№ 910/20709/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/20709/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Вронської Г. О., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Шпорт В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Щербакова С. О.

від 10 листопада 2022 року

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 10 квітня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", 2) Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД"/ "Shipshyna Forwarding LTD",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Манойло Наталія Григорівна,

про визнання недійсним договору, визначення розміру частки учасника товариства,

за участю представників:

від позивача: не з`явилися

від відповідача-1: не з`явилися

від відповідача-2: Варес М. О.

від третьої особи: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" та Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" / "Shipshyna Forwarding LTD" про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", підписаного 28 серпня 2014 року ОСОБА_1 та Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н. Г., зареєстрованого у реєстрі за № 3186;

- визначення розміру частки учасника ОСОБА_1 у грошовому виразі 285 000,00 грн, що складає 95% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" від 28 серпня 2014 року підлягає визнанню недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України, оскільки був укладений позивачем під впливом тяжких обставин, що склалися в Україні у 2014 році, а саме: складних політично-військових подій на територіях Донецької, Луганської, Запорізької, Дніпропетровської та Харківської областей, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" здійснює свою господарську діяльність, та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені цим правочином, у вигляді переходу права власності на частку у статутному капіталі товариства, оскільки позивач фактично залишався власником частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" та здійснював повне управління цим товариством на підставі виданої йому відповідачем-2 довіреності.

2. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та матеріалів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" станом на 28 серпня 2014 року засновниками (учасниками) юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" (ідентифікаційний код - 38239834) були: ОСОБА_1 , розмір внеску якого до статутного капіталу зазначеного товариства складав 285 000,00 грн, що становило 95 %, та ОСОБА_3 , розмір внеску якої до статутного капіталу зазначеного товариства складав 15 000,00 грн, що становило 5 %.

28 серпня 2014 року між ОСОБА_1 як продавцем та Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД"/ "Shipshyna Forwarding LTD" як покупцем був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" (далі по тексту - договір, спірний договір). Договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н. Г. та зареєстрований у реєстрі за № 3186.

Відповідно до пункту 1.1. договору Продавець передає у власність Покупця частку у розмірі 285 000,00 грн, що дорівнює 95 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити цю частку на умовах, встановлених цим договором.

Відповідно до пункту 2.1. договору право власності на частку переходить від Продавця до Покупця з моменту нотаріального посвідчення договору. Покупець вважається повноправним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" з моменту державної реєстрації змін до статуту Товариства.

Згідно з пунктом 3.1. договору за домовленістю сторін вартість продажу частки складає 285 000,00 грн.

За змістом пункту 3.2. договору Покупець перераховує суму коштів, вказану в пункті 3.1. цього договору, на розрахунковий рахунок Продавця до 01 жовтня 2014 року.

- визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" від 28 серпня 2014 року, укладеного між ним ( ОСОБА_1 ) та Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н. Г. та зареєстрованого у реєстрі за № 3186;

За твердженням позивача зазначений договір:

- був укладений позивачем під впливом тяжких обставин, що склалися в Україні у 2014 році, а саме: складних політично-військових подій на територіях Донецької, Луганської, Запорізької, Дніпропетровської та Харківської областей, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" здійснює свою господарську діяльність;

- був укладений на невигідних для позивача умовах: за заниженою ціною - 285 000,00 грн, що є нижчою реальної балансової вартості активів Товариства з обмеженою діяльністю "Транспортні системи України", розмір якої складав приблизно 50 000 000,00 грн;

- не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, у вигляді переходу права власності на частку у статутному капіталі товариства, оскільки позивач фактично залишався власником частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" та здійснював повне управління цим товариством на підставі виданої йому відповідачем-2 генеральної довіреності.

Крім того, позивач просив суд визначити розмір його частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою діяльністю "Транспортні системи України" як учасника цього товариства у грошовому виразі 285 000,00 грн, що складає 95% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України".

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду і мотиви їх ухвалення.

Господарський суд міста Києва рішенням від 10 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 квітня 2023 року, відмовив у задоволенні позову.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів порушення його прав внаслідок укладення спірного правочину, за захистом яких він звернувся до суду, та не довів наявності передбачених статтею 233 Цивільного кодексу України підстав для визнання недійсним спірного договору. Крім того, суди не застосували до позовних вимог у цій справі строк позовної давності, оскільки відмовили у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - ОСОБА_1 просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10 квітня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2022 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 10 квітня 2023 року оскаржуються позивачем з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 233 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми матеріального права, викладені у постановах від 16 листопада 2021 року у справі № 21/89б/2011 (913/630/20), від 10 серпня 2021 року у справі № 754/16128/17, від 10 липня 2018 року у справі № 907/738/16.

Крім того, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України, сформованого у подібних до цієї справи правовідносинах, що стосуються купівлі-продажу частки у статутному капіталі господарського товариства, таких тяжких обставин, як бойові дії на сході України та окупація російською федерацією у 2014 році частини східної території України.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" та відповідач-2 - Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД" у відзивах на касаційну скаргу просять касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків по суті спору у цій справі, обґрунтовано відмовили у задоволенні позову. Відповідачі посилаються на наявність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України, викладеного у постановах від 25 липня 2018 року у справі № 487/7703/15-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 544/690/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 470/806/16-ц, відповідно до якого «тяжка обставина» є оціночною категорією і її наявність має встановлюватися судом з урахуванням справи. За твердженням відповідачів суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини того, у спірних правовідносинах у позивача були відсутні тяжкі обставини, внаслідок яких він уклав спірний договір, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати ці обставини.

Крім того, відповідачі зазначили про те, що висновки Верховного Суду, на які послався позивач у касаційній скарзі, не є релевантними для цієї справи, оскільки були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Також відповідачі звертають увагу на те, що факт звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання недійсним договору майже через 7,5 років після його укладення свідчить про недобросовісну поведінку позивача, яка не відповідає загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідачі у відзивах на касаційну скаргу просять стягнути з позивача (скаржника) на їх користь витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку зі здійсненням касаційного провадження у цій справі, наводять попередній (орієнтовний) розрахунок сум цих витрат, який за їх розрахунками становить по 20 000,00 грн на кожного відповідача, та зазначають про те, що клопотання про розподіл судових витрат із доказами будуть надані суду та іншим учасникам справи до завершення касаційного перегляду справи.

Третя особа відзив на касаційну скаргу не надала.

Крім того, відповідач-2 надав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження у справі № 910/20709/21, що надійшло до суду касаційної інстанції 06 вересня 2023 року, в якому просить закрити касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, оскільки висновки Верховного Суду, на які послався позивач у касаційній скарзі, були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Позиція Верховного Суду.

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, надавши оцінку доводам, наведеним позивачем у касаційній скарзі, та доводам відповідачів, наведеним у відзивах на касаційну скаргу, дослідивши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Стаття 233 Цивільного кодексу України передбачає можливість визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Такі правочини мають ваду волі, оскільки їх укладення здійснюється за таких обставин, в яких порушене нормальне формування волі, що змушує особу вчинити правочин на невигідних для себе умовах.

Відповідно до частини першої статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Отже, для визнання правочину недійсним з підстави, передбаченої статтею 233 Цивільного кодексу України, позивач має довести наявність у сукупності таких обставин:

1) наявність тяжкої обставини;

2) наявність нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину. Тобто, позивач має довести те, що оспорюваний ним договір був вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та / або їх негативних наслідків і внаслідок вчинення такого правочину він отримав можливість усунути тяжку обставину, внаслідок якої був укладений договір. Також має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не був б вчинений взагалі або був би вчинений на інших умовах;

3) наявність невигідних для себе умов правочину;

4) факт вчинення правочину добровільно, без насильства, обману чи помилки;

5) факт того, що він, вчиняючи договір на невигідних умовах, усвідомлював свої дії, але вимушений був це зробити через тяжкі для нього обставини.

При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що доведення зазначених обставин покладається саме на позивача, а поняття «тяжка обставина» є оцінювальною категорією і має визначатися судому кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин конкретної справи.

Подібні висновки щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України є сталими та викладені в численних постановах Верховного Суду, зокрема в постановах від 12 листопада 2019 року у справі № 918/598/18, від 26 листопада 2019 року у справі № 907/738/16, від 21 червня 2022 року у справі № 925/1701/20.

Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від зазначених висновків, пункт 2 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не визначений позивачем підставою касаційного оскарження судових рішень.

Верховний Суд також зазначає про те, що ці висновки щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України є загальними та застосовуються незалежно від того, який саме вид договору оспорюється та які обставини неведені позивачами в обґрунтування наявності тяжких обставин. З огляду на викладене суд касаційної інстанції вважає надмірним формування у спірних правовідносинах у межах цієї справи аналогічних висновків щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України.

Як встановили суди попередніх інстанцій позивач як на наявність у нього тяжких обставин, внаслідок яких він вчинив спірний договір, послався на обставини виникнення у 2014 році та існування станом на дату укладення спірного договору на територіях Донецької, Луганської, Запорізької, Дніпропетровської та Харківської областей, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" здійснює свою господарську діяльність, складних нестабільних політично-військових подій. Позивач зазначив про те, що він перебував у стані розгубленості та не міг оцінити складу економічну та політичну ситуацію в країні.

Проте, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та пункту 1.2.6. спірного договору місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" є місто Київ, в якому ні до моменту укладення спірного договорі, ні станом на момент укладення договору жодних воєнних дій не велось.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази ведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" своєї господарської діяльності виключно на територіях Донецької, Луганської, Запорізької, Дніпропетровської та Харківської областей.

Верховний Суд зазначає про те, що ситуація, пов`язана з окупацією російською федерацією у квітні 2014 року частини територій Луганської та Донецької областей України, є загальнодержавною проблемою, а позивач, посилаючись на ці обставини, не зазначив, які саме тяжкі обставини для нього зокрема спричинила ця обставина загальнодержавного значення, внаслідок яких він змушений був укласти спірний договір.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів наявності у нього тяжкої обставини, внаслідок виникнення якої він змушений був укласти спірний правочин та яку він міг усунути, уклавши спірний договір.

Верховний Суд також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів обставин укладення спірного договору на невигідних для нього умовах.

Як встановили суди попередніх інстанцій за умовами спірного договору позивач здійснив саме продаж своєї частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" відповідачу-2 за погодженою між сторонами договору вартістю - 285 000,00 грн, що є еквівалентом суми 22 007,72 доларів США (пункт 3.1. розділу 3 спірного договору в редакції договору про внесення змін від 17 жовтня 2014 року).

У пункті 4.3. спірного договору сторони визначили, що вони не визнані у встановленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними повністю або частково, однаково розуміють значення і умови цього правочину та його правові наслідки, підтверджують, що волевиявлення їх є вільним, усвідомленим і відповідає їх намірам. Умови договору є для них зрозумілими, відповідають їх волевиявленню і не викликають будь-яких запитань, а також те, що він не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Ціна продажу, зазначена в пункті 3.1. цього договору, відповідає їх дійсним намірам.

При цьому Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не надав доказів того, що розмір балансової вартості активів Товариства з обмеженою діяльністю "Транспортні системи України" станом на дату укладення спірного договору складав 50 000 000,00 грн, не надав доказів на підтвердження того, якою саме була реальна ціна корпоративних права, відчужених за договором, та, як наслідок, не довів обставини того, що продаж його частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою діяльністю "Транспортні системи України" за спірним договором був здійснений за заниженою ціною.

Суди дійшли правильного висновку про те, що визначення у спірному договорі вартості частки в розмірі 285 000,00 грн, що є еквівалентом суми 22 007,72 доларів США, узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача у касаційній скарзі на відсутність реальних розрахунків між сторонами спірного договору, оскільки суди попередніх інстанцій надали оцінку зазначеним доводам позивача та встановили, що на виконання умов спірного договору між його сторонами відбувся реальний розрахунок: грошові кошти у розмірі 285 000,00 грн були зараховані позивачу на його доларовий рахунок у розмірі 22 007,72 доларів США, що підтвердив сам позивач у позовній заяві.

Інші наведені позивачем у касаційній скарзі доводи щодо неотримання ним грошових коштів за спірним договором Верховним Судом до уваги не беруться, оскільки ці доводи не підтверджені жодними доказами, не підкріплені жодною підставою касаційного оскарження, зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що посилання позивача на те, що відповідач-2 не здійснив розрахунок за спірним договором не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді недійсності правочину.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів обставин укладення спірного договору на невигідних йому умовах.

У позовній заяві позивач також послався на те, що спірний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, у вигляді переходу права власності на частку у статутному капіталі товариства, оскільки позивач фактично залишався власником частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України" та здійснював повне управління цим товариством на підставі виданої йому відповідачем-2 генеральної довіреності.

Однак, суди попередніх інстанцій правильно визнали ці доводи позивача безпідставними та обґрунтовано з посиланням на положення статей 237 238 239 246 Цивільного кодексу України зазначили про те, що факт надання відповідачем-2 позивачу генеральної довіреності не свідчить про те, що позивач є фактичним власником частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", позивач на підставі виданої йому відповідачем-2 довіреності мав лише право діяти від імені відповідача-2, а не від власного імені.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що в матеріалах справи наявний акт Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД"/ "Shipshyna Forwarding LTD" про відкликання від 12 серпня 2021 року, відповідно до якого довіреність від 30 грудня 2020 року, видана ОСОБА_1 , була відкликана відповідачем-2, з огляду на що суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про те, що позивач, починаючи з 12 серпня 2021 року не мав повноважень на представництво та вчинення будь-яких інших дій від імені Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД"/ "Shipshyna Forwarding LTD".

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів порушення його прав внаслідок укладення спірного правочину, за захистом яких він звернувся до суду, та не довів наявності передбачених статтею 233 Цивільного кодексу України підстав для визнання спірного договору недійсним. Суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано відмовили у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України", укладеного 28 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Шипшина Форвардінг ЛТД", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н. Г., зареєстрованого у реєстрі за № 3186 та, як наслідок, правильно відмовили і у задоволенні похідної вимоги про визначення розміру частки учасника ОСОБА_1 у грошовому виразі 285 000,00 грн, що складає 95% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи України".

При цьому, як вбачається з оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій врахували висновки Верхового Суду щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України, які, як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, є загальними при застосуванні цієї норми права, та які викладені у тому числі у постановах Верховного Суду, на які послався скаржник, та правильно у відповідності до зазначених висновків Верховного Суду вирішили спір у цій справі. З огляду на викладене Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача-2 про закриття касаційного провадження у справі № 910/20709/21 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, оскільки висновок Верховного Суду щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України, викладений у наведених скаржником постановах Верховного Суду, є загальним щодо усіх правовідносин, які регулюються цією нормою, про що зазначалося вище по тексту цієї постанови.

Крім того, суди попередніх інстанцій правильно не застосували строк позовної давності до позовних вимог у цій справі, оскільки відмовили у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що суди попередніх інстанцій у повному обсязі з`ясували обставини, на які сторони послалися як на підставу своїх вимог та заперечень, правильно з дотриманням норм процесуального права, правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.

Доводи позивача у касаційній скарзі про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, а наведені ним підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1 та 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими, з огляду на що Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішення Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2022 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 10 квітня 2023 року у справі № 910/20709/21.

9. Судові витрати.

Враховуючи те, що позивач був звільнений від сплати судового збору, суд касаційної інстанції за правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України не здійснює розподіл судових витрат за подання касаційної скарги

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України заяви відповідачів про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним розглядом цієї справи, будуть розглянуті після подання заявниками відповідних доказів розміру цих витрат протягом п`яти днів після ухвалення цієї постанови. У разі неподання заявниками відповідних доказів протягом встановленого строку ці заяви залишаться без розгляду.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10 квітня 2023 року у справі № 910/20709/21 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець