ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/2231/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

за участю представників:

позивача - Красильникової К.О.,

відповідача -Каракоця О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Барсервіс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 (судді: Коробенко Г. П., Кравчук Г. А., Козир Т. П.) і рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 (суддя Курдельчук І. Д.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Барсервіс"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

про визнання недійсним договору фінансового лізингу,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Барсервіс" (далі - ТОВ "Барсервіс") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4Б16059ЛИ (далі - договір).

1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 203 209 210 215 220 655 657 760 793 794 Цивільного кодексу України обґрунтовані невідповідністю спірного договору нормам чинного законодавства, оскільки під час укладення договору сторони не дотрималися вимог закону щодо нотаріального посвідчення цього правочину, що свідчить про нікчемність зазначеного договору.

1.3. У відзиві на позовну заяву АТ КБ "ПриватБанк", заперечуючи проти її задоволення, наголосило на відсутності законодавчо встановленого обов`язку для сторін договору фінансового лізингу нотаріально посвідчувати такий договір.

При цьому, посилаючись на положення статті 639 Цивільного кодексу України, відповідач акцентує, що домовленості про нотаріальне посвідчення спірного договору між сторонами не було.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення аргументовано тим, що згідно з чинним законодавством договір фінансового лізингу не потребує нотаріального посвідчення.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019, ТОВ "Барсервіс" у касаційній скарзі просить їх скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову повністю, обґрунтовуючи свої доводи незастосуванням судами положень частин 2, 3 статті 806, частини 1 статті 793, статті 657 Цивільного кодексу України, наголошуючи на встановленні чинним законодавством обов`язку нотаріального посвідчення договору, укладеного між сторонами, оскільки предметом договору фінансового лізингу є нерухоме майно, вартість якого визначена у сумі 56 793 020,00 грн.

3.2. АТ КБ "ПриватБанк" не скористалося правом надати відзив на касаційну скаргу.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 01.07.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (після зміни назви - АТ КБ "ПриватБанк") (банк) і ТОВ "Барсервіс" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 4Б16059ЛИ, згідно з пунктом 1.1 якого банк, який є власником нерухомого майна, зазначеного у додатку № 1 до договору (далі - майно), передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банку у платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

За умовами пункту 1.2 на дату укладення договору загальна вартість майна становила 56 793 020,00 грн.

Передача банком і прийом лізингоодержувачем майна у лізинг здійснюються згідно з актом прийому-передачі майна, зазначеним у додатку № 3, що є невід`ємною частиною цього договору (пункт 3.1 договору).

У пункті 5.2.1 договору визначено обов`язок банку передати майно у платне користування лізингоодержувачу на умовах та у строки, обумовлені у цьому договорі. Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим договором, передати у власність лізингоодержувача майно та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим договором.

За змістом пункту 9.1 договору строк його дії встановлено із дати підписання договору по 25.06.2036. У частині невиконаних сторонами зобов`язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінено у разі дострокового виконання зобов`язань лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору.

Відповідно до пункту 9.2 договору він набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Договір втрачає свою силу після виконання сторонами усіх зобов`язань за ним.

На виконання умов договору банк як власник нерухомого майна передав ТОВ "Барсервіс" за актом прийому-передачі від 01.07.2016 № 1 (додаток № 3 до договору) нерухоме майно, перелік якого наведено у додатку № 3 до договору, загальною вартістю 56 793 020,00 грн.

4.3. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ТОВ "Барсервіс" до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4Б16059ЛИ із посиланням на положення статей 203 209 210 215 220 655 657 760 793 794 Цивільного кодексу України, у зв`язку із невідповідністю спірного договору нормам чинного законодавства, оскільки під час укладення договору сторони не дотрималися вимог закону щодо його нотаріального посвідчення, що свідчить про нікчемність цього правочину.

4.4. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7 статті 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з частиною 1 статті 181 цього Кодексу господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

4.5. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, позивач і відповідач дійшли згоди, що договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін (пункт 9.2 договору).

4.6. За змістом статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено у статті 215 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

У статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

4.7. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений (стаття 209 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 806 цього Кодексу за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

У частині 2 статті 806 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Системне тлумачення положень частини 2 статті 806 цього Кодексу та параграфу 1 глави 58 Цивільного кодексу України свідчить, що у частині 2 статті 806 цього Кодексу наведено бланкетну норму, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 глави 58 Цивільного кодексу України).

Відповідно до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися тільки норми параграфу 1 глави 58 Цивільного кодексу України, а не інших параграфів цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Загальні правила щодо форми договору визначено у статті 639 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Суди попередніх інстанцій установили, що жодних домовленостей між сторонами про нотаріальне посвідчення або державну реєстрацію спірного договору не існувало, законодавством для сторін спірного договору такі дії не визнано обов`язковими.

Ураховуючи наведене, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, що договір, укладений між позивачем і відповідачем, не потребує нотаріального посвідчення, тому немає підстав вважати такий договір нікчемним.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 915/865/17, від 08.10.2019 у справі № 910/2153/19, від 31.10.2019 у справі № 910/2219/19, від 21.11.2019 у справі № 910/2233/19, від 12.12.2019 у справі № 910/2112/19.

4.8. Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, установив, що до дня звернення банку до суду із позовом про стягнення з ТОВ "Барсервіс" заборгованості за договором фінансового лізингу у товариства не виникало жодних сумнівів стосовно чинності правочину, отже звернення ТОВ "Барсервіс" до суду з позовом про визнання договору недійсним суди вважають зловживанням правом на судовий захист, що є самостійною підставою для відмови у захисті.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. За змістом частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, колегія суддів вважає постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 ухваленими із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування немає.

5.4. Викладені у касаційній скарзі доводи про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для часткового задоволення позову, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі судових рішень немає.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Барсервіс" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 у справі № 910/2231/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

В. А. Зуєв