ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/348/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Дроботової Т.Б., Чумака Ю.Я.

у письмовому провадженні розглянув касаційну скаргу Національного банку України

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 (судді: Кравчук Г.А. (головуючий), Козир Т.П., Агрикова О.В.)

за позовом Компанії "М.С. Європа Транс Холдінгз Лімітед" (М.С. Europa Trans Holdings Limited")

до: 1. Національного банку України,

2. Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Трансмагістраль"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Європа-транс ЛТД"

про визнання відсутнім права вимоги та стягнення 3 248 805 739, 09 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і судових рішень

1.1. Компанія "М.С. Європа Транс Холдінгз Лімітед" (М.С. Europa Trans Holdings Limited") звернулася до Господарського суду міста Києва із вказаним позовом про визнання відсутнім права вимоги, визнання права вимоги та звернення стягнення на предмет іпотеки.

1.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 у справі №910/348/19 відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

1.3. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Трансмагістраль" оскаржило його до Північного апеляційного господарського суду.

1.4. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 розгляд вищезазначеної апеляційної скарги відкладено на 29.07.2021. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Трансмагістраль" в строк до 26.02.2021 подати до Північного апеляційного господарського суду нотаріально засвідчені переклади на англійську мову апеляційної скарги та доданих до неї документів у трьох примірниках, прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів у двох примірниках, ухвали Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 про відкриття провадження у справі у трьох примірниках, ухвали Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у трьох примірниках, відповідне платіжне доручення про переказ збору у розмірі 21 євро на банківські реквізити Міністерства юстиції та громадського порядку Республіки Кіпр.

Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Трансмагістраль" здійснити нотаріально засвідчений переклад апеляційної скарги та доданих до неї документів, ухвал Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 та 28.01.2021 арабською мовою, надіслати їх на адресу Компанії "М.С. Європа Транс Холдінгз Лімітед" (М.С. Europa Trans Holdings Limited" за адресою: офіс №E-59F-16, ЕЛОБ Фейз 1, Хармія Фрі Зоун Шарджа, а/с 50777, Об`єднані Арабські Емірати, поштою в найкоротший строк та надати невідкладно суду докази направлення, а також докази отримання поштового відправлення адресатом, копії направлених документів надати до суду.

Зупинено провадження у справі №910/348/19 до виконання доручення про вручення судових документів або повідомлення про неможливість такого вручення.

1.5. Ухвалу апеляційного суду зі справи мотивовано необхідністю повідомлення юридичної особи - нерезидента Компанію "М.С. Європа Транс Холдінгз Лімітед" (М.С. Europa Trans Holdings Limited") про дату, час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах від 15.11.1965 (далі - Конвенція).

2. Короткий зміст касаційної скарги

2.1. Не погоджуючись із висновками апеляційного господарського суду, Національним банком України подано касаційну скаргу з вимогою скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021, а справу передати до апеляційного суду для продовження розгляду.

2.2. Скаржник вважає оскаржувану ухвалу у справі постановленою із порушенням норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про доцільність застосування статті 15 Конвенції, оскільки ця норма застосовується за умов необхідності повідомлення юридичної особи-нерезидента, який є відповідачем у справі, а не позивачем.

3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

3.1. Переглянувши оскаржену у справі ухвалу суду апеляційної інстанції, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

3.2. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

3.3. Як передбачено частинами першою та другою статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

3.4. Відповідно до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

3.5. За приписами частин першої - четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

3.6. Статтею 365 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

3.7. Згідно з частинами першою та другою статті 367 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

3.8. Водночас, слід враховувати, що названою нормою встановлено право, а не обов`язок суду звертатися у разі необхідності, з урахуванням обставин конкретної справи та вимог закону, до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави з судовим дорученням.

3.9. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном регулюється Конвенцією, до якої Україна приєдналася 19.10.2000 відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19.10.2000.

3.10. Відповідно до частини першої статті 1 Конвенції ця Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.

3.11. Згідно з частиною першою статті 2 Конвенції кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6.

3.12. Відповідно до статті 5 Конвенції Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави. З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно.

3.13. Водночас статтею 10 Конвенції передбачено, що якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує: a) можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном, b) можливості для судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуючої Держави здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави, c) можливості для будь-якої заінтересованої в судовому процесі особи здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави.

3.14. З інформації, розміщеної на офіційному сайті Постійного бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права www.hcch.net, вбачається, що Нотою, датованою 05.01.1984, уряд Кіпру зазначив, що не заперечує проти способів передачі документів особам, які перебувають на території його країни безпосередньо поштою, відповідно до положень статті 10 Конвенції.

3.15. Відповідно до статті 15 Конвенції якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції і якщо відповідач не з`явився, то судове рішення не може бути винесене, поки не буде встановлено, що: a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.

3.16. Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

3.17. Незважаючи на положення попередніх частин, суддя може в термінових випадках прийняти рішення про застосування будь-яких тимчасових чи охоронних заходів.

3.18. У випадку, передбаченому частиною другою статті 15 Конвенції, суд може прийняти рішення, якщо з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

3.19. Разом з тим відповідно до положень статті 15 Конвенції вбачається, що ця норма застосовується за умов необхідності повідомлення юридичної особи-нерезидента, який є відповідачем у справі (а не позивачем чи третьою особою), про наявність справи, яка розглядається судом, для надання відповідачу можливості вжиття заходів захисту.

3.20. Тобто положення Конвенції не допускають винесення судом рішення у справі до виконання певних умов у разі неявки саме відповідача, а не будь-якого іншого учасника провадження.

3.21. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.10.2019 у справі №911/165/18, від 27.01.2020 у справі №910/29287/15 та від 12.03.2020 у справі №910/28827/15.

3.22. Як убачається з матеріалів справи, відповідачі у справі є резидентами України, на яких не поширюються положення статті 15 Конвенції, в той час як іноземним учасником у цій справі є позивач - Компанія "М.С. Європа Транс Холдінгз Лімітед" (М.С. Europa Trans Holdings Limited").

3.23. Отже, суд апеляційної інстанції, відкладаючи розгляд цієї справи ухвалою від 28.01.2021 на 29.07.2021 (шість місяців), дійшов помилкового висновку про доцільність застосування статті 15 Конвенції, якою визначено, що судове рішення не може бути винесене, поки не буде встановлено, що документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві та це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.

3.24. Повідомлення позивача про хід справи на підставі статті 15 Конвенції є таким, що ґрунтується на помилковому тлумаченні судом апеляційної інстанції норм міжнародного (зокрема Конвенції) та процесуального права.

3.25. До того ж апеляційна інстанція надсилала оскаржувану ухвалу представникам позивача (Адвокатському об`єднанню "Мамка та партнери" та Адвокатському об`єднанню "Павленко лігал груп"), які здійснюють свою діяльність та перебувають на території України.

3.26. Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

3.27. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, насамперед, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

3.28. Отже, враховуючи можливість застосування статті 10 Конвенції та направлення судових рішень поштою, зважаючи на те, що апеляційним господарським судом не було встановлено неможливості повідомлення позивача у визначений статтями 120 242 285 Господарського процесуального кодексу України спосіб, Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про необхідність застосування порядку передачі судових та позасудових документів, врегульованого статтею 367 Господарського процесуального кодексу України, статтею 15 Конвенції, та пов`язане з цим зупинення провадження у справі, що призводить до невиправданого затягування її розгляду і є порушенням права учасників судового процесу на розгляд своєї справи упродовж розумного строку.

4. Висновки Верховного Суду

4.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

4.2. Згідно з частиною шостою статті 310 Господарського процесуального кодексу підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

4.3. Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для зупинення провадження у справі, у зв`язку з чим ухвала Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 відповідно до статті 310 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню, а справа - направленню для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції.

5. Розподіл судових витрат

5.1. Оскільки у даному випадку справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Касаційним господарським судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300 304 308 310 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі №910/348/19 скасувати.

3. Справу передати до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Т. Б. Дроботова Ю. Я. Чумак