ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/18677/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т.М.
розглянув у письмовому провадженні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2024,
про відмову у прийнятті позовної заяви (у відкритті провадження у справі) та повернення позовної заяви позивачу
за позовом ОСОБА_1
до Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій"
про визнання протиправним і скасування рішення.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (далі - УКРНОІВІ, відповідач) про визнання протиправним і скасування рішення УКРНОІВІ про визнання нечинним повідомлення про встановлення дати подання заявки на винахід (корисну модель) від 20.09.2023 № 15897/ЗА/23, оформлене повідомленням за заявкою на винахід (корисну модель) від 05.10.2023 № 16561/ЗА/23.
2. Стислий виклад оскаржуваного судового рішення апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.12.2023 (суддя Щербаков С. О.) відмовив ОСОБА_1 у прийнятті позовної заяви на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Позовну заяву з додатками повернув заявнику.
2.2. Постановою від 12.02.2024 Північний апеляційний господарський суд (колегія суддів: Поляков Б. М., Остапенко О. М., Отрюх Б. В.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі № 910/18677/23 - без змін.
2.3. Ухвалу та постанову мотивовано тим, що позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Зокрема, суди виходили із того, що оскільки позивач є фізичною особою, то спір підлягає вирішенню у місцевому районному суді.
2.4. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, що приписами ГПК України не передбачено постановлення ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви. Колегія суддів апеляційного господарського суду в цій частині зазначила, що оскільки суд першої інстанції керувався приписами пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України, то помилкове зазначення судом в резолютивній частині ухвали "відмовити у прийнятті позовної заяви" замість "відмовити у відкритті провадження у справі" ніяким чином не вплине на права позивача.
2.5. За висновком суду апеляційної інстанції, оскільки заявлені у цій справі позовні вимоги не підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, помилкове зазначення місцевим судом про відмову у прийнятті позовної заяви не може розцінюватись як порушення норм процесуального права або неправильним застосуванням норм матеріального права
3. Стислий виклад вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі ОСОБА_1 (скаржник), з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2023, залишену без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2024, про відмову у прийнятті позовної заяви (про відмову у відкритті провадження в справі № 910/18677/23) та про повернення позовної заяви позивачу; справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі порушено норми процесуального права, а саме положення статей 4 20 ГПК України та підпункту 16 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
4.1.2. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини другої статті 4, пунктів 1, 2 частини другої статті 20 та підпункту 16 пункту 1 розділу XI "Перехідних положень" ГПК України за відсутності висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах - "щодо питання юрисдикції справ щодо прав інтелектуальної власності за позовами фізичних осіб, які не є підприємцями, до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності".
4.1.3. За твердженням позивача, позов поданий з метою захисту права позивача на державну реєстрацію його винаходу в установленому законом порядку і скасування створеного в ході розгляду заявки позивача на винахід юридично хибного прецеденту щодо державної реєстрації винаходів і корисних моделей.
4.1.4. На переконання скаржника, законодавець у ГПК України взагалі не оперує поняттям "суб`єкт підприємницької діяльності", а тому, відмова суду у відкритті провадження у справі з підстав, що позивач звернувся до суду не як суб`єкт підприємницької діяльності, а як фізична особа, є незаконною.
4.1.5. Скаржник вважає, що у спірному випадку має місце порушення судами попередніх інстанцій вимог частини першої статті 4 ГПК України, а також вимог підпункту "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
4.1.6. Суди не надали належної оцінки доводам позивача на обґрунтування підстав щодо визначення підсудності вирішення цього спору. Скаржник стверджує, що відмова у відкритті провадження у цій справі є фактично позбавленням позивача права на розгляд його справи у господарському суді.
4.1.7. Відмовляючи у відкритті провадження у господарській справі № 910/18677/23 суд першої інстанції проігнорував висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 29.05.2019 у справі № 826/15263/18.
4.1.8. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції про відмову позивачу у прийнятті позовної заяви в господарській справі підлягає безумовному скасуванню, оскільки чинним ГПК України не передбачено постановлення такого виду ухвали - про відмову у прийнятті позовної заяви.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу позивача УКРНОІВІ заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість і просить Суд відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції встановлено таке:
- з позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що ОСОБА_1 не звертається до суду, як суб`єкт підприємницької діяльності, а звертається саме як фізична особа;
- спір між сторонами виник не з корпоративних відносин, а позивач не є кредитором в процесі ліквідації чи на стадії банкрутства підприємства;
- позов ОСОБА_1 до УКРНОІВІ про визнання протиправним і скасування рішення, не підлягає розгляду в господарських судах України, оскільки даний спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства та віднесений до юрисдикції місцевих загальних судів.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Джерела права та акти їх правозастосування. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Предметом судового розгляду є означена позивачем (фізичною особою), вимога про визнання протиправним і скасування рішення УКРНОІВІ про визнання нечинним повідомлення про встановлення дати подання заявки на винахід (корисну модель).
7.2. Предметом касаційного розгляду є питання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права (положень статей 4, 20, підпункту 16 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" та пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України).
7.3. Верховний Суд під час оцінки доводів скаржника виходить з таких міркувань.
7.4. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
7.5. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
7.6. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
7.7. Позивач у справі наполягав, що своїми діями відповідач допустив порушення його прав інтелектуальної власності.
7.8. Згідно з приписами статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
7.9. В силу приписів частини першої статті 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.
7.10. Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).
7.11. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
7.12. Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
7.13. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України.
7.14. Частина перша цієї статті визначає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, перелік яких наведений у частині першій цієї статті.
7.15. Винятки, коли спори у яких стороною є фізична особа, що не є підприємцем, які не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (зокрема, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
7.16. Оскільки між позивачем та відповідачем виник спір, пов`язаний із захистом прав інтелектуальної власності, то відповідно в силу положень частини другої статті 20 ГПК України спір відноситься до компетенції Вищого суду з питань інтелектуальної власності.
7.17. Зокрема, частина друга статті 20 ГПК України передбачає, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема: справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування; справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, або які порушують такі права чи пов`язані з ними законні інтереси.
7.18. Згідно із частиною першою розділу Х Перехідних положень ГПК України частина четверта статті 3, частини перша та друга статті 20 (в частині визначення юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності), частина третя статті 24, частина третя статті 25, частина дев`ята статті 31, частина друга статті 33, частина третя статті 253, частина перша статті 320 цього Кодексу (в частині права на подання заяви про перегляд судового рішення Вищого суду з питань інтелектуальної власності) вводяться в дію з дня, наступного за днем опублікування Головою Вищого суду з питань інтелектуальної власності у газеті "Голос України" повідомлення про початок роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності.
7.19. У пункті 15 розділу ХІ Перехідних положень ГПК України визначено, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності починає свою роботу з дня, наступного за днем опублікування Головою Вищого суду з питань інтелектуальної власності в газеті "Голос України" повідомлення про початок роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності.
7.20. Разом з тим, згідно з пунктом 16 розділу ХІ Перехідних положень ГПК України відтерміновано початок дії вказаних положень, а саме регламентовано, що до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
7.21. Оскільки Вищий суд з питань інтелектуальної власності роботу не розпочав, справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності ГПК України у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147- VIII.
7.22. У аспекті порушених у касаційній скарзі питань Верховний Суд також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до господарської юрисдикції.
7.23. Зокрема, у постанові від 21.09.2021 № 905/2030/19 (905/1159/20) та у постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "… ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції".
7.24. Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів враховує запропонований підхід під час вирішення цієї справи.
7.25. Отже, з огляду на те, що спір має приватноправовий характер (предмет спору пов`язаний із порушенням права позивача на результат його інтелектуальної діяльності), а спірні правовідносини між сторонами спору виникли у серпні 2023 року (до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності), то в силу положень пункту 16 розділу ХІ Перехідних положень ГПК України, визначення юрисдиції (підвідомчості, підсудності) цього спору підлягає з урахуванням не тільки суті, а також із урахуванням суб`єктного складу спірних правовідносин. Подібні за змістом висновки викладала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27.06.2018 у справі № 804/629/16 та в ухвалі від 31.10.2019 у справі № 760/809/18.
7.26. Відтак безпідставними є посилання скаржника на помилкове незастосування судами попередніх інстанцій положень пунктів 1, 2 частини другої статті 20 ГПК України, оскільки участь у справі фізичної особи також є визначальною для визначення юрисдикції спору.
7.27. Разом з тим частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
7.28. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
7.29. Суд зазначає, що при визначенні юрисдикційності спору слід ураховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, суб`єктивний склад сторін, однією з яких у спорі є здебільшого фізична особа; по-друге, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства).
7.30. Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників справи та характер спірних правовідносин. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 688/2940/16-ц.
7.31. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
7.32. Наведена норма права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
7.33. Так, аналіз змісту та підстав поданого позову у даній справі свідчить про те, що позивач (фізична особа) подав до УКРНОІВІ заяву про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі) - сплав "HARDAL".
7.34. Позивач у справі наполягав, що своїми діями відповідач допустив порушення його прав інтелектуальної власності, які полягають у надісланні на його адресу повідомлення від 05.10.2023 № 16561/ЗА/23 за заявкою на винахід стосовно нечинності повідомлення про встановлення дати подання заявки на винахід (корисну модель) від 20.09.2023 № 15897/ЗА/23.
7.35. Суди встановили, що ОСОБА_1 звертається до суду з позовом саме як фізична особа, а не як суб`єкт підприємницької діяльності. Спірні правовідносини між сторонами виникли не з корпоративних відносин, і позивач також не є кредитором в процесі ліквідації чи на стадії банкрутства підприємства. З огляду на що і дійшли висновку, що такі позовні вимоги охоплюються юрисдикцією, визначеною частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України.
7.36. Таким чином, розглядаючи справу № 910/18677/23 суди встановили, що доказів того, що спірні правочини порушують права позивача, як фізичної особи-підприємця, тобто суб`єкта господарювання, матеріали справи не містять та позивачем суду, в порядку встановленому ГПК України, не надано. Заявлені позовні вимоги, спрямовані на захист порушеного права саме фізичної особи, що є спором про право цивільне та має приватноправовий характер.
7.37. Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
7.38. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на правильному застосуванні положень статей 4, 20 та пункту 16 розділу ХІ Перехідних положень ГПК України висновку, що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства та віднесений до юрисдикції місцевих загальних судів, оскільки позивач у цьому спорі є фізичною особою, а спірні правовідносини не мають господарського (підприємницького) характеру.
7.39. Таким чином, ураховуючи наведене вище у пунктах 7.4. - 7.36. цієї постанови усі посилання позивача на неправильне застосування судами приписів статей 4, 20, підпункту 16 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" та пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України та, відповідно, можливості розгляду його спору з УКРНОІВІ у межах господарського провадження у справі № 910/18677/23, Суд відхиляє, як необґрунтовані.
7.40. Суд також зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій ніяким чином не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 29.05.2019 у справі № 826/15263/18 (на яку посилається скаржник) та у повній мірі узгоджуються з цими висновками. У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позови пов`язані із захистом прав інтелектуальної власності віднесено до юрисдикції господарського суду також саме з огляду на те, що ці правовідносини носять приватноправовий характер та не мають ознак публічно-правового. Велика Палата Верховного Суду у справі № 826/15263/18 свій висновок про те, що спір відноситься до юрисдикції господарського суду, однак справа була розглянута в порядку адміністративного судочинства, мотивувала з урахуванням суб`єктного складу спірних правовідносин. Зокрема, у справі № 826/15263/18 сторонами спору були юридичні особи. Саме з урахуванням того, що сторонами спору є юридичні особи, Велика Палата Верховного Суду і дійшла висновку, що такі вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.
7.41. Враховуючи викладене, а також те, що оскаржені ухвала місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 13.03.2019 у справі № 688/2940/16-ц та у постанові від 29.05.2019 у справі № 826/15263/18, підстави для скасування судових рішень, з наведених скаржником мотивів, відсутні.
7.42. Інші наведені у касаційні скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
7.43. Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
7.44. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
7.45. Доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, частково приймаються судом касаційної інстанції з урахуванням викладеного у цій постанові.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Суд вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують того, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а отже підстав для їх зміни чи скасування немає.
9. Судові витрати
9.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129 300 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 у справі № 910/18677/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя А. Ємець
Суддя Т. Малашенкова