?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/3707/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Український союз промисловців і підприємців" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 (колегія суддів: Корсак В. А., Алданова С. О., Ходаківська І. П.) та рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2024 (суддя Бойко Р. В.) у справі

за позовом Всеукраїнської громадської організації "Український союз промисловців і підприємців" до Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Кабінет Міністрів України, 2) Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України, 3) Міністерство енергетики України, 4) Державний концерн "Ядерне паливо", про визнання укладеною додаткової угоди до договору,

за участі:

представника позивача - Фокіної О. С.,

представників відповідача - Лабушного А. Г., Засульської М. О.,

представників третьої особи-1 - Бєльського-Панасюка О. О.,

представників третьої особи-2 - Курган Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Всеукраїнська громадська організація "Український союз промисловців і підприємців" (далі - ВГО "Український союз промисловців і підприємців") звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, в якому просить суд визнати укладеною додаткову угоду до договору № 8 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг в адміністративному будинку за адресою м. Київ, вул. Хрещатик 34 від 31.05.2019 в запропонованій позивачем редакції.

2. На обґрунтування позовних вимог ВГО "Український союз промисловців і підприємців" стверджує, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 581-р та укладеного із Державним концерном "Ядерне паливо" (далі - ДК "Ядерне паливо") (балансоутримувачем) договору № 8 від 31.05.2019 позивач користується приміщеннями загальною площею 870,80 кв. м, розташованими на 3 і 7 поверхах будівлі на вул. Хрещатик, 34 у м. Києві.

3. Як вказує позивач, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.01.2024 № 2-р визнано таким, що втратив чинність пункт 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 581-р, яким передбачалось передання Міністерством енергетики у користування Українській спілці промисловців та підприємців приміщень третього і сьомого поверхів у будинку на вул. Хрещатик, 34 у м. Києві на умовах оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень будинку.

4. Враховуючи передачу розпорядженням Кабінету Міністрів України № 994-р від 31.10.2023 спірних приміщень до сфери управління Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України із закріпленням їх на праві господарського відання за Управлінням адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України та з метою подальшого виконання умов користування, позивач звернувся до відповідача з пропозицією внести зміни до договору від 31.05.2019 № 8 та внести зміни щодо сторони балансоутримувача, проте, як стверджує позивач, Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України протиправно відмовило ВГО "Український союз промисловців і підприємців" в укладенні додаткової угоди до діючого договору від 31.05.2019 № 8 та вимагає у останньої звільнити приміщення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

5. 16.10.1997 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 581-р "Про передачу будинку в оперативне управління Міністерству енергетики", згідно з пунктом 1 якого вирішено розмістити Міністерство енергетики у будинку на вул. Хрещатик, 34 у м. Києві, передати цей будинок в оперативне управління Міністерства, а також вирішено взяти до відома, що Міністерство енергетики надасть у користування Українській спілці промисловців та підприємців приміщення 3 і 7 поверхів у будинку на вул. Хрещатик, 34 на умовах оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень будинку.

6. 01.01.1998 між Міністерством енергетики України і ВГО "Український союз промисловців і підприємців" відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 581-р укладено договір, за умовами якого Міністерство передає, а ВГО "Український союз промисловців і підприємців" приймає у користування приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34, загальною площею 1 361,7 кв. м на умовах оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень. Строк дії договору - до 31.12.1998.

7. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 № 174-р Міністерству палива та енергетики України передано в оперативне управління будинок на вул. Хрещатик, 34 у м. Києві.

8. 14.04.2000 між Міністерством палива та енергетики України і ВГО "Український союз промисловців і підприємців" укладено договір про користування приміщенням відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 581-р, за умовами якого Міністерство передає, а ВГО "Український союз промисловців і підприємців" приймає у користування приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34, загальною площею 1 361,7 кв. м на умовах оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень.

9. Відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.2004 № 794 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України" адміністративний будинок на вул. Хрещатик, 34 у м. Києві закріплено за компанією на праві господарського відання для забезпечення її діяльності.

10. За змістом додаткової угоди до договору від 14.04.2000 про користування приміщеннями, укладеного між ВГО "Український союз промисловців і підприємців" і Міністерством палива та енергетики України, 27.09.2004 його розірвано у зв`язку із передачею адміністративного будинку, розташованого за адресою: вул. Хрещатик, 34, на баланс Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України" (далі - НАК "Енергетична компанія України").

