ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/18639/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 у справі

за первісним позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго",

про стягнення 412 299 051, 90 грн,

та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго",

до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго",

про тлумачення змісту правочину.

У судовому засіданні взяв участь представник відповідача - Остапенко С. Л.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У листопаді 2021 року Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпроенерго" (далі - АТ "ДТЕК Дніпроенерго" та/або позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "НЕК "Укренерго" та/або відповідач) про стягнення 218 710 621,55 грн, з яких: 215 405 772,75 грн основного боргу, 1 195 640,25 грн пені, 982 718,01 грн 3 % річних та 1 126 490,54 грн інфляційних втрат.

1.2. 24.01.2022 до місцевого господарського суду надійшла заява АТ "ДТЕК Дніпроенерго" про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої АТ "ДТЕК Дніпроенерго" просило суд стягнути з відповідача на свою користь 412 299 051,90 грн заборгованості, з яких: 408 994 203,10 грн основного боргу, 1 195 640,25 грн пені, 982 718,01 грн 3 % річних та 1 126 490,54 грн інфляційних втрат.

1.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 прийнято до розгляду заяву АТ "ДТЕК Дніпроенерго" про збільшення розміру позовних вимог.

1.4. Позовні вимоги, з урахуванням заяви позивача про збільшення позовних вимог від 24.01.2022, мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про участь у балансуючому ринку від 27.05.2019 № 0421-41013 в частині оплати купленої у позивача балансуючої електричної енергії у період з квітня 2021 року по грудень 2021 року.

1.5. 13.12.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що неповна та несвоєчасна сплата коштів учасниками балансуючого ринку на рахунок відповідача зі спеціальним режимом використання перешкоджає своєчасному та повному розрахунку з позивачем. При цьому ПрАТ "НЕК "Укренерго" зазначало, що оплата здійснюється ним на користь позивача щодня у межах доступної суми коштів на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання. Крім того, відповідач наголошував на відсутності у матеріалах справи доказів на підтвердження дати підписання сторонами актів купівлі-продажу електричної енергії, у зв`язку з чим нарахування пені, інфляційних та 3 % річних є некоректним.

1.6. 16.12.2021 ПрАТ "НЕК "Укренерго" звернулося до місцевого господарського суду з зустрічним позовом до АТ "ДТЕК Дніпроенерго" про тлумачення змісту правочину, відповідно до якого, з урахуванням уточнень, просило суд розтлумачити пункти 4.1 та 4.3 договору про участь у балансуючому ринку від 27.05.2019 № 0421-41013, визначивши строки та порядок здійснення оплат за договором.

1.7. На обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог ПрАТ "НЕК "Укренерго" посилалося на те, що на час укладення правочину підприємство вважало, що сторони однаково розуміють та тлумачать його умови, предмет, порядок та строк їх виконання, натомість, на думку заявника зустрічного позову, пункти 4.1 та 4.3 договору про участь у балансуючому ринку від 27.05.2019 № 0421-41013 суперечать положенням Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку), а тому помилкове тлумачення АТ "ДТЕК Дніпроенерго" умов цього договору має наслідки для ПрАТ "НЕК "Укренерго" у виді збільшення розміру відповідальності через неправильне визначення початку часу прострочення виконання грошового зобов`язання.

1.8. 31.01.2022 від АТ "ДТЕК Дніпроенерго" надійшов відзив на зустрічний позов у якому позивач просив відмовити у його задоволенні з огляду на те, що між сторонами не існувало різночитання умов договору про участь у балансуючому ринку від 27.05.2019 № 0421-41013.

1.9. 14.02.2022 від ПрАТ "НЕК "Укренерго" надійшов відзив на позовну заяву, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову. Також до зазначеного відзиву додано докази часткової оплати заборгованості у сумі 501 325, 01 грн.

1.10. 22.02.2022 від ПрАТ "НЕК "Укренерго" надійшло клопотання про зменшення суми штрафних санкцій, до якого також було додано докази часткового погашення заборгованості, яке у судовому засіданні 22.02.2022 місцевий господарський суд залишив без розгляду на підставі положень статті 118 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/18639/21 (суддя Комарова О. С.) провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 501 325,01 грн закрито; первісний позов задоволено частково; стягнуто з ПрАТ "НЕК "Укренерго" на користь АТ "ДТЕК Дніпроенерго" 408 492 878,09 грн основного боргу, 1 195 466,70 грн пені, 982 718,01 грн 3 % річних, 1 126 490,54 грн інфляційних втрат та 794 499,67 грн судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

2.2. Ухвалюючи судові рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності первісних позовних вимог щодо продажу відповідачеві балансуючої електричної енергії; водночас після звернення до суду з даним позовом відповідачем частково сплачену суму основної заборгованості у розмірі 501 325,01 грн, з огляду на що провадження у справі в цій частині закрито, у зв`язку із відсутністю предмета спору; в іншій частині про стягнення суми основної заборгованості позов задоволено на суму 408 492 878,09 грн; оскільки балансуюча енергія не була оплачена відповідачем у строк, визначений договором, позовні вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат суд визнав обґрунтованими, однак місцевий господарський суд установив, що наданий позивачем розрахунок пені є невірним з огляду на порушення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відтак вимоги про стягнення пені задоволено частково на суму 1 195 466,70 грн; вимоги про стягнення 982 718, 01 грн 3 % річних та 1 126 490, 54 грн інфляційних втрат суд задовольнив повністю; у задоволенні зустрічного позову суд відмовив, з огляду на те, що спірний правочин є типовим договором, його зміст є додатком до Правил ринку, а відтак за рахунок АТ "ДТЕК Дніпроенерго" неможливо задовольнити вимоги зустрічного позову, оскільки АТ "ДТЕК Дніпроенерго" не пропонувало своїх умов договору, що виключає можливість різночитання та неправильного тлумачення умов цього правочину; крім того, при вирішенні справи суд не встановив наявності факту порушення прав ПрАТ "НЕК "Укренерго", яке стало підставою для звернення до суду за його захистом у визначений позивачем спосіб і якими доказами підтверджуються такі обставини, а також, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту фактичним обставинам справи, правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для тлумачення змісту правочину.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 (Мальченко А. О. - головуючий, судді Козир Т. П., Агрикова О. В.) рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/18639/21 залишено без змін.

2.4. Апеляційний господарський суд повністю погодився із висновками місцевого господарського суду. При цьому з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов`язання, а також незазначення відповідачем під час розгляду справи обґрунтованих доводів щодо наявності підстав для зменшення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій, відтак відмовив у задоволенні клопотання, яке було подано відповідачем до суду апеляційної інстанції.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 у справі № 910/18639/21, ПрАТ "НЕК "Укренерго" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить:

- скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 про прийняття до розгляду заяви АТ "ДТЕК Дніпроенерго" про збільшення позовних вимог, зазначену заяву залишити без розгляду;

- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 у справі № 910/18639/21 у частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

3.3. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначає про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, а саме стосовно того, що сплата 3 % річних від простроченої суми, так само як і інфляційні нарахування, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Проте, враховуючи особливий порядок розрахунків на ринку електричної енергії та вимоги статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії", відповідач не може користуватися коштами на рахунку зі спеціальним режимом використання, адже і джерела надходжень на вказаний рахунок, і напрямки сплати коштів з такого рахунку визначено законом. З огляду на зазначене, а також враховуючи неможливість використання відповідачем коштів, належних до сплати позивачу, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є необґрунтованими, а стаття 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), на думку скаржника, не підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

3.4. Скаржник також акцентує увагу на тому, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), в якому (яких) мала місце інфляція: при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в яких індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а за місяць (постанови Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 910/19576/17, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18); якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України, і стягнення інфляційних втрат за такий місяць (постанови Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16); розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг (постанови Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №924/312/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18). Проте, суди попередніх інстанцій погодилися з наданими позивачем розрахунками інфляційних втрат, що не відповідали наведеним висновкам Верховного Суду.

3.5. Крім цього, скаржник звертає увагу на те, що у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути суму боргу за придбану у листопаді-грудні 2021 року балансуючу електричну енергію, однак вказана вимога була відсутня у позовній заяві, а, отже, вона не могла бути розглянута в межах цієї справи. На думку скаржника, всупереч вимогам законодавства та сталій практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, суд першої інстанції незаконно прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог. Користуючись правом, передбаченим у частині 3 статті 255 ГПК України, скаржник заперечив щодо ухвали місцевого господарського суду від 25.01.2022.

3.6. Скаржник також наголошує, що позивач за первісним позовом до заяви про збільшення позовних вимог не додав платіжне доручення про сплату судового збору, заявивши що сума раніше сплаченого судового збору є максимальною, а відтак обов`язку сплачувати такий збір за нові позовні вимоги у нього не виникло. Проте, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою судову практику Верховного Суду з питань доплати судового збору при подачі заяви про збільшення позовних вимог в період після збільшення максимальної суми судового збору (зокрема, подача такої заяви у інший рік, аніж первісна позовна заява), викладену у постанові Верховного Суду від 25.10.2019 у справі № 916/4692/15.

3.7. Заявник касаційної скарги також звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій допустили застосування концепції негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем, чим фактично відступили від правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 85), а також неодноразово викладеної, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (пункт 41).

На думку скаржника позивачем не надано жодного рахунку-фактури на підтвердження своїх позовних вимог, а суди попередніх інстанцій взагалі залишили поза увагою недоведеність позовних вимог належними, допустимими та достовірними доказами, чим однозначно порушено вимоги господарського процесуального законодавства.

Також, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій із застосуванням концепції негативного доказу залишили поза увагою твердження відповідача за первісним позовом та надані докази (належним чином засвідчені копії рахунків-фактур) невідповідності заявленої суми до стягнення, зокрема, за жовтень 2021 року - 77 225 755,59 грн, адже розрахункові документи за жовтень надано відповідачем за первісним позовом, які отримані від позивача, на суму 77 221 709,42 грн. На думку скаржника сума задоволених позовних вимог у рішенні суду з урахуванням закриття провадження у частині не відповідає сумі заявлених позовних вимог на 173,55 грн.

3.8. Скаржник також наголошує на безпідставній відмові судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені, відтак на помилковому не застосуванні судом норм матеріального права, а саме положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

3.9. У відзиві на касаційну скаргу АТ "ДТЕК Дніпроенерго" просить відмовити у її задоволенні. Позивач наголошує, що вимоги касаційної скарги суперечать фактичним діям відповідача, який добровільно сплатив усі стягнути оскаржуваним рішенням кошти.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 27.05.2019 між АТ "ДТЕК Дніпроенерго" (постачальник послуг з балансування та/або ППБ) та ПрАТ "НЕК "Укренерго" (оператор системи передачі та/або ОСП) укладено договір № 0421-41013 про участь у балансуючому ринку, який є типовим, і до якого АТ "ДТЕК Дніпроенерго" приєдналося на підставі письмової заяви, що підтверджується повідомленням про приєднання до договору про участь у балансуючому ринку від 27.05.2019 № 01/18994 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору цей договір є договором приєднання в розумінні статті 634 ЦК України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.

У пункті 1.2 договору визначено, що за ним ППБ зобов`язується надавати балансуючу електричну енергію на завантаження або розвантаження для здійснення ОСП балансування об`єднаної електричної енергетичної системи України. ОСП зобов`язується продавати балансуючу електричну енергію ППБ або купувати балансуючу електричну енергію у ППБ та отримувати оплату за продану ППБ балансуючу електричну енергію або сплачувати кошти за куплену балансуючу електричну енергію у ППБ відповідно до умов цього договору та Правил ринку.

За змістом пункту 1.3 договору надання ППБ ОСП заяви-приєднання в цілому до цього договору, що є додатком 1 до цього договору, є погодженням пропозиції на приєднання до цього договору, а також зобов`язанням щодо виконання Правил ринку. Заява-приєднання надається з відкладальною обставиною, якою є реєстрація ППБ ОСП.

Відповідно до пункту 2.2 договору розрахунок ціни купівлі-продажу електричної енергії визначається у відповідності до Правил ринку.

Згідно з пунктом 4.1 договору виставлення рахунків та здійснення платежів здійснюється відповідно до процедур та графіків, визначених у Правилах ринку.

За підсумками місяця ППБ складає та направляє ОСП у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП) два примірники підписаного зі своєї сторони акта приймання-передачі наданих послуг балансування, який ОСП розглядає та у разі відсутності зауважень підписує протягом трьох робочих днів з моменту його отримання від ОСП або направляє мотивовану відмову від його підписання із зазначенням недоліків, що мають бути усунені (пункт 4.2 договору).

У пункті 4.3 договору визначено, що ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 7 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку непідписання та/або ненаправлення акта, та/або мотивованих зауважень до нього у п`ятиденний строк) за умови реєстрації ППБ податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України шляхом перерахування на поточний рахунок ППБ грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих послуг з балансування.

Цей договір набирає чинності з моменту акцептування ОСП заяви-приєднання ПДП, про що ОСП повідомляє ПДП, і є чинним до 31 грудня поточного року включно, у якому була надана заява-приєднання. Якщо жодна із сторін не звернулася до іншої сторони не менше ніж за місяць до закінчення терміну дії цього договору з ініціативою щодо його розірвання, цей договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах (пункти 9.1, 9.2 договору).

На виконання умов укладеного сторонами договору, позивач (ППБ) поставив, а відповідач (ОСП) отримав балансуючу електричну енергію у період з квітня 2021 року - грудень 2021 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів купівлі-продажу балансуючої електричної енергії: від 30.04.2021 № БР/21/04-0421 на суму 6 526 421,86 грн, від 31.05.2021 № БР/21/05-0421 на суму 15 522 581,42 грн, від 30.06.2021 № БР/21/06-0421 на суму 28 374 859,61 грн, від 31.07.2021 № БР/21/07-0421 на суму 36 739 471,88 грн, від 31.08.2021 № БР/21/08-0421 на суму 30 000 815,24 грн, від 30.09.2021 № БР/21/09-0421 на суму 47 381 414,54 грн, від 31.10.2021 № БР/21/10-0421 88 719 866,14 грн, від 30.11.2021 № БР/21/11-0421 на суму 58 266 664,43 грн, від 31.12.2021 № БР/21/12-0421 на суму 135 321 765,92 грн.

Відповідно до протоколу розбіжностей від 31.07.2021 № БР/21/07пр-0421 до акта купівлі-продажу балансуючої електричної енергії від 31.07.2021 № БР/21/07-0421 позивач підтвердив фактичність здійснення операцій з купівлі балансуючої електричної енергії за період з 01.07.2021 по 31.07.2021 на суму 33 210 804,81 грн.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, АТ "ДТЕК Дніпроенерго" стверджує, що у період з квітня по грудень 2021 року позивач належним чином виконував свої зобов`язання за договором, на підтвердження чого надано суду копії підписаних сторонами актів купівлі-продажу балансуючої електричної енергії. Водночас відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконував, здійснював оплату за продану балансуючу електричну енергію частково та з порушенням строків, у зв`язку з чим за ним обліковується заборгованість у сумі 408 994 203,10 грн. Крім того, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, позивач нарахував на суму боргу 1 195 640, 25 грн пені, 982 718,01 грн 3 % річних та 1 126 490, 54 грн інфляційних втрат.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, то колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Звідси з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення таких складових елементів (критеріїв), як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

Проаналізувавши правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, шляхом співставлення їх суб`єктів, об`єктів та юридичного змісту, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини у справах не є подібними, тому підстави для врахування при розгляді цієї справи правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведених скаржником у тексті касаційної скарги, відсутні.

5.4. Так щодо посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, від 24.09.2019 у справі №910/5320/17, від 31.01.2018 у справі № 915/14/17, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, Суд зазначає таке.

За змістом касаційної скарги, доводи скаржника в цій частині ґрунтуються на правовій позиції щодо неможливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України у зв`язку зі специфікою правового регулювання розрахунків на балансуючому ринку електричної енергії.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки суди попередніх інстанцій встановили прострочення відповідачем оплати рахунків балансуючої електричної енергії, частина 2 статті 625 ЦК України підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли в цій справі.

Правовідносини в усіх наведених скаржником справах очевидно не є подібними зі справою, що розглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер (зміст) спірних правовідносин.

У даній справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норми права, а у зв`язку з наявністю різних обставин у таких справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами в кожному конкретному випадку. У жодній із наведених відповідачем справ судом касаційної інстанції не вирішувалось питання, пов`язане із розрахунками за балансуючу електричну енергію, зокрема:

- у справі № 910/19094/17 розглядався спір про стягнення "інфляційних втрат", 3 % річних та пені, нарахованих на суму боргу, яка стягнута судовим рішенням та утворилася у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення;

- у справі № 910/11249/17 розглядався спір про солідарне стягнення з відповідачів боргу (курсової різниці), "інфляційних втрат" та 3 % річних, які нараховані на заборгованість за порушення умов договору поставки та договору про надання гарантії та стягнуті судовим рішенням;

- у справі № 910/15714/18 розглядався спір про стягнення "інфляційних втрат" та 3 % річних, нарахованих у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання за договором про відступлення права вимоги;

- у справі № 914/1001/19 розглядалися позовні вимоги про стягнення пені, 3 % річних та "інфляційних втрат" через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань у частині своєчасної оплати наданих послуг за договором на сервісне обслуговування;

- у справі № 910/5320/17 розглядалися позовні вимоги про зобов`язання вчинити дії - скасувати нараховані за січень і лютий 2017 року обсяги природного газу, у тому числі втрати та витрати загальною кількістю 10 461,411 тис. м3, що не визнані позивачем, у зв`язку з тим, що донарахування обсягів спожитого та розподіленого природного газу здійснено відповідачем з порушенням положень Кодексу газорозподільних систем;

- у справі № 915/14/17 розглядалися позовні вимоги про стягнення 76 800,00 грн неустойки та 8 979,81 грн 3 % річних, через невиконання відповідачем умов договору оренди майна щодо повернення позивачу об`єкта оренди;

- у справі № 127/15672/16-ц розглядалися позовні вимоги про стягнення 3 % річних та "інфляційних втрат", нарахованих на суму боргу, яка стягнута судовим рішенням за порушення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором.

У жодній з наведених скаржником судових справах: не досліджувалася специфіка правового регулювання розрахунків на балансуючому ринку електричної енергії; не розглядалося питання використання коштів на рахунку із спеціальним режимом використання; не було з таких підстав відмовлено у стягненні 3 % річних та інфляційних втрат; не встановлювалися фактичні обставини, пов`язані з використанням відповідачами несплачених вчасно коштів, тощо.

З огляду на викладене доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, від 24.09.2019 у справі №910/5320/17, від 31.01.2018 у справі № 915/14/17, від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, не знайшли свого підтвердження.

5.5. Посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 910/19576/17, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18 та від 30.01.2019 № 922/175/18 про те, що у разі якщо прострочення виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то у такому випадку виключається застосування відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України, а тому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, також відхиляються колегією суддів, оскільки відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. Позиція, викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, є більш пізньою у часі у порівнянні з тими правовими позиціями, якими обґрунтовано доводи касаційної скарги, наведені у пункті 6.3 цієї постанови, а, отже, саме цю правову позицію суд касаційної інстанції враховує та зазначає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, згідно з якою сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, аргументи скаржника щодо необхідності врахування висновків, викладених у вищеперелічених постановах суду касаційної інстанції, при вирішенні спору у цій справі не знайшли підтвердження. Інший результат вирішення спору у справі, що переглядається, та у справах, на які послався скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження, зумовлений тим, що суди у кожній з цих справ встановили різні фактичні обставини, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору.

До того ж 21.12.2021 Верховний Суд прийняв постанову у справі № 910/15364/20, в якій правовідносини є подібними зі справою, що переглядається. У цій же постанові від 21.12.2021 у справі № 910/15364/20 суд касаційної інстанції, перевіривши посилання скаржника на ці ж самі постанови Верховного Суду, на які він послався у справі, що переглядається, аналогічно висловив свою позицію про те, що справи не є подібними.

01.06.2022 Верховний Суд прийняв постанову у справі № 910/11109/21, в якій правовідносини є подібними зі справою, що переглядається. У цій же постанові від 01.06.2022 у справі № 910/11109/21 суд касаційної інстанції, перевіривши посилання скаржника на ці ж самі постанови Верховного Суду, на які він послався у справі, що переглядається, аналогічно висловив свою позицію про те, що справи не є подібними.

5.6. У касаційній скарзі скаржник посилався на те, що всупереч вимогам законодавства та сталій практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, суд першої інстанції незаконно прийняв до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог, оскільки у цій заяві позивач просив стягнути суму боргу за придбану у листопаді-грудні 2021 року балансуючу електричну енергію, однак вказана вимога була відсутня у позовній заяві, а, отже вона не могла бути розглянута в межах цієї справи № 910/18639/21.

Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, звертаючись з позовною заявою в цій справі № 910/18639/21, позивач просив стягнути суму боргу за балансуючи електричну енергію, придбану ПАТ "НЕК "Укренерго" у квітні-жовтні 2021 року, у сумі 218 710 621,55 грн, з яких: 215 405 772,75 грн основної заборгованості; 1 195 640,25 пеня; 982 718,01 грн - 3 % річних; 1 126 490,54 - інфляційних втрат.

У заяві про збільшення розміру позовних вимог, поданій до закінчення підготовчого засідання у справі, позивач просив стягнути суму боргу за придбану у квітні-грудні 2021 року балансуючу електричну енергію у сумі 412 299 051,90 грн заборгованості, з яких: 408 994 203, 10 грн основного боргу, 1 195 640, 25 грн пені, 982 718, 01 грн 3 % річних та 1 126 490, 54 грн інфляційних втрат.

Ухвалою місцевого господарського суду від 25.01.2022 прийнято заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Тобто дане збільшення жодним чином не пов`язане зі зміною предмета чи підстав позову в первісній редакції та не є додатковою позовною вимогою, отже, збільшення розміру позовних вимог є лише зміною (збільшенням) матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, що не суперечить чинному процесуальному законодавству.

Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, є безпідставними, оскільки:

- у справі № 922/404/19 первісні позовні вимоги про розірвання договору відступлення права вимоги були доповнені заявою про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд: здійснити тлумачення змісту договору дарування акцій та визнати право власності на 1315 акцій придбаних за договором дарування акцій. Отже, як зазначено у постанові Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, позовні вимоги у збільшеній частині жодним чином не пов`язані ні з предметом, ані з підставами позову в первісній редакції. При цьому заява позивача про збільшення позовних вимог є фактично поданням окремого позову з іншим предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви в якості збільшення розміру заявлених позовних вимог;

- у справі № 923/1061/18 позов було подано про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди на той же строк і на тих же умовах. У заяві про збільшення позовних вимог позивач просив суд: залучити до участі у справі певних співвідповідачів; скасувати реєстраційні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо певного об`єкта нерухомого майна; скасувати реєстраційні записи в Державному земельному кадастрі про певну земельну ділянку; поновити в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки. У постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що заява позивача про збільшення позовних вимог є фактично поданням окремого позову, оскільки позивач звернувся з іншими предметом та підставою позову до відповідачів, які не є відповідачами за позовом у первісній редакції;

- у справі № 925/185/19 позов було подано про визнання недійсним договору на розподіл природного газу. У заяві про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути 207 576 505,24 грн за договором на розподіл природного газу. Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у цій справі погодився з висновками судів попередніх інстанцій про повернення заяви про збільшення розміру позовних вимог та вказав, що доповнення немайнового позову майновою вимогою про стягнення коштів є не збільшенням позовних вимог, а пред`явленням нового позову з іншими предметом та підставами позову;

- у справі № 925/186/19 позов було подано про визнання недійсним типового договору розподілу природного газу. У заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 420 197 563,94 грн за типовим договором розподілу природного газу. У постанові від 23.01.2020 Верховний Суд підтримав висновки судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність повернення заяви про збільшення позовних вимог заявникові, оскільки доповнення немайнового позову (про визнання договору недійсним) майновою вимогою про стягнення коштів є не збільшенням позовних вимог, а пред`явленням нового позову з іншими предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви як збільшення розміру заявлених позовних вимог.

Отже, правовідносини у цій справі, та у справах, на які посилається скаржник в обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень не є подібними, оскільки у цих справах є різними встановлені судами фактичні обставини справи, що сформували зміст спірних правовідносин. Таким чином, підстави для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 у справі № 910/18639/21 про прийняття до розгляду заяви АТ "ДТЕК Дніпроенерго" про збільшення позовних вимог та залишення такої заяви, відсутні.

5.7. Стосовно доводів скаржника про збільшення позовних вимог без оплати судового збору, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти, розміри ставок судового збору, порядок сплати та звільнення від сплати судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до частини 1 статті 1 Законом України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством (частина 1 статті 3 Законом України "Про судовий збір").

Відповідно до положень статей 162 та 163 ГПК України у позовній заяві має зазначатися ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або оспорюються.

Ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, яка оспорюється за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безакцептному (безспірному) порядку.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред`явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.

Відповідно до положень частини 3 статті 163 ГПК України у разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд із відповідною заявою.

У постанові Верховного Суду від 25.10.2019 у справі № 916/4692/15 зазначено, що виходячи із аналізу положень статей 1, 3, 6 Закону України "Про судовий збір" та статті 163 ГПК України подання додаткових заяв, у яких збільшується розмір позовних вимог недоплачена сума судового збору підлягає сплаті.

Відповідно до положень статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складала 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, положеннями Закону України "Про судовий збір" визначено граничний розмір сум судового збору, що підлягає сплаті у мінімальному та максимальному значенні при зверненні до суду з відповідними заявами.

Так, звертаючись до суду першої інстанції з позовом у цій справі позивачем у 2021 році, з урахуванням предмету та ціни позову про стягнення 218 710 621, 55 грн, було сплачено судовий збір у сумі 794 500,00 грн (350 х 2 270,00 грн розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2021 рік), тобто у максимальному розмірі станом на 2021 рік, що підтверджується платіжним доручення від 11.11.2021 № 2283324 доданим до позовної заяви.

Звертаючись у січні 2022 року з заявою про збільшення розміру позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача 412 299 051, 90 грн, тобто позивач змінив ціну позову, і така зміна у відповідний період підпадала під дію вже нової редакції Закону України "Про судовий збір", яким передбачено інший максимальний розмір судового збору.

Відповідно до положень статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції чинній на 01.01.2022) ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складала 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 встановлено у розмірі 2 481,00 грн.

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку, що, звертаючись до суду із заявою про збільшення позовних вимог у 2022 році та заявляючи до стягнення нові суми за нові періоди, з урахуванням предмета та нової ціни позову, позивачу необхідно було сплатити судовий збір у максимальному розмірі станом на 2022 рік, який складав 868 350 грн (350 х 2 481,00 грн розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2022 рік), за вирахуванням суми попередньо сплаченого судового збору у сумі 794 500,00 грн, тобто позивач, звертаючись з відповідною заявою до суду, зобов`язаний був надати докази доплати судового збору у сумі 73 850,00 грн. Проте, як убачається з матеріалів справи такі докази доплати позивачем до заяви про збільшення позовних вимог додано не було.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується із доводами скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.10.2019 у справі № 916/4692/15. Водночас, суд касаційної інстанції вважає, що відповідні доводи не можуть слугувати підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки такі порушення норм процесуального права (не подання позивачем до заяви про збільшення позовних вимог доказів сплати (доплати) судового збору у сумі 73 850,00 грн), не є тими підставами, з якими норми ГПК України пов`язують обов`язкове скасування рішень судів попередніх інстанцій, та не можуть свідчити про те, що вони (порушення) призвели до ухвалення незаконного рішення по суті спору. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Подібні за змістом правові висновки стосовно того, що недоплата судового збору за подання позовної заяви не є безумовною підставою для скасування судових рішень, викладено у постановах Верховного Суду від 05.08.2021 у справі № 911/1070/20, від 13.10.2021 у справі № 664/3076/19.

При цьому, відповідно до положень статті 244 ГПК України суди попередніх інстанцій не позбавлені права з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

5.8. У касаційній скарзі скаржник також посилався на те, що суди попередніх інстанцій допустили застосування концепції негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем, чим фактично відступили від правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 85), а також неодноразово викладеної, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (пункт 41).

Верховний Суд звертає увагу на те, що у справі № 910/18036/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") про зобов`язання відповідача звільнити з під арешту та закрити рахунки, визнання договору припиненим, позовні вимоги обґрунтовані тим, що в межах зведеного виконавчого провадження з примусового виконання наказів Господарського суду Запорізької області від 23.09.2014 № 908/2716/13 та від 07.02.2014 № 908/2718/13 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест", в подальшому державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 45897906, яка входила до зведеного виконавчого провадження № 48466787, якою постановлено звільнити з-під арешту кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест", що містяться на рахунках у ПАТ КБ "Приватбанк", проте відповідачем на час подання позову арешт з рахунків не знято, чим порушено вимоги Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог та заперечень на них, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рахунки позивача закриті відповідачем 23.10.2017 та прийнявши до уваги пункти 6.4. та 6.5. договору, дійшли висновку про те, що договір № zф1i8c банківського рахунку від 05.06.2008 укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газ інвест" є припиненим. При цьому Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, звертаючись до категорії стандарту доказування відзначив, що принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

У справі № 917/1307/18 спір стосується різного тлумачення сторонами спору дати укладення договору поставки сої, з яким безпосередньо пов`язаний момент виникнення зобов`язання щодо поставки товару. У даній справі Верховним Судом розтлумачено сутність принципу змагальності та неможливість застосування сторонами концепції "негативного доказу" для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, на яку також посилається скаржник в своїй касаційній скарзі, зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що правовідносини у справах № 910/18036/17, № 129/1033/13-ц та № 917/1307/18 та у даній справі № 910/18639/21 не є подібними ні за предметом позову, ні за підставами позову, ні за змістом позовних вимог, ні за встановленими судом фактичними обставинами, ні за матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин, а застосований принцип змагальності до відповідних правовідносин, пов`язується саме із встановленими судами фактичними обставинами та оцінкою доказів.

В цілому доводи скаржника, викладені у пункті 3.7 цієї постанови зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржником не підтверджена, а тому не може бути причиною для скасування оскаржуваного рішення та постанови.

5.9. Колегія суддів також вважає безпідставними доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України з огляду на відмову у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Крім того, Верховний Суд також зауважує, що застосоване у частині 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Аналогічні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

У справі № 910/18639/21, що розглядається, суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені, оцінивши надані сторонами докази та обставини цієї конкретної справи у їх сукупності, зазначив про відсутність у матеріалах справи доказів явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов`язання, а також незазначення відповідачем під час розгляду справи обґрунтованих доводів щодо наявності підстав для зменшення пені, 3 % річних та інфляційних втрат. Відтак, підстави для визнання таких висновків суду апеляційної інстанції неправомірним, у суду касаційної інстанції відсутні.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому вимоги касаційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувані рішення та постанову слід залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду встановлено ставку судового збору, що становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

7.2. Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України "Про судовий збір" якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

7.3. Частиною 1 статті 9 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

7.4. ПрАТ "НЕК "Укренерго" звернулося із касаційною скаргою на рішення та постанову, в якій скаржник просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 у справі № 910/18639/21 у частині задоволення позовних вимог (стягнення 408 492 878, 09 грн) та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

До касаційної скарги ПрАТ "НЕК "Укренерго" були подані докази сплати судового збору у сумі 1 5 86 000,00 грн, а належна сума судового збору за касаційний перегляд судового рішення суду апеляційної інстанції в цьому разі складає 1 736 700,00 грн (350 х 2 481,00 грн розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2022 рік х 200 %).

Таким чином, у ході касаційного розгляду справи було встановлено, що ПрАТ "НЕК "Укренерго" при поданні касаційної скарги недоплачено судовий збір у сумі 147 700,00 грн.

7.5. З урахуванням викладеного, а також ураховуючи відмову у задоволенні касаційної скарги ПрАТ "НЕК "Укренерго" витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника, з ПрАТ "НЕК "Укренерго" до Державного бюджету України підлягає стягненню сума недоплаченого судового збору у розмірі 147 700, 00 грн за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 у справі № 910/18639/21 залишити без змін.

3. Стягнути Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25; ідентифікаційний код 00100227) на користь Державного бюджету України 147 700,00 грн (сто сорок тисяч сімсот гривень 00 копійок) недоплаченої суми судового збору за подання касаційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