№ 910/3205/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року

м. Київ

Справа № 910/3205/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г.,

суддів: Картере В. І., Огородніка К. М.

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

за участю представників учасників справи:

АТ "Сенс Банк" - адвокат Семенець І. І.,

Якушкіна Н. І. - адвокат Брожко Н. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" за вх. № 7927/2023

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023

у складі колегії суддів: Полякова Б. М.(головуючий), Отрюха Б. В., Доманської М. Л.

та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.05.2023

у складі судді Паська М. В.

у справі № 910/3205/22

за заявою Акціонерного товариства "Альфа-Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Самміт Солюшн"

про банкрутство, -

На розгляд суду постало питання щодо покладення солідарної відповідальності на керівника боржника за порушення вимог ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства.

ВСТАНОВИВ

Обставини справи

1. 09.06.2022 ухвалою Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі № 910/3205/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Самміт Солюшн" (далі - ТОВ "Самміт Солюшн").

2. 09.08.2022 ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва визнано Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк, в подальшому перейменовано на АТ "Сенс Банк") кредитором ТОВ "Самміт Солюшн" на загальну суму 996 270,44 грн, з яких: 102 569,85 грн - вимоги першої черги, 320 675 грн - вимоги четвертої черги, 573 025,59 грн - вимоги шостої черги.

3. 02.02.2023 постановою Господарського суду міста Києва визнано ТОВ "Самміт Солюшн" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Кіцула С. Б.

Короткий зміст заяви

4. 27.12.2022 від розпорядника майна боржника надійшла заява про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника ОСОБА_1 .

5. В поданій заяві арбітражний керуючий Кіцул С. Б. просив суд покласти на колишнього керівника боржника солідарну відповідальність, у зв`язку з доведенням до банкрутства та приховування стійкої фінансової неплатоспроможності боржника. В обґрунтування вказаних вимог, заявник зазначав, що під час аналізу фінансово-господарського стану боржника в процедурі розпорядження майном, ним було встановлено, що дії керівника боржника були спрямовані на доведення підприємства до банкрутства, а також ним вчинялися дії щодо приховування банкрутства.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

6. 16.05.2023 ухвалою Господарського суду міста Києва відмовлено в задоволенні заяви арбітражного керуючого Кіцула С.Б. № 02-7/77 від 27.12.2022 про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника.

7. Місцевий господарський суд вказав, що до суду не надходили документи, які свідчили б про те, що в результаті аналізу фінансової звітності боржника було виявлено, що саме дії чи бездіяльність керівника призвели до неплатоспроможності боржника.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

8. 23.10.2023 постановою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу АТ "Сенс Банк" задоволено частково. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 у справі № 910/3205/22 змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 у справі № 910/3205/22 залишено без змін.

9. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що для притягнення керівника боржника до солідарної відповідальності на підставі ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) у боржника мають бути наявні зобов`язання, строк виконання яких настав, як мінімум, перед двома кредиторами, як до відкриття провадження у справі про банкрутство так і після відкриття справи про банкрутство.

10. В даній справі у боржника наявний лише один кредитор, а отже, звернення арбітражного керуючого з заявою про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника є передчасним.

11. При цьому колегія суддів зауважила, що арбітражний керуючий може повторно звернутися до суду з заявою покладення солідарної відповідальності на керівника боржника, у разі звернення у справі інших кредиторів та визнання їх грошових вимог судом.

12. Суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий суд прийшовши до правильного висновку, що у задоволенні заяви арбітражного керуючого Кіцула С. Б. про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника слід відмовити, проте при ухваленні судового рішення керувався нормами права, які регулюють субсидіарну відповідальність керівників, засновників (учасників, акціонерів) боржника, інших осіб (частина друга статті 61 КУзПБ).

13. Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку про зміну мотивувальної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 у справі №910/3205/22.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. 17.11.2023 АТ "Сенс Банк" подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 у справі №910/3205/22; справу в частині покладення солідарної відповідальності на керівника боржника ТОВ "Самміт Солюшн" - ОСОБА_1 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

15. Підставою касаційного оскарження скаржник вказує п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та порушення матеріального права в частині застосування ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. ст. 2, 7, 9 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", та недотримання вимог ст. ст. 2 7 236 Господарського процесуального кодексу України.

16. Скаржник вказує, що апеляційний суд залишив поза увагою висновок в постанові Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №910/3191/20 щодо необхідності розгляду питання порушення керівником боржника вимог ст. 36 КУзПБ господарським судом під час здійснення провадження у справі, що є необхідною підставою для подальшого звернення кредиторів із вимогами до зазначеної особи.

17. Натомість, апеляційний суд, обґрунтовуючи своє рішення, послався на позиції, що містяться у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20 та від 14.09.2021 у справі № 902/1023/19, а також постановах від 09.06.2022 у справі № 904/76/21, від 06.10.2022 у справі № 903/988/20, в яких Верховний Суд визначив основні аспекти, що підлягають з`ясуванню під час вирішення питання про покладання спеціальної відповідальності на керівника боржника за порушення вимог ч. 6 ст. 34 КУзПБ, однак, не містить правових висновків щодо застосування норми права. Висновки у вказаних постановах сформовано за інших обставин справи та викладено не в остаточному рішенні суду, адже в кожному з даних випадків рішення судів попередніх інстанцій було скасовано, а справи направлено на новий розгляд.

18. Наведене, на думку скаржника підтверджує підставу касаційного оскарження, визначену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

19. За доводом скаржника, найбільш подібна позиція до висновку суду апеляційної інстанції була викладена в постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 902/1068/20: "... з урахуванням наведених норм та правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20, наявність у справі про банкрутство єдиного кредитора унеможливлює встановлення обставин (юридичного факту) загрози неплатоспроможності боржника".

20. На думку Банку, такий висновок свідчить про дискримінаційний підхід щодо захисту інтересів єдиного кредитора, порушує право на справедливий суд та не ґрунтується на вимогах ч. 6 ст. 34 КУзПБ. Скаржник стверджує, що в ч. 6 ст. 34 КУзПБ відсутня прив`язка до кількісного кола кредиторів, що подали заяви у справі про банкрутство для встановлення обставин неплатоспроможності боржника, адже подання заяви з вимогами до боржника у справі про банкрутство - це право кредитора, а не його обов`язок.

21. Банк стверджує про необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/1068/20 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

22. Також, на думку скаржника, відсутність правових висновків щодо застосування норми права ч. 6 ст. 34 КУзПБ, за умови розгляду господарським судом вимог єдиного кредитора у справі про банкрутство, що сформовані в остаточних рішеннях Верховного Суду, свідчить про наявність підстави касаційного оскарження судового рішення на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

23. Разом з тим, стверджує, що у даній справі, арбітражний керуючий Кіцул С. Б. надав ряд документів, що безспірно свідчать про порушення керівником боржника ч. 6 статті 34 КУзПБ.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

24. 28.12.2023 до Верховного Суду від ОСОБА_1. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

25. ОСОБА_1 стверджує, що висновки суду апеляційної інстанції базуються як на відсутності кількох кредиторів для застосування наслідків ч. 6 ст. 34 КУзПБ, так і на основі врахованих доказів, поданих представником ОСОБА_1., що вказують на добросовісність та розумність дій останньої.

26. В письмових поясненнях, що надійшли до Суду 21.02.2024 стверджується, що касаційна скарга є фактично незгодою з прийнятим судовим рішенням.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

27. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

30. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

31. Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання щодо покладення солідарної відповідальності на керівника боржника за порушення вимог ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

32. Оцінивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

33. Відповідно до ч. 6 ст. 34 КУзПБ, в редакції на час подання розпорядником майна боржника заяви про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника, боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

34. Якщо керівник боржника допустив порушення цих вимог, він несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначеної особи.

35. Підставами покладення солідарної відповідальності на керівника боржника відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 34 КУзПБ є порушення керівником боржника визначеного абзацом першим частини шостої цієї статті обов`язку та строку звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, факт чого встановлюється судом, який здійснює провадження у справі про банкрутство.

36. До предмету доказування при вирішенні питання наявності підстав для покладення на керівника боржника солідарної відповідальності у справі про банкрутство, належить встановлення таких обставин:

- виникнення обставин, визначених абзацом 1 ч. 6 ст. 34 КУЗПБ щодо загрози неплатоспроможності боржника;

- моменту виникнення загрози неплатоспроможності боржника;

- факту неподання керівником боржника до суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника в місячний строк з дня виникнення такого обов`язку;

- обсягу грошових зобов`язань боржника, на момент виникнення загрози неплатоспроможності боржника.

37. Для покладення солідарної відповідальності на керівника боржника необхідним є доведення заявником та встановлення судом сукупності таких умов - юридичних фактів:

- порушення визначеного абз. 1 ч. 6 ст. 34 КУзПБ місячного строку на звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство;

- наявності у боржника протягом цього строку та/або більше ознак загрози неплатоспроможності.

38. Отже, умовами/складовими для встановлення щодо боржника такого складного за своїм змістом юридичного факту як загроза неплатоспроможності боржника є одночасна (зокрема протягом місячного періоду, визначеного частиною шостою статті 34 КУзПБ) наявність, в свою чергу, таких юридичних фактів:

(1) існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов`язань, строк виконання яких настав та визначається за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо);

(2) розмір всіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір зобов`язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо), тобто такий майновий стан боржника за всіма його показниками (основними фондами, дебіторською заборгованістю, строк виконання зобов`язань щодо якої настав, тощо), який за оцінкою сукупної вартості всіх активів Боржника очевидно не здатний забезпечити задоволення вимог виконання зобов`язань перед всіма кредиторами, строк виконання яких настав, ні у добровільному, ні у передбаченому законом примусовому порядку. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 904/76/21, від 06.10.2022 у справі № 903/988/20, від 02.11.2022 у справі № 902/1068/20, від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20.

39. У цій справі, як встановлено судом апеляційної інстанції у боржника наявний лише один визнаний кредитор АТ "Сенс Банк" (до перейменування - АТ "Альфа-Банк").

40. У постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 902/1068/20 Верховний Суд наголосив, що загроза неплатоспроможності у розумінні абзацу 1 частини шостої статті 34 КУзПБ має місце у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами. Іншого визначення цього поняття норми КУзПБ не містять. Відтак, наявність у справі про банкрутство єдиного кредитора унеможливлює встановлення обставин (юридичного факту) загрози неплатоспроможності боржника.

41. Отже, враховуючи викладене, Верховний Суд вважає вірним висновок апеляційного господарського суду про передчасне звернення арбітражного керуючого з заявою про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника у зв`язку з наявністю у боржника одного кредитора та відмову у задоволенні заяви.

42. Водночас, встановивши помилкове застосування судом першої інстанції норм права, які регулюють субсидіарну відповідальність керівників, засновників (учасників, акціонерів) боржника, інших осіб (ч. 2 ст. 61 КУзПБ), суд апеляційної інстанції правомірно змінив мотивувальну частину ухвали місцевого господарського суду про відмову в задоволенні заяви арбітражного керуючого.

43. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, визначену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник стверджує, що апеляційний господарський суд послався висновки у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20 та від 14.09.2021 у справі № 902/1023/19, а також постановах від 09.06.2022 у справі № 904/76/21, від 06.10.2022 у справі № 903/988/20, в яких висновки Верховного Суду сформовано за інших обставин справи та викладено не в остаточному рішенні суду, оскільки рішення судів попередніх інстанцій було скасовано, а справи направлено на новий розгляд.

44. Колегія суддів Верховного Суду відхиляє такі доводи скаржника та звертає увагу на таке.

45. Згідно із частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

46. Отже, наведені норми права розрізняють висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, та висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У свою чергу норми ГПК України не поділяють висновків Верховного Суду щодо застосування норм права на ті, що викладені у постановах, якими справу направлено на новий розгляд, та ті, що викладені у постановах, якими завершений розгляд справи. Подібний підхід також відсутній у судовій практиці. Кожна постанова Верховного Суду в силу частини третьої статті 317 ГПК України є остаточною і оскарженню не підлягає, а якщо в ній викладені висновки щодо застосування норми права, то такі висновки підлягають врахуванню іншими судами при вирішенні подібних спорів. Така правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/22858/17.

47. Результат розгляду Верховним Судом вказаних справ, на які зроблено посилання судом апеляційної інстанції, зумовлений різними фактичними обставинами кожної конкретної справи, однак у наведених постановах Верховного Суду викладено правові висновки щодо застосування ч. 6 ст. 34 КУзПБ, що стосуються порядку та підстав вирішення питання щодо покладення солідарної відповідальності на керівника боржника та вірно враховані судом апеляційної інстанції.

48. Крім того, Верховний Суд відхиляє твердження скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 34 КУзПБ за умови розгляду господарським судом вимог єдиного кредитора у справі про банкрутство як підстави касаційного оскарження визначеної п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки такий наведено в постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 902/1068/20. При цьому, за відсутності прямого посилання судом апеляційної інстанції на вказану постанову Верховного Суду, висновки, що їх дійшов суд апеляційної інстанції узгоджуються із правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 902/1068/20.

49. Відносно тверджень скаржника про необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/1068/20, оскільки такий підхід, на думку скаржника, є дискримінаційним, колегія суддів зазначає наступне.

50. При касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення (такий висновок викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 922/3308/20).

51. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

52. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

53. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

54. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

55. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

56. Проте, скаржником не наведено вмотивованих обґрунтувань щодо необхідності відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.11.2022 у справі № 902/1068/20, а саме не доведено наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення), тоді як зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника із судовими рішеннями у справі та помилковим тлумаченням ч. 6 ст. 34 КУзПБ.

57. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції ч. 6 ст. 34 КУзПБ не знайшли свого підтвердження, а Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

58. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

59. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

60. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України).

61. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова та ухвала - залишенню без змін.

В. Розподіл судових витрат

62. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 у справі № 910/3205/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Картере

К. Огороднік