ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/3790/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н.О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання: Мартинюк М. О.,
за участю представників сторін:
позивача - Никифорова Д. О. (адвоката),
відповідача 1 - не з`явилися,
відповідача 2 - не з`явилися,
відповідача 3 - Биструшкіна В. Ю. (адвоката),
відповідача 4 - Биструшкіна В. Ю. (адвоката),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 (колегія суддів: Іоннікова І. А. - головуючий, Тарасенко К. В., Михальська Ю. Б.) і рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 (суддя Чебикіна С. О.), у справі
за позовом Львівської міської ради
до 1) Львівської обласної ради, 2) Львівської обласної державної адміністрації, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів", 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нарнія-Трейд"
про визнання недійсними рішення, договору купівлі-продажу земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Львівська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Львівської обласної ради, Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА), Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів" (далі - ТОВ "Нафта-Львів"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Нарнія-Трейд" (далі - ТОВ "Нарнія-Трейд"), в якому просила:
- визнати недійсним рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва" в частині погодження продажу та уповноваження Львівської ОДА на здійснення продажу земельної ділянки у м. Львові на вул. Шевченка (Рясне, територія "Електрону"), площею 0,15 га (далі - спірна земельна ділянка);
- визнати недійсним розпорядження Голови Львівської ОДА від 15.12.2000 №1454 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" в частині продажу спірної земельної ділянки;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М. та укладений між Львівською ОДА та ТОВ "Нафта-Львів" 27.12.2000;
- визнати недійсним Державний акт на право власності на землю серія ЛВ № 028582, виданий 23.01.2001 Львівською ОДА ТОВ "Нафта-Львів" на підставі розпорядження Голови Львівської ОДА від 15.12.2000 № 1454, щодо спірної земельної ділянки, зареєстрований Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 7 кн. 5-3;
- витребувати у ТОВ "Нафта-Львів" на користь Львівської міської ради спірну земельну ділянку з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, кадастровий №4610137500:11:007:0029.
1.2. Позовні вимоги Львівської міської ради обґрунтовані тим, що рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 № 408 в частині погодження продажу спірної земельної ділянки та розпорядження Голови Львівської ОДА від 15.12.2000 № 1454 в частині її продажу, укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки та видачі державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, прийняті з порушенням норм законодавства, яке діяло на момент їх прийняття, та з перевищенням повноважень, а саме за відсутності у вказаних органів права розпоряджатись земельними ділянками, розміщеними у межах м. Львова, тому зазначені рішення, розпорядження, державний акт на право власності на землю від 23.01.2001 серії ЛВ № 028582, а також правочини, які було укладено в подальшому, підлягають визнанню недійсними.
Позовна вимога про витребування спірної земельної ділянки відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України обґрунтована тим, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - територіальної громади м. Львова, в інтересах якої діє Рада, поза її волею, оскільки Рада не приймала рішень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та не укладала правочину щодо її відчуження.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 позов Львівської міської ради задоволено частково. Визнано недійсним рішення № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва", видане Львівською обласною радою 28.12.2000, в частині погодження продажу та уповноваження Львівської ОДА на здійснення продажу спірної земельної ділянки. Визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., укладений між Львівською ОДА та ТОВ "Нафта-Львів" 27.12.2000. Визнано недійсним Державний акт на право власності на землю серія ЛВ № 028582, виданий 23.01.2001 Львівською ОДА ТОВ "Нафта-Львів" на підставі розпорядження Голови Львівської ОДА від 15.12.2000 № 1454, щодо спірної земельної ділянки, зареєстрований Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за №7 кн. 5-3. Вирішено витребувати у ТОВ "Нафта-Львів" на користь Львівської міської ради спірну земельну ділянку з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, кадастровий № 4610137500:11:007:0029. Присуджено до стягнення з Львівської обласної ради на користь Львівської міської ради 1 921,00 грн судового збору. Присуджено до стягнення з Львівської ОДА на користь Львівської міської ради 1 921,00 грн судового збору. Присуджено до стягнення з ТОВ "Нафта-Львів" на користь Львівської міської ради 3 842, 00 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази делегування позивачем своїх повноважень щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок в межах міста Львова Львівській обласній раді та Львівській ОДА. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування оскаржуваного рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 № 408 та розпорядження Львівської ОДА від 15.12.2000 № 1454 є обґрунтованими. Решта вимог позивача є похідними від вимог про оскаржувані рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 та розпорядження Львівської ОДА від 15.12.2000 № 1454, а тому також визнані судом такими, що підлягають задоволенню. Посилаючись на статті 317 387 388 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача про витребування спірної земельної ділянки та дійшов висновку про відсутність волі територіальної громади м. Львова в особі Ради на вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності у приватну. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач-2 та відповідач-3 не надали доказів на підтвердження факту обізнаності позивача про існування оспорюваного ним договору та державного акта на спірну земельну ділянку, а позивач стверджував, що дізнався про нього після державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку ТОВ "Нарнія-Трейд" 22.02.2018, тому позивач звернувся з позовом у межах строку позовної давності.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 апеляційні скарги ТОВ "Нафта-Львів", ТОВ "Нарнія-Трейд" задоволено. Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 у справі №910/3790/19 скасовано частково, в частині відмови у задоволені позову, і прийнято нове рішення, яке викладено у наступній редакції: "У позові відмовити повністю. Стягнути з Львівської міської ради на користь ТОВ "Нафта-Львів" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 14 407,50 грн. Стягнути з Львівської міської ради на користь ТОВ "Нарнія-Трейд" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 14 407,50 грн." Видачу наказів доручено Господарському суду міста Києва.
2.4. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ухвалою № 925 від 25.01.2001 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для розміщення АЗС у місті Львові" Львівська міська рада ухвалила внести доповнення до ухвали Львівської міської ради від 27.05.1999 "Про затвердження схеми розміщення в м. Львові автозаправочних і автогазозаправочних станцій загального користування" та погодити перелік земельних ділянок для продажу під розміщення АЗС в місті Львові, до якого входила і спірна земельна ділянка. За таких обставин суд дійшов висновку, що Львівська міська рада як колегіальний орган у 2001 році могла довідатися про порушення прав територіальної громади м. Львова щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності, оскільки зазначена ухвала була винесена після прийняття оскаржуваних рішення та розпорядження, укладення спірного договору. Оскільки позивач не довів, що йому не було відомо про існування оспорюваних рішень та правочинів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов, поданий у 2018 році у цій справі за межами встановленого строку позовної давності. Враховуючи пропуск позивачем строку позовної давності, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду м. Києва від 10.07.2019 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним розпорядження Голови Львівської ОДА від 15.12.2000 №1454 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" в частині продажу спірної земельної ділянки та постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2020, Львівська міська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним розпорядження Голови Львівської ОДА від 15.12.2000 №1454 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові", в частині продажу спірної земельної ділянки, прийняти нове рішення у справі № 910/3790/19, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
3.2. Львівська міська рада зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував частину 1 статті 261 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 815/332/17. Крім того, на думку Львівської міської ради, необхідно відступити від висновку щодо застосування статті 261 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.
3.3. ТОВ "Нарнія-Трейд" і ТОВ "Нафта-Львів" у відзивах на касаційну скаргу зазначають, що касаційна скарга Львівської міської ради є безпідставною. На їхню думку, скаржником у касаційній скарзі не доведено необхідності відступлення від правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, а постанова Верховного Суду у справі № 815/332/17 не містить остаточного правового висновку, оскільки справу передано на новий розгляд.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що 15.12.2000 Голова Львівської ОДА видав розпорядження за № 1454 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" (далі - розпорядження № 1454), яким було передбачено продаж спірної земельної ділянки площею на користь ТОВ "Нафта-Львів".
4.2. 28.12.2000 Львівська обласна рада прийняла рішення № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва", яким погодила перелік земельних ділянок несільськогосподарського призначення під розміщення торгового комплексу та АЗС для продажу у власність згідно з додатком. У цьому додатку до рішення, зокрема, було визначено для продажу спірну земельну ділянку для розміщення АЗС (пункт 15 переліку). Крім того, згідно з пунктом 2 рішення, Львівська обласна рада доручила Львівській ОДА здійснити прямий продаж вказаних у додатку до цього рішення земельних ділянок.