11. 15.12.2004 між НАК "Енергетична компанія України" і ВГО "Український союз промисловців і підприємців" відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 581-р укладено договір про користування приміщеннями № 45/11 (строк дії договору - до 31.12.2005 з автоматичною пролонгацією за відсутності заперечень сторін), за умовами якого ВГО "Український союз промисловців і підприємців" передано у користування приміщення загальною площею 1 298,2 кв. м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34, на умовах оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень.

12. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 398 "Про ліквідацію Національної акціонерної компанії" Енергетична компанія України" адміністративну будівлю на вул. Хрещатик, 34, у м. Києві закріплено на праві господарського відання за ДК "Ядерне паливо".

13. Дію договору від 15.12.2004 № 45/11, укладеного між ВГО "Український союз промисловців і підприємців" і НАК "Енергетична компанія України", припинено згідно з додатковою угодою від 25.12.2014.

14. 15.12.2014 між ДК "Ядерне паливо" (балансоутримувач) і ВГО "Український союз промисловців і підприємців" (користувач) відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 581-р укладено договір № 07 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, що надається у користування, та надання комунальних послуг користувачеві адміністративного будинку за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 34, за умовами якого користувач користується приміщеннями загальною площею 1 298,2 кв. м, розміщеними на 3 і 7 поверхах будівлі. Майно передається у користування відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1998 № 581-р за актом приймання-передачі службових приміщень. Строк дії договору визначено до 31.12.2014 (пункт 7.1 договору від 15.12.2014 № 07).

15. 01.01.2015 між ДК "Ядерне паливо" (балансоутримувач) і ВГО "Український союз промисловців і підприємців" (користувач) відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 №581-р укладено договір № 02/15 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, що надається у користування, та надання комунальних послуг користувачеві адміністративного будинку, за умовами якого користувач користується приміщеннями загальною площею 1 298,2 кв. м, розташованими на 3, 7 поверхах будівлі, майно передається у користування відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1998 № 581-р. Строк дії договору - до 31.12.2015.

16. 01.01.2016 між ДК "Ядерне паливо" (балансоутримувач) і ВГО "Український союз промисловців і підприємців" (користувач) відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 581-р укладено договір № 1 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, що надається у користування, та надання комунальних послуг користувачеві адміністративного будинку за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 34, за умовами якого користувач користується приміщенням загальною площею 870,80 кв. м, розташованими на 3 і 7 поверхах будівлі, майно передається у користування відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1998 № 581-р. Строк дії договору визначено до 31.12.2016 (пункт 7.1 договору від 01.01.2016 № 1).

17. У травні 2016 року заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та ДК "Ядерне паливо" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ВГО "Український союз промисловців і підприємців" про усунення перешкод у користуванні майном. Позовну заяву з посиланням на положення статей 316- 321 326 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обґрунтовано тим, що у 2014- 2016 роках ВГО "Український союз промисловців і підприємців" укладала із ДК "Ядерне паливо" договори про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна розташованого на 3, 7 поверхах адміністративної будівлі за адресою: вул. Хрещатик, 34, м. Київ, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 581-р, яке, на думку прокурора, не може скасовувати або підміняти закон чи його окрему норму і не може бути застосовано у частині, що суперечить закону, а отже ВГО "Український союз промисловців і підприємців" відповідно до Закону України "Про оренду державного і комунального майна" мала укласти договір оренди майна та сплачувати орендну плату за користування приміщеннями.

18. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 у справі № 910/8622/16 у задоволенні позовних вимог заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та ДК "Ядерне паливо" відмовлено повністю.

19. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі № 910/8622/16 рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

20. Постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2017 у справі № 910/8622/16 судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

21. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та ДК "Ядерне паливо" задоволено, зобов`язано ВГО "Український союз промисловців і підприємців" усунути перешкоди у користуванні об`єктами нерухомого майна, розташованими на 3, 7 поверхах адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34, шляхом їх звільнення.

22. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

23. Постановою Верховного Суду від 19.03.2019 касаційні скарги заступника Генерального прокурора України, ДК "Ядерне паливо" і Міністерства енергетики та вугільної промисловості України залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2018 у справі № 910/8622/16 залишено без змін.

24. Вказана постанова касаційного суду мотивована тим, що зі змісту договорів, укладених ВГО "Український союз промисловців і підприємців" з Міністерством енергетики України від 01.01.1998, із Міністерством палива та енергетики України від 14.04.2000, з НАК "Енергетична компанія України" від 15.12.2004, а також договорів, укладених з ДК "Ядерне паливо" від 15.12.2014, від 01.01.2015 і від 01.01.2016, вбачається, що ці договори укладено саме відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 581-р, яке не скасовано і не визнано нечинним. Оскільки у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 581-р визначено саме порядок управління і користування майном, а прийнятими у подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів від 12.04.2000 і постановою від 22.06.2004 такий порядок управління та користування майном не змінено, а лише змінено особу, якій в оперативне управління передавалася адміністративна будівля по вул. Хрещатик, 34, колегія суддів касаційного суду погодилась із висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову про усунення перешкод шляхом виселення відповідача з приміщень, наданих йому у користування на умовах оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень будинку.

25. 31.05.2019 між ДК "Ядерне паливо" (балансоутримувач) і Всеукраїнською громадською організацією "Український союз промисловців і підприємців" (користувач) відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 581-р укладено договір № 8 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, що надається у користування, та надання комунальних послуг користувачеві адміністративного будинку за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 34 (далі - договір № 8), за умовами якого користувач користується приміщенням загальною площею 870,80 кв. м, розташованими на 3 і 7 поверхах будівлі, майно передається у користування відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1998 № 581-р.

26. Пунктом 6.1 договору № 8 передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2019, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов`язань. Сторони погоджуються, що дія цього договору продовжується на кожний наступний рік, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії, однією із сторін не буде письмово заявлене про припинення дії цього договору.

27. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.10.2023 № 994-р передано нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого, шостого поверхів та підвалу загальною площею 3 214,5 кв. м (інвентарний номер 00236), п`ятого поверху загальною площею 120,6 кв. м та 746,5 кв. м (інвентарні номери 00236/1/505-506 та 00236/1), сьомого поверху загальною площею 884,5 кв. м (інвентарний номер 00236/2) в будівлі на вул. Хрещатик, 34, у м. Києві із сфери управління Міністерства енергетики до сфери управління Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України із закріпленням їх на праві господарського відання за Управлінням адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України.

28. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.01.2024 № 2-р внесено зміну до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.11.2023 № 1055 "Про розміщення Міністерства у справах ветеранів і Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження", виключивши в абзаці третьому слова "на умовах оренди", та визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 № 137 та пункт 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 581.

29. Листом від 23.02.2024 № 010юр-1-77 ВГО "Український союз промисловців і підприємців" звернулась до Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України із офертою, в якій пропонувало укласти договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, що надається у користування, та надання комунальних послуг у запропонованій позивачем редакції.

30. Листом від 04.03.2024 № 135 Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України вказало, що оскільки розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.01.2024 № 2-р визнано такими, що втратив чинність пункт 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 581, то ВГО "Український союз промисловців і підприємців" втратила право на користування приміщеннями в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34, та просило позивача звільнити зайняті приміщення у зв`язку з відсутністю законних підстав для розміщення.

31. Листом від 12.03.2024 № 010юр-1-104 ВГО "Український союз промисловців і підприємців" звернулась до Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України із пропозицією щодо внесення змін до договору № 8 стосовно відомостей про балансоутримувача для належної організації подальшої оплати за послуги. До вказаного листа позивачем було долучено проекти додаткової угоди до договору № 8.

32. Листом від 18.03.2024 № 155 Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України вказало, що є окремою юридичною особою, не є правонаступником ДК "Ядерне паливо" та не відповідає за його зобов`язаннями. Також відповідач вказав, що не укладав з позивачем договору на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна щодо спірних приміщень чи будь-якого іншого договору, тому жодних зобов`язань перед ВГО "Український союз промисловців і підприємців" не існує, та звернув увагу позивача на необхідність звільнення незаконно зайнятих ВГО "Український союз промисловців і підприємців" приміщень.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

33. 26.07.2024 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024, про відмову у задоволенні позову.

34. Судові рішення мотивовані тим, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 581-р між державою та ВГО "Український союз промисловців і підприємців" виникли правовідносини позички - передачі майна у безоплатне користування на невизначений період доки воно не знадобиться власнику. Як наслідок, договір № 8 на відшкодування витрат є складовою оформлення правовідносин позички (в частині обов`язків наймача), та діє допоки існують такі правовідносини позички.

35. Суди дійшли висновку, що зміна державою балансоутримувача нерухомого майна призводить переходу до нового балансоутримувача прав та обов`язків сторони договору на відшкодування витрат, а тому необхідності у внесенні змін до такого договору через заміну балансоутримувача немає.

