
14. Отже, для правильного вирішення цього спору Верховний Суд повинен дослідити існування правових підстав вважати, чи співпадають сторони, предмет та підстави позову у справах №910/18526/21 та №910/12803/18.
Щодо сторін
15. У касаційній скарзі Фонд зазначає, що звертається до суду в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку, а не Банку; на момент пред`явлення позову у справі №910/18526/21 Банк було припинено і Фонд не міг діяти від імені цього Банку.
16. Скаржник наголошує, що положення ст.53 ГПК та абз.15 ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" дозволяють Фонду після завершення ліквідаційної процедури звертатись із позовом не від імені та в інтересах неплатоспроможного банку, а в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.
17. Фонд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції з приводу однакового суб`єктного складу суперечать обставинам справ №910/18526/21 та №910/12803/18 (посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 та Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18).
18. Верховний Суд вважає ці доводи Фонду обґрунтованими з огляду на таке.
19. Дійсно, склад відповідачів у справах №910/18526/21 та №910/12803/18 є однаковим: 25 фізичних осіб, які є колишніми членами кредитного комітету, наглядової ради та правління Банку.
20. Проте, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що в обох справах позивачем був Фонд.
21. Фонд, звертаючись з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", діє від імені та в інтересах неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність". Відтак позивачем у справі №910/12803/18 був Банк (про що вказано у п.1.1 постанови).
22. У разі припинення банку Фонд звертається з позовом від власного імені, але в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку (ч.6 ст.53 ГПК). Тобто позивачем у справі №910/18526/21 є Фонд, а не Банк.
23. У ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи.
24. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, на яку посилається скаржник, неодноразово вказувала, що розглядає позов як такий, що був, поданий Фондом як ліквідатором банку від імені банку про відшкодування шкоди, завданої банку, відповідно до положень ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (пункти 7.61, 7.62, 7.78-7.92). Аналогічні висновки містяться в пунктах 117, 118 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18.
25. Суд апеляційної інстанції вказав, що звертаючись з позовом в інтересах кредиторів, Фонд не визначив їх коло.
26. Дійсно, відповідно до ч.5 ст.53 ГПК у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
27. Однак Верховний Суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції. Закон №1588-ІХ, яким доповнено ст.53 ГПК і внесено зміни до абз.15 ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та надано право Фонду після припинення неплатоспроможного банку пред`являти позови в інтересах кредиторів неплатоспроможного банку, передбачає звернення Фонду з позовом в інтересах кредиторів від власного імені. Тобто позивачем виступає саме Фонд і просить стягнути суму збитків на користь Фонду. Після стягнення відповідно до вимог закону такі суми розподіляються між колишніми кредиторами Банку в порядку визначеному Фондом.
28. З огляду на це, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що суб`єктний склад сторін у справах №910/18526/21 та №910/12803/18 є аналогічним.
Щодо предмета та підстав позову
29. Суд апеляційної інстанції зазначив, що предметом позову у вказаних справах є солідарне стягнення шкоди (збитків) у розмірі 2 679 888 731,86 грн у порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ч.5 ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність", що свідчить про аналогічність предмету позовів. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що аналогічними є і підстави поданих позовів.
30. В касаційній скарзі Фонд вказує, що погоджується із тим, що предметом позову у справі №910/18526/21 і позову в межах справи №910/12803/18 є вимога про відшкодування шкоди, яка була заявлена в порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Стверджує, що в межах справи №910/12803/18 було додатково встановлено факт доведення Банку до неплатоспроможності з вини відповідачів, що, в свою чергу, стало підставою для звернення з позовом у справі №910/18526/21.
31. Скаржник звертає увагу на різні підстави позову по справах, зазначаючи, що:
- в межах справи №910/12803/18 підставою позову стало заподіяння відповідачами шкоди Банку шляхом ухвалення недобросовісних управлінських рішень; спірні правовідносини регулюються ч.6 ст.58 Закону "Про банки та банківську діяльність", ч.2 ст.63 Закону "Про акціонерні товариства" та ч.4 ст.92 ЦК;
- в справі №910/18526/21 підставою позову стало встановлене судом у справі №910/12803/18 доведення Банку до неплатоспроможності, чим заподіяно шкоду не Банку, а його кредиторам; спірні правовідносини регулюються ч.5 ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність".
32. Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що у справах №910/18526/21 та №910/12803/18 Фондом заявлені аналогічні позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів шкоди (збитків) у розмірі 2 679 888 731,86 грн, проте вважає, що підстави позовів є відмінними з огляду на таке.
33. Згідно з п.5 ч.3 ст.162 ГПК у позовній заяві має міститися виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
34. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
35. Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
36. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Подібні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та постановах Верховного Суду від 03.08.2020 у справі №911/2139/19 і від 08.04.2021 у справі №761/41071/19, від 28.04.2021 у справі №908/522/20.
37. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для ухвалення рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17). Тому норми, на які посилається позивач у справі, не є визначальними, натомість вагоме значення мають саме підстави, якими обґрунтовуються відповідні позовні вимоги, дослідивши які суд самостійно визначає, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
38. При зверненні з позовом у справі №910/12803/18, рішення у якій набрало законної сили, Фонд зазначав, що під час здійснення процедури ліквідації Банку встановлено недостатність майна такого Банку для покриття вимог кредиторів на суму 2 679 888 731,86 грн, в зв`язку з чим Фондом заявлено вимогу про стягнення з визначених відповідачів як пов`язаних з Банком осіб збитків у вказаному розмірі, що були завдані внаслідок їх неправомірних дій відповідно до ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Вказував, що проведення керівниками Банку ризикової діяльності щодо кредитування акціонерів та групи пов`язаних з ними компаній на значні суми та без належного забезпечення, здійснення пролонгації кредитних договорів, укладених з позичальниками, без встановлення графіка погашення заборгованості, призвело до відсутності у Банку коштів для виконання своїх зобов`язань перед вкладниками і кредиторами.
39. Натомість позовні вимоги у справі №910/18526/21 Фонд обґрунтовує тим, що підставою позову є доведення відповідачами Банку до неплатоспроможності, чим заподіяно шкоду кредиторам цього Банку, спірні правовідносини регулюються ч.5 ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність".
40. У справі №910/18526/21 Фонд порушив питання про існування відповідальності колишніх членів кредитного комітету, наглядової ради та правління Банку перед кредиторами цього Банку за доведення банку до неплатоспроможності, тобто про їх субсидіарну відповідальність. Умовами настання такої відповідальності є (1) завершення ліквідаційної процедури, (2) залишення кредиторських вимог без задоволення і (3) припинення Банку як юридичної особи.
41. Натомість при зверненні Фонду від імені Банку з позовом про стягнення збитків такі умови відсутні, відповідальність є прямою, а не субсидіарною - залишення кредиторських вимог без задоволення, такий позов може бути поданий на стадії як тимчасової адміністрації, так і ліквідації банку, але до його припинення, а сума збитків може бути вищою або нижчою за суму недостатності майна для задоволення вимог кредиторів.
42. У справі №910/12803/18 Верховний Суд прямо вказав на те, що предметом позову є стягнення шкоди, заподіяної АТ "Банк "Таврика" його керівниками (п.5.3. постанови від 07.10.2021). У п.5.7. постанови Верховного Суду від 07.10.2021 у справі №910/12803/18 зазначено:
- відповідно до ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент вчинення відповідачами дій) Фонд мав право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та / або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку; у разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.
- ця ж норма (у редакції, чинній на момент подання позову) передбачала, що Фонд або уповноважена особа Фонду у разі, якщо оціночна вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої Фондом, є меншою за вимоги кредиторів, які включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку з її вини шкоди, та пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку; у разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом, Фонд звертається з такими вимогами до суду.
43. У ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент подання позову) передбачено два види позовів до пов`язаних з банком осіб:
- Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану банку, зазначених у частинах п`ятій та десятій цієї статті, з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності вимог кредиторів, зазначених у пунктах 1-8 цієї частини, крім вимог за субординованим боргом та вимог кредиторів, які є пов`язаними з банком особами
- Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи.
44. Отже, суди попередніх інстанцій не надали оцінку відмінностям у підставах позову у справах №910/18526/21 та №910/12803/18.
45. Процедура ліквідації Банку розпочалась 21.03.2013 відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 20.03.2013 №17. Банк було припинено як юридичну особу 28.11.2018. Відтак виникає питання щодо дії норм Закону "Про банки і банківську діяльність", Закону "Про систему гарантування вкладів юридичних осіб" у часі.
46. До норм матеріального права належать норми, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності. Тоді як до процесуальних, процедурних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.
47. Порядок дій Фонду, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів Банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування збитків до пов`язаних з Банком осіб, а у випадку їх невиконання - до суду, є процесуальною, процедурною нормою.
48. Відповідно, до правовідносин, у яких бере участь Фонд як ліквідатор неплатоспроможного Банку (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з Банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з Банком осіб, звернення з позовом до суду), мають застосовуватись редакції ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.
49. Водночас норми ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність" щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (ст.58 Конституції України), вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзацами 2, 4 п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп/1997).
50. Отже, при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватись тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення такими особами відповідних дій.
51. Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі №910/12930/18.
52. Таким чином, Фонд правомірно керувався положеннями Закону №1588-ІХ, яким доповнено ст.53 ГПК, внесено зміни до абз.15 ч.1 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та надано право Фонду після припинення неплатоспроможного банку пред`являти позови в інтересах кредиторів неплатоспроможного банку.
Щодо принципу остаточності судового рішення (res judicata) та правової визначеності
53. Представник відповідачів №№1,2,3,4,5,7,8,9,13,14,15,16,18,19,20,22,23,24,25 стверджує, що оскільки у справах №910/18526/21 та №910/12803/18 позивачем є Фонд; склад відповідачів є однаковим; предмет та ціна позову є однаковими, а саме: відшкодування шкоди (збитків) у сумі 2 679 888 731,86 грн; підстави позовних вимог є однаковими, а саме: ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ч.5 ст.58 Закону "Про банки і банківську діяльність", то подання Фондом позовної заяви у справі №910/18526/21 порушує принцип остаточності судового рішення (res judicata), є зловживанням своїми процесуальними правами (подання нового штучного позову нібито від іншої особи).
54. Фонд пояснює, що звернення з таким позовом дозволяє забезпечити належний захист кредиторів Банку, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідаційної процедури і виведення банку з ринку. Звертає увагу на те, що після припинення Банку вимоги його кредиторів, які не були задоволені, стають збитками колишніх кредиторів (фізичних та юридичних осіб).
55. Отже, такий позов є окремим та самостійним способом захисту прав кредиторів, передбаченим чинним законодавством, на відміну від позову про стягнення збитків, завданих Банку.
56. У ч.10 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що кошти, одержані в результаті зазначених у цій частині процесів, позовів та проваджень, включаються до ліквідаційної маси банку, а в разі надходження таких коштів після затвердження ліквідаційного балансу спрямовуються на задоволення вимог кредиторів банку, які виникли у зв`язку із завданням їм шкоди (збитків) внаслідок незадоволення їхніх вимог, у черговості та порядку, визначених частинами першою та четвертою цієї статті, після відшкодування витрат Фонду на ведення таких процесів, позовів та проваджень, а також усіх пов`язаних з ними виконавчих процесів.
57. Як зазначалось, чинне законодавство (ст.52 та інші норми ГПК) не містить вимог щодо визначення саме в позовній заяві всіх кредиторів Банку, вимоги яких не задоволені, в інтересах яких Фонд подає позов. Втім, коло цих кредиторів не є невідомим як помилково вказав суд апеляційної інстанції. Це особи, вимоги яких були акцептовані Банком і включені в перелік акцептованих вимог, складений відповідно до вимог ст.49 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", але не були задоволені в результаті проведення ліквідаційної процедури.
58. Отже позов Фонду є спеціальним способом захисту колишніх кредиторів банку, вимоги яких не були задоволені в процедурі ліквідації банку, передбаченим ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Щодо позовів, вказаних у ч.1 ст.52 Закону, передбачена спеціальна позовна давність - Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
59. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
60. Згідно з ч.6 ст.310 ГПК підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
61. Враховуючи викладене, ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, касаційна скарга - задоволенню, справа - передачі до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження.
Судові витрати
62. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (ч.14 ст.129 ГПК).
Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 та Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 у справі №910/18526/21 скасувати.
3. Справу №910/18526/21 передати до Господарського суду міста Києва для вирішення питання щодо відкриття провадження за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 про стягнення збитків.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді С. Бакуліна
Л. Стратієнко