ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/4266/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Дроботової Т. Б.,
помічника судді, який виконує обов`язки секретаря судового засідання, - Бойчук А. П.,
за участю представників сторін:
позивача - Мороз Ю. А. (адвоката),
відповідача-1-Пономаренко А. Є. (адвоката),
відповідача-2 - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Готель "Салют"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 (колегія суддів: Козир Т. П. - головуючий, Кравчук Г. А., Коробенко Г. П.) і рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 (суддя Сташків Р. Б.) у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Готель "Салют"
до 1) Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Парктрон"
про визнання недійсним договору та визнання договору продовженим,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У березні 2021 року Приватне акціонерне товариство "Готель "Салют" (далі - ПрАТ "Готель "Салют") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (далі - КП "Київтранспарксервіс") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Парктрон" (далі - ТОВ "Парктрон"), в якому просило суд:
- визнати недійсним договір про надання послуг від 14.12.2020 № ДАТ2.12-02.20, укладений між відповідачами (далі - договір про надання послуг від 14.12.2020);
- визнати договір від 01.04.2008 № 010408 про здійснення фінансово-господарської взаємодії, укладений між позивачем і відповідачем (далі - договір від 01.04.2008), продовженим до 31.12.2021 на тих самих умовах.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі договору від 01.04.2008 позивачу було надано 50 фіксованих місць для постійного паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, вул. Івана Мазепи, 11-13, і позивач належним чином виконував його умови, тому договір неодноразово продовжувався на наступні періоди. Однак у січні 2021 року відповідач-1 повернув сплачені позивачем кошти на підставі договору від 01.04.2008, посилаючись на закінчення його дії та втрату права на розпорядження спірним паркувальним майданчиком. Крім того, позивач зазначав, що йому стало відомо про укладення між відповідачами договору про надання послуг від 14.12.2020 щодо цих же місць для постійного паркування. На думку позивача, договір про надання послуг від 14.12.2020 порушує права позивача, тому його належить визнати недійсним, як такий, що вчинений під впливом помилки.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2021, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021, у позові ПрАТ "Готель "Салют" відмовлено.
2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що:
- відповідач-1 повідомив позивача про намір припинити дію договору від 01.04.2008 у визначені цим договором строки, без автоматичної пролонгації, та вказав, що для продовження взаємовідносин необхідно укласти новий договір;
- позивачем жодними доказами не спростовано факт неотримання ним вказаного повідомлення, та не підтверджено, що він мав волевиявлення в укладенні нового договору з відповідачем-1 щодо того ж предмета договору.
Тому суд дійшов висновку, що з урахуванням положень статті 626 Цивільного кодексу України, частин 3, 7 статті 180, частин 1-3 статті 188 Господарського кодексу України, пункту 5.3 договору від 01.04.2008, статей 74 79 Господарського процесуального кодексу України договір від 01.04.2008 припинив свою дію 31.12.2019, та підстави для визнання цього договору продовженим відсутні. Щодо вимоги позивача про визнання недійсним договору про надання послуг від 14.12.2020 суд зазначив, що позивач не довів того, що його права та законні інтереси як заінтересованої особи, яка користувалася паркомісцями, безпосередньо порушені цим договором, оскільки договір від 01.04.2008, предметом якого є користування 50 паркомісцями на вул. І. Мазепи, 11-13 в м. Києві, припинив свою дію 31.12.2019.
2.3. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду перщої інстанції в частині первісних позовних вимог, виходив із того, що:
- умовами пункту 5.3 договору від 01.04.2008 передбачено, що якщо за місяць до закінчення терміну дії договору одна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його розірвання, договір вважається пролонгованим ще на один рік;
- відповідач-1 вказував, що 02.10.2018 він направив позивачу лист з повідомленням про намір припинити дію укладеного договору від 01.04.2008 та не здійснювати його автоматичне продовження, проте у матеріалах справи відсутні докази про отримання позивачем цього листа;
- позивач також надав належні докази, що підтверджують сплату ним платежів відповідно до договору за період із жовтня 2018 року до грудня 2020 року, а відповідач-1 ці платежі приймав;
- обома сторонами договору вчинені конклюдентні дії, спрямовані на пролонгацію договірних відносин, що свідчить про продовження дії договору від 01.04.2008 до 31.12.2019, та у подальшому - до 31.12.2020;
- 24.12.2020 рішенням Київської міської ради № 22/22 внесені зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" та вилучено з переліку місць для паркування паркувальний майданчик на вул. Івана Мазепи, 11-13.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції зазначив, що з 25.12.2020 відповідач втратив повноваження оператора з паркування транспортних засобів та стягнення збору за місця для паркування транспортних засобів за спірними паркувальними місцями біля готелю позивача за вказаною адресою, тому відповідач-1 з 01.01.2021 не мав права надавати паркувальні послуги за цією адресою та отримувати за це кошти, тобто втратив повноваження у спірних правовідносинах на продовження дії договору на новий період і отримання плати за це, тому позовна вимога про визнання договору від 01.04.2008 з відповідачем-1 автоматично продовженим до 31.12.2021 не може бути задоволена.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору про надання послуг від 14.12.2020 суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не надав суду доказів про вчинення фактичних перешкод позивачу з боку відповідача-2 та відповідача-1 у користуванні спірними паркомісцями до 25.12.2020, а після 25.12.2020 настала обставина, за яку не відповідають ні позивач, ні відповідач-1, внаслідок якої відповідач-1 втратив повноваження оператора щодо спірних паркувальних місць за вказаною адресою, отже, не міг виконати свої зобов`язання за договором з незалежних від нього причин. За таких обставин, за висновком апеляційного суду, позивач не довів факт порушення договором про надання послуг від 14.12.2020 його прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки договір між позивачем і відповідачем-1 припинив свою дію, тому позовні вимоги про визнання договору про надання послуг від 14.12.2020 недійсним також не підлягають задоволенню.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. ПрАТ "Готель "Салют" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021, прийняти нове рішення, яким позов ПрАТ "Готель "Салют" задовольнити, визнати недійсним договір про надання послуг від 14.12.2020; визнати договір від 01.04.2008 про здійснення фінансово-господарської взаємодії, укладений між КП "Київтранспарксервіс" та ПрАТ "Готель "Салют", продовженим до 31.12.2021 на тих самих умовах.
3.2. Скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, статей 526 651 Цивільного кодексу України, та зазначає про неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 752/146/17, від 25.09.2019 у справі № 318/2249/16-ц, від 17.02.2021 у справі № 755/10345/18.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу КП "Київтранспарксервіс" зазначає про безпідставність та необґрунтованість касаційної скарги. КП "Київтранспарксервіс" вважає, що під час ухвалення оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 752/146/17. Посилаючись на положення статті 907 Цивільного кодексу України, КП "Київтранспарксервіс" зазначає, що право односторонньої відмови від договору було передбачено у пункті 5.3 цього договору і тому позивачу було направлено лист від 01.10.2018 № 053/05-3637 про зупинення автоматичного продовження цього договору. Крім того, КП "Київтранспарксервіс" наголошує, що з 01.01.2021 не мало права надавати паркувальні послуги за вказаною адресою та отримувати за це кошти, тобто втратило повноваження у спірних правовідносинах на продовження дії договору на новий період і отримання плати за це згідно з рішенням Київської міської ради від 24.12.2020 № 22/22. КП "Київтранспарксервіс" вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів того, що його права та законні інтереси порушуються договором про надання послуг від 14.12.2020, тому доводи скаржника щодо позовних вимог про визнання договору про надання послуг від 14.12.2020 недійсним КП "Київтранспарксервіс" вважає безпідставними.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Київської міської ради від 26.09.2002 № 47/207 "Про встановлення Правил благоустрою території, паркування транспортних засобів, тиші в громадських місцях, торгівлі на ринках у м. Києві" було затверджено Правила паркування транспортних засобів у м. Києві (далі - Правила), якими визначено єдиний порядок організації та функціонування платних місць для паркування транспортних засобів на території м. Києва з метою забезпечення належного благоустрою, в тому числі і благоустрою автомобільних доріг, збільшення пропускної спроможності проїзних частин вулиць міста, впорядкування паркування транспортних засобів на вулицях та майданах міста, підвищення дисципліни сплати збору та послуг за паркування, збільшення фінансових надходжень до міського та районних бюджетів.
4.2. Відповідно до пункту 3.2 Правил, які діяли до 25.12.2008, організація місць для платного паркування у м. Києві здійснювалася на підставі загальноміської схеми місць для паркування транспортних засобів та проектно-кошторисної документації, які затверджувалися у встановленому порядку.
4.3. КП "Київтранспарксервіс" згідно з рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 "Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві" було визначено єдиним оператором із паркування транспортних засобів та стягнення збору за місця для паркування транспортних засобів.
4.4. Віднесення тих чи інших місць до паркувального простору міста відбувалося на підставі рішень Київської міської ради про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві, котрими визначалися адреси розташування платних паркомісць, які відносились до певних паркувальних зон міста, що впливало на вартість паркування.
4.5. 01.04.2008 між КП "Київтранспарксервіс" як стороною-1 та Відкритим акціонерним товариством "Готель "Салют" (зараз - ПрАТ) як стороною-2 відповідно до Правил було укладено договір № 010408, згідно з яким сторона-1 надає стороні-2 50 (п`ятдесят) фіксованих місць для постійного паркування автотранспортних засобів за адресою: м. Київ, вул. Івана Мазепи, 11-13. Сторона-1 надає послуги з платного паркування автотранспортних засобів на підставі схеми організації дорожнього руху, що є невід`ємною частиною цього договору.
4.6. Пунктом 2.1.3 договору від 01.04.2008 визначено, що на час дії цього договору сторона-1 зобов`язується не передавати права на організацію паркування автотранспорту на об`єкті іншим особам.
4.7. Пунктом 3.1 договору від 01.04.2008 встановлено, що сторона-1 надає стороні-2 6000 годин на місяць для паркування 50 (п`ятдесяти) транспортних засобів за тарифом 5 грн за одну годину паркування. Загальна вартість використання 50 фіксованих місць для паркування автотранспортних засобів складає 30 000 грн на місяць, включаючи податок на додану вартість - 20% та збір за паркування транспорту.
4.8. Сторона-2 сплачує послуги, що надаються, за кожний місяць на умовах попередньої оплати згідно з реквізитами, вказаними у цьому договорі, не пізніше 5-го числа місяця, за який проводиться оплата (пункт 3.2 договору від 01.04.2008).
4.9. Пунктом 5.2 договору від 01.04.2008 встановлено, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений пунктом 5.1 цього договору, і діє до грудня 2008 року.
4.10. Умовами пункту 5.3 договору від 01.04.2008 передбачено, що коли за місяць до закінчення терміну дії договору одна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його розірвання, договір вважається пролонгованим ще на один рік.
4.11. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач стверджував про те, що з квітня 2008 року до грудня 2020 року він належно виконував свої зобов`язання за умовами договору від 01.04.2008, за всі ці роки пролонгація здійснювалася відповідно до умов пункту 5.3 договору від 01.04.2008, та оскільки до 30.11.2020 позивач не отримав листа із запереченнями щодо пролонгації договору від 01.04.2008 на наступний рік, він вважається пролонгованим до 31.12.2021. Позивач у позові зазначав, що 24.12.2020 він здійснив оплату відповідно до договору від 01.04.2008 за грудень 2020 року, що підтверджується платіжним дорученням № 6569 від 24.12.2020, та відповідач-1 прийняв цю оплату. Однак оплату, здійснену позивачем за платіжним дорученням № 5441 від 27.01.2021, відповідач-1 повернув.
4.12 Суди зазначили, що 21.12.2020 на адресу позивача надійшов лист від ТОВ "Парктрон", в якому повідомлялося, що 14.12.2020 ТОВ "Парктрон" уклало договір з КП "Київтранспарксервіс" про надання послуг № ДАТ2.12-02.20 з бронювання паркувальних місць за адресою: м. Київ, вул. Мазепи 11-13. Крім того, ТОВ "Парктрон" просило надати доступ до мереж електропостачання з метою облаштування паркувального простору.
4.13. Договір про надання послуг був укладений 14.12.2020 між КП "Київтранспарксервіс" як оператором та ТОВ "Парктрон" як замовником. Згідно з його умовами оператор надає послуги бронювання та передплаченого паркування в кількості 50 місць для паркування транспортних засобів замовника на облаштованому оператором майданчику для паркування транспортних засобів, за адресою: м. Київ, Печерський р-н, вул. Мазепи, 11-13, в межах паркувального майданчика № А2138, розташованого в ІІ-ІІІ територіальній зоні паркування, а замовник зобов`язаний прийняти та оплатити послуги в порядку та на умовах, передбачених договором.
4.14. 22.12.2020 позивач направив до КП "Київтранспарксервіс" лист № 52, в якому, посилаючись на пункт 5.3 договору від 01.04.2008, просив надати роз`яснення з приводу ситуації, що склалася.
4.15. 01.02.2021 позивач направив КП "Київтранспарксервіс" лист-претензію № 3, в якій просив повідомити, на підставі чого здійснено повернення коштів, сплачених позивачем 27.01.2021 відповідно до умов договору від 01.04.2008, та на підставі яких документів укладено договір про надання послуг із ТОВ "Парктрон".
4.16. 01.03.2021 позивач отримав від КП "Київтранспарксервіс" відповідь, в якій зазначалося, що КП "Київтранспарксервіс" втратив право на розпорядження спірним паркувальним майданчиком за адресою: м. Київ, вул. Івана Мазепи, 11-13, згідно з рішенням Київської міської ради від 24.12.2020 № 22/22, у зв`язку із чим КП "Київтранспарксервіс" повідомило, що не може отримувати від позивача оплату за договором від 01.04.2008.
4.17. Суди зазначили, що КП "Київтранспарксервіс" посилалося на те, що 02.10.2018 направило позивачу лист від 01.10.2018 за вих. № 053/05-3637, в якому повідомило про намір припинити дію договору від 01.04.2008 у визначені договором строки, та не здійснювати його автоматичне продовження, а також повідомляло про те, що для продовження експлуатації паркувального майданчика після закінчення строку, встановленого зазначеним договором, позивачу необхідно укласти новий договір з відповідачем-1.
4.18. Суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи містять фіскальний чек від 02.10.2018, виданий відділенням поштового зв`язку Київ-73, який підтверджує факт направлення вказаного листа позивачу, однак матеріали справи не містять доказів про отримання цього листа позивачем і позивач заперечує факт його отримання.
4.19. Спір виник у зв`язку із наявністю/відсутністю правових підстав для визнання договору від 01.04.2008 поновленим на той самий строк та наявністю/відсутністю правових підстав для визнання недійсним договору про надання послуг від 14.12.2020.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.12.2021 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.
Ухвалою Верховного Суду від 31.01.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Готель "Салют" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі № 910/4266/21 та вирішено здійснити розгляд справи у відкритому судовому засіданні 01.03.2022.
Однак із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні".
У зв`язку із введенням воєнного стану судове засідання у справі № 910/4266/21, призначене на 01.03.2022, не відбулося.
Розпорядженням заступника керівника апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.04.2022 № 29.3-02/642 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/4266/21 у зв`язку з увільненням судді Чумака Ю. Я. від роботи на час виконання ним державних або громадських обов`язків у зв`язку із участю у добровольчому формуванні територіальної громади.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 11.04.2022 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Берднік І. С., Дроботова Т. Б.
5.2. З урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 18.05.2022 № 341/2022 з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи № 910/4266/21 у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного судового захисту.
5.3. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу ПрАТ "Готель "Салют" належить задовольнити частково з огляду на таке.
5.4. Предметом позову у справі є вимоги ПрАТ "Готель "Салют" про визнання договору від 01.04.2008 продовженим на тих самих умовах та на той самий строк і визнання недійсним договору про надання послуг від 14.12.2020. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПрАТ "Готель "Салют" зазначає про відсутність правових підстав для зміни або розірвання договору від 01.04.2008 та порушення прав і законних інтересів позивача невизнанням факту пролонгації цього договору відповідачем-1, а також порушення відповідачами легітимних очікувань позивача на користування паркувальним майданчиком у зв`язку з укладенням договору про надання послуг від 14.12.2020.
5.5. Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.
5.6. Так, суди попередніх інстанцій установили, що цивільні права та обов`язки між позивачем і відповідачем-1 виникли на підставі договору від 01.04.2008, за яким відповідач зобов`язувався надавати послуги з платного паркування автотранспортних засобів.
5.7. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
5.8. Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
5.9. Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
5.10. Загальні підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 Цивільного кодексу України, зокрема, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
5.11. Відповідно до статті 907 Цивільного кодексу України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
5.12. Таким чином, за загальним правилом розірвання договору можливе або за згодою сторін, або за рішенням суду у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Одностороння ж відмова від договору у повному обсязі або частково можлива лише у разі якщо право на таку відмову встановлено договором або законом.
5.13. Згідно з частинами 2, 4 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Якщо позивач не скористався відповідною процедурою позасудового врегулювання, це не позбавляє його права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну (розірвання) договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17 (провадження № 12-216гс18).
5.14. Таким чином, процедура розірвання договору передбачає позасудовий порядок урегулювання (за згодою сторін), тобто надіслання пропозиції та відповіді на пропозицію про розірвання договору, та судовий порядок - у разі неодержання позитивної відповіді у 20-денний строк після одержання пропозиції про розірвання договору та у разі звернення до суду для врегулювання спірних правовідносин.
5.15. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання договору від 01.04.2008 продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, виходив із того, що обома сторонами договору вчинені конклюдентні дії на пролонгацію договірних відносин, що свідчать про продовження дії договору від 01.04.2008 до 31.12.2019 та у подальшому до 31.12.2020. Тобто суд апеляційної інстанції зазначив про продовження дії договору від 01.04.2008 відповідно до його умов, визначених пунктом 5.3 цього договору.
Однак суд погодився з відмовою у задоволенні позову в цій частині, зазначивши про те, що 24.12.2020 Київською міською радою рішенням № 22/22 були внесені зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" та виключено з переліку міських місць для паркування паркувальний майданчик на вул. Івана Мазепи, 11-13. Суд дійшов висновку, що з 25.12.2020 відповідач втратив повноваження оператора з паркування транспортних засобів та стягнення збору за місця для паркування транспортних засобів за спірними паркувальними місцями біля готелю позивача за вказаною адресою, відповідач-1 з 01.01.2021 не мав права надавати паркувальні послуги за цією адресою та отримувати за це кошти, тобто втратив повноваження у спірних правовідносинах на продовження дії договору на новий період і отримання плати за це, тому, за висновком суду, позовна вимога про визнання договору від 01.04.2008 з відповідачем-1 автоматично продовженим до 31.12.2021 не може бути задоволена.
5.16. Колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними з огляду на таке.
Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 752/146/17, від 25.09.2019 у справі № 318/2249/16-ц, від 17.02.2021 у справі № 755/10345/18 щодо застосування положень статей 526 651 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.
5.17. У постановах Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 752/146/17 (про розірвання договору підряду та повернення грошових коштів), від 25.09.2019 у справі № 318/2249/16-ц (про розірвання договору надання послуг), від 17.02.2021 у справі № 755/10345/18 (про розірвання договору та відшкодування збитків), про які зазначає скаржник, Верховний Суд, посилаючись на положення статті 651 Цивільного кодексу України, зазначив про необхідність встановлення судом підстав для розірвання договору відповідно до положень статті 651 Цивільного кодексу України з урахуванням умов договору.
5.18. Як установили господарські суди, умовами пункту 5.3 договору від 01.04.2008 передбачено, що у випадку коли за місяць до закінчення терміну дії договору одна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його розірвання, договір вважається пролонгованим ще на один рік.
5.19. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач-1 повідомив позивача про намір припинити дію договору від 01.04.2008 у визначені цим договором строки без автоматичної пролонгації, та вказав, що для продовження взаємовідносин необхідно укласти новий договір; позивач жодними доказами не спростував факт неотримання ним вказаного повідомлення, як і не підтвердив, що він мав волевиявлення в укладенні нового договору з відповідачем-1 щодо того ж предмета договору. Тому суд дійшов висновку, що з урахуванням положень статей 626 Цивільного кодексу України, частин 3, 7 статті 180, частин 1-3 статті 188 Господарського кодексу України, статей 74 79 Господарського процесуального кодексу України, пункту 5.3 договору від 01.04.2008, договір від 01.04.2008 припинив свою дію 31.12.2019, та підстави для визнання цього договору продовженим відсутні.
5.20. Натомість суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду у частині позовних вимог про визнання договору від 01.04.2008 продовженим дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині у зв`язку з рішенням Київської міської ради від 24.12.2020 № 22/22 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві", що суперечить вимогам статті 651 Цивільного кодексу України.
5.21. Щодо судових рішень у частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про надання послуг від 14.12.2020., колегія суддів зазначає таке.
5.22. Згідно із частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
5.23. Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).
5.24. Отже, відповідно до статей 16 203 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.
5.25. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).
5.26. Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (аналогічний висновок викладений у пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18). Разом з тим право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України, вимагає, щоб порушення, про яке стверджує особа, було реальним, обґрунтованим і стосувалось індивідуально виражених прав або інтересів такої особи.
5.27. Як установили суди попередніх інстанцій, за змістом спірного договору про надання послуг від 14.12.2020, укладеного між ТОВ "Парктрон" та КП "Київтранспарксервіс", відповідачем-1 надавалися послуги з бронювання та передплаченого паркування в кількості 50 місць для паркування транспортних засобів замовника (ТОВ "Парктрон") на облаштованому оператором (КП "Київтранспарксервіс") майданчику для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Печерський р-н, вул. Мазепи, 11-13, в межах паркувального майданчика № А2138, розташованого в ІІ-ІІІ територіальній зоні паркування.
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги, зазначив, що позивач не надав суду доказів про фактичні перешкоди позивачу з боку відповідача-2 та відповідача-1 в користуванні спірними паркомісцями до 25.12.2020, а після 25.12.2020 настала обставина, за яку не відповідають ні позивач, ні відповідач-1, внаслідок якої відповідач-1 втратив повноваження оператора спірних паркувальних місць за вказаною адресою, отже, не міг виконати свої зобов`язання за договором з незалежних від нього причин. Суд зазначив, що позивач не довів факт порушення договором про надання послуг від 14.12.2020 його прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки договір між позивачем і відповідачем-1 припинив свою дію, тому позовні вимоги про визнання договору про надання послуг від 14.12.2020 недійсним також не підлягають задоволенню.
5.28. За загальними вимогами процесуального законодавства, визначеними у статтях 73 74 76 77 86 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, передбачено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
5.29. Суд апеляційної інстанції всупереч наведеним положенням процесуального закону не встановив наявність/відсутність правових підстав для задоволення/відмови у позовних вимогах про визнання договору від 01.04.2008 продовженим з урахуванням вимог чинного законодавства. У зв`язку із цим передчасно зазначив про недоведення позивачем факту порушення договором про надання послуг від 14.12.2020 (укладеного під час дії договору від 01.04.2008) прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При цьому суд апеляційної інстанції не врахував, що договір про надання послуг від 14.12.2020 було укладено між відповідачами до закінчення строку дії договору від 01.04.2008, а предметом договору є паркомісця на паркувальному майданчику за тією ж адресою, тому висновки про те, що договір про надання послуг від 14.12.2020 колегія суддів також вважає передчасними.
5.30. Таким чином, доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 752/146/17, від 25.09.2019 у справі № 318/2249/16-ц, від 17.02.2021 у справі № 755/10345/18, та ненадання правової оцінки усім наявним у матеріалах справи доказам, внаслідок чого не було встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, підтвердилися.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судові рішення наведеним вимогам не відповідають.
6.2. Згідно із частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
6.3. Ураховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги те, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржувану у справі постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду, а касаційну скаргу задовольнити частково.
6.4. Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Готель "Салют" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 у справі № 910/4266/21 скасувати, справу № 910/4266/21 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді І. С. Берднік
Т. Б. Дроботова