ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/2094/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Новокиївське"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 (колегія суддів: Куксов В.В. - головуючий, Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новокиївське"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Панамедікус"

про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю: позивача Щербак Є. М. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Новокиївське" (далі - позивач) звернувшись до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Панамедікус" (далі - відповідач) просило витребувати із чужого незаконного володіння відповідача на користь позивача нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 161,9 кв.м, житловою площею 107,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 211810580000, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира) та визнати за позивачем право власності на квартиру.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач незаконно володіє спірним майном, яке належить позивачу, у зв`язку з чим відповідач порушив права власності позивача.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 (суддя Ковтун С.А.), позов задоволено повністю.

2.2. Рішення суду мотивовано тим, що оскільки іпотечний договір, предметом якого була квартира, визнаний у судовому порядку недійсним, тому власник не набув право власності в порядку звернення стягнення на неї та не вправі був передавати її до статутного капіталу відповідача. Також зазначено, що відповідач здійснивши реєстрацію права власності на квартиру є її титульним володільцем і це володіння пов`язане з припиненням титульного володіння позивача, як власника, поза його волею. Крім того, суд вказав на те, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, що виключає правові підстави для застосування наслідків його спливу, на застосуванні якого наполягав відповідач.

2.3. Оскарженою постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

2.4. Апеляційний суд виходив з того, що договір купівлі-продажу майнових прав, на який позивач посилається, як на підставу виникнення у нього права на квартиру, не є тим доказом, який підтверджує наявність у нього права на неї, що свідчить про відсутність у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

3.2 На обґрунтування касаційної скарги відповідач посилався на те, що оскаржувана постанова суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Позивач вказує, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, у постановах Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 757/68030/17, від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, від 11.06.2021 у справі № 924/187/20.

3.3 Відповідач звернувшись із письмовою заявою просив здійснити розгляд касаційної скарги без участі свого представника та залишити без змін оскаржену постанову суду апеляційної інстанції.

4. Мотивувальна частина

4.1 У даній справі, судові рішення у якій переглядаються у касаційному порядку, суди попередніх інстанцій розглянули спір про витребування спірного майна та визнання права власності на нього, а позов обґрунтовано тим, що: квартира вибула з володіння позивача, як правонаступника ПАТ «Старокиївський Банк», поза його волею та передана безоплатно відповідачу; іпотечний договір визнаний недійсним в судовому порядку, тому ОСОБА_1 не набув права власності на майно в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, що свідчить про неправомірність внесення спірного майна до статутного капіталу відповідача.

4.2 Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що 19.12.2013 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено попередній договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (далі - попередній договір), за умовами якого сторони зобов`язуються в майбутньому в строк, обумовлений у пункті 6.1 цього договору, укласти і належним чином оформити договір купівлі - продажу нерухомого майна, на умовах і в порядку визначеному цим договором. Нерухомим майном, що буде предметом основного договору, є квартира.

4.3 23.04.2014 для забезпечення повного виконання особистого зобов`язання продавця за попереднім договором, між Публічним акціонерним банком «Старокиївський Банк» (іпотекодавцем) та громадянином Ізраїлю ОСОБА_1 (іпотекодержателем) укладено іпотечний договір (без видачі заставної) (далі - іпотечний договір), згідно з пунктом 2.1 якого, предметом іпотеки за цим договором, є квартира, яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

4.4 02.09.2014 ОСОБА_1 на підставі іпотечного застереження, передбаченого пунктом 6.7 іпотечного договору, звернув стягнення на предмет іпотеки за цим договором та зареєстрував за собою право власності на квартиру і 19.09.2014 передав її до статутного капіталу відповідача.

4.5 17.06.2014 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) на підставі постанови Правління Національного банку України № 365 від 17.06.2014 прийняла рішення № 50 «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Старокиївський Банк» та призначення уповноваженої особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський Банк», відповідно до якого в ПАТ «Старокиївський Банк» (далі - Банк) було запроваджено тимчасову адміністрацію строком з 18.06.2014 по 18.09.2014 включно.

4.6 У 2017 році Банк звернувся до Печерського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору.

4.7 Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02.11.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від19.08.2020, по справі № 757/23249/17-ц про визнання недійсним іпотечного договору встановлено, що наявні ознаки нікчемності іпотечного договору, передбачені пунктами 1 та 5 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; іпотечний договір не відповідає статтям 59, 71 Закону України «Про акціонерні товариства», статті 47 Закону У країни «Про банки і банківську діяльність», статтям 1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

4.8 15.05.2019 за результатами проведення ФГВФО відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом UA-EA-2019-03-27-000100-b від 17.04.2019, Банк (продавець) та позивач (покупець) уклали договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, яке є відмінним від права власності, відповідно до пункту 1.1 якого, покупець приймає у власність майнові права на квартиру. За цим договором, Банк передав у власність позивача майнові права на нерухоме майно, які є відмінними від права власності та які виникли та/або можуть виникнути в майбутньому, а саме: визнання права власності на нерухоме майно: визнання правочину щодо припинення права власності продавця недійсним; припинення дій третіх осіб, яка порушує право власності, відновлення становища, яке існувало до порушення прав продавця; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб; та інші майнові права, які пов`язані із виникненням та припиненням права власності продавця на нерухоме манно, зокрема, але не виключно:

- витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння; оскарження у судовому порядку недійсності правочину за яким продавцем було набуто право власності на нерухоме майно, або припинено право власності на нерухоме майно; звернення до державних органів, установ та організацій всіх форм власності, в межах прав та повноважень, на підставі майнових прав, які передбачені законодавством та Укладеними договорами, включаючи, але не обмежуючись органів нотаріату, Міністерства юстиції та його територіальних органів, суб`єктів державної реєстрації прав, державних реєстраторів; набуття у власність нерухомого майна, а також інші права, що випливають з майнових прав щодо нерухомого майна, в тому числі ті, які виникнуть в майбутньому, у зв`язку із встановленням обставин неправомірності припинення права власності продавця на нерухоме майно, або скасування рішень судів про недійсність правочинів на підставі яких продавець набув право власності; отримання грошових коштів / відшкодування вартості нерухомого майна за наслідками недійсності / нікчемності правочинів, на підставі яких право власності на нерухоме майно було набуте продавцем; інші права, що пов`язані або випливають із правочинів, на підставі яких виникло / існувало право власності продавця на нерухоме майно; пред`явлення позову про визнання права власності покупця, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, з подальшою реєстрацією права власності за покупцем (надалі - майнові права).

4.9 Пунктами 1.3, 1.4 договору купівлі-продажу визначено, що майнові права вважаються переданими з моменту підписання цього договору. На підставі цього договору покупець має право замінити продавця як правонаступник у судових справах, що стосується нерухомого майна, або вступити у справу третьою особою із самостійними вимогами на предмет спору, або без самостійних вимог.

4.10 Київський апеляційний суд ухвалою від 16.10.2019 у справі № 757/23249/17-ц, занесеною до журналу судового засідання, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17.06.2020, замінив ПАТ «Старокиївський банк» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Новокиївське" - позивач у справі, судове рішення у якій переглядається у касаційному порядку.

4.11 Приймаючи оскаржену постанову, яка переглядається у даній справі у касаційному порядку, суд апеляційної інстанції вказав, що договір на який позивач посилається як на підставу виникнення в нього прав на спірне нерухоме майно у порядку правонаступництва, в ухвалі Київського апеляційного суду від 16.10.2019 по справі №757/23249/17-ц не оцінювався на предмет законності. При цьому колегія суддів у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, відхилила доводи позивача щодо неможливості оцінки судом питання законності такого договору у межах цієї справи в силу презумпції правомірності правочину з огляду на процесуальний обов`язок суду належним чином дослідити подані стороною докази та надати їм правову оцінку, і оцінивши вказаний договір дійшла висновку про те, що цей договір купівлі-продажу майнових прав, на який позивач посилається, як на підставу виникнення у нього права на квартиру, не є тим доказом, який підтверджує наявність у нього права на неї, що свідчить про відсутність у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду.

4.12 У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18), на яку у касаційній скарзі посилається заявник, зроблено правовий висновок про те, що стаття 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

4.13 Отже, судом апеляційної інстанції вказані висновки Великої Палати Верховного Суду враховані не були. Суд апеляційної інстанції дійшов незаконного висновку про те, що укладений 15.05.2019 між Банком (продавець) та позивачем (покупець) договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, яке є відмінним від права власності, не належить до таких доказів, які можуть підтверджувати таке право позивача, тому висновків суду першої інстанції не спростував.

4.14 При цьому у постанові Касаційного цивільного суду від 17.06.2020 зі справи № 757/23249/17-ц зазначено, що договір від 15.05.2019, на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Новокиївське" просило залучити його у справу як правонаступника позивача, оплатний, нотаріально посвідчений та внесений у відповідний реєстр, є чинним та не визнаний недійсним у передбаченому законом порядку. Згідно відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ «Старокиївський банк» є припиненим. Повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо можливості вирішення питання щодо процесуального правонаступництва в даній справі, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Новокиївське" має право змінити ПАТ «Старокиївський банк», як правонаступник у судових справах, що стосується нерухомого майна - квартири, Касаційний цивільний суд вказав, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість замінити позивача у даній справі на Товариство з обмеженою відповідальністю "Новокиївське".

4.15 Отже, на підставі одного і того ж договору купівлі-продажу майнових прав від 15.05.2019 в даному випадку суд апеляційної інстанції дійшов висновків про те, що вказаний договір не належить до таких доказів, які можуть підтверджувати права позивача, в іншому випадку у провадженні зі справи № 757/23249/17-ц Київський апеляційний суд, із висновками якого погодився Верховний Суд, дійшов висновку про те, що у позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Новокиївське", виникли права, які є відмінними від права власності.

4.16 Місцевий господарський суд приймаючи рішення у справі, що було скасовано оскарженою у касаційному порядку постановою суду апеляційної інстанції, дійшов висновку, що недійсний відповідно до статей 203 215 ЦК України іпотечний договір від 23.04.2014, на підставі якого нерухоме майно вибуло із володіння власника, не створив жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

4.17 Враховуючи вказані обставини суд першої інстанції дійшов висновку, що недійсність іпотечного договору свідчить про його неспроможність створювати будь-які юридичні наслідки, у тому числі щодо набуття ОСОБА_1 права власності на майно, що є предметом іпотеки. А тому ОСОБА_1 не набув права власності на майно. Цей суд вказав, що відсутність правомочності щодо розпорядження майном, яка є складовою права власності (ст. 319 ЦК України), унеможливлює її здійснення. Наявні докази спростовують правомочність ОСОБА_1 здійснювати розпорядження нерухомим майном шляхом внесення його до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Панамедікус», і, відповідно, такі дії не є підставою для набуття останнім права власності на це майно.

4.18 Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

4.19 Місцевий господарський суд у своєму рішенні вказав, що підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно зі статтею 392 ЦК України є оспорення існуючого права позивача, а не намір набути вказане право за рішенням суду. Ці висновки суду не спростовані.

4.20 Згідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

4.21 Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком зазначивши про це у своїй постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

4.22 У касаційній скарзі заявник також вказує на те, що Північний апеляційний господарський суд помилково скасував рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021, яке, як вказує заявник, є законним та обґрунтованим, оскільки при його ухваленні, зокрема, викладено законний та обґрунтований висновок щодо відсутності спливу строку позовної давності на звернення з позовом у цій справі.

4.23 Як вбачається із рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021, прийнятого у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, відповідач зазначав, що позивач пропустив позовну давність.

4.24 Позивач подав заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності.

4.25 Заявник у касаційній скарзі вказує, що саме з 19.08.2020, тобто з моменту набрання законної сили рішення Печерського районного суду міста Києва від 02.11.2018 та постанови Київського апеляційного суду від 19.08.2020 по справі №757/23249/17-ц про недійсність іпотечного договору від 23.04.2014 починається перебіг позовної давності на звернення позивача до суду із позовом до ТОВ «Панамедікус» (як нинішнього володільця нерухомого майна) про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, оскільки саме з цього моменту позивач дізнався про порушення своїх прав та у нього виникло відповідне право на позов.

4.26 Разом з тим, із наведених судових рішень вбачається, що звернувшись із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Панамедікус» про визнання недійсним іпотечного договору, позивач - Публічне акціонерне товариство «Старокиївський Банк» зазначало, що за результатами вказаного договору та попереднього договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 ОСОБА_2, відбувся перехід права власності на належне Банку майно.

4.27 Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

4.28 Згідно статті 262 цього Кодексу заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

4.29 Частиною 4 статті 267 вказаного Кодексу визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

4.30 Отже, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

4.31 Таким чином у справі, що переглядається у касаційному порядку, перебіг позовної давності має обраховуватися від дня, коли Публічне акціонерне товариство «Старокиївський Банк», правонаступником якого є позивач у справі № 910/2094/21, яка переглядається у касаційному порядку, довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

4.32 За вказаних обставин із доводами скаржника щодо початку перебігу позовної давності погодитися не можна, оскільки вони не ґрунтуються на наведених нормах права.

4.33 Отже, оскільки суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржену постанову не перевірив доводів відповідача щодо пропуску позовної давності, не перевірив чи є обґрунтованими доводи позивача щодо того, що причини пропуску позовної давності є поважними, виходячи із доводів скаржника касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати, а справу належить направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

4.34 Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 240 301 308 310 315 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 у справі №910/2094/21 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

В.Ю. Уркевич