ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/19162/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Стеценка Юрія Володимировича

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Смирнова Ю.М.)

від 24.04.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Сулім В.В., Коротун О.М.)

від 23.09.2024

у справі № 910/19162/23

за позовом Стеценка Юрія Володимировича

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" Караченцева Артема Юрійовича, Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про зобов`язання надати інформацію на адвокатський запит,

за участю представників учасників справи:

позивача - Стеценко Ю.В.,

відповідачів - Суденко Р.В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Адвокат Стеценко Юрій Володимирович (далі - Стеценко Ю.В., адвокат) у грудні 2023 року звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» Караченцева Артема Юрійовича (далі - Уповноважена особа Фонду) та Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив зобов`язати Уповноважену особу Фонду надати інформацію та копії документів у відповідь на адвокатський запит Стеценка Ю.В. від 05.11.2020.

У подальшому, позивач подав заяву, в якій, посилаючись на допущення описки у прохальній частині позовної заяви, просив вважати правильними та розглядати позовні вимоги у такій редакції:

«Зобов`язати ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» у особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» Караченцева Артема Юрійовича надати інформацію та копії документів на адвокатський запит Стеценка Ю.В. від 05.11.2020».

1.2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 05.11.2020 ним, як адвокатом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Екомонтажсервіс» (далі - ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс»), було направлено на адресу ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» адвокатський запит, в якому позивач просив надати інформацію і документи. У відповідь на вказаний запит адвокат Стеценко Ю.В. отримав лист від 12.11.2020 №09-8-6/1050, в якому ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відмовив у наданні запитуваної інформації, як інформації з обмеженим доступом.

На переконання позивача, позиція ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» щодо ненадання витребуваної інформації суперечить закону, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

2. Короткий зміст судових рішень, ухвалених за результатом розгляду справи по суті спору

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 у справі №910/19162/23 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вказав, що заявлений позивачем позов спрямований на отримання доказів для вирішення спору між суб`єктами господарювання (Приватним підприємством «Дніпровський краєвид 07» (далі - ПП «Дніпровський краєвид) та ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс») з приводу виконання укладеного між ними договору відступлення права вимоги, які можуть бути в подальшому використані для доведення ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» своїх вимог до ПП «Дніпровський краєвид 07» у разі ініціювання ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» позову про стягнення з ПП «Дніпровський краєвид 07» заборгованості в частині сплати винагороди за договором відступлення права вимоги.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання надати інформацію та копії документів на адвокатський запит не є ефективним, у зв`язку з чим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 23.09.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 у справі №910/19162/23 змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції своєї постанови.

Суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції, що в даному випадку обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання надати інформацію та копії документів на адвокатський запит не є ефективним.

При цьому апеляційний суд відзначив, що запитувана позивачем інформація не може надаватись (інформація з обмеженим доступом) в силу політики банку. Водночас надання (розголошення) банком будь-якої інформації щодо іншої особи без згоди останньої, може порушувати права цієї юридичної особи щодо якої вирішується питання та може стати підставою для притягнення Банку до юридичної відповідальності.

Разом з тим, суд, виходячи з обставин справи та підстав позову, вказав, що у даному випадку саме ПП «Дніпровський краєвид 07» є зобов`язаною перед ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» особою, і саме між цими юридичними особами може існувати спір, а не між позивачем та ПАТ «Промінвестбанк». Позивачем не було подано жодного доказу наявності майнового спору між сторонами чи спору стосовно невизнаного права ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс», не вказано в чому полягає порушене право такої особи та в чому полягають вимоги, що розглядаються в порядку господарського судочинства до відповідачів.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, адвокат Стеценко Ю.В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі №910/19162/23, ухвалити нове рішення суду, яким позов задовольнити у повному обсязі.

3.2. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі адвокат Стеценко Ю.В. із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відзначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №640/7688/21, від 28.08.2024 у справі №903/1140/23, від 02.03.2023 у справі №371/1246/21, від 20.02.2020 у справі №803/1690/17 (щодо застосування статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та статті 21 Закону України "Про інформацію").

Також підставою касаційного оскарження позивач визначає пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

3.3. Скаржник у касаційній скарзі зауважує таке:

- у відносинах щодо надання відповіді на адвокатський запит сторонами є адвокат і особа, які направлено запит, а не клієнт адвоката і особа, якій адвокат направив запит;

- стаття 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не встановлює обов`язок адвоката пояснювати причини звернення із адвокатським запитом. Особа, яка отримала адвокатський запит, не має права встановлювати причини цього запиту і відмовити у наданні відповіді через те, що, мовляв, причини звернення є неналежними, недостатніми і т.д.;

- враховуючи зміст питань, які я поставив у запиті і зміст відповіді банку, суди у справі № 910/19162/23 повинні відповісти на питання: чи запитувана мною інформація у ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" є конфіденційною або інформацією з обмеженим доступом та чи могла ця інформація бути надана банком на мій адвокатський запит;

- зміст листа банка не аналізується, про можливість застосувати статті 505 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до спірних правовідносин у постанові суду нічого нема. У тексті постанови лише згадується стаття 505 ЦК України, але нема висновку, чи правомірне застосування цієї норми до відмови відповідача надати відомості за моїм запитом;

- щоб говорити, що якісь відомості є конфіденційною інформацією, треба назвати закон, яким ці відомості віднесені до такого роду інформації. А такого закону у постанові апеляційного суду не названо;

- представник відповідача не назвав закону, у якому названі відомості можуть бути віднесені до комерційної таємниці;

- інформація про сплату ПАТ «Промінвестбанк» коштів третій особі саме в ситуації, що є предметом судового розгляду, не може становити комерційної таємниці, оскільки не має комерційної ціни та не є предметом комерційних відносин (угод), а тому обмеження в її поширенні є протиправним. У будь-якому разі відповідач мав пред`явити цю інформацію суду для її оцінки з точки зору комерційної (вартісної) значимості. Ніяких доказів щодо вартості такої інформації відповідач не подав;

- суд апеляційної інстанції не наважився визнати, що відомості, які я запитував, є інформацією з обмеженим доступом або комерційною таємницею. Якби він це визнав, то тоді б міг би написати, що банк правомірно відмовив мені у надані затребуваних відомостей. Але такого висновку суд апеляційної інстанції не зробив. Відсутність такого висновку вказує, що суд не дослідив зазначений письмовий доказ (лист банку).

3.4. ПАТ «Промінвестбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду 22.11.2024 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити, а з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, - касаційну скаргу Стеценка Ю.В. залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень

4.1. Стеценко Ю.В. є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю від 24.04.2008 №3313, виданим Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури на підставі рішення від 24.04.2008 №19-37-19.

4.2. Між адвокатом Стеценком Ю,В. та ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс», як клієнтом, 10.09.2020 укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, за умовами якого адвокат зобов`язався надавати клієнту будь-яку необхідну правову (правничу) допомогу, бути його представником у відносинах з іншими особами, бути представником у господарському, цивільному і адміністративному судочинстві, виконавчому провадженні, представником і захисником у кримінальному провадженні, а клієнт зобов`язався оплатити адвокату винагороду за надану допомогу.

4.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 у справі №910/1469/13 позовні вимоги ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (надалі - ПАТ «Промінвестбанк») на користь ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» 24 696 000,00 грн основного боргу, 57 732,91 грн судового збору.

У подальшому, 24.10.2013 між ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» і ПП «Дніпровський краєвид 07» укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до пункту 1.1 якого, у редакції додаткової угоди від 02.07.2016 №1, цедент ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» відступає цесіонарію ПП «Дніпровський краєвид 07» свої права вимоги до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», що надалі іменується боржник, на суму інфляційних збитків, 3% річних від простроченої суми, неустойки (пені, штрафу), нарахованих у відповідності до Цивільного кодексу України, процентів та усіх інших можливих нарахувань, передбачених законодавством України, за період з 12.09.2013 по 01.07.2016 на суму 24 696 000,00 грн, які були розміщені на депозитному рахунку цедента за договором банківського депозиту від 25.02.2009 №20-0349/2-2, укладеного між цедентом і боржником, перераховані на поточний рахунок цедента №26006301301243 у філії «Старокиївське відділення Промінвестбанку в м. Києві» та необґрунтовано (безпідставно) списані боржником з рахунку цедента за договором застави майнових прав від 26.02.2009 №09-280/3-1 на грошові кошти за договором банківського депозиту, укладеного між цедентом та боржником для забезпечення виконання зобов`язань УК «Екосорб» та ТОВ «Компанія з управління активами «Екосорб Інвест», що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду «Альфа-К» недиверсифікованого виду закритого типу, перед боржником за договором купівлі-продажу цінних паперів від 26.09.2009 №Д/27.2/090226-11, укладеного між боржником, з однієї сторони, УК «Екосорб» з другої сторони, і ТОВ «Компанія з управління активами «Екосорб Інвест», що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду «Альфа-К» недиверсифікованого виду закритого типу, з третьої сторони, та про стягнення яких на користь цедента прийнято рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 у справі №910/1469/13, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013, надалі іменується «основний борг», збитків та шкоди, завданих порушенням прав цедента (в тому числі, несвоєчасним поверненням основного боргу), процентів за договором банківського депозиту від 25.02.2009 №20-0349/2-2, надалі усе разом (зокрема, інфляційні збитки, 3% річних, неустойка (пеня, штраф), проценти, збитки, шкода, інші нарахування) іменуються «сума боргу», судових витрат, понесених у зв`язку із стягненням суми боргу, а цесіонарій приймає таке відступлення, надалі іменується «відступлення».

Позивач зазначив, що згідно з пунктом 1 додаткової угоди від 07.03.2019 до вказаного договору про відступлення права вимоги винагорода ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» становить 100% від суми боргу, вказаної у пункті 1.1 договору, яку ПП «Дніпровський краєвид 07» зобов`язалось сплатити ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» протягом 1 (одного) року з дати фактичного стягнення/отримання/надходження на рахунок ПП «Дніпровський краєвид 07» коштів .

4.4. На розгляді Господарського суду міста Києва знаходилася справа №910/17795/17 за позовом ПП «Дніпровський краєвид 07» до ПАТ «Промінвестбанк», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс», про стягнення 1 036 893,70 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на суму 24 696 000,00 грн, присуджену до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/1469/13 та за зустрічним позовом ПАТ «Промінвестбанк» до ПП «Дніпровський краєвид 07» і ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» про визнання договору відступлення права вимоги від 24.10.2013 недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2019 провадження у справі №910/17795/17 у частині позовних вимог ПП «Дніпровський краєвид 07» до ПАТ «Промінвестбанк» про стягнення коштів закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, а зустрічний позов залишено без розгляду.

4.5. Адвокат Стеценко Ю.В. 05.11.2020 звернувся з адвокатським запитом до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», у якому просив надати інформацію і документи про таке:

« 1. Чи здійснювало ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» перекази коштів ПП «Дніпровський краєвид 07» (адреса: 04212, м. Київ, вул. Маршала Малиновського, 12-А, код ЄДРПОУ 35130219) у період з 01.01.2019 до 31.07.2019? Якщо так, прошу повідомити дати, суми і підстави таких переказів. Також прошу надати належно завірені копії документів (розрахункових документів) на такі перекази.

2. Чи заключало ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» правочини, договори, угоди, меморандуми тощо із ПП «Дніпровський краєвид 07» (адреса: 04212, м. Київ, вул. Маршала Малиновського, 12-А, код ЄДРПОУ 35130219) з 01.01.2019 до 31.07.2019? Якщо так, прошу надати належно завірені копії таких документів».

У відповідь адвокат Стеценко Юрій Володимирович отримав лист від 12.11.2020 №09-8-6/1050, яким ПАТ «Промінвестбанк» відмовив надати запитувану інформацію із вказівкою на те, що у даному випадку інформація стосовно взаємовідносин банку з ПП «Дніпровський краєвид 07» є інформацією з обмеженим доступом, яка, при цьому, не входить до виняткового переліку відомостей, що відповідно до закону не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом (в тому числі до комерційної таємниці), у зв`язку з чим, така інформація не підлягає наданню на адвокатський запит згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

4.6. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відмова Банку у наданні адвокату інформації з причин віднесення її до комерційної таємниці є безпідставним та суперечить нормам матеріального права; запитувана інформація не є банківською таємницею, оскільки стосується переказу, вчиненого самим банком, а не іншими особами; банком були порушені вимоги статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в частині ненадання інформації та копій запитуваних документів.

4.7. Суд першої інстанцій, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, виходив з такого:

- правовідносини щодо отримання інформації в даному випадку виникли між ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс», в інтересах якого адвокатський запит подав адвокат Стеценко Ю.В., та ПАТ «Промінвестбанк»;

- у позовній заяві та заяві про зміну предмета позову позивач вказав, що з адвокатським запитом від 05.11.2020 він звертався до ПАТ «Промінвестбанк» саме з метою стягнення винагороди з ПП «Дніпровський краєвид 07» на користь ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс», наголосивши, що витребувана ним інформація, зокрема, відомості про рух коштів та зміст відповідного правочину може бути доказом протиправного розпорядження власністю клієнта позивача - ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» та свідчити про порушення договору між ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» та ПП «Дніпровський краєвид 07», якому передано право стягнення коштів з банку. Так, позивач зазначає, що за умовами договору відступлення права вимоги ПП «Дніпровський краєвид 07» мало зобов`язання сплатити ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» винагороду в разі фактичного отримання від ПАТ «Промінвестбанк» грошових коштів, визначених у пункті 1.1 вказаного договору, зокрема, як процентів за користування чужим майном. За твердженням позивача, в рамках справи №910/17795/17 ПП «Дніпровський краєвид 07» та ПАТ «Промінвестбанк» подали заяви про відмову від позову та зустрічного позову саме у зв`язку з тим, що ПАТ «Промінвестбанк» сплатило кошти ПП «Дніпровський краєвид 07». Проте, як вказує позивач, ПП «Дніпровський краєвид 07» не сплатило ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» винагороду відповідно до умов додаткової угоди до договору про відступлення права вимоги;

- фактично причиною звернення позивача з даним позовом до суду є прагнення забезпечити одержання ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» від ПП «Дніпровський краєвид 07» грошових коштів на виконання договору відступлення права вимоги від 24.10.2013;

- обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання надати інформацію та копії документів на адвокатський запит не може привести до відновлення/захисту прав ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» як сторони договору відступлення права вимоги;

- даний позов фактично направлений лише на одержання доказів, які можуть бути в подальшому використані для доведення ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» своїх вимог до ПП «Дніпровський краєвид 07» у разі ініціювання ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» позову про стягнення з ПП «Дніпровський краєвид 07» відповідної заборгованості;

- позивач направляв також запити до ПП «Дніпровський краєвид 07» щодо надання інформації та копій документів про отримання коштів від ПАТ «Промінвестбанк». У відповідь позивач отримав лист Мишастого А.О., який повідомив, що вже не працює директором ПП «Дніпровський краєвид 07», а адвокатський запит перенаправив засобами поштового зв`язку за юридичною адресою ПП «Дніпровський краєвид 07». Однак, як стверджує позивач, відповідь на адвокатський запит від ПП «Дніпровський краєвид 07» не надійшла;

- в даному випадку адвокатський запит стосується інформації, яка може мати доказове значення у разі ініціювання ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» позову про стягнення заборгованості;

- вважаючи, що ПП «Дніпровський краєвид 07» не виконав своїх зобов`язань перед ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» в частині сплати винагороди за договором відступлення права вимоги, ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» з метою ефективного захисту своїх прав не позбавлене можливості ініціювати позов про стягнення з ПП «Дніпровський краєвид 07» відповідної заборгованості;

- в даному випадку обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання надати інформацію та копії документів на адвокатський запит не є ефективним, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

4.8. Суд апеляційної інстанцій, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, відзначив таке:

- жодного судового рішення про визнання дій посадових осіб банківської установи неправомірними, чи про неправомірність віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом матеріали справи не містять;

- ПАТ «Промінвестбанк» не є державним органом, а як комерційна організація, юридична особа приватного права має право на обмеження доступу третіх осіб до своєї інформації, що стосується взаємовідносин з іншими юридичними чи фізичними особами. Водночас з пояснень представника відповідачів останній повідомив, що ПАТ «Промінвестбанк» своїм актом «Зміст відомостей, які становлять інформацію з обмеженим доступом», віднесло будь-які свої відносини з іншими юридичними особами до інформації з обмеженим доступом, а тому в силу закону має право не розголошувати такі відомості. Так, відповідно до пунктів 2.5 «Змісту відомостей, які становлять інформацію з обмеженим доступом», затверджених наказом Голови Правління ПАТ «Промінвестбанк» від 21.09.2015 №133, відомості про зміст правочинів складають конфіденційну та комерційну таємницю. Крім того, відповідно до пункту 11.2. цього Переліку, відомості про суми коштів, сплачені за договорами також становлять конфіденційну інформацію. Отже, така інформація не може надаватись в силу політики Банку;

- в переліку відомостей, які не можуть бути інформацією з обмеженим доступом відсутня така категорія, як «документи чи інформація, що стосуються господарських (комерційних) відносин юридичних осіб між собою», а отже, така інформація не є загальнодоступною, а відтак може бути конфіденційною чи комерційною таємницею та не підлягати розголошенню;

- надання (розголошення) Банком будь-якої інформації щодо іншої особи без згоди останньої, може порушувати права цієї юридичної особи щодо якої вирішується питання та може стати підставою для притягнення Банку до юридичної відповідальності;

- банк вже надав свою відповідь адвокату на його адвокатський запит, тому винесення судового рішення ніяким чином не змінить правовідношення та не поновить ніяких прав;

- позивач не довів, яке саме цивільне право порушене та яким чином воно може бути відновлене через винесення судового рішення в господарському процесі, а так само не довів, яке право належить самому ТОВ ВКФ «Екомонтажсервіс», з огляду на акт відступлення всіх вимог від ТОВ ВКФ «Екомонтажсервіс» на користь ПП «Дніпровський краєвид 07» на підставі договору відступлення права вимоги;

- колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що в даному випадку обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання надати інформацію та копії документів на адвокатський запит не є ефективним;

- позивачем не було подано жодного доказу наявності майнового спору між сторонами чи спору стосовно невизнаного права ТОВ ВКФ «Екомонтажсервіс», не вказано в чому полягає порушене право такої особи та в чому полягають вимоги, що розглядаються в порядку господарського судочинства до відповідачів. Вказане є самостійною підставою для відмови в позові;

- виходячи з обставин справи та підстав позову, саме ПП «Дніпровський краєвид 07» є зобов`язаною перед ТОВ ВКФ «Екомонтажсервіс» особою, і саме між цими юридичними особами може існувати спір, а не між позивачем та ПАТ «Промінвестбанк».

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №910/19162/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Баранець О.М.

Ухвалою Верховного Суду від 11.11.2024 відкрито касаційне провадження у справі №910/19162/23 за касаційною скаргою адвоката Стеценка Ю.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі №910/19162/23; справу призначено до судового розгляду.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі №910/19162/23, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

6.4. Так, скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права, а саме: статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та статті 21 Закону України "Про інформацію", без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №640/7688/21, від 28.08.2024 у справі №903/1140/23, від 02.03.2023 у справі №371/1246/21, від 20.02.2020 у справі №803/1690/17.

6.5. Також підставою касаційного оскарження відповідач визначає пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

З огляду на що Суд відзначає таке.

6.6. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

6.6.1. Як встановлено судами попередніх інстанцій адвокат Стеценко Ю.В. звернувся з адвокатським запитом до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», у якому просив надати інформацію і документи у межах виконання договору про надання правової допомоги від 10.09.2020, укладеного між адвокатом Стеценком Ю.В. та ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс».

ПАТ «Промінвестбанк» відмовив надати запитувану інформацію адвокату із вказівкою на те, що у даному випадку інформація стосовно взаємовідносин банку з ПП «Дніпровський краєвид 07» є інформацією з обмеженим доступом, яка, при цьому, не входить до виняткового переліку відомостей, що відповідно до закону не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом (в тому числі до комерційної таємниці), у зв`язку з чим, така інформація не підлягає наданню на адвокатський запит згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

6.6.2. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, дійшли висновку, що в даному випадку обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання надати інформацію та копії документів на адвокатський запит не є ефективним.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що банк у визначені законом строки надав відповідь на адвокатський запит, при цьому відмова у наданні запитуваної інформації/копій документів (які містять інформацію з обмеженим доступом) обумовлена тим, що останні відносяться до інформації/документів (які містять інформацію з обмеженим доступом) з обмеженим доступом.

Апеляційний суд вказав, що оскільки ПАТ «Промінвестбанк» є комерційною організацією, тобто юридичною особою приватного права, останнє у відповідності до приписів статті 21 Закону України «Про інформацію» та статті 505 ЦК України має право обмежувати доступ третіх осіб до своєї інформації, що стосується, зокрема, взаємовідносин з іншими юридичними чи фізичними особами.

Так, відповідно до Переліку відомостей з обмеженим доступом ПАТ «Промінвестбанк», затвердженого наказом Голови Правління ПАТ «Промінвестбанк» від 21.09.2015 №133, запитувана адвокатам інформація є конфіденційною та комерційною таємницею. Відтак, оскільки банк відніс будь-які свої відносини з іншими юридичними особами до інформації з обмеженим доступом, в силу закону останній має право не розголошувати такі відомості.

Крім того, суд, виходячи з обставин справи та підстав позову, вказав, що у даному випадку саме ПП «Дніпровський краєвид 07» є зобов`язаною перед ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» особою, і саме між цими юридичними особами може існувати спір, а не між позивачем та ПАТ «Промінвестбанк». Позивачем не було подано жодного доказу наявності майнового спору між сторонами чи спору стосовно невизнаного права ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс», не вказано в чому полягає порушене право такої особи та в чому полягають вимоги, що розглядаються в порядку господарського судочинства до відповідачів.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що винесення судового рішення ніяким чином не змінить правовідношення та не поновить ніяких прав позивача.

6.6.3. Так,

- спір у справі № 640/7688/21 (на яку вказує скаржник) виник у зв`язку з ненаданням відповідачем позивачу, як адвокату, інформації на адвокатський запит, питання у якому стосувалися наявності договірних відносин між ДБР і заступником директора з наукової роботи Науково-дослідницького інституту права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України ОСОБА_3. Верховний Суд переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій відзначив, що запитувана позивачем інформація все ж таки могла бути надана ДБР у порядку Закону № 2939-VI, але для цього позивач мав би звернутися до відповідача із запитом на отримання інформації у порядку цього Закону, або ж зауважити про це в адвокатському запиті з посиланням на відповідні норми останнього. Між тим, у цій справі адвокат, звертаючись до ДБР із адвокатським запитом, обґрунтував підстави отримання запитуваної інформації лише посиланням на норми статей 20, 24 Закону № 5076-VI і не вказав про те, що запитувана інформація є публічною, а ДБР у розумінні Закону № 2939-VI є її розпорядником. Зазначене не дає можливості вважати такий адвокатський запит одночасно й запитом на отримання публічної інформації;

- у справі № 903/1140/23 (на яку вказує скаржник) ПП "КРП", як засновник Академії РТіП, звернулося до суду з позовом, у якому просило зобов`язати Академію РТіП надати копії документів фінансової звітності. Верховний Суд, задовольняючи позов, дійшов висновку, що за змістом статті 25 Закону "Про освіту", частини третьої статті 96-1 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону "Про інформацію" заклад освіти зобов`язаний розглянути вимогу засновника (учасника) про надання інформації та вирішити її по суті в межах визначеного в ній способу (форми). Академія РТіП не виконала свій обов`язок з надання відповідної інформації на вимогу ПП "КРП". Вказане є підставою для захисту права позивача на отримання інформації про діяльність закладу освіти шляхом спонукання закладу до виконання його обов`язку - надання відповідної інформації;

- у справі № 371/1246/21 (на яку вказує скаржник) господарськими судами обов`язано СТОВ «Потік» надати адвокату інформацію та належним чином засвідчені копії документів у відповідь на адвокатський запит, з дотриманням вимог законодавства про захист конфіденційної інформації та персональних даних осіб. Верховний Суд вказав, що суди, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшли правильного висновку про те, що повна і категорична відмова відповідача в наданні інформації на адвокатський запит з підстав не повідомлення адвокатом щодо захисту яких інтересів надається правова допомога, не відповідає положенням статей 20, 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

- у справі №803/1690/17 адвокат звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Волинській області щодо ненадання (відмові в наданні) інформації на його адвокатський запит, в якому останній просив надати йому відомості про земельну ділянку. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції та Верховний Суд, виходив з того, що відповідач є розпорядником інформації в розумінні статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Відповідач ГУ Держгеокадастру у Волинській області, надаючи відповідь на адвокатський запит, не зазначив, що витребувані документи стосовно земельних ділянок містять інформацію з обмеженим доступом (або конфіденційну інформацію, або таємну інформацію, або службову інформацію), що, в свою чергу, могло призвести до неможливості надання витребуваних адвокатським запитом інформації та копій документів. Верховний Суд вважав вірним висновок судів попередніх інстанцій, що адвокатський запит відповідав вимогам статті 24 Закону № 5076-VI та мав бути розглянутий відповідачем у встановленому законом порядку.

6.6.4. Ураховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №640/7688/21, від 28.08.2024 у справі №903/1140/23, від 02.03.2023 у справі №371/1246/21, від 20.02.2020 у справі №803/1690/17, адже останні суттєво відрізняється за предметами і підставами позову, способом захисту, а тому застосування норм права наведених скаржником у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення релевантними до обставин цієї справи.

Суд ураховує, що у жодній із наведених скаржником справ судами не розглядався спір щодо правомірності/неправомірності дій відповідачів щодо ненадання інформації (документів) з обмеженим доступом у порядку статей 20, 21 Закону України «Про інформацію» та статті 505 ЦК України.

Відтак висновки, які викладені у наведених постановах Верховного Суду (на які посилається скаржник), стосуються правовідносин, які не є подібними до спірних правовідносин.

Отже, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі у цій частині, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, адже Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, за змістовним критерієм є неподібними.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ураховуючи наведене у цій ухвалі, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження, а тому відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

6.7. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

6.7.1. Так, скаржник вказує, що ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не дослідили лист ПАТ «Промінвестбанк». У вказаному листі банк послався на статтю 505 ЦК України, отже, суди повинні були дати відповідь на питання, чи правильно відповідач застосував статтю 505 ЦК України в обґрунтування відмови у наданні відомостей за запитом.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Відхиляючи доводи позивача щодо неповноти з`ясування судом обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.

Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстав касаційного оскарження у цій частині.

При цьому Суд ураховує, що доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими та фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у позові. Однак Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80 86 300 ГПК України.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування судових рішень на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), наведена скаржником у касаційній скарзі, не підтвердилась. Вказані доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки такі аргументи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлених ним обставин справи. При цьому суд касаційної інстанції не має права додатково встановлювати обставини справи та перевіряти докази.

Відтак доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права відхиляються Судом.

6.8. З урахуванням вищенаведеного, доводи касаційної скарги у своїй сукупності не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень, ухвалених по суті позовних вимог, з цих підстав.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

6.9. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини №41984/98 від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", №24465/04 від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", №3236/03 від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

7.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження за касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129 296 300 308 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Стеценка Юрія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі №910/19162/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Стеценка Юрія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі №910/19162/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі №910/19162/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Баранець