ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/21566/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;

за участю представників:

позивача - Кузьменка В.С.,

відповідача - Андріїшиної Н.П., Куценка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк",

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Барсук М.А., судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)

від 12.10.2021,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк"

про стягнення 1 087 644,82 грн

В С Т А Н О В И В:

у листопаді 2017 року ТОВ "Приватофис" (наразі ТОВ "Монтана-Естейт") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди приміщення від 01.12.2016 в сумі 1087644,82 грн, з яких 1 076 576,00 грн - основний борг, 2 529,95 грн - пеня, 2 079,41 грн - 3% річних та 6 459,46 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань зі сплати орендних платежів за договором оренди за період жовтень - листопад 2017 року у загальній сумі 1 076 576,00 грн, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у вказаній сумі. Також посилається на необхідність стягнення з відповідача 2 529,95 грн пені, 2 079,41 грн 3% річних та 6 459,46 грн інфляційних втрат.

Спір у справі розглядався господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Комерційного банку "ПриватБанк" на користь позивача 2079,41 грн 3% річних, 2529,95 грн пені.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 скасовано частково рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з АТ "Комерційного банку "ПриватБанк" на користь ТОВ "Монтана-Естейт" 1 076 576,00 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 2 079, 41 грн 3 % річних, 2 529,95 грн пені, 4 844,59 грн інфляційних втрат та судовий збір. В решті позовних вимог відмовлено.

У листопаді 2021 року АТ "Комерційний банк "ПриватБанк" подало касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 910/4312/17, від 04.07.2018 у справі № 910/16430/16, від 05.07.2018 у справі № 914/3013/16, від 19.07.2018 у справі № 910/14503/16, від 26.09.2018 у справі № 910/20105/17, від 04.04.2019 у справі № 918/329/18. Стверджує, що висновок Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 202-204 601 ЦК України у розрізі можливості або неможливості для одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог призвести до юридично значимого наслідку у вигляді зарахування відповідних вимог, якщо до дати вчинення відповідного одностороннього правочину іншою особою вже було вчинено інший дійсний односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог стосовно того ж самого зобов`язання, відсутній. Вказує і на відсутність висновку Верховного Суду стосовно права особи здійснити відмову від раніше вчинених односторонніх правочинів стосовно зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 214 ЦК України. Також скаржник стверджує, що відсутні висновки Верховного Суду стосовно застосування принципу оцінки доказів за критерієм вірогідності, визначеним ст. 79 ГПК України, у сукупності з нормами ст. ст. 6 627 1054 251 - 254 ЦК України, а саме в розрізі правовідносин, коли сторони, користуючись принципом свободи договору та розуміючи правові наслідки таких своїх дій, кредитним договором визначили календарну дату, з настанням якої вони пов`язали настання строку повернення кредитних коштів та процентів за кредитним договором, а тому в такому разі, за відсутності доказів протилежного, необхідно вважати, що строк зобов`язання за кредитним договором настав на відповідну дату у обсязі не меншому, ніж визначено договором, а сума заборгованості є прямопропорційною визначеній відповідно до умов кредитного договору на дату такого настання, що за своїм змістом є більш вірогідним, ніж ненастання строку виконання відповідного зобов`язання у визначену календарну дату, та відповідає принципу вірогідності доказів. Також АТ "Комерційний банк "ПриватБанк" зазначив, що суд апеляційної інстанції помилково здійснював надання оцінки доказам наявним в матеріалах справи, з врахуванням заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1610/1-18 від 16.10.2018 та № 14/11-18 від 14.11.2018, які на момент їх вчинення суперечили вимогам ст. ст. 601 602 ЦК України та вимогам щодо безспірності вимог, які зараховуються, і без врахування заяв банку про зарахування зустрічних однорідних вимог від 06.11.2017 №Е.65.0.0.0/3-134182 (за жовтень 2017 року) та від 28.11.2017 №Е.65.0.0.0/3- 147662 (за листопад 2017 року), яким оцінки надано не було взагалі.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить закрити касаційне провадження, порушене за касаційною скаргою АТ "Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 з огляду на таке: постанови суду касаційної інстанції, на які відповідач посилається, не є судовими рішеннями прийнятими у подібних правовідносинах; наявність висновку Верховного Суду у аналогічних правовідносинах, про що свідчить постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/21683/17, в якій було встановлено, що вимоги, визначені згідно з заявою банку від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01, не є безспірними та прозорими. Також вказав про можливість залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін з наведених у відзиві мотивів.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

З огляду на те що у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/21683/17 відсутні висновки щодо права особи здійснити відмову від раніше вчинених односторонніх правочинів про зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 214 ЦК України, колегія суддів не вбачає підстав для закриття касаційного провадження у справі відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1 та 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 01.12.2016 між ТОВ "Приватофис" (орендодавець, наразі ТОВ "Монтана-Естейт") та ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" (орендар) було укладено договір оренди приміщення, за умовами якого орендодавець зобов`язувався передати орендареві, а орендар - прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності.

Приміщення, яке передається в оренду за договором, знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Малом`ясницька, 2а, має загальну площу 6728,6 кв.м і належить орендодавцеві на підставі права власності (п. 1.2 договору).

За умовами п. 2.2 договору орендна плата підлягає сплаті до 20 числа поточного місяця за поточний місяць, із розрахунку 80 грн за 1 кв.м, в тому числі ПДВ 13,33 грн, всього 538 288,00 грн (разом з ПДВ) за перший місяць оренди. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1 (одиниці). Розмір орендної плати може бути переглянутий два рази на рік та змінений за згодою сторін, про що укладається додаткова угода до даного договору.

У п. 7.1 договору сторони погодили, що він укладається з 01.12.2016 до 31.10.2019.

На виконання умов договору оренди приміщення від 01.12.2016, за актом здачі-приймання приміщення від 01.12.2016 орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення, яке знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Малом`ясницька, 2а, має загальну площу 6728,6 кв.м.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказує, що починаючи з жовтня 2017 року відповідач не виконує зобов`язання зі сплати орендної плати, внаслідок чого у нього виникла заборгованість з оплати орендної плати за договором.

Вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача існує заборгованість за договором оренди за жовтень - листопад 2017 року в сумі 1 076 576,00 грн, строк оплати якої настав. Водночас, врахувавши невиконання позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором № 08/104/К, строк виконання яких настав 15.12.2018, заяву ПАТ КБ "Приватбанк" від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7693007/01, яка не оскаржена в судовому порядку та є дійсною, дійшов висновку про зарахування зустрічних однорідних вимог та відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1 076 576,00 грн заборгованості. Також вказав на наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 2 079, 41 грн 3% річних, 2 529, 95 пені. Відмовив у стягненні інфляційних втрат.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з такого:

- відповідач, направляючи заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01, не врахував здійснення позивачем зарахування зустрічних однорідних вимог за заявами № 1610/1-18 від 16.10.2018 та № 14/11-18 від 14.11.2018, зокрема, і за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К та, що зарахування за заявою від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 фактично може призвести до подвійного зарахування одного й того ж зобов`язання, що суперечить чинному законодавству;

- законність заяв позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1610/1-18 від 16.10.2018 та №14/11-18 від 14.11.2018, зокрема, за кредитним договором № 08/104/К від 17.12.2008, є предметом оскарження в судовому порядку, а тому направлення відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.12.2018 №20.1.0.0.0/7 693007/01 без урахування вказаних обставин, виключає безспірність та прозорість вимог АТ КБ "Приватбанк" за заявою від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01;

- відповідно до заяви відповідача про зарахування зустрічних вимог від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01, останній повідомив про часткове зарахування вимог відповідача до позивача за кредитним договором № 08/104/К від 17.12.2008, проте матеріали справи не містять доказів, коли саме настав строк виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К та в якому обсязі, які саме обставини, передбачені договором чи законом, зумовили його настання.

Отже, на думку суду апеляційної інстанції, відповідач не довів припинення свого грошового зобов`язання за договором зі сплати 1 076 576,00 грн заборгованості за користування спірним приміщенням у жовтні-листопаді 2017 року, адже додана ним до матеріалів справи заява від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 не може свідчити про припинення відповідного зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з огляду на недоведеність настання строку виконання ТОВ "Приватофис" (наразі ТОВ "Монтана-Естейт") зобов`язання за кредитним договором № 08/104/К від 17.12.2008 з наявністю чого ст. ст. 202 203 ГК України та ст. 601 ЦК України пов`язують можливість застосування відповідного способу припинення зобов`язання.

Верховний Суд не погоджується з судом апеляційної інстанції в частині вирішення позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за договором оренди за жовтень - листопад 2017 року в сумі 1 076 576,00 грн з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічна норма міститься і у ст. 283 ГК України.

Частиною 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар, зокрема, зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Частина 4 цієї статті визначає, що строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з приписами ст. ст. 525 526 629 ЦК України і ст. 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Господарські суди встановили, що відповідач свої зобов`язання за договором щодо сплати орендної плати за період з жовтня до листопада 2017 року належним чином не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість за спірний період, строк сплати якої настав. Водночас, як встановлено судами, відповідач, посилаючись на заяву від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01, вказує на відсутність підстав для стягнення з нього заборгованості з огляду на зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Статтями 202 203 ГК України встановлено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення щодо зарахування зустрічних однорідних вимог містить ч. 1 ст. 601 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами (аналогічний висновок міститься у п. п. 28, 29 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19).

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (ст. 601 ЦК України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); - строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

При цьому, у п. 51 постанови від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 Верховний Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

Суд першої інстанції, дослідивши заяву відповідача від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01, встановив, що вона не визнана недійсною на момент розгляду справи та є способом припинення одночасно двох зобов`язань, які виникли за договором оренди від 01.12.2016 і кредитним договором № 08/104/К. Встановив, що зобов`язання сторін є зустрічними (за кредитним договором № 08/104/К від 17.12.2008 АТ "Комерційний банк" Приватбанк" є кредитором ТОВ "Приватофис", а останній - боржником; в той час, як за договором оренди від 01.12.2016 ТОВ "Приватофис" (наразі ТОВ "Монтана-Естейт") є кредитором, а відповідач, навпаки, боржником; вимоги є однорідними (зараховуються вимоги про передачу грошей за обома договорами - заборгованість), строк виконання за якими настав (у відповідача наявна заборгованість за договором оренди від 01.12.2016 у сумі 1 076 576, 00 грн, строк виконання якої настав, що встановлено у справі, яка переглядається, а у позивача - заборгованість за кредитним договором № 08/104/К, строк виконання зобов`язань за яким настав 15.12.2018, що вбачається, зокрема, з п. А.3 кредитного договору № 08/104/К (а.с. 128- 136, т. 2).

Отже, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст. ст. 202 601 ЦК України, правильно встановив, що заява відповідача від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 про зарахування однорідних зустрічних вимог, надіслана відповідачем позивачу, є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що АТ "Комерційний банк" Приватбанк", направляючи заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01, не врахував здійснення позивачем зарахування зустрічних однорідних вимог за заявами № 1610/1-18 від 16.10.2018 та № 14/11-18 від 14.11.2018, зокрема, і за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К та, що зарахування за заявою АТ "Комерційний банк" Приватбанк" від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 фактично може свідчити про подвійне зарахування одного й того ж зобов`язання, що суперечить чинному законодавству, є безпідставним, адже, як встановлено господарським судом першої інстанції на момент направлення ТОВ "Приватофис" заяв № 1610/1-18 від 16.10.2018 та № 14/11-18 від 14.11.2018 АТ "Комерційний банк" Приватбанк" уже направив на адресу ТОВ "Приватофис" заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог щодо зобов`язань з орендної плати у спірний період за договором оренди приміщення у м. Харків, вул. Малом`ясницька, 2а від 01.12.2016. На момент направлення ТОВ "Приватофис" заяв № 1610/1-18 від 16.10.2018 та № 14/11-18 від 14.11.2018 заяви АТ "Комерційний банк" Приватбанк" від 06.11.2017 №Е.65.0.0.0/3-134182 і від 28.11.2017 №Е.65.0.0.0/3-147662 про зарахування зустрічних однорідних вимог були дійсними та такими, що вчинені відповідно до вимог ст. 601 ЦК України.

Щодо висновків апеляційного господарського суду про те, що оскарження в судовому порядку заяв ТОВ "Приватофис" про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1610/1-18 від 16.10.2018 та №14/11-18 від 14.11.2018 щодо зобов`язань за кредитним договором № 08/104/К від 17.12.2008 та договором оренди приміщення від 01.12.2016, виключає безспірність та прозорість вимог АТ КБ "Приватбанк" за заявою від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 (оскільки заяви сторін від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01, № 1610/1-18 від 16.10.2018, №14/11-18 від 14.11.2018 стосуються одних і тих же зобов`язань з орендної плати), то необхідно зазначити, що ст. ст. 202 203 ГК України, ст. 601 ЦК України не встановлено такої умови до вимог про зарахування зустрічних однорідних як прозорість. Висновок апеляційного господарського суду про необхідність дотримання при зарахуванні зустрічних однорідних вимог умови, яка господарським і цивільним законодавством не передбачена, є помилковим і суперечить ч. 2 ст. 14 ЦК України, згідно з якої особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Крім того, наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, на що вказала об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19.

Отже, за наявності чинної заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01, суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про зарахування однорідних вимог у цій справі, мав врахувати заяву відповідача від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 і надати їй належну оцінку, а не посилатись на заяви відповідача.

Також апеляційний суд вказав на відсутність у матеріалах справи доказів щодо того коли саме настав строк виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К та в якому обсязі і які саме обставини, передбачені договором чи законом, зумовили його настання.

Водночас, в матеріалах справи наявна копія кредитного договору № 08/104 /К від 17.12.2008, в п. А3 якого сторони досягли згоди щодо терміну повернення кредиту за цим договором - 14.12.2018 (а.с. 128 - 145, т. 2) та додаток № 1 до цього договору, з яких апеляційний суд міг встановити настання строку виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором № 08/104/К від 17.12.2008 та в якому обсязі, що було правомірно здійснено судом першої інстанції.

Однак, апеляційний господарський суд усунувся від дослідження вказаних доказів у справі, не надав належної оцінки кредитному договору № 08/104 /К від 17.12.2008 та додатку до нього № 1 та не спростував правильного висновку суду першої інстанції про настання у позивача строку виконання зобов`язання за кредитним договором № 08/104/К 15.12.2018, про що також вказував і відповідач.

Отже, апеляційний господарський суд, при перегляді рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову щодо стягнення основного боргу, неправильно застосував ст. ст. 202 203 ГК України, ст. 601 ЦК України, порушив ст. 86 ГПК України, не перевірив правильність доводів відповідача про існування у ТОВ "Приватофис" (наразі ТОВ "Монтана-Естейт") заборгованості зі сплати кредиту та процентів за договором № 08/104/К та, що строк виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором № 08/104/К від 17.12.2008 настав, що було правильно встановлено судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції прийняв постанову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 076 576,00 грн заборгованості зі сплати орендної плати з урахуванням доводів і доказів лише однієї сторони - позивача, чим порушив і принцип рівності сторін, закріплений у ст. 7 ГПК України, що є недопустимим.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на постанову Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/21683/17, оскільки висновки касаційного суду у вказаній справі про наявність правових підстав для стягнення з АТ "Комерційний банк" Приватбанк" на користь ТОВ "Монтана-Естейт" орендної плати ґрунтувались на встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставинах подвійного зарахування одного і того ж зобов`язання, чого у цій справі не вбачається. У справі № 910/21683/17 Верховний Суд був обмежений наданою судами першої та апеляційної інстанції, на підставі ст. 86 ГПК України, власною оцінкою важливого для вирішення спору доказу - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 на предмет безспірності її вимог, проте вказана заява була оцінена Господарським судом міста Києва при розгляді цієї справи належним доказом здійснення зарахування зустрічних вимог, з чим погоджується і Верховний Суд.

Підставою касаційного оскарження судового рішення скаржником зазначено, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України - апеляційним судом не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду визнає обґрунтованими доводи скаржника про необхідність врахування висновків у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 910/4312/17, від 04.07.2018 у справі № 910/16430/16, від 05.07.2018 у справі № 914/3013/16, від 19.07.2018 у справі № 910/14503/16, від 26.09.2018 у справі № 910/20105/17, від 04.04.2019 у справі № 918/329/18 щодо застосування ст. 601 ЦК України у правовідносинах пов`язаних з зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Пунктом 4 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Статтею 312 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції, на відміну від рішення суду першої інстанції, прийнята внаслідок неправильного застосування ст. 14 202 601 ЦК України, всупереч ст. 86 ГПК України, та без врахування висновків Верховного Суду у постановах, на які посилається скаржник в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то постанова Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2020, яке прийняте відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

Згідно з ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, витрати АТ "Комерційний банк "ПриватБанк" зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в сумі 32 580,90 грн підлягають стягненню з ТОВ "Монтана-Естейт". Витрати ТОВ "Монтана-Естейт" зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 300 301 308 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі № 910/21566/17 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" (49044, м. Дніпро, Крутогірний узвіз, 14, код ЄДРПОУ 33546549) на користь Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ вул. Грушевського 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 32 580,90 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді Н. Губенко

І. Кондратова