36. Крім того, суди виснували, що держава в особі Кабінету Міністрів України розпорядженням від 03.01.2024 № 2-р вирішила припинити право позивача на безоплатне користування державним нерухомим майном, а тому останнім днем правомірного користування ВГО "Український союз промисловців і підприємців" приміщеннями в адміністративному будинку за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 34 загальною площею 870,80 кв. м, розташованими на 3 і 7 поверхах будівлі, є 03.04.2024.

37. Таким чином припинення права позивача з 04.04.2024 на користування нерухомим майном зумовлює припинення дії договору № 8 на відшкодування витрат, у зв`язку з чим відсутні підстави для внесення змін до останнього, в тому числі щодо зміни балансоутримувача спірного майна.

Короткий зміст касаційної скарги

38. У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

39. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на ухваленні судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі.

40. Скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо порядку кваліфікації правовідносин між власником державного майна та громадською самоврядною організацією, що набула таке майно на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України на умовах відшкодування фактичних витрат з утримання майна та уклала відповідний договір з балансоутримувачем. Також відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо правонаступництва нового балансоутримувача державного майна щодо прав та обов`язків стосовно приміщення за договорами, які укладалися попереднім балансоутримувачем.

41. Скаржник вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, які передбачені пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, та направлення справи на новий розгляд, адже судами порушено наступні норми процесуального права: пункт 5 частини третьої статті 2 ГПК України, статей 14 20 127 237 ГПК України, та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: частину другу статті 19, статті 144 Конституції України, не застосовано статтю 58 Конституції України, частини першу, другу статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частину першу статті 57 Закону України "Про правотворчу діяльність", неправильно застосовано статті 651 827 ЦК України, статтю 188 Господарського кодексу України, застосовано Закон України "Про оренду державного і комунального майна" в редакції від 03.10.2019 № 157-ІХ, який не підлягав застосуванню, необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадженні у справі № 910/3707/24 та клопотання про долучення доказів.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

42. У відзивах на касаційну скаргу відповідач, третя особа-1 та третя особа-2 просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, наполягаючи на тому, що вони відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Позиція Верховного Суду

43. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

44. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

45. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

46. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.03.2020 у справі № 5023/1123/12, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16, зазначає про порушення судами попередніх інстанцій частини другої статті 234 ГПК України, статті 14 ГПК України та частини другої статті 2 ГПК України, оскільки суди при розгляді даної справи неправомірно вийшли за межі предмета та підстав позову, предмета доказування, чим порушили права позивача.

47. Скаржник звертає увагу на те, що предметом позову у даній справі є вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору про відшкодування витрат балансоутримувача на приміщення. При цьому встановлення обставин наявності та/або відсутності у позивача права на користування приміщеннями третього та сьомого поверху за адресою м. Київ, вул. Хрещатик 34 знаходиться поза межами предмета доказування у цій справі.

48. Частиною другою статті 2 ГПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

49. Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

50. У господарському судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів.

51. Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Тобто позивач вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого диспозитивного права, шляхом звернення з позовом із визначеними ним вимогами до особи, винної, на його думку, в порушенні його майнових прав.

52. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Таким чином, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

53. Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет і підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.03.2020 у справі № 5023/1123/12, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

54. У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено, що правовідносини з безоплатного користування ВГО "Український союз промисловців і підприємців" спірним нерухомим майном виникли та існували виключно на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 581 "Про передачу будинку в оперативне управління Міністерству енергетики", а спірний договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, що регулює обов`язки користувача цього майна в частині оплати комунальних послуг, фактично є похідним від права користування державним майном, укладений на доповнення до цього розпорядження, є складовою оформлення правовідносин позички (в частині обов`язків наймача) та діє допоки існують такі правовідносини позички, не має самостійного правового значення та не може бути підставою для правомірного користування позивачем державним майном.

55. Таким чином для правильного вирішення спору суд мав надати відповіді на питання про те, яка правова природа договору на відшкодування, яка правова природа відносин позивача із власником нерухомого майна, чи існує право користування майном та правовідносини за договором на відшкодування та чи призводить зміна державою балансоутримувача нерухомого майна до обов`язкового внесення змін до договору на відшкодування.

56. Отже, встановлення обставин щодо наявності/відсутності у позивача права користування належним державі майном; встановлення особи, перед якою у позивача є обов`язок по відшкодуванню витрат на утримання нерухомого майна (внаслідок заміни державою балансоутримувача нерухомого майна) - належить до предмета доказування у даній справі з урахуванням предмета та підстав заявленого позову.

57. За таких обставин, судами попередніх інстанцій вірно встановлені причинно-наслідкові зв`язки, які стали підставою для відмови в задоволенні позову, внаслідок чого відсутні підстави вважати, що у даному випадку суди вийшли за межі підстав та предмета позову.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

58. У касаційній скарзі позивач зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: щодо порядку кваліфікації правовідносин між власником державного майна та громадською самоврядною організацією, яка набула таке майно на підставі розпорядження на умовах відшкодування фактичних витрат з утримання майна та уклала відповідний договір з балансоутримувачем; щодо правонаступництва новим балансоутримувачем державного майна прав та обов`язків за договорами, які укладалися з попереднім балансоутримувачем.

59. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

60. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

61. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

62. Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

63. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19).

64. Однак скаржник у касаційній скарзі не зазначає конкретну норму (ми) права щодо застосування якої (их) відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.

65. Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник не погоджується із застосуванням судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин сторін положень статті 827 ЦК України, однак не зазначає ту норму права, яка має бути застосована у даному випадку та щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду.

66. Зважаючи на викладене, підстава, передбачена у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України не підтвердилася.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

67. За змістом частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

68. Так, позивач у касаційній скарзі вказує на безпідставність відмови апеляційного суду у задоволенні клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: до апеляційної скарги позивачем долучено додаткові докази щодо здійснення витрат на приміщення, що зазначені у пункті 6 додатку до апеляційної скарги.

69. Відповідно до частин першої та третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

70. Приписи частини третьої статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

71. Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 822/1736/18, від 31.08.2021 у справі № 914/1725/19, від 15.12.2020 у справі № 925/1052/19, від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20).

72. Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

73. Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

74. Суд апеляційної інстанції, дослідивши обґрунтування позивачем подання до суду апеляційної інстанції додаткових доказів, в оскаржуваній постанові зазначив, що позивач не обґрунтовував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів у встановлений процесуальним законом строк та порядок, як і не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача.

75. Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв додаткові докази. Висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм статті 269 ГПК України.

76. У касаційній скарзі позивач зазначає про необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання про зупинення провадження у справі.

77. З матеріалів справи вбачається, що 23.10.2024 позивачем подано до апеляційного суду клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі № 320/11298/24, що перебуває у провадженні Київського окружного адміністративного суду.

78. На обґрунтування цього клопотання позивач посилався на те, що у провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває справа № 320/11298/24 за позовом ВГО "Український союз промисловців і підприємців" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та частково нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.01.2024 № 2-р "Про внесення змін до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.11.2023 № 1055 та визнання такими, що втратили чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 № 137 та пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 581", вирішення якої може вплинути на оцінку доказів та результат розгляду справи № 910/3707/24.

79. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

80. Водночас відповідно до положень другого речення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

81. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що господарський суд не має права самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

82. Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта та шоста статті 75 ГПК України).

83. Верховний Суд зазначає, що наявність спору стосовно правомірності розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.01.2024 №2-р не свідчить про об`єктивну неможливість здійснення розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції, відповідно не може бути підставою для зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, який містить виключення щодо обов`язку суду зупиняти провадження у справі, у зв`язку з об`єктивною неможливістю розгляду справи, а саме у випадку коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

84. Суд апеляційної інстанції, дослідивши доводи заявленого клопотання позивача про зупинення провадження у справі, протокольною ухвалою відмовив в його задоволенні, оскільки заявником не наведено достатньо обґрунтованих мотивів доцільності зупинення провадження у даній справі, як щодо об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи № 320/11298/24, так і стосовно того, що зібрані по справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

85. Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив клопотання позивача про зупинення провадження у справі. Висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм статті 227 ГПК України.

86. Що стосується інших доводів касаційної скарги, а саме про неправильне застосування статей 19 58 144 Конституції України, статті 57 Закону України "Про правотворчу діяльність", статей 651 827 ЦК України, статі 188 Господарського кодексу України, Закону України "Про оренду державного і комунального майна", то вони підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

87. За таких обставин наведені заявником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.

88. При цьому правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, змісту та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 300 ГПК України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

89. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

90. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

91. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

92. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

93. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Український союз промисловців і підприємців" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2024 у справі № 910/3707/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач