№ 910/3926/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/3926/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк",

представник позивача - Шкурат О.М. (у порядку самопредставництва),

відповідач - публічне акціонерне товариство "Златобанк",

представник відповідача - Пиріг О.В., адвокат (довіреність від 24.06.2022 № 24/06/03),

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

представник третьої особи - Ярошенко А.С., адвокат (довіреність № 60-17951/21),

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "Златобанк" Караченцева Артема Юрійовича

на рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2021 (головуючий суддя Сташків Р.Б.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 (головуючий Кравчук Г.А., судді: Чорногуз М.Г., Коробенко Г.П.)

у справі № 910/3926/21

за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - Позивач)

до публічного акціонерного товариства "Златобанк" (далі - Відповідач)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),

про зобов`язання вчинити дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача про:

1) зобов`язання Відповідача в особі Уповноваженої особи Фонду Караченцева Артема Юрійовича визнати кредиторські вимоги Позивача на загальну суму 542 448,01 долара США, з яких:

- 316 201,78 долара США заборгованості за угодою про надання міжбанківського кредиту шляхом обміну підтвердженнями по системі телекс/SWIFT у форматі МТ-320 № 193018 та № МM42650LT від 04.11.2014 (далі - Угода від 04.11.2014);

- 115 729,85 долара США пені за неналежне виконання своїх зобов`язань за Угодою від 04.11.2014 (нарахована за період з 03.02.2020 до 03.02.2021);

- 80 905,11 долара США заборгованості за угодою про надання міжбанківського кредиту шляхом обміну підтвердженнями по системі телекс/SWIFT у форматі МТ-320 № 193764 та № ММ42902LТ від 12.11.2014 (далі - Угода від 12.11.2014);

- 29 611,27 долара США пені за неналежне виконання своїх зобов`язань за Угодою від 12.11.2014 (нарахована за період з 03.02.2020 до 03.02.2021);

2) зобов`язання Відповідача в особі повноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Караченцева Артема Юрійовича внести кредиторські вимоги Позивача у сумі 542 448,01 долара США до реєстру акцептованих вимог кредиторів Відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач неправомірно не визнав (не акцептував) кредиторські вимоги позивача в загальній сумі 542 448,01 долара США, що виникли у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за генеральною угодою про порядок проведення міжбанківських операцій від 04.08.2011 № 040811 (далі - Генеральна угода) та укладених в її межах вказаних Угод від 04.11.2014 та від 12.11.2014.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2021 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022, позовні вимоги задоволено частково.

Зобов`язано Відповідача в особі Уповноваженої особи Фонду Караченцева Артема Юрійовича визнати кредиторські вимоги Позивача на загальну суму 397 106,89 долара США, з яких:

- заборгованість за Угодою від 04.11.2014 - 316 201,78 долара США;

- заборгованість за Угодою від 12.11.2014 - 80 905,11 долара США.

Зобов`язано Відповідача в особі Уповноваженої особи Фонду Караченцева Артема Юрійовича внести кредиторські вимоги Позивача у сумі 397 106,89 долара США до реєстру акцептованих вимог кредиторів Відповідача.

У решті позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що за рахунок предметів застави за договорами застави від 04.11.2014 та від 12.11.2014 заборгованість за міжбанківськими кредитами № 1 і № 2 за Угодами від 04.11.2014 та від 12.11.2014 у повному обсязі Відповідачем погашена не була, а тому Уповноважена особа Фонду на ліквідацію Відповідача неправомірно не акцептувала та відхилила спірні кредиторські вимоги Позивача до АТ Відповідача за Угодою від 04.11.2014 на суму 316 201,78 долара США (кредиту), і за Угодою від 12.11.2014 на суму 80 905,11 долара США (кредиту). Водночас у задоволенні позовних вимог в частині кредиторських вимог щодо нарахованої Позивачем, відповідно до пункту 10.2 Генеральної угоди пені за період з 03.02.2020 до 03.02.2021, судами відмовлено, зважаючи на положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини третьої статті 46 та частини першої статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, Відповідач в особі Уповноваженої особи Фонду Караченцева Артема Юрійовича звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та у цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Касаційна скарга обґрунтована відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", у редакції, яка діяла на час звернення стягнення на предмет застави у подібних правовідносинах, а також тим, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 04.08.2011 Позивачем та Відповідачем укладено Генеральну угоду, за умовами якої є загальні умови та порядок проведення операцій на міжбанківському валютному та грошовому ринках, та дія якої поширюється на будь-які види операцій між сторонами, які можуть бути представлені як комбінації конверсійних та/або кредитних угод, операцій з цінними паперами.

Відповідно до пункту 3.1 Генеральної угоди в межах її дії між сторонами можуть укладатись угоди з надання міжбанківських кредитів/депозитів у національній валюті, неконвертованій та вільно-конвертованих валютах.

Згідно з пунктом 5.2 Генеральної угоди умови угод з надання кредитів/депозитів, конверсійних угод та угод із цінними паперами, які укладені відповідно до цієї Генеральної угоди, визначаються в кожному конкретному випадку шляхом проведення переговорів між дилерами сторін за допомогою системи REUTERS DEALING, телексу або інших узгоджених засобів зв`язку. Угода вважається укладеною, якщо сторони досягли згоди по всіх істотних умовах, що передбачені для даного виду угод, які перераховані у пунктах 6.2, 7.1, 8.1 та письмово їх підтвердили шляхом обміну повідомленнями по системі REUTERS DEALING, що містять ідентичні і узгоджені умови операції і ідентифікатори дилерів. У випадку, якщо умови операції сторони узгодили шляхом проведення переговорів по телефону, операція вважається укладеною з моменту обміну сторонами підтвердженнями по телексу, системі "S.W.I.F.T." або електронній пошті НБУ, що містять ідентичні умови операції. Підтвердження повинно містити посилання на дату і номер цієї Генеральної угоди.

Пунктом 5.4 Генеральної угоди передбачено, що сторони в обов`язковому порядку направляють одна одній підтвердження істотних умов угоди каналами системи "S.W.I.F.T." у форматі, передбаченому діючими стандартами "S.W.I.F.T.", телексом, електронною поштою НБУ або кур`єром.

Відповідно до пункту 5.14 Генеральної угоди у випадку невиконання позичальником умов пункту 5.13 Генерального договору, кредитор має право звернути стягнення на заставлене майно/майнові права, чи скористатися іншими видами забезпечення виконання зобов`язань по цьому договору і конкретній угоді, і/чи пред`явити позов у відношенні до позичальника.

За умовами пункту 6.2 Генеральної угоди при переговорах сторони домовляються про наступні істотні умови угоди:

- сума і валюта операцій міжбанківського кредиту або міжбанківського депозиту;

- дата і час поставки міжбанківського кредиту або міжбанківського депозиту;

- дата і час повернення міжбанківського кредиту або міжбанківського депозиту;

- процентна ставка;

- платіжні інструкції з реквізитами платежів;

- види забезпечення міжбанківського кредиту або міжбанківського депозиту (за необхідністю);

- інші умови (за необхідністю).

Судами встановлено, що 04.11.2014 у рамках Генеральної угоди між Позивачем та Відповідачем було укладено Угоду від 04.11.2014, за умовами якої Відповідач зобов`язався повернути Позивачу отриманий кредит у розмірі 8 500 000,00 доларів США у строк не пізніше 03.12.2014 та сплатити Позивачу відсотки за користування кредитом у розмірі 1,00% річних (далі - міжбанківський кредит № 1).

Цього ж дня Позивачем та Відповідачем у забезпечення виконання зобов`язань за Угодою від 04.11.2014 було укладено договір застави майнових прав № 193018/z (далі - Договір застави від 04.11.2014), згідно з яким сторони домовилися забезпечити заставою виконання зобов`язання боржника перед кредитором, яке виникло на підставі Угоди від 04.11.2014, а саме: повернути Позивачу кредит у розмірі 8 500 000 доларів США у строк не пізніше 03.12.2014 та сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 1,00% (пункт 2.1 Договору застави від 04.11.2014).

Відповідно до пункту 3.1 Договору застави від 04.11.2014 предметом застави за цим договором є належні Відповідачу майнові права - право вимоги від Позивача, яке виникло на підставі угоди про надання міжбанківського кредиту, укладеної шляхом обміну підтвердженнями по системі телекс/SWIFT у форматі МТ-320 № 193017 та № ММ42649LG від 04.11.2014, а саме: право вимоги повернення кредиту в сумі 123 250 000,00 грн не пізніше 03.12.2014 та прав вимоги сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 13,00% річних.

Також, 04.11.2014 Позивачем та Відповідачем було укладено договір цесії № 193018Ц (уступка права вимоги), за умовами якого з моменту набрання чинності цим договором та на умовах, що в ньому передбачені, Відповідач передав, а Позивач прийняв право вимоги повернення суми кредиту та відсотків за користування кредитом, які належать Відповідачу за угодою згідно телексного/SWIFT підтвердження у форматі МТ-320 № 193017 та № ММ42649LG від 04.11.2014 у межах Генеральної угоди.

У рамках Генеральної угоди Позивачем та Відповідачем 12.11.2014 було укладено Угоду від 12.11.2014, за умовами якої Відповідач зобов`язався повернути Позивачу отриманий кредит в сумі 2 000 000,00 доларів США у строк не пізніше 19.11.2014 та сплатити Позивачу відсотки за користування кредитом у розмірі 1,00% річних (далі - міжбанківський кредит № 2).

Крім того, 12.11.2014 Позивачем та Відповідачем у забезпечення виконання зобов`язань за Угодою від 12.11.2014 було укладено договір застави майнових прав № 193764/z (далі - Договір застави від 12.11.2014), згідно з яким сторони домовилися забезпечити заставою виконання зобов`язання Відповідача перед Позивачем, яке виникло на підставі Угоди від 12.11.2014, а саме: повернути Позивачу кредит у сумі 2 000 000,00 доларів США у строк не пізніше 19.11.2014 та сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 1,00% (пункт 2.1 Договору застави від 12.11.2014).

Відповідно до пункту 3.1 Договору застави від 12.11.2014 предметом застави за цим договором є належні Відповідачу майнові права - право вимоги від Позивача, яке виникло на підставі угоди про надання міжбанківського кредиту, укладеної шляхом обміну підтвердженнями по системі телекс/SWIFT у форматі МТ-320 № 193769 та № MM42901LG від 12.11.2014, а саме - право вимоги повернення кредиту в сумі 36 000 000 грн не пізніше 19.11.2014 та прав вимоги сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% річних.

Позивачем та Відповідачем 12.11.2014 укладено договір цесії № 193764Ц (уступка права вимоги), за умовами якого з моменту набрання чинності цим договором та на умовах, що в ньому передбачені, Відповідач передав, а Позивач прийняв право вимоги повернення суми кредиту та відсотків за користування кредитом, які належать відповідачу за угодою згідно телексного/SWIFT підтвердження у форматі МТ-320 № 193769 та № MM42901LG від 12.11.2014 у межах Генеральної угоди.

Відповідачем зазначені обставини не спростовані.

Також судами встановлено, що Відповідачем у встановлений Угодою від 12.11.2014 строк (до 19.11.2014) міжбанківський кредит у сумі 2 000 000,00 доларів США повернутий не був, а тому Позивач керуючись положеннями пунктів 5.14, 6.8 Генеральної угоди (враховуючи положення частини другої статті 1054, частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України), пунктів 2.2 Договорів застави від 04.11.2014 та від 12.11.2014 прийняв рішення про дострокове повернення суми кредиту за Угодою від 04.11.2014, а також про звернення стягнення на предмети застав за Договорами застави від 04.11.2014 та від 12.11.2014.

Позивачем 20.11.2014 було реалізовано предмет застави за Договором застави від 04.11.2014, внаслідок чого було погашено 8 183 798,22 долара США за Угодою від 04.11.2014. Також цього дня було реалізовано предмет застави за Договором застави від 12.11.2014, внаслідок чого було погашено 1 919 095,00 доларів США за Угодою від 12.11.2014.

При цьому для погашення заборгованості Позивачем було застосовано офіційний курс Національного банку України (https://bank.gov.ua) на день звернення стягнення і зарахування коштів на рахунок стягувача (20.11.2014) - 100 доларів США = 1 514,6067 грн, про що свідчать залучені до матеріалів справи розрахунки Позивачем заборгованості станом на 03.02.2021 за Угодами від 04.11.2014 та від 12.11.2014, здійснені на підставі реалізації предметів застави за Договорами застави і Договорами цесії від 04.11.2014 та від 12.11.2014.

Так, згідно з вказаними розрахунками:

- вартість предмету застави за Договором застави від 04.11.2014 складала 123 952 356,16 грн (сума кредиту та нарахованих на нього відсотків за угодою про надання міжбанківського кредиту, укладеною шляхом обміну підтвердженнями по системі телекс/SWIFT у форматі МТ-320 № 193017 та № ММ42649LG), і за рахунок предмета цієї застави було погашено заборгованість за міжбанківським кредитом № 1 на суму 8 183 798,22 доларів США. Непогашеним залишався міжбанківський кредит №1 у сумі 316 201,78 доларів США (8 500 000,00 - 8 183 798,22);

- вартість предмету застави за Договором застави від 12.11.2014 складала 29 066 739,73 грн (сума кредиту та нарахованих на нього відсотків за угодою про надання міжбанківського кредиту, укладеної шляхом обміну підтвердженнями по системі телекс/SWIFT у форматі МТ-320 № 193769 та № MM42901LG), і за рахунок предмета цієї застави було погашено заборгованість за міжбанківським кредитом № 2 на суму 1 919 094,89 доларів США. Непогашеним залишався міжбанківський кредит № 2 у сумі 80 905,11 доларів США (2 000 000 - 1 919 094,89).

Зазначені обставини підтверджуються залученими до матеріалів справи банківською випискою та меморіальними ордерами за 21.11.2014.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 13.02.2015 № 105 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду 13.02.2015 прийнято рішення № 30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк", згідно з яким у Відповідача з 14.02.2015 по 13.05.2015 (включно) запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду.

Постановою Правління Національного банку України від 12.05.2015 № 310 відкликано банківську ліцензію Відповідача, а рішенням від 13.05.2015 № 99 виконавчої дирекції Фонду розпочато процедуру ліквідації Відповідача та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Відповідача Славінського В.І. строком на 1 рік з 18 год 00 хв 13.05.2015.

У газеті "Голос України" від 19.05.2015 № 86 (6090) опубліковано повідомлення про початок процедури ліквідації Відповідача та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію останнього.

Позивач 15.06.2015 направив Уповноваженій особі Фонду на ліквідацію Відповідача заяву № 1172/5289/2015 про визнання кредиторських вимог на суму 400 442,58 долара США.

За результатами розгляду зазначених кредиторських вимог Уповноважена особа Фонду на ліквідацію Відповідача листом від 25.06.2015 № 1652 повідомила про невизнання вимог Позивача в сумі 400 442,58 долара США, оскільки заборгованість Відповідача за Угодами від 04.11.2014 та від 12.11.2014 була повністю погашена за рахунок майнових прав, відповідно до договорів застав.

Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди виходили з того, що відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно із статтями 525 526 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті, при цьому, якщо грошове зобов`язання певним чином виражене в іноземній валюті, у складі такого зобов`язання виокремлюються два взаємопов`язаних елементи: валюта боргу (грошова одиниця, в яких нарахована сума зобов`язання, що дає змогу визначити її вартісне значення) та валюта платежу (грошові знаки, що є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких має відбуватися їх фактичне виконання).

У разі отримання кредиту в іноземній валюті позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути кредитодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму кредиту), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у кредит, тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема кредиту, не суперечить чинному законодавству. Належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена кредитним договором.

За умовами Угод від 04.11.2014 та від 12.11.2014 повернення міжбанківських кредитів повинно було відбуватися в валюті цих кредитів, тобто у доларах США.

Положеннями пунктів 3.3 Договорів застави від 04.11.2014 та від 12.11.2014 (положення аналогічні за змістом) передбачено, що при реалізації предметів застави для обчислення суми в іноземній валюті, необхідній для задоволення вимог заставодержателя (Позивача), застосовується офіційний курс Національного банку України, встановлений для іноземної валюти по відношенню до гривні, на день реалізації.

За умовами Генеральної угоди під "датою валютування" є визначена сторонами дата зарахування коштів по операції на рахунок сторони, яка отримує кошти (пункт 1.1, визначення основних понять).

Зважаючи на викладене, суди дійшли висновку, що Позивачем правомірно здійснені розрахунки при реалізації предметів застави за офіційним курсом Національного банку України, що встановлений для долара США по відношенню до гривні саме на день реалізації (20.11.2014).

Здійснивши перевірку наданих Позивачем розрахунків основної заборгованості Відповідача у співставленні з доданими до матеріалів справи документами первинної бухгалтерської звітності, а саме: банківською випискою та меморіальними ордерами за 21.11.2014, суди встановили, що:

- вартість предмету застави за Договором застави від 04.11.2014 складала 123 952 356,16 грн і за рахунок предмета цієї застави було погашено заборгованість за міжбанківським кредитом № 1 на суму 8 183 798,22 долара США, непогашеним залишався міжбанківський кредит № 1 у сумі 316 201,78 долара США (8 500 000,00 - 8 183 798,22);

- вартість предмету застави за Договором застави від 12.11.2014 складала 29 066 739,73 грн, за рахунок предмета цієї застави було погашено заборгованість за міжбанківським кредитом № 2 на суму 1 919 094,89 долара США, непогашеним залишався міжбанківський кредит № 2 у сумі 80 905,11 долара США (2 000 000,00 - 1 919 094,89).

Доказів погашення Відповідачем вказаних сум міжбанківських кредитів №№ 1, 2, після звернення стягнення на предмети застави, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, суди дійшли висновку, що Позивачем належними та допустимими доказами доведено наявність у Відповідача непогашеної заборгованості за Угодою від 04.11.2014 у сумі 316 201,78 долара США (кредиту); Угодою від 12.11.2014 у сумі 80 905,11 долара США (кредиту).

Оскільки спір між сторонами у даній справі виник внаслідок відмови Відповідача акцептувати спірні кредиторські вимоги Позивача, що виникли на підставі Генеральної угоди та Угод від 04.11.2014 та від 12.11.2014, суди зазначили, що процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Відтак, у спорах пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Частиною п`ятою статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку.

Відповідно до частини першою статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Згідно з частиною другою статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи:

1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;

2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;

3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Частиною четвертою статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

З огляду на встановлені обставини щодо відсутності доказів погашення у повному обсязі заборгованості за міжбанківськими кредитами № 1 та № 2 за Угодами від 04.11.2014 та від 12.11.2014 за рахунок предметів застави за Договорами застави від 04.11.2014 та від 12.11.2014, суди дійшли висновку, що Відповідач неправомірно не акцептував та відхилив спірні кредиторські вимоги Позивача на суму 316 201,78 долара США (по кредиту за Угодою від 04.11.2014) і на суму 80 905,11 долара США (по кредиту за Угодою від 12.11.2014).

Водночас судами при вирішенні даного спору враховано, що відповідно до остаточних судових рішень у справах № 910/1585/15-г та № 910/1583/15-г було відмовлено у задоволенні позову Позивача до Відповідача про стягнення спірної суми заборгованості не з підстави відсутності такого боргу, а у зв`язку з тим, що порушене право Позивача підлягало захисту в порядку встановленому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а спір між сторонами щодо акцептування спірних вимог може бути розглянуто у порядку передбаченому частиною 4 статті 49 цього Закону.

Саме в такому порядку Позивач звернувся з позовом до господарського суду, а предметом позову у даній справі № 910/3926/21 є вимоги щодо акцептування спірних кредиторських вимог.

Також суди попередніх інстанцій, відмовляючи Позивачеві у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Відповідача визнати та внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів Відповідача кредиторські вимоги у загальній сумі 145 341,12 долара США, що відповідають нарахованій позивачем пені за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Угодами від 04.12.2014 та від 12.11.2014 за період з 03.02.2020 до 03.02.2021, виходили з того, що відповідно до пункту 10.2 Генеральної угоди у разі невиконання або неналежного виконання стороною грошового зобов`язання за Генеральною Угодою, зокрема у разі прострочення його виконання, вона зобов`язана сплатити іншій стороні за кожен день прострочення пеню: за операціями в іноземній валюті - у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочки чи за згодою потерпілої сторони, забезпечує зарахування коштів правильною датою валютування за свій рахунок; за операціями у національній валюті - у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочки.

Згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Твердження Позивача про те, що умовами пункту 10.2 Генеральної угоди встановлено інший порядок нарахування пені, а саме: пеня сплачується за кожний день прострочення до повного виконання зобов`язання, визнані судами такими, що не відповідають дійсному змісту вказаної умови Генеральної угоди.

За таких обставин, суди дійшли висновку про те, що Генеральною угодою іншого порядку нарахування пені, ніж встановлено частиною шостою статті 232 ГК України, не передбачено.

Також судами враховано, що кредиторські вимоги в частині нарахованої за період з 03.02.2020 до 03.02.2021 пені у передбачений частиною першою статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" строк заявлені не були, а тому на підставі цієї норми вважаються погашеними.

З огляду на викладене та враховуючи встановлені обставини, суди дійшли висновку щодо задоволення позовних вимог у частині визнання кредиторських вимог на загальну суму 397 106,89 долара США і зобов`язанні Відповідача включити їх до реєстру акцептованих вимог, а також про відмову у задоволенні решти позовних вимог щодо акцептування кредиторських вимог по пені, нарахованої на загальну суму 145 341,12 долара США за період з 03.02.2020 до 03.02.2021.

Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), які визначають, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Як підставу для подання касаційної скарги Відповідачем також визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини четвертої статті 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", у редакції, яка діяла на час звернення стягнення на предмет застави у подібних правовідносинах.

Водночас колегія суддів зазначає, що з аналізу змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди не застосовували вказану норму права до спірних правовідносин.

При цьому скаржником не наведено мотивованих обґрунтувань щодо необхідності застосування вказаної норми права до спірних правовідносин.

Водночас суди попередніх інстанцій до спірних правовідносин застосували частину другу статті 524 та частину другу статті 533 ЦК України, згідно з якими сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом [тобто якщо грошове зобов`язання певним чином виражене в іноземній валюті, у складі такого зобов`язання виокремлюються два взаємопов`язаних елементи: валюта боргу (грошова одиниця, в яких нарахована сума зобов`язання, що дає змогу визначити її вартісне значення) та валюта платежу (грошові знаки, що є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких має відбуватися їх фактичне виконання). У разі отримання кредиту в іноземній валюті позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути кредитодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму кредиту), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у кредит, тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема кредиту, не суперечить чинному законодавству. Належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена кредитним договором] та не застосовували положення частини четвертої статті 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", оскільки встановили, що: відповідно до пункту 3.1 Генеральної угоди в межах її дії між сторонами можуть укладатись угоди з надання міжбанківських кредитів/депозитів у національній валюті, неконвертованій та вільно-конвертованих валютах; Позивачем та Відповідачем у забезпечення виконання зобов`язань за Угодою від 04.11.2014 було укладено Договір застави від 04.11.2014, згідно з яким сторони домовилися забезпечити заставою виконання зобов`язання боржника перед кредитором, яке виникло на підставі Угоди від 04.11.2014, а саме: повернути Позивачу кредит у розмірі 8 500 000 доларів США у строк не пізніше 03.12.2014 та сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 1,00% (пункт 2.1 Договору застави від 04.11.2014); 12.11.2014 Позивачем та Відповідачем у забезпечення виконання зобов`язань за Угодою від 12.11.2014 було укладено Договір застави від 12.11.2014, згідно з яким сторони домовилися забезпечити заставою виконання зобов`язання Відповідача перед Позивачем, яке виникло на підставі Угоди від 12.11.2014, а саме: повернути Позивачу кредит у сумі 2 000 000,00 доларів США у строк не пізніше 19.11.2014 та сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 1,00% (пункт 2.1 Договору застави від 12.11.2014); Відповідачем у встановлений Угодою від 12.11.2014 строк (до 19.11.2014) міжбанківський кредит у сумі 2 000 000,00 доларів США повернутий не був, а тому Позивач керуючись положеннями пунктів 5.14, 6.8 Генеральної угоди (враховуючи положення частини другої статті 1054, частини другої статті 1050 ЦК України), пунктів 2.2 Договорів застави від 04.11.2014 та від 12.11.2014 прийняв рішення про дострокове повернення суми кредиту за Угодою від 04.11.2014, а також про звернення стягнення на предмети застав за Договорами застави від 04.11.2014 та від 12.11.2014; Позивачем 20.11.2014 було реалізовано предмет застави за Договором застави від 04.11.2014, внаслідок чого було погашено 8 183 798,22 долара США за Угодою від 04.11.2014. Також цього дня було реалізовано предмет застави за Договором застави від 12.11.2014, внаслідок чого було погашено 1 919 095,00 доларів США за Угодою від 12.11.2014; при цьому для погашення заборгованості Позивачем було застосовано офіційний курс Національного банку України (https://bank.gov.ua) на день звернення стягнення і зарахування коштів на рахунок стягувача (20.11.2014) - 100 доларів США = 1 514,6067 грн, про що свідчать залучені до матеріалів справи розрахунки Позивачем заборгованості станом на 03.02.2021 за Угодами від 04.11.2014 та від 12.11.2014, здійснені на підставі реалізації предметів застави за Договорами застави і Договорами цесії від 04.11.2014 та від 12.11.2014; положеннями пунктів 3.3 Договорів застави від 04.11.2014 та від 12.11.2014 (положення аналогічні за змістом) передбачено, що при реалізації предметів застави для обчислення суми в іноземній валюті, необхідній для задоволення вимог заставодержателя (Позивача), застосовується офіційний курс Національного банку України, встановлений для іноземної валюти по відношенню до гривні, на день реалізації; за умовами Генеральної угоди під "датою валютування" є визначена сторонами дата зарахування коштів по операції на рахунок сторони, яка отримує кошти (пункт 1.1, визначення основних понять).

Як зазначалося, відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. При цьому, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми убачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень, твердження Позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи Відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог були оцінені судами з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, скаржником не доведено необхідності у формуванні висновку Верховного Суду щодо застосування наведених ним норм матеріального права у спірних правовідносинах.

Що ж до доводів скаржника про те, що суди встановили обставини на підставі недопустимих доказів, то колегія суддів зазначає, що скаржником не зазначено, які саме докази, на підставі яких суди встановили обставини, є недопустимими, що, у свою чергу, виключає можливість суду щодо надання оцінки вказаним доводам касаційної скарги.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були ухвалені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "Златобанк" Караченцева Артема Юрійовича залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 у справі № 910/3926/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя В. Селіваненко