4.3. 27.12.2000 Львівська ОДА (як продавець) уклала з ТОВ "Нафта-Львів" (покупець) договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,15 га у м. Львові на вул. Шевченка (Рясне, територія "Електрону") для будівництва АЗС (автозаправної станції), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М. (далі - спірний договір).
4.4. Відповідно до пункту 1.2 спірного договору купівлі-продажу земельна ділянка передається ТОВ "Нафта-Львів" для будівництва АЗС (автозаправної станції).
Згідно з пунктом 13.4 спірного договору купівлі-продажу, договір після нотаріального посвідчення та реєстрації у Львівському обласному управлінні земельних ресурсів і документ про сплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта на право власності на землю.
4.5. 23.01.2001 Львівська ОДА на підставі розпорядження Голови Львівської ОДА від 15.12.2000 №1454 та на виконання положень спірного договору видала ТОВ "Нафта-Львів" Державний акт на право власності на землю серії ЛВ № 028582 щодо спірної земельної ділянки, цільове призначення - для будівництва АЗС, який було зареєстровано Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за №7 кн.5-3.
4.6. 24.12.2009 між ТОВ "Нафта-Львів" (продавець) та ТОВ "Нарнія-Трейд" було укладено договір купівлі-продажу, серія та номер: 4928, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі, належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,15 га у м. Львові на вул. Шевченка, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва АЗС.
4.7. 22.02.2018 ТОВ "Нарнія-Трейд" зареєструвало право власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
4.8. Спір виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання недійсними рішення Львівської обласної ради № 408 від 28.12.2000, розпорядження Голови Львівської ОДА від 15.12.2000 № 1454 в частині продажу спірної земельної ділянки, спірного договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, який укладено між Львівською ОДА та ТОВ "Нафта-Львів" 27.12.2000, Державного акта на право власності на землю серії ЛВ № 028582, виданого 23.01.2001 Львівською ОДА ТОВ "Нафта-Львів" на підставі розпорядження Голови Львівської ОДА від 15.12.2000 №1454, та необхідністю витребування у ТОВ "Нафта-Львів" на користь Львівської міської ради спірної земельної ділянки.
5. Розгляд касаційної скарги та правова позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в решті заявлених підстав касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.
5.2. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020), оскільки касаційну скаргу подано 24.06.2020.
5.3. Касаційна скарга подана з підстав, визначених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.4. Відносно підстави, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції постановив рішення без урахування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 815/332/17.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.5. Отже, у разі оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Наведена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
5.6. Предметом спору у цій справі, яка розглядається, є вимоги позивача про визнання недійсним Львівської обласної ради № 408 від 28.12.2000, визнання недійсним розпорядження Голови Львівської ОДА від 15.12.2000 № 1454 в частині продажу спірної земельної ділянки; визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 27.12.2000, укладеного між Львівською ОДА та ТОВ "Нафта-Львів"; визнання недійсним Державного акта на право власності на землю серії ЛВ № 028582, виданого 23.01.2001 Львівською ОДА ТОВ "Нафта-Львів"; витребування на користь Львівської міської ради спірної земельної ділянки.
5.7. Підставою для відмови у задоволенні зазначених позовних вимог стало встановлення судом апеляційної інстанції факту пропуску позивачем строку позовної давності, недоведення поважності причин пропуску цього строку та застосування судом до спірних правовідносин наслідків його спливу.
5.8. У справі № 815/332/17, на яку посилається скаржник, на відміну від цієї справи № 910/3790/19, предметом адміністративного позову було скасування реєстрації декларації про готовність об`єктів до експлуатації, скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду скасував ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21.08.2017 про залишення позову без розгляду та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2017, адміністративну справу № 815/322/17 направив до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду, зазначивши про порушення судами абзацу 2 частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому Верховний Суд виходив із того, що строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів з адміністративним позовом слід обчислювати з дня, коли міська рада дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Проаналізувавши статутні документи департаменту комунальної власності Одеської міської ради та управління розвитку споживчого ринку і захисту прав споживачів Одеської міської ради, Верховний Суд вказав, що зазначені органи Одеської міської ради є самостійними юридичними особами та наявність певної інформації у цих органах та комунальних підприємствах не свідчить про обізнаність про певну інформацію Одеської міської ради.
Крім того, у справі № 815/332/17, на відміну від цієї справи № 910/3790/19, предмет і підстави позовів, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах. Судами не застосовувалася норма частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, тому доводи скаржника щодо неврахування попередніми судовими інстанціями висновків Верховного Суду, викладених у справі № 815/332/17, не знайшли свого підтвердження.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, враховуючи положення пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.9. Відносно підстави, визначеної пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, щодо необхідності відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, про застосування положень частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України за вимогами про витребування майна в порядку, передбаченому статтею 388 Цивільного кодексу України, необхідно зазначити наступне.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників господарських відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, підстав позову, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
У справі № 914/3224/16 за позовом Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Проект" (далі - ТОВ "Скай Проект"), предметом позову було витребування земельної ділянки площею 0,20 га, розташованої за адресою: м. Львів, вул. Стрийська - вул. Чмоли, яка передавалася згідно із спірними розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 28.12.2000 № 408. У цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку що перебіг позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Львівській міській раді було відомо про порушення її прав на час звернення Львівської міської ради з позовом у справі № 31/89 про визнання недійсним розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2000 № 1454. Судове рішення у справі № 31/89 ухвалене 11.05.2002 і воно набрало законної сили. Оскільки порушення прав позивача було предметом судового розгляду у справі № 31/89, то суд дійшов висновку, що Львівській міській раді було відомо про таке порушення ще на час звернення позивача з позовом у справі № 914/3224/16.
5.10. Предмет і підстави позовів у справах № 914/3224/16 та № 910/3790/19 (щодо вимог про витребування Львівською міською радою у відповідачів земельних ділянок на підставі статті 388 Цивільного кодексу України), а також встановлені судами фактичні обставини (обізнаність Львівської міської ради про порушення її прав та подання позову з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено сторонами), правове регулювання спірних правовідносин є схожими, що свідчить про подібність спірних правовідносин у зазначених справах.
5.11. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту в порядку, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Отже, законодавцем у частині 1 статті 261 Цивільного кодексу України установлена презумпція можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому позивач повинен довести відповідно до вимог статті 74 Господарського кодексу України факт неможливості довідатися про порушення свого цивільного права та факт необізнаності про таке порушення.
5.12. Суд апеляційної інстанції у цій справі установив, що право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, тому початок перебігу позовної давності для позовних вимог, заявлених на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли позивач довідався про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності у володіння іншої особи. Суд зазначив, що ухвалою № 925 від 25.01.2001 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для розміщення АЗС у місті Львові" Львівська міська рада ухвалила внести доповнення до ухвали Львівської міської ради від 27.05.1999 "Про затвердження схеми розміщення в м. Львові автозаправочних і автогазозаправочних станцій загального користування" та погодити перелік земельних ділянок для продажу під розміщення АЗС в місті Львові, до якого входила і спірна земельна ділянка. За таких обставин, суд дійшов висновку, що Львівська міська рада як колегіальний орган у 2001 році могла довідатися про порушення прав територіальної громади м. Львова щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності, оскільки зазначена ухвала була винесена після прийняття оскаржуваних рішення та розпорядження, укладення спірного договору. Оскільки позивач не довів, що йому не було відомо про існування оспорюваних рішень та правочинів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов, поданий у 2018 році, у цій справі з пропуском встановленого строку позовної давності.
Отже, початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист порушеного права, пов`язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права, або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що Львівська міська рада звернулася з позовом поза межами встановленого строку позовної давності.
5.13. Зміст поданої касаційної скарги свідчить про неспростування скаржником наведених фактичних обставин, покладених в основу оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, скаржник не навів переконливих аргументів, а колегія суддів не вбачає необхідності для відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку, передбаченому статтею 388 Цивільного кодексу України, починається з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
5.14. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги Львівської міської ради, касаційне провадження за якою відкрито з підстав, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
6. Висновки Верховного суду
6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування судами висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому оскаржену у справі постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу, касаційне провадження за якою відкрито з підстав, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - без задоволення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 у справі № 910/3790/19 в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Львівської міської ради в частині підстав, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 у справі № 910/3790/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак