№ 910/3437/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2020 року

м. Київ

справа № 910/3437/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський Інтегровані Рішення" (далі - ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення", позивач-1, скаржник-1) - ОСОБА_1 (директор, самопредставництво),

2) Приватного акціонерного товариства "Тутковський" (далі - ПАТ "Тутковський", позивач-2) - не з`явилися,

відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіфанта" (далі - ТОВ "ФК "Сіфанта", відповідач-1) - не з`явилися,

2) Акціонерного товариства "Банк "Український капітал" (далі - АТ "Банк "Український капітал", відповідач-2, скаржник-2) - Пекар А.О. (адвокат), Тинної Д.С. (адвокат),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ПАТ "Тутковський" - не з`явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) - не з`явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" та АТ "Банк "Український капітал"

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2019 (головуючий - суддя Баранов Д.О.),

постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2020 (головуючий - суддя Мальченко А.О., судді Чорногуз М.Г., Агрикова О.В.) та

додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 (головуючий - суддя Мальченко А.О., судді Чорногуз М.Г., Агрикова О.В.)

у справі №910/3437/19

за позовами ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення", ПАТ "Тутковський"

до ТОВ "ФК "Сіфанта", АТ "Банк "Український капітал",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ПАТ "Тутковський",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд,

про визнання договору недійсним та визнання іпотеки припиненою.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. 19.03.2019 ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" звернулося до Господарського суду міста Києва (справа №910/3437/19) з позовом до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" (далі - ПАТ "УПБ") та Публічного акціонерного товариства "Банк "Український капітал", яке в подальшому змінило найменування на Акціонерне товариство "Банк "Український капітал", в якому просило суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2015, укладений ПАТ "УПБ" та АТ "Банк "Український капітал", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. та зареєстрований в реєстрі за №1253 (далі - Договір від 29.04.2015);

- визнати припиненою іпотеку АТ "Банк "Український капітал" за іпотечним договором від 16.04.2013, укладеним ПАТ "УПБ" та ПАТ "Тутковський", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 2090 (далі - Іпотечний договір).

1.1.1. Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2015 є нікчемним на підставі частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як такий, що укладений у період дії особливого режиму контролю діяльності ПАТ "УПБ" та за один день до віднесення банку до категорії проблемних, із заниженням реальної вартості відступлених прав вимоги на понад 20% від звичайних цін, оскільки відступлення прав вимоги за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 20.02.2013 №710 відбулось за вартістю 5 396 491,81 грн, у той час як загальна заборгованість за вказаним кредитним договором становила понад 18 млн грн. При цьому у зв`язку з нікчемністю Договору від 29.04.2015 позивач вважає припиненим та таким, що фактично не переходило до АТ "Банк "Український капітал" право іпотекодержателя за Іпотечним договором від 16.04.2013. Крім того, за твердженням позивача-1, договори, укладені на забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту, хоча і є похідними, однак є окремими зобов`язаннями, а тому вимагають укладення окремих договорів щодо відступлення прав за ними, яких у даному випадку, на порушення вимог статті 24 Закону України "Про іпотеку", не було укладено разом з укладенням договору про відступлення прав за основним зобов`язанням.

1.2. 06.05.2019 ПАТ "Тутковський" звернулося до Господарського суду міста Києва (справа №910/5853/19) з позовом до ПАТ "УПБ" та АТ "Банк "Український капітал", в якому просило суд:

- визнати недійсним Договір від 29.04.2015;

- визнати припиненою іпотеку АТ "Банк "Український капітал" за Іпотечним договором.

1.2.1. Позов обґрунтовано тим, що постановою Національного банку України (далі - НБУ) від 30.04.2015 №293/БТ встановлено обмеження щодо діяльності ПАТ "УПБ", зокрема заборона банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки. Однак за один день до накладення зазначеної заборони, яка б унеможливила виконання оспорюваного договору, відповідачами було вчинено Договір купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2015. Крім того, оспорюваний договір було укладено у період дії особливого режиму контролю за діяльністю відповідача-1 та призначення куратора та за 1 день до віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних. Посилаючись на статтю 227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач-2 зазначив, що ПАТ "УПБ" не було повідомлено АТ "Банк "Український капітал" щодо необхідності погодження Договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2015 з куратором, призначеним НБУ, а тому такий правочин підлягає визнанню недійсним як такий, що вчинений відповідачем-1 без відповідного дозволу.

1.3. Також 06.05.2019 ПАТ "Тутковський" звернулося до Господарського суду міста Києва (справа №910/5855/19) з позовом до ПАТ "УПБ" та АТ "Банк "Український капітал" про визнання недійсним Договору від 29.04.2015.

1.3.1. Позовні вимоги мотивовано тим, що за Договором від 29.04.2015 ПАТ "УПБ" передало відповідачеві-2 права вимоги за Іпотечним договором від 16.04.2013, строк дії якого закінчився 18.02.2015, а відтак, починаючи з 19.02.2015, іпотека за вказаним договором є припиненою, у зв`язку з чим права вимоги за Іпотечним договором не могли бути передані АТ "Банк "Український капітал". Позивач зазначив, що оспорюваний договір було укладено з метою можливого заволодіння нерухомим майном юридичної особи в майбутньому, що є порушенням публічного порядку та підставою для визнання його недійсним згідно зі статтею 228 ЦК України.

1.4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2019 у справі №910/3437/19, зокрема, задоволено клопотання АТ "Банк "Український капітал" та об`єднано в одне провадження справи №910/3437/19, №910/5853/19 та №910/5855/19, присвоєно об`єднаній справі №910/3437/19.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2020, у задоволенні позовних вимог ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" та ПАТ "Тутковський" відмовлено у повному обсязі.

2.2. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 задоволено заяву АТ "Банк "Український капітал" про розподіл судових витрат. Стягнуто з ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" на користь АТ "Банк "Український капітал" 59 688,21 грн судових витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2020 у справі №910/3437/19 повністю, доповнити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2019 у справі №910/3437/19 посиланням на ту обставину, що Договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений ПАТ "УПБ" та ПАТ "Банк "Український капітал", є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Також скаржник просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2019 у справі №910/3437/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" задовольнити в повному обсязі.

3.1.1. Крім того, ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить суд скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 у справі №910/3437/19 повністю, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити у повному обсязі.

3.2. АТ "Банк "Український капітал", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд просить змінити мотивувальну частину постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2020 у справі № 910/3437/19, а саме: виключити висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав вдаватися до оцінки доводів сторін щодо нікчемності договору купівлі-продажу прав вимоги, що укладений 29.04.2015 ПАТ "УПБ" та ПАТ "Банк "Український капітал"; залишити в силі висновки, викладені Господарським судом міста Києва у рішенні від 31.07.2019, в частині спростування обставин нікчемності оскаржуваного договору; виключити висновки суду апеляційної інстанції, сформовані за результатом перегляду позовних вимог ПАТ "Тутковський"; в іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2020 у справі №910/3437/19 залишити без змін.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи касаційної скарги ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" на рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції:

4.1. суди попередніх інстанцій, встановивши обставини нікчемності спірного договору, що узгоджується з положеннями статті 215 ЦК України та пунктами 1, 2, 3, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", застосували інші норми матеріального права, посилаючись на недоведеність позивачем вимог недійсності правочину, передбачених статтями 227 228 ЦК України;

4.2. суд першої інстанції повинен був відмовити у задоволенні позову з мотивів усталеної практики, а саме пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009, що передбачає нікчемність правочину з моменту його укладення. Окрім цього, у поданій касаційній скарзі скаржник посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц;

4.3. судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права під час відмови у приєднанні письмових доказів у справі, які підтверджували нікчемність спірного договору;

5. Доводи касаційної скарги ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" на додаткову постанову суду апеляційної інстанції:

5.1. суд апеляційної інстанції під час ухвалення додаткової постанови порушив частину четверту статті 126 та частину п`яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо критеріїв розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу;

5.2. додаткова постанова апеляційної інстанції ухвалена без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у на постановах від 31.01.2019 у справі №19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі №906/194/18, від 19.02.2019 у справі №917/1071/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18.

6. Доводи касаційної скарги АТ "Банк "Український капітал" на постанову суду апеляційної інстанції:

6.1. постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням статей 15 16 215 216 ЦК України та без урахування правової позиції Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної у постановах від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, від 16.10.2019 у справі №641/728/16-ц, від 19.02.2020 у справі №171/1447/18;

6.2. суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 593 ЦК України та статтю 17 Закону України "Про іпотеку", висновок Верховного Суду щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній.

7. Позиція інших учасників справи

7.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу АТ "Банк "Український капітал" залишити без задоволення.

7.2. АТ "Банк "Український капітал" у відзиві на касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2020, зазначає про необґрунтованість їх доводів, просить скаргу ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" залишити без задоволення.

АТ "Банк "Український капітал" додатково зазначило, що у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, заявник очікує понести витрати на професійну правничу допомогу, докази на підтвердження яких буде надано в порядку, визначеному частиною восьмою статті 129 ГПК України.

7.3. АТ "Банк "Український капітал" у відзиві на касаційну скаргу на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 зазначає про їх безпідставність та необґрунтованість, просить скаргу ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

7.4. 28.07.2020 до Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіфанта" (далі - ТОВ "ФК "Сіфанта") надійшла заява про заміну відповідача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (далі - ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста") на його правонаступника - ТОВ "ФК "Сіфанта" в порядку статті 52 ГПК України.

РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ

Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Розпорядженням в.о. заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 28.07.2020 № 29.3-02/1369 у зв`язку з перебуванням судді Колос І.Б. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/3437/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Селіваненко В.П.

Ухвалою Верховного Суду від 30.07.2020 здійснено заміну відповідача у справі №910/3437/19 з ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" на його правонаступника - ТОВ "ФК "Сіфанта".

8. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8.1. 20.02.2013 ПАТ "УПБ" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Надра Інтегровані Рішення", яке змінило своє найменування на ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" (позичальник) укладено договір про відкриття траншевої кредитної лінії №710 (далі - Кредитний договір), відповідно до пункту 1.1 якого банк зобов`язався відкрити позичальнику відкличну кредитну лінію в межах суми 16 000 000,00 грн терміном до 18.02.2015 на поповнення обігових коштів.

8.2. Згідно з пунктом 1.2 Кредитного договору зобов`язання банку щодо надання кредитів та зобов`язання позичальника щодо повернення кредитів та сплати процентів, а також інші права та зобов`язання сторін, передбачені цим договором, виникають з дати укладання сторонами Додаткових договорів про надання кредитів, які є невід`ємними частинами цього договору, в сумах, зазначених у таких Додаткових договорах. Строк користування кожним окремим кредитом у межах загальної суми, встановленої пунктом 1.1 цього договору, визначається Додатковими договорами.

8.3. Пунктами 1.4 та 1.5 Кредитного договору визначено, що підставою для надання кредитів є Додаткові договори, а плата за користування одержаними кредитними ресурсами встановлюється в кожному конкретному Додатковому договорі.

8.4. Відповідно до пункту 9.1 Кредитного договору останній набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 18.02.2015, а в частині невиконаних зобов`язань позичальника, передбачених цим договором та всіма додатковими договорами до нього, - до повного та належного їх виконання.

8.5. У подальшому між сторонами було укладено низку Додаткових договорів до Договору про відкриття траншевої кредитної лінії від 20.02.2013 №710, якими вносились зміни та доповнення до вказаного кредитного договору.

8.6. Додатковим договором від 18.02.2015 до Кредитного договору зміст пункту 1.1 викладено в новій редакції та кінцевим терміном кредитування визначено 17.02.2016.

8.7. 16.04.2013 ПАТ "УПБ" (іпотекодержатель) та ПАТ "Тутковський" (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л., зареєстрований в реєстрі за №2090, предметом якого є надання іпотекодавцем в іпотеку майна, зазначеного в пункті 6 цього договору, на забезпечення виконання зобов`язань позичальника перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем та/або позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

8.8. У пункті 2 Іпотечного договору зазначено, що за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань позичальника відповідно до Договору про відкриття траншевої кредитної лінії від 20.02.2013 №710, згідно з яким іпотекодержателем відкрито позичальнику відкличну кредитну лінію в межах суми 16 000 000,00 грн терміном до 18.02.2015 на поповнення обігових коштів зі сплатою процентів у розмірі та на умовах, передбачених кредитним договором.

8.9. Відповідно до пункту 6 Іпотечного договору в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитними договором іпотекодавець надав в іпотеку таке нерухоме майно: майновий комплекс, загальною площею 8 595,40 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дубровицька, буд. 28 (предмет іпотеки 1), а також нерухоме майно, загальною площею 3 469,60 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Дубровицька, буд. 28 (предмет іпотеки 2).

8.10. Згідно з пунктом 11 Іпотечного договору сторони оцінюють предмет іпотеки в сумі 34 360 000,00 грн.

8.11. 29.04.2015 ПАТ "УПБ" (продавець) та АТ "Банк «Український капітал" (покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С., зареєстрований в реєстрі за №1253 (далі - договір купівлі-продажу), відповідно до умов якого продавець погоджується продати права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

8.12. У пункті 1.1 договору купівлі-продажу зазначено, що правами вимоги є всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця у якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов`язків за кредитними договорами та договорами забезпечення.

8.13. Відповідно до пункту 2.3 договору купівлі-продажу, права вимоги переходять від продавця до покупця в день підписання цього договору, при цьому обов`язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем Акта приймання-передачі прав вимоги (не залежить від сплати загальної купівельної ціни).

8.14. Згідно з пунктом 3.1 договору купівлі-продажу, за продаж (відступлення) продавцем прав вимоги за цим договором покупець зобов`язаний сплатити продавцю загальну купівельну ціну.

8.15. За Актом приймання-передачі прав вимоги до договору купівлі-продажу, складеним ПАТ "УПБ" та АТ "Банк "Український капітал", продавець передав, а покупець прийняв права вимоги, зазначені у Додатку до Акта, серед яких права вимоги за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 20.02.2013 №710 (позичальник - ТОВ "Надра Інтегровані Рішення"; заборгованість кредиту - 5 133 263,00 грн, проценти - 138 668,43 грн); договори забезпечення - Договір поруки №710-1 від 20.02.2013 та Іпотечний договір від 16.04.2013; купівельна ціна - 5 396 480,81 грн.

8.16. 30.04.2015 АТ "Банк «Український капітал" сплатило на користь ПАТ "УПБ" грошові кошти у розмірі 17 700 000,00 грн (призначення платежу - придбання кредитного портфелю згідно з Договором купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2015) - відповідно до меморіального ордеру від 30.04.2015 №182295.

8.17. 30.04.2015 Правлінням НБУ прийнято постанову №293/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" (далі - Постанова №293/БТ), якою вирішено таке:

- віднести ПАТ "УПБ" до категорії проблемних строком на 180 днів;

- із дня прийняття цієї постанови та до кінця строку, визначеного в пункті 1 цієї постанови, встановити для ПАТ "УПБ" такі обмеження, зокрема: 1) не здійснювати будь-якого відчуження будівель і споруд банку, крім відчуження майна, що перейшло у власність банку на підставі реалізації прав заставодержателя, за вартістю, не нижче ніж визначена за результатами оцінки, проведеної відповідно до вимог законодавства України незалежним суб`єктом оціночної діяльності, який включений до Державного реєстру оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності та відповідає критеріям, передбаченим абзацами 2-6 пункту 7 постанови Правління НБУ від 25.09.2014 №602 "Про заходи щодо забезпечення повернення кредитів, наданих НБУ"; 2) не вивільняти отримане банком забезпечення за кредитними операціями до повного погашення позичальниками заборгованості, а в разі потреби приймати додаткове забезпечення.

8.18. Пунктом 5 Постанови №293/БТ заборонено ПАТ "УПБ" використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки.

8.19. Пунктом 6 Постанови №293/БТ зобов`язано банк під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий в НБУ.

8.20. На підставі постанови Правління НБУ від 28.05.2015 №348 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 107 від 28.05.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "УПБ", згідно з яким з 29.05.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці, з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно, та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "УПБ".

8.21. Відповідно до постанови Правління НБУ від 28.08.2015 № 562 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.08.2015 № 158 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно з даним рішенням з 31.08.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "УПБ" та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "УПБ", визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіній Любові Олександрівні строком на 1 рік, з 31.08.2015 до 30.08.2016 включно.

8.22. ПАТ "УПБ" звернулось до ПАТ "Тутковський" з повідомленням від 07.05.2015 №826 про відступлення прав вимоги за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 20.02.2013 №710 та за Іпотечним договором від 16.04.2013 на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2015.

8.23. АТ "Банк "Український капітал" звернулось до ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" з повідомленням від 19.05.2015 №754 про відступлення прав вимоги за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії №710 від 20.02.2013 на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2015.

8.24. У відповідь на вказане повідомлення позивач-1 звернувся до АТ "Банк "Український капітал" з листом від 28.05.2015 №28/05/3, в якому зазначив про те, що має обґрунтовані сумніви щодо правомірності та законності зазначеного вище повідомлення про відступлення прав вимоги, а також звернув увагу відповідача-2 на те, що відповідно до статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредитору до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

У цьому листі позивач-1 просив банк надати належні та допустимі докази переходу до АТ "Банк "Український капітал" прав вимоги за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії №710 від 20.02.2013.

8.25. АТ "Банк "Український капітал" звернулося до ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" з листом від 03.06.2015 №719-БІ, отриманим останнім 04.06.2015, в якому зазначило, що ПАТ "УПБ" відповідно до положень статей 512-516 ЦК України здійснило заміну кредитора у зобов`язанні, а саме відступило права вимоги за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 20.02.2013 №710; новим кредитором є АТ "Банк "Український капітал", про що ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" було повідомлено листом від 19.05.2015 №754 та шляхом особистої зустрічі, а також шляхом електронного листування.

8.26. Згідно з платіжними дорученнями та меморіальними ордерами з червня 2015 року позивач-1 почав сплачувати кредит та проценти за його користуванням за Кредитним договором на користь АТ "Банк "Український капітал".

8.27. Відповідно до наказу тимчасової адміністрації ПАТ "УПБ" №26/ТА від 29.05.2015 здійснено перевірку договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "УПБ" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в банку, на предмет виявлення правочинів (в тому числі договорів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають критеріям, передбаченим частиною другою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

8.28. Згідно з наказом тимчасової адміністрації ПАТ "УПБ" від 28.08.2015 №243/ТА у зв`язку з виявленням комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями нікчемних правочинів - Договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2015, акта приймання-передачі прав вимоги за Договором купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2015 вирішено: 1) поновити в операційних системах ПАТ "УПБ" бухгалтерського обліку за рахунками з обліку кредиту за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії №710 від 20.02.2013; 2) відновити нарахування процентів з 30.04.2015 за користування кредитом.

8.29. Листом від 28.09.2015 №01-10/5090 ПАТ "УПБ" повідомило АТ "Банк "Український капітал" про нікчемність Договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2015, Акта приймання-передачі прав вимоги до вказаного договору та всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов`язаних з розрахунками по вказаному договору, та погашення заборгованості за Кредитним договором, а також вимагало повернути всі документи, отримані новим кредитором за вказаним нікчемним договором.

8.30. Листами від 28.09.2015 №01-10/5084 та №01-10/5085 Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "УПБ" повідомила ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" та ПАТ "Тутковський" про нікчемність Договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2015, Акта приймання-передачі прав вимоги до вказаного договору та всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов`язаних з розрахунками по вказаному договору та погашення заборгованості за Кредитним договором, у зв`язку з чим зазначило про необхідність виконання позичальником усіх зобов`язань за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 20.02.2013 №710 на користь ПАТ "УПБ".

8.31. У зазначених повідомленнях банк як на підставу нікчемності вказаного правочину посилався на пункт 7 частини третьої статті 38 України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

8.32. ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" та ПАТ "Тутковський" листами від 08.02.2016 повідомили АТ "Банк "Український капітал" про те, що 05.10.2015 ними було отримано від Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" повідомлення від 28.09.2015 №01-10/5084 про нікчемність Договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2015.

9. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

9.1. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

9.2. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

10. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

10.1. Причиною виникнення спору стало питання наявності/відсутності підстав для визнання договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2015 недійсним та визнання іпотеки припиненою.

10.2. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору, суд першої інстанції виходив з такого:

- необґрунтованості тверджень позивача-1 про те, що такий договір було укладено із заниженням реальної вартості відступлених прав вимоги на понад 20% від звичайних цін;

- визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону;

- з огляду на ненадання учасниками справи постанови НБУ №73/БТ "Про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Український професійний банк" та призначення куратора" від 30.01.2015 суд позбавлений можливості встановити її зміст, у зв`язку з чим вважає необґрунтованими твердження позивачів, що саме вказаною постановою було заборонено відповідачу-1 використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, тобто позивачем-2 не доведено, що така заборона існувала станом на дату укладення між сторонами оспорюваного договору;

- доказів того, що відповідач-1 був обізнаний про наявність обмежень, встановлених Постановою від 30.04.2015 №293/БТ, станом на дату укладення оспорюваного договору матеріали справи не містять;

- необґрунтованими є твердження позивача-2 щодо необхідності отримання відповідачем-1 погодження від куратора на укладення з відповідачем-2 оспорюваного договору;

- з огляду на те, що сторонами Іпотечного договору встановлено термін його дії до 18.02.2015, а у випадку невиконання зобов`язань за кредитним договором - до повного та належного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та всіма додатковими договорами до нього, беручи до уваги, що станом на дату укладення між банками оспорюваного договору позивачем-1 не були виконані зобов`язання за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 20.02.2013 №710, відсутні підстави вважати, що іпотека за Іпотечним договором станом на дату укладення вказаного оспорюваного договору (29.04.2015) припинилась;

- недоведеними є твердження позивача-2 про припинення іпотеки за Іпотечним договором станом на дату укладення між відповідачами оспорюваного договору.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання припиненою іпотеки за Іпотечним договором, суд першої інстанції виходив з такого:

- жодних обґрунтувань у частині вказаних позовних вимог, окрім вказівки на те, ще така вимога є похідною від визнання недійсним оспорюваного договору, позивачами не заявлено;

- визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за Іпотечним договором не призводить до припинення іпотеки, а може свідчити лише про відсутність у нового кредитора (неперехід до нового кредитора) прав іпотекодержателя за іпотечним договором;

- будь-яких доказів припинення іпотеки за Іпотечним договором з підстав, наведених позивачами у позовних заявах, матеріали справи не містять.

10.2.1. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, частково погодився з його висновками щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог.

Так, апеляційний господарський суд зазначив, що нікчемний правочин є недійсним у силу закону, такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним застосовується лише до оспорюваних правочинів, а визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не є ефективним та не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, тому суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд помилково вдався до оцінки доводів сторін щодо нікчемності договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2015.

Колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, погодилась з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовної вимоги ТОВ «Тутковський Інтегровані Рішення» про визнання недійсним нікчемного правочину, але з мотивів, наведених у своїй постанові, а саме у зв`язку з невідповідністю заявленого позивачем позову способам захисту цивільних прав встановленим законом.

10.3. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права виходить з такого.

10.4. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

На обґрунтування підстав нікчемності договору від 29.04.2015 позивач-1 послався на частину третю статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. У разі виявлення таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, яка здійснює повноваження органу управління банку. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такі способи захисту, як встановлення нікчемності правочину і визнання недійсним нікчемного правочину, не є способами захисту прав та інтересів, установленими законом. Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

При цьому згідно з частиною другою статті 5 ГПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладено у низці постанов Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

З огляду на зазначене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Отже, позовна вимога ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" про визнання недійсним нікчемного правочину - договору від 29.04.2015 не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту, що обґрунтовано врахували суди попередніх судових інстанцій під час розгляду справи.

Згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Беручи до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №916/3156/17, колегія суддів, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним нікчемного правочину у зв`язку із невідповідністю заявленого позивачем позову способам захисту цивільних прав, встановленим законом.

Однак Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково вдався до оцінки доводів сторін щодо нікчемності оспорюваних договорів, що правильно виправив суд апеляційної інстанції у своїй постанові.

З урахуванням наведеного Верховний Суд відхиляє доводи касаційних скарг ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" та АТ "Банк "Український капітал", зазначені у пунктах 4.1, 4.2, 5.1 цієї постанови.

10.5. Поряд з викладеним Верховний Суд зауважує, що доводи касаційної скарги ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення", наведені у пункті 4.1 цієї постанови, щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій статей 227 228 ЦК України спростовуються встановленими вище обставинами справи, які, у свою чергу, при касаційному оскарженні скаржником не спростовані, а тому є запереченням скаржником встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з необхідністю здійснити у касаційному суді переоцінку доказів у справі та встановити обставини справи, що суперечить нормами частини другої статті 300 ГПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанцій.

10.6. Посилання ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" (пункт 4.3 цієї постанови) на неправомірність незадоволення судом апеляційної інстанції його клопотання про приєднання письмових доказів у справі також не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваної постанови та не можуть бути підставою для її зміни чи скасування.

10.7. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги та АТ "Банк "Український капітал" (пункт 5.2 цієї постанови) з огляду на таке.

За положеннями статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Підстави припинення іпотеки передбачені статтею 17 Закону України "Про іпотеку", до яких зокрема належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом.

Отже, положеннями названого вище спеціального Закону щодо врегулювання правовідносин іпотеки визначено вичерпний перелік підстав для припинення іпотеки, аналогічний закріпленому у статті 593 ЦК України.

Як вбачається зі змісту судових рішень, судами попередніх інстанції наявності жодної з підстав для припинення іпотеки не встановлено, а Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку доказів у справі та встановлювати обставини справи.

10.8. Що ж до доводів касаційної скарги ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" стосовно додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 (пункти 5.1 та 5.2 цієї постанови), то Верховний Суд зазначає таке.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 28).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 вказаного Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону ).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом з тим чинне господарське процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України ).

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За частинами першою, другою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказана правова позиція щодо застосування норм права викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та враховується Судом під час розгляду касаційної скарги.

Як вбачається зі змісту додаткової постанови, суд апеляційної інстанції, розподіляючи витрати, понесені АТ "Банк "Український капітал" на професійну правничу допомогу адвоката, врахував надані: копії договору про надання правничої допомоги від 03.12.2018, додаткової угоди № 1 від 02.12.2019 до договору, Завдання №4 від 03.12.2018 до договору, додаткової угоди №1 про внесення змін до Завдання № 4 до договору, рахунка-фактури №1 від 11.10.2019, рахунка-фактури №1 від 02.12.2019, рахунка-фактури №2 від 10.01.2020, рахунка-фактури №2 від 04.02.2020, а також оригінали витягів з актів приймання-передачі наданих послуг до договору від 11.10.2019, від 02.12.2019, від 10.01.2020, від 04.02.2020 та меморіальних ордерів №2904847 від 28.10.2019, №3358888 від 06.12.2019, №225368 від 27.01.2020 та №414301 від 13.02.2020, детальний опис послуг, наданих Адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «ОНОПЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» АТ «Банк «Український капітал» під час розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги ТОВ «Тутковський Інтегровані Рішення» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2019 у справі №910/3437/19 згідно з договором про надання правничої допомоги від 03.12.2018, ордер про надання правової допомоги серії КВ №729258 від 30.09.2019 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №5617/10, а також ордер про надання правової допомоги серії КВ №729269 від 19.11.2019 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 000221.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені докази в їх сукупності є достатніми на підтвердження наявності підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

З врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, оцінивши подані докази на підтвердження понесених витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та розглянувши клопотання про зменшення цих витрат, з дотриманням статей 126 129 ГПК ухвалив додаткову постанову, а скаржником не спростовано наведені висновки суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" щодо додаткової постанови суду апеляційної інстанції як необґрунтовані з підстав, наведених у цій постанові Верховного Суду.

10.9. Враховуючи встановлені судами обставини та проаналізувавши норми, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів не встановила неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права.

10.10. Верховний Суд відзначає, що аргументи касаційних скарг не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки такі аргументи зводяться до незгоди скаржників з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення ними обставин справи, містять посилання на обставини, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

10.11. Саме лише прагнення скаржників здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки згідно з імперативним приписом частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

10.12. За наведених у цій постанові обставин Верховний Суд вважає, що аргументи та доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних рішень. Скаржники не спростували висновків судів попередніх інстанцій, покладених в основу оскаржуваних рішень, та не довели неправильного застосування ними норм матеріального та процесуального права як необхідної передумови для скасування ухвалених у справі судових рішень.

10.13. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

10.14. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

10.15. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують вказаного висновку.

11. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

11.1. Звертаючись з касаційними скаргами, ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" та АТ "Банк "Український капітал" не довели неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень у справі.

11.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційні скарги ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" та АТ "Банк "Український капітал" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

12. Судові витрати

12.1. Понесені ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на ТОВ "Тутковський Інтегровані Рішення" оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

12.2. Верховний Суд зазначає, що згідно з приписами частини восьмої статті 129 ГПК України заяву АТ "Банк "Український капітал" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу буде розглянуто у випадку подання заявником відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення даного судового рішення.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку ця заява залишається без розгляду.

Керуючись статтями 300 308 309 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський Інтегровані Рішення" та Акціонерного товариства "Банк "Український капітал" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2019, постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2020 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 у справі №910/3437/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко